Чи деградує культура в сучасному світі?

Авторка:

Анна Зарудська

  В епоху, позначену стрімким технологічним прогресом і глобалізацією, питання про те, чи деградує культура в сучасному світі, стало темою значних дискусій. Зіткнення між традиціями та прогресом та вплив засобів масової інформації – це лише деякі аспекти, які слід враховувати, оцінюючи стан культури в нашому сучасному суспільстві.

Зіткнення традицій і прогресу

  Один із головних аргументів у дискусії про культурну деградацію зосереджується на напрузі між традиційними цінностями та силами прогресу. Модернізація принесла незаперечні переваги, такі як покращення рівня життя, доступ до інформації та розширений зв’язок. Однак це також призвело до розмивання деяких традиційних звичаїв, вірувань і практик.

  Наприклад, у багатьох суспільствах молоде покоління все більше відривається від своїх культурних коренів, віддаючи перевагу глобалізованим тенденціям і способам життя. Поширення мереж швидкого харчування, домінування західної моди та масштабне використання англійської мови часто сприймаються як символи культурної ерозії. Критики стверджують, що ці тенденції розмивають унікальні культурні ідентичності, зводячи їх до простого товару в глобальному світі, орієнтованому на споживачів.

Вплив ЗМІ

  Засоби масової інформації, зокрема Інтернет і соціальні медіа, революціонізували спосіб поширення та споживання інформації. Хоча це, безсумнівно, розширило охоплення культурного контенту, це також викликало занепокоєння щодо його якості та автентичності. Вірусне поширення трендів, культури мемів і поверхневих форм розваг спонукало декого стверджувати, що сучасний світ поширює деградацію.

Складний баланс

  Хоча занепокоєння щодо культурної деградації в сучасному світі справедливі, важливо визнати складність проблеми. Культура не є статичною сутністю, вона завжди була схильна до змін і адаптації. У багатьох випадках культурна еволюція рухається тими самими силами, які, як стверджують деякі, її руйнують, такими як технології та глобалізація.

   Крім того, культурний обмін може збагачувати, ведучи до злиття ідей, традицій і практик, що призводить до появи живих нових культур. Глобальну циркуляцію мистецтва, музики та кухні, наприклад, можна розглядати як свідчення творчих можливостей, які випливають із міжкультурної взаємодії.

   Підсумовуючи, питання про те, чи деградує культура в сучасному світі, є багатогранним і дискусійним. Надзвичайно важливо визнати, що культурна еволюція є природним і постійним процесом. Замість того, щоб розглядати проблему як деградацію, ми повинні шукати шляхи збереження та відзначення культурного розмаїття, одночасно використовуючи можливості, які пропонує сучасний світ для культурного обміну та збагачення. Баланс традицій і прогресу є ключем до того, щоб культура залишалася динамічною та живою силою в нашому світі, що постійно змінюється.

Культ саморозвитку: деякі мінуси активного зростання

Авторка:

Євгенія Шевченко

  Сучасний світ перебуває в ері зростання інтересу до свідомості та саморозвитку. Люди все частіше присвячують життя особистісному зростанню, навчанню, вдосконаленню, новим можливостям для розкриття свого потенціалу. Цей процес у суспільстві отримав назву «культ саморозвитку». Незважаючи на позитивний характер цього явища, воно також несе певні загрози як для окремої людини, так і для суспільства в цілому.

  По-перше, зосередженість на саморозвитку може спричинити занадто велике підкреслення індивідуалізму. У гонитві за реалізацією власних цілей і мрій особистість віддаляється від суспільства. Це може привести до втрати навички комунікації, а також навіть до відчуття загубленості серед інших людей.

  По-друге, культ саморозвитку може  перевантажити та підвищити рівень стресу в організмі. Завдяки доступу до безмежної кількості знань і можливостей, люди можуть відчувати невпинний тиск до зростання. І, майже втративши розуміння самого себе, людина приходить до вигорання та погіршення психіологічного стану.

  Нерідко ми чуємо і про синдром самозванця. Це також побічне явище цього культу. У тих випадках, коли особисті досягнення людини не відповідають високим стандартам, у неї з’являється відчуття незадоволення собою. Постійне порівняння з ідеалами призводить до спотвореної самооцінки, тривалих психологічних проблем та навіть депресії. 

  Культ саморозвитку має свої позитивні аспекти, які сприяють особистісному зростанню і удосконаленню. Проте важливо усвідомлювати, що занадто глибоке занурення у цей процес буде шкідливим як для нас самих, так і для оточуючих. Баланс між саморозвитком і підтримкою соціальної взаємодії є ключем до збереження гармонії в сучасному світі.

