Реалії мовної ситуації в Україні

Шлях розвитку української нації є дуже тернистим. Не було ще жодного століття, щоб Україна не захищалася від зазіхань інших народів. Не відомо, чому на долю українців випала така величезна кількість випробувань. Наша відносно не велика територія завжди була бажаною для чужоземців, а народ прагнули втоптати в багнюку, викорінивши із свідомості відважність і патріотизм. І, звичайно, такі утиски спікали й українську мову.

  Наша милозвучна, солов’їна мова страждала від гніту польської шляхти, потім її обороняли від зухвалості великодержавної Російської Імперії. І ось у 1917 році  ми сподівалися відчути солодкий смак свободи, натомість потрапили в майже сімдесятирічний радянський полон.

  Дякувати Богу, зараз наша країна перебуває в статусі «незалежної держави». Ми маємо можливість вголос казати про самобутність своєї мови. Але спостерігаються якісь дивні тенденції. Українці почали соромитися одного зі своїх найцінніших скарбів. Чи то й досі існує відчуття меншовартості української мови, чи то народ кардинально змінив свої пріоритети.

  Якщо більш старше покоління можна виправдати наслідками впливу більшовицького шовінізму, то позиція молоді залишається незрозумілою. Юні українці вважають, що розмовляти рідною мовою – «немодно». Безумовно, кожен робить свій вибір, можливо для когось російська мова є ближчою, однак це не дає права називати українську мову «сільською» й насміхатися над її носіями.

  Такі хибні думки спровокували питання про прийняття двомовності на офіційному рівні. Але яких наслідків очікують сподвижники цієї ідеї? Невже вони й справді вважають, що панування іноземної мови забезпечить добробут й так зване світле майбутнє для нашої країни? Може прозвучати гасло про мінімізацію соціальної напруженості між різними регіонами, так би мовити «кожному своє», без утисків на самовираження. Та не треба бути професором, щоб зрозуміти – двомовність для України це перший крок до підриву державності. Адже термін «держава» характеризується не тільки чітко визначеною територією, законодавством, певним народом, а й конкретною мовою також.  За такої умови серед населення виникає прірва, певне відчуження, розподіл на своїх і чужих. Разом з цим занепадає культура, звичаї та традиції, надбання, які протягом віків об’єднували в одну велику родину представників українського народу, створюючи той неповторний колорит нації, його ментальність.

  Абсурд факту двомовності для України виявляється й у тому, що увесь світ захоплюється красою та неповторністю нашої мови, в той час як її носії віддають пальму першості іншій, чужій мові. Аналізуючи це, навіть якщо дуже хочеш, важко знайти логіку цим діям.

  Рідною мовою є та, що передається з молоком матері. І для того, щоб не доводити комусь первозданність своєї мови, в душі кожного українця має панувати саме українське слово, а в серці – відчуття патріотизму.

  На тлі буремних подій сьогодення в багатьох українців виникло палке бажання заявити всьому світу про відданість своїй Вітчизні і любов до всього українського. Паради у вишиванках, популяризація нашої культури, залучення до спілкування рідною мовою все більшої й більшої кількості населення. Найважливішою деталлю є усвідомлення простої, але конче необхідної істини: «Я – українець. Я цим пишаюсь. Я нікому не дам спаплюжити свою землю, свою матір, свою мову.» Слід пам’ятати за яких умов і якою ціною ми відродили в собі ці почуття. Тому повинні назавжди ліквідувати мовну блокаду, створити суспільство однодумців, завзятих українофілів. Цим ми забезпечимо надійний тил, для тих патріотів, які зі зброєю в руках сьогодні борються за честь та гідність українського народу.

  Будемо сподіватися, що наш народ прокинувся від довготривалого сну, згадав, за що проливали кров наші діди-прадіди і більше ніколи не дасть принизити свою гідність. За цієї умови українська мова стане янголом-охоронцем своєї нації, знайде відгук у серці кожного з нас, назавжди залишиться нашою провідною зорею. Адже як казала Оксана Пахльовська, письменниця та культуролог: «Раби - це нація, котра не має Слова. Тому й не зможе захистить себе». Тож захищаймося разом.

