Самотність серед людей: чому можна мати багато знайомих і не мати близьких друзів?

Авторка: 

Анастасія Степанчук

   Як часто ви відчуваєте самотність, коли залишаєтесь наодинці зі своїми думками після насиченого дня? Ми щодня спілкуємось з людьми, знаходимось в суспільстві, де завжди потрібно підтримувати комунікацію яка буває бажаною та небажаною. В соціальних мережах ми підтримуємо спілкування, проте велика кількість знайомих не завжди означає наявність близьких друзів.

   Людина може постійно перебувати серед інших, але водночас відчувати самотність і брак емоційної підтримки.

   Самотність - це не лише відсутність спілкування, а й відчуття, що тобі бракує близькості та розуміння. Можна мати активне соціальне життя, але не мати людини, з якою можна відверто поговорити про власні переживання, страхи чи проблеми.

   Однією з причин такого стану є поверхневість частини сучасних контактів.

   Соціальні мережі дають можливість постійно залишатися на зв’язку, однак листування, вподобайки та коментарі не завжди формують довіру. Близька дружба потребує часу, взаємної зацікавленості, щирості та готовності підтримувати одне одного не лише в приємні моменти.

   Ще одним чинником може бути страх відкритися іншій людині. Через попередній негативний досвід, невпевненість або побоювання осуду люди іноді приховують свої справжні почуття. У результаті спілкування залишається приємним, але не переходить на глибший рівень.

   Проблема самотності важлива не лише для окремої людини, а й для суспільства.

   Всесвітня організація охорони здоров’я наголошує на значенні соціальних зв’язків для здоров’я та добробуту . Водночас самотність і соціальна ізоляція - не тотожні поняття: людина може мати багато контактів, але відчувати нестачу близьких стосунків.

   Подолання самотності не обов’язково починається з пошуку нових знайомств. Іноді важливіше приділити більше уваги вже наявним стосункам, проявляти ініціативу, відверто говорити про свої почуття та поступово будувати довіру.

   Адже справжня близькість визначається не кількістю людей поруч, а можливістю бути собою поряд із ними.

У Києві завершуються зйомки фільму «Вольфрам» із Богданом Бенюком та Валерією Ходос у головних ролях

   У Києві добігають кінця зйомки нового українського повнометражного фільму «Вольфрам» (робоча назва – «Серце дитини») режисера Пилипа Іллєнка. Головні ролі у стрічці виконують Богдан Бенюк та Валерія Ходос, оператором-постановником виступає Ярослав Пілунський, а продюсеркою – Анна Капустіна. Фільм створюється за підтримки Державного агентства України з питань кіно.

   «Вольфрам» – психологічна драма про втрату і другий шанс, складні стосунки між батьками та дітьми, цінність часу й силу людської любові. Це фільм про війну, в якому війна не стає головним героєм. Натомість у центрі оповіді – дві родини, чиї долі назавжди поєднує одне серце. Стас молодий і спраглий життя. Гнат уже прожив своє й очікує на його завершення. Але сліпий шматок вольфрамової шрапнелі підміняє їхні долі. Донька Гната Наталка намагається віднайти в цій підміні сенс, справедливість чи бодай милосердя. 

   Режисер стрічки Пилип Іллєнко – український кінопродюсер, колишній голова Державного агентства України з питань кіно, член Європейської кіноакадемії та Української кіноакадемії.  «Вольфрам» для нього стане повнометражним режисерським дебютом. «В основі цієї історії – парадокс: смерть і життя існують поруч, іноді розділені лише кількома годинами. Я хочу розповісти про це, не перетворюючи жодне з них на видовище», – зазначає режисер. – Для мене фільм у підсумку деконструює та переосмислює концепцію часу. Я хочу, щоб ця драма залишила глядача з фізичним відчуттям неперервності: що життя може закінчитися і все одно залишитися у світі – іноді буквально, всередині іншої людини». 

   «Тему, порушену у фільмі, я раніше не зустрічав в українському кіно, – говорить Богдан Бенюк, який у стрічці виконує головну роль. – Пилип Іллєнко звертається до цілої низки важливих тем – від любові та взаєморозуміння до гуманності й людяності. Мій герой дізнається, що для нього знайшовся донор, який віддасть йому своє серце, – і за цим наступає усвідомлення, наскільки складний процес за цим стоїть. Які документи необхідно оформити, як відбувається погодження, як працюють лікарі, за яких умов надається дозвіл на донорство органів… Це непроста історія, в основі якої – передусім бажання жити і дарувати життя іншим. Вона потребує неабиякого дослідження, і якщо вже Пилип узяв до рук камеру, щоб розповісти її – я впевнений, що в результаті ми побачимо справді важливий фільм».