Український стяг-символ незламності та свободи

Авторка: 

Наталія Сливка                                   

   Прапор—це історичний дух, наша незламність, слава і велич нації. У цей нелегкий час синьо-жовтий стяг має значне та особливе значення, адже став оберегом, окропленим кров'ю українських воїнів. За нього віддавали і віддають життя найкращі доньки і сини України.

   Ще до християнізації Русі синьо-жовті кольори символізували Київську Державу, тому майже всі герби України обрамлялися такими барвами. Вперше поєднання кольорів побачив Львів, оскільки Данило Галицький подарував місту герб із синім тлом, на якому був зображений жовтий лев. Крім того, такі кольори використовували не тільки князі,а місцева знать, шляхтичі, козаки. Варто зазначити, що  синьо-жовтий - це синє небо і родючо-пшеничні поля неньки-України.

   Державний прапор України-це вічно жива пам'ять про минуле і сьогодення, що стає символом не тільки для нас, а й для усього світу.  Хтось називає його оберегом і я цілком погоджуюся з такою думкою людей, адже в ньому наша сила та могутність. З ним у руках воїни України йдуть  у бій, борючись за власні землі, свободу та незалежність.

     Прапор є віковою історією Української держави, який бачив більше ніж знаємо ми. В якійсь мірі в ньому міститься історична біль наших предків через цькування, вбивства народу, голодомор, важкі втрати  у бою рідних чи  близьких родичів. Не можу не зазначити, що саме з прапором у руках  українці  виходили на мітинги та масові акції, щоб подолати злі помисли, які виникали без волі народу.

    Цього року ми відзначали 32-й рік незалежності в умовах повномасштабної війни. Весь світ дізнався,що українська нація—хоробрий, незламний народ. Єдність, віра,  свобода, патріотизм– те, що допомагає нам йти вперед попри будь-які перешкоди. Вірю і знаю, що ця боротьба є переможною для нас, внаслідок якої  синьо-жовтий стяг замайорить в кожному окупованому населеному пункті України.

Людина в натовпі

Авторка: 

Анна Зарудська

   Сучасний світ – це натовп, що рухається в одному темпі, неначе механізм, але в той же час, кожен із нас – це індивідуальність, яка намагається пробитися крізь цей потік.

   «Людина в натовпі» – це боротьба за власний голос та ідентичність. Вона може легко загубитися серед тисяч облич, зникнути в анонімності. Проте саме в цьому натовпі вона має можливість знайти рівних собі, знайти підтримку та розуміння. 

   В той же час, натовп може бути маскою, за якою приховуються відповідальність. Анонімність може призвести до того, що людина втрачає свою особистість, піддаючись загальному впливові. Такий стан речей може легко вести до бездумного слідування модам, тенденціям та штампам.

   У натовпі відбувається дивовижний діалог – мовою жестів, поглядів, посмішок. Людина, загублена серед інших, виявляється не такою самотньою, як може здатися. Ми подорожуємо одне поруч з одним, доторкаючись до кожного, хто перетинає наш шлях, навіть якщо це лише мимоволі.

   Отже, важливо пам'ятати, що кожна «людина в натовпі» несе на собі відповідальність за свої вчинки, слова та вибори. І хоча натовп може мати свої тенденції, важливо залишатися критичним спостерігачем, здатним відрізняти власне бачення від загального прийнятого стереотипу.

   Таким чином, роль «людини в натовпі» — це не лише участь в безмежному потоці подій, а й можливість внести власний слід в історію. Активна, свідома участь дозволяє нам не тільки сприяти позитивним змінам, а й залишати власний відбиток на шляху розвитку суспільства.

Про тьюторство

Чим займається тьютор? Як з'явилися тьютори? Чим тьютор відрізняється від вчителя або репетитора? Чи повинен тьютор допомагати учневі розібратися у складній темі? В яких школах сьогодні є тьютори? - розповідь на сайті
optima.school

Сьогодні все частіше звучить незвичний для вітчизняної системи освіти термін – тьютор. Різні школи та педагоги наводять різні підходи до його ролі та місця в сучасній освіті. Тут ми намагатимемося розібратися, хто такий тьютор, як він з'явився, чим відрізняється від учителя, психолога або репетитора, в чому його місія в «Оптімі»? 

Тьютор (від англ. tutor – наставник) – це педагог та персональний наставник, який допомагає не тільки краще засвоїти важку тему, але й краще зрозуміти свої інтереси, грамотно розставити пріоритети, обрати спеціальність та навчитися вчитися. 