Рідкоус Тетяна

Українські зброярі готові виробляти найпотрібнішу та надсучасну зброю просто зараз.

У Києві в минулому році відбулась масштабна суміжна виставка "Зброя та безпека" та "Авіасвіт", яка зробила справжній фурор, як серед спеціалістів, так і звичайних відвідувачів.

Враховуючи складну ситуацію в країні, зброярі представили увесь свій найновіший арсенал, частина з якого, вже успішно використовується у зоні АТО, а інша ще чекає замовлень від держави. Вашій увазі пропонується п'ять зразків зброї, яка ще масово не поступила на озброєння українського війська, але вкрай необхідна для формування сучасної армії.

Крилата ракета "Коршун"

КБ "Південне", яке виробляє космічні ракети, супутники та безліч іншої високоточної та надсучасної техніки, представила на виставці ракетний комплекс "Коршун", який може стати однією зі складових безпеки України у майбутньому.

Основою комплексу є крилата ракета, яка може запускатися з будь-якого носія: з наземного комплексу, корабля чи літака. Ракета може вражати цілі на відстані до 280 кілометрів, що є міжнародним обмеженням для подібної зброї у відповідності до зобов'язань, які взяла на себе Україна. Але навіть цих 280 кілометрів вистачає для нанесення потужного удару по командним пунктам противника та аеродромам фронтової авіації.

Ракета має діапазон робочих траєкторій від режиму огинання рельєфу, що ускладнює її перехоплення засобами ППО, до польоту на висоті 50 кілометрів, що робить її недосяжною для абсолютної більшості зенітно-ракетних комплексів, наприклад, той же "Бук" може вражати цілі лише на висоті до 20 кілометрів. Такий діапазон режимів польоту дозволяє обрати найбільш ефективну програму подолання насиченої протиповітряної-оборони противника, що гарантує знищення цілі.

Враховуючи високоточні системи наведення "Коршуну", його 480-кілограмової бойової частини вистачає для знищення навіть захищених стратегічних об'єктів. А розміри самої ракети дозволяють перевозити її, у пакеті з чотирьох ракет, на мобільних колісних тягачах і встановлювати на невеликі кораблі.

Слід зазначити, що КБ "Південне" вже розпочало роботи по вдосконаленню проекту, що може бути свідченням високої зацікавленості Міноборони, яке внесло свої побажання до нової зброї.

В Україні на підприємстві «Виробниче об’єднання «Південний машинобудівний завод ім. Макарова» з середини 90-х років ведуться роботи зі створення власної зброї стримування — оперативно-тактичного ракетного комплексу (ОТРК) «Грім». Головним завданням ОТРК «Грім» має стати ураження одиночних і групових стаціонарних цілей на відстанях від 80 до 290 км. Вага бойового блоку одноступінчастої балістичної ракети становить 480 кг. Бойова частина (БЧ) має бути виконана за моноблочною або касетною схемою. При цьому моноблочна представляє собою осколково-фугасну або проникаючу осколково-фугасну ампулу. Тоді як касетна БЧ споряджається осколково-фугасними бойовими елементами. Розрахункова площа ураження ракети — 10 000 кв. м. Її вага разом із пусковим контейнером, довжиною 7,2 м, — 3,5 т.

Бортова система управління ракети має бути інерційною, що комплектується системами навігації і наведення різного типу (радіолокаційні, оптико-електронні). При цьому автоматизована пускова установка має базуватися на шасі вантажного автомобіля високої прохідності та оснащуватися набором систем і устаткування для автономного здійснення підготовки до пуску, який здійснювався за мінометним принципом. На думку фахівців, оптимальним варіантом структурної побудови підрозділів, оснащених ОТРК «Грім», має стати батарея з 2–3 самохідних пускових установок і пересувного командного пункту.

Передбачається, що ОТРК «Грім» має замінити тактичний ракетний комплекс «Точка-У». Експерти оцінювали «Грім» як високоточну зброю нового покоління, здатну забезпечити створення надійного щита неядерного стримування для України.