   Особливу увагу творча команда приділяє візуальній мові стрічки. Над нею разом із режисером працює оператор-постановник Ярослав Пілунський.  Художником-постановником фільму виступає Іван Левченко. 

  Продюсерка фільму – Анна Капустіна, засновниця кінокомпанії ALBATROS COMMUNICOS UKRAINE, членкиня Європейської кіноакадемії та Української кіноакадемії. Серед її найвідоміших робіт – документальна стрічка «Земля блакитна, як апельсин», яка здобула нагороду за найкращу режисуру на фестивалі Sundance, була представлена на понад 100 міжнародних кінофестивалях і отримала більш ніж 40 нагород. Інший її документальний фільм, «Трішки чужа», мав світову прем'єру на Берлінале у 2024 році.

   «Вольфрам – це фільм про війну, який не робить війну своїм головним героєм, – говорить Анна Капустіна. – Між двома його героями, які ніколи не зустрічаються — серце і дивна, майже неможлива неперервність життя в країні, де смерть стала частиною повсякденного побуту. Для мене як продюсера саме тут полягає міжнародний потенціал фільму. Ми хочемо розповісти інтимну і глибоко людяну історію, в якій війна постійно присутня, але залишається за межами центру кадру. Вона входить у звичайне життя раптово і незворотньо, змінюючи долі людей, які просто планували своє майбутнє, закохувалися, сперечалися з батьками, ставали старшими».

   Днями одним із знімальних майданчиків стрічки став столичний Будинок кіно. Знімальний процес також відвідав голова Державного агентства України з питань кіно Андрій Осіпов, який поспілкувався з кінематографістами та ознайомився з перебігом роботи над стрічкою.

   «Тема фільму надзвичайно непроста. Працювати з нею – виклик і водночас свідчення сміливості сценариста, режисера та всієї творчої групи. Сюжет фільму потребує особливої майстерності й від акторів, а акторський склад цього фільму, без сумніву, блискучий. Держкіно поруч із командою – не лише фінансово. Ми готові допомагати інформаційно, методично та в інший спосіб підтримувати людей, які створюють українське кіно. Бажаю команді фільму успішно пройти всі виробничі етапи. Звісно, чекатимемо на фільм на великих екранах і бажатимемо йому професійних нагород, а головне — визнання глядачів», – говорить Андрій Осіпов. 

   Творча команда розглядає «Вольфрам» як проєкт із міжнародним фестивальним потенціалом. Серед пріоритетних майданчиків для майбутньої прем'єри – провідні європейські кінофестивалі, а після фестивального представлення команда планує кінотеатральний прокат і міжнародну дистрибуцію.

   Після завершення знімального періоду робота над фільмом «Вольфрам» продовжиться на етапі постпродакшну. Дата прем’єри буде оголошена додатково.

Осіння хандра: як пережити

Авторка: 

Ліна Пономаренко

 

    Уявімо ситуацію: Ви прокинулись за звичним будильником, у кімнаті прохолодно й темно, а за вікном починає накрапати дощ і потроху розвіюється туман, так Вам ще й потрібно збиратись на роботу/навчання і залишатись продуктивним та у привітному настрої! 

   Так,  картинка не з найкращих, якщо Ви не є прихильником осені. У цей період року дуже легко впасти у меланхолійний стан, особливо, коли погода надворі, випадкові пригнічені перехожі й холодні батареї підсилюють його. У цій статті Ви знайдете відповідь на питання, яке, я впевнена, значною мірою турбує Вас: «як подолати осінній депресняк?»

  Звідки взагалі виникає бажання закутатись у плед і нікуди не виходити з кімнати хоч декілька днів? Психологи  розповідають про два головних параметри цього стану: 

   Реакція організму на зміну пір року: звичайно, що ми звикли до довгого літнього дня і чистої,  ясної погоди, тому нас пригнічує сезонна пасмурність і туманність. Тож, оскільки зменшується і світловий день – нам не вистачає серотоніну – гормону, який відповідає за щастя.

   Надлишок мелатоніну: поряд зі зменшенням кількості вироблення серотоніну,  у нас перевищується рівень мелатоніну,  оскільки ми більше часу перебуваємо у темряві, через що може виникати сонливість та зменшення кількості енергії. Але хіба ж ми маємо бути у такому апатичному стані впродовж усієї осені, а згодом і зими? Звісно, що, ні - тому для Вас декілька простих дій, які зможуть покращити Ваш настрій і загальний стан, та, певною мірою, повернути Ваше відчуття жаги до життя.

