Чи достатньо однієї години для збереження екосистеми Землі?

У статті мова ітиме про проблеми зміни клімату та ставлення до нашого спільного дому – планети «Земля». Поштовхом до написання цієї статті було те, що під час цьогорічної акції «Години Землі», яка відбулась 28 березня, та була вже дев’ятою за рахунком, один із моїх знайомих написав у соціальній мережі, що його сусід в гуртожитку не дав йому «зробити свій внесок у збереження Землі» та заборонив вимкнути світло.

«Година Землі» – є щорічною міжнародною акцією, яка проводиться з 2007 р. в останню суботу березня з 20.30 до 21.30 за поясним часом того місця, де вона відбувається. Ініціатором створення «Години Землі» була організація World Wide Fund for Nature (Всесвітнім фондом природи), яка займається збереженням природи та дослідженням щодо відновлення природного середовища. Мета проведення такого заходу – привернути увагу до екологічних проблем Землі та вирішення їх.

Українські міста вперше залучились до проведення «Години Землі» у 2009 р. З цього часу Україна є активним учасником заходу. Велика кількість людей вважає за необхідне вимкнути світло в себе вдома, таким чином «зробити свій внесок у збереження Землі». Так само вважає і мій знайомий, який цьогоріч не зміг зробити свій внесок та змушений чекати цілий рік!

Проблема в тому, що дбати про збереження природи потрібно не одну годину на рік, а протягом всіх 365 чи 366 (в залежності чи високосний рік чи ні) днів у році. Якщо людина протягом року не вимикає світло в душі/туалеті/на кухні чи деінде, не вимикає з мережі непотрібні електричні прилади, а потім на одну годинку вимкне комп’ютер та світло вдома і цей час проведе за своїм планшетом чи телефоном, то нівелюється саме значення проведення «Години Землі». Найгіршим є те, що вимкнувши світло, така людина почуває себе неабияким героєм, який робить свій значний внесок у збереження Землі – нашого спільного дому, а про необхідність щоденної економії навіть не задумується. 

Якби такі люди як мій знайомий справді хотіли б зберегти довкілля, то вони мали б звертати увагу на безпідставне використання електроенергії протягом року, а не тільки під час «Години Землі». Сама акція покликана звернути увагу на проблеми довкілля та намагатись вирішувати їх постійно, а не тільки під час проведення «Години Землі».

Також виникає питання, хто зробив більший внесок у збереження довкілля: людина, яка вимикає світло один раз в рік на годину, чи людина, яка намагається менше використовувати електроенергії не через бажання зберегти природу, а через бажання зменшити кількість витрат на комуналку? Крім того, влада давно просить нас економити, через складну ситуацію з постачанням ресурсів, на яких працюють наші електростанції. Чомусь мало українців захотіли економити через проблеми в нашій країні, а звертають увагу на такі питання тільки протягом однієї години в році. І це стосується не тільки електроенергії.

Хочеш посприяти збереженню клімату чи зменшити  фінансові навантаження на свою країну – роби це системно, а не тільки під час символічних акцій! Тільки тоді такі заходи нестимуть за собою позитивні зміни, яких добиваються їхні організатори.

Роман Палюх

Угорщина

Лікувально-оздоровча країна

Там, де хлюпоче блакитний Дунай і рясніє вітрильниками Балатон, де росте паприка і цілий рік цвітуть лотоси Хевіза, де чорнобриві господині харчевень і чард не втомлюються пригощати подорожніх димлячим гуляшем і солодким токаєм, - живуть романтичні і меланхолійні мадяри, вони ж - угорці.

Винахідлива Угорщина вважається батьківщиною сірників і кубика Рубіка, кулькових ручок і кінескопа, кольорового телебачення і звукозапису, а також катастрофічно складної мови з 25 відмінками - особливої ​​гордості угорської нації.

А ще ця родюча земля подарувала світові чардаш і Ференца Ліста з його «Угорською рапсодією», автобус «Ікарус» і Імре Кальмана з його оперетами, торт «Естерхазі» і Джорджа Сороса з його фондом. Навіть легендарні гусари, сміливі, веселі, безбашенні, - і ті з Угорщини.

Сучасна туристична Угорщина - це термальні СПА-курорти і аквапарки, яхт-клуби та виноробні, старовинні замки та кулінарні шедеври.

А ще це сама сонячна країна Центральної Європи: сонце тут світить 1979 годин на рік!

Олена Зімірова

Українці переорієнтовуються на Причорномор'я

В Україні недорогою альтернативою Криму завжди було чорноморське узбережжя Миколаївської та Херсонської областей. Дуже багато українців, оцінивши прейскуранти кримських пансіонатів і готелів, швидко переорієнтовуються на Причорномор'я.

