Немає зарплати - не буде нормального життя

Заробітні плати в Україні неадекватно низькі. Тому перш ніж модернізувати економіку, потрібно підняти оплату праці до середньоєвропейського рівня. Схоже на популістську заяву, особливо на тлі слів ділового співтовариства про те, що зарплати не можуть рости без зростання продуктивності праці, а вона в Україні дуже низька.

Правда, низька продуктивність праці - це скоріше вина самих бізнесменів, які роками не проводять технологічного оновлення своїх виробництв.

Вранці гроші, ввечері ...

Здавалося б, сьогодні настав той унікальний момент, коли і влада, і ділове співтовариство, і експерти розуміють, що економічний розвиток країни неможливий без технологічного ривка і створення тисяч високооплачуваних робочих місць і потужного - в рази - підвищення продуктивності праці. Залишилося вирішити тактичне питання - з чого почати? Підвищувати продуктивність праці чи оплату працівників?

Підприємці переконані, що держава повинна знизити навантаження на бізнес, щоб той мав можливість спрямувати вивільнені кошти на модернізацію виробництв, а працівникам слід підвищити продуктивність праці і лише після цього думати про зростання зарплат. Нинішній рівень страхових відрахувань є непідйомним для багатьох компаній.

Крім того, представники ділового співтовариства не пропускають нагоди нагадати, що продуктивність праці в Україні в рази відстає від розвинених країн. Провини працівників в цьому немає: на сьогоднішній день продуктивність праці вже не залежить від психофізичних можливостей людини - ці ресурси вже вичерпані. Зростання продуктивності можливе лише при технологічному оновленні виробництв і залученні на них висококваліфікованих кадрів. Низькі зарплати демотивують працівників, і ті починають шукати собі застосування в інших областях або в інших державах. Де-факто між Україною та ЄС йде вільний перетік робочої сили: Європа з задоволенням приймає кваліфікованих українців, які біжать від хронічної бідності.

Хто будує Європу

Питання трудової еміграції з України складний і маловивчений - немає офіційних даних про те, скільки українців виїжджають на заробітки за кордон. Таких явно немало. Щорічно з України неофіційно виїжджають сотні тисяч чоловік.

Утримати, а тим більше повернути робочі руки можна тільки за рахунок різкого підвищення зарплат. Для цього потрібно переглянути саму парадигму оплати праці в нашій країні і почати зі зміни таких фундаментальних понять, як прожитковий мінімум, виходячи з якого розраховується розмір мінімальної оплати праці. Про те, що прожитковий мінімум в Україні в порівнянні з Заходом занижений, говорилося чимало. У нас це мінімум коштів для підтримки життєдіяльності людини і обов'язкових платежів державі. У Європі та США під прожитковим мінімумом розуміють так званий споживчий мінімум, який дозволяє працівникові створити і утримувати сім'ю, завести дітей і т.д.

Прожитковий мінімум для України для початку повинен бути збільшений в 5-6 разів Це дозволить переглянути і розмір мінімальної і середньої заробітної плати.

Куди йдуть гроші

Втім, середні показники в нашій країні взагалі мало про що говорять. Виною тому - недозволено великий рівень соціального розшарування в суспільстві. Якщо для розвинених країн різниця в доходах між десятьма відсотками найбагатших і найбідніших становить приблизно п'ять разів, то в Україні цей показник офіційно становить приблизно 20 разів, неофіційно - 40 разів. Такий розрив робить будь усереднені показники безглуздими.

Тим не менше роботодавці наполягають, що якщо їм доведеться підвищувати зарплати і збільшувати податкові виплати (а без цього, у свою чергу, неможливо підняти зарплати бюджетникам) зараз, то у компаній не буде коштів на технологічне оновлення виробництв. Питання теж неоднозначне.

