Авторка: Юлія Яців
ЗМІСТ
Частина 1. Демократія як європейська цінність (Яців.Ю)
1.1 Що таке демократія у XXI столітті: основи демократії для українців та європейців
1.2 Демократія в European Union — як працює система. Мій власний погляд
1.3 Що для молоді справді важливо
1.4 Хто керує — політики чи правила?
1.5 Простий народ та корумпована еліта
1.6 П’ять кроків вперед
Частина 2. Трансформація Громадянського суспільства в України в умовах війни
2.1 Демократія у надзвичайних умовах
2.3 Волонтерство як демократія дії
2.4 Взаємодія влади і громадянського суспільства
Частина 3. Молодь, Польща і майбутнє європейської демократії
3.1 Свобода думки - серце демократії
3.2 Польща та Україна: демократія через солідарність
3.3 Виклики демократії ХХІ століття
3.4 Демократія - це ми!
Політичні процеси здаються надто заплутаними, тому їх замінюють гасла. Але демократія не існує у форматі «короткого відео» чи мемів — вона працює лише тоді, коли люди її розуміють.
Що таке демократія у XXI столітті?Основи демократії для українців та європейців
Для Українців – коли люди виходили на Майдан не за кошти, а за право бути вільними. Волонтерство, коли суспільство робить те, що держава не встигає або не хоче. Свобода слова, завдяки якій корупційні схеми стають публічними. Вибори, на яких партії можуть програти навіть після гарних роликів. У Євросоюзі діють вільні вибори: громадяни самі обирають тих, хто ухвалює закони для всієї Європи — депутатів Європейського парламенту. Це означає, що студенти з Польщі, Німеччини чи Франції можуть прийти на дільницю, поставити галочку — і реально вплинути на те, яким буде ЄС у найближчі роки. Це не просто символічний жест і не «галочка заради галочки». Якщо депутати ухвалять закон, що порушує права людини або обмежує свободи, його можна скасувати.
Другий ключовий принцип — ніхто не стоїть над законом. У ЄС працює просте правило, яке українці добре розуміють: закон один для всіх. Прем’єр, міністр, поліцейський, суддя — усі відповідають перед законом, і політичний статус не дає права на безкарність. Якщо держава-член порушує демократичні принципи або тисне на суди та медіа, втручається Європейський суд.
І ще одна основа — свобода слова, яка не просто дозволена, а захищена. Журналіст може викрити корупцію прем’єра і не зникнути після цього та залишитися живим. Телебачення може критикувати президента, і це не закінчиться «несподіваною перевіркою» або закриттям каналу. Громадяни можуть виходити на мирні мітинги, не боячись кийків, автозаків і арештів. Європа давно зробила висновок: якщо зникає свобода медіа — зникає контроль над владою, а без контролю демократія перетворюється на декорацію.
Демократія в European Union — як працює система. Мій власний погляд
Чесно? Для більшості студентів слово «Європа» асоціюється не з Брюсселем чи Європарламентом, а з можливістю заробити, побачити світ, отримати шанс. Але мало хто задумується: чому там ці шанси взагалі існують.
Європа приваблює не лише високими зарплатами — а тим, що все працює за правилами. Не тому, що люди святі, а тому, що система не дозволяє грати нечесно. Політик не може тихцем «порішати» справу. Суд не підкоряється телефонному дзвінку. Громадянин має право поставити запитання — і отримати відповідь. Це й є демократія у дії.
Ми звикли думати, що демократія — це вибори. Але насправді це постійна взаємодія між владою і людьми. Це коли громадянин не лише голосує раз на п’ять років, а вимагає звіту щодня — через медіа, соцмережі, відкриті дані.
Подивімося на ЄС. Там демократія — як складний годинник: безліч шестерень, але всі крутяться разом. Європарламент ухвалює закони, комісія стежить за дотриманням, суди контролюють справедливість. І якщо хтось порушує — система реагує. Не через гнів у фейсбуці, а через чіткі процедури.
Для нашого покоління це звучить трохи нудно. Ми звикли до кліпів, сторіз, швидких результатів. Але демократія — це не TikTok. Це марафон, не спринт.
