Пам'ятати не можна забути

30 вересня - останній день першого місяця осені,  день останнього суду над українським поетом, прозаїком, перекладачем,  літературознавцем та правозахисником Василем Стусом. Письменника було засуджено до десятирічного ув'язнення та п'яти років заслання. Камера-одиночка, голодування, приниження та біль у серці - далеко не повний список тортур, які довелося пережити поетові. Аби вшанувати пам'ять великого співвітчизника,  новоспечений Департамент літератури і мистецтва Інституту журналістики Київського національного університету імені Т. Шевченка влаштував Стусівські читання за участі члена Української Гельсінської Групи, політв'язня та просто товариша Стуса – Василя Васильовича Овсієнка. 

Не дуже простора 36-а  аудиторія зустрічає мене стовпотворінням людей. Студенти намагаються всістися на місця, а організатори нервують, завершуючи останні приготування. І ось, стоячи посеред аудиторії з фотоапаратом, я згадую золоте правило фоторепортера: не знаєш, що робити - фотографуй, адже кожна деталь може стати важливою. Мої пошуки вдалого ракурсу для стенду з книжками перериває голос Сергія Савіна (організатора та голови Департаменту літератури та мистецтва) : "Шановні, сідаймо по місцях! Це стосується і фотографів".  Як відомо, фотографи - народ волелюбний, тож, гордо тримаючи об'єктиви, ми просто відійшли у сторону,  видивляючись заповітні кадри. Одразу ж впадає в око букет чорнобривців на кафедрі, поруч з яким красується товста книга з великим портретом Стуса. Її прикрашає рушник з вишитим ім'ям поета. Але центром всезагальної уваги стає  смугаста одежа політв'язня з пожовклою нашивкою "Овсієнко".  Панує неоднозначна атмосфера: радість зустрічі змішалася зі смутком втрати. 

Нарешті Сергій розпочинає зі вступної промови та дякує почесним гостям -  члену НСПУ - поетці Аллі Миколаєнко та Галині Родіні  "за поезії чарівного Набоки в подарунок для всіх присутніх та за надані книги на продаж, кошти від якого підуть на лікування бійців АТО".  Звісно окремої подяки заслужив Василь Овсієнко, який люб'язно погодився розповісти про Стуса, його творчість та перебування у камері. Тим часом моя спроба пробратися до свого місця виявилася марною - воно вже "забарикадоване" студентами.  Дійсно, не найзручніша аудиторія для такого заходу - деякі гості сидять на сходах та на підлозі, а фотографи не в надто презентабельних позах намагаються непомітно пересуватися приміщенням. Що ж, може це сприяє інтимній атмосфері для поезії... До речі про поезію. Зустріч продовжується виступами студентів, які читають вірші Стуса. За найкраще виконання одна зі студенток отримує від Сергія букет чорнобривців. Квіти навіть пасують до її жовтогарячого вбрання. Більш того, навіть пані Миколаєнко після невеличкої промови зачитує декілька віршів. 

Аудиторія помітно жвавішає: навіть ті, хто потрапив на захід випадково, вже проявляють інтерес. Ще б пак, починається кульмінація читань - виступає Василь Овсієнко. Він намагається охопити все -  від перебування у в'язниці до самої глибини душі Стуса. Особливо мене вражає розповідь про те, як важко було передати рукописи поета, якому було заборонено бачитися з родичами.  Хитрощами та зусиллями не однієї людини дещо вдалося зберегти. Можливо, саме завдяки цим рукописам в 1985 році Стуса було висунуто на здобуття Нобелівської премії з літератури. Овсієнко наголошує, що ця подія могла стати причиною не випадкової ( на його думку) смерті поета, адже "лауреат Нобелівської премії в камері - це скандал". Відчуваю якесь тепло, коли Василь Васильович згадує свого товариша:  "Бачити майбутнє та передчувати майбутнє - ознака генія, яким і був Стус".  Чоловік розповідає про те, як змінилася думка поета про Росію після перебування в Мордовії: "Раніше він вважав Росію державою  напівсонця-напівтьми, але це тільки до першого ув'язнення. Далі вже Василь наголошував, що Мордовія зробила з нього українця"- продовжує Овсієнко.  "Якщо про нас згадають - то як про людей, які в ці жорстокі часи не побоялися бути самі собою -  казав Стус, який своїм голосом забивав двох слідчих. Тому і вам я бажаю ніколи не втрачати свою індивідуальність та вчитися, поки молоді." Ось так завершує свій виступ наш почесний гість. Він із задоволенням роздає молоді роздруківки з віршами Стуса, рекомендує  літературу та кінострічки. Студенти переповнені емоціями, хтось навіть плаче. 

