Куди вступати абітурієнту : підйоми та падіння ринку праці у першому півріччі 2017-го

6 липня в Українському національному інформаційному агентстві «Укрінформ» відбулася прес-конференція директора з розвитку сайту пошуку роботи Work.ua Сергія Марченка на тему: “Перспективні професії. Ринок праці в першому півріччі 2017 р.”.

Вступна кампанія 2017 стартувала більше тижня назад. Дехто вже давно обрав спеціальність своєї мрії, а дехто досі вагається. А вагаються майбутні студенти саме через те, що не знають тенденцій ринку праці в Україні. Work.ua виришив полегшити їм життя та провести дослідження – куди ж краще вступати абітурієнтав в 2017 році. Результати виявилися шокуючими.

Як розповів Сергій Марченко, дослідження ринку праці було проведено впродовж 2015 та 2017 років та по територіальності охопило всі регіони України.

Яким же чином визначалися «тренди», які наразі існують на українському ринку праці? За кількістю вакансій, які роботодавці розміщають на сайті пошуку роботи Work.ua. Саме завдяки цьому нехитрому інструменту можна побачити як йдуть справи в українського бізнесу та прослідкувати ті «тренди», про які нам і розповіли.

В першому півріччні 2017 року роботодавці розмістили на вищезгаданому ресурсі на 34% більше вакансій, чим в цей же період у 2016 році. Про що це говорить? Про те, що такий ріст означає ніщо інше як оздоровлення ринку праці та розвиток економіки в Україні.

Найбільше вакансій було розміщено в категоріях «Виробництво та робочі спеціальності», «Будівництво та архітектура», «Логістика, склад», «Транспорт, автобізнес». А середній приріст заробітної плати  - 19%, якщо порівнювати із 2016 роком. Найбільш високооплачуємими містами виявилися Київ, Одеса, Харків, Львів, Дніпро. Варто також зауважити, що різниця між середньою зарплатою в Києві та Дніпрі складає майже 2 тисячі гривень.

Найменший же приріст вакансій спостерігався в категоріях «Страхування» (-42%), «Юриспруденція» и «Топ-менеджмент»: -38% и -34% відповідно.

Згідно з даними сайту Work.ua, найбільший приріст за останні 2 роки показали такі професії, як оператор АЗС (+ 192%), вантажник (+ 126%) і асистент стоматолога (+ 120%). Також в ТОП-10 потрапили різноробочі, пакувальники, водії вантажівки і покоївки.

Про що нам говорять ці дані? Найбільш затребувані професії – це ті, яких не навчають у ВНЗ. Саме тому Сергій Марченко не раз під час прес-конференції підкреслював, що найкраще, що може зробити абітурієнт – обрати професію, яка йому подобається, яку він любить, а не ту, яка видається «престижнішою».

Цікавими також бути дані, які показали, що 46,6% роботодавців не звертають уваги на престижність ВНЗ, який закінчив претендент на ту чи іншу посаду.

Що ж ми можемо порадити нашим цьогорічним абітурієнтам? Офіційно – вступати на напрями будівництва, сільського господарства, фінансів та ІТ. Неофіційно – слухати своє серце і обирати те, що насправді припадає до душі.

Білоусова Дана

Купальські дні на Трухановому острові

Нещодавно закінчилися купальські дні. Залишилось багато споминів та гарних вражень від цього свята. Івана Купала - свято, яке несе в собі таємниці наших предків, які вірили в богів та возвеличали їх. Святкування супроводжувалося різними обрядовими дійствами: плетінням віночків, стрибків через вогнище, вунлеходінням, іграми та розвагами Саме так і відбулося козацьке Купало на Турхановому острові. Наші чарівні дівчата у віночках під час святкування свята Купала на Турхановому острові. 

Леонід Коваленко

#ЯНеБоюсьСказати – мовчазливий флешмоб, який перетворився на голосну книгу

Історія багатьох «правд» почалася із поста на Фейсбуці більше року назад. Точніше, зі слів «дівчині не треба ходити в парку вночі одній». Ці досить-таки тривіальні та буденні слова призвели до сплеску емоцій та розкриття скелетів у шафах тисяч українців.