   Як би банально це не звучало, але вийдіть на пішу прогулянку. Тепло й затишно одягніться, запросіть друзів чи просто прихопіть навушники, улюблений напій і вирушайте. Пройдіться парком, сквером чи бульваром та намагайтеся побачити прекрасне: пожовкле листя, яке ще не зовсім опало, змочені дощем алеї та легку димку туману – намагайтесь романтизувати.

   Або ж, можете провести чудовий вечір і вдома – запалити ароматні свічки, взяти ту саму книжку чи поетичну збірку, прочитання якої Ви вже давно відкладали, чи приділіть час заповненню особистого щоденника й зануртесь у цю атмосферу. Особливо в нагоді Вам стане ця порада, якщо Ви вже давно працюєте в режимі «як білка в колесі» -  іноді так важливо просто заземлитись і дати собі час на такий звичайний відпочинок – де ніхто Вас не турбує, Ви оточені лише приємними речима – дайте собі право хоч трохи побути в цьому моменті й відновити ресурс.

  Також, можете спланувати маленьку поїздку – не обов’язково виїжджати за межі країни чи області, у якій Ви мешкаєте. Навіть звичайний виїзд за кілометрів, скажімо, 20, може надихнути Вас на щось хороше й підняти настрій. Поцікавтесь, чи є поблизу Вас якісь визначні місця, або ж навіть сплануйте затишну фотосесію (можете почерпнути образи чи пози для фото на Pinterest). Запевняю Вас – це може бути одним із найкращих ваших спогадів з осені!

   Звичайно,  Ви можете спробувати і створити щось своє: записатись на майстер-клас з написання картин, чи гончарства, створити колажі чи навіть, як би це не звучало, - аплікації! Так, Ви правильно мене зрозуміли. Іноді навіть таке просте заняття з дитинства може витягнути Вас з апатичного стану і навіяти хвилинку приємної ностальгії. Головне – знайдіть у собі сили спробувати щось нове, чи повернутись до улюблених хобі. Спробуйте зрозуміти, що може дати Вам ресурс навіть у період, коли Вам не хочеться абсолютно нічого.

   Проте, мушу зазначити  –  якщо стан меланхолії та апатії триває у Вас довше ніж декілька тижнів – не ігноруйте це і проконсультуйтесь у психолога.

  Але, якщо ж це звичайна хвиля осіннього смутку – можете спробувати скористатись способами, які зазначені вище. Запевняю Вас – осінь не триває вічно. Після цієї прекрасної пори року та непрогнозованої зими нас чекає квітуча весна та яскраве літо. Тож, давайте виходити зі стану сезонного пригнічення разом!

 Безкоштовні лінії психологічної підтримки в Україні:

  1545 –  урядова лінія кризової підтримки

Цифрова пам’ять боротьби: Національний військово-історичний музей на додаток до 3D туру, запустив мультимедійний путівник

   Мультимедійний аудіогід та QR-коди у залах: у столиці фіналізували проєкт з оцифрування воєнної спадщини

   У Києві презентували проєкт з оцифрування 500 артефактів Війни за Незалежність та запустили мультимедійний аудіогід

 У Національному військово-історичному музеї України відбулася офіційна презентація результатів проєкту «Цифрова музеєфікація сучасної воєнної спадщини: фото, 3D та аудіогід Національного військово-історичного музею України», який реалізовано спільно з ГО «Український центр розвитку музейної справи» за підтримки Українського культурного фонду.

 Результатом ініціативи стало створення повноцінного цифрового архіву з понад 500 унікальних музейних предметів періоду від 2014 року до сьогодення, а також запуск двомовного мультимедійного аудіогіду. Відтепер відвідувачі музею та користувачі з усього світу можуть взаємодіяти з експонатами через QR-коди, роздивлятися деталізовані 3D-моделі та переглядати відеосюжети про їх історію.

 Новий мультимедійний аудіогід повністю покриває експозицію 3-го поверху музею і охоплює 35 тематичних вітрин, присвячених Війні за Незалежність України. Загальна тривалість матеріалу становить майже 300 хвилин записів, що містять розповіді від Революції Гідності до звільнення Херсона у 2022 році.

