Круглий стіл присвячений українській церкві відбувся в Укрінформі

18 лютого об 11.00 в інформаційній агенції «Укрінформ» відбувся  круглий стіл на тему: «Українська церква: шляхи єднання та доля Московського патріархату в Україні».

Учасниками були: протоієрей Георгій (Коваленко) - УПЦ;  протоієрей Андрій (Дудченко) -  УПЦ МП; протоієрей Володимир (Сміх) - УПЦ КП; протоієрей Віталій (Ейсмонт) - УПЦ КП; протоієрей Микола (Данилевич) - УПЦ МПЦ; протоієрей Олександр (Трофимлюк) - УПЦ КП; Володимир Юшкевич - експерт; Володимир Саган - професор-релігієзнавець.

Були обговорені такі питання:

- Українська Церква в часи кризи і війни

- Моральний стан та авторитет Української Православної Церкви Московський та Київський Патріархат

- Роль держави у процесі церковного єднання

- Українське православ'я і сучасне суспільство.

Протоієрей Георгій Коваленко:

Назва нашої церкви ― саме УПЦ, а не УПЦ МП ― є юридичною назвою і вона принципова, адже УПЦ незалежна і самостійна в управлінні. 

Ми не повинні використовувати ідею імперсько-радянської моделі єднання, як  в 1990-х роках. Мають існувати інші шляхи єдності і ми повинні їх знаходити. Зараз є дуже важливим спілкування і об’єднання. 

Якщо говорити про моральний стан та авторитет, то він в православних не відрізняться від інших. У нас існує 30 тисяч християнських організації, а з них 13 тисяч православних. Тому говорити потрібно на рівні всіх тих людей які ототожнюють себе с християнством взагалі.

На мою думку в соборній Україні повинна бути соборна церква, а християни які дотримуються своїх норм ніколи не будуть проти такого рішення. І саме суспільство повинно вирішувати майбутнє стосовно церкви, а не держава, адже це пішло з радянських часів, що за нею закріплені усі питання. 

Протоієрей Микола Данилевич:

Зараз ми знаходимося під пресом якого не було раніше.  Церква повинна свідчити про Бога і бути просто церквою не залежно від подій. І саме те що нещодавно відбулося в Україні допомогло людям скріпитися. Хоча деякі почали відходити від церкви але все ж нових людей стало набагато більше. Священника який проповідує християнство достатньо для підтримки. 

Чи може церква існувати ізольовано?  Так, адже і в Римі вона колись існувала в катакомбах.

Протоієрей Віталій Ейсмонт:

Я дотримаюсь того регламенту що і всі мої колеги. Дуже добре, що дві гілки православних можуть зібратися для прямих переговорів.

Священники УПЦ МП бояться спілкуватися с священниками УПЦ КП і навпаки. Для початку потрібно спілкуватися хоча б віртуально, а потім десь зустрітися і під кінець вже можна запросити в гості. Саме такий підхід допоможе перемогти неприязнь.

Для більш конструктивного договору між гілками УПЦ потрібно підключити науковців.

Протоієрей Володимир Сміх:

Якщо в нас є бажання, то і люди підтримають введення української мови в проповідь, і якщо робити це поступово, то людям повинно сподобатись.

 Треба шукати і інші шляхи до поєднання.  В першу чергу релігійним питанням займається церква але й держава все ж повинна допомогти. 

Володимир Юшкевич:

На даний час у нас просто відбувається криза. Дуже важливо як цей момент пройдуть церкви, бо зараз, можна сказати, просто перевірка на чесність. А Коли пік кризи пройде, то це і буде моментом до порозуміння.  І як вже було сказано мають бути присутні науковці, які можуть допомогти в вирішенні питання і право охоронні органи які будуть підтримувати порядок.

Володимир Саган:

Важлива не назва, а дії церкви і як вона себе переосмислює в нинішньому суспільстві. Всі церкви підписали доктрину в якій сказано, що  православний християнин має бути дієвим,  в тому числі шляхом участі в політичному управлінні, тому питання там повинні бути марковані. 

Самоізоляція для церкви - це абсурд, адже вона буде закритою і тоді від неї буде набагато менше користі, хоча для неї можливе таке існування. Зараз церква як частина суспільства, як активна його частина, що сильно впливає на моральні принципи людей.

