Чи змінилася цінність дому після початку повномасштабної війни?

Авторка: 

Василина Богоніс

    24.02.2022 став одним із найгірших днів для кожного українця. Я памʼятаю як ввечері 23 лютого, ще будувала плани на вихідні, хотіла зустрітись із подругою та сходити в заклад у нашому місті.

   Але цьому не судилося статися.

   Ранок наступного дня був для мене ще тим кошмаром, що вже говорити про людей, які опинилися в самому епіцентрі бойових дій.

   Зі шкільних років я дуже хотіла побувати в інших країнах. І ось у березні 2022 року це бажання здійснилось, проте геть не так, як я собі уявляла. Мене та моїх молодших сестер батьки відправили в Італію, до бабусі.

   Здавалося б, я могла насолоджуватись містом, побачити нові місця, зосередитись на навчанні, яке тоді тривало дистанційно, і хоча б трохи відволіктись від війни. Проте як виявилось, коли ти їдеш за кордон відпочивати - це одне, а коли їдеш туди на невизначений термін - геть інше.

  Мене тягнуло додому. Я не хотіла нічого робити, не хотіла гуляти, не могла насолоджуватись красивим містом. Думками я була з батьками, які залишилися в Україні, з моїми домашніми улюбленцями, які теж залишилися там, зі своєю кімнатою вдома, з друзями, які не виїхали.

   Це морально дуже тиснуло на мене. Моє місто було відносно далеко від бойових дій, проте менш страшно від цього не ставало.

   І ось нарешті, через півтора місяця, я повернулась додому.

   Неможливо передати те, що я відчувала в той момент. Це була суміш змішаних емоцій: полегшення, щастя, страху та стурбованості. Опинившись у рідному місті я відчула те саме відчуття дому: тут моє місце, тут я почуваюсь вільною, тут навіть дихати легше ніж за кордоном. Проте, так не у всіх так. Хтось залишився без домівки. Чиєсь місто або село було зруйноване. Хтось втратив близьку людину, а хтось домашнього улюбленця. Такі втрати назавжди впливають на людину та її ставлення до поняття «дім». І не кожен зможе зразу повернутися в Україну.

   Так, чи змінилась цінність дому для українців після війни?

   Мені здається, що так. Адже багато українців дізнались за ці роки, що означає залишити свій дім, переїхати в інше місто чи країну та почати життя практично з нуля.

   За даними опитування Соціологічної групи «Рейтинг», у 2025 році 88% опитаних українських жінок, які залишаються в Україні, назвали приналежність до України однією з причин свого рішення залишатися. Водночас 72% назвали серед причин власне житло або господарство.

   Ці цифри показують, що поняття дому не обмежується лише чотирма стінами.

   Для когось це власна квартира, для когось — рідне місто чи село, а для когось — люди, які залишилися в Україні.

  Можливо, саме тому після початку повномасштабної війни ми стали по-іншому дивитися на речі, які раніше здавалися звичайними. На свою кімнату. На кухню, де щоранку п’ємо чай чи каву. На знайомий двір. На можливість просто повернутися додому після важкого дня.

   Я колись мріяла побувати в інших країнах. Коли ця можливість нарешті з’явилася, я зрозуміла, що красиві вулиці чужого міста не можуть замінити відчуття, яке виникає, коли повертаєшся туди, де все знайоме.

   Можливо, дім — це не просто місце, де ми живемо.

   Це місце, де ми відчуваємо, що вдома.