Интернет реклама УБС

07.07.16

Модернізація промислових виробництв в умовах інноваційної політики.

Роботизований завод "Фольксваген"
Динамічний розвиток промисловості неможливий без впровадження інноваційних технологій, проектів і освоєння конкурентоспроможної продукції.

Промисловість в значній мірі є визначальним сектором національної економіки. Аналіз стану промисловості показує, що в даний час основними проблемами її розвитку є нестійкість, уповільнення темпів зростання в попередні роки, зниження найважливіших показників ефективності виробництва, повільне поліпшення структури промислового виробництва і експорту, досить високий фізичний і моральний знос основних виробничих фондів, високий рівень витрат ресурсів. Основним же фактором, що стримує зростання промислового виробництва і позитивні структурні зрушення, є низька конкурентоспроможність вітчизняної продукції. Це обумовлено, в першу чергу, невисокою інвестиційною та інноваційною активністю в промисловості. Вирішення цих завдань вимагає проведення промислової політики, спрямованої на активізацію інвестиційної та інноваційної діяльності, модернізацію обладнання, впровадження нових і новітніх технологій, підвищення ефективності виробництва та конкурентоспроможності промисловості України на основі переходу на інноваційний шлях розвитку.

Розробка ефективного механізму модернізації виробництва та інвестування коштів в основний капітал, визначення основних напрямків інноваційного розвитку, прогнозування ефективності інвестування і використання основних виробничих фондів обумовлена ​​ситуацією, що склалася і виниклими проблемами в розвитку промисловості, що вимагає переоцінки її ролі в розвитку економіки країни. Технологічне переоснащення промисловості на виробництво конкурентоспроможної продукції необхідно здійснювати за рахунок власного ресурсного, виробничого і науково-технічного потенціалу та в значній мірі за рахунок модернізації виробництва і трансферту високих технологій та залучаючи іноземні інвестиції.

Проблеми, пов'язані з ефективним менеджментом стратегічних інвестиційних проектів з модернізації та реконструкції на підприємствах переробної промисловості в умовах глобалізації досліджені недостатньо. Зокрема, не розроблений механізм модернізації і реконструкції виробництв, що діють не на повну потужність і збиткових виробництв.

Основні підходи до визначення реконструкції та модернізації промислових підприємств.

Забезпечення нового якісного розвитку економіки на користь обробних галузей економіки і його інноваційне структурне наповнення і технологічне оновлення є єдиною альтернативою позиціонування в системі світогосподарських відносин національних держав, що володіють значними природними ресурсами, до яких відноситься Україна.

Якісне економічне зростання, крім домінанти високотехнологічної обробної промисловості, включає і фактор модернізації суспільства, що передбачає створення умов для свободи підприємництва, добросовісної конкуренції, створення індустрії інновацій, розвитку та симбіозу людського і соціального капіталів. У зв'язку з цим в економіці незмірно зростає роль модернізаційних процесів з метою поліпшення якісного потенціалу національної економіки.

Модернізація означає «надання чому-небудь сучасного вигляду, відповідно до сучасних вимог, наприклад, модернізація обладнання, що дозволяє підвищити його продуктивність».

В останні роки модернізація виробництва розширилася за рахунок включення в неї сукупності робіт організаційного, економічного і соціальних напрямків, що надає модернізації комплексний характер.

Модернізація забезпечує комплексне і високоефективне оновлення виробництва. Це ємне поняття включає не тільки оновлення продукції, що випускається, а й глибокі перетворення в техніці і технології виробництва, організації праці та управління, у всій системі соціальних і економічних відносин на підприємстві.

Оновлення, як одне з головних цілей модернізації, виступає в якості важливого джерела соціальної і економічної ефективності виробництва, підкреслюючи тим самим особливу роль модернізації в досягненні високих результатів.

Оскільки промисловість налічує понад сотню підгалузей і виробництв, то багато з них повинні піддаватися удосконаленню, оновленню. Об'єктами модернізації можуть виробничі системи, пов'язані з нововведеннями.

Об'єктами модернізації стають не тільки продукція, вироби, а й технологічні, економічні, організаційні, соціальні та управлінські аспекти. Модернізація виробництва передбачає підвищення рівня техніки і технології використовуваної на підприємстві. Оновлення основних виробничих фондів, як правило, здійснюється в міру виявлення різних неполадок техніки і технології, машин і обладнання. Ефективність діяльності підприємства при здійсненні програми з реконструкції і модернізації багато в чому визначається раціональністю виробничої структури, а також організацією її функціонування.

В даний час необхідно взяти курс на інтенсивний розвиток галузей промисловості.

Особливу роль відіграє модернізація при підвищенні якості продукції. На етапі модернізації параметри підвищення якості характеризують технічний рівень виробів, продуктів, як сумарного результату досліджень, проектування, конструювання, технологічних рішень, стандартизації та уніфікації. На стадії модернізації може бути закладений необхідний рівень техніко-економічних і соціальних параметрів нової продукції, вирішується проблема вибору аналога світового рівня. Модернізація відображає міру виконання вимог і норм щодо якості, що містяться в технічній документації

У сучасних умовах можна виділити наступні основні напрямки по модернізації виробництва: створення та впровадження у виробництво нових виробів і технологій, що сприяє підвищенню ефективності виробництва та конкурентоспроможності промислової продукції.