Херсонська область

Це найрозвиненіший в плані туризму регіон Причорномор'я. На Херсонщині є можливості як для пляжного відпочинку (адже область має вихід відразу до двох морів - Чорного і Азовського), так і для активної екскурсійної програми.

Транспортне сполучення - що в Миколаївській, що в Херсонській області - однакове: від обласних центрів до курортів дістатися легко, а от проїхати громадським транспортом від одного курорту до іншого вздовж узбережжя складно, а іноді й просто неможливо. Хіба що між Скадовськом та Лазурним сполучення цілком стерпне. Але це якраз виняток з правил.

На херсонському узбережжі Чорного моря головними центрами курортного життя є місто Скадовськ і селища Лазурне, Залізний Порт. Справедливості заради згадаємо ще Хорли на півострові з цікавою назвою Горький кут.

Залізний порт

Скільки завгодно іронізуйте, але саме тут формується курортний комплекс, схожий на ті, що можна побачити на узбережжі Болгарії. Залізний Порт являє собою широкий пляж з набережної, на якому повно атракціонів та кафе. За набережною починаються ряди пансіонатів і приватних будинків з кімнатами для приїжджих, а ще далі - таврійський степ.

«Місць розміщення» в Залізному Порту багато і на будь-який гаманець: від збережених з радянських часів турбаз зі щитовими будиночками, біля яких народ готує їжу на примусах, до міні-готелів, які претендують на 3 зірки. Вони побудовані буквально в останні пару років і претендувати на «зірки» можуть, але явно не дотягують до справжніх курортних «трійок». Якщо інтер'єр готелів не підкачав, то басейн не працює, або такого просто немає ... Але от пляж в Залізному Порту, напевно, кращий за всі, що є в цьому регіоні. Це дуже широка смуга, яка однією стороною впирається в межу Чорноморського заповідника. Вітер з моря здуває спеку і зайву вологу. Тому тут дихається явно легше, ніж у відгородженому від моря Скадовську.

Лазурне

Море і пляж на цій ділянці узбережжя такі ж, як біля Залізного Порта. Вода трохи каламутна.

Саме ж селище розпорошене та неорганізоване. Якщо набережна виглядає більш-менш облаштованою, то добиратися до неї від центру доводиться через торговельні ряди, місцевих жителів, які розклали дари херсонських полів на ящиках, та інший схожий антураж. Берег у Лазурному зайнятий територіями пансіонатів. А «приватні готелі» знаходяться у дворах приватних будинків за дорогою, що йде паралельно морю. В проміжках між житловим сектором і пансіонатами розкидані будови, пустирі, стихійні кемпінги.

Скадовськ

Затишне містечко зі зручним і зрозумілим плануванням. Вулиці Скадовська досить чисті, без характерних для провінції заростей бур'янів. У центрі - набережна з усім, що має бути в курортному містечку. Далі від центру - з одного боку порт, за яким знову пляж, з іншого, в напрямку Лазурного, - ряд пансіонатів.

У місті є кілька готелів різних категорій і маса жителів, пристрасно бажаючих здати вам хоч ліжко в сарайчику, хоч однокімнатну квартиру.

Пляж у місті - це бита черепашка, добре втоптана пляжниками. У воді ближче до липня з'явиться маса водоростей.

Хорли

На сході Херсонщини у Каркинітську затоку врізається півострів Горький кут. Море навколо нього дрібне, пляжі широкі. На півдні півострова і знаходиться с. Хорли. Дістатися сюди можна або від з/д станції Каланчак (27 км) або з Херсона (120 км).

«Курорт» Хорли - це пара пансіонатів і турбаз, кемпінг і приватний сектор. Інтер'єр кімнат несе на собі відбиток повітового готелю. Втім, критикувати можна скільки завгодно, але якщо грошей обмаль, а на море хочеться, то чому б не податися і на Горький кут? Адже ціна відпочинку в Хорлах така ж невисока, як і рівень житла та сервісу.

Миколаївська область

Узбережжя області не особливо протяжне - всього 70-80 км. Але на Миколаївщині в сушу глибоко врізаються лимани і русла великих річок. Вони створюють непереборну перешкоду для руху уздовж берега. Курортні зони розташовані відокремлено.

Головними місцями відпочинку на Миколаївщині є Коблево, Рибаківка, м. Очаків з Чорноморкою і Кінбурнська коса, до якої зручно добиратися з того ж Очакова.

Рибаківка

Курортна Миколаївщина починалася саме звідси - з першого в регіоні піонерського табору. І до цих пір Рибаківка користується репутацією місця сімейного та дитячого відпочинку. Деякі дитячі табори так і працюють за призначенням, деякі переобладнали в пансіонати.

Виглядає курорт приблизно так: на прибережній височині знаходиться власне с. Рибаківка. Від неї вздовж моря тягнеться смуга лісу, в якому і розташовані численні (близько 90) пансіонати, табори і бази. У минулі роки тут постійно були перебої з водою. Але наразі стала до ладу водонапірна башта, тому однією проблемою стане менше.

