Авторка: Олеся Заболотня
9 травня 2024 державні кінотеатри сколихнув художній фільм про цілу плеяду видатних людей минулого століття «Будинок Слово. Нескінчений роман». Насамперед це фільм художній, містить історичні факти та персонажів і не менш важливий для глядача. У режисера Тараса Томенка ця ідея зародилась ще в далекому 2012, тоді президентом був В. Янукович. Вся команда поставилась до фільмування досить серйозно: аби зробити історичних персонажів максимально живими та дійсно схожими на реальних митців, довелось вивчити архівні справи, знайти креслення реального будинку «Слово». Навіть акторів підібрали тих, що були схожі на діячів культури.
Звичайно, що фільм художній, тому містить режисерські вигадки. Однією з них став головний герой стрічки Володимир Акімов. Він приїхав до будинку, аби проявити себе як поет -початківець і був збірним персонажем із тих реальних мешканців, які доносили на своїх сусідів. І не випадково навіть нагадує молодого путіна. Це образ тієї маленької людини, яка як тільки отримує владу, починає творити справжній терор. У цьому персонажі втілилася тогочасна радянська влада, що нищила все українське.
Ми спостерігаємо за тим, як вони продовжують писати про Україну та трагедію, що спіткала їх рідну землю. Особливо розуміння приходить під час моменту, коли Хвильовий бачить спустошені голодом села.
1933 стає початком краху. Арешт Михайла Ялового в ніч з 12 на 13 травня. Того ж 13 травня, у квартирі Миколи Хвильового чергове зібрання, де мав би прозвучати новий роман письменника, який напередодні він спалив.
Хвильовий говорить колегам наступне: «Зараз я вам покажу, як романи треба писати і яким має бути письменник в радянську епоху». Йде в інші кімнату, де згодом лунає постріл у скроню. Це було самогубство. Згодом більшість із тих, хто жив у будинку «Слово», заарештовує влада. 1937, урочище Сандармох, вони були жорстоко розстріляні. Не тільки ці митці, а ще й сотні жертв. Комусь звісно вдалось протриматися довше. Гуморист Остап Вишняпровів у таборах ГУЛАГу майже 10 років і після звільнення знов писав. Івану Багряному вдалась втеча і він далі продовжував писати в еміграції. А ось Максим Рильський, Павло Тичина і Володимир Сосюра хоча й уникнули покарання, проте за це відмовились від українського та писали те, що потрібно владі.
Немає коментарів:
Дописати коментар