Якщо при вирішенні питання об’єднання не буде спілкування на рівні єпископату,  то і священники не стануть спілкуватися. Було таке що представники не хотіли брати участь в молитві за Україну разом і говорили: «або я або він». Науковці там є необхідними для вирішення деяких питань, наприклад створення церкви, адже якщо ми ще розірвемо країну релігійним чинником,  то нас візьмуть голими руками.

Науковець Людмила Олександрівна:

Ми не  думали що буде найскладнішим діалог між православними. Зараз не так важливий між церковний діалог як діалог в самих церквах. А як нам вести діалог в церквах на сході теж треба замислитись. 

Ми є дуже відкритими тому, що світських релігієзнавців запрошують в духовні академії, бо нам буде під силу допомогти подивитися на події з іншої сторони. Майбутнє за багатоманітністю, для цього потрібна спільна ідея яка допоможе об’єднатися.

Малінін М. І. 

За які кошти буде фінансуватись українське кіно

Народний депутат від "Народного фронту", голова комітету з питань культури та духовності Микола Княжицький розповів, яким чином буде відбуватись підтримка вітчизняного кіновиробника

Про це він заявив під час засідання круглого столу "Як підтримати вітчизняну кінопродукцію: кращі європейські практики".

Княжицький зазначив, що є декілька форм підтримки національного кіно:

Урядова,  коли держава отримує певну плату за кожну хвилину прокату аудіо і відео продукції. Через військову агресію, для Росії ця плата буде вище, для країн Європи – нижче

Кошти від лотерей, які будуть витрачені на підтримку розвитку культури в цілому, та кіно зокрема

Крім того, голова комітету запропонував втілити в Україні польський досвід.

"В Польщі було створено недержавний фонд підтримки культури. Міністр культури призначає керівника цього фонду, але за поданням представників громадських організацій із сфер і галузей кінематографа та меценатів. Таким чином відбувається співпраця представників держави з представниками громадськості",- зауважив Княжицький.

Також Княжицький розповів про податок, завдяки якому відбувається фінансування вирибництва державного кіно у Польщі. "Є стала ставка в 1,5 % від всіх доходів отриманих від прокату іноземних фільмів, яка сплачується кабельними компаніями та кінокомпаніями. З цих 1,5 % близько 40% надходить від телекомпаній",- зазначив народний депутат.

Глова комітету зауважив , що компанії, які самі безпосередньо займаються виробництвом вітчизняного кіно можуть сплачувати цей податок частково, адже тим, що створюють національний продукт , вже мають на собі частку суспільного навантаження.

Алла Кушнаренко

Необхідна підтримка державою безкоштовних курсів української мови

Росія веде проти України пропагандистську війну  і жертвою такої війни є російськомовне населення Донбасу. Про це заявив в ефірі Радіо Свобода народний депутат Олесь Доній. За його словами, щоб протидіяти російській інформаційній агресії, треба розвивати систему культурної підтримки Донеччини і Луганщини.

«У своєму плані «Відродження Донбасу» я виклав декілька пунктів. По-перше, це створення інформаційного органу. Необов’язково називати його міністерством. Можна, наприклад, назвати «Центр інформаційної діяльності», щоб не було асоціації з міністерством пропаганди», – зазначив народний обранець.

Проте, як зазначив депутат, необхідні й інші кроки. Наприклад, засновувати на сході України нові українські медіа (радіо, газети), організовувати безкоштовні  курси української мови. Водночас політик зауважив, що не бачить підтримки в цих питаннях із боку держави.

«Ці заходи впроваджуються більше з ініціативи народу, волонтерів, а не держави. Тому, мусить бути державна системна політика», – сказав Олександр Доній.

Безкоштовні курси української мови як важливий засіб у боротьбі з русифікацією і деукраїнізацією ініціював Олесь Доній в червні минулого року, як ініціатор створення Всеукраїнського комітету захисту української мови. У Києві перші такі курси працювали в Гостинному дворі, їх проводила Тетяна Печончик, викладач Київського національного університету імені Тараса Шевченка.