Уяви собі: ти — молодий/а, у тебе повно планів, але також купа нерозв’язаних питань — тарифи, робота, клімат і чи взагалі твій голос щось змінить. Ось як бачить демократію сьогодні наше покоління — не як абстракцію, а як набір можливостей і ризиків.
Але згодом Олег зіткнувся з тим, про що ми говорили: люди “в соцмережах” вже відчувають себе безкарними. Наприклад:
- Він виклав фото з фронту, де видно медичні пакети і допомогу, з підписом: «Ми працюємо, поки хтось коментує». У дописах з’явились негативні коментарі: «Навіщо ви це робите?», «Це піар.
- Частково це була конструктивна критика, але частково — безпідставні образи, з абстрактними звинуваченнями. Один коментар: «Ти ж не ризикуєш життям
- Тому не маєш права про це говорити» — хтось написав, а автор під час прямого ефіру поцікавився: “Ти коли востаннє бачив поле бою?”
- І чимало з тих, хто писав агресивно, замовкли або вибачились.
Це доводить: в соцмережах думки висловлюються швидко, але не завжди з відповідальністю. Часто люди готові кричати — але не готові діяти чи відповідати за слова. Потім Олег зіткнувся із ще одним моментом: група підписників організувала флешмоб-допомогу, він це висвітлив — але з’явились коментарі, що це «менше, ніж можна» або «для фото». Замість того щоб запитати: “А що саме можна зробити краще?” — критика залишилась без конструктиву.
- Урок: волонтерство + блогерство — це не лише лайки і фото. Це відкритість, звітність, готовність до критики — і водночас відповідальність за слова. І коли ти пишеш у соцмережі — маєш пам’ятати: без паспорта/без факту/без обґрунтування краще не ображати інших. Бо слова впливають.
Що для молоді справді важливо?
Опитування Youth Survey 2024 показують: молодь найбільше турбує вартість життя, освіта й мобільність; водночас багато хто цінує захист прав людини, демократію й можливості для обміну та волонтерства. Іншими словами — молоді потрібні не лише «правила», а й реальні шанси їх використовувати.
Українська молодь після 2014, а особливо після повномасштабного вторгнення 2022 року, показала феноменальну динаміку волонтерства: від масових пунктів збору допомоги до створення логістики і соцініціатив. Це велике досягнення громадянської солідарності — але воно також виявило гострий виклик: волонтерство часто заміщає слабкі інституції. Коли держава не може або не встигає реагувати, громадяни беруть на себе роль «оперативного резерву». Це чудово в кризі — але небезпечно як довготермінова модель.
Дані підтверджують масштаби залучення: у дослідженні Zagoriy Foundation у середині 2022-го 86 % кореспондентів зазначали, що були залучені до гуманітарної допомоги чи волонтерства. Щорічні дослідження показують, що благодійна активність залишилася високою — близько 83–86 % людей продовжують жертвувати або волонтерити.
Але є «зворотний бік» цієї медалі. Низький рівень довіри до окремих державних інституцій і високий рівень сприйняття корупції підривають довіру громадян до системи в цілому — і штовхають людей робити те, що мала б робити держава. За індексом сприйняття корупції (CPI) на 2024 рік Україна отримала 35 балів з 100 (показник низький), тоді як Польща має 53 бали — значно кращий результат. Це означає, що структурні проблеми й корупційні ризики в Україні сильніше впливають на довіру до інституцій, ніж у Польщі.
Водночас українці чітко відрізняють ефективні інституції від неефективних: у вересні 2024 року найбільшу довіру отримала армія (91,5 %) і волонтерські організації (≈80 %). Це пояснює, чому саме волонтерство стало таким сильним явищем: люди довіряють тим, хто реально працює.
Польський кейс ілюструє інший варіант. Коли почався масовий приплив біженців у 2022-му, близько 3,5 млн людей перетнули кордон у Польщу в найгостріший період; польське суспільство відповіло масовим і структурованим волонтерством, яке часто супроводжувалося активним залученням місцевих органів влади, церков та НУО. Мотиви польських волонтерів частково пов’язані з геополітичною близькістю та відчуттям безпеки — допомога українцям сприймалася й як власна оборонна логіка.
