Аналізуючи виступи Емануеля Макрона, стає зрозуміло, що стратегію країни та Європи президент хоче будувати на трьох основних стовпах: безпека, суверенітет та вплив.
Основною віссю, довкола якої виникають всі подальші думки, є кінець західної гегемонії у світі, зміна центру сили. Серед усіх сказаних політиком слів можна визначити причини такого ходу подій.
Першочерговою основою змін є політична слабкість Європи, яка виникла через відсутність одноголосності чи хоча б компромісу в багатьох питаннях та через велику кількість протиріч. Е. Макрон вважає, що європейські держави забули, що вони в спільності, що в свою чергу передбачає солідарність та єдність. Це спричиняє розлад міжнародно-правових інститутів саме в той час, коли потрібно об’єднувати сили для боротьби із глобальними проблемами. В умовах сучасності це не важко розгледіти, адже COVID-19 викриває всі проблеми, а Європа, як виявилось, не була готова до глобальних проблем.
Також варто зазначити піднесення авторитарних сил у світі і на околицях Європи. У світі Китай постає як супер-сила у всіх сферах, це створює ризик біполяризації, що у свою чергу витісняє Європу на другий план. На околицях Європи Туреччина відходить від демократичних цінностей, Росія вже давно їх втратила та навіть Польща й Угорщина втрачають рівень демократичності. Проте президент Макрон вбачає в майбутніх діях зближення з Росією, оскільки РФ не зможе відновитися самотужки, але ні в якому разі не буде співпрацювати з Китаєм, який часто лукавить із росіянами. Вихід знайдеться лиш один — об’єднатися із ЄС, який теж відсувають на другий план. Тому потрібно продумати стратегію поводження із Росією наперед, щоб не не бути розбитими.
Не меншу роль відіграє економічна сила Європи, яка наразі хоч і є основою відносин, як вважає політик, зважаючи на наявність спільного ринку, проте перетворилась на накопичувальний капіталізм. Це потрібно виправляти. Окрім цього, постав новий економічний гігант — Китай, та нарощують сили Індія та Африка. Тож потрібно пристосовуватись до нових обставин та вибудовувати нові стратегії.
На третьому місці, але не за важливістю, постає об'єднана військова сила ЄС, якої по суті немає. Жодна із країн не озброєна достатньо, щоб за потреби гідно прийняти удар. Збільшилось число конфліктів між державами, але саме війна на Донбасі змусила Євросоюз серйозно замислитись про створення власної регіональної військової сили. Настав час скоріше діяти, зважаючи, що НАТО втрачає свій вплив, Америка відвертається від організації, а учасники відмовляються від Договору про контроль озброєння. Також треба враховувати агресію Росії, не сподіватись та спокій та стабільність, а турбуватись про власні оборону та безпеку.
Ядерна зброя також має свій вплив на формування політики. Ніяка з держав не хоче, щоб Іран та Північна Корея мали ядерну зброю, оскільки це дуже небезпечно. До того ж закінчення Договору про ядерні сили середнього радіусу дії, невизначеність Договору СНО, криза контролю над озброєнням можуть призвести до безперешкодного нарощення сил у військовій та ядерній сфері, якщо не до відкритої війни.
Різноманітні події у світі стали причиною зміни звичної для нас парадигми, яка відбувається в таких аспектах:
Стратегічні зміни проявляються в протистоянні держав із подальшим впливом на міжнародні відносини; залежність стратегічної стабільності Європи від зближення з США; розмитість межі між конкуренцією та протистоянням, що раніше розрізняло мир та війну.
Правові та політичні зміни несуть у собі кризу багатостороннього порядку на основі закону, згідно з яким регулюється застосування сили, а зобов’язання виконуються. Проте країни зараз відходять від закону.
Технологічні зміни проявляються в появі нових технологій. Наприклад, синтетична біологія та штучний інтелект, які надають нові можливості розвитку та водночас можуть стати новим фактором породження нестабільності.
Отже, щоб покращити становище Європи та, відповідно, Франції, аби відвернути можливий негативний хід подій, потрібно:
Забезпечити багатосторонність для спільного вирішення проблем, які стосуються кожного.
Європейці мають самостійно визначити пріоритетні інтереси у сфері безпеки та оборони, які будуть корисні для всієї Європи.
Вплинути на світовий порядок, пристосуватися до сучасних тенденцій та зберегти усталені цінності.
Створити спільний військовий контингент Європи.
Дотримуватись договорів про озброєння, особливо ДНЯЗ, який не дає вільно розповсюджувати ядерну зброю, запобігає ядерній війні та дозволяє використовувати ядерну енергію. Франція ж і надалі дотримуватиметься думки, що ядерна зброя не є інструментом залякування, примусу та дестабілізації.
Формувати партнерство з державами, які починають набувати сили на міжнародній арені, з країнами Середземномор’я, Африки, а також розширювати відносини з іншими державами.
Посилювати технологічну незалежність.
Збільшувати рівень демократії, верховенства права, рівності, а також припинити нав’язувати власні цінності країнам, яким це не притаманно, оскільки це не доводить до добра (Ірак, Лівія, Сирія, Афганістан).
Захищати права людини, дотримання яких значно ослабло за останні роки.
