Фемінітиви зустрічаються у різних словниках минулого. Наприклад словник Грінченка виданий 1901-1909 у Києві. Матеріал для чотирьох томів був зібраний з творів художньої літератури, фольклорних джерел, праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина»… В словнику є такі фемінітиви як арештантка, артистка, архів’янка.
У словнику Дмитра Яворницького, який був доповненням до словника Грінченка, ми можемо знайти фемінітиви: домовласниця, абатиса, дивачка…
Виходячи з цієї інформації ми можемо зрозуміти, що на початку 20 століття права жінок виходять на той рівень, на якому вони можуть займати такі професії чи посади.
Мова реагує на будь-які зміни у світі та суспільстві. Після того як з’являється поняття у мові виникає слово, яке характеризує це явище. Коли жінка обійняла якусь посаду, це потрібно позначити, аби люди “побачили” науковиць та робітниць.
Над питанням фемінітивів досі ведуться запеклі дискусії. Одна сторона вважає їх непотрібними, неприродним спотворенням мови. А інша - важливою і невіддільною частиною української мови.
Фемінітиви є важливим політичним питанням. Якщо говорити суто з граматичного погляду, то всі іменники мають узгоджуватися з родом, числом та відмінком. Тому говорити “жінка-пілот” буде граматично неправильно.
Учителька, прибиральниця, письменниця - ці фемінітиви звичні для нас, адже в ці професії жінки прийшли давно і такі слова природно злилися з мовою. Просте такі слова як: пілотеса, членкиня, біологиня зустрічають опір у суспільстві через відсутність вживання, а значить і звички.
Мова - соціальний конструкт, від неї залежить наше світосприйняття. Тому фемінітиви важливі, адже вони не тільки збагачують мовлення, а й свідчать про важливість жінок у суспільстві.
Немає коментарів:
Дописати коментар