Хто керує — політики чи правила?
У 2013–2014 роках в Україні сталася Революція Гідності — масовий суспільний вибух проти корупції, авторитаризму й політичних маніпуляцій. Після цих подій в Україні почали шукати реальні зміни у структурі держави: не лише нові обличчя, а й нові правила гри. Одним із ключових напрямів стала реформа децентралізації — ідея проста: перенести частину повноважень і грошей ближче до людей, дати громадам реальний контроль над місцевими справами.
Простий народ та корумпована еліта
Популізм — це швидка їжа політики: смачно сьогодні, шкідливо завтра. Він спрощує складні проблеми до «ми проти них», збирає лайки і голоси, але руйнує інституції. Коли емоція керує рішенням — правила відступають. Практичний висновок: якщо хочеш сильні інституції — не ведися на швидкі рішення, вимагай процедур і доказів.
Польща показала приклад масової солідарності у 2022–2023 роках: суспільство відкрило двері, волонтери й місцеві структури працювали швидко і організовано. Чому? Частково — через сусідство і безпекові побоювання; частково — через вже чинні громадянські практики. Але — важливо пам’ятати — підтримка може коливатися: політика і настрій еліт змінюються. Отже, питання: підтримка сьогодні — гарантія підтримки завтра?
П’ять кроків вперед
Авторка: Рябуха Валерія Станіславівна
1. Суди й верховенство права
Не «процедури для галочки», а суди, які реально захищають правила. Потрібні незалежні судові інститути, швидкі та прозорі процедури розгляду корупційних справ, і механізми, які роблять рішення суду безумовно виконуваними.
2. Захищені медіа
Не лише слова в Конституції — а реальні механізми проти економічного й політичного тиску (законодавство проти SLAPP-позовів, фінансова підтримка незалежних ЗМІ, захист журналістів). Коли журналісти в безпеці — влада підзвітна.
3. Прозорі фінанси й дієва антикорупція
Відкриті бюджети, публічні дані про витрати, ефективні інституції контролю — це технологія стримування хапання ресурсів. Прозорість у фінансах ускладнює тіньові схеми й підвищує довіру.
4. Інституційна підтримка децентралізації
Не лише передача повноважень, а й навчання, правові гарантії, стандарти.
Звітування й аудит для ОТГ. Місцева влада має вміти керувати ресурсами й звітувати перед громадою.
5. Зріла партійна культура
Партія — не бренд однієї людини, а механізм представництва інтересів. Стабільні процедури формування програм, фінансування і внутрішньої відповідальності — основа політичної стабільності.
Чи довіряєш ти суду так само, як довіряєш друзям у чаті?
Демократія це не лише про вибори. Це про те, як ми виживаємо і перемагаємо. Зазвичай, слово «демократія» звучить як щось нудне зі шкільного підручника правознавства. Особливо зараз, коли за вікном війна. Здається, яке відношення ми маємо до демократії, коли треба просто вижити? Війна… Це слово викликає страх, біль і бажання сховатися. Але саме зараз, коли ракети намагаються знищити наші міста, ми будуємо нову державу.
Чому? Бо для нас це не нудна теорія з підручника, а інструмент виживання. Саме зараз, українська демократія проходить період трансформації. Це вже не про «галочку» в бюлетені, це про твій донат, твій репост і твою участь у відбудові сусіднього будинку.
Демократія у надзвичайних умовах! Яка вона..?