В центрі курорту вечорами досить гамірно через дискотеки, тобто молоді тут теж багато. Більше того, в Рибаківці працює хороша школа кайт-серфінгу (катання на дошці за повітряним змієм). Місцева акваторія ідеальна для цього спорту.

Очаків

Саме містечко виглядає сонним. Таке враження складається, якщо пройтися у спеку від автостанції до моря. Однак ближче до пляжу і далеко від центру Очаків перетворюється на типовий курортне містечко.

Пляжі тут нерідко перебувають під крутими схилами, а далі на захід (до Рибаківки) берег витягується в Табірну косу, на якій утворилася курортна зона Чорноморка, що складається з десятків турбаз з невеликих котеджів.

У самому Очакові є і багатоповерхові пансіонати радянської побудови. Море на цій ділянці узбережжя мілководне і тепле, пляжі - пісок та бита черепашка.

Тут просто рай для любителів невибагливого відпочинку, що складається з валяння на пляжі вдень і пиття пива під музику Сердючки вечорами. А додай сюди сервісу і комфортного житла - було б ідеальне місце для дитячого відпочинку.

Кінбурнська коса

Це місце виділяється в списку курортів Причорномор'я. Воно, без перебільшення, унікальне для України. Унікальне як своєю природою, так і історією. Кінбурнська коса являє собою виступ суші хитромудрої форми, що вдається на 40 км в Чорне море.

Пейзаж на косі - степ з штучними лісовими насадженнями. Береги - широкі піщані пляжі. В адміністративному плані коса поділена між Херсонською та Миколаївською областями.

Плавання на катері з Очакова сюди займе близько години. Можна проїхати і з боку берега, від Голої Пристані. Але не лізьте на Кінбурн на звичайній машині. Доріг там немає (асфальт закінчується в с. Геройському), є тільки напрямок у вигляді укатаних грунтовок. Це бездоріжжя заважає розвитку курортної інфраструктури, але воно ж зберігає природу коси.

Кінбурнська коса ідеально підходить для любителів спілкування з природою. Зупинитися можна або на турбазі, або у приватника в селі Покровка. Втім, можна просто приїхати сюди з Очакова вранці, а ввечері повернутися назад у цивілізацію.

Коблево

Наймасовіший курорт області. Приватного сектора тут взагалі немає. Села відокремлені від пансіонатів смугою городів.

Важлива перевага Коблева - сюди легко добиратися. Курорт знаходиться між Миколаєвом та Одесою. З цих обласних центрів налагоджене регулярне сполучення прямо на курорт. Також можна дістатися до а/с «Коблево» на трасі Одеса - Миколаїв. Від неї до узбережжя всього 4 км, і маршрутки їздять кожні 15-20 хвилин.

Коблевські пляжі типові для Причорномор'я - досить широкі, складаються з битої черепашки, змішаної з піском. За пляжем починається соснова лісопосадка, посеред якої стоять пансіонати і турбази. Набережну недавно реконструювали і замостили плиткою. Незважаючи на загальний скромний рівень коблевських «місць розміщення», курортна інфраструктура тут розвинена. Є все, що потрібно для того, щоб прожити днів 10: магазини, ринки, різнокаліберні кафе, інтернет-клуби. Що ще виділяє Коблево в ряду недорогих місць відпочинку, так це аквапарк прямо при в'їзді.

Олена Зімірова

Як малі та cередні компанії виживають у Євросоюзі

Як пише видання "Лівий берег", у Європейському Союзі держава допомагає малому та середньому бізнесу (далі - МСБ) за допомогою кредитних гарантій, компенсації витрат на виплату відсотків по позиках, інвестицій в акціонерний капітал. В Україні подібні програми існують тільки на папері, а підприємцям залишається сподіватися тільки на себе.

Половина всієї доданої вартості в світі припадає на малі та середні підприємства, а в Євросоюзі цей показник ще вищий: близько 58%. До того ж малий і середній бізнес забезпечує дві третини робочих місць і в світі, і в ЄС, і в Україні (близько 70% на 2013 рік).

В Україні МСБ виробляє 7-9% ВВП, але цей показник може бути ще вище, адже в тіні - до половини всієї економіки. Побічно частку МСБ оцінюють за обсягом реалізованої продукції - в Україні цей показник близько 60%, в основному за рахунок того, що майже 73% всіх підприємств торгівлі якраз відносяться до категорії малих і середніх. Майже всі вітчизняні політики обіцяють підтримку МСБ, адже це значна частина електорату.

Не тільки робочі місця

Особливу роль малого та середнього бізнесу у розвитку народного господарства почали відзначати в післявоєнній Німеччині: там в середині минулого століття зародилася концепція про малий та середній бізнес як драйвер економічного зростання та запоруку соціальної стабільності.