Станція перешкод "Адрос"

Українські зброярі вже давно готові налагодити випуск системи, яка нівелює всі переносні зенітно-ракетні комплекси противника. "Адрос" розроблений у НВФ "Адрон" та виробляться у Ніжині на потужностях НВК "Прогрес", яке відоме завдяки своєму високоточному снаряду "Квітник".

Станція створює оптико-електронні перешкоди для ракет з інфрачервоними головками самонаведення, якими комплектуються ПЗРК, такі як "Стріла", "Ігла", "Стінгер", найновіший російський комплекс "Верба", чи ракети "повітря-повітря" AIM-9, Р-60, Р-73.

За словами самих виробників, комплекс збиває ракету з курсу з 70-80% вірогідністю. При цьому комплекс вже зараз використовується у зоні АТО, а, за словами виробників, жоден з оснащених "Адросом" вертольотів, попри багаторазове потрапляння під обстріл, не був збитий. Окрім того, комплекс може встановлюватись і на літаки.

Вітчизняна модифікація вертольоту Мі-8 з "Адрос"

Як заявили зброярі, якщо комплекс був би встановлений на збитому у Луганську Іл-76, трагедії можна було уникнути. Щоправда, слід зазначити, що великі втрати у авіації у конфлікті на Донбасі, які були нанесені саме з ПЗРК, дещо активізували оснащення української авіації цими вкрай необхідними комплексами.

Бойовий модуль "Сармат"

КБ "Луч", яке відоме своїм високоточним ракетним озброєнням, показало новий бойовий модуль "Сармат".

Слід зазначити, що виготовлення бойових модулів, які являють собою високотехнологічні дистанційно керовані турелі із різноманітним озброєнням, повністю відповідають концепції військової техніки XXI сторіччя.  Так, завдяки цим модулям, бронетехніку можливо оснащувати найсучаснішою зброєю без заміни самої бойової одиниці, що значно дешевше ніж міняти всю бойову машину. Окрім того, шляхом заміни бойових модулів стає можливим модернізувати та спеціалізувати бронетехніку, просто замінюючи бойові модулі.

"Сармат" оснащений великокаліберним кулеметом та протитанковими ракетами. В залежності від модифікації, це можуть бути дві ракети РК-2С із дальністю польоту у 5 кілометрів, або чотири РК-3, які вражають цілі на відстані до 2,5 кілометрів. Ефективність ракет комплексу повністю збігається із ПТРК "Скіф" і забезпечує знищення цілі типу танк, який навіть оснащений системами створення активних перешкод.  

А оснащення техніки таким бойовим модулем значно розширює її можливості. При цьому, як завдяки самому озброєнню, так і завдяки потужному тепловізору.

Полегшений бойовий модуль від Ленкузні

Київське підприємство "Ленінська кузня", яке спеціалізується на виготовленні річкових та морських суден, теж взяло участь у розробці бойових модулів. Але особливістю цього комплексу є його маса, яка дорівнює всього 280 кілограмів, що дозволяє встановити його на легку броньовану техніку типу "Кугуар" чи "Козак".

Цей модуль, як і "Скіф", оснащений великокаліберним кулеметом, але замість протитанкових ракет він оснащений автоматичний гранатометом УАГ-40, що значно розширює його протипіхотні можливості. Слід зазначити, що автоматичний гранатомет є новим зразком української оборонної промисловості.

Вітчизняний автоматичний гранатомет УАГ-40 значно переважає відомий російський АГС-30, як за дальністю пострілу, так і за точністю стрільби, що досягнуто спеціальною системою зменшення віддачі, що зменшує розгойдування гранатомету під час стрільб чергами.        

Бойовий модуль також оснащується тепловізором та потужною оптикою, що дозволяє помічати противника за будь-яких умов та незалежно від часу доби.

Система активного захисту "Заслон"

Як і "Адрос" для літаків та вертольотів, система "Заслон" направлена на захист від ворожих боєприпасів, але вже наземної техніки, такої як танки, БМП та навіть БТРи, що є інноваційною перевагою над всіма конкурентами.