Настала хвилина мовчання. Вшановуємо пам'ять великого поета. Усі стоять. Вже після завершення Сергій Савін коментує: " Я неймовірно щаслива людина. Бо здійснив ще одну свою "Стусову" мрію. Ми вшанували його творчість спільно з Департаментом літератури і мистецтва Погодьтеся, коли студенти сидять на підлозі, щоби слухати про Стуса, то це перемога!?". Як на мене, найбільша перемога - це те, що всі присутні тепер ніколи не забудуть Василя Овсієнка та завжди пам'ятатимуть великого Стуса. 

Ольга Черенкова

Кабмін відкрив інформацію про власників земельних ділянок

В Україні відкрили інформацію про власників і користувачів земельних ділянок.

Про це повідомляє прес-служба Кабінету міністрів України.

Нова електронна послуга в земельній сфері доступна через публічну кадастрову карту map.land.gov.ua. Обов'язковою умовою отримання доступу до інформації є електронна ідентифікація заявника - з використанням електронного цифрового підпису або альтернативної схеми ідентифікації BankID (ідентифікація через банківську картку).

"Інформаційна система автоматично обробляє запит і надає відомості про права власності на землю та дату їх придбання. Інформація надається на безоплатній основі", - йдеться в повідомленні прес-служби.

Кабінет міністрів України прийняв кілька постанов про відкриття доступу до земельних і майнових реєстрів.

Зокрема, прийнято постанову, згідно з якою громадяни України зможуть переглядати, копіювати і роздруковувати інформацію про суб'єктів прав, занесених до держземкадастру.

Олег Дружів

Перманентне мистецтво війни, любові, миру

                                                                           так часи не обирають

                                                                           але живемо ми те життя

                                                                           яке самі створюємо

                                                                           своїми руками

                                                                           (з маніфесту ГОГОЛЬFESTу)

У світі відбувається безліч цікавих подій чи не кожну хвилину в усіх кутках нашої планети. Вони можуть захоплювати, вражати, шокувати. Але більшість з них скороминучі. Є ж речі перманентні, які так чи інакше впливають на тебе і до яких подумки чи фізично повертаєшся. Так і на ГОГОЛЬFESTі: серед 14 локацій Національного експоцентру України, на яких один захід замінював інший, були експозиції, які можна було відвідувати протягом усіх 11 днів фестивалю. 

Що саме неодноразово приваблювало око поціновувачів мистецтва? За опитуванням гостей «Гоголю», хоча б раз вони повертались до #gogolgarden і #Therealitygame.

Сад людських мрій

Дорога від павільйону до павільйону інколи займала добрих 5 хвилин, що для цього фестивалю забагато. На шляху до потрібного заходу відвідувачу траплялась щонайменше одна деталь, яка відволікала від заданої мети. Прямуючи від «Кінотеатру» в пошуках «Візуальної програми», проходячи повз «Академічну музичну сцену», людина раптом ліворуч помічала залізні відчинені двері з охоронцем. На них на папірці великим кеглем було надруковано «ВАРЕНИКИ», що зовсім не в’язалося з розміром павільйону і вартовим знадвору. Цікавість вела всередину, де насправді розмістилась невеличка кав’ярня, але через секунду десь збоку лунали незрозумілі інструментальні звуки і гість рушав до них. Там у темній залі на нього «дивились» десятки дерев, підсвічені одним яскравим прожектором. Жодне не повторювалось, проте усі були схожі. Тільки виходячи з цього «саду», людина натрапляла на верстат, а трохи далі бачила, як хтось у чорному фартуху з плямами фарби щось робив біля довгого столу. На запитання «а що це таке і хто це зробив?» чоловік відповідав: «Це ліногравюра, а автор перед вами».

Сергій Погребиський, аспірант Національної академії образотворчого мистецтва і архітектури, розповів про техніку виконання та ідею своєї виставки: «На відкритті всі дерева чорно-білі. Кожен охочий може зробити власну вже кольорову роботу. Так до кінця фестивалю жовті, зелені, червоні, фіолетові, помаранчеві дерева поступово замінять чорні і сад розквітне. Потім по закінченню людина може забрати своє дерево з собою, щоб воно продовжувало жити в її оселі». Для того, щоб згодом отримати свій витвір, відвідувач залишав свої контакти. Серед записів виділявся один: «Дякую за сад мрій».

