Заборгованість з виплати зарплат в Україні перевищила 2 млрд грн

Заборгованість з виплати заробітної плати штатним працівникам в Україні в серпні виросла на 2% в порівнянні з липнем і перевищила 2 млрд грн. Про це повідомляє Державна служба статистики України, повідомляє NewsOboz.org з посиланням на УНІАН.

За даними Держстату, при загальному обсязі боргів в 2,004 млрд грн, борг економічно активних підприємств склав близько 1,5 млрд грн. Загальний борг промислових підприємств склав 1,4 млрд грн. Причому більше половини цієї заборгованості сформували підприємства добувної та переробної галузей промисловості.

У регіональному розрізі, чверть боргів - більше 500 млн грн припадає на Луганську область. Підприємства Донецької області накопичили 386 млн грн боргів.

Нагадаємо, заборгованість по заробітній платі в Україні в липні зросла на 2,5% порівняно з червнем і склала 1,96 млрд грн.

C. Малий

Історія київського футбольного клубу «Арсенал»

Історія київського «Арсеналу» почалася 14 липня 1925 року. У цей день на заводі «Арсенал» відбулося урочисте відкриття спортивного майданчика з футбольним полем, на якому «зброярі» провели свій перший матч в історії. За грою спостерігали 1 500 уболівальників.

У 1959 році, у зв'язку з розширенням «Класу Б», «Арсенал» отримує місце в головній першості країни.

У дебютному сезоні «Арсенал» зміг піднятися на п'яте місце 2 зони класу «Б». Наступного сезону «каноніри» були ще вище - третє місце в зоні. У розіграші кубка СРСР «Арсенал» став переможцем зонального турніру, а в основному турнірі підійнявся в 1/16 фіналу. Цей сезон 1960 став найуспішнішим в історії заводської команди. Серед всіх українських команд чемпіонату СРСР «Арсенал» поділив з луганським «Трудові Резерви» восьме-дев'яте місця.

У ході сезону 1964 «Арсенал» був перейменований в ФК «Темп» Київ. По завершенні сезону керівництво УРСР прийняло рішення всі сили, фінанси і талановитих гравців направити на розвиток київського «Динамо». Фінансування футбольного клубу «Арсенал» було визнано нераціональним і в підсумку припинено. По закінченню сезону клуб був розформований. Аматорський клуб міського підприємства «Завод Арсенал» продовжив виступи у чемпіонатах Києва.

Перше відродження «Арсеналу»

Через 37 років, «каноніри» пережили своє друге народження. Чутки про створення муніципального футбольного клубу почали поширюватися влітку 2001 року. Київський міський голова навіть відвідав кілька домашніх матчів ЦСКА. Вважається, що футбольна команда знадобилася міському голові Києва для поліпшення свого іміджу, за прикладом братів Суркісів і Ріната Ахметова. Оскільки створення абсолютно нової команди вимагало чимало коштів і часу (мінімум два роки для потрапляння у вищу лігу Чемпіонату України), єдиним виходом була реорганізація державного підприємства Міністерства оборони України ФК «ЦСКА-Київ». По закінченні першого кола чемпіонату України з футболу 2001/2002, яке ЦСКА закінчив на 9-му місці, Київська міська рада за пропозицією міського голови Олександра Омельченка прийняла рішення від 18 грудня 2001 про заснування ТОВ «ФК" Арсенал "Київ». У статутному фонді внесок територіальної громади міста Києва склав 80%. Решта 20% належали дрібним власникам, часткою яких займалася компанія Kiev Donbass. Однак як юридична особа саме ЦСКА залишався учасником вищої ліги. Тільки після особистої зустрічі Омельченка та президента ЦСКА Олександра Данильчука в лютому 2002 року, була досягнута домовленість про виступ «Арсеналу» у вищій лізі на правах правонаступника армійської команди.

У липні 2002 року команду очолив В'ячеслав Грозний, і під його керівництвом в сезоні 2002/03 вона показала несподівано високі результати. Перемігши кількох суперників з великим рахунком і зігравши внічию з «Шахтарем», «Арсенал» завершив перше коло на 3-му місці. Однак у другому колі команда стала грати менш злагоджено, і після поразок в останніх двох турах від «Динамо» і «Шахтаря» каноніри не змогли завоювати право виступати в Кубку УЄФА, зайнявши 5-е місце.