"Заслон" від київського підприємства ДП БЦКТ "Мікротек" складається зі спеціального радару, розрахункового комплексу та захисних боєприпасів. При атаці техніки із системою "Заслон", радар помічає ворожі боєприпаси, які летять у техніку, розпізнає тип ракети чи снаряду та підриває захисний боєприпас, який знищує загрозу на безпечній відстані. Швидкість реакції комплексу становить лише 0,001-0,005 секунди. За цим параметром комплекс значно випереджає аналогічні комплекси, серед яких найбільш відома російська "Арена", її реакція становить 0,07 секунди.

При цьому система відокремлює снаряди, які становлять загрозу від тих, які броня техніки може легко витримати. А також не спрацьовує, якщо снаряд чи ракета проходить повз. Особливістю системи є здатність знищувати снаряди, які вражають у верхню, найменш захищену частину техніки.   

Оснащені такої системою танки, БМП та БТРи, завдяки "Заслону" отримують новий рівень захисту, який дозволяє зберегти життя бійців та техніку, а також значно підвищити її ефективність.

Безпілотники від "Антонова" 

Перший безпілотний авіаційний комплекс (БПАК), який ДП "Антонов" планує виробляти для потреб Міністерства оборони України, може з'явитися тільки через два роки .Про це повідомляв президент-генеральний конструктор ДП "Антонов" Дмитро Ківа. "Думаю, перший безпілотник може з'явитися через два роки", - сказав керівник авіазаводу на ХІІ Міжнародній спеціалізованій виставці "Зброя і безпека-2014" у Києві. За словами Ківи, агресія Росії проти України засвідчила нестачу безпілотних авіакомплексів в арсеналі силовиків. Саме цьому підприємство надіслало лист Президенту України з ініціативою випускати БПАК ддля потреб армії. "У Міноборони відреагували на нашу пропозицію позитивно. Ми вже напрацьовуємо програми, технічні завдання, розробляємо комерційні пропозиції", - повідомив генеральний конструктор.Керівник ДП зазначив, що "Антонов" буде виробляти БПАК разом з українськими партнерами, які створюватимуть, зокрема, системи управління. "Ми готові розробляти і виготовляти безпілотники, використовуючи при цьому не лише наш досвід, а й досвід кращих українських підприємств, з якими і ведемо попередні перемови для того, щоб виготовляти вітчизняні безпілотники", - заявив генконструктор. При цьому, підкреслив Ківа, "Антонов" має необхідний досвід, наукові і виробничі потужності: "За часів Радянського Союзу ми робили такі безпілотники. Потім припинили. І зараз будемо знову поновлювати виробництво, співробітництво з партнерами". Точні тактико-технічні характеристики, вартість БПАК та деталі проекти поки не розголошуються. Єдине, що зазначив Ківа, що безіплотник від "Антонова" не буде "іграшковим, як з магазину", а це буде комплекс з автомобілем з обладнаннями, системами керування та управління.

«Бастіон» - реактивна система залпового вогню
Реактивні системи залпового вогню (РСЗВ) «Бастіон» є кількох модифікацій. Ця військова техніка була створена на основі радянського «Граду». Про руйнівної потужності цих РСЗВ відомо чимало. Призначені для знищення живої сили і бойової техніки противника, артилерійських і мінометних батарей, руйнування укріплень, опорних пунктів і вузлів опору супротивника. 
Системи «Бастіон» бувають трьох видів і іменуються відповідно - «Бастіон-01», «Бастіон-02» і «Бастіон-03». Вони базуються на шасі, вироблених українською компанією «АвтоКрАЗ». У випадку з «Бастіон-01» використовується стандартне шасі, а для комплектації другий модифікації РСЗВ застосовують його подовжену версію. Її перевага не можна піддавати сумніву, адже «Бастіон-02» може перевозити додатковий боєкомплект із 40 ракет.

Що стосується «Бастіону-03», вдосконаленої системи «Ураган», то автомобіль розроблявся як з лівостороннім, так і з правостороннім рульовим управлінням. і оснащується броньовий захистом кабіни, основних вузлів.
Автомобіль упевнено працює в екстремальних природних, кліматичних і дорожніх умовах всіх континентів в діапазоні температур від -50 до +60 0С на висоті до 5 тис. М над рівнем моря, долає водні перешкоди глибиною до 1,5 м, сніжний покрив до 0,6 м.
Обладнаний системою централізованої підкачки шин, що забезпечує високу прохідність по грунтах з низькою несучою здатністю.