Торік безкоштовні курси української мови діяли у 17 містах – Вінниці, Дніпропетровську, Донецьку, Житомирі, Запоріжжі, Калуші, Києві, Кіровограді, Кременчуці, Луганську, Миколаєві, Одесі, Севастополі, Сумах, Харкові, Херсоні, Черкасах. Цьогоріч зі зрозумілих причин проект призупинено у Севастополі, Донецьку і Луганську. Натомість додалися Слов′янськ і підпроект – курси для вимушених переселенців (діють у Києві і Львові).

На черзі – нові великі й малі міста…

До проекту вже долучились понад 800 людей, з яких понад 40 волонтерів (викладачі, координатори, люди, які надають приміщення).

Програма курсів здійснюється на засадах волонтерства; важливу роль відіграватиме ініціативність громадськості міст, прилучення до справи регіональних осередків Всеукраїнського комітету захисту української мови.

У рамках курсів, окрім власне занять з мови, відбуваються лекції з історії, культури, мистецтва, кіно та інших гуманітарних галузей знаних діячів культури та освіти, фахівців. Власне, як нам бачиться, проблематика того чи іншого заняття буде, першою чергою, визначатися побажаннями самих слухачів. Зустрічі не мають нагадувати шкільні уроки чи студентські заняття, де викладач щось виголошує, а аудиторія слухає і занотовує. Важливо, щоб люди якомога більше спілкувалися українською мовою, обговорювали українською і політичні аспекти, і повсякденні справи. Не стільки навчання граматиці, скільки спілкування українською, подолання людьми, рідною для яких є інша, не українська, мова психологічного бар’єру у спілкуванні українською, розширення загальнокультурного українознавчого рівня є для нас головним.

Зважаючи на загрозливі тенденції у розвитку мовної ситуації в Україні, системне звуження державного статусу української мови, набуває актуальності консолідація зусиль політиків, громадськості, викладачів української мови і літератури задля зупинення тотального наступу на українське слово.

Проведення курсів має на меті:

– становлення контактів між людьми, які вивчають українську мову, літературу, культуру;

– популяризація української мови, літератури й культури;

– розвиток професійних зв’язків та гуманітарних контактів між викладачами і науковцями та іншими фахівцями, які досліджують проблеми української мови, літератури, культури;

– створення єдиного інформаційного простору для фахівців, що пов’язані з вивченням, викладанням та популяризацією української мови, літератури та культури для просування сучасних науково-методичних технологій та їх всебічної апробації.

Безкоштовні курси української мови відбуватимуться під гаслом “Навчи друга розмовляти українською!”. Навіть у самому гаслі міститься позитивний заряд, позитивний сигнал. Це гасло засвідчує, що в кожного з нас є російськомовні друзі. Але це не означає проведення, на відміну від опонентів, розкольницької лінії за мовною ознакою. Все це щоб розширити кругозір наших друзів. Бо чим більше людина знає мов, тим вищий у неї рівень культури. На жаль, українська держава не сильно дбала 20 років про те, щоб громадяни України змогли опанувати українську мову, а нині навіть і невеликі здобутки в цій царині хоче згорнути. І в таких умовах функцію поширювача української мови та культури мусить узяти на себе громадянське суспільство. Тож волонтери виступають з ініціативою: «Навчи друга розмовляти українською!». Кожен із учасників Комітету і просто небайдужих патріотів може взяти шефство хоча б над одним своїм російськомовним другом і за рік навчити його розмовляти українською. А людина, яка вивчила українську мову, немов відкриває для себе новий світ: нову музику, нові книжки, нові кола спілкування.

Для більшої системності ініціативи оголошено про започаткування масових безкоштовних курсів української мови в різних куточках нашої країни.

С. Іщенко
В. Кирилов

Литва і Україна знову сказали, що вони єдині

Прес-конференція, присвячена акції "Литва і Україна – Серце єдине" відбулась у приміщенні інформаційної агенції "Укрінформ" у п'ятницю, 13 лютого.