Наступні два сезони команда вже не була реальним претендентом на путівку в єврокубки. «Арсенал» залишався незручним суперником для лідерів чемпіонату, постійно відбираючи в них очки. Зокрема, в сезоні 2004/05 під керівництвом Олександра Баранова клуб двічі зіграв внічию з «Динамо», що призвело до появи справжнього київського дербі. Команда була міцним середняком чемпіонату, обидва рази завершивши сезон на 9-й позиції. «Арсенал» мав хороше фінансування, річний бюджет був на рівні 55 млн. Гривень (клуб був 4-м за цим показником на Україні). У сезоні 2005/06 клуб балансував на межі зони вильоту. Олександр Баранов був відправлений у відставку, його змінив Ігор Бабинчук, замість якого взимку 2006 року

команду очолив Олександр Заваров. Часта зміна тренерів тільки погіршила моральний стан команди, і тільки в кінці сезону завдяки серії з трьох перемог поспіль команда закріпила за собою місце в еліті, а Еммануель Окодува завдяки результативності в останніх турах наздогнав Олександра Гладкого в суперечці кращих бомбардирів чемпіонату.

26 березня 2006 замість Олександра Омельченка Київським міським головою був обраний Леонід Черновецький.

Одним з перших кроків нового міського голови і нової міської ради було скорочення фінансування муніципальних спортивних клубів. 80% акцій «Арсеналу» були виставлені на продаж. Незважаючи на невизначений статус команда показувала високі результати, здобувши, зокрема, в Донецьку перемогу над «Шахтарем». На зимову перерву команда пішла, бувши на 4-му місці і знову претендувала на вихід до єврокубків. З нового 2007 року «Арсенал» практично не фінансувався. Каноніри не могли повноцінно тренуватися, вкрай обмежені фінансові можливості не дозволяли проводити продуману трансферну політику, гравці і тренери працювали переважно на ентузіазмі. Клуб вже не міг платити за проведення матчів на НСК «Олімпійський», тому матчі проходили на меншому стадіоні «Динамо» імені Валерія Лобановського, а одного разу довелося грати навіть в Борисполі на стадіоні «Колос». Протягом всієї весни тривали пошуки бажаючих очолити  «Арсенал» ставши президентом клубу. У весняній частині чемпіонату команда відчайдушно боролася за виживання, отримавши лише дві перемоги і опустившись з 4-го місця на 14-е. Йшлося навіть про можливе припинення існування клубу.

У травні 2007 року новим президентом «Арсеналу» став відомий український бізнемен, президент Всеукраїнського єврейського конгресу Вадим Рабинович. На другу половину сезону 2007/08 «Арсенал» зі стадіону ім. Валерія Лобановського переїхав на НСК «Олімпійський». На перший же матч весняної частини Чемпіонату (29 лютого вдома проти луганської «Зорі») Вадим Зіновійович зробив вхід на стадіон вільним, організував безкоштовну лотерею і провів у перерві матчу караоке-шоу. Завдяки цьому матч відвідало 40500 уболівальників, що стало другим показником відвідуваності матчу Чемпіонату України за всю історію змагань. Вхід на стадіон залишався вільним протягом усього другого кола, відвідуваність матчів значно зросла, а сам «Арсенал» піднявся на шосте місце, фінішувавши за 5 очок від зони Інтертото.
У січні 2009 року екс-міський голова Києва Леонід Черновецький знову забрав у Рабиновича київський «Арсенал». Новим президентом клубу формально вважався син міського голови Степан Черновецький. Однак у липні того ж року Вадим Зіновійович Рабинович повернув клуб собі, ставши його президентом.
У червні 2011 року головним тренером київського «Арсеналу» став Леонід Кучук. У сезоні 2011/12 клуб вперше в історії завоював право на участь в єврокубках, де в першому раунді за сумою двох зустрічей обіграв з рахунком 5: 0 словенський ФК «Мура-05», проте через вихід на поле дискваліфікованого Еріка Матуку «канонірам »було зараховано технічну поразку і« Арсенал »припинив свої виступи в єврокубках.

