Журналістика по-депутатськи: Вікторія Сюмар

Ще одна людина в ВРУ, яка поєднує у собі журналістські амбіції і депутатські функції.  

Вікторія Петрівна Сюмар (23 жовтня 1977, Нікополь, Дніпропетровська область, Українська РСР, СРСР) — українська журналістка, громадська діячка, політик, медіа-експерт, колишній заступник секретаря РНБО, народний депутат Верховної Ради України 8-го скликання, Заступник Голови фракції "Народний фронт", Голова комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики.

Життєпис

Народилася у Нікополі, Дніпропетровська область, виросла у Вінницькій області. Закінчила історичний факультет Київського національного університету ім. Тараса Шевченка. Навчалась в аспірантурі Інституту історії України НАН України.

1999–2003 — працювала журналісткою радіостанції «Континент».

З 1999 — позаштатний кореспондент радіостанції «Голос Америки» в Україні.

2002 — ведуча політичних програм «Громадського радіо».

Під час посилення цензури у країні в 2004 році прийшла працювати у «третій сектор» — правозахисну громадську організацію «Інститут масової інформації» (ІМІ), яку очолювала у 2005–2014 (виконавчий директор).

Була членом громадської ради при Комітеті Верховної Ради України з питань свободи слова, Національної комісії з утвердження свободи слова та розвитку інформаційної галузі при Президенті України (в роки президентства Віктора Ющенко 2005–2010).

2008–2010 — викладач Інституту журналістики Київського національного університету ім. Т.Шевченка.

2009 — хронікер програми «Шустер Live» (телеканал «Україна»).

Член наглядової ради Школи журналістики «Нова Україна».

Автор статей у виданнях «Дзеркало тижня», «Телекритика», «Українська правда» тощо.

28 лютого 2014 виконувач обов'язків президента Олександр Турчинов призначив Вікторію Сюмар заступником секретаря Ради національної безпеки і оборони України 

26 жовтня 2014 року на позачергових виборах до Верховної Ради України йшла під номером 7 у виборчому списку від партії "Народний фронт".

Отримала депутатський мандат у Верховній Раді України 8-го скликання.

Сьогодні є Народним депутатом України, Заступником Голови фракції "Народний фронт" та Головою комітету ВРУ з питань свободи слова та інформаційної політики.

В листопаді 2014 року за версією журналу "Фокус" посіла 12 місце у рейтингу "100 найвпливовіших жінок України".

Журналіст в політиці

Затягуйте паски, олігархи!

28 грудня, заступник голови парламентської фракції "Народний фронт" Вікторія Сюмар заявила, що вперше за понад 20 років української незалежності уряд пропонує наповнювати бюджет за рахунок найбагатших українців – олігархів.

 "Уперше вводиться податок на пасивні доходи, підвищується рента та податок на руду, свердловини, користування копалинами", – зазначила депутат.

"І це, очевидно, дуже серйозно непокоїть олігархів та тих людей, які є в Опозиційному блоці, і очевидно, що вони будуть максимально чинити спротив і всіляко називати цей бюджет антинародним", – заявила депутат. 

Коментуючи положення урядових законопроектів, Вікторія Сюмар наголосила, що в рамках реформ, запропонованих Кабінетом міністрів, пропонується скоротити державний апарат та витрати на його утримання на рівні 20%. 

"У цьому році таке скорочення відбулося на рівні 10%. У підсумку Уряд Арсенія Яценюка скорочує витрати на державний апарат на рівні 30%", – повідомила Вікторія Сюмар. 

Ми не будемо скорочувати ані лікарів, ані вчителів", – запевнила заступник голови фракції "Народного фронту".

Не будуть скорочуватись, за її словами, і соціальні витрати. "Вони залишаться на рівні нинішнього року з тим, аби їх можна було підняти вже з грудня 2015 року, щоб у 2016 році ми могли підвищити соціальні стандарти", – пояснила депутат. 

При цьому Вікторія Сюмар закликала фракції, які входять до складу парламентської коаліції, підтримати проект бюджету. "Позиція "Народного фронту" в цьому сенсі наступна: якщо фракції коаліції не згодні з таким підходом, очевидно, вони в першу чергу мають пред'явити претензії своїм міністрам, які перебувають у складі коаліційного Уряду, й проводити з ними відповідну роботу", заявила вона й закликала представників парламентської коаліції до єдності.

З журналістикою поруч

Голова Комітету ВР з питань свободи слова та інформаційної політики Вікторія Сюмар заявила, що українське законодавство в сфері інформаційної політики потрібно посилювати – зокрема, наразі готується законопроект про ксенофобію.

Про це вонарозповіла в ефірі 5-го каналу, коментуючи призначення шеф-редактором газети «Сегодня», що належить Рінату Ахметову, скандально відомого своїми українофобськими публікаціями в українських, а особливо російських ЗМІ Олеся Бузини,.

«Бузина – це є людина, яка є не просто українофобом, він є україноненависником. Я бачила його виступи в ефірі російських телеканалів, чула те, що він говорить і про Україну, і про українців, про те, що відбувається, про українську історію. І коли він стає головним редактором і визначає редакційну політику великої газети, очевидно – дуже багато питань до власника цієї газети і до українського законодавства, яке ми мусимо посилювати», – заявила Сюмар.

За її словами, зараз ведеться підготовка нового законопроекту, за яким ксенофобія вважалася злочином. 

«І тому зараз я маю намір зареєструвати законопроект про ксенофобію, щоб ми мали безпосереднє розуміння – якщо ти ксенофоб, і як в цьому випадку – ти боїшся самих українців, то очевидно, що це є порушення – це серйозний злочин і такі люди так само мають зазнавати покарання», – наголосила голова Комітету свободи слова.

Проросійська помста

У четвер, 5 березня, невідомі розтрощили квартиру чоловіка депутата "Народного фронту" Вікторії Сюмар – експерта медіа-права Віктора Тарана.

Про це він написав на своїй сторінці у Facebook.

За його словами, нападники знищили техніку та гардероб, розписали стіни. Таран додав, що квартира зареєстрована на Сюмар, з якою він перебуває у стадії розлучення.

"Єдине питання, на яке має дати відповідь міліція – проти кого був спрямований цей акт? Проти мене? Моєї дружини Вікторії Сюмар, на яку зареєстрована квартира, але з якою ми перебуваємо у стадії розлучення?" – написав він.