- Низька ємність внутрішнього ринку промислової продукції та вузька номенклатура продукції, що випускається. Нерозвиненість глибокого поділу в галузях обробної промисловості, низька платоспроможність виробників промислової продукції, обмежений попит на продукцію промислової галузі економіки з боку малого і середнього підприємництва, створюють умови для імпорту промислової продукції.

В Україні низький рівень інноваційної активності в переробній промисловості і відповідно низька частка у виробництві наукоємної, високотехнологічної продукції з високою доданою вартістю;

Існує інвестиційна непривабливість промисловості та недостатність обігових коштів у підприємств; В основному існуючі в Україні промислові підприємства слабо займаються питаннями фінансування наукових досліджень, впровадженням нових розробок для підвищення конкурентоспроможності виробництв і продукції;

- відсутні великі перспективні інвестиційні проекти у промисловості;

- відсутні сучасні системи менеджменту якості підприємств, слабкий маркетинг і менеджмент управління виробництвами.

Слід зазначити, що взаємодія таких елементів механізму модернізації та оновлення основних виробничих фондів, як заходи і дії економічного, фінансового, маркетингового, організаційного, соціального та інноваційного характеру, методи економічної, структурно - організаційної та фінансово - інвестиційної спрямованості; нормативного, балансового і аналітичного способів підвищення результатів і встановлення їх об'єктивного рівня забезпечує:

- змістовне та об'єктивне розкриття, аналіз діючих закономірностей і категорій ефективності використання основних фондів;

- адекватність споживчої вартості машин та обладнання їх економічним і соціальним характеристикам;

- встановлення форм соціального зносу машин і устаткування на основі ступеня розбіжності соціальних ідентифікаторів конкретної машини, обладнання, їх сукупності, інноваційних змін активних елементів основних виробничих фондів.

Одним з найбільш ефективних сценаріїв для переходу існуючого виробництва на якісно новий рівень, реорганізації або перепрофілювання підприємства є реконструкція промислових підприємств. Економічно обґрунтоване таке рішення при необхідності значних конструктивних змін існуючих споруд, приведення підприємства у відповідність до діючих міжнародних стандартів або збереження унікального архітектурного вигляду будівлі. В такому випадку реконструкція промислових будівель стає оптимальним способом, як технічного переозброєння виробництва, так і перепрофілювання наявної бази для виконання принципово нових функцій.

В процесі реалізації проекту з реконструкції та ремонту будівель вирішуються питання по модернізації інженерних систем і комунікацій, поліпшення транспортної доступності реконструюється зони, оновлення та ремонту обладнання. Можлива реконструкція діючого підприємства без зупинки виробництва.

Найбільш часто необхідність реконструкції будівель і споруд промислового призначення викликана тим, що наявні площі не відповідають зрослим вимогам власника. Тобто, їх площа, кубатура і планування не дозволяють розширити виробництво, встановити нове, більш сучасне обладнання та автоматичні лінії або перепрофілювати виробництво на випуск іншої продукції. Причиною може також служити недостатня міцність несучих конструкцій - як спочатку закладена при проектуванні, так і знизилася природним шляхом через тривалу експлуатацію будівлі.

Збільшення потужності виробництва при реконструкції промислових підприємств досягається шляхом усунення диспропорцій між окремими етапами технологічного процесу, за рахунок впровадження безвідходних і маловідходних технологій. Також прагнуть до зниження собівартості продукції і матеріаломісткості виробництва, підвищення фондовіддачі. Створюють гнучкі автоматизовані і роботизовані виробництва, що дозволяють значно скоротити число робочих місць.

Економічна доцільність реконструкції підприємства визначається на основі врахування періодичного вдосконалення технологічних процесів і обладнання діючого виробництва. Реконструкція повинна передбачатися для будь-якого промислового підприємства і здійснюватися в міру морального і фізичного зносу основних виробничих фондів.

Її періодичність пов'язана з необхідністю впровадження науково-технічних досягнень в галузі, підвищенням вимог до обсягу і якості продукції, що випускається, використанням нових видів сировини і матеріалів. Отже, реконструкція підприємств повинна бути планомірним процесом, а терміни і обсяги її проведення обгрунтовані економічним розрахунком.

Перехід до якісно нового рівня розвитку переробної промисловості неможливий без відповідного інноваційно-технічного оновлення. Основними факторами прогресивного розвитку переробної промисловості є механізми модернізації і реконструкції, які передбачають технологічне оновлення та високоефективне збільшення потужності виробництва промислових підприємств, яке досягається шляхом усунення диспропорцій між окремими етапами технологічного процесу, за рахунок впровадження безвідходних і маловідходних технологій.