Війна поставила Україну в ситуацію, яку важко було уявити раніше, коли прокидаючись, ми думали про роботу, навчання та будували плани на вечір, і навіть у найстрашнішому сні не уявляли, що нашим новим ранковим ритуалом стане перекличка «Ти як? Ти живий?». У цей момент демократія, яка зазвичай тримається на стабільності та тривалих процедурах, раптом опинилася в умовах, де кожне рішення має ухвалюватися швидко та чітко. Здавалося б, такі обставини могли б повністю паралізувати роботу місцевої влади, але сталося зовсім навпаки…
Сьогодні громади демонструють неймовірну стійкість. Місцеве самоврядування, яке у мирний час часто сприймалося як щось далеке від повсякденного життя, під час війни стало справжнім «центром тяжіння» для людей. Голови громад, їхні команди та місцеві ради працюють у режимі постійного авралу: організовують евакуацію, координують гуманітарну допомогу, налагоджують критично важливі послуги та відповідають за оборону на місцях. Якщо подивитися на приклади з реального життя, це виглядає ще переконливіше. Уяви ситуацію: приліт, паніка, руйнування. Хтось впадає в ступор, а громада починає діяти як єдиний механізм. Мер, волонтери, комунальники працюють пліч-о-пліч. Відновити електропостачання під обстрілами сьогодні так само важливо, як зарядити автомат на передовій. Це і є демократія дії коли рішення приймаються миттєво, бо від них залежить життя. Та не менш важливою є роль людей.
Сьогодні багато українців активно допомагають волонтерам, армії або місцевим ініціативам. Це прямий доказ того, що ми не перекладаємо всю відповідальність на державу. Кожен особисто бере участь у тому, щоб країна вистояла. І це теж демократія, яка побудована не лише на виборах, а на щоденних діях. Так, вибори в прифронтових громадах зараз провести неможливо, це питання безпеки. Але демократія не зупинилась, вона змінила форму. Рішення ухвалюються спільно, на рівні громад, у волонтерських групах, у місцевих ініціативах. Люди обговорюють, пропонують, домовляються і це теж спосіб народовладдя.
Волонтерство: Ти - це і є держава!
Колись волонтерство було просто «хорошим вчинком». Сьогодні це найшвидша демократія у світі. Держава, як велика машина, вона іноді повільна. А волонтери, як швидкісні катери. Поки офіційні структури оформлюють папери, вони вже знайшли, купили, привезли і передали. Як волонтерство впливає на нашу державу? Чому це не просто корисно, а життєво необхідно для існування нашої нації?
• Самоорганізація як національна суперсила
У той час, як ворог чекає вказівок згори і боїться зробити зайвий крок, українці діють за покликом серця. Це створює унікальну горизонтальну мережу довіри, яку неможливо знищити жодною ракетою. Яскравий приклад - Сергій Притула. Людина з шоу-бізнесу змогла обʼєднати мільйони людей навколо ідеї, яка здавалася фантастикою-купити супутник для розвідки. Як він влучно зауважив: «Українці-це нація, яка може дістати все, що завгодно, для своєї армії.» Україна, це не територія на карті, це люди. Коли ти донатиш або передаєш пакунок, ти стаєш частиною цієї глобальної сили.
• Молодь -двигун швидкості та інновацій
Сьогодні саме молодь перетворила волонтерство на високотехнологічний процес. Ти і твої друзі в соцмережах є найшвидшим медіа і банком у світі. Молодь, здатна закрити багатомільйонний збір за лічені години, знайти рідкісні ліки на іншому кінці світу чи організувати кібератаку на ворога, не встаючи з дивана.
Це реальний вплив, який змінює хід війни. Завдяки ним світ бачить Україну не як жертву, а як сміливу, креативну та сучасну націю.
• Дія замість слів
Такі проєкти як БУР («Будуємо Україну разом»), Пласт чи U-Report-це більше, ніж просто активізм. Це діло рук нової української еліти. Тут не вчать сухої теорії-тут ти бачиш проблему (наприклад, зруйновану стіну чи брак амуніції) і вирішуєш її. Ти вчишся брати відповідальність, керувати ресурсами та працювати в команді.
Влада VS громадянське суспільство
В мирний час, суспільство сприймало роботу держави як щось віддалене, наче, є влада, є громадяни, і кожен існує сам по собі. Але війна та кризи в Україні показали, що справжня сила проявляється саме тоді, коли влада і суспільство працюють не по різні боки барикад, а разом.