Сайт Ukranews з посиланням на коментар Тарана уточнює, що стіни були обписані написами "Вы доигрались!", "Вам смерть!", "Россия-матушка".

Також він допустив, що напад може бути пов'язаний з його публічною діяльністю, зокрема – через розробку законопроекту про відкритість використання публічних фінансів, а також іншими ініціативами з боротьби з корупцією.

Корупція.інфо

Вплив музики на живий організм

Чи звертали ви увагу на те, як впливає музика на ваш психологічний стан? Багато хто, слухаючи музику в транспорті, вдома, на роботі, навіть не замислюється, що вона формує настрій і самопочуття на майбутній день. Тому дуже важливо обережно та правильно обирати те, що ти почуєш зранку, а що ввечері. Не важливо в якій мірі музика впливає на окремий організм, важливо те, що цей вплив доведений науково і вже багато десятиліть є беззаперечним фактом. 

Ще з давніх-давен людину оточували звуки. Музики тоді ще не було, але був спів пташок, дзюрчання води в річках, шелест листя. Все це інформувало людину про довколишній світ, про те, що відбувається, чи варто непокоїтись, чи навпаки. 

З цього можна зробити висновок, що різні за частотою звуки по-різному впливають на організм. Вчені встановили, що це безпосередньо пов’язано з ритмами головного мозку. У кожної людини ці ритми різні, цим пояснюються різні музичні смаки. Через органи слуху мозок отримує музичну інформацію, порівнює її зі своїм ритмом та вирішує, подобаються йому ці звуки чи ні.

Починаючи з ХІХ століття, вчені проводили експерименти, і з тих пір наука накопичила велику кількість важливих свідчень про вплив музики на людський організм. Вчений І.Догель встановив, що під впливом музики змінюються кров'яний тиск, частота скорочень серцевого м'яза, ритм і глибина дихання, як у тварин, так і у людей. Відомий російський хірург Б. Петровський використовував музику під час складних операцій: згідно з його спостереженнями під впливом музики організм починає працювати більш гармонійно. Видатний психоневролог академік Бехтерєв вважав, що музика позитивно впливає на дихання, кровообіг, усуває зростаючу втому і додає фізичної бадьорості. Засновник музичної фармакології американський учений Робберт Шофлер пропонує з лікувальною метою слухати всі симфонії Чайковського та увертюри Моцарта, а також "Лісового царя" Шуберта. Шофлер стверджує, що ці твори сприяють прискоренню одужання.

Особливо корисно слухати класичну музику жінкам під час вагітності. Під звуки гармонійної музики дитина ще в лоні матері буде гармонійно духовно і фізично розвиватися. Особливо рекомендується слухати майбутнім мамам твори Моцарта. До речі, фахівці вважають музику Моцарта феноменом в області впливу музики на живі організми. 

Але в нашому неодноманітному та важкому світі будь-який влив можна направити як в позитивне русло, так і в негативне. Музика не є виключенням. З роками музика стає більш швидкою та агресивною, з’явилася сучасна електронна та рок-музика. Це дало нам нові ритми 140, 150 і 160 ударів на хвилину і більше. Відомо, що організм не здатен постійно жити в таких ритмах. Тому часто нам доводиться платити за цей музичний прогрес серйозними порушеннями центральної нервової системи. Звісно, проходячи повз радіо, з якого лунала рок-музика, ми не нашкодимо нашому організму. Мова йде про тих, хто слухає музику у навушниках ледь не 24 години на добу. 

Дійсно, багато напрямів здатні нанести великої шкоди нервовій системі. Експерименти довели, що класична музика прискорює проростання пшениці, а от рок-музика – навпаки. Дельфіни із задоволенням слухають класичну музику, а рослини і квіти під класичну музику швидше розправляють своє листя і пелюстки. Під звуки ж сучасної музики корови лягають і відмовляються їсти, а рослини швидше в'януть. 

Як же музика може нашкодити організму?

В психології є таке поняття як «слуховий шлях». Це шлях від початку звуку до результату, який досягається роздратуванням одного або декількох нервових центрів мозку. Кожне слово, музичний твір або просто звук мають свої слухові шляхи. Наприклад, скрип дверей або звук дряпання скла має відомий слуховий шлях. Результат його - сильне роздратування і неприємне відчуття, бажання негайно припинити цей звук. Класична музика в основному написана в ритмі роботи серця (60-70 ударів на хвилину) і тому благотворно впливає на основні функції всього організму. Рок-музика має ритм 140, 150 і 160 ударів на хвилину і більше, що й спричиняє такий збій в психологічному стані людини. Надмірна кількість як високих, так і низьких частот серйозно травмує мозок. На рок-концертах нерідкі контузії звуком, звукові опіки, втрата слуху і пам'яті. Наше вухо налаштоване сприймати звичайний звук в 55-60 децибел. Гучний звук складає 70 децибел. Гучність звуку на майданчику, де встановлені стінки з потужними динаміками, які використовуються під час рок-концертів, досягає 120 дб, а в середині майданчика до 140-160 дб. (120 дб - гучність реву злітаючого реактивного літака в безпосередній близькості, а середня гучність плеєра з навушниками становить 80-110 дб). 

Музикотерапія - одне з найбільш цікавих і поки малодосліджених напрямів традиційної медицини. Для такого лікування не треба бігти до лікарів, не треба залишати всі свої гроші в аптеці. Лише дослухайтесь до свого серця. І слухайте ту музику, від якої ваше внутрішнє я буде посміхатись. 

Катерина КУПРІЄНКО

Системи ПРО - протиядерна парасолька країн

Протиракетна оборона (ПРО) - комплекс заходів розвідувального, радіотехнічного та вогневого, або якого-небудь іншого характеру (аеростатний протиракетний захист, і т. д.), призначений для захисту (оборони) охоронюваних об'єктів від ракетної зброї в тому числі з ядерними боєголовками. Протиракетна оборона дуже тісно пов'язана з протиповітряною обороною і часто здійснюється одними і тими ж комплексами.