Не дитяча виставка юних художників

Деталі могли коштувати гостю заходу, на який він чи вона збирався. Потрапивши вже на закінчення, людина вирішила хоча б подивитись, що ще є у 21 павільйоні. В одному із залів, не заходячи туди, можна було побачити великий портрет дівчинки з великими очима, різнобарвними стрічками у зачісці і повідомленням згори: «Счастье мое, я здесь и жду тебя». Напис на стіні перед залом сповіщав: «Aza Nizi Maza. «Те, що я бачу». Харків». 

У невеличкому приміщенні висіли й інші картини – такі ж соковиті, промовисті, нестандартні. Не лише портрети, а й сюжетні роботи, навіть тематична добірка карикатур під назвою «Партия грязных рук». Відвідувачі з замисленими виразами облич ходили периметром кімнати і кивали головами. Здавалось, що прослідковується загальний стиль і манера, є спільні риси і людина підходила ближче, щоб прочитати ім’я художника. Проте помилка ставала очевидною: Макс Зубенко, 11 років; Аня Кострікова, 8 років; Альоша Буйницький, 6 років і т. д. 

Поруч з полотном, де хлопчаки стояли у стіни в графіті, Микола Коломієць, один з організаторів арт-школи Aza Nizi Maza, пояснював гостям: «Ми з дитиною не продумуємо композицію картини. Починаємо малювати щось одне, наприклад, цегляну стіну. Потім юний художник говорить, що тут має бути ще арка, обов’язково графіті, його творці. А в кінці раптом виникає думка домалювати смітник, що димить».

Знайомство з цими експозиціями могло відбутись зовсім іншим маршрутом і за інших умов, але ті, хто там побував, зізнавались, що із задоволенням приходили туди знов. 

Альона Захарова

Рибна галузь чекає рішень Кабміну

Рибна галузь України перебуває в очікуванні рішень Кабінету міністрів, який має розглянути 16 постанов щодо реформування рибного господарства.

«Успішні реформи сьогодні це не тільки важливий індикатор того, наскільки ефективна робота органу державної влади. Це фундамент для розвитку галузі на довгострокову перспективу, якісні позитивні зміни в національній економіці, рівень життя громадян », - сказав Олексій Павленко.

Він нагадав, що Мінагрополітики затвердило комплексну Концепцію реформування рибної галузі, розроблену Держрибагентством. Вона повністю відповідає програмі діяльності Уряду, Стратегії сталого розвитку «Україна - 2020», а також коаліційної угоди та Стратегії розвитку сільського господарства та сільських територій на період до 2020 року.

Одним з ключових напрямків концепції є дерегуляція ринку і спрощення умов ведення бізнесу. «Сьогодні ми винесли на Кабмін 16 постанов по рибної галузі. Всі спрямовані на дерегуляцію галузі, підвищення її інвестиційної привабливості та прозорості », - підкреслив Олексій Павленко.

Він висловив сподівання, що зазначені проекти пройдуть розгляд в максимально стислі терміни, а також запевнив, що зі свого боку Мінагрополітики надасть Держрибагентства технічну та консультаційну допомогу у впровадженні реформ.

А. Ясенський

ОБОВ'ЯЗКОВА ЛЮДИНА. ОБОВ'ЯЗКОВІСТЬ

Спілкування між людьми умовно складаються за кількома ознаками.

                         

1.Загальні

2.Особистісні

3.За інтересами

4.Ділові

    

  У кожній з цих ознак присутнє поняття ОБОВ'ЯЗКОВОСТІ або, навпаки, НЕОБОВ'ЯЗКОВОСТІ

  Так, наприклад в загальних контактах ми не вправі розраховувати на обов'язковість, її зовсім може і не бути. При зустрічі на вулиці з незнайомою людиною Ви, звертаючись до неї з яким би то не було питанням можете зробити для себе деякі висновки про обов'язковість, але точного визначення, обов'язкова чи  ні перед вами людина, вам не вдасться зробити.

      

    У відносинах по інтересам ОБОВ'ЯЗКОВІСТЬ набуває більш істотні форми, так наприклад, у спорті: кожен учасник команди повинен бути ОБОВ'ЯЗКОВИМ для досягнень у спортивній боротьбі, як для себе особисто, так і для команди в цілому

    Нарешті за діловими ознаками ми точно зможемо визначити, з ким маємо справу. Ділова людина це загалом і строго обов'язкова. Посудіть самі, людина, готова завжди прийти на допомогу - критерій за яким оцінюються вчинки людей. 

    Довіра - одна з важливих складових у бізнес-партнерство. Цивілізовані відносини у важливих ділових питаннях підтримуються, як правило, юридично, проте порядність, відповідальність і обов'язковість - це ті якості, завдяки яким ділові відносини досягають високого морального рівня.

Обов'язковість - це звичка без зволікань і без нагадувань робити те, про що була домовленість з іншими, або те, що намітив сам собі.

Обов'язкова людина - це особистість, яка вміє розраховувати свій час, відповідати за свої вчинки і дотримуватись даного нею слова.

Обов'язковість - це фундамент сильного характеру, це вміння чітко планувати вже в той момент, коли обіцяєш, це відповідальність і пунктуальність, це неухильне виконання обіцяного навіть в умовах форс-мажору, це твердість і невтомність.

Переваги обов'язковості

Обов'язковість - це якість, яка підвищує вашу репутацію.

Обов'язковість партнерів сприяє цивілізованому веденню справ і добрим взаєминам сторін.

Завдяки такій якості, як обов'язковість, всі бізнес-процеси виконуються вчасно, що сприяє руху вперед.

Час-гроші. Саме тому чітке виконання всіх зобов'язань вчасно зменшує фінансові витрати і збільшує дохід.

Прояви обов'язковості в повсякденному житті

Клієнт-севіс. З якою б областю обслуговування клієнтів ми не зустрілися, одним з перших наших очікувань є обов'язковість виконавця.

Бізнес-партнерство. Зобов'язання сторін, як правило, прописуються в договорах і угодах. У даній сфері обов'язковість безпосередньо співвідноситься з фінансами, а отже, має істотний мотиватор для кожного учасника бізнес-процесу.

Приватні відносини. У тих сферах життя, де відносини не регулюються юридичними угодами, на перше місце виходять особистісні якості. Обов'язковість розцінюється як прояв поваги, ознака хороших взаємин і показник вихованості та етичності.

Терміново (не) означає якісно. Багато хто дійсно вимагають від нас все і відразу. «Терміново. Якісно. Дешево »- з таким девізом часто приходять клієнти та партнери. Проте лише ви зможете оцінити ситуацію, можливості, витрати і дати реальні обіцянки. Тільки в такому випадку можлива репутація обов'язкового людини.

Якщо все ж стоять суворі часові рамки і чіткі параметри виконання - що ж, варто напружитися і намагатися з усіх сил. Людські здібності воістину дуже широкі. Головне вірити в свої сили і прагнути до постійного вдосконалення.

Обов'язкова людина- послужлива, привітна, завжди готова прийти на допомогу -визначення за словниками. Насправді ми сьогодні бачимо черстві душі скрізь і на будь-яких гілках влади, чиновників - бюрократів, від їх обов'язковості не залишилося і сліду.

    Зусилля ОБОВ'ЯЗКОВИХ людей в разніх ешелонах влади, а такі все ж є, поки не покращують загального клімату в суспільстві.

   Приймаються ряд законів і постанов на поліпшення соціального становища нашого населення, але через відсутність дотримання законності всіма категоріями нашого суспільства, від простого школяра до міністра, видимих ​​поліпшень немає. Інертність нашої необов'язкової більшості гальмує розвиток цього важливого процесу. Дійсно, спробуйте сьогодні, як законослухняний громадянин отримати той чи інший документ, вам належить пройти такий шлях по бюрократичних інстанціях, що мимоволі станете самі необов'язковими

    Саме АРМІЯ все ж є ІНСТИТУТОМ ОБОВ'ЯЗКОВОСТІ, в армії і на флоті більш-менш дотримується закон, і як правило, людина яка прослужила строкову службу, або кадрову, має досвід ОБОВ'ЯЗКОВОЇ людини. Озирніться навколо і серед своїх друзів з числа військових або колишніх військових, ви упізнаєте обов'язкову людину, не у всіх, але їх на порядок більше. Людина народжується, не маючи навичок і досвіду обов'язковості, повинно її робити такою, наше суспільство, але як бачимо воно саме потребує кардинального лікування. Коли бачимо, що не виконуються обіцянки, не віддаються борги вчасно, робота робиться так собі або «абияк», будьте впевнені, перед вами типова безвідповідальна необов'язкова людина!