7 липня у «Довженко.книги.кава.кіно» відбулася презентація книги Насті Мельниченко «#ЯНеБоюсьСказати». Будучи журналісткою, активісткою, головою ГО "Студена", Настя навіть і не здогадувалася, що її пост-відповідь у соцмережі призведе до всеукраїнського флешмобу жертв насильства. 

Як зазначила авторка, у насильства немає статі – насильниками і жертвами можуть бути як жінки, так і чоловіки; у насильства немає пори доби – вірогідність домагання посеред білого дня така ж як і вночі; у насильства немає «стану» - людей тверезих і в стані сп’яніння гвалтують однаково часто; у насильства немає «уніформи» - неважливо у що жінка одягнута – спідницю чи джинси.

«Культура в нас така, - вказала Настя на презентації. – Звинувачувати жінку-жертву у всьому. Ніби справді саме вона винна в тому, що її зґвалтували».

І це правда. У школах нас цього не вчать. В університетах завжди помовкують. У сім’ях такі теми взагалі табу. Насправді ж ми не повинні перекладати відповідальність на жертву. Ніколи не винні ті, кого згвалтували чи домагалися. Ніколи. Винен завжди насильник. І поки ми цього не усвідомимо, в нас завжди будуть оці «скелети у шафі».

Настя виділила три основні тенденції в тисячах історій, які вона прочитала. Перше це те, що більшість насильств стається все ж таки у дитячому віці. І ці діти не розуміють, що з ними відбувається. По-друге, вони не усвідомлювали, що мали право сказати «ні». У нас зовсім відсутні поняття про фізчні та психологічні бар’єри та кордони. «Іди сюди, поцілуй тьоту Валю/дядю Васю», - це ненормально. Невже батькам справді так важко усвідомити, що дітям не завжди приємні пригортання та тискання? Навіть якщо це родичі чи друзі сім’ї. І, по-третє, діти мовчать. Мовчать і не говорять нічого, поки не виростають і випадково не знаходять такі «хештеги» у соцмережах. І тільки тоді деякі з них говорять всю правду. Чому вони мовчать стільки років? Бо вони не можуть розповісти цього батькам. Бо такі теми у сім’ях не обговорюються. Бо такі теми табу. Бо дітям часто просто навіть не вірять.

Настя також правильно зауважила, що нам потрібно навчитися відділяти насильство від всього іншого. Яким чином? За її словами, зносини мають бути за взаємною згодою та приємні обом, а все інше – насильство. 

І на останок, авторка дала декілька порад батькам (та і не тільки батькам). Загалом, варто зняти із теми «секс» позначку «табу». Це не настільки страшне слово, як може здаватися. І якщо діти не будуть говорити про це із батьками, то вони будуть дізнаватися про це в своїх однолітків чи інших «дорослих». А кінець таких історій ми знову будемо дізнаватися із нових флешмобів-історій у соцмережах. І найважливіше – поважати кордони. Не тільки своїх/чужих дітей, а й всіх людей навколо. Не перечитувати повідомлення в чатах, не заходити без стуку в кімнати, не ритися «випадково» в їхніх речах. Не лізти з обіймами чи поцілунками, якщо людина цього не хоче. Ми хочемо, щоб поважали територіальні кордони нашої держави, а самі не можемо утриматися від «посягання» на кордони наших близьких.

Тож, який основний меседж цієї книги? Жертва не винна. І це те, чому варто і далі говорити і писати із заголовком «#ЯНеБоюсьСказати». Бо багато хто говорив. Але в той же час, багато ще мовчать. Так, хештегом і книгою нам кількість насильства не змінити. Ми змінимо тільки кількість замовчаних історій, які повільно вбивають кожного із нас щодня. Історій, які ставлять на нас тавро жертви.

І на останок. Дякуємо за мужність всім тим, хто не побоявся сказати.

А ви досі боїтеся?

Білоусова Дана

Розкладання військ противника

Розкладання військ противника - один зі стандартних заходів розвідки / контррозвідки під час війни. Це термін, технологія (буквар і азбука).