У лютому 2013 року київський «Арсенал» змінив керівництво - президентом клубу став український меценат і політик Олександр Онищенко. В той час, ставши народним депутатом, Олександр Онищенко нарощував свої активи. У колеги-депутата Давида Жванії він викупив газовий бізнес - компанію «Пласт». Клуб з боргами передали Онищенко в управління. Правда, його офіційним власником назвати було не можна через відсутність правовстановлюючих документів на клуб. В плани нового власника входило: в сезоні 2013/14 вивести команду в зону єврокубків, побудувати власний стадіон та навчально-тренувальну базу, розвинути ДЮСШ та залучити якомога більше вболівальників на трибуни. Але через 9 місяців Олександр Романович відмовився фінансувати клуб.

Друге відродження «Арсеналу»

У грудні 2013 року віддані вболівальники, футболісти і фахівці, які працювали в ФК «Арсенал» Київ вирішили зробити добру справу - відродити київський «Арсенал» в найкоротші терміни. І вже в січня 2014 року ініціативна група почала пошук інвесторів для «Арсеналу».

27 квітня 2014 відроджений «Арсенал» в рамках чемпіонату Києва провів свій перший матч. Перед матчем відбулася презентація нової команди. У прес-заході взяли участь президент ФК «Арсенал» Олексій Кікірєшко, автогонщик, пов'язаний з Євгеном Червоненком, віце-президент клубу Павло Черепін, головний тренер Андрій Анненков, директор Олександр Москаленко.

О.Кікірєшко і Є. Червоненко на  Yalta Rally

У 2015 році клуб взяв участь у Кубку України. З сезону грає 2015/16 у Другій лізі України.

Д. Гірняк

І. Вільха

Виборність суддів

В Україні для суддів, де стосовно порядності та чесності яких в середовищі народу виникають великі сумніви, потрібно вводити систему їх виборності. Які ж мотиви?

На сьогодні конституційна норма безстрокового обрання суддів себе не виправдала. Встановлений порядок призначення і звільнення суддів не забезпечує незалежності суддів і не відповідає міжнародним стандартам. Дійсно, потрібно розширити повноваження простих людей, яким буває непросто захистити свої права. Система народного обрання суддів представляється як кращий спосіб народного контролю за організацією здійснення правосуддя. І головним аргументом на користь народного обрання суддів може бути - судді стануть незалежними від впливу інших гілок влади і більш справедливими у своїх рішеннях.

У законі має бути передбачено анонімне тестування і кваліфікаційний іспит, щоб забезпечити об'єктивний відсів кандидатів на суддівські посади в рамках всенародних виборів. Якщо будь-який самовисунутий кандидат буде автоматично включатись в бюлетень, на виборах районного судді можуть бути сотні кандидатів, а на кожне місце у вищому спецсуді - і того більше. У цьому випадку люди будуть вибирати кандидата, професійно готового до відправлення правосуддя. Також необхідно передбачити аналогічний спосіб звільнення суддів за порушення. Народ України повинен мати можливість не тільки обирати суддів, а й відкликати з посади кожного, хто ганьбить високе звання судді і честь суддівського корпусу. А щоб всенародне обрання суддів не стало об'єктом маніпуляцій з грошима і пресою, можна заборонити кандидатам будь-які форми асоціювання з політичними партіями. Якщо ж не допоможе - і агітацію як таку. За кваліфікованого кандидата в судді повинні агітувати репутація і ерудованість.

Населення має обирати всіх суддів. Тому, можливо, впровадження запропонованого принципу обрання суддів шляхом таємного голосування громадянами буде серйозним демократичним проривом України у напрямку судової реформи. В даному випадку тільки виникає питання, яким чином буде втілена така процедура на практиці.

У США і деяких кантонах Швейцарії проходять вибори суддів населенням.