   Як розвинути обов'язковість

Кожна людина має різні здібності, темп і можливості. Якщо кожного разу ви не можете виконати обіцяне, може бути, справа не в тому, що ви ні на що не годитесь, а в тому, що ви неправильно оцінюєте свої можливості і ситуацію. Можливо, досить зупинитися і, об'єктивно зваживши свої здібності, переглянути ступінь обіцянок, які даються вами .

   Не обіцяйте занадто багато. Необхідно проаналізувати і зрозуміти, чи зможете ви виконати повною мірою дану вами обіцянку. Подумайте, кого можна залучити (якщо знадобиться допомога) і скільки часу і сил забере у вас виконання.

    Все можливе робіть відразу. Важливо оцінити часові витрати, які будуть потрібні на виконання обіцяного. Згадайте, яка кількість часу ви витрачаєте на ту чи іншу дію, і назвіть реальні терміни. Адже пунктуальність - один з головних критеріїв оцінки обов'язковості людини. 

   Сьогодні актуально таке поняття: "ЛЮДСЬКИЙ ФАКТОР" людський фактор у всьому-тероризм, катастрофи і аварії на землі, в небі і на воді, в бізнесі і роботі, на відпочинку, і на лікуванні. Водій, який виправдовує вбивство багатьох пасажирів фразою, "я просто заснув", літак заправили запасом палива тільки туди, все це, заради наживи, люди не мають поняття, про відповідальність, безпеку і взагалі елементарну повагу до ЛЮДИНИ, жадібність і поклоніння золотому тільцеві затьмарило свідомість.

    Освіта в школі, виховання в сім'ї сьогодні не можуть забезпечити зростання кількості обов'язкових людей в силу того, що, самі вчителі, батьки за останні 15-20 років потроху відходили від поняття ОБОВ'ЯЗКОВОСТІ, одні від того, що їхня праця втратила первісне значення і стала однією з низькооплачуваних, а підвищення зарплати в освіті, ще не скоро змінять сформований стереотип, інші, батьки, беручи участь у "перегонах на виживання", не приділяли належної уваги вихованню в сім'ї. 

    Поки ми всі, не будемо ставитися з повагою до ЛЮДИНИ, доти будуть в нашому суспільстві корупція, хабарництво, насильство.

  

   У нас немає інших мотивів, які спонукали б нас виконувати обіцянки, крім почуття обов'язку. Якби ми думали, що обіцянкам не притаманна моральна обов'язковість, ми не відчували б схильності дотримуватися їх.

- Девід Юм -

Обов'язок зводиться до свідомості внутрішньої потужності. Внутрішньо відчувати, що здатний на що-небудь, це - усвідомлювати обов'язок вчинити це. Обов'язок - це достаток життя, який хоче проявитися, віддатися.

- Жан Марі Гюйо -

Найсильнішу рису відмінності людини від тварин становить моральне почуття, або совість. І панування його виражається в короткому, але могутньому і вкрай виразному слові «повинен».

- Чарлз Дарвін -

Олександр Майстренко

Обережно! Натовп! Правила поведінки і безпеки в натовпі

Він безстрашний. Він безжальний. Він не контролює себе. Людина в натовпі - особистість або бездушна злісна істота? Живучи в багатонаселеному місті дуже легко можна опинитися в пастці. Досить прийти на концерт, на свято, на футбол, на мітинг - стовпотворіння людей може застати нас в найнесподіваніших місцях. Як вести себе в натовпі, щоб свято не обернулося трагедією? Як уникнути зомбуючого впливу?

«Ефект натовпу»

У серпні 2011 року весь світ був приголомшений репортажами про події в Лондоні. Агресивно налаштований натовп влаштував масові заворушення. Причиною цього стало вбивство представниками правопорядку 29-річного торговця наркотичними речовинами. Заряджений почуттям помсти і злості натовп вийшов на вулиці, та практично блокував район Тоттенхем на кілька днів.

Переглядаючи відеозаписи того, що відбувалося, правоохоронці помітили знайоме обличчя. У всесвітньо відомої епопеї про Гаррі Поттера є персонаж на ім'я Вінсент Креб, цього негативного героя зіграв молодий британський актор Джемі Вайлет. Ймовірно, негативні якості свого героя актор вирішив випробувати і в реальному житті. За розгром магазину і грабіж він був заарештований на два роки. У його руці була пляшка із запальною сумішшю. Але сам Вайлет стверджує, що ємність з сумішшю йому дали знайомі, а він просто не зміг відмовитися. І багато хто з винуватців розгромів у Лондоні свої дії пояснювали саме ефектом натовпу.