Поняття протиракетна оборона включає в себе захист від ракетної загрози будь-якого плану і всіх засобів, які це здійснюють (включаючи активний захист танків, засоби ППО, що борються з крилатими ракетами і інш.), 


Говорячи про протиракетну оборону можна виділити самозахист від ракет, тактичну і стратегічну ПРО

Розвиток ПРО в деяких країнах

США виділять на посилення своєї протиракетної оборони 9,6 млрд доларів. Кошти спрямують на вдосконалення систем захисту американської території від можливих ракетних ударів. США ґрунтовно готуються убезпечити небо над своєю головою. Адміністрація США планує витратити в 2016 році 9,6 млрд доларів на різні програми протиракетної оборони. За словами директора Агентства ПРО віце-адмірала Джеймса Сирінга, його відомству з цієї суми належить 8,1 млрд доларів. Сиринг підкреслив, що отримані кошти підуть на вдосконалення існуючих систем захисту та на розробку нових. У 2017 році США планують збільшити до 40 число ракет-перехоплювачів на армійській базі Форт-Грилі на Алясці. Також будуть посилено протиракетами база ВПС Ванденберг у Каліфорнії. Виділені кошти, за словами Сирінга, допоможуть сприяти Ізраїлю в модернізації протиракетних систем "Залізний купол", "Стріла" та "Праща Давида". Частина грошей піде і на розробку нових протиракет для комплексів ПРО "Іджіс".  

Протиракетна оборона Сполучених Штатів Америки незабаром поповниться новою системою протиракетної оборони під назвою Aegis. Повідомляється, що успішні випробування пройшли на Гавайських островах і прилеглої акваторії Тихого Океану. За допомогою Aegis вдалося перехопити одночасно дві крилаті і одну балістичну ракети. Також пройшли перевірку модернізовані ракети-перехоплювачі, створені компанією Raytheon. Вони будуть використовуватися на есмінцях ВМС США, а також на ракетних установках наземного базування. Штати мають намір розмістити наземні установки Aegis в Румунії в 2015 році. Ці комплекси, які вже застосовуються на американських військових кораблях, повинні стати частиною інтегрованої системи ПРО в Європі. Нагадаємо що недавня впевнена перемога республіканців над демократами в ході проміжних виборів до Конгресу і Сенату Сполучених Штатів Америки привела до того, що відомий сенатор Джон Маккейн очолить сенатський комітет у справах Збройних сил США.
Польща створить власну систему протиракетної оборони
Влада Польщі планує створити власну систему протиповітряної та протиракетної оборони.
Про це заявив президент Польщі Броніслав Коморовський за підсумками засідання Ради національної безпеки.
«Рада одностайно назвала пріоритетом серед усіх пріоритетів ідею створення в Польщі власної системи протиповітряної та протиракетної оборони. Ми обговорювали цю проблему з різних поглядів, зокрема в контексті зміни ситуації з безпекою Польщі та інших країн нашого регіону», – сказав він.
Коморовський зазначив, що під час засідання Ради нацбезпеки польські високопосадовці обговорили реалізацію затвердженої раніше стратегії зміцнення обороноздатності Польщі.
За його словами, серед досягнутих домовленостей було також проведення спеціальних навчань «Країна-2015», в рамках яких планують протестувати обороноздатність Польщі.
Глава польської держави також назвав одним з пріоритетів добитися збільшення фінансування оборонної сфери країни до 2% ВВП з 2016 року, запевнивши, що готовий співпрацювати з цього питання не лише з урядовою коаліцією, а й опозицією.
Польща мала стати однією із країн, де планувалося розмістити елементи створюваної США системи протиповітряної оборони (ПРО), проти чого різко виступає Російська Федерація, котра заявляє, що ця система загрожуватиме її безпеці.

Туреччина створить незалежну від НАТО систему протиракетної оборони
Система протиракетної оборони, яку створювали в Туреччині, не буде інтегрована в систему НАТО.
Про це заявив міністр оборони країни Ісмет Їлмаз, повідомляє Delfi.
Розробка турецької ПРО ведеться за сприяння Китаю, який у 2013 році виграв тендер T-LORAMIDS (Turkish Long Range Air And Missile Defence System) на поставку Туреччини зенітно-ракетних систем середньої і великої дальності.
Відповідаючи на парламентський запит, турецький міністр оборони зазначив, що китайська заявка виявилася кращою. За відомостями з інших джерел, ключовою перевагою HQ-9 виявилася менша ціна при прийнятних характеристиках. Під тиском партнерів по НАТО Туреччина продовжувала тендер, однак рішення про вибір китайської системи в підсумку залишилося незмінним.
За підсумками тендера Туреччина придбає не менше 12 комплектів зенітно-ракетної системи HQ-9, розробленої і виробленої так званою «Другою Академією» китайської державної корпорації CASIC. HQ-9 є китайським аналогом російського сімейства ЗРС С-300П. Розробка HQ-9 могла стати плодом співпраці китайських і російських підприємств.
Іншими претендентами в тендері T-LORAMIDS на заключних етапах виступали представлена альянсом комбінація РАС-2 GMT і РАС-3, представлена європейським консорціумом Eurosam ЗРС SAMP/T (з ЗУР Aster 30 Block 1) і представлена ВАТ «Рособоронекспорт» ЗРС С-300ВМ «Антей-2500». Раніше «Рособоронекспорт» відмовився від просування Туреччини ЗРС С-400, що пропонувалася на ранніх етапах тендера.
Представники НАТО неодноразово відкрито застерігали Туреччину від вибору російських чи китайських пропозицій, мотивуючи це можливими проблемами інтеграції незахідних комплексів в об’єднану систему ППО НАТО.

В Україні слід провести цілу низку заходів з укріплення протиповітряної системи оборони України, і в першу чергу необхідно провести оснащення багатоцільовою зенітно-ракетною системою покоління «чотири плюс», яка могла би стати основою цієї системи.

Розглядається варіант закупки американської системи «Петріот». Ці комплекси пройшли бойову обкатку і показали свою високу ефективність, починаючи з Іраку 1991 року і закінчуючи сучасними військовими конфліктами. Тобто це система, на яку не шкода витратити кошти, оскільки вона належно працює.
Але основний акцент слід робити на розробку і виготовлення українських комплексів ПРО на наявних в Україні науково-виробничих потужностях.


Бойові ракетні комплекси  України

За часів СРСР неодноразово мінялися вимоги до розроблюваних в ДКБ "Південне" ракет комплексу РТ-23 (15Ж44 і 15Ж52), так й не прийнятим на озброєння, незважаючи на проведення повного циклу відпрацювання та льотно-конструкторських випробувань з позитивними результатами. Останніми незавершеними розробками бойових ракетних комплексів ДКБ «Південне» при СРСР були теми: «Кречет», «Спис-Р» та РТ-2ПМ2. У 1991 р. були розроблені аванпроекти РК п'ятого покоління Р-36МЗ ("Ікар") і РТ-23М ("Єрмак"), але переговори за Договором ОСВ-2 і розпад СРСР зупинили їх подальшу розробку.