Найбільш яскравим прикладом обрання суддів населенням є США. У верховні суди обирають суддів у 22 штатах (за партійним принципом або як незалежних кандидатів). Ще в 12 штатах вибори не проводяться. У 24 штатах діє система, за якою губернатор штату призначає суддю зі списку кандидатів, який надсилає йому неурядова комісія.

Головне джерело витрат на передвиборчу кампанію - телебачення, але на ТБ-рекламу найбільше витрачають трохи самі кандидати, а, в основногму, групи підтримки. Дослідники називають рекламну передвиборну кампанію суддів на ТБ справжнісінькою інформаційною війною. На вибори суддів жертвують партії, бізнесмени і громадяни Америки.

     Багато українських суддів виборність відкидають, зазначаючи, що на виборах потрібно щось обіцяти, а що суддя може обіцяти, крім чесного виконання законів? Практика довела, що суддям не вдається не реагувати на наближення виборів. У рік виборів судді виносять більш суворі вироки, значно зростають терміни, до яких засуджуються ті, хто вчинив тяжкі злочини. Ситуація ускладнюється ще й відсутністю у більшості виборців інтересу до цих виборів, оскільки їх вважають не настільки важливими, як президентські чи парламентські вибори, і за кандидатами не стежать так уважно, як за конгресменами. До того ж, у виборців просто немає часу, щоб дізнатися про своїх кандидатів. За перемогу «своїх» кандидатів активніше борються бізнесмени, а також працюючі в судах юристи та їх об'єднання.

    Логічно припустити, що звичайні українці, які отримають право на обрання судді, можуть стати інструментом у руках великих бізнес-структур для формування зручного суддівського апарату. Особі ж, яка має намір зайняти виборну посаду, потрібно буде висунути свою кандидатуру і заручитися підтримкою виборців. На практиці цей процес ризикує стати чимось на зразок виборчої кампанії, яка коштує великих грошей. У результаті може створитися ситуація, при якій суддя опиниться в прямій залежності від спонсорів своєї кампанії.

     Якщо ж запровадити таку процедуру в Україні, то кожен кандидат на посаду судді тоді, крім своєї кваліфікації, повинен буде мати певний ресурс. Хоча б для того, щоб надрукувати листівки з автобіографією та провести зустрічі з виборцями. Крім того, на виборах потрібно щось обіцяти, а що суддя може обіцяти, крім чесного виконання законів і служіння правосуддю?

     Уявіть собі ситуацію, коли людина буде претендувати на посаду у великому місті (не говориться про маленький райцентр, де кожен один одного знає), наприклад, у Києві. Кого там знають як гідного кандидата в судді, якщо він не є публічною особою (а бажано, щоб він не був таким)? Інша справа, якщо на посади суддів претендуватимуть дуже висококваліфіковані юристи, адвокати. Агітація, комунікація з майбутніми виборцями вимагає фінансування, тому виникає питання: кому буде зобов'язана особа після свого обрання. Для того, щоб боротися і вкладати кошти у вибори на посаду судді, потрібно мати мотив. Якщо у людини не буде коштів, відповідно, він повинен буде їх десь знайти. А кошти є у багатих людей або у політичних партій.

      Тому може розглядатися питання про бюджетне фінансування виборчих кампаній суддів.

    У світлі вищесказаного можна було б нині вимагати впровадження системи обираності безпосередньо народом для суддів і розробити проекти законів про вибори суддів в Україні.

Підготував Олександр Майстренко

Генрі Форд – Американський Виробник

Про Генрі Форда у наш час не чув хіба що глухий. Символ технічного прогресу Америки, раціоналізатор і автор усіляких новацій. Ця людина буквально перевернула світ. Машина яку він побудував і особлива техніка яку він придумав використовувати, змінила життя людей по всьому світу. 1920 року, ім’я Форда гриміло по всіх усюдах . Так, слово «фордизм» увійшло у Європейський словник як синонім масового виробництва. Форд перетворився на свідчення успіху. Сам винахідник походить зі скромної селянської родини. Народився 30 липня 1863 року, у Дірборні, штат Мічиган, поблизу Детройта. 16-річним юнаком, Форд вирушив до Детройту, щоб служити учнем в машинному магазині. Він працював на різних роботах, і дізнався про те, як працюють різні машини. У 1891 році майбутній геній заходився експериментувати з двигуном внутрішнього згоряння. Він обговорив свій проект з іншими механіками і бізнесменами, які працювали у Детройті. 