Зниження податків раніше не приводило до зростання вкладень в основний капітал. Вивільнені кошти спрямовувались на споживання або були виведені за кордон. Побічно про наявність коштів у українського бізнесу (принаймні у великого), говорить той факт, що число доларових мільярдерів в Україні рік від року неухильно зростає згідно рейтингу журналу Forbes. При цьому відтік капіталу з країни за підсумками минулого року склав $ 59 млрд.

Втім, не варто в усьому звинувачувати підприємницьке співтовариство, тон в рівні оплати праці задає саме держава, встановлюючи зарплати бюджетникам.

Підготував О. Майстренко

В Україні ідентифікація нації по мові не діє

Плакат з закликом випускати телепродукцію
українською мовою

В Україні після розвалу СРСР триває насаджування російської мови. До України й Білорусі можна додати ще й Казахстан, перед яким теж гостро стоїть проблема зросійщення культури, мови, менталітету тощо. Є цілий комплекс причин успішності такої імперської політики в Україні та її провальності майже в усіх інших державах. По-перше, Україна куди довше перебувала під російським впливом і асиміляторську політику проводили масово, послідовно й брутально. Другий чинник – це відсутність сильної національної еліти, яка мала б економічну вагу, достатню для того, щоб проводити власну культурну й, зокрема, мовну політику, як це, скажімо, було у випадку Польщі. Третій – весь час поширюваний міф про спорідненість української та білоруської мови, цивілізації, менталітету з російськими, який досить успішно укорінився в місцевій свідомості, підірвавши здатність до опору.

Росія застосовувала проти української мови форми асиміляції, які були неможливі щодо балтійських чи кавказьких. Це те, що є засобами внутрішнього тиску на мову, проникнення в саму її систему, синтаксис, граматику, фонетику й найбільше лексику, як найменш відпірну до асимілятивних процесів. 

Засоби зовнішнього тиску на мову всюди найперше набувають форм заборон, коли за вживання мови існують санкції. Друге – створення такої мовно-культурої ситуації, коли символічний капітал скупчується тільки на мові метрополії. Саме її знання й використання обіцяло приєднання до імперії, відкривало поле гри та кар’єрне зростання (класична ситуація Британської Індії). Жодна імперія не може існувати без масової участі колонізованих у механізмах придушення, контролю та владарювання, тому що панівна нація не має достатньо людських ресурсів, щоб поставити адміністраторів скрізь. 

Це тільки українцям усе одно, якою мовою говорити. У світі це має значення. Для тих-таки росіян це важливо. А нам насаджують якийсь збочений «інтернаціоналізм», що спирається на переконання, ніби все навпаки. Ідеологи такого фальшивого інтернаціоналізму, а по суті російської зверхності, кажуть щось на зразок гасла: «Мені подобається кожна мова, якщо вона російська». Білінгвізм – це чистої води форма асиміляції, шлях до монолінгвізму, тобто, у випадку України, зросійщення. Насаджується хаотичне, штучно нав’язане всім українцям вживання своєї та сусідської мов у межах однієї хвилини ефірного часу. Кожна з них – дуже усереднена, неглибока, збіднена. Ведучий, що володіє російською, говорить нею як рідною, а от начебто україномовний-таки, з усього видно, щосили перекладає з тієї на цю. Як наслідок, виходить якийсь покруч, симулякр, котрий не те що нікого не приваблює, – він, навпаки, викликає огиду й відторгнення масового глядача. Власне, це і є завданням, що його переслідують ті, хто провадить таку політику на українському телебаченні й радіо. Треба сказати, цьому завданню вони дають раду блискуче. Цікаво, що в цьому з ентузіазмом беруть участь постаті, яких важко запідозрити в культурному самоїдстві. Це провідні літератори, публічні інтелектуали, які принижуються до того, що дають згоду, аби з ними вели розмову російською в українських медіа. Мушу сказати, що в інших ситуаціях, коли активно контактують мови імперії та колонізованого (Пуерто-Рико, Каталонія, Квебек). Навіть коли діалог ведуть із людиною, яка не володіє відповідно іспанською, каталонською чи квебецько-французькою, її через секунду стишують і лунає переклад.