 Де подивитись: https://youtube.com/playlist?list=PLRY3TyKwX6os&si=f1NO1IIS2Ya1DfPf або на сайті проєкту - https://audio-nvimu.com.ua/guide

   Головна мета цифрового оновлення — не замінити фізичний огляд експонатів, а дати відвідувачу «додаткові двері» до кожної вітрини. Скористатися путівником можна безпосередньо в експозиції через QR-коди, а також онлайн на сайті музею, де є можливість вивчати деталізовані фотографії та обертати 3D-моделі окремих експонатів. Крім того, зібрані матеріали можуть слугувати цілісним курсом мінілекцій для освітнього процесу, зокрема у школах.

   Як відбувалось оцифрування: для створення якісного електронного архіву прямо в залах музею розгорнули 3 спеціалізовані фотостудії: для зйомки військової форми на манекенах, зйомки у площині (флатлей) та для предметної зйомки об'ємних об'єктів. Робота тривала понад 5 тижнів, і за цей час команда оцифрування зробила понад 6 000 високоточних фотографій. Підготовка гіда стала для науковців окремим дослідженням, що дозволило суттєво покращити атрибуцію експонатів та уточнити хронологію.

​Відео - https://youtu.be/wANwvvKS9TI 

 Оцифрування проводилося із застосуванням міжнародних стандартів preservation imaging (FADGI, Metamorfoze) та специфікацій роботи з даними (ISO 21127, IIIF). Для складних і глибоких предметів (касок, елементів зброї, деформованої техніки) застосовували технологію фокустекінгу (focus stacking) — пошарового поєднання точок фокусу, що забезпечило максимальну чіткість і різкість кожного міліметра поверхні.

  Усі створені цифрові матеріали будуть також зберігатись у Єдиному державному реєстрі Музейного фонду України.

   Головна унікальність проєкту — у поєднанні високих технологій із живою людською пам'яттю. Пересічний відвідувач у музейній залі може легко пройти повз порваний пластиковий пакет чи стару шапку з ковдри. Але завдяки 3D-фіксації та аудіогіду ці речі «заговорили»:

  Звичайний пакет для їжі виявляється життєво необхідним предметом із полону. Через нього наші полонені воїни швидко відціджували рідину з дуже гарячої похльобки, бо їм давали лише одну хвилину на обід, і таким чином вони намагались встигнути її з'їсти.

  Непоказна шапка, зшита полоненими азовцями з радянської ватної ковдри, стає свідченням незламності у холодних неопалювальних камерах.

   Футболка із номерами телефонів, виведеними ручкою на звороті, — це зашифрований зв'язок із родинами побратимів, який виносили з полону на собі ті, кого обмінювали першими.

 Поряд із такими особистими свідченнями людського побуту на війні, команда зацифрувала й важке екіпірування, бойові прапори з автографами, пошкоджену броню та сучасні безпілотники.

Юрій Кошель, т.в.о. директора Національного військово-історичного музею України: «Ми працюємо з історією в режимі реального часу: подія сьогодні потрапляє в новини, а вже завтра ми маємо зберегти її свідчення. У період війни музей не може чекати на настання миру — ми повинні берегти фонди й водночас залишатися відкритими для суспільства. Мультимедійний аудіогід та 3D-моделі дозволяють вийти далеко за межі огляду статичних експонатів за склом і глибоко відчути людські долі, приховані в кожній речі. Наш новий формат — це можливість тримати зв'язок із рідною спадщиною навіть для тих українців, які зараз перебувають далеко від дому чи на фронті».

Олександр Алфьоров, Голова Українського інституту національної пам'яті: «Реалізований у Національному військово-історичному музею України проєкт уже став одним із наріжних камінців нашої памʼяті про Війну за Незалежність, яка почалась у 2014 році. Як аудіогід, так і оцифровані артефакти, займуть своє гідне місце у своїх колах потенційних користувачів. Скажімо, 35 розповідей про Війну за Незалежність — це унікальний посібник для багатьох школярів, студентів, а також — їх учителів та батьків. Автори у доступній та зрозумілій формі надають слухачу не лише потрібну інформацію, а й діляться з ним спогадами та емоціями безпосередніх учасників тих подій. Що ж до експонатів, оцифрованих у 3-д технологіях, то вони стануть цінною знахідкою не лише вітчизняних допитливих користувачів інтернету, а й вочевидь — західних відвідувачів. З таких цеглинок, як цей проєкт, ми й вибудовуємо каркас нашої національної памʼяті».

