Одразу після закінчення університету Г. Вільсон почав викладати в альма-матер економічну історію. Під час Другої світової війни Гарольд працював спеціалістом із економіки та статистики в Міністерстві палива та енергетики.
В 1945 році розпочалась його політична кар’єра, колі він був обраний до Палати громад. Так він вступив у лейбористську партію. Згодом К. Етлі побачив потенціал і призначив його парламентським секретарем Міністерства палива та енергетики, яке тоді очолював Джордж Томлінсон. Гарольду було на той час лише 29 років. Британська щоденна газета «The News Chronicle» писала: «Вільсон — це той, хто постачав міністру палива та енергетики свої факти та цифри, а його статистичний підсумок вугільної промисловості ... був такою моделлю чіткого і стислого твердження, що навіть промислові кореспонденти не могли знайти з цим ніякого майбутнього». Протягом цього часу він проводив дослідження гірничодобувної галузі, видавши книгу «Нова угода за вугілля», яка була прийнята лейбористською партією за основу щодо націоналізації вугільних шахт.
Вже в 1947 році Г. Вільсона було призначено на посаду Міністра торгівлі. У віці 31 року він став наймолодшим членом Кабінету Міністрів в ХХ столітті. В цей час він переконав прем’єр-міністра К. Етлі у важливості збільшення частки СРСР у британській зовнішній торгівлі. Неодноразово зустрічаючись зі заступником Голови Ради міністрів СРСР А. Мікояном, Гарольд майстерно проводив переговори та досягав домовленостей з найбільшою вигодою для Великої Британії. Вільсон намагався покінчити із проблемою нормування, яка постала у країні після закінчення Другої світової війни. Хоча й розумів, що це потребує більше часу та ресурсів, все ж докладав чимало зусиль, щоб вилучити з числа об’єктів нормування певні продукти.
Із вступом Британії в Корейську війну. Е. Бевін, міністр охорони здоров’я, подав у відставку, висловлюючи незадоволення надмірними незапланованими витратами. Ставлення Г. Вільсона було таким же негативним: він протестував проти фінансування переозброєння Корейської війни, що відбирало ті кошти, які мали бути спрямовані на оборону. Він вважав, що це вплине згубно на британську економіку. Так Гарольд долучився до лівих лейбористів.
З 1955 до 1964 року Гарольд Вільсон займав посаду тіньового канцлера, проте нарощував свій політичний вплив та набирався сил для подальшої боротьби. Протягом цього часу очільником лейбористської партії був Х’ю Гейтскелл, консерватор, який провадив скоріше відкриту конфронтаційну політику, що не може бути хорошим вибором для проведення успішної дипломатії та політичної діяльності. Ще в 1960 році Г. Вільсон балотувався на посаду голови партії, протиставляючи кардинально інші погляди, наголошуючи на невмінні Гейтскелла об’єднати лівих та правих партійців. Проте він програв, а Х’ю у свою чергу відповів йому на посягання на посаду тим, що звільнив з місця тіньового канцлера й призначив тіньовим міністром зовнішніх справ.
В 1963 році Х’ю Гейтскелл пішов із життя, а Г. Вільсона було обрано лідером лейбористської партії. В той час відбувався розпад колоніальної системи Великої Британії, що призводило до зменшення впливу країни на міжнародній арені. До того ж науково-технічна революція все ніяк не набувала великого значення в державі, що також зумовлювало відставання Англії від тогочасних тенденцій. Потрібно було якнайскоріше змінювати підхід до управління державою, щоб зберегти провідне місце серед країн світу. Гарольд в 1963 році виголосив промову «Лейбористи та наукова революція» на конференції партії. Це допомогло перемогти на парламентських виборах у 1964 році. Вільсон аргументовано стверджував, що важливо якнайскоріше наздоганяти прогрес, на які галузі в першу чергу звернути увагу, як забезпечити прорив у розвитку науки. Цілі мали бути досягнуті не просто для престижу, а щоб забезпечити достаток нації, вирішити соціально-економічні проблеми та затвердити роль країни на міжнародній арені.
