16 вересня виповнюється 21 рік від дня викрадення та вбивства українського журналіста Георгія Ґонґадзе. Та рішення ЄСПЛ у справі Ґонґадзе досі не виконано в повному обсязі.Саме в цей день відбулася прескоференція на тему: «21 роковини вбивства Георгія Ґонґадзе: що (не) зробила Україна і чого очікує міжнародна спільнота».
Учасники: Валентина Теличенко – правозахисниця , представниця сім’ї Ґонґадзе; Мирослава Ґонґадзе - дружина Георгія, головна редакторка Української служби «Голосу Америки» (онлайн); Роман Головенко - заступник директора Інституту масової Інформації; Олександр Бурмагін - адвокат, виконавчий директор ГО "Платформа Прав Людини"; Оксана Мамченкова - координаторка Премії імені Георгія Ґонґадзе.
Гонгадзе зник 16 вересня 2000 р., а 2 листопада в Таращанському лісі, за 70 км від Києва, було знайдено тіло, в якому друзі та родичі впізнали тіло журналіста. Більшість проведених згодом експертиз підтвердило, що знайдений труп - це тіло Гонгадзе. Однак, лише у лютому 2001 року Генеральна прокуратура визнала факт смерті журналіста і порушила справу за статтею «Навмисне вбивство», а у вересні 2002 року визнала, що знайдене в Таращанському лісі тіло належить Гонгадзе.
15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними у вбивстві Гонгадзе трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження МВС - Валерія Костенка, Олександра Поповича і Миколу Протасова та призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 12 до 13 років.
Колишнього начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексія Пукача 29 січня 2013 року було засуджено до довічного позбавлення волі.
Україна досі не виконала всіх вимог Комітету міністрів Ради Європи, який контролює виконання рішень Європейського суду з прав людини у справі українського журналіста Георгія Ґонґадзе про це говорить Валентина Теличенко правозахисниця , представниця сім’ї Ґонґадзе.
«Уже минув 21 рік. На різних часових проміжках Україна демонструвала більший чи менший, чи повну відсутність прогресу у проведенні тих системних змін, яких від неї очікував та очікує Європейський суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи , як структура, яка контролює виконання рішення Європейського суду. Станом на сьогоднішній день рішення у справі Гонгадзе не є виконаним і ми бачимо за всіма об'єктивними показниками, що робота українських журналістів є небезпечною», - зазначила Теличенко.
Тема безпеки роботи журналістів та розслідування кримінальних злочинів проти них в Україні досі не вирішена.
В 2005 році Європейський суд з прав людини постановив рішенням, що Україна була неспроможною захистити життя журналіста Георгія Ґонґадзе і не може надати гідний захист журналістам, які працюють в Україні.
«У 2005 році було оприлюднено рішення Європейського суду з прав людини у справі Гонгадзе, яким Європейський суд визнав порушення прав людини за кількома статтями і призначив відповідну компенсацію вдові журналіста Гонгадзе. Але ще важливіше - суд вказав на необхідність проведення цілої низки системних змін в Україні, з метою зробити роботу журналістів більш безпечною. Що означає безпека роботи журналіста? Це не означає, що журналіст не повинен ніколи ризикувати, це означає, що держава зобов'язана надати адекватний захист журналісту, який потерпів від злочину: розслідування, притягнення злочинців до відповідальності. Справа Гонгадзе стала яскравим сигналом про хвору і неспроможну правоохоронну систему в Україні», - розповіла правозахисниця Валентина Теличенко.
В той час , як розповіла дружина Георгія, головна редакторка Української служби «Голосу Америки» (онлайн) Мирослава Ґонґадзе, вже впродовж двох років відсутня інформація про процес розслідування у справі журналіста Гонгадзе.
«Для мене дуже важливо, що ми , нарешті , завершили принаймні один етап, перший етап розслідування і покарання злочинців. Ми маємо часткове правосуддя і останнє рішення по генералу Пукачу було для мене певним рубіконом у розслідуванні цієї справи. Але однозначно це не кінець...Вже останні два роки ми практично жодної інформації про процес розслідування не маємо», - наголосила вона.
Мирослава Ґонґадзе підкреслила, що вбивства та знищення українських журналістів і правозахисників не припинилося в Україні. "Але приділяючи увагу цим справам, ми самі себе захищаємо", - додала вона.
Олександр Бурмагін - адвокат, виконавчий директор ГО "Платформа Прав Людини",розповідає про дві проблеми це стан законодавства та стан його застосування або його виконання.
Серед ключових проблем в законодавстві Роман зазначає, за вузьке визначення журналіста та захист джерел.
"Починаючи з 2019 року не можна сказати ,що практика чи ситуація ,якось змінюється суттєво в той або інший бік заголом за вісім місяців 2019 було 133 випадки нападів на журналістів минулого року 137 і цього року 126 і менше. Найтиповішим порушення це є перешкоджання журналістської діяльності воно далеко не завжди пов’язано нападами ,але воно є найпоширенішим ,2019 ,було 73,20-го року 75 і цього року вже 65 випадків зафіксовано ,що стосується більш таких тяжких, то в 19-ому році було аж 25 випадків погроз в 20-ому 13 і цього року вже 12 випадків погроз за вісім місяців набралось і побиття в 19-ому 16 випадків ,14 випадків в 20-ому і 12 випадків в 21-ому році-розповідає Роман Головенко» ,- заступник директора Інституту масової Інформації.
Роман зазначає ,що за цей рік є сім вироків по статті 71 «Перешкоджання роботі журналіста ,5 з них обвинувальні ,коли особи були визнанні винними.
Як показує статистика організації «Репортери без кордонів», Україна займає 97 місце в рейтингу, хоча в 2020 була на 96 місці. Організація дала 32,96 балів Україні. Таким чином, Україна перебуває нині між Еквадором та Ліберію. Найкращий можливий показник – 0, найгірший – 100. При цьому ситуацію зі свободою преси організація визначає так: від 0 до 15 балів – становище з засобами інформації в країні чи території «добре», від 15,01 до 25 балів – «задовільне», від 25,01 до 35 балів – «проблематичне» (в цій категорії й перебуває Україна), від 35,01 до 55 балів – «складне», а вже від 55,01 до 100 балів – «дуже серйозне».
Як зазначає сама організація такі бали ,тому що в Україні діє міцний контроль олігархів над ЗМІ ,також напади на журналістів не зменшилися через пандемію COVID-19 та була використана місцевою владою , як привід для ще більшого обмеження доступу до інформації. Вбивства журналістів -розслідувачів Павла Шеремета, Георгія Гонгадзе та Вадима Комарова досі не розкриті, що спонукає до безкарності насильства проти ЗМІ.
Ксенія Дахно
Немає коментарів:
Дописати коментар