Катерина Білокур — видатна українська художниця, якою захоплювався сам Пабло Пікассо

Авторка: Наталія Бондаренко

  Точна дата її народження невідома: це було 5, 6 або 7 червня 1900 року. Зрештою, зупинилися на 7 червня, адже це день святої Катерини. Вона народилася у багатодітній селянській родині, де від неї очікували, що вона піде традиційним шляхом — вийде заміж і займатиметься домашнім господарством. Однак Катерина мала інші мрії.

  Одного разу батько приніс їй буквар, і вона самотужки навчилася читати за тиждень. До школи дівчинку не відпустили, щоб заощадити на одязі та взутті. Коли підріс її брат Григорій і почав навчатися, Катерина допомогла йому виконати малюнок для домашнього завдання. З цього моменту вона почала малювати все, що бачила довкола, зокрема квіти. Свої роботи вона показала батькам, але батько спалив малюнки, а мати її побила, вважаючи, що через це вона не зможе вийти заміж.

  Незважаючи на заборони, Катерина продовжувала малювати потайки. Брала у матері полотно, так щоб мати не знала, пензлики вона робила сама з калинових гілочок і котячої шерсті, а фарби виготовляла з бузини, калини та трав. 

  У 1920-х вона намагалася вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки, але її не прийняли через відсутність освіти. Та і паспорту вона не мала.

  Чоловіки, які сваталися до Катерини, відмовляли їй у праві малювати, тому вона категорично відмовляла їм, цитуючи відому пісню: «Іди, козак, сідлай коня, ти не мій, я не твоя». Батько дозволив їй малювати лише по неділях після виконання всієї хатньої роботи, проте мати продовжувала дорікати їй через те, що всі її ровесниці вже створили сім’ї.

  У 1934 році, зневірена, Катерина намагалася втопитися, зайшовши в крижану воду. Мати вчасно її врятувала, проте художниця сильно застудилася, що мало наслідки на все життя. Після цього інциденту мати дозволила їй малювати. У 1940 році Катерина почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Вражена співом, вона написала співачці листа, додавши до нього малюнок. Лист дійшов до Петрусенко, яка була захоплена талантом Білокур і показала її роботу художникам. Незабаром Катерину відвідали представники Центру народної творчості.

  У 1940 році відбулася її перша персональна виставка у Полтавському будинку народної творчості, де було представлено 11 картин. У 1954 році її роботи «Цар- колос», «Берізка» та «Колгоспне поле» були відправлені на міжнародну виставку в Париж. Там Пабло Пікассо побачив її картини й висловив захоплення, сказавши: «Якби ми мали таку художницю, то змусили б заговорити про неї весь світ».

  У червні 1961 року у Катерини Білокур виявили проблеми зі шлунком і 9 червня художниця відійшла у вічність.