Г .Вільсон сформував лейбористський уряд у 1964 році та отримав посаду прем’єр-міністра. Ще за рік до перемоги Гарольд Вільсон виголосив промову, про яку вже було сказано, у Скарборо на березі моря, в якій осмислював значимість науки в розвитку країни, в суспільному житті, темпи технологічного розвитку та наслідки для промисловості, а отже і користь для народу. Найбільше запам’яталась промова останніми словами, якими політик підсумовував все сказане. Вільсон попереджував своїх громадян, що якщо країна має на меті процвітання, то «нову Британію» слід кувати у «білому жарі» цієї «наукової революції».
Політик вважав, що світ нічим не зобов’язаний країні, тому, щоб залишитись серед провідних країн, потрібно робити найбільшу ставку саме на наукову революцію. «Ця наукова революція, — сказав він, — дає можливість вперше в історії людства перемогти бідність та хвороби, перейти до загальної грамотності та досягти для всього народу кращого рівня життя, ніж яким користувались крихітні привілейовані класи в попередні епохи». Крім того було підкреслено, що зміни дотягнуться до всіх куточків країни, не дозволяючи продовжувати своє існування практиці обмеження та застарілим методам у будь-якій галузі країни. Відтоді почалось впровадження політики модернізації.
Хоча ця промова Гарольда була сприйнята сучасниками із захопленням, більшість істориків сьогодення притримуються скептичного погляду. Вільсон обіцяв створити спеціалізоване Міністерство (освіти і науки), проте сформованому ним уряду так і не вдалося забезпечити оновлення національної науки попри обіцянку.
Але не можна сказати, що прем’єр-міністр не зробив нічого зі сказаного. Він насправді відповідав за впровадження гучних проектів. Гарольд провів ряд реформ, що були спрямовані на лібералізацію законів про цензуру, розлучення, аборти та гомосексуалізм, а також було скасовано смертну кару. Були прийняті рішучі дії щодо ліквідації нерівноправності, дискримінації жінок та етнічних меншин. Також важливим і досі лишається створення Відкритого університету. Вільсон називав його дітищем ("my brain child"), тому що університет був його власними ідеєю та роботою. Саме цей проект був головною опорою політика для впровадження «білого жару технологічної революції» для перетворення британської економіки та британської культури. Він став його спонсором.
Не всі були задоволені такою ініціативою, деякі деталі створення навіть розчинились у незадоволенні уряду. Казначейство, яке ненавиділо витрати, створювало перешкоди на шляху, департамент освіти обурювався втручанням у його справи. Проте було докладено дуже багато зусиль та часу й великі амбіції все ж були втілені в життя. Створенням Відкритого університету Гарольд Вільсон пишався чиненайбільше.
Погляди на модернізацію зовнішньої політики були менш стриманими. Політик мав намір зберегти роль Великої Британії шляхом збереження об’єднаної співдружності та розвитку англо-американських відносин. Наприклад, попри неодноразові прохання США втрутитись у війну у В’єтнамі, Вільсон відмовився від прямої військової участі. Однак підтримував дії американського уряду, щоб зберегти добрі відносини.
За іронією долі країна потерпала від економічної кризи, яка стала на заваді швидкому просуванню модернізації. Гарольд був спеціалістом в економічні сфері, проте не міг впоратися з цією проблемою. Хоча розвиток економіки був більшим, ніж в минулому, Великобританія все одно відставала від рівня індустріально розвинених країн. Фунт стерлінга знецінювався і відповідальність за це безпосередньо взяв на себе прем’єр-міністр. Щоб якось протистояти цим труднощам, було створено Департамент із економічних питань, який прагнув здійснити амбітний Національний план. Проте популярність Г. Вільсона до кінця 60-х років знизилась.