З набуттям незалежності Україною балістичні ракети з ядерними бойовими блоками  були знищені. Натомість в Україні залишалися на озброєнні оперативно-тактичні комплекси «Точка-У» та «СКАД». З процесом застарівання цієї техніки в ДКБ «Південне» стартували роботи над проробкою вітчизняного ОТРК.


З 2006 року ведеться робота над створенням багатофункціонального оперативно-тактичного ракетного комплексу«Сапсан». Цей комплекс призначений для ударів по потенційному агресору і не є наступальним озброєнням. 

ДП «КБ« Південне» веде розробку нового оперативно-тактичного ракетного комплексу« Грім ».

Так на даний момент йдуть роботи з проектування та створення нового багатофункціонального ракетного комплексу "Грім"  для оснащення Збройних сил України. Комплекс буде використовувати перспективну крилату ракету, розроблену на базі проекту «Коршун».


Також розглядається можливість оснащення комплексу та іншими оперативними ракетами високої дальності. По суті комплекс являє собою аналог російського оперативно-тактичного комплексу «Іскандер».

Подальший розвиток ракетного озброєння ЗС України представляється по шляху створення уніфікованих високоточних ракетних комплексів, здатних діяти як автономно, так і в складі розвідувально-ударної системи, отримувати інформацію про цілі як від традиційних джерел, так і від безпілотних літальних апаратів і космічних засобів, а також наносити удари в широкому діапазоні дальностей ракетами, розміщеними на одній пусковій установці.

Розробка систем ракетно-реактивного озброєння, зокрема систем ПРО на замовлення Міністерства оборони України має залишатись основним пріоритетом для ДП «КБ« Південне».
А. Ясенський

Кредит МВФ дозволяє прожити економіці дуже короткий відрізок часу — Віктор Галасюк

Кредит МВФ дозволяє прожити економіці дуже короткий відрізок часу — Віктор Галасюк Віктор Галасюк: Якщо не впровадити системні зміни сьогодні, то далі казатимуть «не на часі, зараз інше «горить». Але завтра вже не буде чим гасити «пожежу».   
МВФ надає кредити задля стабілізації макрофінансових показників, поповнення валютних резервів, але ці кошти жодним чином не йдуть на проекти розвитку. Про це в інтерв’ю БІЗНЕСу заявив Віктор Галасюк, народний депутат, голова Комітету ВР з питань промислової політики та підприємництва.

Реформи в Україні забуксували на рівні фіскального та фінансового блоків Кабінету міністрів. Уряд майже не запропонував бізнесу дієвих інструментів розвитку — лише збільшив податкове навантаження, пише на шпальтах БІЗНЕСа Олег Руденко.

Завдяки чому можна вийти з економічного піке, у яке Україна потрапила перш за все через відсутність структурних реформ? Про це йшлося у розмові БІЗНЕСа із головою Комітету ВР з питань промислової політики та підприємництва Віктором Галасюком (фракція Радикальної партії Олега Ляшка), який до того, як виборов депутатське крісло, займався саме питаннями залучення інвестицій в один з індустріальних парків.

 За висновком пана Галасюка, кошти МВФ — це ковток повітря, який дозволяє економіці прожити дуже короткий відрізок часу. «Адже неможливо стабілізувати нестабільну систему за рахунок зовнішніх кредитних ін’єкцій», — зазначив пан Галасюк.

Відтак, на його думку, Україна повинна ефективно використати цей час, не списуючи бездіяльність на військову агресію, а створюючи запропоновані державні інститути розвитку. «Такі інститути мають акумулювати міжнародну фінансову допомогу за рахунок донорських конференцій, інвестиційних кредитів, що надаються інституціями окрім МВФ — Європейським інвестиційним банком, ЄБРР тощо», — наголосив він.

Пан Галасюк також звернув увагу на те, що через нові державні інститути треба спрямувати в реальний сектор також державні кошти. «У бюджеті передбачено 25 млрд грн. на державні гарантії, які не були розподілені Законом по конкретних програмах видатків. З приводу чого депутатська фракція Радикальної партії Олега Ляшка направила офіційний лист прем’єр-міністру Арсенію Яценюку. У листі, зокрема, детально розписано, де та скільки коштів взяти на розвиток промисловості, які зміни в бюджет внести, указані пропозиції щодо створення нових інституцій. Загалом в 2015 р. можна акумулювати з державних джерел близько 100 млрд грн. для інвестування їх в економіку через нові державні інститути за рахунок коштів на державні гарантії, капітальних видатків, надходжень в бюджет від НБУ, від продажу конфіскованого «корупційного» майна, економії бюджетних коштів завдяки реструктуризації («заморожуванню») повернення державного боргу тощо», — зазначив пан Галасюк.

 — Коли перелічені вами державні інструменти розвитку можуть бути створені?

 — По-перше, ми сподіваємось, що Кабмін приділить цим механізмам належну увагу та буде їх активно розвивати. Але минулого тижня в проекті змін до Бюджету наші пропозиції враховані не були (змінами до Закону про державний бюджет на 2015 р., внесеними 02.03.15 р., парламент надав Кабміну право залучити кредитні кошти під державні гарантії в розмірі 21 млрд грн. для створення чергового стабілізаційного (резервного) енергетичного фонду. На можливий розвиток залишилось 4 млрд грн. — Ред.). Тому народні депутати, у тому числі члени Комітету, який я очолюю, як суб’єкти законодавчої ініціативи готові подавати у ВР відповідні законопроекти згідно запропонованої Моделі промислової політики.

Мова йде про сім-вісім масштабних законопроектів, що розвертають розвиток економіки в іншому напрямку. З новими, зрозумілими для інвесторів, інструментами можна виходити на донорську конференцію вже в квітні цього року. За наявності злагодженої позиції парламенту та уряду та швидкого створення державних механізмів інвестування та підтримки промисловості в 2015 р. можна залучити декілька мільярдів доларів інвестицій в реальний сектор України. В кулуарах під час засідання ПКА в Брюсселі європейські партнери нас запевняли, що це підвищує шанси України на донорській конференції. Тому в будь-якому випадку треба діяти на випередження, не чекаючи від уряду розробки нових законопроектів. Якщо не розпочати впровадження системних фундаментальних змін сьогодні, то завжди будуть казати: не той час, зараз інше «горить». Але завтра вже не буде чим гасити пожежу. Саме тому в проекті Моделі промислової політики ми пропонуємо крім планової програми дій антикризову. Зокрема, вимагаємо від уряду та Мінекономрозвитку сформувати Антикризовий економічний штаб із залученням міністрів, народних депутатів, експертів із бізнес-середовища, представників виробників тощо.

