Авторка: Анастасія Сорока
Кожен у своєму житті зустрічав людей, які вважали, що українська література є нудною і занадто трагічною. Ті, хто так кажуть, ніколи по-справжньому її не читали. А чи задумувались ви, чому в творах української літератури справді є багато сумних історій, але обов’язково з хорошим закінченням? Жорстокі події дійсно відбувались з українцями, але наш народ ніколи втрачав віри у краще і знав, що світло завжди перемагає темряву. Письменники, які й самі були свідками чи жертвами таких подій, передавали все на папері. Адже про що ще вони могли писати, як не про долю свого народу? Можливо, саме так вони хотіли застерегти нащадків від великої помилки - не зближуватись з ворогом, а гнати його геть.
Література формує світогляд людини, вона є відображенням цінностей і ментальності народу. Українська література показує, якими хоробрими, добрими, розумними та волелюбними є українці, наскільки сильною є нація, на долю якої випало багато жорстокості, але разом з тим і багато щастя, адже жити у такій красивій країні з людьми, які понад усе люблять свою Батьківщину, які ніколи не здаються і вірять в світло та добро, дано не всім.
Якщо ви звернетесь до української літератури сьогодні, ви більше пізнаєте Україну та український народ, а, отже, себе. Варто прочитати ці книги, щоб переконатися у правильності моїх слів.
Іван Багряний був засуджений на 5 років заслання на Далекому Сході за свою проукраїнську позицію, пізніше відбував покарання у Харківській в’язниці НКВС, про яку написав у романі "Сад Гетсиманський". У роки Другої світової війни йому вдалося виїхати до Німеччини, де і прожив до кінця свого життя. Письменник говорив: "Мені моя Вітчизна щоночі сниться". Настільки він тужив за Україною, але повернутися додому вже не зміг.
Роман з автобіографічними елементами - "Сад Гетсиманський" - був першим твором, в якому розповідається про радянські табори - місця безправ'я, нелюдських страждань та принижень. Але у творі Іван Багряний психологічно переконливо демонструє, що навіть в самому пеклі можна чинити опір злу, що добро є незнищенним і людський дух є незламним. Письменник вірив, що людина - це найвеличніша з усіх істот, і таку людину він описує у своєму романі.
Видатний режисер та засновник жанру кіноповісті Олександр Довженко також потрапив під каток радянського союзу. І хоч над ним не знущались у радянських в’язницях, але заборонили жити в Україні і змусили жити в москві. Він помер і похований на чужині. В останні роки свого життя Довженко записав у щоденнику: «Я вмру в москві, так і не побачивши України! Перед смертю попрошу Сталіна, аби, перед тим, як спалити мене в крематорії, з грудей моїх вийняли серце і закопали його в рідну землю, у Києві, десь над Дніпром, на горі».
"Україна в огні" - кіноповість, присвячена подіям Другої світової війни на території України, долі сільської родини та простих селян. Через увесь твір проходить тема про незламність сили і непохитність духу людини, здатність до визвольної боротьби, впевненість у перемозі над ворогом, символ безсмертя українського народу. Дуже перегукується із сучасними подіями.
Книга сучасного українського автора, видана у 2012 році. Історія в романі «Танґо смерті» має дві сюжетні лінії. Події розгортаються в довоєнному Львові та під час Другої світової війни. Автор добре описує той час, коли у Львів прийшла радянська армія, яка недолуга вона насправді була. Навіть вище начальство дивувалося, як можна так гарно жити. Наприклад, жінки командирів не знали, що таке туалет, і набирали з нього воду в чайник. Нічого не нагадує? Четверо друзів, головні герої твору — українець, поляк, німець і єврей, переживають різноманітні пригоди, закохуються, воюють, але ніколи не зраджують своєї дружби. Паралельно у наші дні у Львові та Туреччині відбуваються інші події з іншими героями. Обидві сюжетні лінії сходяться у фіналі, яким ви точно будете зворушені.
Книга сучасного українського автора, видана у 2017 році. Події роману відбуваються на Донбасі впродовж трьох зимових днів 2015 року. Вчитель української мови Паша вирушає до міста, щоб забрати звідти свого племінника, який живе в інтернаті. Час для здійснення такої мандрівки є не зовсім вдалий, адже українська армія намагається покинути місто, яке оточують сепаратисти. Назва «інтернат» використовується як метафора, під якою мається на увазі неукоріненість та загубленість, адже люди в інтернаті відчувають себе саме так. Автор зображує це почуття неукоріненості на прикладі регіону Донбас, та вказує на те, що подолання цього почуття — один із найважливіших факторів для перемоги і закінчення війни.
Немає коментарів:
Дописати коментар