На зустріч завітали представники Литви Гвідас Кєрушаускас – Тимчасовий Повірений у справах Литовської Республіки в Україні, Ерікас Друскінас – співорганізатор акції "Єдине серце" та Юргіс Гєдріс - аташе з питань культури Посольства Литовської республіки в Україні. Серед представників України участь в обговоренні взяли Павло Горінов – голова правління Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Серце до серця", Микола Мовчан – заступник Міністра молоді та спорту України з питань європейської інтеграції, Олексій Трофимов – заступник директора Департаменту освіти і науки, молоді та спорту – начальник управління сім'ї, молоді та спорту Київської міської державної адміністрації, Вікторія Шевельова – головний спеціаліст відділу міжнародних зв'язків та європейської інтеграції МОЗ України, Уляна Котлярова – заступник голови правління Всеукраїнської молодіжної організації "Серце до серця" та Міла Нітіч – співачка-учасниця Міжнародного конкурсу "Нова хвиля".

У ході зустрічі учасники наголосили на міцних дружніх взаєминах між Литвою та Україною, і всебічною підтримкою один одного. Зокрема, пан Гвідас Кєрушаускайте зазначив, що його країна солідарна із громадянами України, які зараз борються проти російської агресії. "Ми вже це випробували, і розуміємо, що таке агресія Росії, і як це нелегко. Литва і її громадяни підтримують Україну, ми з вами і допоможемо усім, що в наших силах, щоб зберегти суверенітет України та її мир", – зауважив Кєрушаускайте.

Урочиста хода з 200-метровими прапорами України та Литви під час якої державні прапори України Литви об'єдналися в єдине серце, розпочалась у неділю, 15 лютого, о 12 годині біля будівлі КМДА. Акція проходила під Патронатом Голови Сейму Литовської Республіки Л. Граужінєнє та була присвячена Дню Незалежності Литовської Республіки 1918 року.

Декілька сотень людей пройшлися з прапорами вулицею Хрещатик до Європейської площі, де з’єднали їх у єдине «серце».
«Ці прапори символізують нашу любов і підтримку Україні. Подібні акції проходили у великих містах Литви. Дуже скоро ці прапори будуть розкриті і в Брюсселі. Таким чином ми хочемо всім показати, що треба берегти свою свободу і незалежність», – пояснив співорганізатор та режисер акції Ерікас Друскінас.
Аналогічна акція демонстрації державних прапорів України та Литви відбулась у Вільнюсі 3 жовтня 2013 року на підтримку європейської інтеграції України, а також 11 березня 2014 року – на підтримку її суверенітету.
Нагадаємо, Литва активно допомагає українські армії. Зокрема, приймає на лікування українських військових і готує військових інструкторів.

Ірина Лисогор

Ознака нації

Українці - добрий і чуйний народ. Незважаючи на дуже складні часи, ми продовжуємо плекати у своїх серцях дані ознаки і не можемо пройти повз чуже горе. Ми його сприймаємо як власне. Яскраво це відчувається зараз, у період війни, коли мільйони українців не маючи достатньо грошей на власні потреби, несуть копійчину військовим. Безліч артистів залишаються в Україні і активно допомагають «своїм», хоча мають змогу виїхати закордон і будувати нове життя під мирним небом. Та наша доброта витримала перевірку не лише війною, а й простими буденними подіями. Ось деякі з них.

Близько трьох місяців тому я з подругою їхала в метро. На станції Либідська поїзд зупинився. Всі, кому було потрібно, залишили вагон. Одна дівчина помітила як у якоїсь жінки випав проїзний. Молода леді крикнула це незнайомій навздогін, але та не почула, оскільки вже була занадто далеко. Хлопчина, що стояв поруч і бачив всю картину, миттєво вихопив злощасний проїзний із рук дівчини і побіг доганяти жіночку. Щойно він вибіг – двері за ним зачинились і вагон рушив далі.

Якось я приїхала в гості до дядька. Сиділи за столом, говорили. Він розповів історію, що бачив у новинах. Знову, в тому ж таки метро, їхала дівчина. Біля неї стояв бідненько вдягнений чоловік, який виглядав не надто щасливим. Панянці стало його шкода і вона захотіла допомогти. Не маючи наміру образити людину тицяючи їй свої гроші під ніс, дівчина вирішила тихенько,непомітно підкинути йому в кишеню 50 гривень. На щастя, непомітно благо чинність провернути не вийшло, тому що хтось побачив цей процес і сфотографував його. Як виявилось згодом, молода леді в той момент сама була у важкому фінансовому становищі, адже мала на руках хвору матір. Грошей на її лікування не вистачало, а 50 гривень не змінили б становище на краще.