Сучасна Україна-це приклад того, як взаємодія між громадянами й державними інституціями може бути не формальністю, а реальною співпрацею. Місцева влада спирається на активних людей, а громадські ініціативи можуть швидко розвʼязувати проблеми, до яких держава фізично не встигає дотягнутися. Саме так зʼявляється модель партнерства, де кожен виконує свою роль, але обидві сторони рухаються в одному напрямку.
Для легкого розуміння, як саме працює взаємодія між громадянами і владою, можемо розглянути приклад на такій ситуації: громада постраждала від обстрілу. Потрібно ремонтувати будинки, налагоджувати електрику, забезпечувати людей їжею. Держава робить свою частину, а якщо казати точніше- виділяє фінансування, надсилає фахівців, координує служби. Але без участі жителів, волонтерів, локальних організацій ця робота просунулась би набагато повільніше. Люди на місцях краще знають свої потреби, вони можуть почати допомогу одразу, без довгих процедур. Така співпраця створює ефект прискорення: кожен підсилює іншого.
Сьогоднішня Україна показує: ефективна держава-це не тільки сильні інституції, а й активні небайдужі люди. А громадянське суспільство має силу не просто підтримувати владу, а й тримати її в тонусі, нагадуючи про відповідальність і прозорість. У цій взаємодії немає «головних» і «другорядних» тут кожен важливий, бо кожен робить внесок у те, якою буде країна завтра.
Свобода думки - серце демократії
уже часто демократія починається із зовсім простих речей. Ви їдете в ранковому тролейбусі, поруч стоять такі ж студенти, які поспішають у корпус. Хтось переглядає новини, хтось слухає музику, а хтось просто дивиться у вікно й думає про своє. У ці звичайні секунди народжуються наші внутрішні оцінки, сумніви, запитання до життя й суспільства. Саме з цього побутового «я думаю» виростає велике «ми» — здатність говорити й чути, сперечатися і шукати правду.
Свобода думки — це те, що робить демократію живою. Бо демократія перестає існувати там, де люди бояться розмірковувати вголос. Дозволити собі думати — це вже політичний жест. Саме тому вважають свободу думки фундаментом усього демократичного процесу.
В Україні це відчувається особливо гостро: навіть під час війни суспільство не мовчить. Але разом зі свободою приходять і загрози — інформаційна війна, дезінформація, тиск на журналістів, спроби маніпуляцій.
Україна: свобода думки у воєнний час.
Іноді ловлю себе на тому, як, чекаючи на світлофорі зелений, я мимоволі підслуховую уривки міських розмов: хтось сперечається про новини, хтось обурюється рішенням влади, а хтось тихо розмовляє по телефону із рідними. Місто живе своїми думками — і серед цього шуму я також формую власні.
Попри виклики війни, українці продовжують дискутувати, критикувати владу й формувати власні позиції. Це свідчить про справжню життєздатність нашої демократії. Але не обходиться також без загроз:
- У 2024 році ІМІ зафіксував 268 порушень свободи слова, 155 з яких — злочини РФ.
- «Барометр свободи слова» регулярно відзначає тиск, кібератаки, погрози журналістам.
- 30 % українців говорять про наступ на свободу слова, 32 %
- про надлишок проросійських ЗМІ, інші 38% - не мають чіткої позиції.
- Близько третини вважають, що телемарафон (національний марафон новин) обмежує плюралізм.
Ще одна важлива тема — мовна ситуація в медіапросторі. За даними Уповноваженого із захисту державної мови, українська сьогодні домінує в соцмережах і медіа. Це сприяє зміцненню національної ідентичності, але водночас піднімає питання про мовний плюралізм та репрезентацію різних груп у публічній комунікації.
Проблеми медіасередовища добре видно і у звітах профільних організацій. У “тіньовому звіті” ІМІ для ЄС наголошується, що незалежним українським медіа бракує системної підтримки.
Серед головних ризиків:
- економічна нестабільність;
- скорочення донорських програм;
- відсутність сталого фінансування, необхідного для незалежної редакційної роботи.