Слід зазначити, що це лише кілька  зразків із доброї сотні інших, які також важливі, мають інноваційну складову та сконструйовані та виробляється в Україні. Загалом, як показала виставка, українські зброярі можуть виробляти  таку зброю, яка дійсно "навіть і не снилася" арміям інших країн. І справа лише у можливостях держави та коштах, за які Україна зможе негайно здійснити державне замовлення на серійний випуск такої зброї.  Але чи здійснено державне замовлення на всі ці сучасні види зброї?

А. Ясенський

Згуладзе про ліквідацію УБОЗу та реформуванні МВС України

У Верховній Раді народні депутати прийняли в першому читанні законопроект про реформування МВС України. Представила його заступник профільного міністра Ека Згуладзе. 

Серед пропонованих змін - ліквідація ветеринарної міліції та реорганізація управління по боротьбі з організованою злочинністю. Крім того, замість кількох нинішніх спеціальних підрозділів внутрішніх справ законопроектом передбачено створення універсального підрозділу спецпризначення по типу SWAT.

Раніше Ека Згуладзе пообіцяла підвищити заробітні плати працівникам МВС і збільшити кількість жінок на службі в правоохоронних органах. 

Зарплати ми будемо підвищувати, і значно, особливо для підрозділів, які будуть реформовані ", - сказала Згуладзе журналістам на прес-конференції в четвер. Вона зазначила, що серйозне реформування буде проведено в ДАІ.

Леонід Русич

Народний депутат Олена Кошелева розповіла, як зустріла свого майбутнього шефа.

Олена Кошелева привернула увагу Ляшко своїми постами в соцмережах

Народний депутат від Радикальної партії Олена Кошелєва повідомила, що познайомилася з Олегом Ляшко в соціальних мережах. "Я публікувала в інтернеті свої пости, багато знайомих і друзів, мої одногрупники допомагали. Так на мене звернув увагу Олег Ляшко", - заявила депутат.

На питання про те, чим вона планує займатися найближчим часом, Кошелєва зізналася, що хоче працювати в комітеті економічної політики, добудувати "Охматдит" і створити умови для роботи та лікування дітей.

Пізніше стало відомо, що лідер партії Олег Ляшко відрядив Олену Кошелєву до Харкова займатися партійним будівництвом.

24-річна раніше безробітна харків'янка Олена Кошєлєва - депутат від партії Олега Ляшка, в його виборчому списку мала прохідний 13-й номер. 

В описі на сайті партії Кошелєва була охарактеризована як "волонтер харківського госпіталю". Освіти у неї два, дівчина отримала дипломи Харківського національного університету радіоелектроніки за фахом "економічна кібернетика" та Харківського національного технічного університету будівництва та архітектури.

Будучи студенткою, Кошелєва підробляла адміністратором в ресторані Ciro`s Pomodoro. Як йдеться у її резюме, там вона організовувала роботу закладу, навчала співробітників стандартам сервісу. 

До слова, рік тому дівчина шукала роботу менеджера проектів, вказавши у своєму резюме, що вонаволодіє такими якостями, як старанність і стресостійкість.

І. Вільцанюк

Виставка «Намальовані картини заметіллю тополиною»