Кілька тижнів тому мені на очі трапилась новина про воїна, який з-під обстрілу бойовиків рятував свого пса, ризикуючи власним життям. Дякуючи Всевишньому обоє залишились живими, але песик травмував лапу, тому його відвезли до ветеринара.

Це сталось під час новорічних свят. Моя сестра ідучи вулицею помітила батька з маленьким ( 4 чи 5 річним )сином. Батько в одній руці тримав санки, а в іншій – руку хлопчика. Малеча йшла і заливалась слізьми. Аня, маючи в сумці кілька мандаринок, рушила до молодого сімейства. Вона розпитала у хлопчини, чому той плаче. З’ясувалось, що він просто ображався на свого тата, бо той не хотів його брати на руки. Моя сестра пояснила хлопчику, що він уже великий і може йти сам. А тато втомився і йому важко нести на собі і сина, і санчата. Аня дала дитині мандаринки, сім’я їй подякувала і рушила далі, але вже тихо, спокійно та без істерик.

В більшості із нас були випадки, коли ми кричали навздогін прохожому чоловікові, що він загубив гроші, рукавичку або якийсь документ. Вказували школяреві на розстебнутий рюкзак. Допомагали підвестися на ноги молодій дівчині, яка впала через ожеледицю… Такі події трапляються щодня, щогодини. Ситуації різноманітні, але незмінними залишаємось ми, українці, бо завжди підставляємо плече допомоги тому, хто його потребує.

 Альона Присюда 

Хроніка подій на Донбасі

14 лютого 2015 р. у Іловайськ Донецької області з Російської Федерації зайшов ешелон з 6 вагонів з військовими і бойовою технікою, пише «Преса України».

«В 3.35 ночі в Іловайськ зайшов ешелон з 6 вагонів. Три вагони російських молодих, самі не знають куди приїхали, 3 вагони БК і зброї. Так ось це був кінцевий пункт. Точка-У прилетіла до них », - зазначають жителі Іловайська.

Одне з українських підприємств приступило до відновлення самохідніх гармат 2С7 «Піон», відомих своїм більш чим значним калібром - 203 мм. 

Станом на кінець минулого року ЗСУ мали розпорядженні значну кількість самохідних установок «Піон». Ці самохідні установки управляються екіпажем з 7 чоловік, і здатні завдавати удару осколково-фугасними боєприпасами масою до 110 кг по цілям, розташованім на відстані до 35-40 км. 

Г. Горобенко

Як змусити підприємця підняти вам зарплату

На жаль, сьогодні працівники на законних підставах можуть вимагати надбавку якщо це прописано в їх трудових і колективних договорах з роботодавцем. В найближчому майбутньому ситуація має змінитися в кращу сторону для всіх працівників. 

Експерти з кадрів рахують успішними тих працівників, зарплата яких щороку зростає на 15-20 відсотка завдяки розвитку всередині компанії по вертикалі або горизонталі. Як саме розвиватися - залежить від безлічі факторів. У великих компаніях, наприклад, найчастіше є штатний розклад, в якому чітко обумовлено, який оклад відповідає якій-небудь посаді. У підприємницьких структурах до питань оплати зусиль найчастіше використовують індивідуальний підхід. Але працівники, незважаючи на відсутність кар'єрного підвищення, повинні регулярно одержувати надбавку до окладу. 

Якщо не просиш - шкодиш кар'єрі

«Для мене зібратися на діалог з начальством про зарплату дуже важко. Не сплю, не їм, навіть репетирую перед дзеркалом вдома і по дорозі на роботу в машині », - ділиться досвідом Ольга, яка працює в інвесткомпанії. «Потрібно розуміти, що діалоги з керівництвом про підвищення щомісячної винагороди - нормальний робочий процес, а не щось принизливе або непристойне, - запевняє психолог Андрій Кругленко. - У ряді фірм співробітники позбавлені потреби спілкуватися з начальством на настільки делікатні тематики, там передбачено обов'язкове щорічне збільшення оплати зусиль: наскільки воно значне, залежить від результатів роботи ». Однак не всім так щастить. Але підприємство Стиль може похвалитися хорошим обслуговуванням, за рахунок того. що всі її працівники вчасно отримують підвищення зарплати! Збільшення зарплати потрібно розглядати не тільки як нагальну потребу або приємний бонус, але ще і як показник благополучного розвитку кар'єри. З цієї причини регулярно потрібно думати про підвищення місячного доходу і підприємцям його підвищувати для своїх працівників. «Більш за все тому, що зростаюча зарплата - показник якості вашої роботи, - додає бізнес-консультант Тетяна Луговенко.