Ми звикли називати натовпом велику кількість людей, що знаходяться в одному місці, або рухаються в одному напрямку. Але це не зовсім так. Адже ми не звикли вважати натовпом крокуючий армійський підрозділ, ні глядачів у великому залі театру. Щоб перетворити соціально організоване скупчення людей на натовп, досить щоб відбулася яка-небудь дія - пішов сильний дощ, пролунав вибух, розпочався святковий салют, або на вулиці несподівано з'явився відомий артист з концертним номером.

Дія «ефекту натовпу» на собі відчував кожен з нас. Наприклад, коли стоячи і з оплесками глядачі вітають на сцені улюбленого артиста. Виявляється, достатньо лише кілька людей на сотню щоб піднімати на ноги тисячні зали.

Але звідки цей інстинкт з'явився у людини? Звичайно ж, з дикої природи. Для того щоб вижити, дикому звіру не обов'язково мати гострі зуби і величезні роги. Достатньо лише перебувати в колективі. У звірів існує так званий «стадний інстинкт», він існує на основі вродженого оборонного рефлексу. Це абсолютно приголомшливий ефект, коли з десятків живих організмів організовується одне єдине ціле, всі починають однаково мислити, відчувати, співпереживати. Інтереси якоїсь окремої особистості не мають значення для групи.

Кожен день ми виконуємо тисячі різних дій і рухів, звичних для нас. Але ж ми навіть не підозрюємо, що під час чищення зубів ми все одно не залишаємося на одинці з самим собою. Нас оточують мільйони таких же, які чистять зуби і поспішають на роботу. І кожну секунду нам здається, що ми повністю контролюємо свої дії і готові сказати, як поведемо себе в той чи інший момент. Припустимо, людина з трьома вищими освітами раптом виявляється в агресивному натовпі. Якщо наступного дня ви покажете йому відеозапис з його діями, він безумовно почухає потилицю і обуриться, що такого він робити не міг... Коли в стовпотворінні щось несподівано відбувається, ми реагуємо і діємо тільки інстинктивно. У психології цей феномен називають «ефект натовпу». Коли людина опиняється в натовпі, у нього слабшають соціальні регулятори, а з точки зору Зигмунда Фрейда, джерелом нашої активності є несвідоме.

Іноді фахівці порівнюють натовп пішоходів з пінгвінами. До того моменту, як всі птахи стануть пірнати один за іншим в море, вони терпляче чекають самого сміливого, який першим зробить крок у воду.

Властивості натовпу

Вчені виділили два основні чинники, які визначають властивості натовпу:

Анонімність.

Особистість в натовпі розсіюється. У ній немає імен і соціальних статусів. Є тільки «чоловік у червоній куртці», «жінка в синій сукні» і т.д. З одного боку, у окремого учасника натовпу з'являється відчуття сили і могутності. З іншого, анонімність призводить до того, що у одиничної особистості з'являється почуття безвідповідальності. Кожен вважає, що за всі дії відповідатиме натовп, а не він особисто.

Зараження.

Посил внутрішнього стану одних людей до інших. Зараження відбувається буквально миттєво, завдяки тому, що кожен учасник натовпу наслідує більшість.

Все це чудово відомо організаторам абсолютно всіх революцій, що відбулися в 21-му столітті.

Правила поведінки в натовпі

Кожен може опинитися в агресивному натовпі фанатів або на шляху хуліганів. Але чи реально вижити в ситуації масових заворушень? Якщо діяти правильно - так. Мабуть, найкращою порадою було б сказати - обходьте натовп стороною. Хоча б по можливості. Але якщо вже велике скупчення людей застало вас зненацька - не панікуйте. З будь-якої ситуації є вихід, якщо вчасно включити здоровий глузд.

Порада №1 - Якщо до вас швидко наближається велике скупчення людей...

...Не біжіть на них, але й не тікайте від них. Якщо вони вас наздоженуть, то спрацюють як асфальтоукладальна машина. Прямуйте на натовп, але не прямо, а навскоси, в кут натовпу. Таким чином в момент зіткнення вас зачеплять лише кілька людей, а не вся сотня.

Порада №2 - Не варто проявляти агресію до оточуючих...

...Адже вони можуть стати для вас не лише небезпечними, а й так званю «подушкою безпеки». Для початку спробуйте спокійно і неквапливо покинути натовп.

Як покинути юрбу?