Це робить медіасферу вразливою й підсилює ризики для свободи слова у довгостроковій перспективі. Паралельно є й позитивні кроки.
У 2025 році Рада Європи запустила нову фазу проєкту “Захист свободи слова та свободи медіа в Україні”. Ініціатива передбачає юридичну, освітню та інституційну підтримку редакцій, що працюють під тиском війни та економічних викликів. Але навіть із міжнародною допомогою головна опора свободи думки — це самі українці: активні, критичні, небайдужі.
Українська свобода слова сьогодні — це не теоретичний принцип. Вона існує завдяки журналістам і громадянам, які працюють під сиренами, в умовах окупації, на лінії фронту, у містах, які щодня перебувають під загрозою обстрілів.
Це боротьба, що триває постійно. І вона потребує не гучних заяв, а реальної підтримки — фінансової, юридичної, інституційної та громадянської.
Свобода слова в Польщі
Свобода слова в Польщі залишається темою для дискусій. Країна формально має статус «вільної», але в медіапросторі все ще є моменти, які викликають занепокоєння.
• 47-ме місце в Індексі свободи преси RSF. Так, Польща піднялася в рейтингу, але експерти називають це радше «обережним покращенням», ніж стабільним успіхом.
• SLAPP-позови нікуди не зникли. Це все ще один зі способів тиску на редакції, які критикують владу.
• Політика впливає на медіа. Державний мовник TVP і надалі демонструє упередженість, а регулятор KRRiT критикують за політичну залежність.
• Зміни після 2023 року. Звіт MFRR відзначає, що тиск на незалежні ЗМІ частково зменшився, і кількість проблемних позовів скоротилася. Але це не означає, що ситуація стабільна.
• Проблеми з власністю медіа. Human Rights Watch підкреслює, що деякі видання потрапили під контроль структур, пов’язаних із державою. Це впливає і на редакційну політику, і на довіру аудиторії.
• Реформи на папері. Liberties повідомляє, що зміни, які пропонують для KRRiT, можуть покращити ситуацію, але сьогодні вони не гарантують реальної незалежності.
• Скарги на редакційну упередженість. Навіть якщо тон державних ЗМІ став менш різким, це не означає, що всім політичним силам дають однаковий ефір.
• Потреба в захисті журналістів. ARTICLE 19 наголошує: важливо скасувати кримінальну відповідальність за наклеп, обмежити можливість SLAPP-позовів і забезпечити прозорі умови роботи медіа.
Польща — демократія, яка працює й розвивається, але не без труднощів. Там є вільні вибори, активні громадські організації, незалежні журналісти. Водночас медіапростір показує, як швидко навіть у стабільній країні можуть з’явитися ризики — політичні, економічні чи правові. Це не катастрофа, але сигнал: демократію потрібно підтримувати постійно.
Демократичний контекст ЄС
Для країн ЄС свобода медіа — фундаментальний принцип демократії.
Механізми Євросоюзу, такі як European Media Freedom Act (EMFA), створені, щоб захищати незалежність медіа й запобігати політичному захопленню інформаційного простору. (Цей закон — частина ширшого демократичного порядку ЄС.)
Крім того, є тісний діалог між громадським сектором, медіаекспертами й міжнародними організаціями (наприклад, MFRR) щодо моніторингу та підтримки свободи слова в країнах-членах.
Свобода думки — це не просто право, це умова виживання демократії. В Україні вона перевіряється війною, та при цьому суспільство активно бореться за неї. У Польщі — навіть після змін у владі — свобода медіа все ще під загрозою через політичні впливи. А ЄС як політичний простір створює законодавчі та інституційні інструменти, щоб це право підтримувати. На мою думку, захист свободи мислення — це один із найважливіших фронтів сучасної демократії. Зберігати свободу думки можливо лише тоді, коли суспільство не просто висловлюється, а й вміє аналізувати.
Польща та Україна: демократія через солідарність
Історія солідарності між Україною та Польщею — це один із найяскравіших прикладів того, як працює жива європейська демократія. Бо демократія — це не тільки вибори, парламенти чи закони. Це ще й здатність людей та країн підтримувати одне одного, коли хтось опиняється у небезпеці.
