«Розстріляне Відродження». «Будинок Слово. Нескінчений роман» як втілення пам’яті про трагедію

Авторка: Олеся Заболотня 

  Вони були цвітом нації, але ворог їх розтоптав. Творили заради України – росія розстріляла. Трагедія, яку замовчували не один десяток років. А сьогодні жертви цього терору – символ боротьби заради майбутнього. Відродження тогочасної України, сьогодні цих діячів ми знаємо як «Розстріляне відродження».

  9 травня 2024 державні кінотеатри сколихнув художній фільм про цілу плеяду видатних людей минулого століття «Будинок Слово. Нескінчений роман». Насамперед це фільм художній, містить історичні факти та персонажів і не менш важливий для глядача. У режисера Тараса Томенка ця ідея зародилась ще в далекому 2012, тоді президентом був В. Янукович. Вся команда поставилась до фільмування досить серйозно: аби зробити історичних персонажів максимально живими та дійсно схожими на реальних митців, довелось вивчити архівні справи, знайти креслення реального будинку «Слово». Навіть акторів підібрали тих, що були схожі на діячів культури.

  Звичайно, що фільм художній, тому містить режисерські вигадки. Однією з них став головний герой стрічки Володимир Акімов. Він приїхав до будинку, аби проявити себе як поет  -початківець і був збірним персонажем із тих реальних мешканців, які доносили на своїх сусідів. І не випадково навіть нагадує молодого путіна. Це образ тієї маленької людини, яка як тільки отримує владу, починає творити справжній терор. У цьому персонажі втілилася тогочасна радянська влада, що нищила все українське.

  На екрані кожен із нас бачить нам знайомих героїв: Павло Тичина, Остап Вишня, Лесь Курбас, Володимир Сосюра, Михайль Семенко, Майк Йогансен та безліч інших. Не менш важливу роль відіграє «рушійна сила» «Слова» - Микола Хвильовий. У його кімнаті збираються діячі, які розкрили задум комуністів, але продовжують перед іншими удавати, що нічого не сталось.

  Ми спостерігаємо за тим, як вони продовжують писати про Україну та трагедію, що спіткала їх рідну землю. Особливо розуміння приходить під час моменту, коли Хвильовий бачить спустошені голодом села.

  1933 стає початком краху. Арешт Михайла Ялового в ніч з 12 на 13 травня. Того ж 13 травня, у квартирі Миколи Хвильового чергове зібрання, де мав би прозвучати новий роман письменника, який напередодні він спалив.

  Хвильовий говорить колегам наступне: «Зараз я вам покажу, як романи треба писати і яким має бути письменник в радянську епоху». Йде в інші кімнату, де згодом лунає постріл у скроню. Це було самогубство. Згодом більшість із тих, хто жив у будинку «Слово», заарештовує влада. 1937, урочище Сандармох, вони були жорстоко розстріляні. Не тільки ці митці, а ще й сотні жертв. Комусь звісно вдалось протриматися довше. Гуморист Остап Вишняпровів у таборах ГУЛАГу майже 10 років і після звільнення знов писав. Івану Багряному вдалась втеча і він далі продовжував писати в еміграції. А ось Максим Рильський, Павло Тичина і Володимир Сосюра хоча й уникнули покарання, проте за це відмовились від українського та писали те, що потрібно владі.

  Фільм про цю трагедію дійшов до нас лише тільки зараз, бо саме в цей час пробуджується інтерес до нашої культури. Якби, наприклад, цей фільм з’явився на екранах десь 2013-2014, то він би не пробудив тих потрібних емоцій. Хоча в школах постійно вчителі постійно наголошували на важливості періоду, усвідомлення масштабів трагедії з’явилось лише після повномасштабного вторгнення. Коли знову й знову українці продовжують гинути від рук вже сучасної влади кремля, яка не змінилась ще з тих радянських часів. І сьогодні ми вже маємо «Нове Розстріляне Відродження» - Володимир Вакуленко, Вікторія Амеліна, Максим Кривцов. Історія знову повторилась через 90 років…