Творчість не має меж.
Останнім часом пух тополі асоціюється у нас лише з чимось неприємним. У когось алергія, комусь просто не подобається тополиний «сніг», який забивається у всі щілини. А давайте подивимось на пух тополі з іншого боку – це ж чудовий матеріал для  різноманітних творчих виробів та картин.
В Київському міському Будинку природи, що знаходиться на вул. Рогнідинська 3,  22 - го січня відкрилась незвичайна виставка під назвою «Намальовані картини заметіллю тополиною». На ній представлено 50 мистецьких витворів , «намальованих» пухом тополі.
Підходячи до першої картини, вже розумієш, що ти прийшов сюди не дарма. Твою увагу захоплює майстерне виконання, завдяки якому навіть не помітно , що малюнок зроблений з пуху. У кожній роботі відчувається душа майстра. Зображені тваринки дивляться ніби справжніми очима. Окрім тваринного світу, на картинах також зображені жанрові сценки, копії картин відомих художників. Технологія виготовлення такої картини не складна. Для цього потрібен пух тополі, який майстрині збирають у червні місяці. Потім його очищують від сміття та зерен. Основою для таких картин служить оксамитовий папір, на якому пух тримається сам, між волосками бархату. На оксамит пушинки наносяться нігтями або пінцетом.
Майстри виготовлення картин з пуху тополі запрошують усіх бажаючих відвідати майстер
- клас, який відбудеться 7 - го лютого. Усі необхідні матеріали будуть надані організаторами, тож з собою треба взяти лиш завзятість і трохи терпіння. Виготовлену власноруч роботу учасник зможе залишити собі, на згадку.
Виставка триватиме до 15 - голютого, з 12:00 до 18:00, щодня, крім неділі та понеділка. Вартість повного квитка – 15грн., пільгового ( школярам, студентам, пенсіонерам) – 7грн.
Квиток дає право відвідати і виставку акваріумних риб, що також проходить у Будинку природи.
Катерина КУПРІЄНКО

Степан Кубів став представником президента в Раді

Президент України Петро Порошенко призначив Степана Кубіва представником Президента України у Верховній Раді.

Про це йдеться в указі глави держави №19 / 2015, який оприлюднений на офіційному сайті президента.

«Призначити Кубіва Степана Івановича представником президента України у Верховній Раді України (за згодою)», - сказано в документі.

Довідка. Степан Іванович Кубів народився 19 березня 1962 року у селі Мшанець (Переможне) Зборівського району Тернопільської області. Під час революції гідності - Майдану - комендант Штабу національного спротиву. Очолював ВАТ «Кредобанк». Із 2008 року по даний час — доцент кафедри маркетингу і логістики НУ «Львівська політехніка» (за сумісництвом). З 2010 по 2012 р. — член спостережної ради банку «Львів». З 2006 — до 2010 року — депутат Львівської обласної ради, член фракції «Наша Україна».  З 2010 — по 12.12.2012 — депутат Львівської обласної ради, заступник голови бюджетної комісії, голова фракції «Фронт Змін». З 2010 по 2012 р. — голова Львівського обласного осередку громадської організації «Фронт Змін». У жовтні 2010 року балотувався на посаду мера міста Львова. Посів п’яте місце, отримавши більше 14 тисяч голосів. 

Історія.Коли у щойно створеному Штабі національного спротиву народному депутату Степану Кубіву повідомили про те, що йому належить взяти на себе роль коменданта величезного комплексу Будинку профспілок, де мав розміститися не лише сам штаб і його інформаційний центр, а й усі служби життєзабезпечення Майдану, включаючи харчовий, медичний, санітарно-гігієнічний, комунально-побутовий, безпековий та інші блоки, він дещо розгубився, адже зрозумів, яка колосальна відповідальність на нього лягає. І хоча досвідченому керівникові, який ще донедавна очолював чималу фінансову установу, мати справу з великою відповідальністю доводилось не вперше, у незвичній для нього ролі коменданта форпосту революційного Майдану йому бути ще не траплялося.

В середньому Майдан готував десь близько 70 тис. порцій другої страви на добу. На Майдані постійно харчувалось приблизно десь від 25 до 35 тисяч осіб. Найбільшу ж кількість порцій кухарі видавали Майдану у дні проведення віче, приміром, 8 грудня – близько 110 тисяч, 15 грудня – 80 тисяч. Якщо говорити про чай-каву, компоти, бутерброди, то їх було видано вдвічі більше. Або звернемося до борщового виміру, адже борщ – це найголовніша страва для українців. Отже, за перші три тижні нашої роботи майданівці отримали більше 400 тис. літрів рідких страв – таких, як борщ, супи та бульйони. В раціоні харчування, звісно, є м’ясо, ковбаси, сири, молоко, крупи. Окрім цього, за порадою наших лікарів на Майдані постійно видавали людям лимони, яблука та інші фрукти, а також продукти з високим вмістом вітамінів. Постійно видавалися до чаю різні види печива, мед, варення і навіть цукерки.