Модернізація і реконструкція виробництва є основними інструментами підвищення ефективності виробничого процесу, що дозволяють підняти економіку країни і, як результат, рівень добробуту громадян України на більш якісний і високий рівень.

В умовах середовища, сприятливого для реалізації нововведень, центр ваги в інноваційних відносинах зміщується в бік інноваційного потенціалу фірм-інноваторів - внутрішніх чинників, що впливають на інноваційну стратегію. Коли зовнішнє середовище економічної системи сприятливе для нововведень, вони цілком залежать від внутрішніх чинників інноваційної активності. Інноваційний потенціал підприємства представляється як сукупність матеріальних, фінансових, трудових, інфраструктурних, інтелектуальних інформаційно-комунікаційних ресурсів.

У цьому контексті можна виділити дві групи ринкових факторів, що визначають інноваційну активність: внутрішні, спрямовані на налагодження і управління інноваційною діяльністю на підприємстві і зовнішні, що сприяють розширенню меж інноваційної діяльності.

До зовнішніх відносяться фактори, що обумовлюють взаємодію підприємства з економічним і соціальним середовищами:

- використання зовнішніх джерел для підтримки всіх фаз інноваційного процесу: від відкриття і розробки до комерціалізації;

- комунікації з замовниками, діловими партнерами, інвесторами, конкурентами, дослідницькими організаціями та ВУЗами;

- лобіювання інтересів в державних інституційних структурах.


Внутрішні чинники - це істотні особливості підприємства, що відрізняють його від конкурентів і визначають його інноваційну спроможність:

- мотивоване керівництво;

- інтеграція технологічних і організаційно-управлінських інновацій;

- висока продуктивність;

- ефективні відносини з персоналом, широке залучення його в інноваційний процес;

- безперервне організаційне навчання;

- ефективна система маркетингу, що здійснює комунікації з кінцевими споживачами;

- управління якістю, інфраструктурою, організаційним розвитком.

Як засіб, що формує систему внутрішніх економічних відносин та способи взаємодії з факторами зовнішнього середовища, виступає реструктуризація підприємств.

Продуктові інновації є найпоширенішим типом активності підприємств в ході їх реструктуризації. Істотна відмінність між інноваціями взагалі і продуктовими інноваціями, зокрема, стосується джерела інноваційної активності: чи здійснюються вони за допомогою імітації, запозичення існуючих технологій або продуктів від інших компаній, або за допомогою власних досліджень і розробок. В одному випадку мова йде про імітацію, у другому - безпосередньо про інновації.

До горизонтальних продуктових інновацій відносяться такі форми інноваційної активності як розширення асортименту товарів, раніше вироблених підприємством; створення нового зовнішнього вигляду і упаковки товарів.

До вертикальних продуктових інновацій слід віднести такі форми інноваційної активності, як: створення якісно нового товару; заміна знятої з виробництва застарілої продукції; поліпшення якості продукції, що виробляється; впровадження нової системи післяпродажного сервісу.

При горизонтальній конкуренції зростання інноваційної активності є способом заняття нових ринкових ніш або закріплення на вже наявних нішах. При вертикальних зв'язках інновації є відповіддю на підвищення вимог до постачальників з боку покупців сировини і напівфабрикатів, або бажанням постачальників забезпечити відповідний рівень просування товару на ринку.

Під процесними інноваціями слід розуміти удосконалення використовуваної або впровадження цілком нової технології, модернізацію обладнання.

Управлінські інновації мають на меті перетворення управлінської структури компанії, вдосконалення системи корпоративних фінансів, а також управління персоналом.

Якщо конкуренція є стимулом для інноваційної активності, то трансферт технологій стає засобом проникнення в компанію нових ідей в ситуації, коли процес інновацій відбувається за допомогою копіювання та імітації. Трансферт більш сучасних технологій найчастіше реалізується за допомогою горизонтальних зв'язків між підприємствами. Мова йде про просте копіювання нового продукту, нового технологічного процесу, а також нових управлінських рішень у компаній, що діють на одному і тому ж ринку, тобто у компаній-конкурентів.

Для характеристики інноваційної активності застосовується такий показник, як частка інноваційних підприємств, тобто тих, хто освоює нову продукцію або нові технології.

Тип 1 - інноваційні підприємства, що працюють на міжнародному рівні. Це переважно великі підприємства, що працюють на держзамовлення, мають досить розвинену матеріально-технічну базу і продають свою продукцію на міжнародному ринку.

Тип 2 - інноваційні підприємства, що працюють на рівні вимог українського ринку. Це підприємства, продукція яких призначена в основному для українського ринку і які лише частково продають продукцію за кордоном. Виробнича база таких підприємств, як правило, не досягає світових стандартів, а впроваджувані інновації впливають в основному не на оновлення виробництва, а на поліпшення фінансового стану та інших сторін роботи підприємств.