Цікаві факти

Молодий Генрі ненавидів майже все, що стосувалось сільського господарства, окрім звичайно, як ви вже здогадались, машин. 

В 1896 Форд збудував автомобіль який рухався завдяки бензину. З потужністю у чотири кінських сили, автомобіль міг досягати швидкості у 25 миль на годину.  

До речі, у 1899 році Форд організував автомобільну компанію під назвою «Detroit Automobile Company», і встиг випустити на ринок кілька десятків авто, перш ніж компанія остаточно збанкрутувала.

Окрім того розробляв він і виготовляв гоночні автомобілі, і в 1900 році, на одній з таких моделей досяг швидкості, у 70 миль на годину. 

У 1903 році у віці сорока років, Генрі заснував всесвітньовідому компанію «Ford Motor Company», з інвестиціями у понад 28000$. 

Цікаво підмітити, що у Генрі Форда виникало небажання змінюватися з часом. Вже у віці 60 років його ідеї здавалися застарілими. В цей час він сказав «Я не люблю книжки. Вони плутають мої думки». Нажаль, в значній мірі, це ізолювало його і зробило в’язнем своїх власних забобонів.    

Цікавим є те, що Форд розробив техніку, яку він спостерігав у Чикагському заводі м'ясокомбінату, де у підвісній вагонетці рухалися туші тварин від одного м’ясника до іншого, так як кожен м’ясник має свою спеціальну роботу, він може зробити свою справу швидше і набагато ефективніше ніж коли йому треба рубати усю тварину самому. 

Погляди Форда

У Форда була сильна мета, яка вселяла надію робітничому класу. Автомобіль у той час все ще вважався іграшкою багатих людей, і Форд вирішив докорінно змінити цю ситуацію.

Машина «Ford Model T» була представлена у 1908 році. Форд настільки любив свої машини, що завжди впевнено казав, що Модель Т буде розроблена з найкращих матеріалів, найкращими працівниками, і її зможе дозволити собі  будь-яка роботяща людина, яка добре заробляє, і насолодитися нею разом зі своєю сім'єю. 

Про машинобудування та інше

Форд зміг знизити ціни на Модель Т з ціни у 850$, якою вона була коли цей автомобіль тільки з’явився, аж до 360$ у 1916 році. Як же йому це вдалося? Все дуже просто. Він зробив це, представивши методи складальної лінії масового виробництва. У 1913 році Форд здійснив свій перший тест лінії збірки. Вона осучаснила машинне будівництво і дозволила пришвидшити його. Це дозволило потроїти виробництво Моделі Т протягом трьох років. 

Без перебільшення Форд був справжнім народним героєм для американців. Він був великим майстром своєї справи, і повністю віддавався своїй роботі, за що і здобув всесвітню повагу. 

Як власник «Ford Motor Company» накопичення Генрі Форда склали понад 1 мільярд доларів. Форд був дуже щедрою і співчутливою людиною, між 1908 роком та 1947 роком, він уніс більш ніж 40 мільйонів доларів на благодійність, зокрема у державні лікарні та науково-дослідні інститути. Він заснував свій власний фонд під назвою «Ford Foundation», який продовжує підтримувати різні навчальні програми, медіа та культуру. Але сам Форд був об’єктом для критики, навіть геніальний комік Чарльз Чаплін висміяв внески Форда у своєму фільмі «Modern Times». 

Без сумніву Форд був технологічним генієм, який зробив величезний внесок у розвиток людства і машинобудування в цілому. Його компанія впевнено тримається і по нині, через стільки років після смерті цієї видатної людини. Його ідеї просувалися углиб людської свідомості, змушували задуматися, і побачити всю велич його досягнень, незважаючи на його небажання міняти свої погляди. 

Смерть

У 83 роки, Генрі Форд помер від крововиливу у мозок, у своєму маєтку «Fair Lane» в Дірборні. 