А значить, МСБ слід було підтримувати не просто в рамках соціальної допомоги, але з суто прагматичних міркувань: система з сотні дрібних підприємств - стійкіша, ніж кілька гігантських корпорацій-монополістів. Економічні ризики між малими та середніми економічними агентами розподілені більш рівномірно, а значить з держави знята турбота про гігантів, яким не можна дозволити збанкрутувати. Незважаючи на те, що ефективність дрібного підприємства свідомо нижча, ніж великої корпорації за рахунок одних тільки масштабів, саме цей сегмент економіки досі вважається самим чутливим, але таким важливим елементом національного господарства. Саме тому навіть адепти "чистого ринку" на Заході все ж вважають необхідним надавати державну підтримку малому і середньому бізнесу.

Політика ЄС: навчи жити і допоможи матеріально

Фантазія чиновників Євросоюзу при створенні програм підтримки та розвитку МСБ, втім, обмежена: згідно з правилами ЄС бізнес не можна прямо субсидувати, а також вдаватися до протекціонізму і порушувати принципи рівної конкуренції - як усередині країни, так і між різними країнами...

Але все ж головна проблема МСБ - доступ до ліквідності. Для її вирішення з залученням державних грошей видають кредитні гарантії, кредити за пільговою ставкою або з більш лояльними умовами, надають податкові кредити і допомогу в залученні акціонерного капіталу через фінансові установи, що спеціалізуються на високоризикових активах.

Наприклад, з серпня 2014 в ЄС діє програма «Конкурентоспроможність малих і середніх підприємств» (COSME). У її рамках теж діють два фінансових інструменти, що допомагають МСБ вирішити проблему доступу до грошей.

Перший і головний з двох - гарантування кредитів (Loan Guarantee Facility). Фінансові установи, які висловили бажання брати участь у програмі, можуть заручитися гарантією з боку ЄС при видачі кредиту невеликому або зовсім новому підприємству, що не має кредитної історії або цінної застави. Гарантія від загальноєвропейського фонду збільшує ймовірність того, що банк погодиться видати позику. Очікується, що на один євро гарантії доводиться до 30 євро реально виданого кредиту. За розрахунками єврочиновників, COSME повинна допомогти в загальній складності 330 тисячам малих і середніх підприємств отримати кредитне фінансування на загальну суму до 21 млрд євро. 90% одержувачів таких кредитів будуть мікропідприємствами (до 10 співробітників), а середній розмір гарантованого кредиту для них складе 65 тис. євро. Саме ця категорія МСБ зазнає найбільших труднощів із залученням фінансування.

Другий інструмент, передбачений в рамках COSME - схема «Капітал заради зростання» (The Equity Facility for Growth): ЄС вкладе кошти у фонди, готові ризикувати і інвестувати в невеликі фірми, які здадуться їм перспективними, особливе сприяння обіцяють компаніям, які працюють на зовнішніх ринках. Очікується, що завдяки вливанням з боку ЄС таке фінансування отримають близько півтисячі підприємств, а загальний обсяг інвестицій досягне 4 млрд євро.

Ще один спосіб вирішити проблему ліквідності - допомогти повернути борги. У 2012-2014 р у всіх країнах ЄС проходила інформаційна кампанія: бізнес обмінювався досвідом по боротьбі з недисциплінованими боржниками, у тому числі - з інших країн, оскільки низька платіжна дисципліна по той бік держкордону може відбити у бізнесу бажання зв'язуватися з зарубіжними партнерами.

Лише чверть суб'єктів МСБ в Євросоюзі займаються експортом та користуються перевагами єдиного ринку в ЄС. Над збільшенням цього показника працює портал Your Europe Business, що надає практичну інформацію про загальноєвропейські та національні норми і законодавство, про органи влади, відповідальні за спілкування з бізнесом, і служби підтримки. А на порталі, присвяченому «інтернаціоналізації МСБ», підприємці можуть отримати інформацію про ринки за межами ЄС.

Крім того, проводять і заходи більш загального характеру - на кшталт «Європейського тижня МСБ», який насправді триває цілий рік як загальноєвропейська кампанія з пропаганди підприємництва.

Єврокомісія підтримує роботу декількох загальноєвропейських мереж допомоги МСБ. Наприклад, діє Enterprise Europe Network, яка покликана допомагати малим компаніям з доступом до інформації про ринки, подоланням бюрократичних перешкод і пошуком партнерів в інших країнах ЄС та за його межами. Мережа також допомагає пристосуватися до суворих екологічних вимог ЄС і дає поради по доступ до фінансування.