Тип 3 - підприємства, які не займаються нововведеннями. На жаль, в даний час до цього типу належить більшість підприємств - 78%. Це, в основному, дрібні і середні підприємства із застарілою матеріальною базою, завантаженими виробничими потужностями, що не виходять на зовнішній ринок.

Реконструкція та модернізація промисловості в зарубіжних країнах

Концепція модернізації являє собою стратегію прискореного розвитку будь-якого сектору економіки. Модернізація промисловості повинна спиратися на гнучку ринкову тактику, що враховує коливання ринкової кон'юнктури.

Модернізація на основі технічного прогресу є найбільш значущим двигуном економічного зростання. За оцінками американських дослідників, до 30% приросту реального національного доходу США визначалося цим фактором. Причому, під технічним прогресом чи модернізацією розуміють не тільки принципово нові методи виробництва, але і прогресивні форми управління і організації. В США приблизно 13% обладнання - найновітнє з досягнень НТП.

Повне оновлення основних фондів в Німеччині відбувається в термін не більше п'яти років. Причому рівень рентабельності підприємств дозволяє 71% необхідних на відновлення фондів коштів виділяти з власних фінансових ресурсів підприємств, і лише 29% надходить від зовнішніх інвесторів. У той же час, коефіцієнт зношеності обладнання в галузях високий, що вимагає реалізації динамічних програм технічного переозброєння і модернізації.

Ситуація високого ступеня зносу основних засобів в промисловості обумовлена ​​низькою активністю самих підприємств з технічного переозброєння. Як стимули технічного переоснащення та оновлення фондів, державою повинні надаватися преференції та податкові пільги, спрямовані на стимулювання інвестицій, технічне переозброєння і оновлення основних фондів.

З огляду на нерозвиненість фондового ринку та низьку інвестиційну привабливість тих підприємств, які працюють в несировинних секторах економіки, єдиним шляхом технічного переозброєння є залучення позикових коштів для технічного переозброєння. Світові тенденції в інвестуванні, направленому на модернізацію основних фондів, свідчать про те, що велика частина інвестицій, спрямованих на технічне переозброєння, проводиться за допомогою операцій лізингу.

Розширення та модернізація промислового виробництва, збільшення випуску конкурентоспроможної промислової продукції стає основою для розвитку інших галузей економіки і стабілізації соціальної сфери держави. Сьогодні державна промислова політика повинна бути спрямована на розвиток промислового виробництва, впровадження високих розробок і технологій, стимулювання наукомістких виробництв, які здійснюють випуск інноваційної продукції.

Основними завданнями реалізації національної промислової політики на середньострокову перспективу є:

- підтримка і забезпечення впровадження в пріоритетних галузях промисловості передових наукомістких високотехнологічних імпортозамінних і експортоорієнтованих розробок, технологій та обладнання, які не поступаються передовим зарубіжним аналогам;

- формування ефективної системи забезпечення безперервності інноваційного промислового циклу «розробки - технології - промислове виробництво - реалізація наукоємної конкурентоспроможної продукції»;

- просування перспективних інноваційних розробок і технологій в сфері створення принципово нових видів наукомісткої і високотехнологічної продукції в промислове виробництво;

- вдосконалення нормативно-правової бази механізмів регулювання промислової діяльності;

- підвищення рівня конкурентоспроможності науково-виробничого потенціалу і вдосконалення інфраструктури промисловості країни;

- підвищення ефективності роботи промислових підприємств регіону на основі технічного та технологічного переозброєння виробництв, стабілізації фінансово-економічного стану підприємств;

- стимулювання створення в регіонах енергоефективних та екологічно чистих промислових виробництв, технологій, обладнання і матеріалів, що забезпечують зниження собівартості промислової продукції;

- підвищення інвестиційної привабливості промисловості, формування сприятливих умов для залучення вітчизняних та іноземних інвесторів для реалізації інноваційних та інвестиційних проектів у сфері промисловості;

- надання промисловим підприємствам, які реалізують інноваційні проекти, пільг з оподаткування на період їх впровадження у виробництво;

- доступність довгострокових кредитних ресурсів як найважливішої умови модернізації і диверсифікації промисловості;

- сприяння просуванню продукції промислових підприємств регіону на внутрішній і зовнішній ринки;

- вдосконалення системи безперервної підготовки кадрів для промисловості;

- переведення економіки країни на енергоефективний шлях розвитку із забезпеченням розумних енергетичних потреб суспільства при пріоритеті задоволення потреб населення в різних видах енергоресурсів;

- підвищення ефективності енерговиробництва шляхом реконструкції та технічного переозброєння галузей паливно-енергетичного комплексу на новій технологічній основі;

- розвиток глибокої переробки і комплексного використання паливно-енергетичних ресурсів;

- використання місцевих видів палива;

- створення високоефективного і імпортозамінного обладнання, матеріалів і використання науково-технічних досягнень для прискорення технічного переозброєння діючих і створення нових об'єктів енергетики;

- зниження шкідливого впливу на навколишнє середовище та оздоровлення екологічної обстановки;

- підвищення рівня раціонального використання палива і енергії за рахунок широкого використання енергоефективних технологій та обладнання.