Пригнали гармати, машини, які тягають ці гармати, розставили намети. І чим займаються більшу частину часу? Правильно-бухають.

Горілку - спирт поставляли безкоштовно. Нехай заллються, якщо мають схильність до цієї справи. І це теж «азбука». Тому, що перемога в битві це, добре, але якщо армія так і не змогла вийти з казарм, це ще краще.

Але горілкою, звичайно, ті самі заходи з розкладання не обмежуються.

І від наркотиків «військо противника» швидше втратить боєготовність.

Це все одна і та ж технологія, древня, як світ, і використовувана для цілей розкладання (як термін!) ворожих армій.

Знамените «займайтеся любов'ю, а не війною» - вираз того ж самого (Drugs - rock (s?) - sex).

 З «війни» війська паротівніка перемикають на щось інше.

 І тому, що якщо людину можна перевести на це саме «алкоголь, наркотики, жінки +», то ніякий він не боєць, а всього лише хтось, напнувши форму і ведучий себе агресивно. Попросту кажучи, переключений на інше таким способом - різновид типової гнилі, які б гасла він не озвучував до цього, щоб справити на когось враження або комусь сподобатися.

   Пропагандою на війська і населення фашистської Німеччини в ході бойових дій (1941-1945 рр.) займався 7-й відділ Головного політичного управління (ГлавПУ) РККА. Невеликий для виконання великих і складних завдань штат особливого підрозділу по «моральному розкладанню противника», утворений напередодні війни, закінчив війну зовсім іншим (кількісно і якісно). Тепер це було (з серпня 1944 г.) потужне управління спецпропаганди зі штатною чисельністю близько 3000 офіцеров1. Починаючи ж з червня 1941 року, тобто з початку вторгнення ворожих військ в межі СРСР, крім згаданого 7-го відділу ГлавПУ діяли аналогічні підрозділи (7-е відділення) політуправління фронтів і політвідділів армій, в політвідділах дивізій - старші інструктори по роботі серед військ і населення противника. 

Їх основним завданням було переконання ворожих солдатів і офіцерів в несправедливості фашистської агресії проти СРСР і інших країн, в нелюдяності злочинного нацистського режиму, в необхідності закінчувати для себе війну і здаватися в полон.

Діяльність спецпропагандисти мала різні форми: готувалися і поширювалися пропагандистські листівки, до військовослужбовців вермахту зверталися через гучномовні установки політпрацівники, які володіли німецькою мовою, а пізніше і розпропагандовані військовополонені, проводився зворотний відпуск військовополонених, забезпечених агітаційними матеріалами. Останнє було найбільш ефективно на завершальному етапі війни.

Історія другої світовоїї війни містить  епізоди, коли пропаганда на війська супротивника велася не через лінію фронту, а з тилових районів німецьких військ. Найчастіше - за допомогою листівок, що поширювалися партизанами. Але були випадки, коли за лінією фронту виявлялися і співробітники 7-го відділу ГлавПУ РККА. Закидання їх проводилася в складі спеціальних груп, куди входили політпрацівники і військовополонені. Перша така група на чолі з офіцером 7-го відділу політуправління Північно-Західного фронту капітаном В.Л. Мартенсом була створена в 1943 році.

Спеціальна пропагандистська група під командуванням В. Л. Мартенса була сформована 10 червня 1943 року. Він же керував підбором особового складу групи, готував його до роботи у ворожому тилу.

Особливому спецпідрозділу були поставлені наступні завдання: вивчення противника і виявлення його політико-морального стану; поширення агітлітератури серед солдатів місцевого гарнізону; проникнення безпосередньо у ворожі гарнізони для ведення пропаганди, розпуску чуток, морального розкладання військ і т.п. До групи входили німці-антифашисти (військовополонені) Р. Блайлі, О. Брайг, В. Лейс, В. Холловек, Г. Шерхаг, Г. файлінг і інші.