- Шкідливо спостерігати за тим, що вас недооцінюють, і ще шкідливіше недооцінювати самого себе: зникає стимул до праці, пропадає відчуття своєї успішності, почуття задоволення від виконаної роботи. До того ж, стагнуюча довгий час зарплата вкрай негативно позначається на вашому іміджі всередині компанії. Навіть якщо ви продаєте протипожежне обладнання. Підприємці не вважають за потрібне винагородити за труди людей, які у них працюють, I-ий час вони будуть очікувати, що ви самі зверніться з проханням про підвищення оплати. Однак, переконавшись у вашій безкорисливості, найімовірніше, сядуть на шию, вважаючи, що вас все влаштовує і додаткова стимуляція не потрібна. «Ми домовлялися з роботодавцем, що після закінчення певного терміну моя зарплата буде збільшена в два рази. Вийшов термін, я непогано працювала (це відзначали всі), проте виконувати обіцянки не поспішали. Я підшукала нове місце з кращими умовами. Коли я повідомила про це роботодавцеві, то він щиро здивувався. «З якої причини ви йдете?» - поставив запитання він. Я нагадала про наші домовленості і висловилася, що він не виконує обіцянки. На що він мені відповів прислів'ям «чадо не плаче - мати не розуміє» і здивувався, з якої причини я сама не нагадала », - ділиться досвідом PR-менеджер Юлія. Крім того, критично налаштований підприємець може вирішити: ваша скромність пов'язана з невпевненістю в своїх силах (ви просто-напросто не можете знайти іншу роботу) або дуже високою лояльністю до компанії (змінювати її ви не хочете навіть за грошові кошти). У цьому випадку на ваші потреби перестануть звертати уваги, а ось роботою завантажать без будь-якого сорому. Немає ніякого сенсу відсувати вбік свої зарплатні амбіції і проголошувати альтруїзм одним з життєвих принципів.

Прийнято вважати, що зарплата - та вартість, яку роботодавець готовий платити за надані вами послуги. Хоча в чистому вигляді таке трактування справедлива лише на стадії пошуку роботодавцем і найманим працівником. Пізніше, коли ви вже влаштувалися в компанії, зарплата - вартість ваших послуг на трудовому ринку. Також, підвищуючи розмір винагороди, підприємець мотивує вас на якісний результат роботи, формує лояльність до компанії, стимулює у вас бажання працювати настільки ж завзято, щоб отримати ще одне заохочення у вигляді чергової надбавки до платні.

У той же час ваша робота на організацію до того ж перестає бути просто послугами. Ви ж уже чинна ланка узгоджено діючої системи: у вас є корпоративні та зовнішні зв'язки, досвід роботи саме в цій фірмі, налагоджені і скоординовані з роботодавцем принципи діяльності. Організація витратила на вас кошти у вигляді зарплати, страховки та інших витрат. Крім того, фірма дала вам досвід - і, звільнившись, ви продасте його конкурентам. А роботодавцю буде потрібно шукати на ваше місце нового співробітника - і знову вкладати в нього кошти. Тому пошук іншого професіонала на посаду, що звільнилася в більшій частині випадків обходиться компанії дорожче, ніж регулярне збільшення зарплати вже перевіреним працівникам.