Незважаючи на те, що економічну політику Гарольда часто критикували, варто зазначити, що за час його першого правління країна зросла більше, ніж в наступні десятиліття. Він у своїх роботах проводив оцінку недоліків економічної політики попереднього уряду консерваторів, господарської системи, формував основи для подальшої роботи нового лейбористського уряду. Вільсон підкреслював, країна подолала наслідки війни швидше, ніж він гадав, проте потерпала від неочікуваного удару, якому надавав навіть більшого значення, ніж втраті колоній: переорієнтації британських споживачів на продукцію США, погіршення умов торгівлі з країнами-постачальниками сировини та продовольства. Криза настала, на його думку, через бездіяльність консерваторів, які не хотіли підлаштовуватися до нових тенденцій світу, надалі впроваджуючи традиційну консервативну політику.
На основі цієї оцінки прем’єр-міністр створив нову економічну політику лейбористської партії, яка мала в основі два основних вектори. По-перше, підтримання стійкості валютно-фінансового стану країни, особливо, збалансування платіжного балансу. По-друге, забезпечення стабільного росту економіки, передусім — стійкого розширення промислового виробництва. Отже, центральними цілями тепер ставали довгострокові завдання, для яких потрібно було більше ресурсів, проте концепція не відмовлялась від встановлення задач короткострокового і середньострокового характеру.
Очолюючи лейбористів протягом 13 років Г. Вільсон докладав зусиль для об’єднання партії, яка була розділена на лівих та демократичних соціалістів, очолюваних Роєм Дженкінсоном й Ентоні Крослендом відповідно. У розмові зі своїм радником із питань політики Гарольд одного разу сказав потрібну формулу, щоб очолювати лейбористську партію: «Якщо ти не можеш осідлати трьох коней одночасно, то тобі не місце в цирку». У вибудовуванні своєї політики Гарольд намагався дослухатися до обох частин партії, але ніколи не забував, а навіть більше звертав увагу на потреби звичайних людей. Він усвідомлював, що народ — серце держави, і без врахування інтересів жителів він ніяк не може створювати успішну державу.
Зростаючий рівень безробіття та суперечки між профспілками, які часто влаштовували страйки, що преса та праві політики називали найбільшою англійською хворобою, лише ускладнювали ситуацію. Страйкарі виступали проти підвищення цін, за підвищення зарплат, засуджували низьку ефективність британської промисловості, проте своїми ж діями збільшували державні витрати фактично в нікуди. Щоб взяти під свій контроль страйкарів та вгамувати їх хоч трохи, було створено Королівську комісію у справах профспілок та організацій роботодавців під головуванням лорда Донована. Він встановив, що проблема страйків полягає у високій частці їх неофіційності. До того ж, рівень страйків не був більший, ніж в інших країнах, таких як Італія, Ірландія, Канада, США, Франція чи Японія. Проте у Великій Британії це становило більшу проблему, тому що економічна криза зумовлювала зменшення робочих місць, фунт стерлінга падав у ціні, а профспілки ще й повставали, підбурюючи народ до висування нових вимог, кращих умов роботи, чого, на жаль, Гарольд Вільсон не міг забезпечити, хоч і намагався. «Я хотів би, щоб мої виступи завжди стосувались того, чим переймаються люди: робота, оплата праці, ціни, пенсії». Ця думка може стати гарною порадою для кожного прем’єр-міністра в кожній країні світу.
Згодом під тиском проблем, які нашаровувались одна на одну, політик зробив заяву про важливість вступу Великої Британії до ЄЕС. Хоча і не був прихильником європейських цінностей, він вважав, що тісніша співпраця із країнами Європи та певні переваги від вступу до організації мають дати свої плоди. Повернути колишню популярність не вдалось, заява виявилась невдалою. До того ж, Шарль де Голль двічі блокував вступ Англії до ЄЕС, адже вважав країну «троянським конем» США. І лише політика Едварда Хіта, наступника, обернулась успіхом починань попереднього прем’єр-міністра.