— У які терміни ви плануєте запровадити нові інститути розвитку, на якій стадії знаходиться розробка законопроектів?

 — Ми маємо запровадити їх протягом декількох місяців, щоб влітку вже почалось асигнування промисловості. Деякі з законопроектів розроблені й найближчим часом будуть подані на розгляд парламенту. Це зміни в законодавство щодо індустріальних парків, законопроекти щодо створення Державного банку розвитку, кредитно-експортного агентства. Інші ініціативи знаходяться в стадії концептуального проектування.

 — Розроблені документи можуть з’явитись в парламенті в березні-квітні?

 — Так, ми зробимо все, щоб вони були зареєстровані в цей час. Комітет намагається активно просувати перспективне законодавство. Наприклад, в першому читанні був прийнятий історичний законопроект №1313 щодо масштабної енергомодернізації. Розвиваємо ще два важливих інструменти — державно-приватне партнерство та державне замовлення. Ретельно готуємо до другого читання зміни до Закону про державно-приватне партнерство, напрацьовані спільно з USAID з урахуванням пропозицій ЄБРР. Законопроект дозволить створити посиленні гарантії, стимули для приватного інвестора. Також будемо пропонувати внести зміни до законодавства про державні закупівлі, аби передбачити системні преференції (квотування) для вітчизняного виробника. Урядовий законопроект з цієї тематики цієї норми не враховував, тому він не знайшов підтримки в Комітеті.

— Є пріоритетні галузі, які можуть отримати таку державну підтримку?

— На мою думку, для держави пріоритетними мають бути будь-які переробні галузі та високотехнологічні виробництва. Але, щоб обґрунтовано робити ставки на конкретні сектори, треба провести економічні розрахунки і доказати це через вплив на ВВП, на зайнятість.

— Хто має робити такі розрахунки?

— Мінекономрозвитку. Ми готові в цьому допомагати. — Вони щось роблять в цьому напрямку? - На жаль, в діяльності економічного блоку уряду я бачу зайве фокусування на питаннях дерегуляції, які є важливими, але жодним чином не пріоритетними в поточній ситуації. Бо дерегуляція — це 10-15% того, що потрібно зробити для стимулювання розвитку економіки. Я б ні в якому разі не перебільшував значення дерегуляції і те, наскільки вона може вплинути саме на темпи економічного зростання. 

Константин Макульский

Бизнес 

Політика модернізації армії і Франції Шарля де Голля

Шарль де Голль, великий військовий, великий державний діяч, людина, масштаби і глибину мислення якого належить дізнаватися заново ще багатьом поколінням французів, зробив для країни те, що не вдалося зробити нікому з діячів і керівників III і IV республік: він зробив армію справжнім інститутом держави, обороноздатною, потужною технічною, слухняною і дисциплінованою.

За весь час свого існування французька армія зазнавала великих змін в структурному, кадровому, технічному і моральному плані. Від системи конскріпціі французькі збройні сили прийшли до регулярної армії, а потім і до професійної.

Збройні сили повинні, «які б не були цілі, методи, зміни політичних систем», давати приклад мужності, покори і діяти в рамках закону, - це переконання де Голль проніс через все життя, почавши свою військову кар'єру в танкових військах і закінчивши її на посту керівника країни. Саме такий принцип став для генерала основним стимулом для створення стабільних відносин між військовими колами та громадянським суспільством, відносин, в яких би не було місця суперництву і політичним змовам. Саме з цієї проблеми повернення армії в русло покірної і дисциплінованої сили, що підкоряється законній владі, розгорнулася в період президентства Шарля де Голля гостра політична борьба.Контроль військових сил цивільною владою - це принцип, який лежить в основі всіх демократій. При слабких режимах 3-ї і 4-ї республік, при крайній нестійкості їхніх урядів і частих змінах кабінетів, французькі збройні сили відчули себе здатними виконувати функції держави. Тим більше, що у Франції вторгнення військових у політику було не тільки результатом інституційного безладу, але і наслідком зовнішнього тиску: ідеологічним конфліктом Сходу і Заходу.

Генерал де Голль різко змінив існуючий стан справ: він вирвав армію з рутини і хаосу, в яких вона перебувала на всьому протязі періоду IV Республіки, і направив збройні сили по шляху модернізації та оснащення атомною зброєю. Цей шлях був довгим і важким, але він дав потужний імпульс технологічного і моральному розвитку армії. Вона відчувала себе прилученою до світової стратегії.

У своїх передвоєнних роботах «Розбрат у стані ворога», «До професійної армії», «Франція та її армія» майбутній перший президент V Республіки проаналізував військові традиції французьких збройних сил, їх взаємини з державною владою на протязі століть, і зробив висновок, що був дуже значущим протягом всієї його військової та державної діяльності: основою всієї зовнішньої політики країни є ідея про необхідність підтримки національної незалежності за допомогою сильної армії, найкраще -професійної.

У ході Другої світової війни генерал реалізував цю ідею: окупація території Франції ворогом, поразка французьких військ, важка доля «армії перемир'я», - всі ці вагомі чинники, помножені на ідеї, закладені самим патріотичним і високоморальною вихованням молодого Шарля Де Голля, привели його до розробки такої військово-політичної стратегії, яка в кінцевому підсумку дозволила Франції увійти в число держав - переможниць. Національна незалежність, у світогляді генерала, крім політичних і військових, повинна спиратися, в першу чергу, на моральні підстави, і ці мотиви підкреслюються майже всіма дослідниками його життя і творчості: екзальтована любов до Батьківщини, прагнення бачити її захищеною модернізованими збройними силами, підлеглими громадянській владі, - ось основа його діяльності протягом воєнних і повоєнних років.

Політика національної незалежності Шарля де Голля зіграла свою роль не тільки в справі модернізації армії і віддалення її від політики, але вона великою мірою сприяла психологічному відродженню Франції. Президент V Республіки звернув увагу своїх співвітчизників до майбутнього, до «пост-империального часу», як висловлювався сам генерал. Він звільнив їх від передвоєнних упереджень і скріпив франко-німецьке співробітництво, яке стало можливим після відновлення довіри між Німеччиною і Францією.

