Психологія любові: як ми обираємо своїх партнерів

Авторка: Олеся Заболотня

  «Коли кохання не є божевіллям, це не є коханням», - написав колись Педро Кальдерон де ла Барка. І, дійсно, кожного разу, коли людина починає закохуватись, то щоразу відчуває приблизно все одне й те саме: прискорене серцебиття, хвилювання, а на обличчі сяє посмішка, як-то кажуть, до самих вух. Але як все ж це  відбувається? 

  Для початку треба розібратись що таке саме «кохання» і чим воно відрізняється від «закоханості» та «симпатії». Найлегше та найпростіше як раз останнє. Симпатія – це таке щось несерйозне, і вона може виникати до кількох людей одночасно, бо переважно на цьому етапі нам імпонує всього кілька якостей об’єкту нашого зацікавлення, і це, як правило, щось із зовнішності або манери поведінки. І, враховуючи легкість цього періоду, не виникає бажання постійно бути поряд з людиною, та й взагалі все може швидко згаснути. Найбільш бурхливий період – закоханість, адже саме в цей час мозок перестає працювати, бо прифронтальна кора мозку, яка відповідає за логіку, зважування всіх «за» та «проти» і дотичні процеси, притупляється, і в гру вступають ті сфери, які відповідають за несвідомі процеси. І саме через це можуть бути нав’язливі думки та «ломка». Також мигдалина, яка контролює реакції на страх, захищаючи нас від небезпечних ситуацій, перестає працювати, тому й люди готові на будь-що заради кохання. На додачу до всього наше критичне мислення теж перестає виконувати свою функцію. Тому, якщо ви дивуєтесь, що ви або хтось із ваших знайомих перестав думати, бо закохався, просто знайте, що мозок у цей час відмовив.  

 Такий «цукерково-букетний» період закінчується приблизно через 6 місяців – 1,5 роки і, нарешті, всі ці хімічні процеси приглушуються, а ті частини мозку, які відмовились працювати, знову активуються. На цьому етапі починаються постійні сварки, конфлікти і більшість не витримує, як наслідок – розлучення. А ті пари, які пережили це все разом, нарешті можуть назвати це коханням. Щось змінилось? Партнери поважають інтереси, цінності одне одного, навіть якщо вони не збігаються, також зароджується близькість та приходить усвідомлення того, що ближче та рідніше нікого немає. Порівняно із закоханістю все вже більше тихо, спокійно, і комусь може здатись, що почуття вже не ті. Проте це й є те саме «високе почуття». 

  Та чому ми все ж закохуємось у конкретних людей? Насправді, це не так романтично, як здається. Є стандартні риси, які людство вважає привабливими, і більшість критеріїв пов’язана з еволюційною точкою зору. Наші предки обирали тих, хто скоріше дасть здорове потомство. Тому нам несвідомо більше сподобається, наприклад, жінка з широкими бедрами або просто людина з симетричним обличчям. Але найголовніший критерій – запах. Що цікаво, ніс буквально зчитує аромат і аналізує ДНК людини. І, скоріш за все, по запаху нам сподобається той, хто матиме профілі генів стійкості до хвороб. Багато хто чув про те, що дівчата обирають хлопців схожих на батька, ну й навпаки, хлопці – на матір. Так, запах теж туди відноситься. 

  Хоча наука та природа не такі романтичні, кохання все ще лишається загадкою для кожного з нас.