Про наболіле, або мовна ситуація мого міста: які зміни потрібні?

Автор Людмила Письмак

Я хочу говорити українською мовою. Тою мовою, яку оспівували наші поети. А доводиться говорити тою, яку у спадок нам залишив Радянський Союз. Суржик. Це наболіле питання мого міста. Не тільки міста, а й усієї країни. Проте давайте поговоримо про Канів. 

Я тут живу вже 17 років і ще не зустрічала людину, яка б говорила українською. Так, в нас ніхто не говорить українською. Тою українською, яку хотілося б чути від носіїв цієї мови. Суржик заполонив кожен дім, кожну родину. І мене також. Тому що всі так говорять. Тому що не хочу відрізнятись, щоб на мене скоса дивились і думали, що я якась не така. Доречно процитувати українську поетесу Ліну Костенко: «Людина розмовляє рідною мовою, а на неї озираються». Соромно зізнатися, проте навіть канівські вчителі, яким доручено найважливішу місію – виховувати та навчати дітей, розмовляють суржиком або навіть російською. Більшість пенсіонерів не визнає українську як мову. Проте це не дивно, адже ще за часи своєї молодості під впливом політики русифікації, що активно впроваджувалась у всі сфери життя, вони спілкувались і вивчали російську. Виникає такий парадокс: ще змалку батьки прищеплюють нам любов до Батьківщини, до рідної мови, вчителі дають нам знання, потім їх відшліфовують, проте більшість з нас все одно не говорить так, як вчилась протягом свого життя. Чому? Тому що кожен сприймає мову лише як засіб спілкування. Але я вважаю, що мова – це набагато глибше поняття. Це історія. Історія кожного з нас, нашої родини і врешті-решт нашого народу.  Невже це все дарма? Стільки століть інтелігенція, письменники, політики, історики боролись за право українців говорити рідною мовою. Адже без мови не існує нації. 

Стільки всього наша солов’їна витримала, а ми її цураємось, уникаємо, замінюємо суржиком. Так не повинно бути. Для мене чути з вуст українця українську мову, без домішку російської є дійсно насолодою. Без суржику. Без сміття. 

Я хочу запропонувати декілька варіантів вирішення мовного питання. По-перше, працедавці повинні вимагати від своїх службовців високий рівень знань української мови. Також компанії можуть організовувати безкоштовні курси з вивчення мови для своїх працівників і для нових співробітників. По-друге, у школах вчителі повинні не просто змушувати дітей вчити правила, винятки, читати твори, а зацікавлювати та прищеплювати їм любов до рідної мови. По-третє, в усіх державних установах люди повинні спілкуватись державною мовою. Так, я знаю, що існує навіть такий закон, проте далеко не усі його дотримуються та виконують. Насправді, саме цього не вистачає нашому місту, нашій країні. І звісно ж, кожен громадянин повинен усвідомлювати важливість «чистої» мови в першу чергу для себе. Так, це надзвичайно складно, перебудувати своє мислення, навчитися правильно говорити, проте я вірю, що якщо кожен почне фільтрувати своє мовлення, через певну кількість часу в нашій країні зникне проблема суржику. Адже недарма говорять, що якщо хочеш щось змінити, почни з себе.