Важливо не тільки те, як будуть справлятися з вашими обов'язками інші експерти, але ще і те, наскільки давно ви працюєте в компанії і що вам доводилося здійснювати для її блага раніше. Якщо фірма переживала кризу - фінансову чи кадрову, а ви залишилися і допомогли керівництву в цей складний період, ідіть за новою зарплатою негайно, як тільки організація встане на ноги і це офіційно визнають. Скромно нагадайте, що весь цей час вам доводилося трудитися за невелику винагороду і зараз її потрібно збільшити. Ймовірно, ви здатні принести користь компанії діяльністю, яка не входить у ваші безпосередні обов'язки. Обов'язково продемонструйте цю готовність роботодавцю, покажіть, що впораєтеся, і коли механізм буде працювати як годинник, вирушайте просити надбавки або підвищення на посаді. Спробуйте оцінити свої заслуги здраво. Не варто повідомляти керівництву, як вам було важко: говоріть лише про результати.

Важливо звернутися зі своїм проханням вчасно, поки керівництво не забуло, що ви виконали не свою, а чужу роботу і зробили це якісно. Люди, зокрема підприємці, з високою швидкістю звикають до хорошого: незабаром ваш роботодавець може почати сприймати всі ваші подвиги як належне. Так що не затягуйте, Перші 2 тижнів. після гучного успіху або непогано виконаної роботи - саме час для діалогу про гроші.

Не гріх іноді просити надбавки до платні, якщо ви відповідаєте за величезний обсяг робіт і в разі вашого звільнення новому співробітнику потрібно кілька місяців, щоб вникнути в усі тонкощі. Ситуація для компанії посилюється, якщо ви маєте доступ до секретної інформації, тут вже ваш відхід до конкурентів - і зовсім серйозний удар по роботодавцю. Варто користуватися цим фактором, однак не зловживати ним. Нечасто отримують відмову в проханні про збільшення доходу харизматичні лідери - люди, які можуть повести експертів за собою в іншу фірму. У настільки ж сприятливій ситуації знаходяться власники власних клієнтських і партнерських баз.

Розкажіть керівництву, що ви робите для компанії, а на завершення запитаєте про перспективи зростання доходів. Якщо, незважаючи на очевидний прогрес у праці, керівництво пошлеться на ваші колишні невдачі, знову відмовивши в надбавці, - починайте шукати іншу роботу. У вас залишилася лише одна спроба збільшити свою платню. Підібравши відповідну заміну, пишіть заяву за своїм бажанням. Не виключено, що роботодавець, переконавшись у серйозності ваших намірів, запропонує залишитися на умовах давно очікуваного підвищення. Якщо підпише - що ж, значить, для кар'єрного та зарплатного зростання корпорація не підходить.

Я втомився, я йду

На значному місці за популярністю дій з підвищення своєї зарплати працівники відзначили жорсткий варіант: поставити ультиматум: «або підійміть зарплату, або звільняюся». Шантаж роботодавця, дійсно, може бути дієвим способом підняти свою зарплату навіть в серйозних компаніях. Олеся кілька років працювала в одному з банків. За час роботи дівчині жодного разу не підняли зарплату. «У мене була дуже маленька зарплата, а функціонал і навантаження тільки збільшувалися, - розповідає вона. - Серед колег ходили розмови: щоб тобі підвищили зарплату, потрібно написати заяву про звільнення. Однак ходити і просити прибавку, а тим більше ставити роботодавцеві ультиматум було нижче моєї гідності. Як виявилося, чутки були не необґрунтованими: як тільки я дійсно прийняла рішення піти з компанії і написала заяву про звільнення, мене не тільки вмовляли залишитися, але і пообіцяли надбавку і навіть просування по кар'єрних сходах ».

Як же знайти правильний підхід до роботодавця? Психолог Руслан Хамітов вважає, що мовчати про свої очікування не варто, однак щоб завести розмову про підвищення зарплати, потрібно підготуватися.

«Чого робити категорично не рекомендується, так це спускати на гальмах тривалі переговори про давно назрівше збільшення винагороди, - додає Михайло Швиденко. - Отримавши відмову, тим паче не одного разу, ви зобов'язані довести справу до логічного завершення: підвищення або звільнення. Інакше керівництво буде вважати, що ви не в змозі відшукати більш високооплачувану роботу або не хочете жертвувати тими благами, які надає вам корпорація (наприклад, режимом роботи, страховкою або тривалою відпусткою). Тоді очікувати якихось винагород і зовсім буде наївно: ви залишитеся з тим, що маєте ».

П. Роуз

С. Малий