Військовополонені які погодився співпрацювати з спецпропагандисти відразу після свого полону проходили підготовку при 7-му відділі політуправління Північно-Західного фронту. Найчастіше початкова співпраця полягала в підписанні листівки, яка повідомляла, що військовополонений живий, з ним обійшлися добре, і він просить передати родині про обов'язкове, «тепер уже точному», повернення додому після війни. Він міг виступити через гучномовну установку зі зверненням до колишніх товаришів по службі. І листівки, і звернення потрапивших в полон німців повинні були сприяти подоланню страху потрапити в полон у солдатів вермахту.

Л. Русич

Урочисте засідання з нагоди 20-ї річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору

У Верховній Раді України відбулося урочисте засідання з нагоди 20-ї річниці підписання Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору

 Голова Верховної Ради України Андрій Парубій повідомив, що в сесійній залі присутні президенти України Леонід Кравчук і Леонід Кучма, народні депутати, члени Кабінету Міністрів, голови Верховної Ради України попередніх скликань, колишні члени Уряду, високоповажні іноземні гості - помічник Генерального секретаря НАТО Сорін Думітру Дукару, Голова Парламентської асамблеї НАТО Паоло Аллі, Посол США при НАТО Роберт Хантер, представники дипломатичного корпусу, міжнародних громадських організацій, учасники семінару Роуза-Ротта, масових засобів інформації.

У сесійному залі прозвучав Державний Гімн України.

Голова Верховної Ради України Андрій Парубій виступив перед учасниками урочистого засідання.

Він зазначив, що двадцять років тому було підписано Хартію про особливе партнерство між Україною і НАТО – надзвичайно важливий для нашої країни міжнародний документ, який вже тоді засвідчив наш зовнішньополітичний вибір і сьогодні залишається одним із ключових маркерів, який визначає наше майбутнє.

До учасників урочистого засідання звернувся помічник Генерального секретаря НАТО Сорін Думітру Дукару.

На урочистому засіданні виступила Віце-прем'єр-міністр з питань європейської та євроатлантичної інтеграції України Іванна Климпуш-Цинцадзе.

Під час урочистого засідання також виступили: Посол США при НАТО в 1993-1998 р. Роберт Хантер, і, Директор Інституту стратегічних досліджень Володимир Горбулін.

Голова Верховної Ради України Андрій Парубій, підсумовуючи, зазначив: 20 років Хартії про особливе партнерство між Україною та Організацією Північноатлантичного договору – це важливий етап. «Попереду у нас наступні етапи. Ми розраховуємо, що одна з наступних парламентських асамблей НАТО відбудеться в Україні. Вірю, що одного дня ми зберемося в цьому залі для того, щоб відзначити вступ України у Північноатлантичний альянс», - сказав він, завершуючи урочисте засідання.

Психолог у школі: забаганка чи необхідність?

Зараз українські школи реформуються. Наша освіта починає відповідати європейським стандартам. І я думаю, що варто звернути увагу на моральне здоров’я дітей та потурбуватись про зміни у сфері шкільної психології.

Роки навчання у школі – це час формування особистості в дітей. І варто ставитись до цього серйозніше, а не «коли мій син робить щось погане, тато ставить його в куток і потім все налагоджується». Ні, не налагоджується. Ще одна відмовка – це стереотипний страх батьків, що якщо вони звернуться за допомогою до спеціаліста, то дитину почнуть ігнорувати. Або що «це он у Олі/Каті/Марини діти ненормальні, а мій син відмінник і у всі гуртки ходить!!!» А син тим часом плаче ночами від перевтоми і страху розчарувати маму. Психологія – це не лише вирішення проблем, а й звичайна допомога дитині пройти важливий і непростий етап в своєму житті.

У кожному навчальному закладі має бути людина, якій діти довіряють: можуть розповісти про те, що болить, знати, що їх почують. Відчувати, що їхні проблеми такі ж важливі, як у дорослих. Проте, будемо чесні – психологів у звичайних загальноосвітніх школах фактично ніхто не відвідує. В чому проблема?

