В Японії 30 квітня проходив ритуал зречення імператора Акіхіто престолу

Імператор Нарухіто

Автор: І. Сірко 
Церемонія зречення пройшла в імператорському палаці. Прем’єр-міністр Японії Сіндзо Абе виголосив промову і подякував 85-річному імператору. Сам Акіхіто виступив з останнім словом,

Імператор офіційно поклав край 30-річній ері Хейсей – «Досягнутий мир». Він більше не буде виконувати ніяких офіційних обов’язків. Акіхіто навіть не буде присутній 1 травня на ритуалах щодо вступу на престол свого старшого сина Нарухіто, щоб не заважати новому, 126-му імператору Японії. Зі сходженням на престол 59-річного Нарухіто почнеться ера «Рейва» (令和) – «Порядок і гармонія».

У 2017 році японський імператор Акіхіто оголосив, що зречеться престолу 30 квітня 2019 року. Він пояснив це станом здоров’я.

Після того парламент Японії ухвалив законопроект, що дозволяє імператору зректися трону.

В історії імператорської Японії вже були факти зречення престолу, але востаннє – 200 років тому.

За конституцією Японії 1947 року, імператор має вкрай церемонійні функції як «символ держави і єдності народу». Деякі державницькі функції, зазвичай притаманні головам держави, на кшталт підпису законів, розпуску і призначення виборів парламенту, присвоєння державних нагород чи прийняття іноземних представників, імператор Японії виконує тільки за рішенням уряду або парламенту і не має права самостійного рішення.

Брат Нарухіто, принц Фуміхіто, буде наступником трону, за ним у черзі на престол - племінник нового імператора, 12-річний принц Хісахіто.
Чому японська монархія важлива?

Це найстаріша спадкова монархія в світі. Згідно з легендами, японські монархи правили ще в 600-му році до нашої ери.

Раніше японських імператорів вважали богами, але імператор Хірохіто - дід Нарухіто - публічно відмовився від свого божественного статусу в кінці Другої світової війни, в рамках капітуляції Японії.

Роль монарха переглянув імператор Акіхіто, який допоміг відновити репутацію Японії після війни.

Проблеми мобінгу в Україні обговорено під час круглого столу у Комітеті Верховної Ради України з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення

У Комітеті з питань соціальної політики, зайнятості та пенсійного забезпечення відбувся круглий стіл на тему: «Проблеми мобінгу в Україні»

У заході взяли участь народні депутати - члени Комітету, представники центральних органів виконавчої влади, Державної служби зайнятості (Центрального апарату), Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Верховного Суду, об’єднань профспілок та організацій роботодавців, наукових установ, громадських організацій.

Під час засідання обговорено законопроекти про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії мобінгу №10118, про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо попередження та протидії мобінгу №10118-1, та про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо протидії цькуванню (мобінгу) та іншим проявам упередженого ставлення в сфері праці №10118-2.

Відкриваючи засідання, секретар Комітету Наталія Веселова наголосила, що, зважаючи на гостроту порушеної проблеми, існує необхідність визначення на законодавчому рівні поняття мобінгу, заходів з попередження його виникнення та встановлення відповідальності за таку діяльність.

Представники центральних органів виконавчої влади підтримали висловлені ініціативи, зазначивши, що це гарний прояв приведення усього українського законодавства до глобальних тенденцій у сфері захисту прав, і виявили готовність здійснювати правопросвітницьку роботу у разі прийняття відповідного закону. Водночас, існує необхідність чіткого визначення поняття «мобінгу» для розмежування з суміжними поняттями, а визначені законопроектами адміністративні санкції за прояви мобінгу потребують корегування.

Представники організацій роботодавців акцентували увагу на тому, що запропоновані проектами новели збільшують тиск на роботодавців, а тому доречно обмежитись уже існуючими нормами законів. Натомість представник профспілок зазначила, що тематика мобінгу, навпаки, потребує розвитку і втілення у законодавстві, а серед запропонованих законопроектів жоден не надає його ідеального тлумачення.

Крім того, у ході засідання круглого столу були заслухані експерти з мобінгу, а також постраждалі від мобінгу, які привели конкретні приклади прояву фактів мобінгу на робочому місці.