Трохи історії: як з'явився тьютор? 
Перші згадки про тьютора дійшли до нас із часів античної Греції, де існувала практика приватних вчителів (1, 2), які передавали своїм учням не тільки знання, але й практичні навички. Тьютор в такому розумінні був і вчителем, і наставником, і репетитором, намагаючись вирішити всі завдання інституту освіти. 

Уже пізніше тьютори стали посередниками між навчальним закладом, освітньою системою та учнем. Добре розуміючи принцип організації освітнього процесу, вони допомагали досягнути балансу між потребами учня та можливостями школи. 

Наприклад, в XIV столітті в Оксфорді та Кембриджі тьютори допомагали студентові розібратися з бажаною спеціальністю, скласти свій розклад (лекції проходили вільно, студенту потрібно було самостійно вирішити, заняття якого професора він буде відвідувати). 

Для України тьюторство довгий час було (а частково й залишається сьогодні) неформальною або інноваційною практикою. На думку ряду вчених, витоки українського тьюторства потрібно шукати в ідеях О. В. Духновича, К. Д. Ушинського, І. Франка, С. Ф. Русова, Б. Д. Грінченка, І. І. Огієнка, В. О. Сухомлинського, Г. Г. Ващенка, інноваціях та напрацюваннях В. Ф. Шаталова, А. Б. Рєзніка, О. А. Захаренка, Н. П. Гузика. (3) 

І хоча схожі з тьюторством ідеї лунали ще в радянсько-український період, як самостійне педагогічне явище воно сформувалося лише наприкінці ХХ століття, коли в фокус дослідників потрапили особливості роботи педагога в умовах дистанційного навчання. (3) 

Сучасне українське тьюторство переживає інтенсивний ріст, теоретичне та практичне осмислення. У 2011 році було сформовано Тьюторську Асоціацію України, а вже в 2016 проведено науково-педогогічний експеримент МОН «Школа тьюторської майстерності». Хоча тьюторство набирає обертів і має значний потенціал, сьогодні в Україні його зустріти дуже непросто. На практиці воно впроваджено та працює лише в окремих (переважно приватних) школах. 

Тьютори сьогодні: чому вони потрібні в наших школах? 
В бік вітчизняних загальноосвітніх шкіл звучить багато критики: розбалансованість програми, застарілі методики викладання, непропорційність зарплат та навантажень педагогів, необ'єктивний контроль знань та ін. В умовах переповненого класу стає непросто відповісти на всі запитання учнів, пояснити складну тему кожній дитині. В таких умовах саме на плечі батьків лягає необхідність надолужити те, чого не дала дитині загальноосвітня школа. 
Але ця проблема торкнулася не тільки нашої країни, педагоги всього світу давно б'ють на сполох: уніфікована освіта не працює. Щоб домогтися максимальної користі від шкільних років, освітній курс необхідно серйозно адаптувати до особливостей, потреб та можливостей конкретної дитини, впроваджувати якщо не індивідуальну, то індивідуалізовану та гнучку програму. 
Сучасний тьютор – це ланка, яка поєднує освітню систему, школу та конкретного учня та дозволяє зробити навчання дитини більш ефективним та комфортним. Такий педагог допомагає дитині розібратися зі своїми цілями та майбутньою спеціальністю, засвоїти шкільну програму, підтримує та спрямовує учня впродовж усього навчання. З іншого боку, саме він може допомогти адаптувати шкільну програму для учня,  допомогти більше дізнатися з профільного або цікавого предмета. 
Місце тьютора в сучасній школі 
Сьогодні не існує універсального підходу до тьюторингу навіть в рамках однієї країни. Кожна школа, яка визнала провальною ідею уніфікованої освіти, по-різному бачить роль тьютора. Місце тьютора в сучасній школі часто залежить від того, чого саме не вистачає конкретному навчальному закладу та його вихованцям: додаткових занять, профорієнтації,  мотивації тощо. 
Відмінності від репетитора, психолога та класного керівника 
Тьютор, як й приватний викладач, може допомагати учневі засвоїти важку тему, давати додаткові завдання з профільного предмета. Але на відміну від репетитора, який зазвичай не має впливу на навчальну програму, тьютор може внести зміни до навчального плану, безпосередньо вплинути на шкільне життя дитини. 

Тьютор також має справу з подібними завданнями, але застосовує педагогічний інструментарій. 
Увага тьютора зосереджена на одній дитині, її особливостях, потребах та схильностях. На додаток тьютор вирішує завдання в області профорієнтації. 

