Українське кіно

Авторка: Владислава Давидовська

     Український кінематограф зазнав значних змін під впливом радянського союзу, у подальшому від впливу пострадянської росії. Зараз навіть українці знецінюють українське кіно, в той час, як у Європі кінематограф отримує визнання. Чому ж так сталося?

     «Українське кіно до певної міри стало індикатором посилення і перемоги партійного впливу на культурний розвиток суспільства. Існувала значна кількість важелів, які було використано таким чином, щоб змінити «обличчя» українського кінематографу. Цей процес був досить складним та багатогранним, а його наслідки – трагічними та безповоротними.» – пише кандидатка історичних наук Кузюк Оксана. 

     Українське кіно просто не встигало розвиватися, фільми забороняли, режисерів репресували, приправляючи це все нав‘язанним комплексом меншовартості українського народу, який широко транслювався на великих екранах. Радянська влада наполегливо втручалася в культуру та накладала цензуру, більша частина фільмів були з російськими акторами російською мовою, у той час як українці грали лише другорядні ролі. Загалом мета радянського союзу була створити образ дурного, несерйозного пиятика українця, який окрім села та корови нічого не бачив, на противагу освіченому благородному росіянину, відданому своїй країні та владі, так званий «великий гражданин советского союза».

     Після отримання незалежності кіноіндустрія постраждала ще більше, переважно через економічну кризу, кількість художніх фільмів з 45 зменшилась до 4 на рік, в той час як російське телебачення стрімко розвивалося, після чого потрапило і до нас, пропагуючи братські народи та стираючи нашу національну ідентичність. Держава на тот момент ніяк не фінансувала кіновиробництво, тому кіно почало фінансуватися бізнесами, комерціалізація вплинула на зміст художніх творів, замість важливих екзистенційних питань, підняття теми самоідентичності як народу, сенсу буття та опору російській культурі, ми отримали нетривіальні пригодницькі, кримінальні та еротичні фільми, що розраховані на російську аудиторію та широкого глядача. 

     Переосмислення кінематографу почалося під час початку російсько-української війни, з’являються нові культурні спілки, у який режисери та митці мають ціль активно висловлювати свою позицію  щодо  російської  агресії, з‘являються стрічки про революцію гідності 2013-2014 років, про Донбас, про винищення кримських татар, геноцид українського народу, набирають популярності історичні та документальні фільми, які у подальшому отримують міжнародне визнання. 

     Під час повномасштабного вторгнення на світ виходить драма Дмитра Сухолиткого-Собчука «Памфір», кінокартина отримала премію за найкращий фільм  на Каїрському міжнародному фестивалі, нагороду Філадельфійського кінофестивалю, нагороду Туринського, Віденського, Палицького та Клівлендського  кінофестивалю, також премії та нагороди в Україні. 

     24 серпня у прокаті з‘явиться у прокаті документальний фільм «День незалежності» Володимира Тихого. Також вартий  уваги трагікомедія Антоніо Лукіча  «Люксембург, Люксембург» який було випущено минулого року,   Антоніо Лукіч отримав нагороду за найкращу режисуру на 20-му Міжнародному фестивалі в Монте-Карло. Анімаційний фільм  «Мавка. Лісова пісня» також мав неперевершений ажіотаж, на сьогодні це найкасованіший український кінопроєкт.

     З цього можна зробити висновок, що зараз ми тільки почали свій розвиток, без втручання агресивних сусідів.