Якщо говорити безпосередньо про людей (найменшу їх кількість – десь 5-7 тисяч – було зафіксовано на Майдані у період між масовими акціями, а найбільше збиралося на віче – більше мільйона), то життя Майдану можна розділити на два блоки. Перший блок – це звичайний режим, а другий – коли проходять віче. Я би ще розділив життя Майдану на до і після нападу «Беркуту». Отже, якщо помножимо середню кількість виданих страв на кількість днів, що минули від 2 грудня, то отримаємо зрештою й приблизну кількість людей, які оберталися в орбіті Будинку профспілок за увесь період, – тобто більше півмільйона. Крім того, до нас приходило і чимало бідних людей і безхатченків, яким, звісно, ми не можемо відмовити в харчуванні, адже наша мирна акція протесту, окрім усього іншого, має ще й характер доброчинності.

На утримання такої кількості людей необхідні й неабиякі кошти. Зрозуміло, що допомога, яка надавалась Майдану, надзвичайно різноманітна і багатопланова. Було запитання від журналістів до Степана Кубіва, як щодо грошової допомоги – хто її надає і кого б він назвали головним інвестором Майдану, адже навколо цього питання традиційно створюється чимало чуток, мовляв, все робилось на гроші Америки та Євросоюзу. Кубів відповідав:– Нісенітниці щодо фінансування Майдану Америкою чи то Європою, гадаю, взагалі не варто обговорювати, бо коли б тут дійсно були чиїсь гроші, провладні ЗМІ вже б такого галасу наробили, що нація оглухла б, а світ занімів. Але ж ми ще добре чуємо один одного, чуємо, як по всьому світу лунають слова підтримки на адресу Майдану. Коли б його створювали на чужі гроші, а людей звозили на нього проти їх власної волі, то результат був би таким, як на альтернативному майдані, організованому владою, – до обіду стоять, а на вечір вже розбіглися. А тут подивіться – люди стоять вже майже місяць і розходитись ніхто не збирається, бо всі прийшли сюди за покликом власного серця. Тому й найхарактернішими рисами Майдану є самовизначення, самоорганізація, самодисципліна, самооборона і – що найголовніше – самозабезпечення і самофінансування. Якщо на Майдан з’їжджаються люди з усієї України, він як явище є уособленням всенародного зібрання – загальноукраїнського громадянського майдану, а тому й утримує його сам народ.
Основними спонсорами Майдану були перш за все представники бізнесу, киян і мешканців різних регіонів України. Якщо взяти узагальнено, то собівартість однієї порції їжі у грошовому еквіваленті становила приблизно 6 – 11 гривень. Близько 75 – 80 % від цієї суми отримувалось безпосередньо харчовими продуктами, а інше докуповувалось на зібрані кошти. Тонами треба було закуповувати гречку, рис, крупи. Лише питної води Майдан споживав в середньому від 6 до 11 тисяч літрів на добу. Інші 20-25 % – відповідно грошові кошти, збиралось щодоби на потреби Майдану від 120 до 500 тисяч гривень – в середньому десь 300 тисяч грн. пожертв на добу. Прозорі скриньки з зібраними коштами розкривались в присутності фінансової комісії, яка складалась з посланців Майдану – студентів, членів громадських організацій та представників політичних сил (загалом 10-12 чоловік). На базі заявок, які надходили від комендантів Жовтневого палацу, КМДА, Будинку профспілок і власне самого Майдану приймалось рішення про виділення коштів – найперше на харчування, дрова тощо.
Комендант Майдану і його співробітники відповідали за організацію роботи в багатьох напрямках – практично за все, що пов’язане із забезпеченням життєдіяльності Майдану. Це й харчування, і гігієна та медична допомога, мали вирішувати також, де спати людині, де їсти, де митися, а ще були питання, пов’язані з енергетикою, теплом, комунальними справами, зокрема прибиранням, сортуванням і вивезенням сміття, постачанням дров, озвучкою сцени, забезпеченням охорони, роботою психоаналітичного центру, медіацентру, інфоцентру… Скажімо, тільки тієї ночі, коли під час виступу Вакарчука було на Майдані до 300 тисяч людей, було вивезено з території 22 «Камази» сміття. І ця робота здійснювалась у співпраці з комунальними службами Київської міської адміністрації.
Людей, які працювали з Степаном Кубівим було 15 чоловік, які, власне, й організували тут системну роботу. Щоб мінімізувати ризики, Кубів взяв до себе в команду перевірених людей.
Мали також близько 500 лікарів-волонтерів, які ротувались день-ніч, бо мусили працювати й на основній роботі. На кухні працювали 2 тис. волонтерів і 80 професійних кухарів, які мали медичні книжки. Від 80 до 160 волонтерів розносили їжу. В охороні працювало близько 4 тис. людей. Окрім цього, на Майдані працювала велика група юристів, соціологів, фахівці, які забезпечували роботу інформаційного центру – десь близько 500 чоловік. Тобто загалом самоорганізовано в процесі десь 10 тис. людей – більше, ніж нараховує будь-яка, навіть Київська, адміністрація.