Голова підкомітету з питань регулювання трудових відносин та зайнятості населення Олександр Дроздик відзначив, що на сьогодні немає чіткого законодавства, яке ефективно захищало б права працівників, які, до того ж, зустрічаються з суттєвими перепонами при зборі доказової бази щодо наявності фактів цькування на робочому місці. Ще однією проблемою, яка потребує вирішення, є великі розміри судового збору, які сплачуються працівниками при зверненні з позовами до роботодавців. На його думку, відміна такого судового збору, а також активне залучення системи безоплатної правової допомоги зможе значно полегшити становище постраждалих від мобінгу.

Як вбачає голова підкомітету, найкращим варіантом було б розробити спільний проект закону, спрямований насамперед на те, щоб попередити і запобігти такому явищу як мобінг, а не врегульовувати його наслідки.

Підсумовуючи, Наталія Веселова подякувала учасникам заходу за виступи і надані пропозиції та зазначила, що рішення щодо рекомендації прийняття Верховній Раді одного із законопроектів буде прийнято Комітетом на його засіданні.

Довідково:

Мобінг (від англ. to mob – нападати, труїти).

Вперше явище мобінгу в трудових відносинах було докладно описане Г.Леманном і А. Густафссоном в опублікованому в 1984р. у The National of Occupational Safety and Health звіті щодо результатів дослідження, проведеного впродовж 1982-1983 рр. у Швеції. Г.Леманн наголошував, що застосовує поняття «мобінг» для визначення різновиду психологічних міжособистісних відносин, що складаються на робочому місці між працівником і роботодавцем щодо реалізації завдань (службових обов’язків) та проявляються в недоброзичливому (ворожому) ставленні до працівника його колег або керівників.

Сьогодні в більшості зарубіжних країн знають, що таке мобінг, і на законодавчому рівні регулюється протидія цьому явищу.

Законопроектами, що розглядалися під час заходу, пропонується визначити поняття «мобінг» в українському законодавстві.

Зокрема, законопроектом №10118 пропонується визначити мобінг як діяння учасників трудових відносин, які полягають у психологічному, фізичному, економічному насильстві, у тому числі із застосуванням засобів електронних комунікацій, що вчиняються стосовно працівника підприємства, установи, організації незалежно від форми власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами або такою особою стосовно інших учасників трудових відносин з метою приниження їх людської гідності за певними ознаками, створення стосовно них напруженої, ворожої, образливої атмосфери та примушування учасника трудових відносин до зміни місця роботи.

Законопроектом також передбачено встановлення адміністративної відповідальності за такі дії, шляхом внесення відповідних змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Передбачено внесення змін до антидискримінаційного та трудового законодавства у частині врегулювання питання протидії мобінгу.

У Комітеті з питань сім’ї, молодіжної політики, спорту та туризму Верховної Ради України відбулися слухання на тему: "Молодіжне житлове кредитування - вклад в майбутнє Європейської України"

У слуханнях взяли участь народні депутати, представники центральних та місцевих органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, громадських організацій.

Відкриваючи слухання, Голова Комітету Артур Палатний зазначив, що питання придбання першого житла для молодих людей є дуже болючим. Якщо до 2015 року українська молодь ще мала надію придбати власне житло, завдяки участі в Державній програмі забезпечення молоді житлом, і це стимулювало їх більш потужно і активно працювати, давало можливість створювати власні сім’ї, народжувати дітей, то на сьогодні таких надій не залишилось.

«На фоні економічної кризи, складної ситуації на сході країни, масових звільнень з роботи, молоді нічого не залишається, як залишати нашу державу назавжди, оскільки безперспективність у вирішенні найважливішого питання - житлового питання впливає на міграційні процеси, і на демографічні показники - і в результаті складає соціально-психологічну напруженість в країні», - підсумував Голова Комітету.

А.Палатний також повідомив, що Комітет вирішив приділити велику увагу питанню фінансування програми «Надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла». Проте, незважаючи на неодноразові звернення Комітету, в державному бюджеті виділяються лише кошти на утримання Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву, на обслуговування договорів, укладених ще з 2003 року, та на фінансування програм, що не вирішують проблем пільгового молодіжного кредитування» - зазначив Артур Палатний.

Голова Комітету наголосив на тому, що фінансування програми «Надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла» в розмірі 1,59 мільярда гривень в комплексі з прогнозованим залученням понад 100 млн. грн. власних внесків громадян дозволить збудувати 126,3 тис. метрів² житла, залучити у будівельну галузь близько 1 млрд. 692 млн. 100 тис. грн., створити у будівельній галузі близбко 2,5 тис. робочих місць, залучити до суміжних галузей народного господарства понад 10 млрд. грн., і найголовніше забезпечити житлом понад 2 тис. молодих сімей. При цьому, понад 25% суми, повернеться у бюджет у вигляді податків, зборів та єдиного внеску на загальнообов'язкове державне соціальне страхування (443,3 млн. грн.).

В умовах відсутності фінансування молодіжного житлового кредитування з Державного бюджету України, зазначив Артур Палатний, Комітет зробив ставку на взаємодію з Мінрегіонбудом, обласними державними адміністраціями, обласними радами, радами міст - обласних центрів для вирішення питання виділення відповідних коштів з місцевих бюджетів. На сьогоднішній день вже вирішено питання фінансування програми забезпечення молоді житлом з бюджету міста Києва. Флагманами молодіжного житлового кредитування є Харківська та Миколаївська області.

Голова Комітету поінформував учасників слухань про глобальну Всеукраїнську кампанію #житломолоді, ініційовану Комітетом.

«Завдання кампанії - це залучення до вирішення питання всіх представників молоді, для яких ця проблема нагальна. Це також демонстрація виконавчій владі масовості проблеми. Ми хочемо показати, що ці люди - це не цифри в статистиці - а реальна молодь, яка живе поки що в Україні та готова працювати на свою державу. Наше ж завдання створити максимально комфортні умови для цього.

До 1 червня ми чекаємо від усіх представників української молоді звернення у профільний Комітет щодо їх особистої потреби у вирішенні проблеми, відсутності фінансування програми пільгового довгострокового державного кредитування для молодих сімей та одиноких молодих громадян на будівництво (реконструкцію) та придбання житла.

«Після 1 червня я, як голова Комітету, зобов’язуюся направити всі звернення до уповноважених осіб та державних органів для вирішення цієї проблеми» - зазначив Артур Палатний.

Учасники засідання заслухали виступ заступника Міністра регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства Льва Парцхаладзе та доповідь Голови правління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Сергія Комнатного.

В обговоренні виступили: заступник директора Київського молодіжного центру Ангеліна Вертепна, заступник Харківського міського голови - директор Департаменту економіки та комунального майна Михайло Фатєєв, аналітик проекту U-Report, соціолог "Українського інституту соціології і досліджень імені Яременка" Євгенія Нестеренко, радник Херсонського міського голови, депутат Херсонської міської ради Михайло Линецький, заступник виконавчого директора Асоціації міст України Володимир Мягкоход, голова Громадської ради при Державному фонді сприяння молодіжному житловому будівництву Олександр Санченко, народний депутат України Наталія Королевська, голова Громадської спілки "Національна молодіжна рада України" Андрій Колобов, член громадської ради про Державному фонді сприяння молодіжному житловому будівництву Ірина Басенко, депутат Київської обласної ради Микола Ляшенко, координатор мережі Всеукраїнської молодіжної громадської організації "Студентська Республіка" Олександр Щерба, голова Всеукраїнської організації "Укрмолодьжитло", член наглядової ради Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву Євген Ісаєв, заступник Голови Комітету Денис Силантьєв.

В проекті Рекомендацій, що обговорювався на слуханнях, Кабінету Міністрів України запропоновано:

1) внести на розгляд Верховної Ради проекти Законів про внесення змін до деяких законодавчих актів щодо сприяння забезпеченню молоді житлом, якими передбачити:

запровадження субвенції з державного бюджету місцевим бюджетам на забезпечення молоді житлом та її розподілу пропорційно коштам, виділених з місцевих бюджетів на місцеві програми забезпечення молоді житлом;

надання молодим спеціалістам, які працюють в органах державної влади, органах місцевого самоврядування, правоохоронних органах, державних та комунальних закладах, підприємствах, установах, пільгових кредитів з частковим погашенням кредиту за рахунок коштів державного чи місцевих бюджетів при відпрацюванні на своєму робочому місці визначеного Законом терміну;

2) до 1 січня 2020 року розробити та затвердити Державну програму забезпечення молоді житлом на 2021-2030 роки;

3) доручити Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства надати пропозиції щодо удосконалення механізму надання пільгових довготермінових кредитів молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) і придбання житла.

4) доручити Міністерству регіонального розвитку, будівництва та житлово-комунального господарства забезпечити ведення обліку молодих громадян, що потребують поліпшення житлових умов;

5) передбачити видатки на бюджетну програму «Надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім'ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла» при підготовці та розгляді Бюджетної декларації та формуванні проекту Закону «Про Державний бюджет України на 2020 рік» обсягом 1 105 350,1 тис. грн.

Місцевим органам виконавчої влади, органам місцевого самоврядування в установленому порядку в межах своїх повноважень рекомендовано проаналізувати результати реалізації місцевих програм забезпечення молоді житлом, у разі відсутності, розробити та затвердити нові програми забезпечення молоді житлом; а також забезпечити фінансування зазначених програм в межах коштів, передбачених Державною програмою забезпечення молоді житлом на 2013-2020 роки.

Проект Рекомендацій буде затверджено на засіданні Комітету з урахуванням пропозицій учасників слухань.

П'ять воєн, в яких маленькі держави перемагали великі.

За всіма правилами військової науки зазвичай перемагає той, у кого більше живої сили, техніки, і інших ресурсів. Вам не виграти війни, якщо проти ворога з танками і ракетами у вас є тільки "камені і палиці", якщо немає виробничих потужностей для виготовлення кулеметів і гранатометів. Але є в історії людства випадки, коли відверто слабкі у військовому відношенні в порівнянні з противником країни перемагали цілі імперії, змушуючи їх відступити. Ось такі приклади:

1. Османська Імперія - Мальта (1565)
Сказати, що турки були слабкими з військової точки зору не можна. Армія османів була надзвичайно сильна. Особливо в умілих руках. Так що найчастіше їх губила недооцінка противника і переоцінка власних сил. Нехай навіть вони мали десятикратне перевагу, вміло скористатися нею вони були не в змозі.

Орден госпітальєрів займав Мальту з 1530 роки (після падіння їх бази на острові Родос), коли імператор Священної Римської імперії і король Іспанії Карл V передав острів їм у володіння в надії, що ті зможуть знищити піратів-берберів, які влаштувалися в Тріполі. У той же час молода Османська держава успішно продовжувала військову експансію углиб Європи і західного Середземномор'я, розгромивши в 1560 році іспанський флот в битві біля острова Джерба. В результаті Мальта виявилася фактично відрізаною від решти світу, і її падіння мало стати справою часу. У 1565 році турки почали облогу острова. Захисників, на жаль, було в рази менше, ніж османських вояків. Притому половина  мальтійців, що оборонялися і солдатами то зовсім не були. Городяни. Для турецького султана Сулеймана Пишного ця перемога повинна була стати майже така сама, що здобув його предок Мехмед Завойовник, взявши штурмом Константинополь, тому командувач Мустафа-паша гнав своїх солдатів на штурм, не шкодуючи їх життя. Мальтійці ж під командуванням Жана де ла Валетта вміло і хоробро оборонялися, не даючи туркам заволодіти ініціативою. В результаті бойовий дух штурмуючих згас. Облога набула затяжного характеру і тривала з 18 травня по 11 вересня 1565 року. І тут як не можна до речі король Іспанії Філіп II послав мальтійців підкріплення. В ході останнього бою деморалізовані невдалої облогою турки були вщент розбиті, а флот відчалив назад в Стамбул. Мальта так і не дісталася Османської імперії.

2. Гаїті - Франція (1791 - 1804)

Війна ця більш відома, як Гаїтянська революція, що відбулася в результаті повстання рабів серед чорношкірих і мулатів. Їх на острові в той час знаходилася величезна кількість. Працювали, як і всюди, в важких умовах. Але були серед мулатів і ті, хто був вільним, багатим і навіть мав своїх власних рабів. Саме вони з початком Великої Французької революції побажали зрівняти в правах мулатів і біле населення Гаїті. Установчі збори (французький законодавчий орган, утворений після революції 1789 року) спочатку погодилося піти на поступки, але потім раптом передумав, і в 1791 році почалося повстання, що охоплювало на острові з кожним роком все більші території. Але, тим не менш, війна йшла з перемінним успіхом. У повстанців не було зброї, навичок і досвіду ведення бойових дій, а французам перекинути підкріплення і швидко придушити повстання заважала війна з антифранцузькою коаліцією в Європі. У свій час французам навіть вдалося переманити повсталих на свою сторону і змусити вести бойові дії проти Англії та Іспанії, але прихід до влади Наполеона все змінив. Останній відновив своїм указом рабство на всій підконтрольній французам території острова і послав на Гаїті експедиційний корпус. Їм вдалося практично добити повсталих, але введена англійцями континентальна блокада не дозволила Наполеону перекинути підкріплення на острів і закріпити успіх. З цієї причини і з багатьох інших французи незабаром були розгромлені, а жителі Гаїті оголосили про свою незалежність.

3. Ісландія - Великобританія. Тріскові війни (50-е, 70-е роки XX століття)

І хоча цей конфлікт більше був дипломатичним, в фазу бойових дій одного разу він все-таки перейшов, тому згадати про нього просто не можна.

Ісландський народ, що довгий час залишався в стороні від великих світових конфліктів, мирно трудився на своєму острові, нікому не заважаючи. Основний дохід їм приносила ловля риби, так як прилеглі до острова води, були багаті цим добром сповна, наприклад, тріскою. Англійські рибалки (а також рибалки з ФРН) дивилися на це з великою заздрістю, адже їх води не відзначались такою великою кількістю риби. І вирішили вони ловити її в територіальних водах Ісландії, що Рейк'явіку довелося зовсім не до душі. Британські рибалки були оголошені браконьєрами, територіальні води Ісландії стали патрулювати військові судна. У відповідь на такий крок ісландців, Англія послала до берегів непокірної країни три фрегата для захисту своїх рибалок. Правда, в гарячу фазу конфлікт перейшов лише одного разу, коли один з британських кораблів обстріляв ісландський патрульний катер, завдавши тому ушкодження і убивши одного з матросів. Після того низка дипломатичних переговорів продовжилася, і Великобританія здалася, поступившись Ісландії. Її виняткова морська економічна зона була розширена до двохсот миль навколо острова, куди тепер не могли заходити рибалки іноземних держав. В результаті Англія програла, а британські рибалки втратили тисячі робочих місць, в зв'язку зі збитками.

4. Афганістан - СРСР (1979-1989)

Афганістан завжди був бажаною метою для загарбників через свого місця розташування. Спочатку Олександр Македонський, потім монголи, потім британці. Наступними були СРСР. Нині там правлять балом США.
До кінця 70-х років Радянський Союз став втрачати свій вплив на Середньому Сході. Тут як не можна до речі в квітні 1978 року до влади в Афганістані прийшли комуністи, які попросили СРСР про допомогу, якою той скористався, проте в ході нескінченних чвар і переворотів до влади прийшов Амін, який побажав проводити політику, яка йшла врозріз з інтересами СРСР. І в грудні 1979 року він був повалений не без допомоги спецназу ГРУ (штурм палацу Аміна). Бажаючи взяти реванш за В'єтнам, американці організували афганським моджахедам всеосяжну військову і фінансову допомогу. У сукупності з вмілим опором партизан, війна в результаті набула затяжного характеру, хоча радянські війська в ході кампанії не програли жодного великого бою.  Після того, як до влади в СРСР прийшов Горбачов і жахнувся від того, скільки грошей відлітає на вітер з-за цієї війни і яка жахлива репутація склалася в світі у країни Рад через її початок (багато членів компартії США вийшли з її складу в знак протесту проти війни), бойові дії тут же почали згортати. В результаті в лютому 1989 року останні радянські війська покинули злощасний Афганістан, залишивши його долю в руки самих афганців. До слова, громадянська війна там триває досі. І хоча радянська армія, так і не була розгромлена, західний світ радів: російський ведмідь потрапив в афганський капкан. В результаті вторгнення в Афганістан стало всього лише однією із цеглинок, що прискорили розпад Радянського Союзу.

5. В'єтнам - США (1965-1973).

Як і у випадку з Афганістаном, в'єтнамцям, теж, звичайно ж, допомагали. Тільки вже країни соцтабору. СРСР і Китай (другий до початку 70-х років) активно поставляли армії Північного В'єтнаму і партизанам Вьетконга озброєння і боєприпаси, військових фахівців і інженерів. Але це не означає, що в'єтнамці боролися з США на рівних. Перевага американців в повітрі все одно була відчутною, а на суші вони, як і радянські війська в Афганістані, не програли жодного великого сухопутного бою, незважаючи на доблесть в'єтнамців. Притому, не тільки американці відправляли свої війська до В'єтнаму. На стороні Сайгона також боролися солдати з Австралії, Південної Кореї та ін. Країн. І ця війна могла тривати вічно, але економіка США розхитувалася, а антивоєнні виступи всередині країни набували загрозливих масштабів. У сукупності з відкритими громадськості фактами військових злочинів, поверненням додому ветеранів, які не зуміли знайти себе в мирний час та ін. факторами, війна ставала для Штатів все більш згубною. Перемігший на виборах 1968 року президент Річард Ніксон почав поступове виведення американських військ з В'єтнаму «на почесних умовах». А в 1973 було підписано Паризькі угоди, які де-юре, остаточно завершили війну, притому де-факто сухопутних військ США до цього часу на території В'єтнаму вже не було. І хоча, В'єтнам до цього вже перемагав у війні за незалежність французькі колоніальні війська, престиж Франції в тій війні постраждав куди менше (війна в Алжирі затьмарила події французької присутності у В'єтнамі), ніж у США, для яких ця кампанія стала символом ганьби і безглуздою бійні , яка в результаті так ні до чого і не привела.

Підготував О. Майстренко

Давид Шарашидзе «Перед застіллям» (живопис, кераміка)

FL

Напередодні великодніх свят художник Давид Шарашидзе представив виставку «Перед застіллям» (живопис, кераміка).

Давид Шарашидзе – художник, який пише свої роботи в старовинному портретному жанрі. Його портрети порівнюють з творами італійця Амедео Модільяні. Художник цікавиться іконописом, надихається полотнами Піросманішвілі й Матісса. Приступає до малювання тоді, коли подумки уявляє майбутню картину, продуману до дрібниць. Іноді дуже довго візуалізує образ, особливо нову ідею або нову тему. Надихає художника краса в звичайних речах: ранкова кава, жінка, що читає книгу, фрукти на столі, бокал червоного вина, будинки і міста.

У Верховній Раді відбулося обговорення Довгострокової Стратегії розвитку міста Києва

16 квітня у приміщенні Верховної Ради відбулась засідання Наукової ради «Фонду сприяння перспективному розвитку міста Києва імені Володимира Поляченка» та обговорення «Довгострокової Стратегія розвитку міста Києва» за участю народних депутатів, експертів, архітекторів, науковців, провідних фахівців з питань містобудування, житлового будівництва, економіки та соціальних проблем Києва.

Учасники заходу обговорили важливі питання діяльності Фонду та розвитку Києва як глобального міста.

Віце-президент Української організації Національної спілки архітекторів України Георгій Духовичний заявив, що об'єктивна панорама Києва-2019 – «поле битви за прибутки, за будь-яку ціну». «Київ міг би бути науковим центром, але наука тотально знищується. Міг би бути промисловим, банківським центром, міг би бути українською силіконовою долиною, але це все, на жаль, принесено в жертву заради миттєвих прибутків людей, які в цьому місті жити не планують та існують на принципах орди», - сказав Г.Духовичний.

«Зараз ми маємо ситуацію, коли тяжко хворому, у якого вже параліч, пропонують зробити зачіску та манікюр. І на це виділяються колосальні гроші, які мали б витрачатись на стратегічні потреби. Для того, щоб це стало реальністю, необхідна розробка нового "Закону про Київ - столицю України", який відповідав би сьогоднішній ситуації та визначав стратегічне призначення міста. А для того, щоб закон про Київ дійсно відповідав потребам міста, необхідно розробити пакет "Правил забудови", які визначать стратегію розвитку його окремих територій», – зазначив архітектор.

Виступаючи перед учасниками заходу, завідувач кафедри економічної та соціальної географії Київського національного університету ім. Тараса Шевченка професор Костянтин Мезенцев окреслив своє бачення основних загроз для столиці.

“Сьогоднішня ключова проблема у світі – соціально-просторова сегрегація - коли з’являються райони бідних, райони багатих, етнічні квартали. У Києві цього немає. Проте, розвиток столиці породжує таку загрозу, перетворюючи її на сегреговане місто, створюючи кам’яні джунглі без урахування трьох головних факторів: соціальна інфраструктура – наявність належної кількості шкіл та дитячих садків; створення робочих місць при побудові житлового масиву та утворення публічних просторів – де громада захищає свої інтереси”, - сказав науковець.

Він також наголосив на необхідності розвитку державно-приватного партнерства для вирішення даних проблем. «Місто має розвиватися поліцентрично, а не моноцентрично. Влада, бізнес і громада мають співпрацювати», - зазначив К.Мезенцев.

Костянтин Паливода, заслужений економіст України, голова правління банку «Аркада», який будує житловий масив “Патріотика на озерах”, у свою чергу наголосив, що адміністрація міста нічого не робить для налагодження співпраці із забудовниками для розвитку соціальної інфраструктури.

«Забудовники – це звичайні бізнесмени, а закони бізнесу дуже суворі: або ви отримуєте прибуток і працюєте, або припиняєте займатися бізнесом. Тому забудовники будуть будувати те, що приносить прибуток. А прибуток сьогодні приносить щільна забудова та багатоквартирні будинки, а проекти соціальної інфраструктури (садки та школи) нехтуються», - зауважив голова правління банку.

На його думку, така ситуація склалася через регуляторну політику, яку проводить міська влада. «Влада Києва ніколи не переймалася питанням, як регулятивними методами впливати на прибутковість тих чи інших напрямів у будівельному бізнесі, щоб було прибутково будувати ті ж школи та дитячі садки і розвивати соціальну інфраструктуру, щоб забудовники конкурували за те, хто будуватиме школу, дитячий садок чи котельню, яка забезпечить жителів гарячою водою та теплом у зимовий період”, – заявив К.Паливода.

Голова банку вважає, що у даному питанні Києву потрібно використовувати світовий досвід, оскільки у розвинених країнах давно відпрацьовані методи стимуляції бізнесу для гармонійного розвитку міст. «Влада міста повинна вибудувати систему так, щоб бізнес діяв відповідно до інтересів громади, нагальних та стратегічних інтересів розвитку міста”, – наголосив К.Паливода.

Народний депутат Віктор Галасюк, під час обговорення наголосив, що влада має дотримувалася закону та діяти виходячи з національних інтересів України. На його думку, розвиток починається з довіри та інвестиційного клімату.

«Ключовим для київської влади має стати збереження та покращення інвестиційного клімату, щоб залучити інвестиції у місто та створити комфортне середовище для людей. Це має зміцнити країну в економічному, демографічному, соціальному вимірі», - сказав народний депутат.

За словами В.Галасюка: «Закордонний інвестор ніколи не прийде в столицю коли бачить, як київська влада чинить із місцевими інвесторами. Це найбільш яскравий інвестиційний сигнал, коли по-суті блокують величезні інвестиції замість того, щоб стимулювати їх збільшення».

Під час заходу провідний науковий співробітник Відділу конституційного права та місцевого самоврядування Інституту держави і права НАН України Олександр Батанов поінформував про розробку проекту нового Статуту територіальної громади міста Києва, концепцію якого затвердила КМДА у грудні 2017 року. Робоча група працювала над даним документом більше двох років і ще півроку проект обговорювала громадськість.