Справа кожної країни

Крім загальноєвропейських програм та ініціатив, у кожній країні є і свої національні - головне, щоб вони не суперечили загальним нормам і обмеженням. Так, наприклад, у Польщі система фінансової допомоги МСБ практично копіює загальноєвропейську, тільки на національному рівні. З 2013 року там діє Портфельна гарантійна лінія: завдяки прийнятим змінам в законодавстві державний банк BGK може видавати гарантії за кредитами на заповнення оборотних коштів, які комерційні банки видають МСБ. Він гарантує виплату 60% вартості кредиту у випадку неплатоспроможності підприємства, інші 40% ризику бере на себе фінансова установа-кредитор. Гарантійна програма розрахована на два роки: перший рік гарантія видається за нульовою ставкою, протягом другого року ставка становить 0,5%. Є і винятки: гарантію не може отримати підприємство, яке працює на сировинному ринку в агросекторі або у вуглевидобутку.

Подібна програма працює у Великобританії (Enterprise Finance Guarantee Loan): держгарантія покриває 75% кредиту в розмірі від 1 тис. До 1 млн фунтів з терміном виплати - від 3 місяців до 10 років. При цьому 2% від тіла кредиту, що залишається, будуть стягувати в якості річної плати за користування гарантією. Важливо розуміти, що гарантія дається саме банку, щоб захистити його в разі банкрутства підприємства-боржника.

Інша британська програма (Business Finance Partnership) також працює в рамках загальноєвропейської схеми: держава дає інвестиційним фондам гроші, які ті вкладають у середній бізнес з річним оборотом до 500 млн фунтів. Або в малий бізнес, з оборотом до 75 млн фунтів. За програмою для середнього бізнесу на даний момент таким чином було освоєно 172 млн фунтів державних плюс 705 млн приватних грошей, кошти отримали 18 середніх підприємств. Малому бізнесу (880 підприємств) дісталося 85 млн фунтів від держави і 155 млн від приватних інвесторів.

В рамках програми Start Up Loans підприємствам, що відкрилися менше року тому або ще тільки планують відкритися, через комерційні банки доступні кредити в розмірі до 15 тис. Фунтів за ставкою 6% з терміном виплати 1-5 років. Ці гроші отримали вже 27 тис. підприємств. Середній розмір кредиту - 6 тис. фунтів.

У програмі приваблює простота процедури: після того, як претендент заповнив невелику заявку на сайті, з ним зв'язується чиновник і допомагає йому заповнити анкету, після чого анкету розглядають і приймають рішення про видачу позики. Разом з грошима підприємство отримує від держагентства і куратора, який допомагає стартапу порадами. Учасникам програми доступні також тренінги та безкоштовне бухгалтерське програмне забезпечення.

Україна

Звичайно, не всі ці схеми можуть принести реальну віддачу в сьогоднішній Україні. Насамперед нам варто працювати над «рамковими» умовами роботи малого та середнього бізнесу, загальним бізнес-кліматом.

Поки в бюджеті не планується грошей на скільки-небудь істотну фінансову допомогу МСБ, місцеві та центральні влади тільки декларують свою готовність допомагати і спрощувати бюрократичну тяганину, відкривати всілякі «єдині вікна», мораторії (погано дотримувані) на перевірки і т.д. Хоча обсяг оподаткування для МСБ знаходиться на досить-таки комфортному рівні: зараз, коли в рамках бюджетної економії податки підвищують для всіх, для платників єдиного податку, приміром, ставку навіть знизили з 5 до 4% від доходу.

Тим не менш, аналітикам інформаційної кампанії Stronger Together вдалося знайти тільки 2 фонди, що займаються підтримкою МСБ в Україні: Фонд підтримки малого інноваційного бізнесу та Український фонд підтримки підприємництва. Причому перший існує тільки на папері, а наші запити різні відомства тільки перенаправляли один одному. Один з нині працюючих чиновників, який був присутній при відкритті фонду, припустив, що "фонд так і не розпочав роботу через відсутність фінансування". Другий - видав всього 40 мікрокредитів на суму 9,8 млн грн в 2013 році, за 2014 досі не надав звіту, а у портфелі "історій успіху" фонду за весь період діяльності - тільки 7 кейсів незважаючи на те, що він має представництва у всіх регіонах.

З одного боку, держбюджет, як і вся система державних і комерційних банків, переживає не найкращі часи. З іншого, обмежений доступ до фінансування - напевно, сама нагальна проблема українських підприємців, особливо з урахуванням складної економічної ситуації. Якщо для європейських мікропідприємств медіанна процентна ставка становить 7%, для українського брата набагато вище - все 24-32%.

Програма-мінімум для нинішньої влади - стабілізувати інфляцію і валютний курс, а вже потім - наблизити до європейського рівня кредитні ставки, які історично в Україні на дуже високому рівні. У середньостроковій перспективі - також розробити ефективні фінансові інструменти подібно європейським.