В. Орел

В. Друг

Стали відомі лауреати українського книжкового «Оскару»

Церемонія нагородження переможців  XVI Всеукраїнського рейтингу «Книжка року’ 2014» відбулась у приміщенні столичного театру-майстерні  «Сузір’я» 2 лютого.
Головними  організаторами  заходу традиційно виступили  Центр рейтингових досліджень «Еліт-Профі»  та Президент рейтингу, український журналіст та публіцист, Костянтин Родик.
Пан Родик наголосив, що захід не відбувся торік через складну ситуацію в країні, і не планувався й цього року, проте ми маємо жити та  бути вдячними усім, хто захищає Батьківщину зараз на фронті. Церемонію вручення відзнак було розпочато хвилиною мовчання за загиблими захисниками нашої держави та гаслом «Слава Україні».
У семи традиційних номінаціях між собою змагалися найкращі письменники та видавництва.  Варто наголосити, що автор необов’язково має бути українцем, але видавництво повинно бути вітчизняним.
 Для вручення дипломів лауреатам було запрошено видатних діячів культури, мистецтва та громадської діяльності. Зокрема переможцям потиснули руку співачка Лілу, Олімпійський чемпіон та народний депутат  Денис Сілантьєв, професор та експерт «Книжки року» Микола Тимошик,  і акторка та ведуча Наталя Сумська.
Атмосферу вечора створили студенти Київського національного університету культури та мистецтв, і, звісно ж, чарівні ведучі: креативна поетка Леся Мудрак та головний редактор журналу «Всесвіт» Дмитро Дроздовський. Завдяки їм відвідувачі поринули у таїну літератури, поєднану із музикою та театром.
Крім приємних моментів безпосереднього нагородження переможців рейтингу, у відвідувачів була можливість обмінятися порадами з приводу хороших книг. Так у спеціальному інтерв’ю для нашого видання Денис Сілантьєв, який, до речі,  цьогоріч виступив одним із організаторів  даної події, розповів, за якими книжками він любить відпочивати.
Я розслабляюсь зі специфічними книгами. Мені подобаться публіцистичні видання, пов’язані із нашою історією , економікою та політикою. Декілька днів тому я закінчив читати книгу Старікова ( рос.публіцист, письменник та блогер — прим.автора) «Шерше ля

нефть». Перед цим читав Лермонтова – «Герой нашого часу». Роблю такий собі літературний мікс.
Що полюбляєте з української літератури?
Я читав братів Капранових, поки що тільки одне їх відповідання. Зараз шукаю щось новеньке.

«Читай книжки, які стали подією» — не тільки гасло цього конкурсу, а й заклик до української читацької аудиторії, яка часто жаліється на відсутність якісної української книги. Номінанти та організатори рейтингу вкотре довели: вітчизняне книговидання є, воно розвивається і постійно робить досягнення.

Ірина Лисогор