Національний банк України: час справжніх реформ

Автор:    Олександр Шаров доктор економічних наук, професор

Як пише в "Дзеркалі тижня" автор, ...Система функціонування НБУ як центрального банку держави потребує не лише подальшого вдосконалення, а й серйозного реформування, як функціонального, так і організаційного. І ця проблема набагато важливіша, аніж спір щодо персоналій. 

У запалі чергової метушні та владної "міжусобиці" навколо банківського Олімпу чомусь щоразу забуваються питання про те, а ЯКИЙ САМЕ Національний банк потрібен Україні?

Тим часом система функціонування НБУ як центрального банку держави потребує не лише подальшого вдосконалення, а й серйозного реформування, як функціонального, так і організаційного. І ця проблема набагато важливіша, аніж спір щодо персоналій.

Слово "реформи" останнім часом стало, мабуть, найпопулярнішим у нашому політичному та економічному дискурсі. Одні (опозиція) не втомлюються вимагати їхнього проведення, інші (влада) постійно звітують про чергові успіхи в їхньому здійсненні. Втім, навіть не вдаючись до глибоко академічних дефініцій, а обмежившись визначенням з "Вікіпедії", взнаємо, що "не слід ототожнювати поняття Реформи і "вдосконалення" або "модернізації", "реорганізації", оскільки Реформа, на відміну від зазначених змін, виступає як механізм докорінного перелому усталених процесів, традицій тощо. Проте політики частенько з непристойною метою ввести в оману суспільство називають реформами будь-які суспільні зміни, які не є реформами". Якщо ж озирнутися на чвертьвікову історію нашої держави, то побачимо, що справжніх реформ в економіці було здійснено не так уже й багато, і більшість із них припадає на перше десятиріччя існування держави — лібералізація ціноутворення, легалізація приватної власності та приватизація, створення фінансово-банківської системи і запровадження власних грошей… На цьому тлі не тільки реальні досягнення, а навіть плани сучасних реформаторів у більшості випадків не тягнуть більше, аніж на "модернізацію" або "вдосконалення" (що, до речі, також потрібно і важливо).

Серед інститутів, які вже відзначилися як реальні реформатори, одне з провідних місць посідає Національний банк України, саме створення якого (на базі Української республіканської контори Держбанку СРСР) було однією з найважливіших економічних реформ — створенням в Україні центрального банку. Водночас цей реформаційний процес ще далеко не завершений.

Що таке центральний банк?

Це, здавалося б, просте запитання, як показує досвід, насправді не для всіх є таким уже й простим, що, на жаль, призводить до реальних спроб спрямувати діяльність Національного банку України в зовсім непритаманному йому напрямі. Для його з'ясування доведеться трохи заглибитися в історію. В умовах функціонування товарних грошей, вищою точкою яких став "золотий стандарт", регулювання грошової маси в обігу відбувалося автоматично в силу дії відповідних економічних законів, відомих як "закон грошового обігу", "закон Грешема", "правило золотої точки" тощо. Тобто регулювання відбувалося за рахунок трьох компонентів: вартості грошової одиниці, кількості грошей в обігу і товарної маси (суми цін товарів в обігу).

Ситуація кардинально змінюється з переходом до системи не забезпечених золотом кредитних грошей, історичним початком якої прийнято вважати банківську реформу Роберта Піля (1844 р.), після здійснення якої Банк Англії теоретично міг поповнювати грошову масу в обігу безмежно, в тому числі незважаючи на межі об'єктивної необхідності. У зв'язку з цим гостро постало питання про межі емісійної діяльності центрального банку, який повинен виконувати функції "кредитора останньої надії", тобто, за класичним визначенням (т.зв. максимою Беджета, або Bagehot's Dictum), у разі банківської кризи він повинен надавати кредити комерційним банкам без обмежень; кредитувати під високу (найвищу на ринку) відсоткову ставку та вимагати надійну (безризикову) заставу. Але, не маючи "золотих оков", тобто кількісних обмежень на кредитну емісію у вигляді вимоги щодо наявності певних золотих запасів, центральний банк легко може перейти і до не обґрунтованої економічними потребами емісії. Саме така необґрунтована емісія і отримала назву "інфляція" — медичний термін, який означає здуття або набухання. Власне, йшлося про "набухання" грошової маси — зростання грошової маси в обігу понад об'єктивно необхідну кількість.

Але як центральний банк може визначити об'єктивно необхідну кількість грошей в обігу? Жодні математичні моделі не можуть дати відповіді на це запитання, оскільки її може і повинен дати лише ринок. А отже, єдиним реально працюючим варіантом залишається підтримання грошової маси на такому рівні, за якого вартість грошей буде стабільною, що й буде посереднім підтвердженням дотримання ринкової грошово-товарної рівноваги.

Отож важливий висновок полягає в тому, що центральний банк за своєю суттю є інститутом кредитної грошової емісії за умови дотримання стабільної вартості грошової одиниці. Якщо ця вартість зростає,то центральний банк ухиляється від виконання своєї функції, якщо зменшується — зловживає своєю функцією, що, з економічної точки зору, рівноцінне порчі монети або фальшуванню грошей.

Завдання центрального банку

Виходячи зі своєї історичної ролі, центральний банк повинен забезпечувати стабільність вартості грошової одиниці, що на практиці знайшло своє вираження в забезпеченні поставленої цілі (таргетуванні — від англ. target — ціль) стосовно одного з трьох показників: рівня цін (інфляційне таргетування), курсу національної валюти (курсове таргетування) або обсягу грошової бази (монетарне таргетування).

Найпростішим є останній варіант, оскільки він передбачає просте обмеження емісії певними лімітами, при досягненні яких подальша емісія припиняється. Оскільки центробанки теоретично покликані виконувати функції тих самих "привідних і відвідних каналів грошового обігу", то монетарне таргетування, як здавалося, виглядало найбільш логічним. У будь-якому разі ще на початку 1970-х років такий режим використовувався у найбільших розвинених країнах: США, Німеччині, Великій Британії. Але у зв'язку зі швидким розвитком фінансового посередництва та, відповідно, зростанням міжнародного руху капіталів (який задіяв значну масу національних грошей для обігу за кордоном) провідним центробанкам від цього методу таргетування довелося відмовитися. І зараз він використовується лише там, де економічна система не розвинена, і її індикатори (ціни, курс) просто не діють і не реагують на монетарні стимули. На сьогодні це приблизно 14 країн, таких, як Мозамбік, Папуа-Нова Гвінея, Руанда… Найбільш економічно розвиненими в цій групі є Сейшельські Острови та Уругвай.

Найбільшу групу (приблизно 45%) з країн — членів МВФ складають ті, чиї центробанки таргетують обмінний курс власної валюти (половина з них — до долара США). Це ті країни, які в силу малого розміру власної економіки можуть дозволити собі "розкіш" фактично відмовитися від незалежної (дискреційної) грошово-кредитної політики (при тому, що вони достатньо відкриті для зовнішнього ринку, а внутрішня макроекономічна система все одно недостатньо розвинена). Під цю характеристику не підпадає, мабуть, лише Китай, але він і без того має багато особливостей.

Нарешті, "справжні центральні банки" (в країнах, в яких інституціональний і макроекономічний розвиток дозволяє брати їм на себе відповідальність за незалежну монетарну політику) займаються інфляційним таргетуванням, а точніше, таргетуванням загального рівня цін (як правило, індексу споживчих цін — CPI, Consumer Price Index). Загалом такий режим використовують близько 30 країн (або 18% членів МВФ). Причому не тільки економічні лідери світу — Велика Британія, Японія або Канада, а й помірковано розвинені країни, такі, як Гана або Парагвай. Щоправда, в останньому випадку успіхи не такі помітні, а цільові значення ("таргет") ближче до позначки у 10% на рік (на відміну від 1–2% у розвинених країнах). Зрештою, ніяких "протипоказань" щодо використання цього режиму не існує, якщо тільки центральний банк має в своєму розпорядженні дієвий трансмісійний механізм, тобто систему, яка забезпечує помітний вплив відсоткової ставки на економічні процеси. Якщо ж зміна розміру ставки кредитування не впливає кардинально на збільшення/зменшення обсягів банківських кредитів реальному сектору (зокрема, внаслідок великих кредитних ризиків або наявності варіантів залучення фінансування іншим шляхом), то намагання "гратися в інфляційне таргетування" будуть марними. Важливо також, щоб грошова емісія відбувалася відповідно до згаданої вище "максими Беджета". Тобто йдеться не тільки про те, що при завданні притримування інфляції ставка центрального банку повинна бути вище ринкової (а не навпаки!), але й про вільний доступ комерційних банків до рефінансування регулятора.

"Грошове правило"

Оскільки центральні банки за своєю суттю є лише субститутами механізму золотого стандарту (саморегулюючої грошової системи), то їх основне завдання полягає у забезпеченні стабільності вартості грошей, а їх кількість у обігу, як і раніше, визначається потребами ринкової економіки. Тобто на практиці приріст грошей в обігу, як стверджує "грошове правило" М.Фрідмена, повинен відповідати приросту валового національного продукту (ВНП). При цьому грошова маса повинна збільшуватися рівномірними темпами і коригуватися відповідно до реального зростання економіки. Індикатором відповідності якраз і виступає вартість грошей — якщо починається збільшення загального рівня цін, значить, емісія випереджає темпи економічного зростання, і необхідно її пригальмувати. І навпаки. Саме в цьому сенсі слід розуміти твердження М.Фрідмена про те, що інфляція завжди і повсюди є грошовим феноменом. Тобто зростання цін з інших причин (монопольна змова, зміна товарної структури, падіння продуктивності праці, адміністративне втручання тощо) не є, з теоретичної точки зору, інфляцією, і, відповідно, з ним не можна боротися монетарними методами.

Проблема рівномірності емісії, однак, стосується не тільки часу, а й простору, адже додаткові гроші отримують спочатку окремі банки, галузі та соціальні групи, і для них ініційоване емісією зростання цін не відчутне, оскільки на перших стадіях інфляційного процесу темпи зростання цін відстають від темпів зростання грошової маси, яку саме вони й отримують.

Для того, щоб розробити математичну модель екзогенної (автономної, незалежної від функціонування економічної системи) зміни грошової маси, М.Фрідмен запропонував уявити, що додаткові гроші рівномірно розкидаються з гелікоптера так, що кожен домовласник отримав рівну суму. Більш як 40 років про ідею "гелікоптерних грошей" знали лише нечисленні читачі праць відомого монетариста, аж доки у 2002 р. тоді ще майбутній голова ФРС США Б.Бернанке згадав її у своєму виступі в Національному економічному клубі у Вашингтоні. Відтоді ідея "розкидання грошей з гелікоптера" настільки оволоділа масами, що дехто почав сприймати перспективу такої операції "на повному серйозі". Хоча, звісно, йдеться лише про необхідність рівномірності емісії, якої хоча б приблизно можна досягти такими методами, як монетизація державного боргу, розподіл сеньйоражу між усіма громадянами або пряме фінансування приватного бізнесу. Певною мірою в цьому напрямі діють і різноманітні програми "кількісного пом'якшення" монетарної політики, що їх практикують центральні банки США, Великої Британії, Японії, а останнім часом — і ЄЦБ (який раніше виступав критиком такого підходу).

Напрямки реформи НБУ

Монетарна політика

Згадавши основні положення, які стосуються діяльності центральних банків, можна, нарешті, перейти і до питання про напрями реформування Національного банку України.

Перше з них стосується основного завдання, яке, зрештою, закріплено і в Конституції, і в законі про НБУ, — забезпечення стабільності грошової одиниці України. При виконанні своєї основної функції Національний банк має виходити із пріоритетності досягнення та підтримання цінової стабільності в державі. Отже, проголошений керівництвом Нацбанку курс на здійснення інфляційного таргетування не може викликати жодних сумнівів принципового характеру.

Інша справа — практичне втілення його в життя. Перш за все перехід від курсового до цінового таргетування не може бути здійснений одномоментно, враховуючи, що заяви керівників НБУ про відмову від будь-якого втручання в курсоутворення виглядають, м'яко кажучи, безвідповідальними. Навіть при наявності макроекономічних умов потрібно ще мати дієвий трансмісійний механізм (про що згадувалося вище) і відповідний інструментарій (зокрема достатньо функціонально розвинений фондовий ринок). Про все це реалії ринкової економіки нагадали досить жорстко, примусивши Нацбанк де-факто повернутися до м'якого регулювання курсу гривні (в тому числі за рахунок адміністративних обмежень і валютних інтервенцій). Будемо сподіватися, що в подальшому Нацбанк рухатиметься в правильному напрямку без шапкозакидальства, характерного для неофітів. А відповідальність за здійснення валютно-курсової політики повинна плавно перейти до уряду (як це й прийнято в країнах, центробанки яких практикують інфляційне таргетування), що має для цього свої важелі впливу: податкові, митні, ліцензійні тощо. Хоча слід пам'ятати, що в більшості країн (на відміну від Японії, Гонконгу, Норвегії або США та Великобританії) центробанки все ж таки беруть активну участь в опрацюванні та реалізації валютно-курсової політики. Що стосується НБУ, то йому доведеться здійснити ще цілу низку технічних змін у механізмі банківського рефінансування, яке має використовуватися виключно для здійснення рівномірної та постійної грошової емісії (а не для порятунку окремих банків, а тим більше забезпечення ліквідністю "обраних" для валютних спекуляцій та виведення коштів за кордон).

За умови дотримання цих вимог можна вважати, що напрям реформування механізму монетарної політики повністю відповідає висновкам теорії про центральний банк. У зв'язку з цим слід розуміти безпідставність закликів окремих економістів і (частіше) політиків стосовно необхідності змінити законодавчо встановлену мету діяльності Нацбанку, доручивши йому сприяння забезпеченню економічного зростання та зменшення безробіття. Така відповідальність дійсно покладається на Федеральну резервну систему США. Але, аналізуючи американський досвід, слід брати до уваги, що ФРС не є класичним центральним банком, який, до речі, в США у ХІХ сторіччі намагалися створити двічі і зрештою пішли на компроміс, зупинившись на варіанті "резервної системи", що формально належить приватним комерційним банкам. У силу цього ФРС справді виконує деякі функції, що не притаманні центральним банкам (зокрема щодо інститутів фондового ринку), а вищезгадані зобов'язання покладені на неї відповідно не до банківського законодавства, а до закону про повну зайнятість і збалансоване зростання (1978). Аналогічно, подібні функції покладені і на деякі інші резервні банки — Австралії або Південної Африки (але відсутні у резервних банках Індії або Нової Зеландії). Взагалі-то на міжнародному рівні дискусія з цього приводу відшуміла ще в середині минулого століття, у "золоті роки для кривої Філліпса". (Нагадаю, що вона демонструвала в короткостроковій перспективі позитивну залежність між темпами економічного зростання та інфляції, у зв'язку з чим і вважалося, що інфляція може сприяти зростанню економіки, але вже у 1970-х роках стало зрозуміло, що ця залежність скоріше негативна.) У зв'язку з цим можна згадати, що й Державний банк СРСР не тільки виконував функції центрального банку (грошова емісія, валютне регулювання), а й займався також безпосередньо кредитуванням населення та промисловості. Отож за бажання на центробанк можна покласти будь-які додаткові функції — кредитування державних установ і компаній, фінансування державних програм, залучення іноземних інвестицій і навіть бюджетний контроль, якщо законодавець вважає, що уряд неспроможний здійснювати їх.

В нормальних умовах більш важливим є забезпечення реальної співпраці між центральним банком та урядом: зокрема саме уряд повинен встановлювати для центрального банку цільові показники інфляції, маючи на увазі ті параметри, які необхідні для забезпечення економічного зростання. Тобто центральний банк може сприяти економічному зростанню та скороченню зайнятості не самовільно, а забезпечуючи ті показники монетарної політики, які визначаються урядом як необхідні (і, відповідно, затверджуються парламентом у процесі розгляду економічної програми уряду та державного бюджету). До речі, в Новій Зеландії, де першими у світі зайнялися таргетуванням інфляції, її цільовий показник прямо записують у контракт з головою Резервного банку, який відповідає за його виконання посадою або принаймні заробітною платою. Звісно, такий підхід передбачає тісні контакти банкірів та урядовців, а постійні (приблизно раз на місяць) зустрічі голови центробанку та міністра фінансів характерні для 75% країн з розвиненою і лише для 30% країн із висхідною економікою.

Банківський нагляд

Нагляд за діяльністю фінансово-банківських інститутів є якраз випадком навішування на центральний банк додаткових функцій, які перетворюють його на аналог міністерства у справах банків. Прикладом для вивчання такого досвіду може служити Банк Англії. Спочатку він впливав на комерційні банки лише з точки зору морального (етичного) впливу, але згодом довелося перейти безпосередньо до нагляду за виконанням ними встановлених правил. У зв'язку з диверсифікацією фінансових операцій і взаємним переплетінням банківських, фондових і страхових операцій на початку нового тисячоліття в Британії було створено Адміністрацію фінансових послуг (Financial Services Authority, FSA), до відповідальності якої перейшов і банківський нагляд. Але вже 2012-го розчарувалися в його ефективності і банківський нагляд повернули до спеціально створеної структури Банку Англії — Органу пруденційного регулювання (Prudential Regulation Authority, PRA), який очолює один із заступників голови Банку Англії. Неоднозначну ситуацію ми можемо спостерігати і в інших країнах.

Зокрема в Австрії,Канаді,Норвегії,Португалії нагляд за банками як складовою фінансової системи здійснюють міністерства фінансів цих держав. У Нідерландах,Греції,Ірландії та Люксембурзіконтроль за діяльністю банків здійснюють підрозділи центробанків. У Франції функціонують три спеціальні структури під егідою Банку Франції і міністерства фінансів та економіки — Комітет банківської регламентації, Комітет кредитних установ і Банківська комісія з розподілу регулятивно-наглядових повноважень між ними. В Японії для цього створено спеціальну установу під егідою міністерства фінансів — Бюро банків. У США існують чотири органи банківського нагляду, контролю і регулювання: Служба контролера грошового обігу при міністерстві фінансів США, Федеральна резервна система, Федеральна корпорація страхування депозитів, органи банківського нагляду штатів. Така мішанина у підходах зумовлена спробою уникнути конфлікту інтересів між монетарною відповідальністю центрального банку (система емісії через рефінансування банків) і забезпеченням міцності банківської системи як передумови монетарної стабільності. Ситуація ще більше ускладнилася через потребу у комплексному контролі за діяльністю інститутів фінансового ринку, що знайшло своє вираження у створенні мегарегуляторів, які здійснюють нагляд над різними фінансовими установами. Для України, банківське законодавство якої базується на принципах континентального права і німецької моделі універсальних банків, практичний інтерес має досвід ФРН, в якій у 2002 р. було створено Федеральне відомство фінансового нагляду (BaFin). Втім Бундесбанк не було повністю усунуто від цієї роботи: він і надалі впливає на банки через механізм рефінансування, нормотворчість та участь у перевірках BaFin. Та й Європейський єдиний механізм нагляду (Europe's Single Supervisory Mechanism, SSM), задіяний з листопада 2014-го, також покладає нагляд за найбільш значущими банками на Європейський центральний банк і центробанки окремих країн — членів ЄС.

Узагалі моделі мегарегулювання можна поділити на три категорії: "сінгапурську", в якій центральний банк також є одночасно суперрегулятором; "скандинавську", в якій єдине регулювання здійснюється за межами центробанку, а також "австралійську", в якій є два регулятори зі спільним дорадчим органом (модель "двох вершин" — twin peaks).

Отож з урахуванням внутрішніх потреб і світових тенденцій стратегічний вибір напрямку подальшого розвитку системи банківського нагляду в Україні передбачає вдосконалення існуючої моделі нагляду з боку Нацбанку, передачу цих функцій незалежному мегарегулятору або перетворення НБУ на фінансового мегарегулятора. Щиро кажучи, навіть попри всі проколи Національного банку в питанні своєчасності дій відносно нещодавно закритих (і давно вже збанкрутілих) банків, на тлі "успіхів" інших фінансових регуляторів було б доцільним передати функції мегарегулятора (особливо стосовно інститутів фондового ринку) НБУ. Втім, із цим існує кілька проблем, і, як на мене, основна полягає в тому скептицизмі щодо мегарегуляторів у цілому, який виник останнім часом. Схоже, Нацбанк проґавив час для відокремлення банківського нагляду в окрему незалежну структуру з перспективою перетворення його на фінансового мегарегулятора. Тож на сьогодні найкращим варіантом є зосередження на вдосконаленні власного механізму банківського нагляду відповідно до стандартів Базельського комітету, маючи на увазі як стратегічні такі завдання: 1) технічну готовність до участі в Європейському єдиному механізмі нагляду (як частині "домашнього завдання" з євроінтеграції та 2) готовність узяти на себе функції лідера в системі єдиного фінансового нагляду (чому має сприяти більша активність Нацбанку в Раді фінансової стабільності).

Інші напрями

Узагалі-то найбільш обговорюваним є, мабуть, питання про незалежність центрального банку (хоча західні експерти віддають перевагу слову "автономія", яке точніше характеризує ідеальний рівень залежності центробанку від органів виконавчої влади). Але у нас з цим, здається, вже перебір, свідченням чого є вже майже дворічна відсутність ради Нацбанку, яка покликана здійснювати хоч якийсь суспільний контроль за його діяльністю. Втім, і в цьому можна знайти позитивні моменти, адже серед його членів (принаймні призначених до цього часу) настільки важко знайти тих, хто зарекомендував себе як професійний експерт (від дискусій з якими вони просто ухиляються), що "самостійне плавання" правління НБУ видається не найгіршим варіантом.

З іншого боку, найменш обговорюваним є питання власності Нацбанку: відомо, що він перебуває у державній власності, але хто саме є номінальним власником статутного фонду у 10 млн грн? Хто виступає розпорядником цієї власності: Мінфін, Фонд держмайна, Мінекономрозвитку?.. Мовчить закон, не дає відповіді. Вважається, що це неважливо, поки немає проблеми…

Отож перейдемо до питань, які обговорюються рідше. В областях, в яких існують зареєстровані місцеві банки або штаб-квартири банків з загальнодержавною мережею, для інспекторів банківського нагляду робота знаходиться (хоча теоретично її можна організувати і з "центру"), а от що стосується інших функцій… Ані вивчення макроекономічної ситуації в окремих регіонах країни (необхідне, зокрема, для прийняття грамотного рішення щодо рівня ставки рефінансування), ані забезпечення комерційних банків готівкою (інкасаторські функції) не потребують такої кількості філій. Світова практика передбачає наявність представництв центрального банку лише в окремих регіональних центрах (наприклад, США поділено на 12 федеральних резервних округів) або столицях автономних утворень (Бундесбанк має дев'ять головних територіальних управлінь на 16 федеральних земель, але кожне з них має ще філії у найбільших містах). Банк Англії, крім 12 регіональних агентів (які є його "очима, вухами та голосом"), має ще загадкову "сплячу компанію" Bank of England Nominees Limited (BOEN) для здійснення операцій, які безпосередньо не стосуються його функцій як центрального банку. А от Польський національний банк має відділення в кожному з 16 округів (хоча лише чотири з них виконують функції "готівкової підтримки").

З розміром центробанківської мережі тісно пов'язано і питання кількості працівників. В більшості випадків кількість працівників системи центрального банку коливається від 2–3 до 15–

20 на 100 тис. населення. Таким чином, для України прийнятним був би рівень у 5–6 тис. працівників Нацбанку. Це передбачає і значне скорочення "підсобного господарства", втім, відмова від власних науково-дослідних підрозділів виглядає скоріше як перегин, оскільки роль і значення аналітичної роботи (в тому числі для розробки стратегічних планів розвитку та євроінтеграції) повинні тільки збільшуватися. Водночас утримання в структурі різного роду рекреаційних і харчувальних установ, власного автопарку (крім спеціального) тощо свідчить про бажання забезпечити собі швидше dolce vita, аніж hard work.

Отже, стосовно організаційної структури Нацбанку головним є  питання не кількості структурних підрозділів і територіальних управлінь, а їхніх функцій. Для аналітичної та моніторингової роботи, на нашу думку, достатньо 4–5 міжобласних управлінь (з яких, можливо, три, крім самого Нацбанку, будуть виконувати функції "готівкової підтримки" у співпраці з інкасаційними компаніями). В інших обласних центрах (та й то, можливо, не в усіх) можна мати своїх агентів (представників), які надаватимуть необхідну інформацію до міжобласних управлінь і центрального апарату. Крім того, з політичних міркувань необхідно мати в структурі Нацбанку України Кримську республіканську контору (можливо, поки що в сплячому режимі).є

***

Насамкінець можна згадати, що Нацбанк України підходить до рівня "третього віку" ( у "першому віці" ЦБ — це "тямущий бюрократ"; у "другому" він потребує молодих та освічених працівників, але прийняття рішень залишається за досвідченими управлінцями), коли центр ваги політичних функцій змінюється від приписів і втручань (інтервенцій) до впливу та управління ризиками. Стратегічну роль починають відігравати спроможність швидко обробляти інформацію та інформаційні технології взагалі. Вже багато років тому автор звертав увагу експертної спільноти на цю проблему (DT.UA №1 від 16 січня 2009 р.) — тепер вже точно настав час діяти.

Дитячий хор «Щедрик» підкорив Відень

У середині липня київський дитячий хор «Щедрик» повернувся до столиці з черговою перемогою, цього разу в Австрії. «Щедрики» посіли перше місце з відзнакою “видатний успіх” у дорослій категорії «Жіночі хори» на XIII Міжнародному молодіжному музичному фестивалі-конкурсі хорів та оркестрів «Summa Cum Laude» (SCL Festival 2019), який проходив з 5 по 10 липня на кращих музичних сценах Відня — у Золотому залі Musikverein і Великому залі Konzerthaus.
Музична столиця Європи спершу поставилася до українського колективу зацікавлено, але стримано, адже, з одного боку, «Щедрик» був рекомендований колишнім арт-директором фестивалю Юргеном Партаєм, а з другого — справжня українська культура, на жаль, усе ще залишається там майже terra incognita. І журі конкурсу, і колеги по цеху не зовсім уявляли рівень українського учасника. Втім, уже першого конкурсного дня «щедрики» стали справжньою сенсацією фестивалю. Журі відзначило високий рівень виконавської майстерності, «європейське» звучання та складний репертуар хору. З-поміж інших конкурсантів (зокрема жіночих австралійських хорів Mercedes College Select Choir і Penrhos College Chorale) їхнє виконання вирізнялося глибиною та витонченою драматургією. Здатність дітей різного віку повноцінно «проживати» твір на сцені, відчувати та передавати весь спектр емоцій — заслуга художнього керівника хору, головного диригента Маріанни Сабліної. Очоливши «Щедрик» 2003 року, вона прагне не лише зберегти унікальний формат колективу, яким з 1971 року керувала її мати Ірина Сабліна, але й успішно продовжувати його тріумфальну біографію. Під орудою Маріанни Сабліної географія конкурсів і фестивалів розширюється, а перемоги залишаються незмінними: перші місця в усіх міжнародних конкурсах, у яких «Щедрик» бере участь, а також робота у спільних проектах із видатними музикантами сучасності на найвизначніших сценах світу.
Якщо музика — універсальна мова, то «Щедрик» володіє нею досконало, щоразу збільшуючи кількість своїх шанувальників. Так сталося і на VII Міжнародному фестивалі-конкурсі оркестрових і хорових колективів у Флоренції 2018 року. Саме там перемога хору в усіх номінаціях і присудження йому Гран-прі «Золотий Давид» спонукали голову журі, австрійця Юргена Партая особисто запросити киян до участі в SCL Festival 2019.
Однак попри очевидне міжнародне визнання, радість від такої пропозиції затьмарилася банальним браком коштів на поїздку колективу, до концертного складу якого входить 55 дітей. Один із найкращих дитячих хорів світу з 50-річною історією залишається у статусі самодіяльного гуртка Палацу творчості дітей та юнацтва Печерського району м. Києва, тому участь у міжнародних заходах — це завжди виклик не тільки професійний, а й фінансовий.
Протягом тривалої, по-справжньому виснажливої епопеї з пошуком грошей керівництво хору та партнерська організація (останні три роки нею є ГО «Міжнародний інститут культурної дипломатії») в особі директора Тетяни Калити зверталися до кількох державних установ, фондів і приватних осіб. У найкритичніші моменти, коли участь «щедриків» у віденському конкурсі була на межі зриву, на допомогу прийшли подружжя Ольги та Андрія Анісімових і компанія «Інфопульс-Україна». Приватна ініціатива і цього разу виявилася ефективнішою за громіздкі, неповороткі механізми фінансування державними структурами. Утім, варто віддати належне: на певному етапі до процесу активно долучився Український інститут при МЗС України.
«Ми разом створили прецедент: за майже півстолітню історію існування „Щедрика“ вперше державна структура взяла на себе фінансування проекту, робота над яким тривала з вересня 2018 року, коли ми отримали запрошення на фестиваль», — коментує Тетяна Калита.
Саме у вересні 2018-го під час зустрічі у Києві Федерального канцлера Австрії Себастьяна Курца з Президентом України Петром Порошенком 2019 рік було проголошено білатеральним Роком культури Україна-Австрія. На цьому була побудована кампанія МІКД із залучення коштів, а також офіційне звернення до Українського інституту з пропозицією включити участь «Щедрика» у віденському конкурсі до державної програми культурних подій року.
«У нашій спільній роботі з Українським інститутом надзвичайно важливим для мене було не просто переконати в доцільності фінансування, а й захопити, закохати держслужбовців у те, що робить хор „Щедрик“ для України, — продовжує Тетяна Калита. — З нами працювала проектний менеджер Інституту Альона Кухар, яка дбала про дотримання всіх вимог українського законодавства з державного фінансування і виявила себе як дуже відповідальна та небайдужа людина. І недарма: український «Щедрик» укотре гідно представив свою країну на світовій музичній сцені».
Як уже було зазначено, SCL Festival традиційно влаштовує конкурсні та концертні виступи у найвідоміших залах австрійської столиці. За 13 років існування він охопив понад 14 тисяч учасників із 42 країн 5 континентів світу, ставши важливим осередком міжнародної комунікації.
Про свої враження розповідає учасниця «Щедрика» Варвара: «За мої п’ять років у концертному складі хору ця поїздка, певно, стала однією з найбільш насичених подіями та наймасштабнішою за кількістю хористів — таких самих, як я, тільки з різних куточків планети. Ми співали у чудових залах з фантастичною акустикою, дуже тісно й тепло спілкувалися з хорами із Бразилії та Австралії, вони нас вітали і щоразу при зустрічі хвалили».
Звучання нашого хору оцінили і фахівці. У рамках фестивалю відбувся 45-хвилинний майстер-клас з Люком Антонісом — членом журі, диригентом Хору Фламандського радіо. Його враження від професійного спілкування було захопленим: «Я слухав хор протягом фестивалю. Від початку було зрозуміло, що це дуже добре підготовлений колектив. Мене вразило звучання і манера подачі матеріалу, адже хористи демонстрували справжню емоцію: таке рідко зустрінеш… У зв’язку з цим я б побажав цьому колективові якомога більше бути присутнім у міжнародному музичному просторі, щоб хор поширював сучасну українську музику в інших країнах світу». Люк жалкував, що в нього немає власного фестивалю в Бельгії, куди б він міг запросити наш «Щедрик». Натомість це зробив інший член журі, лектор з Братислави Мілан Колена, а також арт-директор фестивалю Саул Сакс, який запропонував художньому керівникові «Щедрика» Маріанні Сабліній подальшу співпрацю.
«Крім обов’язкових для виконання чудових творів Пярта і Жанекена, я складала конкурсну програму, керуючись власними уподобаннями. І тим приємніше було відчути реакцію публіки та непідробну професійну зацікавленість журі саме цією частиною репертуару: поряд з популярними у світі Арво Пяртом і Валентином Сильвестровим, жвавий інтерес до сучасної української музики викликали акапельні твори Вікторії Польової та Ганни Гаврилець. Майже на 100 відсотків переконана, що ступінь зацікавленості свідчить про те, що творчість цих композиторів знайде своє місце в репертуарі кількох світових музичних колективів», — каже Маріанна Сабліна.
Під час SCL Festival 2019 сталася ще одна неординарна подія. Концерт і майстер-клас «щедриків» відвідала хормейстер з Канади Елейн Квілічіні, яка запам’ятала переможний виступ нашого хору в канадському Пауелл Рівер ще у 1991 році! Було приємно почути, що присутність «Щедрика» на австрійському конкурсі стала для неї найбільш переконливою рекомендацією для участі її колективу у цьому заході наступного року.
Насправді насичені подіями п’ять фестивальних днів (конкурсна програма, два концерти у Музичному театрі (MuTh) та Будинку музики (Haus der Musik), два майстер-класи, зрештою гала-концерт у Konzerthaus, у якому хорове відділення завершував урочистий твір австрійського композитора А. Кубічека «Gloria» у виконанні «Щедрика») промайнули, мов одна мить.
Тож концерт «Мить і вічність» в абатстві Клостернойбурга (передмістя Відня) на зворотному шляху додому став красивим завершенням цьогорічної поїздки «Щедрика». Концерт відбувся за підтримки Посольства України в Австрії та місцевої громади. Його організатори та учасники Михеїл Менабде (диригент) і Юлія Рубанова (перша скрипка) — наші  співвітчизники, які вже кілька років живуть і працюють в Австрії. Крім хорових творів, у концерті прозвучала інструментальна п’єса А. Пярта «Fratres» (солістка Ю. Рубанова) та «Missa Brevis in B» В. А. Моцарта у виконанні камерного оркестру, хору «Щедрик» і солісток з Австрії — Мареліз Гербер, Анни Манске та Ельзи Джаннуліду. Уже під час першої і єдиної (!) репетиції дитячого хору з досвідченими виконавцями стало зрозуміло, що всі учасники отримують професійну насолоду від спільного музикування.
Про це захоплення свідчать дописи австрійських вокалісток у соціальних мережах: «Не знаю нічого подібного до цього виконання Моцарта з прекрасними колегами й у цьому дивовижному місці…»; «…Де б ви не побачили хор „Щедрик“, ідіть і слухайте!»
Вочевидь, «Щедрик» завжди переконливо звучить на музичних сценах і буквально втілює в життя девіз Міжнародного інституту культурної дипломатії: «Щоб нас світ знав із наших уст».

Король Лев

 

«Коли всі думають про те, що взяти, справжній правитель думає про те, що дати»

Хай живе король!

Двадцять п'ять років тому, а саме 24 червня 1994 року, в широкий прокат вийшла перша частина мультиплікаційного фільму «Король Лев». Це був 32-й за рахунком мультфільм студії «Дісней». Він миттєво привернув до себе величезну увагу і отримав чудові відгуки як критиків, так і глядачів. До сьогоднішніх днів на авторитетному сайті «Rotten Tomatoes» відзначений позитивний відгук 93% як у глядачів, так і у критиків.
Мультиплікаційний фільм «Король Лев» удостоївся безліччю нагород, серед яких: дві премії «Оскар» - за пісню «Can You Feel The Love Tonight» сера Елтона Джона і оригінальний саундтрек, автором якого є маестро Ханс Циммер ( «Темний лицар,« Початок » , «Інтерстеллар»). А також три премії «Греммі» і три «Золотих Глобуса». Крім того, в ті роки «Король Лев» став одним із найбільш продаваних мультфільмів на касетах «VHS» за весь час.
До сих пір «Король Лев» вважається не тільки одним з найкращих і успішних мультфільмів студії «Дісней», а й за всю історію світового кіно.
Серія «Король Лев» складається з трьох повнометражних фільмів - «Король Лев» (1994), «Король Лев 2: Гордість Сімби» (1998), «Король Лев 3: Хакуна Матата» (2004), двох основних серіалів «Тімон і Пумба »(1995),« Хранитель Лев »(2016) і один спін-офф мінісеріал« It's UnBungalievable »(2016).
У 2011 році в прокат вийшла оновлена ​​версія мультфільму в форматі «3D».
Крім того, по франшизі «Король Лев» вийшло безліч відеоігор, книг і т.п.

Автори сучасної версії

До 25-річчя з моменту виходу оригінального мультфільму, студія «Дісней» вирішила випустити повнометражний художній фільм «Король Лев».
Режисером і продюсером став Джон Фавро ( «Залізна людина» 1, 2, «Книга Джунглів»).
Фільм продюсував Джеффрі Сільвер ( «Тренувальний день», «Трон: Спадщина», «Грань майбутнього»).
Оператором став Калеб Дешанель. Він є неодноразовим номінантом на премію «Оскар» і номінувався на премію від Британської академії кіно і телевізійних мистецтв ( «BAFTA») за кращу операторську роботу. У його фільмографії є ​​такі картини як «Патріот», «Страсті Христові», «Джек Річер» і багато інших.
Композитором і автором саундтрека залишився володар премій «Оскар», «Золотий глобус» і «Греммі» Ханс Циммер.
Ролі озвучували: володар премії «Золотий глобус» Дональд Гловер (серіали «Атланта» і «Час пригод», фільми «марсіанин», «Людина-Павук: Повернення додому»); номінант на премію «Еммі» Сет Роген ( «Донні Дарко», «Кунг-фу панда», «Стів Джобс»); володар премії «BAFTA» Чиветел Еджіофор ( «Доктор Стрейндж», «12 років рабства»), багаторазовий володар премій «Еммі», а також володар премії «Золотий глобус» Елфрі Вударт ( «Перший месник: Протистояння», «12 років рабства» , «Планета Ка-Пекс», «Відчайдушні домогосподарки»); номінант на премію «Еммі» Біллі Айкнер ( «Американська історія жахів»), Джон Олівер ( «Гравіті Фоллз», «Сімпсони», «Смурфіки»); багаторазовий володар премії «Греммі» (і безлічі інших нагород) Бейонсе і лауреат премії «Оскар» Джеймс Ера Джонс ( «Зоряні війни»). Правда, почути цих зірок можливо лише в оригінальній версії.

Двадцять п'ять років по тому

«Король Лев» в якості художнього фільму - це практично повний переказ сюжету оригінального мультфільму, але з невеликими змінами і доповненнями. Основною особливістю даного рімейка є відмінна операторська робота, міцна режисура і неймовірна фотореалістична комп'ютерна графіка. І всі ці елементи в синергії між собою здатні вразити з перших секунд. Те, що було намальовано в мультфільмі, буквально оживає на очах.
Найближчим аналогом є фільм «Книга Джунглів» 2016 року, режисером якого також був Джон Фавро, але в «Королі Леві» комп'ютерна графіка здійснила справжній стрибок.
Однак, слід зауважити, що через втручання настільки просунутої і серйозної комп'ютерної анімації, фільм по духу стає схожим на якусь суміш між художнім і документальним кіно. З одного боку, це робить сприйняття і занурення набагато глибше, але з іншого - це вносить значну різницю між фільмом і мультиплікаційним фільмом «Король Лев». Якщо в мультфільмі персонажі і їх діалоги були намальованими, їх міміка і емоції виглядали коректно, так як все це було абсолютно доречно в сфері анімації. У новому фільмі, через максимальне наближення до реальності, частина емоцій і міміки змінилося. Це може припасти до смаку не всім, але нам, як шанувальникам оригіналу, дивитися дану версію було дуже приємно. Треба сказати, що діти, присутні при перегляді, також залишилися дуже задоволені.
Окремо хочеться відзначити, що оновлений саундтрек за авторством Ханса Циммера і Елтона Джона, звучить також приголомшливо і чудово, як це було в оригіналі. Крім того, у фільмі з'явилося кілька нових пісень.
В цілому сподобався український дубляж, але деякі жіночі голоси (наприклад, доросла левиця налу) не завжди професійно звучали у фільмі, що кілька розсіює занурення в атмосферу картини, проте в іншому все чудово. 

Підсумок

Навіть якщо ви не дивилися оригінальний мультфільм, ця картина гідна вашого перегляду. Все краще, що можливо було перенести з мультфільму в художній фільм, перенесено гранично дбайливо і акуратно, часом повторюючи оригінал покадрово.
Легкий і приємний, річний фільм для всієї родини.

Об'єктивна оцінка нехай залишається за вами, так як оригінальний мультфільм вже давно завоював популярність, а різниця між ним і фільмом - справа смаку.

Велика подяка «Планеті Кіно» і «B & H» за запрошення на прем'єру.

Окрема подяка - Вікторії Мурованій.

Григорій Паксюткін
Юліана Паксюткіна

Ніби Боуї воскрес і записав нову пісню: українського інди-рокера порівнюють з Девідом Боуї

Молодий український інді-рокер Alex Peakman представив на своїй каналі в YouTube англомовний трек "Borderless". https://youtu.be/N3CylHB0e5c

Слухачі відразу запримітили в композиції схожість з легендарним британським рок-співаком Девідом Боуї. Про це багато написали в коментарях під публікацією.

Цікаво те, що сам артист є затятим шанувальником Боуї.

"Для мене Боуї приклад артиста в своєму розмаїтті, унікальності, яскравості. Він по-справжньому розважав слухачів протягом всієї кар'єри.

Я виріс на музиці Девіда Боуї і хочу подарувати світу такі ж емоції своєю музикою. "- написав Peakman на своїй сторінці в Соціальній Мережі.

Відзначимо, Alex Peakman представив свою творчість публіці в День незалежності США, так як вважає, що інді-рок спочатку був народжений в Америці, а його музика несе свободу.

Hot-Dog Day 2019

Місце: Хрещатик 7/11, 27 липня!

Святковий захід від мережі ресторанів Mr.Grill Hotdogs&Burgers – HotDogDay 2019! Приурочений до Дня Хот-Догу та дня народження Бургера! У програмі свята: насичена конкурсна програма із подарунками, музика та танці та звісно нереальна кількість смаколиків та частування! Церемонія нагородження Хот – Догів, пам’ятні сувеніри для гостей, аніматори та розваги!) Гарний настрій та веселощі гарантовані!
Mr.Grill Hotdogs & Burgers київська мережа закладів, в основі гастрономічної концепції ресторану - традиції американської кухні в поєднанні зі стилем fusion. Крім основних позицій хот-догів і бургерів, в меню закладу є закуски, перші страви, салати, десерти і велика карта напоїв.

Відкрилась фотовиставка члена правління Українського Фонду культури імені Бориса Олійника Олександра Логвиненка "Храм Гробу Господнього"

 
Колона святого Вогню

Перед входом в Храм, зліва від головних воріт, стоять три древні мармурові колони коринфського стилю. У середній колоні є оплавлений розрив від святого вогню. Тут паломники залишають записки.

Єрусалимський православний Патріарх Софроній IV (з 1 579 по 1608 рр.), не допущений всередину османсько-турецької охороною, почав голосно молитися з народом перед входом в Храм. Очікування сходження Благодатного вогню вже сильно затягнулося в порівнянні зі звичайним часом, коли раптом з небес почувся громовий удар, блискавка. В один момент з неба вдарив промінь, як це зазвичай буває при сходженні святого Вогню, і він потрапив в середню колону зліва від входу в Храм. Колона ця тріснула (але не розкололася), і з неї в усі боки бризнули вогняні сплески. Від них відразу запалилася велика свічка у стояла поряд Патріарха Софронія IV, який передав одновірців Благодатний вогонь. Це був єдиний випадок в історії, коли сходження Вогню відбулося за межами Храму. Саме в цьому незвичайному місці паломники часто залишають свої особисті прохання.

Єрусалим

Єрусалим - один з найдавніших міст світу. Є священним містом для трьох релігій - іудаїзму, християнства та ісламу.

Він розташований на висоті від 650 до 840 м над рівнем моря на кількох пагорбах.

Згідно зі статистикою, в 2013 р в Єрусалимі проживало близько 860-880 тис. Жителів, з яких близько 64% - ізраїльтяни-євреї і приблизно 2% - християни (докладніше можна прочитати тут).

Для паломників і туристів частіше привабливо все, що відноситься до Старого міста.

Голгофа
Євангеліє від святого апостола Іоанна: «І, несучи хрест Свій, Він вийшов на місце, зване Лобне, по-єврейському Голгофа; там розп'яли, а з Ним двох інших, з одного та з другого боку, а посеред Ісус »(Ін. 19: 17-18). Передбачається, що своєю назвою Голгофа зобов'язана черепам, які складалися на місці страти злочинців в Єрусалимі. Місто тоді вже був включено до складу Римської імперії (провінція Іудея) і жило за законами Риму. У момент страти Христа, на початку I століття, пагорб Голгофа територіально був зовні (поза) древніх оборонних веж і стін Єрусалима. У ті давні часи чисельність населення міста Єрусалим становила не більше 3000 чоловік, що за сучасними мірками зовсім небагато.

Зараз свята Голгофа знаходиться всередині Храму Воскресіння Христового і є його важливою частиною. На місці самого розп'яття Ісуса Христа в даний час є іконостас і невеликий красивий мармуровий престол, що належать Єрусалимської православної Патріархії. Під мармуровим престолом знаходиться заглиблення, куди по доданню був вставлений Хрест з розіп'ятим Ісусом. Паломник, вставши на коліна, може опустити руку в цей отвір на підлозі і доторкнутися до древніх скелястим камінню Голгофи. Кожен день там проходять служби на грецькій мові, але точний час їх вчинення залежить від дня церковного календаря. Сьогодні на Голгофу ведуть двоє сходів з круті мармуровими сходами, споруджені в 1810 році. Перш християни піднімалися на Голгофу без взуття, а деякі навіть на колінах, читаючи при цьому молитви. Ця поважна традиція в даний час втрачена. Голгофа і Гроб Господній є головними святинями християн незалежно від їхньої конфесії, традицій, церковних відмінностей і місця проживання.

Примітка. Також існує переказ, що в печері під Голгофою були поховані останки першої людини - Адама, і якщо спуститися з Голгофи по лівих сходах, то праворуч від неї і знаходиться каплиця Адама.


 

Камінь помазання
Відразу при вході в Храм Воскресіння Христового паломники бачать давню християнську святиню - Камінь помазання. Місце обрамлено навколо святковими великими свічниками і канделябрами.

За Євангелієм від апостола Іоанна два таємних учня Христа - поважний Йосип з міста Ариматеї, який був членом Синедріону (релігійного ради Стародавньої Іудеї), і шановний Никодим (теж член Синедріону) - поклали Тіло Спасителя, зняте з Хреста на плоский камінь недалеко від Голгофи , здійснили обряд помазання пахощами і обвили Його білими завісами - плащаницею, як зазвичай робили в ті давні часи іудеї перед тим, як покласти тіло покійного в гробницю (Ін. 19: 39-40). Сьогодні сам древній справжній Камінь помазання покритий зверху красивою плитою з рожевого вапняку товщиною близько 30 см і розміром 2,14 × 0,7 м. А зовнішні архітектурні габарити всього постаменту - 2,7 м в довжину і 1,3 м в ширину. На обрамленні Каменя помазання (по периметру) написаний текст тропаря (короткого піснеспіви) Великої Суботи на грецькій мові. У перекладі на російську: «Благообразний Йосиф, з хреста зняв Пречисте Тіло Твоє, плащаницею чистою обвивши і помазав, у гріб, покривши, поклав». Над Каменем помазання горять 8 невгасимих лампад, з них 4 належать - Єрусалимському православному Патріархату, 2 лампади Вірменської Апостольської Церкви, 1 - Коптської Церкви і 1 лампада римсько-католицького ордену францисканців.

Паломники моляться, зазвичай опустившись на коліна, цілують Камінь помазання і потім кладуть на нього свої іконки, одяг, хрестики та інше, бажаючи таким чином їх по-своєму освятити.

 Панно-мозаїка

Події після страти Ісуса Христа описані в усіх Євангеліях, а саме зняття з Хреста, помазання миром і положення у Гроб - художньо показані на панно барвистою мозаїкою на стіні за Каменем помазання.



 
З благословення Блаженнішого - Діодора Патріарха святого града Єрусалима і всієї Палестини ця мозаїка, про останні хвилини земного існування Спасителя, була виконана в 1990 році грецьким художником-архітектором Власісом Цоцонісом.

Це тільки деякі з фоторобіт Олександра Логвиненка, які можна побачити на виставці в Українському Фонді культури імені Бориса Олійника.

Оля Рондяк та Монік Роллінз: Відновлення свідомості.Елементи ідентичності в Новій Україні

Натхнення, надія, оновлення, приналежність до спільної культури та духовності пов'язують Олю Рондяк та Монік Роллінз, дві діаметральні протилежності у своїй творчій діяльності, що і віддзеркалює ця виставка, вивільняючи поривання їх української душі, та представляючи різне бачення, однаково спокусливе для глядача.

Роздивляючись роботи, не складно відчути посилання на цілу низку художників-символістів зі схожим творчим баченням, наприклад на складну у своїй простоті геометричну селянську серію Малевича, чи абстрактні фігури Асгера Йорна, що створювалися на основі принципів ташизму та руху «Кобра», для якого концепція була важливішою за її фізичне вираження. Здобуваючи освіту за океаном, талановиті художниці не могли оминути цього впливу, піддаючись йому опосередковано, чи вбираючи його під час навчання. Художницям нададуть окремі кімнати: простір пофарбований в чорний колір, де вони матимуть змогу представити свої останні промовисті роботи та вільно виразити ту силу, яка керує їх творчим процесом. Центральна зала галереї буде слугувати спільним знаменником, де задавати тон буде куратор, об’єднуючи всі елементи в продуману, складну, але зрозумілу симфонію, яка, маємо надію, допоможе глядачам розібратися з візуальним пазлом та розкодувати послання, закодоване художницями в цій величній виставці, що відбувається в новій Україні - країні любові, мрій та бажань.

Це непростий виклик для куратора. Я не буду повторювати, те що вже було висказане, замість цього я сконцентруюся на чіткому і зрозумілому підході, керуючись принципом «менше значить більше», щоб перетворити виставку «ВІДНОВЛЕННЯ СВІДОМОСТІ» на гармонійну та динамічну симфонію з ритмом двох сердець. Хоч елементи ідентичності є актом пробудження та тісно пов’язані з ностальгією та сентиментами, я відійду від цих емоцій та сконцентрую увагу виключно на візуальному вираженні та основних характеристиках, що притаманні нашому надзвичайно виразному мистецтву, в якому «подібність» (різновид, ступінь схожості) належить більше до світу незвіданого, ніж стосується очевидного. Головним викликом та завданням залишається курувати творчістю, яку збудили до життя не радість чи шок, а візуальний вплив принципів раптовості та цілющої сили. Останнє захопливе одкровення від художниць в цьому проекті – це дуалістичний перформанс «обличчям до обличчя» під час відкриття. Пані Роллінз виконає масштабний колаж прямо на місці, а пані Рондяк у відповідь презентує ляльку-мотанку в натуральну величину. Обидві роботи є центральним фокусом цієї виставки.

Куратор виставки: Хуан Пунтес, «Вайт Гелері», Нью Йорк, США.

 

 

17 липня 2019 - 09 серпня 2019

Gallery 83 (вул. Тарасівська, 3а)