Гумор зцілює, допомагає вижити

Авторка: Дарина Комина

   Війна змінює все: мову, поведінку, ставлення до побутових речей чи дрібниць, на які б ми, може, раніше не звернули увагу, і навіть почуття гумору. Але особливо разюче вона впливає на культуру, зокрема на її найбільш живий і мінливий прошарок: фан-культуру. Те, що ще кілька років тому здавалося простою розвагою – меми, фан-арти, іронічні відео – у воєнний час стало потужним інструментом виживання, об’єднання й навіть спротиву. Недаремно в цьому контексті згадується цитата Лесі Українки: «Щоб не плакать, я сміялась».

   Згадаймо, як важко було в перші дні війни. І як стрімко розрослася «мемна культура». Тоді український інтернет вибухнув новими образами: «свята Джавеліна», «Бавовна», «привид Києва», трактори, що тягнуть ворожу техніку. Всі вони стали не лише символами, а й своєрідними формами захисту, не фізичного, а емоційного. Гумор миттєво відгукується на страх, трансформуючи його у щось, над чим можна посміятись. І в цьому його сила. Взагалі, сміх, здавалося б, не має місця в часи сирен, втрат і щоденного напруження. Але саме він став і досі є тією рятівною ниткою, що тримає психіку в купі. Коли люди не можуть вплинути на зовнішні обставини, вони починають опрацьовувати їх у спосіб, який дає хоча б ілюзію контролю. У випадку з українцями – це часто чорний гумор.

   Найбільш характерним для чорного гумору є використання тем, які в мирному житті зазвичай огортає мовчання: смерть, обстріли, втрати. Але в українських реаліях ці теми опрацьовуються через іронію. Психологи вважають чорний гумор формою захисної реакції. Він гіркий, гострий, часом абсурдний, але завжди чесний. У хід ідуть жарти про повітряну тривогу, генератори, ворожі «жести доброї волі», дрони та меми про «рівень тривоги зелений, бо вже звикли».  Людина, що жартує про травматичні події, не заперечує їх, а навпаки: визнає і осмислює, але в такий спосіб, що дає змогу емоційно не згоріти. Сміятися над загрозою означає в якийсь момент поставити себе вище за неї. Це сміх у темряві, що не розсіює морок, однак дає наснагу іти далі.

   Гумор у таких обставинах перестає бути легковажністю. Це спосіб залишитися людиною там, де панує жах. І чим абсурдніша ситуація, тим гостріший і точніший жарт. Коли ми жартуємо над чимось страшним, ми ніби приручаємо страх, зменшуємо його силу. Це не втеча від реальності, а спосіб із нею домовитися. Адже, якщо сприймати все надто серйозно і буквально, легко втратити себе… І, можливо, навіть здоровий глузд. А він нам необхідний, щоб вистояти незгоди, чи не так?

   Але найцікавіше те, як сильно це об’єднує. Адже сміх це теж мова, хоч подеколи зрозуміла не для всіх чи своєрідна. Однак якщо ти розумієш мем про «підписку на тривогу», якщо смієшся з ролика, де пес гавкає у ритм сирени, значить ти свій. Фан-культура в цей момент перетворюється на соціальний клей, що тримає спільноту разом. Навіть коли ця спільнота розкидана по світу, в укриттях, в окопах або в еміграції.

   Меми не змінюють реальність, однак змінюють ставлення до неї. Гумор допомагає зняти напругу, перезавантажити мозок і не втратити себе. Він ніби каже: «Ти не один. Нам теж страшно. Але ми разом, і ми ще маємо сили посміятися».