Насаджувана всій державі, включно з регіонами, де громадян, що говорять російською, менш ніж 5%, двомовність призводить до того, що питомий носій української не може залишитися хоч на п’ять хвилин зі своєю рідною мовою. Відбувається її знекровлення – коли носії втрачають здатність думати лише нею, так як це має місце з кожною іншою вільною мовною спільнотою. З часом вони виявляються неспроможними утворювати питомі, а не перекладені, оригінальні неологізми, сленг, генерувати свою соковиту, привабливу, власною неповторністю і, зрештою, модну розмовну мову. Позбавлена сленгу мова приречена на загибель, тому що це та зона в кожній мові, в якій народжується «свіжа кров». В українців сленг не розвинений настільки, як у поляків, росіян чи англійців. Не існує мовної доктрини, що успішно протиставлялася б цьому на рівні громадянського суспільства й таких його клітин, як-от медіа, що створювали б україномовний простір, непроникний і відпірний до асиміляторства. ЗМІ не підхоплюють мовних інновацій із грального майданчика, студентської аудиторії, школи й не роблять їх, як в інших культурах, набутком усієї мовної спільноти. Немає жодного теле- чи радіоканалу, де можна було б мати справу лише з україномовним продуктом.

На Заході мовна політика викристалізувалася до того, що держава не змушена застосовувати якихось механізмів упровадження, контролю, заохочення чи санкцій за недотримання. У США немає закону про мови, і жодна стаття конституції не проголошує англійської офіційною. Але сама логіка держави диктує людям те, що в нікого не виникає бажання підважити її стратегічну роль не тільки в державному житті, а й в інтернеті, бо одне справляє вплив на інше. Нікому не спаде на думку розміщувати на англомовному веб-сайті рекламу чи банери французькою. Вони просто розуміють, що це контрпродуктивно.

Україністика у світі переживає період занепаду. Стан українських студій на Заході не відповідає аж ніяк тій вазі, яку Україна має у Європі та світі. Тенденція до занепаду справді є. У Франції мало чути про українознавство, там немає інституціоналізованих наукових центрів у провідних університетах, як-то Сорбонна, тощо. Вони й надалі лишаються у своїй славістиці насамперед русоцентричними, хоча йдеться про 45-мільйонну націю на своєму материку, до якої можна доплюсувати ще 10–15 млн по світах.

На додаток те, що діється в державі, аж ніяк не сприяє піднесенню рівня україністики та української цивілізації як такої у світі. Річ не лише в банальній справі грошової підтримки. Йдеться ще й про те, що навіть студенти, які обирають українознавство собі за спеціальність, не дістають ані морального, ані когнітивно-культурного сприяння у вигляді сигналів, які свідчили б, що Україна стає дедалі вагомішою і важливішою, а відтак і більш обіцяючою для наукової, дипломатичної, бізнесової кар’єри таких молодих людей.

Кіноринок на Заході дуже жорстко поділений – до тієї міри, що кіно таких у минулому сильних метрополій, як Франція та Іспанія, не може конкурувати з Голлівудом на своєму ж таки ринку. Якби у Франції не було системи преференцій власному кінопродукту, він був би ще маргінальнішим.

Для нас українсько-російська кінопродукція ніякого свого голосу українцям досі не давала. І здійснювалася здебільшого за принципом Остапа Бендера: бензин (тобто гроші) – ваш український, а ідеї (тобто зміст, ідеологія, пропаганда) – наші, російські. Там не тільки немає українського голосу, а ще й присутня дефамація, безчещення українців, їхньої культури та мови, і так само людських індивідуальностей. Нас там показано як носіїв найгірших, примітивних якостей. У таких проектах часом беруть участь таланти, які могли б лишитися в історії іконічно українськими, але, боюся, запам’ятаються прийдешнім поколінням як колаборанти. 

В Україні поки що не з'явилось національне ккіно. