Палітра злочинів і покарань на Запорізькій Січі була надзвичайно широка та різноманітна. Серед тих, які виділяло звичаєве кримінальне право, провідне місце займали:
— злочини проти життя. Найтяжчим вважалося вбивство козаком козака, за здійснення якого, "тільки в цьому докажеться", обвинуваченого закопували в землю разом із своєю жертвою. За стародавнім козацьким повір'ям вважалося, що під землею жертва вічно буде душити свого кривдника, адже вбивцю зв'язували і клали під труну;
-злочини проти здоров'я. Нанесення тілесних пошкоджень у п'яному вигляді із застосуванням зброї інколи каралося переламуванням однієї ноги. За більшу провину переламували руку і ногу, що фактично означало відлучення від козацького ремесла;
-військові злочини. Були такі:
- дезертирство,
- програш бою,
- ухилення від зайняття посади, на яку козака обрало товариство,
- пияцтво під час походу.
За здійснення протиправних діянь цієї категорії на злочинця очікувала смертна кара. П'яного під час морського походу викидали за борт, а під час сухопутного маршу— прив'язували до коня і ганяли по степу, доки винуватий не помирав. Для профілактики пияцтва на Запоріжжі існував так званий Гадючий острів, куди січовики відправляли невиправних пияків, де й кидали їх напризволяще;
-майнові злочини. Відрізнялися:
- крадіжка,
- розбій,
- неповернення боргу.
У залежності від об'єкта посягання розрізнялися
- крадіжка особистого майна
- майна всього запорізького товариства.
В останньому випадку обвинуваченого очікувала смертна кара. Неповернення боргу тягнуло за собою приковування до лафета гармати. Винний звільнявся лише в тому разі, коли повертав борг, або хтось із родичів чи друзів поручався за нього.
Кара на смерть у Запорізькій Січі була достатньо різноманітною. Серед простих розрізняли:
- відрубування голови,
- рідше розстріл,
- повішення.
Останній вид покарання, як правило, застосовувався до рецидивістів. Мали місце повішення козака догори ногами та ребром за гак. У такому положенні небіжчик продовжував перебувати до того часу, поки кістки не опадали на землю.
Інколи на Запоріжжі застосовувалася така люта страта, як посадження на палю. Паля — це високий дерев'яний стовп із металічним наконечником. Для того, щоб стратити злочинця, його піднімали кілька осіб і насаджували на штир. Під вагою свого тіла засуджений повільно конав. Зняти небіжчика ніхто не мав права під загрозою смерті.
За козацьким звичаєм смертної кари можна було уникнути лише у тому разі, якщо котрась із дівчат бажала вийти за приреченого заміж. Однак такі факти були поодинокі і мали місце лише в середовищі паланкових козаків.
Найбільш поширеним покаранням серед козаків було прив’язування до гармати на площі, шмагання нагаями під шибеницею, приковування злодіїв до ганебного стовпа, забивання буковими киями осіб, що здійснили конокрадство, пограбування купців, порушували військову дисципліну. Винного прив'язували до стовпа і тримали в такому положенні, доки він не помирав. Муки засудженого збільшувалися, бо кожен, хто проходив мимо, міг бити прикутого киями. Процедура, як правило, закінчувалася смертю від фізичних страждань або забиванням людини. Майно загиблого
передавалося усьому товариству. Однак, траплялося й таке, що деякі засуджені не лише залишалися живими, але й отримували від товаришів гроші за мужність.
Застосовувалися також покарання, що спрямовувалися на обмеження козацьких вольностей. Так, за вчинення дрібних правопорушень передбачалося обмеження певних прав, зокрема накладалася заборона на зайняття виборних козацьких посад.
При всьому розмаїтті каральних санкцій звичай не передбачав судових виконавців, а в разі страт— катів. Оскільки лицарству не личило бруднити руки кров'ю беззбройної жертви, був знайдений оригінальний спосіб приведення вироку до виконання. Страта доручалася іншому засудженому на смерть. Якщо ж такого на момент страти не було, то суд відкладав виконання вироку до того часу, поки до в'язниці не потрапляв новий звинувачений. Привертає увагу така особливість запорізького судочинства: тілесно карали переважно за майнові, економічні провини, а на смерть — за злочини проти особистості.
Покарання на Запорізькій Січі мало на меті підтримання військової дисциплин в козацькому середовищі та служило своєрідною профілактикою для тих, хто бажав стати лицарем і оволодіти козацьким ремеслом. У такий спосіб товариство намагалося відгородитися від тих бажаючих покозачитися, хто мав кримінальне минуле або, за висловом Миколи Гоголя, "у кого вже моталася біля шиї мотузка".
Таким чином, уся процедура, від розслідування злочину до винесення вироку, у тому числі й вибір покарання, у Запорізькій Січі базувалася винятково на засадах звичаєвого права.
І. Вільшанський
П. Галатенко
П. Галатенко
Немає коментарів:
Дописати коментар