Кирило Семенюк, керівник команди з оцифрування експонатів: «Більшість предметів сучасної війни на перший погляд здаються звичайними або побутовими — люди часто проходять повз них у залах і навіть не здогадуються про їхнє справжнє значення. Задача оцифрування та аудіогіду — зробити так, щоб жодна така історія не залишилася мовчазною. Ми прагнули зафіксувати не лише об'єм чи формальні параметри речі, а передусім зберегти пам'ять про людину, яка тримала її в руках на фронті чи в полоні».

Влад Піоро, керівник проєкту, голова ГО «Український центр розвитку музейної справи»: «Після лютого 2022 року цифровізація перетворилася з інструменту популяризації на критично важливий елемент захисту культурної спадщини. Оцифрування за міжнародними стандартами FADGI та IIIF гарантує, що інформація про наші музейні скарби збережеться на покоління вперед, незалежно від будь-яких зовнішніх загроз. Цей проєкт наочно довів, що якісний цифровий продукт працює як стимул, який підсилює бажання відвідати музей і побачити оригінали на власні очі».

Ярослав Тинченко, військовий історик, заступник директора музею з наукової роботи: «За кожним музейним предметом стоїть конкретна історія — подія, військовий підрозділ, людська доля. Понівечений прапор із Донецького аеропорту чи обгоріле Євангеліє з-під Іловайська можуть розповісти про війну значно більше, ніж здається на перший погляд. Наше завдання — не лише зберегти ці свідчення, а й зробити їхні історії доступними та зрозумілими якомога більшій кількості людей. Завдяки цифровим технологіям ми можемо показати експонати в деталях, пояснити їхнє походження, відтворити обставини історичних подій і донести ці розповіді до людей. Причому не лише в Україні, а й у всьому світі. Адже йдеться не просто про доступ до цифрових зображень, а про доступ до самої історії України, розказаної через її справжні матеріальні свідчення».

Медіапартнери проєкту: АрміяInform, Армія FM, Армія TV, Суспільне мовлення, Фокус, Ділова столиця, Oboz.ua, Speka.media, Вечірній Київ, mind.

Довідка: Проєкт «Цифрова музеєфікація сучасної воєнної спадщини: фото, 3D та аудіогід Національного військово-історичного музею України» реалізовано ГО «Український центр розвитку музейної справи» у партнерстві з Національним військово-історичним музеєм України за підтримки Українського культурного фонду в межах конкурсної програми Культурна спадщина.

https://www.facebook.com/nvimu/?locale=uk_UA

Леонід Коваленко

Інформаційний шум: як не стати жертвами маніпуляцій

Авторка:

Анастасія Степанчук

  Щодня ми стикаємося з маніпуляціями, фейками та недостовірною інформацією. Соціальні мережі, Telegram-канали й новинні сайти постійно наповнюють наш інформаційний простір повідомленнями, правдивість яких не завжди можна встановити з першого погляду. Особливо гостро ця проблема постає під час повномасштабної війни, коли інформація може впливати на суспільні настрої, психологічний стан і відчуття безпеки.

  Зараз всі активно користуються соціальними мережами, щодня стикаються з необхідністю відрізняти факти від вигадок. Проте чи завжди ми перевіряємо інформацію, перш ніж повірити їй або поширити серед друзів?

Маніпуляції як зброя

   Під час війни дезінформація стає інструментом впливу на суспільство. Її мета - посіяти паніку, підірвати довіру до державних інституцій, дискредитувати українських військових або посилити розбіжності між людьми.

  Маніпулятивні повідомлення не завжди виглядають неправдоподібно. Вони можуть містити справжні фотографії, частково правдиві факти або вирвані з контексту цитати. Часто такі публікації супроводжуються емоційними заголовками: «Терміново!», «Від вас приховують правду!» або «Негайно поширте!». Їхнє завдання - викликати сильну реакцію, щоб людина не замислювалася над достовірністю прочитаного.

Як не потрапити в тенета дезінформації?

  Протидія дезінформації починається з критичного мислення. Перш ніж поширювати новину, варто перевірити її в кількох незалежних джерелах, знайти першоджерело та звернути увагу на дату публікації. Важливо також розрізняти факти, авторські оцінки й припущення.

  Не менш небезпечно поширювати неперевірені повідомлення про обстріли, переміщення військових або наслідки атак. Навіть якщо інформація здається правдивою, її публікація може зашкодити безпеці людей.

   Інформаційна грамотність - це не лише вміння розпізнавати фейки. Це відповідальність за власні дії в цифровому просторі. Кожен користувач може або сприяти поширенню маніпуляцій, або зупинити їх, відмовившись ділитися сумнівним контентом.

