Як Кремиль знищував українське?
Все почалося далеко не з дитинства. Батько українець, політичний функціонер та красноармієць в минулому. Він будував радянський лад, який Алла Горська руйнувала. А матір, яка була багатою селянкою з роду козаків не вважала за правильне сепаруватися від росії.
Сім’я в 1943 переїхала до Києва там Алла Горська вступила в художню школу імені Тараса Шевченка. Проте ще тоді не була національно свідомою.
З самого початку її навчання батьки отримали для неї звільнення від вивчення української. А щоб отримати золоту медаль за навчання вона повинна була написати твір. Мама влаштувала “Вечірку”. Це був розкішний сніданок зі смачною їжею та дорогими канапочками. Коли Алла з друзями добре провели час, одна подруга в знак вдячності і написала той твір. Ось таким було входження в світ.
Потім вона вступила в художній інститут, де теж була звільнена від вивчення української. І саме там познайомилася зі своїм чоловіком. Він неабияк вплинув на її світогляд. Напевно, це був перший поштовх до революційних думок в голові.
У 1961 вона з подругою пішла в етнографічний музей Олеся Гончара. Там побачила не просто експонати, а українську силу, призначення й окремішність. Це остаточно змінило Аллине світосприйняття.
Вона не говорила тією мовою, яка була матеріалізована в музеї Гончара. Тому взялася за вивчення - вчила абетку, а потім писала нецікаві диктанти в свої 30 років.
На святкування 150 річниці з дня Народження Шевченка готувалися всі. До цієї події в Червоному корпусі університету Горська, Заливаха, Семекіна, Севрук та Зубченко створили вітраж. Там був зображений ніжний, проте суворий Кобзар і над ним слова «Возвеличу малих, отих рабів німих, я на сторожі коло них поставлю слово!», а ще зобразили загратовану Україну мати.
Ще до того, як комісія прийняла рішення, ректор університету розбив вітраж власними черевиками.
Коментували вітраж «Чому мати-Україна така сумна? І взагалі, чому це Україна "за ґратами"?»
Вони побачили в них загрозу і почалися переслідування владою. Хтось залишився просто без сприятливих умов життя.
Опанаса Заливаху засудили до мордовських таборів зі забороною малювати, як колися Шевченка.
А біля доми Горсько снували співробітники КДБ. Їм вдалося навіть встановити прослуховування в домі. А один агент постійно сидів на дев’ятих сходах горища. Вона та її друзі навіть віталися інколи з ним.
Разом із Василем Симоненком та Лесем Танюком відкрили місця поховання розстріляних енкаведистами в 1930-х роках у Биківні (місце, де радянська влада таємно ховала жертв сталінських політичних репресій, розстріляних у київських в'язницях НКВС). Поховання допомогли відкрити діти, які грали у футбол людським черепом з отвором від кулі.
Про це вона написала заяву в Київську міськраду.
А друга і остання поїздка сталася 28 листопада 1970 року близько п’ятої години ранку вона вийшла зі своєї квартири у Києві щоб встигнути на перший автобус до Василькова. Там мала забрати швейну машинку у свекра Івана та повернутися додому. Проте додому так і не повернулася. Її вбили топором в спину. Слідство дійшло висновку, що це зробив свекор Іван, який її недолюблював. Проте через два дні його було знайдено на залізничних коліях з відірваною головою.
Смерть Алли Горської 7 грудня 1970 року перетворилася в акт громадянського спротиву.
Із прощальним словом на похороні виступили Євген Сверстюк, Василь Стус, Іван Гель, Олесь Сергієнко, проте невдовзі їх заарештували.
Немає коментарів:
Дописати коментар