Франція, повернувши при V республіці статус великої держави, стала посередником у справі врегулювання світового політичного клімату і могла вільно закликати нації до прогресу, миру і співпраці.

Політика Шарля де Голля "голлізм" - цей режим П’ятої республіки вирізнявся посиленням втручання держави в сферу економіки і соціальних відносин. За допомогою державних законів, субсидій та інших пільг швидкими темпами розвивалися нові галузі, пов’язані з науково-технічним прогресом,— атомна і ракетна, виробництво ЕОМ, радіоелектроніка. Було здійснено докорінну реконструкцію металообробної, хімічної, авіаційної промисловості. Зросло виробництво товарів масового споживання (автомобілів, холодильників, телевізорів). Посилювалися заходи до стабілізації фінансової системи. Було проведено девальвацію франка, внаслідок чого курс іноземних валют відносно французької зріс на 17,55%, випущено акції внутрішньої позики. У 60-ті роки практично зник зовнішньоторговельний дефіцит Франції.

Результатом «голлізму» як економічної політики стало те, що з нульової позначки у 1958 році (рік обрання де Голля Президентом) золотий запас Франції зріс до $4,5 млрд у 1965. Країна не тільки повністю розрахувалася зі своїми зовнішніми боргами, а й перетворилася на кредитора, який займав на той час третє місце в світі за експортом капіталу. Завдяки жорсткій фінансовій стабілізації «твердий» франк став однією з конвертованих світових валют. У ці роки за середньорічним економічним зростанням — 5,5% — Франція поступалася лише Японії. Обсяг промислового виробництва зріс майже на 60%, обсяг експорту — на 88%. Значно підвищився рівень життя населення, його накопичення стали чи не основним джерелом внутрішніх інвестицій. Рівень безробіття був низьким, як ніколи. 

Стосовно економічної політики де Голля, то «ліві» нерідко трактують «голлізм» в економіці переважно як максимальне наближення до командно-адміністративної моделі, тобто як масову націоналізацію та застосування планового начала. Насправді «націоналізація» у формі знаменитого «дирижизму» — це зовсім не радянський директивний етатизм, тобто одержавлення, а реальне підпорядкування продуктивних сил загальнонаціональним інтересам. Де Голль розумів, що структура національної економіки, попри універсальні механізми, унікальна. Оптимальні для даної території, демографічної структури населення, його менталітету, рівня кваліфікації робочої сили міжгалузеві пропорції, питома вага державного і приватного секторів, імпортно-експортна модель, податкова й фінансова системи мають формуватися цілеспрямовано. Тому приватизацію у Франції проводили саме з метою покращення менеджменту, а стратегічним інвестором і співвласником часто виступала сама держава.

Зокрема, значні державні бюджетні асигнування спрямовувались на розвиток найбільш перспективних наукомістких галузей виробництва. Була проведена широкомасштабна реформа сільського господарства, вирішене вкрай актуальне і для країни завдання підвищення рентабельності і товарності цієї стратегічної галузі. Завдяки зусиллям де Голля за рахунок зняття торговельних бар’єрів вдалося різко збільшити обсяги експорту сільськогосподарської продукції. Чудово усвідомлюючи неухильність наростання процесів економічної глобалізації, Президент Франції як головний критерій ефективності діяльності підприємства розглядав його конкурентоспроможність на зовнішніх ринках. Тому в момент технологічної реконструкції та оновлення, коли підприємство ще не може «на рівних» змагатися з іноземними ТНК, лише «набирає висоту», воно одержувало максимальну підтримку держави. А після завершення структурної перебудови та якісного покращення систем технологічного й управлінського забезпечення «Верховний комісаріат плану, модернізації та оснащення» поступово перейшов до суто стратегічного планування економічного й соціального розвитку. Держава «відпускала у вільне плавання» свою власність шляхом продажу контрольних пакетів акцій — переважно вже існуючій раді директорів, тим самим здійснюючи приватизацію не як денаціоналізацію, а як максимальне підпорядкування приватного бізнесу загальнонаціональним інтересам.

На початку шістдесятих років однією з головних цілей військової політики де Голля стає оснащення французької армії ядерною зброєю.

Відомий французький історик і політолог А. Гроссер підкреслював, що рішення Ш. де Голля оснастити французьку армію ядерною зброєю сформувалося під впливом «пуризму» - напрямки у військово-стратегічної французької думки, до якого належали прихильники «чистого стримування» - генерали Галлуа, Пуарье, адмірал Сангінетті, полковник Леван, міністр оборони П. Мессмер. Гроссер вважав, що військові теоретики повинні були підтримувати деголлівської принцип, висунутий їм в листопаді 1959 - принцип «узгодженості національної стратегії зі стратегією союзників».

Гроссер визначив також основні політичні принципи V Республіки, на його думку, де Голль дотримувався двох основ своєї військової стратегії: по-перше, це необхідність свободи прийняття рішення, і, по-друге, рішення проводити таку зовнішню політику, яка б сприяла розвитку країни. Характеризуючи військовополітичні доктрини генералів Айере і Фурке, А. Гроссер зробив висновок, що доктрина Айере стала логічним завершенням зовнішньополітичних та військово-стратегічних концепцій Шарля де Голля, викладених ним в «Промовах і виступах».

Деякі політологи та соціологи сприйняли ідеї де Голля з приводу зовнішньополітичних концепцій критично. Завдання модернізації збройних сил Франції за допомогою атомної зброї так само здавалися їм нереальним. Наприклад, Раймон Арон, відомий французький історик і політолог, у книзі «Велика дискусія. Введення в атомну стратегію », виданої в 1963 році, писав, критикуючи, правда, не самого Шарля де Голля, а генерала П. Галлуа:«П'єр Галлуа подарував майже закінчену модель логічного абсурду». Автор не сумнівався, що військові теорії генерала П. Галлуа про ядерну зброю, як зброю масового знищення, що ставить все живе на планеті в жахливу залежність від зовнішньої і внутрішньої політики ядерних держав, нежиттєздатні. Де Голлю в провину він ставив використання атомної зброї в політиці, і цю політику генерала Р. Арон вважав занадто націоналістичною, бо в майбутньому вона могла, на думку політолога, привести до ізоляції Франції і ослаблення НАТО. Автор, міркуючи про ядерну програму Шарля де Голля і його погляди на завдання Північноатлантичного альянсу, зауважив, що «інтеграція в союз переважніше усамітнення, особливо в момент, коли вона сприяє шансам на мир». Для Р. Арона ядерна війна в XX столітті була лише «фазою торгівлі між державами».