В 1969 році Г. Вільсон став свідком етнічного конфлікту в Північній Ірландії. На прохання ірландського уряду політик погодився розмістити британські війська на території Ірландії з метою відновлення миру. Він навіть сформував 15-річну програму з відновлення миру та стабільності, яка після зміни влади не була прийнята. І все ж політик прагнув виправити ситуацію, в якій порушувались права людини.
Вільсон призначив вибори 1970 року, на яких перемогли консерватори, на чолі з Едвардом Хітом. Проте Гарольд тримався за лідерство лейбористів. Багато політиків були незадоволені діяльності нового прем’єр-міністра. Він намагався прийняти закон про заборону неофіційних страйків, це призвело до ще більшого обурення, перебоях на виробництві, скорочення робочого тижня до трьох днів.
Наступні загальні вибори проходили 1974 року. Гарольд Вільсон та лейбористська партія знову стали на чолі держави. Проте це скоріше була поразка Хіта, аніж перемога Вільсона, тому що на виборах Гарольд здобув невелику перевагу над суперником. Вже у березні після провалу спроби Е. Хіта створити коаліцію, політик сформував уряд. Лейбористи були дуже сильно розділені між собою у справі зі вступом Великої Британії до ЄЕС. Завдяки своїм вмінням політика, дипломата та особистим рисам характеру, Вільсону вдалося зміцнити членство країни в організації ще до червневого референдуму щодо членства в ЄЕС. Але такий хід лише погіршив суперечки між прихильниками та противниками членства.
Г. Вільсон почав врегульовувати невирішені раніше та новоутворені політикою Е. Хіта проблеми. Новий уряд почав працювати на врегулювання повстань страйкарів, перебоїв виробництва, зменшення інфляції. Політик ініціював перегляд членства Великої Британії в ЄЕС, запропонував вступити у спільний ринок, проте і це рішення заблокував Шарль де Голль. Було створено Раду національного підприємства з метою поєднання державної та приватної промисловості, що б надавало державі робочі місця та покращення кризового стану економіки. Маючи можливість отримати позику задля стабілізації фунту стерлінга у Міжнародного валютного фонду, Вільсон зазнав нищівної критики і від правих, і від лівих лейбористів.
Протягом другого строку правління Гарольд Вільсон більше уваги присвячував внутрішнім справам. Прем’єр-міністр налагоджував соціальну сферу, освітню, запровадивши реформи для покращення охорони здоров’я громадян й намагався впровадити тогочасні новітні технології та поняття у своїй країні, щоб стати поряд з розвиненими країнами.
16 травня 1976 року, через 5 днів після свого 60-річчя, Гарольд Вільсон пішов у відставку. Він стверджував, що прийняв це рішення 2 роки тому. Джеймс Каллаган змінив його на посаді прем’єр-міністра.
Під час політичної кар’єри Вільсона, починаючи з призначення на посаду головою Лейбористської партії і до відставки, Служба безпеки Великої Британії, на той час МІ-5, мала досьє на політика. Про це не знав сам Гарольд, але він підозрював, що за ним спостерігають, що його дуже тривожило, викликаючи острах, що за ним можуть слідкувати. Одного разу в туалеті він вказав пальцем на електричне освітлення, приклав вказівного пальця до вуст, натякаючи, що його можуть прослуховувати й розмова може бути не конфіденційною. «Нас зараз слухають тільки три людини — ви, я і МІ-5», — казав Гарольд, розмовляючи зі своїм другом, якому також не надто довіряли.
Ця ситуація набула назви «Вільсонівський сюжет» і полягала в тому, що МІ-5 підозрювало політика в шпигунстві для СРСР. Звичайно, для таких підозр мають бути підстави. Служба безпеки вважала, що контакти з колишніми офіцерами КГБ, знайомства з російськими комуністами та вдалі економічні угоди з СРСР надто підозрілі. Колишні ж британські комуністи заявляли про схожість поглядів прем’єр-міністра з поглядами радянського комунізму.
Справа була настільки засекреченою, що в ньому політика називали навіть псевдонімом — Норман Джон Вортінгтон. Доступ до нього можна було отримати лише з дозволу Майкла Хенлі, голови МІ-5.