Завдання тьютора: 
аналіз особливостей, швидкості сприйняття, схильностей, таланту, інтересів та потреб учня; 
допомога у формулюванні мети та профорієнтації; 
складання індивідуального навчального плану; 
аналіз успішності та стану дитини, коригування навчального плану; 
навчання принципам самостійного коригування своєї стратегії освіти, допомога в подоланні проблем і труднощів самоосвіти; 
мотивування до навчання, розвитку, корисного хобі та зацікавлень, участі в дослідницькій або проєктній діяльності; 
гармонізація взаємодії та комунікації в системі школа-учень-сім'я; 
допомога в основах тайм-менеджменту, принципах навчання, поєднанні навчання з іншими інтересами. 
«Оптіма» та тьюторський супровід 
Шкільні роки – це неймовірно відповідальний та чарівний час, який дуже важливо використовувати максимально ефективно. На жаль, більшість вітчизняних шкіл не дають того обсягу знань, який необхідний молодим людям після 11 класу. Ще гірші справи з соціалізацією, навичками, мотивацією, розумінням своїх цілей і пріоритетів. 

Підтримка тьютора є незамінною і в питаннях соціалізації, тайм-менеджменту та мотивації. 

Тьютори – професійні педагоги, які щиро захоплені своєю справою. Це дозволяє їм не тільки робити шкільну програму цікавою та зрозумілою, знаходити спільну мову з дітьми, але й допомагати їм навчитися самоорганізації та відповідальності. Результатом такого підходу стає бажання кожної дитини дізнатися більше з основних предметів, краще опрацювати важливу тему, самостійно ставити навчання вище за звичні розваги. 

1. Gardner III R. et al. Tutoring system innovations: Past practice to future prototypes // Intervention in School and Clinic. – 2007. – Т. 43. – №.2. С. 71-81. 
2. Topping, K. (2005). Trends in peer learning. Educational Psychology: An International Journal of Experimental Educational Psychology, 25(6), 631-645. 
3. Історико-педагогічний аналіз становлення тьюторства в освіті України / К. П. Осадча // Науковий вісник Миколаївського національного університету імені В. О. Сухомлинського. Педагогічні науки. - 2017. - № 4. - С. 395-401 
4. Левківський М. В. Історія педагогіки : навч.-метод. посіб. / М. В. Левківський. — К. : Центр учбової літератури, 2016. — 190 с 
5. Кравченко І. Тьюторство: досвід / І. Кравченко // Освіта : всеукр. гром. політ. тиж. – 2016. – № 13/14 (6–13 квітня). – С. 6–7. 
6. Акініна Н. Тьюторство як технологія Н.Акініна // Освіта. - 2016 - № 6. - 13 квітня (№13-14) 

 

Саморефлексія. Чому люди хочуть іноді бути на самоті?

 

Авторка: Анна Зарудська

Спортзал для біженців

  Люди іноді хочуть побути на самоті з різних причин, і це абсолютно нормально. З початку повномасштабного вторгнення багато хто з нас мусив поступитися власною свободою заради безпеки. Люди об’єднувалися, як з сім’ями, так і з невідомими їм людьми, ночуючи в метро та бомбосховищах. Ті хто виїхав за кордон вимушені були спати в великих спортзалах чи торгових центрах облаштованих під біженців. З часом соціально-активне життя набридає, тому я виділила декілька причин чому ж люди хочуть побути на самоті:

 Творчість:  Багато художників, письменників та інших творчих людей знаходять натхнення у моментах самотності, коли можуть зануритися у свій внутрішній світ.

   Вирішення проблем: Самотність може дати змогу спокійно й ретельно проаналізувати проблему і знайти оптимальне рішення.

  Оновлення взаємин: Занадто багато соціальних контактів із часом може спричинити втому. Відсторонення на короткий період дозволяє знову оцінити і оновити свої взаємини з іншими людьми.

 Саморефлексія: Саморефлексія є цінною практикою, яка передбачає заглядання всередину та вивчення власних думок, емоцій, поведінки та досвіду. Вона відіграє вирішальну роль у особистому зростанні та самосвідомості. 

   На мій погляд саморефлексія вкрай важлива для кожної людини і початок практики може стати трансформаційною подорожжю, яка покращить ваш особистісний ріст. 

   Звісно, кожна людина і кожна ситуація є унікальною, і існує багато індивідуальних факторів, що можуть впливати на бажання бути на самоті. Важливо зрозуміти, що іноді бути на самоті - це не щось погане, а дійсно цінний і корисний час для самопізнання.