Автор: Ростислав Лудченко

Автобіографічна книга утримуваної в Росії української льотчиці, народного депутата Надії Савченко "Сильне ім'я Надія" представили у середу в Києві ​​на брифінгу у Верховній Раді

"Книгу вона (Н.Савченко) написала сама. Вона передавала сестрі Вірі кожну написану сторінку. Віра розшифровувала почерк, друкувала і віддавала для того, щоб складали книгу. Кожне слово тут написано Надею і кожне слово тут кричить всім українцям: захистіть Україну і не віддавайте України ", - сказала лідер парламентської фракції" Батьківщина "Юлія Тимошенко.

У свою чергу сестра Н.Савченко Віра зазначила, що рішення про написання книги було прийнято українською льотчицею на 40-му дні голодування.

"Надія боялася, що вона може не вижити і правда не буде почута. Не те, щоб вона хотіла слави", - сказала В.Савченко.

Вона також зазначила, що постарається зробити так, щоб книгу на різних мовах змогли прочитати в інших країнах, у тому числі бажано, щоб її прочитали росіяни.

"Гроші, які будуть зібрані сьогодні за неї - ціна буде вільною - ми передамо хлопцям, які утримуються в російських СІЗО. У них немає грошей на адвокатів", - повідомила сестра льотчиці.

Книга розповідає про життєвий шлях Н.Савченко, її участь у миротворчій операції в Іраку, а також участь у антитерористичній операції.

Олександр Майстренко

ПРИНЦЕСА ЦИРКУ НА ФОНІ ЛІТАЮЧИХ МОТОЦИКЛІВ

У кожного з нас слово цирк викликає самі найкращі емоції та щирі посмішки на обличчі. У когось він асоціюється зі сміливими акробатами, хтось пригадує гнучких еквілібристів, ну а чоловікам відразу на думку спадають міцні силачі, які уміють гнути металеві підкови. У малечі  слово цирк відразу викликає феєрверк радості та вир позитивних емоцій. Саме він являється найяскравішою подією якою вони можуть поділитися зі своїми друзями і на яку чікають.

У цій виставі під зоряним куполом літатимуть повітряні акробати, вражатимуть акробатичними постановками митці світового рівня з Казахстану та Білорусії, які будуть підкорювати наші гарячі серця, і викликатимуть найпалкіші емоції. Дресирувальники зі своїми тваринками-артистами дивуватимуть глядачів новими трюками. Вперше на манежі проходитиме інтерактивна-циркова вистава «Принцеса цирку», де глядачі своїми оплесками визначатимуть принцесу на кожній виставі. А ще на глядачів чекають найрізноманітніші дресировані тварини, якими можна помилуватися вживу, а не з телеканалу Animal Planet та позаздрити їх талантам. У програмі працюватимуть двогорбі верблюди, довгошерсті лами, вольові коні та багато інших не менш цікавих тваринок.

Сенсацією шоу стануть літаючі мотобайкери з Франції, з мега вражаючими трюками у повітрі, що зуміли підкорити глядачів з багатьох країн світу та здобути чимало нагород на Міжнародних фестивалях. В останню мить до наших гостей приєднався мотогонщик з Івано-Франківська. Глядачів, які прийшли до цирку посміятися від душі розвеселятиме сучасний, веселий та запальний клоун! «Принцеса цирку» стане до вподоби кожному гостю та шанувальнику циркового мистецтва.

Дмитро НАГОРНИЙ, Зоя КРАВЧЕНКО

Не чужа війна

                                                     Я стреляю - и нет справедливости

                                                     Справедливее пули моей!..

                                                     Михайло Свєтлов «Італієць»

Зала заповнена вщерть. Нові слухачі розгублено оглядають зайняті місця, розуміючи, що вже стоятимуть. І вони стоять – троє, п’ятеро, двадцятеро… Оператор мляво налаштовує відеопрезентацію, гортає стрічку новин у соціальній мережі і час від часу просить журналістів не ставити камери навпроти проектора. В очікуванні серед розмов було чути шурхіт щойновіддрукованих сторінок. То тут, то там спалахують дисплеї смартфонів, запевняючи, що невдовзі все розпочнеться.