Гарольд мав побоювання, що підслухане можуть використати для підриву його авторитету. Про це писав Пітер Райт в книзі «Spycatcher» 1987 року, стверджуючи, що офіцери Служби безпеки мали намір звинуватити його в шпигунстві. Тридцять службовців дали згоду на змову проти Вільсона. Справа була вдруге ретельно досліджена (вперше наприкінці 1970-х років), але не було виявлено ніяких доказів, які б могли підтвердити таку думку. Вже в 1988 році автор фактично самостійно зрікся сказаного в програмі «Панорама BBC». Проте в книзі «The Defence of the Realm» професора Ендрю Крістофера було доведено, що Служба безпеки не мала наміру це робити.
Сам Вільсон здобув репутацію непослідовності. Його часто звинувачували в наданні переваг короткостроковим цілям перед політичними принципами. Дехто стверджує, що він недостатньо модернізував країну. Незалежно від певних невдач на посаді прем’єр-міністра, неможливо не звертати увагу на здобутки політика, боротьба за які актуальна й для сьогодення: формування нових тенденцій освіти, соціальна сфера, боротьба за права та рівність громадян, сприяння економічному зростанню, впровадження інновацій. Отже, можна сказати, Гарольд Вільсон намагався йти в ногу з часом, відповідати міжнародному середовищу та пристосовувати країну та її громадян до змін на міжнародній арені.
Варто також підкреслити, що Вільсон був приємною особистістю, завжди відкрито спілкувався із пресою, радо фотографувався. Він не любив нахабних журналістів, але обожнював пресу.
Це витривалий, розумний чоловік, який любив свою країну та простих громадян. Любов, скоріш за все, родом із дитинства, тому що саме батьки, звичайні робочі, виховали це в Гарольді. Посідаючи місце прем’єр-міністра, він робив все можливе задля формування нового світогляду держави, впроваджуючи інновації м’яко, проте впевнено. Політик розумів, що потрібно робити, тверезо оцінюючи ситуацію, та зачіпав настільки важливі теми для країни, які актуальні й досі, півстоліття потому.
Здається, він був здатен на більше, міг сильніше врізатися в історію, зробити Велику Британію ще кращою, могутнішою, але отримав посаду у важкі часи, коли в державі було надто багато серйозних проблем та надто багато перепон. Зважаючи на це, можна дійти висновку, що Гарольд Вільсон зробив достатньо важливих справ для того, щоб бути визначною особою та отримувати шану.
Список використаних джерел:
Harold Wilson [Електронний ресурс] // Spartacus Educational – Режим доступу до ресурсу: https://spartacus-educational.com/PRwilsonHa.htm.
Past Prime Ministers [Електронний ресурс] // GOV.UA – Режим доступу до ресурсу: https://www.gov.uk/government/history/past-prime-ministers/harold-wilson.
Harold Wilson [Електронний ресурс] // BRITANNICA. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.britannica.com/biography/Harold-Wilson-Baron-Wilson-of-Rievaulx
Стрелец М. В. ПОЛИТИЧЕСКАЯ И ГОСУДАРСТВЕННАЯ ДЕЯТЕЛЬНОСТЬ ДЖЕЙМСА ГАРОЛЬДА ВИЛЬСОНА: КЛЮЧЕВЫЕ АСПЕКТЫ СОВРЕМЕННОГО ОСМЫСЛЕНИЯ [Електронний ресурс] / М. В. Стрелец. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://cyberleninka.ru/article/v/politicheskaya-i-gosudarstvennaya-deyatelnost-dzheymsa-garolda-vilsona-klyuchevye-aspekty-sovremennogo-osmysleniya.
The Lord Donoughue. Harold Wilson: A Flawed Political Genius? [Електронний ресурс] / The Lord Donoughue. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.parliament.uk/documents/lords-information-office/2018/Lord%20Donoughue's%20Lecture.pdf.