По-перше, «совєцьке» ставлення. Саме так, моральне здоров’я ніколи не вважали чимось серйозним, дітей виховували як стадо, а не як особистостей, в яких бувають власні турботи і переживання. Тоді як у Європі та Америці нервові розлади як фізичні травми – лікують. Ворожа атмосфера, страх, що засміють і назвуть психом, будуть привселюдно обговорювати. Довіра зникає зі швидкістю світла і підлітки вплутуються в нехороші історії, зриваються і сидять на заспокійливому чи антидепресантах, залишають шрами на руках і тікають з дому.

По-друге, безвідповідальність працівників. Вони самі ставляться до дітей несерйозно. Потрапляють в класи, які не сприймають психологію і замість тренінгу та пояснень, чому він\вона тут, просто дають тести з рубрики «Чи любите ви школу? А- так. Б – ні.» Я кажу це з власного досвіду та і чула багато таких розповідей від інших. Діти дозволяють собі навіть знущатись або висміювати шкільних психологів, бо не бачать авторитету чи помічника в цих людях. Для тільки спосіб покращити собі репутацію.

Ненормально. І це той випадок, коли зміни залежать не від влади чи адміністрації школи. А від батьків, які постукають у зачинені з гуркотом двері дитячої кімнати після чергової сварки і спробують розібратись у всьому разом. Від дітей, які не посоромляться виступити перед класом на тренінгу психолога-практиканта і стануть прикладом для усіх. Від психологів, які не будуть говорити завчені цитати з якогось довідника, коли потрібна життєва порада, не дозволятимуть просто «просидіти» урок, що мав бути присвячений обговоренню проблем у класі. Розмови й обіцянки «не зроблять нікому погоди», а от перший крок назустріч і стіна зруйнується. Лише уявіть, на що ми будемо здатні, якщо діятимемо разом. Сила в єдності і любові, брате. Любові до своєї душі.

Шкільна психологія на європейському рівні в українських школах сформує здорове суспільство, здатне змінювати власну країну і світ. 

Юлія Голюк

У Києві презентували книгу азербайджанської поезії

27 червня в Українському фонді культури в Києві відбулася презентація збірника сучасної азербайджанської поезії в перекладі на українську мову «Листи, надіслані вітром», що вийшла в Києві, і збірки сучасної української поезії в перекладі на азербайджанський «Чоловік, жінка та парасолька», виданого нещодавно в Баку.

Це міжнародний літературний проект Київського осередку Національної спілки письменників України (НСПУ). Збірник «Листи, надіслані вітром» підготовлений Центром перекладів при Кабінеті Міністрів Азербайджанської Республіки. Спонсором проекту в Україні виступив глава Об'єднаного конгресу азербайджанців України Ровшан Тагієв. У збірнику «Чоловік, жінка та парасолька» опубліковані вірші тридцяти українських поетів, а в збірнику «Листи, надіслані вітром» представлені сорок азербайджанських поетів.

«Видання збірок стало початком для широкого співробітництва в сфері літератури між нашими країнами. Ми плануємо видати в Україні романи популярних азербайджанських письменників, а в Баку - твори українських письменників. Ми хочемо відкрити для українських читачів азербайджанську культуру, менталітет, суспільство через популярні твори, а в Азербайджані - презентувати наших поетів », - прокоментував ініціатор проекту, голова Київської організації НСПУ Володимир Даниленко.

Голова ОКАУ Ровшан Тагієв зазначив, що такі проекти є свого роду мостами між українським і азербайджанським народами. «Азербайджанська поезія має давню історію. Вона увібрала в себе глибоку культуру і пережитий досвід азербайджанського народу. Дуже радий, що цей проект ознайомить українських читачів з азербайджанської літературою, відкриє для них нашу країну і культуру », - розповів Ровшан Тагієв.

На презентацію книги приїхала азербайджанська делегація - директор Центру перекладів при Кабінеті Міністрів Азербайджанської Республіки Афаг Масуд і письменник Яшар Алієв. Також були присутні представник Міністерства культури Володимир Ходаковський, поетеса Леся Мудрак, поетеса Надія Кир'ян, голова Союзу азербайджанської молоді в Україні Ільгама Аллахвердиева, журналісти українських і азербайджанських ЗМІ, представники азербайджанської діаспори і кияни.

Ліля Винак