Хлопець зараз служить головним сержантом роти у військовій частині, що розташована в Сумській області. Дмитро вже п’ятий рік у війську, і цей шлях був для нього свідомим, а не вимушеним вибором. Його дії були виваженими та продуманими, тому це здавалося природним кроком у доросле, самостійне життя.
«У мене майже всі родичі проходили військову службу мій батько, мій вітчим, і я розумів що це теж треба пройти кожному чоловікові», – пояснює він просто. Йому не довелося йти до війська через брак варіантів. Навпаки він мав можливість вступити на бюджет у СумДУ чи СНАУ. Але замість того, обрав захищати свою Батьківщину, пояснюючи: «Я вирішив вже краще відслужити поки молодий, а потім вже будувати своє життя по іншому».
Усе почалося з військової присяги. Для інших це може бути звичайною формальністю, але у Дмитра це викликає незабутні перші враження. «Це все було гарно, красиво, з музикою, емоції тоді були надзвичайними, що додало мені ще більше мотивації», – згадує він. Вже тоді він відчув, що для нього важливо бути частиною цієї професії. Він зростав у званні поступово, починав звичайним солдатом та дійшов аж до головного сержанта. «Це треба було їздити на навчання, показувати свою роботу», – зазначає він.
До повномасштабного вторгнення він був старшим сержантом, під його відповідальністю знаходилось сорок чоловік. Звичайно, це просто цифра, але вона показує наскільки людина може бути витривало і відповідальною, якщо йому надали цю можливість. Необхідно було контролювати цих солдат та зброю, виконувати їх обов’язки.
Про 24 лютого 2022 року він говорить в нейтральному емоційному стані: «Перші емоції під час того як дізналися про повномасштабне вторгнення це страх, як і у всіх нормальних людей. Страх за близьких, за себе, за товаришів. Невідомість, що далі відбуватиметься, очікування розпоряджень командирів».
Попри рутинність і стреси, ця війна відкрила й нові горизонти. Дмитро проходив навчання в Німеччині у інструкторів за стандартами НАТО. Його вразила інша культура ведення бойових дій: «За кордоном дуже великий пріоритет на збереження особового складу», – розповідає він. Цей підхід він намагається впроваджувати і у своїй роботі.
Однак, не дивлячись на те, яку складну роботу виконує ця людина та які психологічні наслідки вона несе за собою, у ньому відкривається ніжність, турбота та любов. «Мене найбільше мотивує у житті благополуччя і мирне життя моїх родичів, близьких, товаришів, всих кого я знаю. Я роблю свою роботу для того, щоб у них все було добре, щоб вони могли вночі тихо, мирно спати і щоб ми наближали Україну до перемоги», – добродушно відгукується військових. Тема що стосувалась його рідних, викликала заспокійливі емоції, на його вустах з’являлась посмішка.
Немає коментарів:
Дописати коментар