З метою вдосконалення законодавчої бази в галузі розвитку інноваційної діяльності, в тому числі для законодавчого забезпечення системи надання інноваційних грантів, повинні бути вдосконалено законодавство про державну підтримку інноваційної діяльності шляхом внесення нових положень, які дозволять підвищити і стимулювати інноваційну активність у всіх секторах економіки України, зокрема, залучення підприємництва в інноваційні процеси, підвищення комерціалізації наукових розробок.

 Повинні бути розроблені правила з надання державою інноваційних грантів, де буде розписаний порядок, процедура надання інноваційних грантів, в т.ч. перелік документів, які повинні бути зібрані заявником, терміни розгляду заявок на отримання інноваційних грантів, обов'язкові умови договору, що укладається при наданні гранту, а також порядок подання звітів про заходи, вжиті щодо впровадження об'єктів промислової власності.

Необхідно надання інноваційних грантів за рахунок бюджетних коштів на такі цілі:

- виконання дослідно-конструкторських розробок;

- підготовка техніко-економічного обґрунтування інноваційного проекту;

- патентування об'єкта промислової власності в іноземних державах і міжнародних патентних організаціях.

Реконструкція та модернізація в світлі індустріальної інноваційної політики.


Нові індустріальні країни не мали власних великих наукових шкіл і глибоких наукових традицій. З цієї причини основний упор був зроблений на трансферт зарубіжних технологій, що залучаються через філії ТНК, лише пізніше став формуватися і розвиватися власний науковий потенціал. Для свого часу така модель розвитку була цілком достатньою, враховуючи глобальні умови розвитку основних галузей промисловості. Найчастіше це стає однією з підстав змішання причин і наслідків в оцінці можливостей застосування моделі індустріальної модернізації нових індустріальних країн, недооцінки потенціалу вітчизняної науки, власного наукового та технологічного досвіду і знань.

Визнаючи успішність використаної моделі нових індустріальних країн, не слід скидати з рахунків специфічний соціокультурний та історичний контент, обумовлений приналежністю до однієї з найбільших наукових держав світу в XX столітті.

Одна з головних проблем - скорочення наукового потенціалу України. Чисельність персоналу, зайнятого дослідженнями і розробками скоротилася в кілька разів.

При загальному зростанні чисельності кадрів вищої кваліфікації відзначається негативна вікова динаміка кадрів науки.
Створення конкурентоспроможних наукових і технологічних розробок вимагає значних інвестицій. Корінного перелому ситуації, очевидно, не слід очікувати навіть в разі планованого вибухового зростання витрат на науку до небувалого в світовій практиці рівня в 5% від ВВП.

Інституційна структура науки недостатньо відповідає завданням переходу до інноваційної економіки. У країні переважають сектора науки, які знаходяться на початку інноваційного циклу. Високу частку складають інститути, які традиційно в своїх напрямках орієнтуються на галузі, нехарактерні для постіндустріальної економіки.

Потрібні заходи держави за наступними напрямками:

- вдосконалення системи управління науково-технічною сферою;

- модернізація науково - технічної інфраструктури;

- підготовка висококваліфікованих наукових та інженерних кадрів і їх стимулювання до дослідницької діяльності;

- збільшення обсягів фінансування НДДКР, в тому числі, через механізм залучення закордонних та українських державних та приватних інвестицій;

- вдосконалення нормативно-правової бази науково-технічної діяльності;

- формування інформаційного середовища, сприятливого для розвитку науки.

Як відомо, в Україні власний науковий потенціал, незважаючи на відносно високий загальний рівень розвитку, був не в змозі забезпечити інноваційні процеси, перш за все, через слабкість ланок технологічної спрямованості. Академічна і вузівська наука була відірвана від виробництва. Слабо розвинений був заводський сектор науки. Підприємства відрізнялися низькою інноваційною активністю, при цьому, інновації носили, в основному, частковий, а не радикальний характер.

Метою робіт по реконструкції і модернізації промислового виробництва є:

- підвищення продуктивності;

- розширення номенклатури виробів, що випускаються, а також перехід від вузької спеціалізації до системи виробництва закінченого циклу;

- зниження собівартості продукції, включаючи витрати по експлуатації обладнання;

- підвищення якості готової продукції.

Одним з напрямків підвищення ефективності суспільного виробництва, забезпечення високої його ефективності було і залишається максимальне використання досягнень науково-технічного прогресу.

Крім того, необхідно створити організаційні передумови, економічні та соціальні мотивації для творчої праці вчених, конструкторів, інженерів, робітників. Корінні перетворення в техніці і технології, мобілізація всіх, не тільки технічних, але і організаційних, економічних і соціальних факторів створять передумови для значного підвищення продуктивності праці. Має бути забезпечувати впровадження новітньої техніки і технології, широко застосовувати на виробництві прогресивні форми наукової організації праці, удосконалювати його нормування, домагатися зростання культури виробництва, зміцнення порядку і дисципліни, стабільності трудових колективів.