   Під час війни важливо не просто споживати інформацію, а вміти її аналізувати.

   Адже критичне мислення допомагає зберігати не лише власну інформаційну безпеку, а й стійкість суспільства загалом.

Вийшов тизер дебютного повнометражного фільму Владлена Одуденка «Дні нашого життя»

   Кінокомпанія Arsenal Films працює над повнометражним ігровим фільмом «Дні нашого життя» (робоча назва). Одну з головних ролей в стрічці виконає Станіслав Боклан. Фестивальна прем’єра стрічки запланована на 2027 рік.

 «Дні нашого життя» - це повнометражний режисерський дебют Владлена Одуденка, відомого художника-постановника та володаря чотирьох статуеток національної кінопремії «Золота Дзиґа». Він у фільмі виконав головну роль — 50-річного Влада, який опинився між обов'язком перед батьками, що потребують постійного догляду, і прагненням жити із сім'єю, що виїхала за кордон після повномасштабного вторгнення. Кіно зображує, як війна змінює приватне життя: про родини, роз'єднані на роки, про дистанційне батьківство, про виснаження тих, хто доглядає за близькими, і про любов як щоденну дію.

   З тизером можна ознайомитися за посиланням https://youtu.be/09pNi8xYHNo

   Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду.

   Виробництво буде створюватися в копродукції з іспанською кінокомпанією Edna Cinema та European Solidarity Fund For Ukrainian Films (ESFUF).

   Роль батька Влада, тяжко хворого літнього чоловіка із паралізованими ногами, зіграє відомий актор театру та кіно Станіслав Боклан («Поводир», «Межа», «Пульс»). 

   “По-перше, сценарій… Він цікавий тим, що це не якась вигадана художня історія, а майже документальний шмат життя героїв. Про біль, передчуття втрати, любов, відданість і, попри все, про надію! Я навряд чи згадаю, чи у мене до цієї пропозиції був в роботі подібний матеріал.

  По-друге, знімальна група (навмисно не виділяю нікого окремого, бо для мене це єдиний механізм), яка має свій особливий погляд на мистецтво, а тим паче на існування актора та його гру в кадрі. Тож все це було для мене певним творчим викликом, і не погодитися попрацювати з цими людьми було б з мого боку невдалим рішенням”, — розповідає Станіслав Боклан.

   Екранну дружину Боклана в картині зіграє його справжня дружина — актриса Наталія Кленіна, в доробку якої понад 50 робіт в кіно та на телебаченні.

   Продюсер та оператор фільму – Валентин Васянович, який зрежисував такі фестивальні хіти, як «Атлантида», «Відблиск» та «За перемогу!», а також був оператором титулованого фільму «Плем’я».

   Візуально й стилістично фільм стане стриманою, але емоційно глибокою оповіддю, де перевага надаватиметься статичній камері та довгим, споглядальним кадрам, що дозволять занурити глядача у  складний внутрішній світ персонажів. А природне, м’яке освітлення та поєднання професійних і непрофесійних акторів створять відчуття реалістичності й камерності, віддзеркалюючи особистий зв’язок режисера з історією про його власних батьків. 

  “Ця історія є автобіографічною, і всупереч складним обставинам, мені вдалося налагодити зв’язок зі своїми батьками. “Дні нашого життя” — це фільм про любов і про те, як відродити почуття до найрідніших людей. Це історія про шлях від розлуки до примирення та щоденного піклування. Важливо, що попри складну тему й поширеність такої ситуації (як в Україні, так і в інших країнах), ми прагнемо створити справді світле кіно, яке надихатиме й даруватиме надію” - ділиться режисер, автор сценарію та виконавець головної ролі Владлен Одуденко.

  Знімальний процес драматичної стрічки триває. Наступного року творці планують міжнародну фестивальну прем’єру «Днів нашого життя», а вже в 2028 році картина вийде в національний кінотеатральний прокат. 

  Стежити за проєктом можна на сторінках фільму в Instagram та Facebook.

  Завантажити кадри з тизеру: https://drive.google.com/drive/folders/1JGW4ZeDFuQ-GvAKmFL0Lmyij7hC52JrZ

  Проєкт реалізується за підтримки Українського культурного фонду. #запідтримкиУКФ

Мистецтво бути під час війни: у Києві відбувся IV форум «Освіта ДивоСвіту 2026»

   Від сміливості бути до сили творити: підсумки IV форуму «Освіта ДивоСвіту»

   Освіта як шлях вільної людини: у Києві відбувся IV форум «Освіта ДивоСвіту 2026»

   4 жовтня 2026 року у київському Pochayna Event Hall відбувся IV форум «Освіта ДивоСвіту». Подія об'єднала понад 40 провідних спікерів — філософів, військових, науковців, митців, управлінців та практиків освіти, а також сотні освітян, батьків і громадських діячів з усієї України.