На відміну від Р. Арона відомий французький військовий теоретик генерал Ф. Валентена в Книзі «Політика оборони Франції» схвалив цілі ядерної доктрини де Голля, вважав її однією з важливих складових системи європейської безпеки і основою створення незалежної військової організації «малої Європи». Проте на думку Ф. Валентена, Франція не повинна була виходити з військової організації НАТО, тому метою уряду у сфері оборони мав би бути військовий союз з іншими європейськими державами на основі єдиної військової стратегії, із загальним Генеральним Штабом і плануванням.

С. Коен у книзі «Поразка генералів. Політична влада і армія при V Республіці», порівнював співвідношення сил між військовими колами і політиками в період існування Третьої, Четвертої Республік і при Шарлі де Голлі. Він прийшов до висновку, що з усіх керівників держави, бувших при владі, лише одному де Голлю вдалося стати - де факто - керівником армії, і в області військової стратегії, особливо ядерної, вплив військових керівників на нього було обмежено. Автор був переконаний, що «шістдесяті роки були сприятливими для тих, хто хотів сприяти стратегічному мисленню в рамках голлістскоі орієнтації».

У зовнішній політиці де Голль мав на меті три основних завдання: відродити велич Франції, зміцнити її незалежність і самостійність. В 1966 році президент заявив про вихід Франції з військової організації НАТО при збереженні участі в політичних структурах Північно-Атлантичного блоку.

Де Голль приділяв першорядну увагу модернізації збройних сил, їхньому оснащенню сучасною зброєю. Франція створила атомну бомбу, атомні підводні човни, балістичні ракети. Президент заперечував проти перетворення ЄЕС на національну організацію й наполягав на створенні «Європи батьківщин». Здійснюючи курс на зближення з ФРН, він залишався принциповим і послідовним противником неофашистських і реваншистських тенденцій.

Підготував Олександр Майстренко

Мінські угоди-2

Угоди, які досягли переговорники 12 лютого, глобально нічим не відрізняються від договору, підписаного 19 вересня, і можуть бути порушені в будь-який момент

Щоб чітко розуміти, який реальний підсумок минулих мінських переговорів, слід чітко розділити результати цього діалогу на дві частини. Перша - це декларація, яку підтримали, але навіть не підписали, Петро Порошенко, Володимир Путін, Франсуа Олланд і Ангела Меркель. Її суть зводиться до того, що сторони сприятимуть подальшому мирному врегулювання конфлікту на Донбасі. Друга - "Комплекс заходів з виконання Мінських угод", який підписали учасники тристоронньої групи, куди, нагадаємо, входить Леонід Кучма, представник ОБСЄ, посол Росії в Україні Михайло Зурабов, а також лідери сепаратистів Олександр Захарченко та Ігор Плотницкий. Чим закінчилося підписання цими ж людьми, юридичний статус яких у війні на Донбасі досить абстрактний, попереднього мирного договору, всім добре відомо - ще більш масштабними зіткненнями. Тому новий документ також не може гарантувати, що війна припиниться.

По-перше, тому що плани Росії щодо України, а саме ця держава є реальною воюючою стороною на Донбасі, за цей час не змінилося. Кремль згоден лише на два варіанти розвитку подій: прихід до влади в нашій країні проросійського уряду або поступове знищення української державності взагалі.

По-друге, сам документ, який підписала тристороння контактна група, містить цілий ряд положень, виконати які буде дуже складно, якщо взагалі можливо. 

Зупинимося на ключових пунктах цієї угоди.

Повне припинення вогню з 00:00 15 лютого. Аналогічний пункт був і в попередный мирній угоді, але на практиці бойовики "ДНР" та "ЛНР" продовжували локальні атаки на позиції ВСУ по всій лінії фронту. Спочатку це носило хаотичний характер, але з часом переросло в повномасштабний наступ по всіх напрямках. Тому гарантій того, що ситуація не повториться знову, - ні. Те ж саме стосується і відведення важкого озброєння від лінії зіткнення сторін, прописаному в 2 пункті угоди і повноважень з моніторингу дотримання цих зобов'язань, які знову покладаються на ОБСЄ. Хоча ця організація з початку боїв на Донбасі вже повністю себе дискредитувала. Поки що ОБСЄ, керована дружньою до РФ Сербією, ретельно фіксує кільість і види української зброї і військової техніки України, яка відводиться від так званої лінії розмежування..

Проведення місцевих виборів на Донбасі. Цей пункт один з найбільш "цікавих" в цьому документі. З одного боку за проведення таких виборів раніше виступав і президент України Петро Порошенко, підкреслюючи при цьому, що вони повинні пройти строго за українським законодавством. У підписаному ж угоді сторони домовилися, що "питання, що стосуються місцевих виборів, будуть обговорюватися і узгоджуватися з представниками окремих районів Донецької та Луганської області в рамках тристоронньої контактної групи". У цьому зв'язку відразу ж виникає кілька питань: ким будуть ці "представники", хто отримає право їх делегувати в робочу групу по узгодженню правил проведення виборів, і які вони будуть мати повноваження? Адже якщо вибори пройдуть за українським законом, який ще не узгоджений і про які саме "питання" може йти мова. Виходить, що в цьому пункті навмисно закладена бомба зі зриву цих виборів.

Повна амністія всіх сепаратистів, терористів і найманців. У цьому пункті, швидше за все, навмисно не згадується про громадянство учасників війни на Донбасі, щоб під судове переслідування не потрапили і тисячі російських громадян, у тому числі і кадрових військових, які воюють проти України. Фактичним доповненням до цього пункту є і домовленість щодо обміну полоненими за принципом "всіх на всіх". Але в цьому контексті незрозуміло, чи варто в цей список включати і нашу льотчицю Надію Савченко. Адже Росія явно не погодиться зарахувати її в категорію "заручників" або "незаконно утримуваних осіб", про які йде мова в документі. Залишається сподіватися, що Савченко, як і десятки інших наших військових, утримуваних росіянами, будуть звільнені за окремою усною домовленістю двох президентів.