Прискорений розвиток має отримати машинобудування - основа науково-технічного прогресу у всіх галузях економіки. При цьому пріоритети віддаються верстатобудуванню, виробництву робототехніки, електротехнічній промисловості, мікроелектроніці, обчислювальній техніці, приладобудуванню, індустрії інформатики - каталізаторам прискорення НТП.

Поліпшення структури паливно-енергетичного балансу буде відбуватися в напрямку розвитку атомної енергетики при максимальному забезпеченні її безпеки, широкого використання відновлюваних джерел енергії, послідовного проведення у всіх галузях народного господарства активної і цілеспрямованої роботи по економії паливно-енергетичних ресурсів.

Особливе місце в інтенсифікації економіки, зниженні питомої витрати ресурсів належить підвищенню якості продукції. Результати проведеної в економіці країни роботи з підвищення технічного рівня, якості продукції і виконуваних робіт не відповідають сучасним вимогам.
Істотно мають розширюються можливості дії всіх факторів підвищення ефективності виробництва 
Надійним джерелом розвитку промислового сектора в останні роки стає внутрішнє споживання.

Його зростання визначають такі основні фактори:

- необхідність технічного переозброєння основних фондів галузей економіки;

- реалізація нових проектів в промисловості, енергетиці;

- прогнозоване в середньостроковій перспективі імпортозаміщення окремих видів машин і устаткування.

Метою реалізації механізму модернізації і реконструкції є підвищення рівня технологічного розвитку України шляхом забезпечення ефективності виробничих потужностей і використання новітніх технологій.

Відповідно до вищевикладеного, для досягнення мети необхідно вирішити такі основні завдання як: підвищення обсягу залучення і впровадження новітніх технологічних рішень, забезпечення інфраструктурних та інжинірингових умов для впровадження отриманих наукових результатів в промисловість, оновлення основних фондів і технічне переозброєння, а також впровадження сучасних управлінських технологій .

 Інноваційна діяльність підприємств зараз обмежується власними фінансовими ресурсами підприємств, великими комерційними ризиками і відсутністю державної підтримки.

Внаслідок усього цього, підприємства, які зацікавлені в технологіях і працюють в таких секторах як сільське господарство, машинобудування, харчова промисловість, не ризикують купувати і застосовувати технології в свої виробничі процеси.

Така система по залученню і впровадженню технологій на сьогоднішній день є не ефективною. Державні кошти не повинні виділятися тільки на дослідження. У разі формування найефективніших систем для виробництва знань і комерціалізації технологій, в доступному для огляду майбутньому, існуюча пропорція істотно не зміниться. На сучасному етапі розвитку України більш привабливим є придбання більшої частини необхідних технологій, як в країні, так і за межами країни у вигляді ліцензованих технологій або патентів.

Для збільшення рівня технологічного розвитку за допомогою залучення і впровадження технологій держава має переорієнтувати свою діяльність на підтримку реально діючих підприємств, які зацікавлені в нових або існуючих українських або зарубіжних технологіях, але не мають фінансових можливостей для залучення і втілення їх у виробництво.
Основною формою державної підтримки залучення технологій буде надання грантів на придбання існуючих і нових технологій в Україні та за кордоном, а також на розробку нових технологій.

Таким чином, основними напрямками в області залучення і впровадження технологій в Україні повинні бути покупка патентів або ліцензованих технологій, покупка іноземних компаній або часток в них і стимулювання міжнародного співробітництва між науково-дослідними організаціями України та підприємствами інших країн.

На сьогоднішній день Україна відстає від багатьох країн за індексом впровадження технологій в економіку. Це в першу чергу пояснюється тим, що багато українських компаній і розробники стикаються з проблемою відсутності спеціальних послуг на стадіях дослідно-конструкторських робіт і освоєння виробництва, що затягує процес впровадження технологій. Такі послуги в основному полягають в розробці та модернізації технологій, проектуванні, а також включають послуги від маркетингу проекту і підготовки робочої документації до здачі об'єкта «під ключ» і експлуатаційного супроводу.

Виходячи з міжнародного досвіду, ефективними елементами системи впровадження технологій є інжинірингові організації, конструкторські бюро.

Відповідно до необхідності якнайшвидшого доведення розроблюваних технологій  до необхідного рівня з метою подальшої комерціалізації потрібне створення дослідно-конструкторських бюро та інжинірингових організацій.

Діяльність конструкторських бюро спрямована на розробку і модернізацію машин, обладнання, вузлів, виробів, інструментів і т.д.

Інжинірингова діяльність планованих до створення компаній повинна включати в себе маркетинг, розробку бізнес-планів, пошук інвесторів, проектування, будівництво, закупівлю і установку устаткування, шефмонтаж і послуги з експлуатації.