За його словами, серед ключових позицій проекту Статуту: акцент на особливостях даної територіальної громади; розгорнута регламентація муніципальних прав жителів міста; територіальна громада та її структура; сталий або інтегрований розвиток громади; розвиток публічного простору; окремі положення про фінансування і організацію апарату місцевої влади.

Участь в обговоренні також взяли народний депутат Ольга Богомолець, заступник директора ДП Українського державного науково-дослідного інституту проектування міст «Діпромісто імені Ю. Білоконя» Юрій Палеха, архітектори, економісти

За підсумками засідання було прийнято рішення підготувати звернення до Київської міської ради, Київської міської державної адміністрації, Міського голови, відповідних комітетів Верховної Ради України, а також, після виборів, до новообраного Президента України в якому, зокрема, зазначити, що головним критерієм розвитку Києва мають стати засади, закладені у Довгостроковій Стратегії розвитку міста.

Про українську гімнастику. Про події.

Відкритий кубок Києва по спортивній гімнастиці відбувся 22 квітня.

 Головний тренер збірної України зі спортивної гімнастики Геннадій Сартинський розповів:

 «Змагання поки що мені подобаються, вони такі феєричні, відчувається і свято, і народ такий піднятий, і глядачі, і судді, і спортсмени.

 Які цілі ставив перед командою?  У хлопців дуже мало змагань у зв'язку зі скасуванням багатьох із них, і фінансово важко, тому мета ставиться одна – спробувати себе.

 Тому що вони вийшли, мандраж у всіх, лякаються, бояться десь, ось цей момент ми проходимо.

 Є явні лідери, з якими важко конкурувати, але намагатимемося», — сказав Сартинський.

 Головний тренер збірної України зі спортивної гімнастики Геннадій Сартинський розповів, що стежить за виступами Іллі Ковтуна та спілкується тренером Іриною Надюк.

 Ілля Ковтун також бере участь у Бундеслізі, я також переглядаю всі ці змагання.  Зідзвонюємося, що там і як», - сказав Сартинський.

Геннадій Сартинський оцінив виступ команди на чемпіонаті Європи, який з 11 до 16 квітня проходив у турецькій Анталії.

 «Перше завдання, яке ми ставили, — потрапити командою на чемпіонат світу, тобто треба увійти до топ-13.  Ми потрапили, це завдання було виконано.

 А тепер на чемпіонаті світу з огляду на те, що 3 команди потрапило, значить потрібно буде потрапляти в топ-9.  Якщо потрапляємо, то командою йдемо на Олімпійські ігри.

 А загалом команда виступила не так, як хотілося, могли набагато краще та були готові.  Крім Ковтуна, всі виступили неважно.  Але навіть при цьому виступі ми змогли пробитися, а якби всі виступили через свої можливості, як були готові, могли б боротися за трійку.

 Але з огляду на те, що у хлопців не було змагань, не було практики, лише Ілля роз'їжджав по етапах, і Ігор Радивилов», — сказав Сартинський.

 Україна стала 5-ю у медальному заліку ЧЄ зі спортивної гімнастики

-      Олімпійський чемпіон зі спортивної гімнастики Олег Верняєв розповів про створення власної федерації спортивної гімнастики.

 “Ми створили від мого імені нашу федерацію.  Ми розуміємо, що у спортивній гімнастиці немає людей, які займаються її розвитком.

 Ми вирішили, що зараз така можливість і ми цим займатимемося – проводити івенти, змагання.  Я буду свою школу відкривати, робитимемо набір дітей.

 Буде дуже багато проектів.  Це рішення не на один день, а на 10-15 років.  Щоб минуло 5 років, і ми розуміли, що ми маємо якісь нові діти, з якими ми можемо працювати.

 Все, що було до цього, – це нічого.  Я дивився як спортсмен на все дуже довго…», – сказав Верняєв.

 «Не знаю, хто як, але я добре сприйняв рішення щодо повернення до змагань.  Я чекав цього і хочу працювати, хочу виступати і змагатися.  Тож для мене це гарна новина.

 Сергій Мамиченко