Після повномасштабного вторгнення Польща стала для українців не просто сусідом. Вона дала відчуття безпеки та надійності. Підтримала нас, коли це було так необхідно. І я щиро вважаю, що саме так виглядає солідарність, про яку ми зазвичай читаємо в підручниках, але не завжди бачимо в реальному житті.
Польські міста, волонтери, звичайні люди— усі вони зробили те, що, як на мене, може зробити тільки суспільство з сильними демократичними цінностями. Люди відкривали свої домівки, допомагали з документами, роботою, навчанням дітей. І це була не просто допомога — це був символ довіри. Адже довіра — це те, чого часто бракує демократичним процесам, але саме вона робить демократію живою.
Польсько-українська солідарність стала настільки потужною, що навіть вплинула на сприйняття України в Європі. Ми почали звучати і виглядати для світу як країна, яка бореться за свободу не лише в політичному сенсі, а в людському. А Польща — як країна, яка розуміє цінність цієї свободи, бо сама колись за неї боролася.
У стосунках між нашими країнами найважливішим є те, що ця солідарність не була просто політичним рішенням. Вона народилася з дій людей — звичайних громадян. Тих самих громадян, які щодня творять демократію своїми вчинками, а не лише бюлетенями на виборах.
Так само важливо, що українці відповіли взаємністю. Волонтери, культурні ініціативи, спільні проєкти студентів, митців, журналістів — усе це показує, що демократія здатна об’єднувати не лише уряди, а й звичайних людей. І найцінніше в цій солідарності те, що вона зруйнувала багато старих стереотипів 5 між нашими народами. Ми побачили одне одного по-новому — не через історичні образи, а через спільний досвід підтримки.
ТІ тому демократія — це коли сусідська допомога стає політичною силою. І коли між країнами виникає не просто співпраця, а людська близькість. Саме такою я бачу солідарність між Польщею та Україною: чесною, емоційною, інколи складною, але завжди взаємною.
Виклики демократії ХХІ століття
ТДемократія сьогодні — це не лише голосування і закони. Це щоденна робота всіх нас, суспільства, і водночас — неймовірно складний процес, який постійно піддається випробуванням. ХХІ століття принесло з собою нові виклики, і вони часто набагато підступніші, ніж можна собі уявити.
Перший і, мабуть, найочевидніший виклик — цифрові технології. Соціальні мережі, месенджери, платформи для спілкування зробили інформацію доступною як ніколи раніше. Це круто, бо кожен може висловити думку, поділитися ідеєю, підтримати важливу ініціативу. Але тут криється і небезпека: дезінформація, фейки, маніпуляції, кібератаки. Кожен день ми бачимо, як через соцмережі поширюються неправдиві новини або перебільшені історії, які можуть змінити думку людей і навіть вплинути на політичні рішення. Гадаю, що це найбільше випробування для демократії: як відрізнити правду від маніпуляції та не втратити здатність критично мислити.
Другий виклик — поляризація суспільства. Сьогодні часто здається, що люди живуть у власних “бульбашках”: одні бачать лише одне, інші — протилежне. Це стосується й України, і ЄС, і Польщі. Люди перестають чути один одного, перестають розуміти, що погляди можуть відрізнятися, але водночас бути правильними для когось іншого. Демократія не може працювати, якщо ми самі будуємо стіни між собою замість діалогу.
Третій великий виклик — падіння довіри до інститутів. Політики, уряди, суди — усе це повинно працювати на людей, а не на власну популярність або на гроші. Але в ХХІ столітті все частіше ми бачимо, що люди не вірять у чесність виборів, у справедливість рішень чи у те, що їхні голоси мають значення. І я розумію, чому це страшно: демократія існує тільки тоді, коли люди в неї вірять і готові брати участь.
