Геноцид в серці Полтавщини: страждання на Гадяччині

Авторка:

Яна Вугліцька

  Усе завжди починається з чогось малого: з однієї країни, одного села, однієї родини... Саме так, досліджуючи долі людей, ми можемо скласти загальну картину однієї з найбільших трагедій ХХ століття – Голодомору. Голодомор 1932-1933 років – це не просто сторінка в підручнику історії, це глибока рана всього українського народу. Дослідження Катерини Лук'янець проливає світло на те, як ця трагедія відобразилася  на Гадяччині. 

 Робота Катерини Лук'янець є цінним внеском у історичний дискурс про Голодомор, оскільки воно поглиблює наше розуміння цієї трагедії на рівні окремого району. Це дослідження – це не просто сухий науковий текст, а скоріше крик душі, який нагадує нам про важливість пам'ятати про жертв Голодомору. 

  В праці детально описують, як на Гадяччині, селян позбавляли хліба та навіть надії на майбутнє. Радянська влада встановлювала нереальні плани хлібозаготівель, забираючи у людей останні запаси їжі. Ті, хто намагався врятуватися, зазнавали жорстоких репресій...  

  Голод доводив людей до відчаю. Діти гинули на руках у матерів від виснаження. Багато сімей намагалися врятуватися втечею в міста. Проте потім селянам не давали паспортів, а залізничні квитки продавали лише за спеціальними дозволами. Ті, кому вдавалося дістатися до міста, часто ставали жебраками та гинули на вулицях.  

 Також висвітлюють не лише масштаби трагедії, а й її психологічні наслідки. Адже голод не лише забирав життя, а й руйнував душі людей. Багато хто втрачав віру в краще життя в майбутньому, у справедливість...  

 Деякі селяни намагалися об'єднуватися, допомагати один одному, шукати будь-які можливості вижити: приховували продовольство, ховали збіжжя під печі. Проте за найменшу спробу приховати зерно, висловити невдоволення або просто за підозру в антирадянській діяльності людей засуджували до смертної кари, висилали за межі УРСР у віддалені та суворі регіони, або ув'язнювали на тривалі терміни. Десять років у таборах означало майже неминучу смерть. І це стосувалося не лише простих селян, але й сільських голів, завідувачів хлібозаготівель та інших працівників.  З’явилися крамниці, де щось цінне – срібло, золото, побутові речі  – обмінювали на хліб, який коштував дорожче за золото. Це  свідчення того, наскільки безцінним стало тоді людське життя. Газета "Будівельник соціялізму" відігравала значну роль у пропагандистській кампанії проти селянства. Шляхом публікацій про "найвідсталіших в області на фронті боротьби за хліб" та звинувачень у "куркульстві", вона створювала атмосферу страху і недовіри, заохочувала доносів і виправдовувала жорстокі репресії. 

 Голодомор на Гадяччині – це лише одна з багатьох трагічних сторінок історії людства, що свідчить про те, наскільки далеко можуть зайти “люди”..  Потрібно передавати пам'ять про Голодомор наступним поколінням, щоб вони знали правду і ніколи не допустили повторення таких злочинів.

*так звана, рецензія

Джерело: 

http://dspace.nbuv.gov.ua/bitstream/handle/123456789/199961/14-Lukianets.pdf?sequence=1