Денис Горбач
Переклад на українську мову
А. Ясенський

Заміна ПДВ на податок з обороту - джерело стрімкого зростання економіки

Звідки взявся ПДВ?

Нормально було б платити податок тільки з прибутку. Заробив - віддай державі частину. Не запрацював - можеш не віддавати. Але в реальності гроші - це не фіксована величина, а безперервний потік. А прибуток настає епізодично, дискретно. Треба було придумати спосіб брати податок «з грошового потоку», за циклічний період, за кожний місяць. Брати податок «до того» як розрахований прибуток. Так народився ПДВ. Це дуже елегантний податок, але він породжує масу лазівок для ухилень і розкрадань, тому, що він вимагає розрахунку, не є безперечним. В тій країні, де чиновники не думають про тиск на бізнес, бояться красти з бюджету і йдуть на службу заради зарплати, а не заради хабарів - це відмінний податок. Європа прийшла до нього далеко не відразу.

Як ухиляються від ПДВ?

Якщо величина доходу - абсолютно об'єктивна (безперечна), то величину витрат, на досягнення цього доходу можна врахувати по-різному. Можна ці витрати визнати або не визнати. А значить «мутити» може і підприємець, і податковий інспектор. Саме існування такої системи оподаткування демотивує чесного підприємця і мотивує нечесного.

Приклад: уявіть, що інспектор ДАІ на дорозі зупиняв би порушника і говорив, що той їхав занадто швидко, але швидкість він визначав на слух, а не точно по радару. Взагалі уявіть, що дозволена швидкість не 60 або 90 км / год, а така, яка буде встановлена ​​кожним окремим інспектором в кожній окремій області виходячи з його уявлень про безпеку. А далі, він сам буде вирішувати - хто з водіїв порушив правила. А не згодні - будь ласка - в суд. Зможете ви перемогти хабара в такому випадку?

Як же все-таки платять ПДВ?

Податковий інспектор розуміє, що підприємець при такій системі має всі можливості «оптимізувати» податки. У податкового інспектора є план по зборах, спущений з Києва - дійсно Державі потрібен бюджет - Держава його запланувала. Податковий інспектор «домовляється», що бізнесмен буде платити податки і обговорюють вони абсолютно об'єктивну величину - так зване податкове навантаження. Податкове навантаження - це відсоток від доходу (обороту), відсоток з об'єктивної величини, яку не можна зрозуміти двояко. Кожен з них добре знає: в якій галузі, який відсоток підприємець може сплатити, щоб залишити собі на розвиток і забезпечити горезвісний план.

Тільки є одне велике «але». При такій системі кожен підприємець все одно залишається «на гачку». Скільки б він не платив податків - він, за наявності ПДВ, завжди може бути звинувачений в оптимізації. Йому завжди можна «нарахувати» додаткові нарахування. Так, так, навіть якщо він святий і платить все «по-білому». При такій системі завжди є можливість «домовитися» про те, щоб мати менше офіційне навантаження, але «підтримувати» самого інспектора. При такій системі завжди будуть існувати фіктивні фірми, яких влада може «не помітити», якщо владі потрібні гроші не в казну, а в кишеню. Наприклад, на утримання партійного апарату партії влади. Саме так багато років це і працювало.

Це ще не всі можливості злодійства, які створює ПДВ.

Величезні суми - це повернення ПДВ експортерам. Особливо - фіктивним. Уявіть, наскільки не складно для людей близьких до влади, щось продати самому собі за кордон за дуже високою ціною (причому можна навіть не відправляти ці фіктивні товари, а просто проштампувати папери) і піти офіційно вимагати повернення ПДВ. Як ви думаєте, кому буде легше всіх його отримати? Правильно - тим, хто при владі.

Що ж робити?

Податки повинні нараховуватися від об'єктивної, однозначної, безперечної, прозорої величини (в усякому разі до тих пір, поки ми не зламаємо хребет корупції). Такою не може бути ні прибуток, ні додана вартість. Такими можуть бути тільки дохід (оборот).

Приклад:

Знаєте історію про те як в студентському містечку, перш ніж асфальтувати доріжки, спочатку засіяли їх травою і почекали, поки студенти протопчуть найоптимальніші маршрути. А потім саме протоптані доріжки і заасфальтували.

У нашій країні вже давно «протоптана доріжка» як нараховувати та сплачувати податки: адже фактично оплачується не ПДВ, а податок з обороту. Його просто називають податковим навантаженням, а розраховують від обороту. Залишилося тільки «заасфальтувати» цю доріжку.

Що буде якщо поміняти ПДВ на диференційований, що відрізняється для кожної галузі, податок з обороту?

1.Підприємці «виходять на свободу». Вони більше не залежать від податкового інспектора. Вони платять стільки ж грошей як сьогодні або навіть більше, але тепер більше не «висять на гачку».