При наявності можливості, зніміть з себе гострі та стискаючі предмети: шарфи, сережки, каблучки, пояси, браслети, краватки і т.д. Зігніть руки в ліктях і притисніть їх до боків. Пальці стисніть в кулаки. Згрупуйтеся в єдиний клубок, що не розслабляйте тіло і пробуйте вибратися з натовпу. Обов'язково прикривайте голову, бо якщо вас в неї вдарять, ви можете втратити рівновагу і впасти, чого допускати не можна.

Порада №3 - Якщо вас все ж збили з ніг...

...Встаньте на одне коліно, упріться в підлогу руками, різко відштовхніться і спробуйте встати.

Порада №4 - Якщо вас почали бити...

...Не можна розслабляти тіло. Ляжте на спину, зігніть ноги в колінах і силою спробуйте перекотитися на бік. Рукою, яка опинилася знизу - прикрийте ззаду шию і голову. Верхньою рукою прикривайтесь від ударів. Ні на секунду не припиняйте рухатися. Ворушіть ногами, перебирайте ними по землі. Можливо вам не вдасться врятувати ніс від перелому, але ви залишитеся живі. Це головне.

Порада №5 - Не можна вплутуватися в бійку з натовпом!

Ні в якому разі не відривайте ноги від землі. Якщо ви думаєте, що зможете відбитися від агресивної юрби - ви помиляєтеся.

Порада №6 - Якщо був застосований сльозогінний газ...

...Закрийте ніс і рот хусткою або будь-яким шматком тканини, не тріть шкіру та очі.

Порада №7 - Якщо на вас нападає озброєний натовп...

...Є лише два виходи - тікати, або озброюватися. На вулиці навколо вас є безліч предметів, які можуть стати порятунком для вашого життя. Наприклад, камінь або скляна пляшка. Такого роду психологічний ефект може дати вам кілька додаткових секунд для втечі.

Порада №8 - Якщо стовпотворіння застало вас в будівлі...

...Не користуйтеся ліфтом, спускайтеся по сходах. Не наближайтеся близько до вікон, вас можуть просто виштовхнути з нього.

Як бачите, врятуватися можна з будь-якої ситуації. Знати правила необхідно, але краще не допускати до того, щоб вони стали в нагоді. Бачите натовп людей - змініть маршрут. Навіть якщо ви великий і сильний.

Катерина Купрієнко

Роджер Желязни – видатний письменник-фантаст

Можливо ви чули про такого видатного письменника-фантаста як Роджер Желязни, а можливо і ні, у будь якому випадку, сьогодні мова піде про цю видатну людину, та її внесок у літературу. Роджер був дуже талановитою та цікавою людиною, його твори перехоплювали подих, з новою відкритою книгою читач поринає у світи цікавіших пригод, кожний персонаж його книг продуманий до найдрібніших деталей, можна відчути його переживання та ідеї, і увесь цей чарівний світ можна дослідити та дізнатися щось нове для себе самого, просто взявши до рук шедеври Желязни. 

Життя та погляди Роджера Желязни

Народився письменник 13 травня 1937 року. Він також писав короткі науково фантастичні історії та новели, краще відомі, як, на мою думку одна з самих найкращих його робіт Хроніки Амбера. Він вигравав премію Неб’юла тричі (з 14 номінацій) і 6 разів премію Г’юго (також з 14 номінацій), включаючи дві Г’юго за новели: серіалізована новела …І Кличте Мене Конрадом (1965; згодом опублікований під назвою Цей безсмертний, 1966) і потім новела Князь Світла (1967).

Письменник народився в Юкліді, штат Огайо, він був єдиним сином у сім’ї польського емігранта, та американсько ірландської матері. 

Вже у середній школі він став редактором шкільної газети і приєднався до Креативного Письменницького Клубу. 

Восени 1955 він почав відвідувати Західний Клівлендський Західний університет і отримав степінь Бакалавр Мистецтв з Англійської мови у 1959. Він був прийнятий до Колумбійського Університету в Нью-Йорку, і спеціалізувався у Єлизаветинській та Якобінській драмі, випущений як магістр мистецтв у 1962 році.

Цікаві факти та стиль написання

В честь Роджера Желязни був названий клас ракоподібних – Остакорди. 

Желязни був двічі одружений, перший раз на Шарон Стеберл (Sharon Steberl) у 1964, розвівся, дітей у цьому шлюбі не було, потім одружився на Джудіт Алін Каллахан (Judith Alene Callahan) Роджер та Джудіт мали двох синів Девіна і Трента (автора детективів), а також дочку Шеннон. На момент смерті Роджера, Роджер і Джудіт були розлучені, і Роджер жив у автора Джейн Ліндскольд (Jane Lindskold). 

