Авторка: Олександра Мельниченко
За весь час повномасштабної війни 12 млн українців покинули свої домівки. Звісно, їх не можна звинувачувати у цьому, іншого виходу в них не було, вони рятували своє життя і життя близьких. Тікаючи, не знаючи куди, від небезпеки, вони навіть були впевнені, що це ненадовго. І ось вже 7 місяць війни…
За весь цей час українці вірили і вірять в перемогу, але обставини змусили дотримуватись законів інших країн. До війни, закордон - це завжди була можливість відпочити, перезавантажитись. І тільки зараз ми всі зрозуміли, що таке ностальгія - туга за батьківщиною.
Звісно, думка про закордон неоднозначна, але відповідь одна – «Вдома найкраще». Ми безмежно вдячні країнам які допомогли і надали притулок нашим людям, але все, на жаль, закінчується. Через те, що кількість людей була дуже велика і допомога потрібна всім, на українців почали дивитися зовсім іншими очима. Завжди є люди які хочуть мати зиск з обставин, навіть якщо привід це геноцид. Ми все прекрасно розуміємо, входимо в положення тієї чи іншої країни і розуміємо масштаби витрат. Але дуже прикро, що не розуміють масштаби втрат з нашої сторони: інфраструктури, техніки і, найголовніше, людей - тих хто бере участь у бойових діях і цивільних.
Тому підсумком є те, що ми повинні єднатись, бо крім нас ніхто не зрозуміє і не підтримає. У нас всіх одна трагедія, один біль і незабаром одна велика перемога.
Немає коментарів:
Дописати коментар