Виходячи з аналізу стану основних фондів, в даний час Україна характеризується проблемами в області оновлення основних фондів і поліпшення стану обладнання, що істотно позначається на конкурентоспроможності вітчизняної продукції за ціною і якістю.

Оновлення основних фондів і технічне переозброєння має стати пріоритетом державної індустріальної політики, так як підвищення продуктивності праці безпосередньо залежить від стану основних засобів.

Технічне переозброєння вимагає величезних фінансових витрат. В умовах нестачі власних коштів, яким страждає переважна більшість вітчизняних промислових підприємств, існує два шляхи технічного переозброєння: за допомогою залучення стратегічного інвестора і передачі частки в підприємстві або залучення позикових коштів з наданням застави. В умовах відсутності ліквідної застави у більшості підприємств і низької інвестиційної привабливості підприємств несировинного сектора, одним з найбільш ефективних інструментів для оновлення основних виробничих фондів, модернізації обладнання та технологій є лізинг.

Для досягнення мети, потрібна акцентоване увага на потребах обробного сектора промисловості. Для вирішення даного завдання необхідний аналіз фінансового та технічного стану основних фондів найбільш важливих виробництв з точки зору пріоритетів розвитку промисловості України.

Основним інструментом державної підтримки в сфері оновлення основних фондів стане система лізингу за пільговою процентною ставкою. З цією метою необхідна розробка відповідних бюджетних програм, що передбачають надання лізингових послуг з оновлення основних фондів і технічного переозброєння.

Виходячи з цього положення промисловості України і поставленої мети актуальними технологіями є рішення в області ефективної систематизації роботи підприємств та оптимізації виробничого процесу.

Крім впровадження абстрактних управлінських технологій необхідно максимально автоматизувати і роботизовані процеси виробництва з метою зниження рутинних функцій підприємства, що не потребують втручання людини, використовуючи новітні досягнення в цій галузі.

З метою прискореного впровадження всіх вищеперелічених технологій менеджменту бізнес-процесів необхідна ініціатива держави. Даний управлінський підхід повинен використовуватися в національних компаніях, державних органах, інших організаціях з державною участю.

В результаті реалізації програми модернізації будуть отримані наступні основні результати:

-створення ефективної системи впровадження отриманих наукових результатів в промисловості;

-створення інженерної інфраструктури;

-підвищення технічного і технологічного рівня підприємств за рахунок модернізації виробництв;

-збільшення продуктивності праці:

-залучення в інноваційну діяльність підприємств і компаній щодо вдосконалення і створення технологій;

-підвищення питомої ваги послуг наукової і науково-інноваційної діяльності в структурі ВВП;

-технічне переозброєння 25% підприємств малого і середнього бізнесу обробної промисловості;

-підвищення ефективності діяльності вітчизняних підприємств за рахунок впровадження сучасних управлінських технологій.

Модернізація і реконструкція промислового виробництва забезпечує комплексне і високоефективне оновлення основних виробничих фондів. Це ємне поняття включає не тільки оновлення продукції, що випускається, а й глибокі перетворення в техніці і технології виробництва, організації праці та управління, у всій системі соціальних і економічних відносин на підприємстві.

Технологічний розвиток в загальносвітовому масштабі отримав величезний імпульс у зв'язку зі створенням передових технологій в наукомістких галузях, появою нових управлінських технологій, прискоренням процесів економічної інтеграції. Існує світова тенденція збільшення витрат на науково-дослідні та дослідно-конструкторські розробки, пов'язаних з ресурсозбереженням і розробкою нових продуктів, так як лідерство в технологічному розвитку є запорукою економічного успіху.

Технологічний рівень країни визначається структурою та ефективністю промислового виробництва, рівнем розвитку наукового потенціалу та швидкістю впровадження нових технологій.

На сьогоднішній день українська промисловість не надає особливого значення рівню використовуваних технологій. Відповідно, українські промислові підприємства не прагнуть займатися НДДКР самостійно, і не схильні вкладати гроші в придбання продукції НДДКР. У цьому сенсі порівняно інертні навіть ті підприємства, які займаються модернізацією виробництва.

Однак, більшість підприємств все ще воліють проекти «під ключ», коли технологічні рішення вже втілені в імпортній техніці і обладнанні. Подібна стратегія властива і підприємствам інших країн. Наприклад, Німеччина створила потужну інноваційну економіку шляхом імпорту устаткування і технологій та включення їх до вітчизняних виробничих процесів. У той же час, українські підприємства дуже рідко набувають знання з зарубіжних джерел у вигляді ліцензованих технологій або придбання патентів за межами країни.

Сучасним прикладом «запозичення» новітніх технологій шляхом придбання патентів і ліцензій є досвід країн Південно-Східної Азії. Моделлю розвитку для цих країн послужила японська модель запозичення технологій, яка віддавала перевагу не створенню, а залучення технологій, вироблених зарубіжними країнами. Така специфіка проведення технологічної політики дозволила уникнути значних витрат на створення нових технологій, а також комерційного ризику, який супроводжує інноваційну діяльність. Дане твердження ґрунтується на тому, що придбання вже існуючих на світовому ринку зразків нової продукції та освоєння власного серійного виробництва «імітації», що здійснюється в результаті проведення «аналітичного дизайну», дозволяло знизити комерційний ризик від впровадження нововведень при максимізації доходів.