Темрява. Світло трьох екранів. І раптом таке знайоме: «Ой, чий то кінь стоїть…». На відео хлопці, молоді й не дуже, чорняві й біляві (інколи за шоломом не розібрати), але у всіх уважний, пронизливий погляд. Такий був й у чоловіка, який виринув з пітьми на сцені. Він привітався й попросив вшанувати усіх загиблих на Сході України хвилиною мовчання, далі одягнув окуляри і попередив, що є письменником, а не читцем.

Сергій Лойко теплого вечора 3 вересня у концертному залі Українського дому презентував свій роман «Аеропорт». Книга розповідає не лише про оборону Донецького аеропорту, вона охоплює період від початку Революції Гідності до знищення летовища. Автор зазначає, що це не хроніка, а художній твір, побудований на реальних подіях. 

За сюжетом «Аеропорту» американський фотограф Олексій працює і живе разом з українськими бійцями, сприймаючи війну як особисту трагедію. У головному герої впізнається сам пан Сергій, росіянин, кореспондент Los Angeles Times. Незадовго до 3 вересня письменник на власній сторінці у Facebook прокоментував відмову його сусіда на запрошення на презентацію. Останній пояснював своє рішення потребою викопати картоплю, на що журналіст написав: «Усе правильно…Війна війною. Література літературою…А картоплю копати треба. Краще б не було цієї книги, хай їй грець, як і не було б цієї війни». 

У Сергія Леонідовича мимоволі задрижав голос, коли він читав: «…ему показалось, что было слышно, как над головой свистят пули. Они оба вжались в стылую землю и так лежали, обнявшись, несколько долгих минут. Русская мать и украинский солдат. На поле, где другой украинский солдат убил русского солдата, ее сына, который сам пришел сюда убивать». «Зачем?» - наче удар у дзвін пролунало в тихій залі. Оператор відірвав очі від монітору з постом про якусь столичну вечірку і, тамуючи подих, дивився на сцену, як і сотні інших людей у приміщенні. Повітря загуло від оплесків.

Для створення роману кореспондент записав 40 годин інтерв’ю з кіборгами, більшість з яких стали його військовими консультантами. Не останню роль, певно, зіграв і особистий досвід пана Сергія, єдиного іноземного журналіста, який перебував поруч з українськими бійцями під час облоги Донецького аеропорту. 

Відтак ця книга, на відміну від першої в письменницькій творчості Сергія Леонідовича, теж про війну, але в Іраку, містить не «суху» документалістику, а спробу «виразити всю глибину трагедії, підлості, героїзму, ненависті, пристрасті» як зазначає автор у своєму блозі у журналі «Новое время». 

«Сколько народу вокруг тебя, Алеша, поубивало, а ты живехонький, ни одной царапинки. Не забыл, зачем приехал сюда?

— Не забыл. Просто привык уже и хочу узнать, чем все кончится. — А разве сейчас не знаешь, что всех убьют? — Знаю, но буду с ними до конца. Если повезет…». Таки пощастило – і фотографу, і кіборгам, щоправда, не всім. Коли Сергій Лойко закінчив декламувати уривки роману, він склав подяку учасникам проекту «Аеропорт». Журналіст називав ім’я за ім’ям – Ю. Береза, депутат Верховної Ради, позивний «01», Ю. Бірюков, радник Президента України, «Фенікс», О. Ломський, «Борков», М. Дубовський, «Віскі» та інші. Чоловіки виходили на сцену, тиснули руку пану Сергію, обіймались, слухали овації зали, що, стоячи, вітала кожного з них. 

Спецкор LA Times, продюсер Сергія Лойко, Вікторія Бутенко оголосила про автограф-сесію, і звивиста черга почала вишиковуватись. Хтось підходив до кіборгів, бажаючи особисто висловити захоплення, хтось, не виходячи з приміщення, голосно обговорював презентацію. Телевізійники з камерами проштовхувались крізь натовп, щоб узяти коментар у письменника. За 20 хв повідомили, що для охочих через годину надійде ще партія роману і вони зможуть його підписати. У цей теплий вечір люди ще не збирались розходитись. 

Альона Захарова