«Три сферы» внешней политики Великобритании. Складывание англо-американского союза после Второй мировой войны [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://cribs.me/mezhdunarodnye-otnosheniya/tri-sfery-vneshnei-politiki-velikobritanii-skladyvanie-anglo-amerikanskogo-soyuza-posle-vtoroi-mirovoi-voiny.
Wrigley C. Trade unionists and the Labour Party in Britain: the bedrock of success [Електронний ресурс] / Chris Wrigley // OpenEdition – Режим доступу до ресурсу: https://journals.openedition.org/rfcb/1138.
Peter O. It's time Mrs May took a leaf out of Trump's book [Електронний ресурс] / Oborne Peter // Daily Mail. – 2018. – Режим доступу до ресурсу: https://www.dailymail.co.uk/debate/article-5484335/PETER-OBORNE-time-Mrs-took-leaf-Trumps-book.html.
Гарольд Вильсон: путь к власти [Електронний ресурс]. – 2012. – Режим доступу до ресурсу: http://myunivercity.ru/%D0%98%D1%81%D1%82%D0%BE%D1%80%D0%B8%D1%8F/%D0%93%D0%B0%D1%80%D0%BE%D0%BB%D1%8C%D0%B4_%D0%92%D0%B8%D0%BB%D1%8C%D1%81%D0%BE%D0%BD:_%D0%BF%D1%83%D1%82%D1%8C_%D0%BA_%D0%B2%D0%BB%D0%B0%D1%81%D1%82%D0%B8/75973_1478356_%D1%81%D1%82%D1%80%D0%B0%D0%BD%D0%B8%D1%86%D0%B01.html
МИ-5 всегда хранила досье на Гарольда Вильсона [Електронний ресурс] // BBC. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.bbc.com/russian/uk/2009/10/091003_mi5_wilson_file.
THE 'WILSON PLOT' [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.mi5.gov.uk/the-wilson-plot.
Gavin C. MI5 kept secret file on Harold Wilson [Електронний ресурс] / Cordon Gavin // Independent. – 2009. – Режим доступу до ресурсу: https://www.independent.co.uk/news/uk/home-news/mi5-kept-secret-file-on-harold-wilson-1797187.html.
FAQS ABOUT MI5 [Електронний ресурс] – Режим доступу до ресурсу: https://www.mi5.gov.uk/faq/did-mi5-plot-to-undermine-harold-wilson.
Donoghue, Denis (31 October 2001). "May 1972 | Ireland: The View from Dublin"
Francis M. Harold Wilson's 'white heat of technology' speech 50 years onHarold Wilson's 'white heat of technology' speech 50 years on [Електронний ресурс] / Matthew Francis // The Guardian. – 2013. – Режим доступу до ресурсу: https://www.theguardian.com/science/political-science/2013/sep/19/harold-wilson-white-heat-technology-speech.
Haines J. Open Eye: How Harold's pet project became his monument [Електронний ресурс] / Joe Haines // Independent. – 1998. – Режим доступу до ресурсу: https://www.independent.co.uk/news/education/education-news/open-eye-how-harolds-pet-project-became-his-monument-1175330.html
Byrne L. Wilson's white heat [Електронний ресурс] / Liam Byrne // Fabian Socity. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: https://fabians.org.uk/wilsons-white-heat/.
Crines A. Reappraising Harold Wilson [Електронний ресурс] / Andrew Crines // Fabian Socity. – 2016. – Режим доступу до ресурсу: http://fabians.org.uk/reappraising-harold-wilson/.
Хихля И. А. Гарольд Вильсон о проблемах экономического развития Великобритании [Електронний ресурс] / И. А. Хихля – Режим доступу до ресурсу:
John B. A Life in Focus: Harold Wilson, Labour prime minister who won four general elections but remained an enigma [Електронний ресурс] / Beaven John // Independent. – 2019. – Режим доступу до ресурсу: https://www.independent.co.uk/news/lifeinfocus/obituary-life-in-focus-harold-wilson-prime-minister-labour-britain-elections-a8888971.html.
Немає коментарів:
Дописати коментар