2.Закриваются конвертаційні центри - немає сенсу в фіктивних витратах. Сотні мільйонів гривень додатково надходять до бюджету. Зникає головний потік наповнення "чорних" партійних кас.

3.Більше ніхто не прагне стати начальником податкової інспекції - ніяких додаткових доходів це не дає. Зникають передумови для хабарів у податковій.

4.Нікто з бізнесменів не ризикне ухилятися від податків - його настільки легко проконтролювати, що це зможе зробити будь конкурент. Самі учасники ринку стають тепер на сторону податкової, співпрацюють з податковою, щоб не допустити преференцій для когось. Підприємцю стає дуже ризиковано ухилятися при такій системі. Спроб оптимізації стане в мільйон разів менше.

5.Чиновніики не зможуть вкрасти гроші з бюджету шляхом повернення фіктивного ПДВ. Це колосальні суми, які залишаться в бюджеті.

6.Ведення бізнесу, у зв'язку зі зрозумілими і прозорими правилами, стає більш привабливим. В результаті виросте кількість підприємців і з'явиться новий потік інвестицій в економіку. У тому числі з Європи та інших країн. Не кажучи про нові робочі місця.

7.Головне. При переході на прозоре оподаткування вирішується головна проблема суспільства - підвищення довіри до влади. ПДВ - це, можливо, половина всіх корупційних грошових потоків у країні. Звичайно, необхідно «вичистити» та інші передумови для хабарів і крадіжок бюджету. Але без атаки на ПДВ перемогти корупцію неможливо.

Скільки не модернізуй ПДВ - він завжди залишає можливість для «оптимізації», для того, щоб домовитися з податковою, а значить - витягнути з економіки стільки грошей, скільки знадобиться. При Януковичі це робили централізовано - в одну кишеню, при попередніх правителіях - не так організовано, але в подібних масштабах.

Перехід від грабіжницького, стримуючого зростання бізнес податку - ПДВ, до об'єктивного, прозорого і мотивуючого податковому механізму (податок з обороту) - це потужний сигнал суспільству про реальну трансформацію країни. Це переворот у системі збору податків - від збагачення податкових інспекторів та їхніх покровителів до збагачення бюджету країни. Та ще й значна ліквідація можливостей розграбування цього бюджету.

Боротьба за скасування ПДВ - це не боротьба середнього бізнесу з Державою. Це боротьба кожного громадянина за те, щоб бюджет належав людям, а не владі.

І час для цієї боротьби настав.

FAQ

1. Що залишиться тільки один податок?

Ні, повинно бути три податки: ДНО - диференційований податок з обороту, ПДФО - податок на доходи фізичних осіб та ЄСВ - єдиний соціальний внесок. Але два інших податки принципово зрозумілі, тому основне пояснення - про заміну ПДВ на диференційований по галузях податок з обороту.

2. Це те ж саме, що і 5.10?

Ні, це зовсім інша система, хоча концептуально вона спрямована на реалізацію тих же завдань: спрощення, прозорість оподаткування та дерегуляцію у веденні бізнесу.

3. У Європі цей податок обов'язковий. Не менше 15%. Ми підписали Договір про Асоціацію. Що скаже Меркель?

Почну з останнього: нам треба думати про себе, а не про Меркель. Вона не дуже-то про нас думає. Крім того, не у всіх в Європі ПДВ по суті однаковий. Викладену ідею можна замаскувати під ПДВ і, тим самим, формально не порушити вимоги ЄС. Але ми вважаємо, що цілком можемо вимагати до себе цього особливого ставлення. Зрештою - метою є процвітання країни, а засобом - асоціація з ЄС, але не навпаки.