Аналогічний досвід Китаю, де, починаючи з кінця 70-х рр., В рамках політики «відкритих дверей» відкрито використовується імпорт технології в інтересах підвищення технологічної самостійності і розширення своєї присутності в світовій економіці. У Китаї був зроблений наголос не на імпорт обладнання та отримання тільки експлуатаційних «ноу-хау», а на залучення і засвоєння секретів виробництва і проектування. Такий підхід до поширення запозиченої сучасної технології поряд з модернізацією технічної бази призводить до широкого розвитку власне інноваційної діяльності, дає поштовх самостійного розгортання науково-технічних програм. Завдяки цьому формується самостійність в технологічному розвитку, що відбивається на характері економічного розвитку, структурі національної економіки та експорту товарів і послуг. При огляді світового досвіду встановлено, що технічний розвиток неодмінно супроводжувалося створенням ефективної системи впровадження технологій, так як основним фактором прискореного технологічного розвитку країни є швидкість впровадження розробок у промислове виробництво.

Огляд ситуації в Україні показує, що в країні немає успішно функціонуючої системи впровадження технологій. Даний факт пов'язаний з сучасною структурою науково-освітніх організацій, яка не включає в себе дослідно-конструкторські та проектно-лабораторні комплекси, які в свою чергу забезпечують доопрацювання науково-дослідних розробок до рівня готової технології.

У той же час малі підприємства не стали ініціаторами впровадження технологій та налагодження тісних зв'язків з науковими і дослідно-конструкторськими організаціями.
Аналіз досвіду країн ЄС також свідчить, що основний акцент державної політики перенесений на посилення зв'язків між індустрією і наукою. Країни ЄС сьогодні характеризуються широким спектром технологічних інфраструктур, призначених для стимулювання співпраці і кооперації науки і бізнесу. Показовим прикладом є місто Карлсруе в Німеччині, де створено 14 центрів передачі технологій, центр професійної інформації.

Огляд світового досвіду встановив, що основними ринковими інструментами ланки, що пов'язує науку і виробництво, є R & D компанії, відповідні дослідно-конструкторським бюро і інжинірингових організаціям. Метою даних організацій є доведення розробки до рівня, що дозволяє впровадити її у виробництво, і привести в «товарний» вигляд для подальшої комерціалізації. Однак в Україні практично відсутні інжинірингові компанії, здатні підготувати якісний інноваційний або технології.

Напрямки роботи:

- фінансування процесів реконструкції та модернізації промислових виробництв;

- розробка наукових технологій на підприємствах промислового сектора економіки;

- підготовка кваліфікованих кадрів, підвищення кваліфікації наявних кадрів в зарубіжних країнах, які вже мають багатий досвід реконструкції та модернізації промислового виробництва;

- впровадження інноваційних технологій і розробок у виробничий процес промислової галузі;

- розширення внутрішнього споживчого ринку на вироблену продукцію промислового виробництва на етапі модернізації і реконструкції промисловості;

- підвищення якості продукції, що виробляється, наближення її до світових стандартів міжнародного якості;

- впровадження та розвиток зазначеного механізму реконструкції і модернізації промислового виробництва.

Аналіз стану промисловості показує, що в даний час основними проблемами її розвитку є нестійкість, уповільнення темпів зростання в попередні роки, зниження найважливіших показників ефективності виробництва, повільне поліпшення структури промислового виробництва і експорту, досить високий фізичний і моральний знос основних виробничих фондів, високий рівень витрат ресурсів.

Модернізація і реконструкція об'єктів промислового виробництва неможлива без належного фінансування.

У зв'язку з цим в економіці незмірно зростає роль модернізаційних процесів з метою поліпшення якісного потенціалу національної економіки.

Модернізація забезпечує комплексне і високоефективне оновлення виробництва. Це ємне поняття включає не тільки оновлення продукції, що випускається, а й глибокі перетворення в техніці і технології виробництва, організації праці та управління, у всій системі соціальних і економічних відносин на підприємстві.

Об'єктами модернізації стають не тільки продукція, вироби, а й технологічні, економічні, організаційні, соціальні та управлінські аспекти. Модернізація виробництва передбачає підвищення рівня техніки і технології, використовуваної на підприємстві

Для модернізації виробництва, яка вимагає великих витрат необхідно максимально залучати закордонні інвестиції, приватні кошти, також і бюджетні кошти;

Розробка механізму реконструкції та модернізації промислових виробництв на даному етапі розвитку промислової галузі включає і розробку нової та вдосконалення існуючої нормативно-правової бази з урахуванням постійного розвитку виробництва та відповідно до реалій часу.

Підготував О. Майстренко

Немає коментарів:

Опублікувати коментар