Робота заради життя чи життя заради роботи: дилема покоління

Авторка: 

Аліна Сухенко

 У час сучасних технологій наше покоління молоді зіткнулося з проблемою вибору формату роботи. 

  Воно частину свого навчання провела дистанційно. Саме в той період, коли соціальні навички мали активно формуватися, нам доводилося сидіти вдома. Це вплинуло на комунікацію з людьми. Цілому прошарку молоді набагато комфортніше не розмовляти наживо з директором, командою чи наставником. Формат переписки став настільки зручним і простим, що іноді здається, ніби немає сенсу проводити розмови віч-на-віч. Навіщо телефонувати, якщо можна написати повідомлення?

   Навіщо їхати на зустріч, якщо всі питання можна вирішити онлайн?

  Робота без офісу — це справді перевага порівняно з незручностями графіка 5/2 в офісі. Молоді люди цінують комфорт: краще поспати довше, ніж витратити додатковий час на збори та дорогу до роботи. Не потрібно витрачати гроші на транспорт, підлаштовуватися під колег і щодня проводити години в дорозі.

   Можна працювати з дому, кав’ярні чи навіть іншого міста. Проте дистанційний формат має і свої недоліки. Вдома є зона комфорту, яка водночас стає зоною відволікання. Зайві звуки, побутові справи, родина, кохана людина або діти можуть заважати зосередитися на робочому процесі. У результаті людина ніби постійно перебуває на роботі, але не завжди може повноцінно виконувати завдання.

  Знайти вакансію зі зручним графіком, хорошою заробітною платою, дружнім колективом і лояльним керівником дуже важко. Особливо для молоді, яка лише починає свій професійний шлях. Від попередніх поколінь наше покоління часто відрізняється ставленням до роботи. Старші працівники нерідко звикли затримуватися після робочого дня, брати додаткові завдання та доводити свою відданість компанії. Для деяких керівників зручніше найняти людину, яка готова вкладати в роботу максимум часу й енергії. Проте молодь не завжди готова жертвувати особистим життям заради посади. Для багатьох із цих працівників робота — це спосіб заробляти гроші, а не сенс усього життя.

   Таке ставлення можна пов’язати з досвідом батьків нашої молоді. Чимало дорослих витрачали багато часу на заробітки, намагаючись забезпечити своїм дітям краще життя. Проте іноді за матеріальне благополуччя доводилося платити часом, який можна було провести з родиною. Діти бачили, як батьки втомлюються, працюють понаднормово та відкладають власні бажання заради фінансової стабільності. Можливо, саме тому частина молоді сьогодні прагне іншого життя — такого, у якому робота не забирає весь час. Хочеться не лише заробляти, а й подорожувати, розвиватися, спілкуватися з близькими та мати можливість просто відпочити.

  На наше ставлення до праці також впливає економічна ситуація. Зростання цін, коливання валютного курсу, нестабільність і постійна потреба в грошах формують думку, що фінансова незалежність є однією з головних умов спокійного життя. Проте гроші не гарантують щастя, так само як висока посада не завжди означає задоволення від власного життя. Можна мати стабільний дохід, але постійно відчувати втому, тривогу та невдоволення собою. Водночас можна любити свою професію, але не мати достатньо коштів для комфортного існування. Саме між цими двома крайнощами молодь намагається знайти баланс.

   Окремий вплив на наше молоде покоління має соціальний медіапростір. Гарне життя, яке показується блогерами, створило перед нами картинку заможного, щасливого й безтурботного існування. Люди постійно перебувають у медіапросторі, і повністю втекти від нього майже неможливо. Ми бачимо дорогі автомобілі, подорожі, красиві квартири, успішний бізнес і людей, які, здається, працюють лише кілька годин на день. Проте за кадром залишаються невдалі спроби, борги, виснаження та роки праці, які не завжди потрапляють у публікації.

 Постійне споживання такого контенту може створювати відчуття власної нікчемності. Людина порівнює своє звичайне життя з чужою найкращою версією, забуваючи, що соціальні мережі не показують повної картини. Молодь хоче отримати рівень життя, для досягнення якого потрібні досвід, кар’єра, знання та час. Але в епоху швидкого контенту виникає бажання мати все й одразу. Хочеться високої зарплати без багаторічного досвіду, свободи без відповідальності, хочеться фінансової незалежності без тривалого професійного становлення. Коли реальність не відповідає очікуванням, виникає розчарування.

   Проте чи справді дистанційна робота робить нас вільнішими? На перший погляд, так. Ми самі організовуємо свій день, можемо працювати в комфортному одязі й не залежати від розташування офісу. Але разом зі свободою приходить і відповідальність. Коли робоче місце розташоване вдома, межа між роботою та особистим життям поступово зникає. Повідомлення від керівника ввечері, термінові завдання у вихідні та бажання постійно перевіряти робочі чати можуть перетворити дистанційну роботу на безперервний процес.

   Людина вже не їде з офісу додому, але й не завжди може психологічно завершити свій робочий день.

   Ще одна проблема — брак живого спілкування. Переписка допомагає швидко вирішувати робочі питання, однак не завжди може замінити особисту розмову.

  У команді важливо не лише виконувати завдання, а й обмінюватися досвідом, вчитися розв’язувати конфлікти, домовлятися та будувати довіру. Особливо це важливо для молодих спеціалістів, які лише знайомляться з професійним середовищем. Якщо людина постійно працює наодинці, їй може бракувати підтримки, зворотного зв’язку та відчуття причетності до спільної справи.

     З іншого боку, було б неправильно стверджувати, що наше покоління не хоче працювати. Часто молодь не відмовляється від праці як такої, а не погоджується з умовами, у яких робота витісняє всі інші сфери життя. Бажання мати гідну оплату, зрозумілі обов’язки, повагу з боку керівництва, можливість відпочивати не обов’язково свідчить про лінощі. Це може бути прагненням до здоровіших професійних відносин. Водночас свобода не звільняє від дисципліни: дистанційний працівник так само має виконувати свої обов’язки, дотримуватися домовленостей і відповідати за результат.

   Отже, проблема полягає не лише в тому, де саме ми працюємо, а й у тому, яке місце робота займає в нашому житті. Офіс не завжди означає виснаження, а дистанційний формат не завжди гарантує свободу. Усе залежить від умов праці, особистих звичок, фінансових можливостей і ставлення до власного часу.

   Покоління молоді дорослішає у світі, де технології дають більше можливостей, але водночас створюють нові очікування та страхи. Ми хочемо бути незалежними, заробляти достатньо, розвиватися й мати час на себе. І, можливо, головне завдання нашого покоління — не довести, що ми можемо працювати менше за інших, а навчитися працювати так, щоб вистачало сил на життя поза роботою.

  Адже професійний успіх втрачає частину своєї цінності, якщо заради нього людина постійно жертвує власним здоров’ям, стосунками та відчуттям щастя.