   Наскрізною темою цьогорічного форуму стало «Мистецтво бути» — візія, побудована довкола чотирьох ключових станів сучасної людини: здатності бачити реальність без спотворень, розуміння глибинних зв’язків, відповідальної дії та збереження внутрішньої цілісності. Це розмова про освіту не як систему оцінок чи формальних дипломів, а як простір формування вільної особистості, здатної зберігати внутрішні орієнтири у часи граничних випробувань.

  Інесса Кравченко, видавчиня "Колесо життя", ведуча та організаторка форуму: «Найважливішим здобутком форуму стало відчуття спільноти. Люди з дуже різним досвідом — військовим і цивільним, освітнім, мистецьким і філософським — говорили про одне: у серцевині освіти має залишатися людина. Не оцінка, не програма чи виконаний норматив, а дитина, яку потрібно почути, допомогти їй відчути власну цінність, знайти внутрішні опори та віднайти "внутрішній дім".

   Мабуть, найцінніше сталося вже після форуму: люди поверталися додому з відчуттям, що вони не самі. Що їхня праця — не дивакувата мрія окремої «білої ворони», а частина спільного пошуку. «Дивосвіт» продовжився в них — у школах, розмовах, поглядах, рішеннях і зустрічах із дітьми. Бо світ, якого ми прагнемо, не з’явиться сам. Він народжується щоразу, коли людина, попри страх і невизначеність, обирає вирощувати живе. І допомагає іншій людині відкрити в собі силу творити майбутнє.». 

  Програма Головної сцени запропонувала учасникам глибинне занурення у виклики сучасної педагогіки, філософії та виховання:

Філософ і капелан Андрій Зелінський окреслив людську гідність у промові «Розкіш бути людиною», акцентувавши на тому, що свобода вимагає відповідальності та внутрішньої зрілості. Доктор філософських наук Сергій Форкош розібрав межі комп'ютеризації у виступі «Навіщо вчитися, коли ШІ знає відповідь?», а соціологиня Алла Петренко-Лисак розкрила феномен дому та коріння через пам'ять і шлях.

  Священник і філософ Георгій Коваленко говорив про духовні заповіти й свободу у виступі «Софійність». Клінічний психолог, ветеран ЗСУ та директор школи #brobots Пилип Духлій у виступі «Сміливість бути поганим» наголосив, що сучасному вихованню бракує здатності ставити межі й навчати дітей витримувати труднощі: фрустрація без підтримки травмує, але підтримка без меж позбавляє дитину стійкості. Пані генерал-майор СБУ Юлія Лапутіна розкрила тему морального вибору під час війни, а полковник Віктор Шидлюх представив досвід розбудови військового лідерства.

  Лікар Вʼячеслав Смірнов та дієтологиня Ксенія Фощій обґрунтували тілесність та здоров'я як критичну основу для успішного навчання. Професорка Вікторія Халамендик представила антропософський погляд на біографію людини та її 12 чуттів, підкресливши, що освіта є «шляхом», а не «послугою». Очільниця Britannica School Лариса Андрійченко акцентувала на відмінностях персоналізованої школи від масової, зазначивши, що вони «просто роблять різні речі», адже персоналізація будує процес заради розвитку унікальності самої людини. Поет Володимир Нікітін розмірковував про шлях майстра й учня.

  Філософ Олександр Філоненко у виступі «Мистецтво бути щасливим посеред катастрофи» поділився візією того, як навіть у найтемніші часи зберігати спроможність до подиву, вдячності та творення спільних сенсів. Засновник Cowo.guru Андрій Мельник розкрив концепцію «Школи містянина». Доктор філософських наук, директор ГО «Несторівський центр» Віталій Хромець говорив про ключову роль вчителя в освіті у своєму виступі: «Солдат виграє війну. Учитель виграє мир».

 Андрій Зелінський, військовий капелан, філософ, співзасновник Української академії лідерства: «Справжня людина, за Сковородою, починається із серця. А серце у філософії Сковороди — це безодня думок, а отже, і можливостей. Воно не має чітких контурів чи визначень, залишаючи людині простір пізнати себе, віднайти своє зерно, свою силу і власний шлях.