Ще один виклик — глобальні проблеми та зовнішній тиск. Війни, економічні кризи, кліматичні катастрофи, авторитарні режими навколо — усе це впливає на демократію навіть у тих країнах, де закони й свободи виглядають стабільними. Ми живемо у світі, де рішення однієї держави можуть 6 відлунювати в іншій, і це теж потрібно враховувати, якщо хочемо зберегти демократію.
Ці виклики — не вирок. Це сигнал, що демократія вимагає від нас активності, уваги й відповідальності. Вона постійно перевіряє, наскільки ми готові боротися за свободу думки, за чесний діалог і за справедливе суспільство. І якщо ми будемо діяти разом, навіть у ХХІ столітті демократія може залишатися живою, сильною і справжньою. І ми зробимо все для того, аби залишатися голосом, який будуть чути і прислухатися.
Демократія - це ми!
Чи замислювалися ви колись про демократію саме в той момент, коли просто їхали на пари або роботу? Без пафосу, без політики — просто серед звичного ранку. Стоїш у черзі в маленькому магазині біля інституту — за кавою й теплим круасаном. Попереду хтось рахує решту, хтось читає новини на телефоні, дехто тихцем перечитує конспекти перед парою. Звичайний ранок, такий самий, як сотні інших. Але саме в цій простій миті раптом з’являється думка: а з чого насправді складається наша демократія?
І раптом усвідомлюєш: кожен у цій черзі несе щось своє — свою мрію, своє право, свій обов’язок жити. Хтось поспішає, бо будує майбутнє про яке давно мріяв. Хтось просто хоче встигнути на пару, бо вірить, що знання відкриють йому більше можливостей. Інший переживає дрібні тривоги, але все одно рухається вперед, бо життя вимагає сміливості навіть у буденних речах. Усі різні, але всі рівні у своєму бажанні мати шанс. І саме з цього, здається, і починається щось значно більше.
Поступово розумієш: демократія — це не формулювання у Конституції й точно не красиві слова у виступах політиків. Демократія починається значно ближче — у нас самих. Це проявляється в тому, як ми висловлюємось і як слухаємо інших, як сперечаємося, як ставимо запитання, навіть якщо вони незручні. Це щоденна позиція, яка існує не для звітів і рейтингів, а для нашої гідності.
Кожна дія, навіть маленька, може бути її фундаментом. Коли ми обираємо відповідальність замість байдужості. Коли шукаємо перевірену інформацію, а не поширюємо плітки. Коли підтримуємо одне одного, допомагаємо тим, кому складно, голосуємо, волонтеримо чи просто чесно робимо свою роботу — ми фактично зміцнюємо демократію сильніше, ніж окремі реформи чи політичні рішення.
Я переконана: у світі, який щодня випробовує нас новими ризиками, саме люди стають головним захисним механізмом демократії. Не ідеальні, інколи 7 втомлені, інколи невпевнені — але небайдужі. Саме такі люди тримають країни, формують суспільства, створюють спільні сенси та рухають зміни.
Демократія живе доти, доки живе здатність людини думати, відчувати, діяти й брати відповідальність не лише за себе, а й за спільноту. Вона народжується з нашої солідарності, взаємної підтримки й сміливості бути чесними — перед собою і перед іншими.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ:
1. URL: https://www.transparency.org/en/cpi/2023
2. URL: https://zagoriy.foundation/research/velyke-volonterske-doslidzhennia-2023/
3. URL: https://uifuture.org/publications/molod-ukrayiny-2024-doslidzhennya/
4. URL: https://europarl.europa.eu
5. URL: https://commission.europa.eu
6. URL: https://curia.europa.eu
7. URL: https://www.britannica.com/event/Orange-Revolution-Ukraine
8. URL: https://www.britannica.com/event/Euromaidan
9. URL: https://www.amnesty.org/en/latest/news/2014/01/ukraine-authorities-must-stop-escalation-violence-amid-protests/
10. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/en/ru/720-18URL: https://www.atlanticcouncil.org/ukraine-reform-monitor/
13.URL: https://www.dw.com/uk/reporteri-bez-kordoniv-svoboda-presi-na-istoricno-nizkomu-rivni/a-72405930
Немає коментарів:
Дописати коментар