Максим народився в Рівному у 1990 році. Після закінчення Київського національного університету технологій і дизайну він знайшов себе у творчості та громадській діяльності. Однак, з початком Революції гідності і російської агресії у 2014 році його життя докорінно змінилося. Він пішов добровольцем у Добровольчий український корпус “Правий сектор”, а згодом служив у Нацгвардії з позивним “Далі”.
Після завершення служби в 2019 році Максим зосередився на допомозі ветеранам. Він працював у Центрі реабілітації та адаптації Veteran Hub, допомагаючи бійцям, які повернулися з фронту. Але після повномасштабного вторгнення у 2022 році він знову взяв до рук зброю.
У квітні 2023 року Максим дав інтерв’ю проєкту “Слова і кулі”, де поділився своїм баченням змін у суспільстві. Він мріяв, щоб українці усвідомили реалії війни, а також вірив у нове покоління – сміливе, відкрите і цілеспрямоване. Своїми спогадами Кривцов надихав багатьох. З особливою теплотою він згадував визволення Балаклії, коли місцеві жителі радо зустрічали українських військових.
7 січня 2024 року разом із Максимом загинув і його рудий кіт, якому він присвятив зворушливий вірш. Прощання з військовим відбулося 11 січня в Михайлівському Золотоверхому соборі, а потім на Майдані Незалежності в Києві. 12 січня Максима поховали в його рідному місті Рівному на Алеї Героїв кладовища «Нове» («Молодіжне»). Його книги назавжди залишаться без автографів автора, які він так і не встиг поставити.
Максим був не лише воїном, а й талановитим поетом. Його творчість знайшла відображення у збірці, яку він презентував на Книжковому Арсеналі влітку 2023 року. Тоді він тимчасово залишив фронт, щоб зустрітися з читачами. Саме там багато його друзів востаннє бачили його і письменницю Вікторію Амеліну, яка згодом трагічно загинула у Краматорську.
Максим Кривцов залишив після себе не лише поетичний спадок, а й приклад мужності та відданості своїй країні. Його життя – це символ боротьби за свободу, а його слова – відлуння незламного духу України.
Немає коментарів:
Дописати коментар