Оригінал на блозі

Віталія Івахова
Переклад А. Ясенського

Парламентська культура як частина спадщини Габсбурзької монархії

Парламент є одним із найважливіших органів влади, оскільки саме в ньому творяться закони, згідно яких і живе країна. Пропоную розглянути досвід парламентаризму в процесі українського націотворення, який модерна Україна отримала завдяки спадщині Австро-Угорської монархії.
Враховуючи, що українці на початку ХХ ст. знаходились під владою Російської імперії та Габсбурзької монархії, обмін здобутками українців між собою був затрудненим. Тим не менш він відбувався. Серед них був і парламентаризм.
Важливість досвіду парламентської боротьби відзначив Іван Франко у брошурі «Одвертий лист до галицької української молодежі»1. Пояснюючи перевагу українців під Габсбургами перед українцями під Романовими, Іван Франко зауважив саме на досвід парламентаризму та звички до більш публічного життя.
Значне місце в житті Галичини мав сейм, на якому вирішувались місцеві питання. Це також важлива установа для утвердження «парламентського етикету». Незважаючи на те, що поляки вважали себе «титульною» нацією в Галичині, українці також були у складі засідателів сейму2.
Незважаючи на те, що Габсбурзька монархія не була передовою країною у справі запровадження парламенту, саме ця країна показала українцями що таке є парламент. В Російській імперії парламент з’явився тільки після революції 1905 р., тому досвід західноукраїнців мав велике значення. Він допоміг українцям ідейно об’єднатись та створення справді єдиної лінії націотворення в Україні.
Щодо самого парламенту, то 21 грудня 1867 цісар Франц Йосиф І затвердив австро-угорську угоду і конституцію Австрії. Згідно з її положеннями утворювався рейхсрат-двопалатний парламент, що складався з палати панів та палати депутатів. До палати панів, крім спадкових членів, імператор міг призначити пожиттєвих членів. Ними, зокрема, були митрополит греко-католицької церкви Андрій Шептицький та відомий український письменник Василь Стефаник.
Палата депутатів формувалася шляхом виборів від окремих провінцій. Виборче право було обмежене майновим і віковим цензом та куріальною системою. У 1873 р. було введено прямі вибори від всіх курій, крім сільської. Внаслідок зниження майнового цензу для міських і сільських курій з 10 до 5 гульденів річного прямого податку, у 1882 р. значно зросла кількість виборів, однак уряд відмовився ввести загальне виборче право. Чергова виборча реформа 1896 р. встановила п'яту курію, що повинна була обиратися на основі загального виборчого права. Ця курія посилала у рейхсрат 72 депутати (всього було 525 депутатів). І тільки у 1907 р. в А.-У. було введено загальне виборче право і ліквідовано куріальну систему виборів3.
Парламентська культура була поширена у всіх аспектах людського життя. Незважаючи на те, що рейхсрат почав працювати тільки із середини ХІХ ст., у людей була прищеплена така свідомість, що всі питання вирішуються в межах парламенту, а всі суперечки – у суді. Контраст спостерігається особливо із підданими Російської імперії. Вони називали поляків та тих українців, які не були в складі Російської імперії «галасунами», які «тільки те і роблять, що і судяться».
Завдяки своїй іншій специфіці розвитку, що склалась у Габсбурзькій монархії, тамтешні українці багато чого навчили своїх братів-надніпрянців. Серед здобутків, якими поділились західноукраїнці був також досвід парламентаризму.

Роман Палюх

Шведський соціалізм - результат введення високого прогресивного податку

Шведський соціалізм - це капіталізм, урівноважений майже повним вилученням надприбутків у багатих.

Нам потрібен такий політичний і економічний лад, який задовольнив би переважну більшість нашого населення.

Швеція як еталон спокійного заможного життя населення широко відома, але мінімальні пояснення будуть потрібні. Як досягти цього щастя? Що таке «шведський соціалізм»?

Зрозуміло, що справжнього соціалізму в Швеції немає. Там капіталізм, але дуже вдало «соціалізований». Чим же Швеція і скандинавські країни взагалі виділялися з інших капіталістичних країн? 

Відповідь проста: високими податками на багатих - прогресивна ставка прибуткового податку могла досягати 87%!

Успіхи шведської моделі ставлять під сумнів доводи ліберальних теоретиків. Ті стверджували, що чим нижче податки - тим вище економічне зростання, замовчуючи про основне протиріччя капіталізму, що викликає кризи надвиробництва.

Капіталізм як замкнута в межах однієї держави чисто ринкова економіка страждає кожні кілька років від кризи перевиробництва. Капіталіст зацікавлений в максимізації свого прибутку і зниженні своїх витрат. Але витрати, які він несе, є виручкою іншого капіталіста. Найманий працівник потім йде і купує щось у магазині. Завдання того капіталіста, який найняв цього працівника, - платити йому якомога менше, тримати якомога менше працівників, купувати якомога менше сировини і так далі. Він мінімізує свої витрати, інакше не витримає конкуренції. І просто з жадібності. Відповідно, проблема капіталізму - продати вироблене. Виробляти у нього добре виходить, продавати - проблема, тому що навколо такі ж капіталісти. Вони якомога менше сировини купують, як можна менше платять працівникам. Настає криза перевиробництва.

Кожен капіталіст хоче, щоб всі інші капіталісти платили своїм працівникам побільше.

З цієї точки зору успіх шведської моделі вже можна пояснити: надвисокі податки на багатих повертаються до їх підприємств у вигляді виручки.

Ще один спосіб: не віддавати 9/10 прибутку чужим людям, а замість цього купувати державні облігації. Гроші залишаються у тебе, та ще капає невеликий відсоток! Держава збирає менше податків, але витрачає так само, утворюється дефіцит - для його покриття випускаються облігації, і багаті їх купують.

Отже, шведський соціалізм - це капіталізм, урівноважений майже повним вилученням надприбутків у олігархів.

А. Ясенський