Цікаво, що Роджер також був заручений із фолк-співачкою Хеді Вест (Hedy West) 

Про письменницькі роботи

У своїх історіях, Роджер Желязни часто зображає персонажів із міфів які зображені у сучасному світі, це придає його роботам особливий колорит, який приверне увагу кожного, кому подобаються захоплюючі фантастичні твори та легенди. Желязни також був схильний включати численні анахронічні сучасні елементи, такі як куріння сигарет чи посилання до різноманітних класиків драми у свої фантастичні та науково-фантастичні роботи. На нього також мали вплив такі письменники як Реймонд Чендлер та Дешилл Геммете це дуже ясно простежується у його новелі Князь Світла.

Основна тема у роботах Желязни – безсмертя, або люди, які стали богами (так само, як і боги, що стали людьми). Крім роботи з міфологічними темами найбільш поширеним мотивом Желязни є «зниклий батько». Це дуже помітно у його новелі Хроніки Амберу, тому як у першій частині Хронік Амберу, головний герой – Кровін, шукає свого втраченого, богоподібного батька Оберона; А у другій, у який увага приділена сину Корвіна – Мерліну, він вже шукає свого батька, який зник. 

Дві інші особливі характеристики які вплинули на його твори була його кваліфікація у бойових мистецтвах та залежність від тютюну. Желязни став експертом з фехтування ще у коледжі, і таким чином протягом усього життя вивчав декілька різних бойових мистецтв, включаючи карате, дзюдо, айкідо (з якого він отримав чорний пояс), тай чи, тхеквондо, та інші. Желязни був палким курцем сигарет та люльки, (поки не кинув у ранні 80) настільки, що зробив багатьох зі своїх головних персонажів затятими курцями. Він кинув палити для того, щоб поліпшити свою серцево-судинну систему для бойових мистецтв.

Щойно він кинув курити , персонажі з його пізніших новел та оповідань також перестали палити. 

Інша характерна риса у творах Желязни, це те що багато з його головних героїв, були настільки добре знайомі з іншими мовами, що були у змозі цитувати французьку, німецьку, італійську або латинські афоризми, у відповідній ситуації. Хоча сам Желязни не говорив жодною з цих мов.

Крім того він часто експериментував з формою (експериментальна література) у своїх історіях. Новела Двері в Піску практикує прийом спогаду, у якій персонажі потрапляють у ситуації через спогади які можуть бути ризикованими для їхнього життя. Щойно сцена створена, оповідач відступає до подій які привели до неї, і так до кінця розділу, після чого наступна ситуація перестрибує до іншого драматичного повороту. 

Думка про роботи письменника

Князь Світла, дуже сильна новела, яку я рекомендую до прочитання, захоплюючий сюжет, і колоритні персонажі не залишать любителів фантастики байдужими до цієї приголомшливої новели, список літератури яка я вважаю, варта вашої уваги я напишу у кінці статті.

Хроніки Амбера, у цих серіях новел використовується цікавий стиль, притаманний Роджеру Желязни, наприклад як спогади, або сон який може зашкодити самому головному герою, так як після того, як сон закінчується він може помітити на собі якісь рани, до яких призвели події сну. Цікава ідея створення світів, тобто наш світ – це лише одне з сотень відображень (тіней) істинного світу, відомого як Амбер, а його протилежність – Хаос. Інтересні ідеї, та приголомшливий сюжет, не залишать нікого байдужим до цих новел.  

Смерть

На превеликий жаль, цей видатний письменник помер 14 червня 1995 року від ниркової недостатності, причиною якої був рак товстої кишки. У багатьох людей про цю творчу людину, яка зробила величезний внесок у фантастичну літературу зберігаються тільки теплі почуття, його книги залишають глибокий слід у свідомості людей і понині. І хоча він і помер досить рано, його думки, знання та ідеї досі живуть серед нас, і передаються через його твори, не залишаючи байдужим читача.

Література

Я наведу приклад декількох творів, які справили на мене незабутнє враження, їх можна перечитувати багато разів, відкриваючи щоразу щось нове. Якщо буде цікаво, з його іншими творами можна ознайомитися в інтернеті або у книжкових магазинах.

«Хроніки Амбера» дати публікації – 1970-1991

«Князь Світла» дата публікації – 1967

«Ділвіш Проклятий» (Dilvish, the Damned ) дата публікації – 1982

«Острів Мертвих» дата публікації – 1969  

Автор: Ростислав Лудченко