Проведення в Україні конституційної реформи із закріпленням особливого статусу для Донбасу. Цей пункт здатний зірвати весь процес мирного врегулювання. Адже йдеться про такі повноваження для окремих районів Донецької та Луганської області: право органів місцевого самоврядування на призначення судів і прокурорів, можливість укладати прямі договори про економічне співробітництво з окремими регіонами Росії, створення загонів народної міліції, яка не буде підпорядковуватися Києву, а також заборона на дострокове припинення повноважень місцевих рад. Іншими словами, мова йде про створення широкої автономії, яку повинен утримувати Київ. Відповідний пункт поданий під соусом "повне відновлення соціально-економічних зв'язків, включаючи соціальних виплат". При цьому відповідні зміни до Конституції повинні вступити в силу вже до кінця поточного року. Тільки в цьому випадку "ДНР" та "ЛНР", а де-факто Росія, обіцяють Україні повне відновлення контролю над україно-російським кордоном.

Виведення всіх іноземних збройних формувань, техніки, найманців і роззброєння всіх незаконних груп. Як виконати цей пункт на практиці - залишається загадкою. Адже досі, ні "ДНР", ні "ЛНР", ні Росія не визнавали, що на Донбасі воюють найманці. Тому, виникає питання - кого вони будуть виводити і куди. Те ж саме з незаконними військовими групами, яким, по-суті, і є вся збірна армія сепаратистів. Зрозуміло, що виводити її з України ніхто не збирається. В крайньому випадку, більшість бойовиків підуть в ту ж "народну міліцію". Крім того, в угоді не вказано терміни виконання цієї вимоги. Отже, виводити найманців можна нескінченно.

В цілому ж цей "Комплекс заходів" спрямований на реалізацію Росією в Україні другого сценарію, тобто поступове знищення української державності. Адже, якщо цю угоду реалізувати на практиці, то Україна отримає абсолютно непідконтрольний регіон, з мільйонами ворожо налаштованих до Києва виборцями, які захочуть і будуть під диктовку Москви вимагати скасування курсу на зближення з ЄС і підтримувати інші проросійські "хотілки" часів правління Партії регіонів. До того ж, цей регіон буде висмоктувати з центрального бюджету десятки мільярдів гривень, не даючи нічого взамін. Зрозуміло, що погодитися на таке Петро Порошенко не зможе. Адже тоді його кар'єрі, як політика і державного діяча, прийде кінець. А Україні доведеться ще на кілька десятиліть забути про своє європейське майбутнє і розвиток, як держави, взагалі. Тому підписаний договір слід сприймати, як тимчасовий засіб, що встановлює нове затишшя перед початком чергового етапу російсько-української війни.

"Ми вимагали під час моїх переговорів з лідерами Сполучених Штатів Америки та Європейського Союзу жорсткої реакції світу на грубе порушення Росією Мінських домовленостей, режиму припинення вогню, почала відведення важкої техніки", - заявив Порошенко.

Україна використовує ситуацію з Дебальцеве для того, щоб нарешті таки отримати від європейських, і, насамперед, від американських партнерів летальну оборонну зброю. Ситуація з Дебальцеве показує, що дотримання домовленостей - це не до Путіна, тому Київ цілком в праві розраховувати на реальну допомогу, маючи під боком некерованого сусіда.

Друга відповідь може слідувати з рішення РНБО про запрошення на Донбас миротворців з ООН. Президент Порошенко згадав, що для України пріоритетним виглядає поліцейська місія Європейського Союзу.

Враховуючи, що в мінських домовленостях немає ні слова про миротворців, Київ фактично вказує на можливість виходу з них, оскільки протиборча сторона не дотримується навіть першого пункту домовленостей. При цьому ситуація з Дебальцеве є більш ніж твердим доказом цьому, що вже встигли засвідчити в ОБСЄ.

Разом з тим, для того, щоб миротворці ООН виявилися в зоні конфлікту необхідне рішення Ради Безпеки ООН, в якій Росія має право вето. Чи буде вона цим правом користуватися? Природно. Більше того, Москва буде наполягати на присутності своїх військових у миротворчій місії. Тут Україна також може апелювати до порушення домовленостей з боку Росії в Дебальцеве, однак право вето є право вето, і навряд чи хтось захоче Кремль його позбавити. Але у випадку, якщо зверненні до ООН буде заблоковано Росією, то Україна може безпосередньо звернутись до ЄС з проханням прийняти рішення про проведення власної поліцейської або миротворчої операції. Але ЄС навряд чи буде в захваті від такої пропозиції, але, можливо ситуація складеться так, що відмовити в такому проханні буде дуже складно.

Але, навіть якщо рішення про миротворчу місію і буде прийнято, на її організацію знадобитися від 6 до 12 місяців, тобто як мінімум весну і літо Україні доведеться прожити в напруженому стані. Віри в те, що бойовики припинять бойові дії, немає, тому як мінімум весь цей час, Україні доведеться оборонятися. Непогано було б, щоб Україна була до цього готова і озброєна. Бажано тими, хто є нашими гарантами по Будапештському меморандуму. І тут це зовсім не Росія.

Петро Чирухін

Становище в Донецькому аеропорту і на залізничному вузлі в Дебальцево

Донецький аеропорт може почати приймати літаки бойовиків найближчим часом

Донецький аеропорт може почати приймати військово-транспортні літаки постачання для бойовиків найближчим часом.

Про це в ефірі телеканалу "112 Україна" заявив військовий експерт Олег Жданов.

"У нас зараз найгарячіша точка - це Піски. Вони намагаються відкинути наші війська якнайдалі від донецького аеропорту. На сьогодні ми маємо розвіддані про те, що аеропорт може почати функціонувати в найближчі тижні. І туди почнуть сідати військово-транспортні літаки", - сказав він.

Бойовики відновили залізничний вузол в Дебальцеве: женуть техніку і боєприпаси ешелонами

У захопленому бойовиками і російськими військовими Дебальцеве відновлена ​​робота залізничного вузла.

Про це на брифінгу в Києві розповів речник АТО Андрій Лисенко, повідомляє УНІАН.

"За даними розвідки, Дебальцевський залізничний вузол відновлений. Противник використовує його для транспортування озброєння і військової техніки в зазначений район", - зазначив Лисенко.

19 лютого Лисенко повідомив, що в результаті інтенсивних обстрілів бойовиків з різних артилерійських і ракетних систем Дебальцевський залізничний вузол повністю знищений.

Як повідомив Олег Ляшко, зараз на залізничній станції в Дебальцевому розвантажують ешелони з боєприпасами, які цілодобово йдуть з Російської Федерації.

С. Малий