  Освіта — саме про це. Учитель — більше, ніж професія, це мистецтво і навіть місія. Особливо сьогодні, в Україні: допомогти людині в час невизначеності знайти себе, побачити власні можливості й розвинути свій потенціал. Для того, щоб засівати лани, прокладати мости й запалювати зорі…”

   Важливою частиною форуму став запис живого подкасту «За текстом» на тему: «Прочитати війну: навіщо мілітарна література сучасній освіті», який відбувався прямо на головній сцені. Модератором розмови виступив автор та ведучий подкасту — актор, режисер, радіоведучий та військовослужбовець НГУ Кирило Лукаш. Учасники дискусії — поет, музикант і військовослужбовець Олег Каданов та парамедикиня, волонтерка й військовослужбовиця Юлія Паєвська («Тайра»). Вони обговорили важливу роль вчителя в житті кожної людини (в широкому сенсі цього слова) та значення книг, написаних безпосередніми учасниками бойових дій і розказали про свої нові книги, які найближчим часом будуть опубліковані. 

   Паралельно з Головною сценою працювала зона панельних дискусій, де експерти обговорювали практичні інструменти трансформації галузі:

  Освіта крізь призму війни: обговорювали питання безпеки, переосмислення ролі вчителя, пошуку балансу між українською та закордонною системами навчання та виховання людини майбутнього в умовах воєнного стану (модераторка — Ганна Іваницька; учасники: Катерина Стрій, Вікторія Хромець, Микита Цивінський, Іванна Коберник, Ростислав Перехожук).

  Мистецтво залишатися людиною: відбулась дискусія про роль культури, музики, літератури та емпатії у формуванні зрілої особистості (модераторка — Вікторія Халамендик — докторка філософських наук, професорка, експертка з питань виховання й освіти дітей і дорослих). Керівниця департаменту стратегічних ініціатив UAnimals Ольга Мацько підкреслила, що гуманне й дбайливе ставлення до тварин та довкілля є базовим фундаментом для виховання здорового, чуйного суспільства. Також у панелі взяли участь Антон Атаманчук, Наталія Вайнілович, Віталій Загоруйко та Ольга Бондарчук.

  Освіта в дії: як будувати сильні освітні середовища: практична панель щодо управлінських рішень, інновацій, партнерств та забезпечення фінансової стійкості закладів. Виконавча директорка Українського культурного фонду Анастасія Образцова наголосила, що головним активом освітньої інституції для залучення недержавного фінансування є інституційна довіра, прозорість та спроможність мислити мовою вимірюваних результатів. Дискусію модерував Іван Форманюк, а до обговорення долучилися Леся Литвиненко, Анна Пуцова та Олена Вєдєрнікова.

 Особливу атмосферу події створювала мистецька програма: пластичний перформанс від театру Люсі Пономаренко, виступи фольклорного ансамблю «Кралиця» під керівництвом Івана Синельникова, DakhTrio, Павла Гоца (учасника гурту NAZVA та військового) та Івана Ткаленка (бандуриста та військового),  Євгена Хмари та співачки ODARA. Пронизливим моментом стало читання віршів військовими поетами — Ігорем Мітровим та Оленою Герасим'юк у супроводі бандуриста Євгена Йовенка (музикант ONUKA, військовослужбовець). Музичним фіналом заходу стало виконання «Гімну ДивоСвіту» Євгеном Хмарою та ODARA.

Про форум «Освіта ДивоСвіту». 

Це щорічний всеукраїнський світоглядний та освітній форум, заснований видавництвом «Колесо Життя» та дослідно-освітньою платформою «Людина ДивоСвіту». Мета події — переосмислення освіти не як інструменту отримання балів чи диплома, а як процесу формування вільної, цілісної особистості, здатної спиратися на власні цінності та творити майбутнє.

 Світоглядною основою та концептуальним орієнтиром форуму є казка військового капелана й філософа Андрія Зелінського «Семенові зорі». Щороку захід збирає «сузір'я» мислителів, військових, науковців, освітян, управлінців та митців задля спільного пошуку внутрішніх опор та відповідей на ключові виклики українського суспільства.

Організатори події: видавництво «Колесо Життя» та неформальна дослідницько-освітня платформа «Людина ДивоСвіту».

Спеціальний партнер: Навчально-методичний центр «Освіта. Діти. Майбутнє».

Генеральний медіапартнер: Всеосвіта

Медіапартнери: Громадське радіо, Mind.ua, The Page, Speka, Вечірній Київ, Oboz.ua, Фокус, Ділова Столиця, Education.ua, Ua.news

Леонід Коваленко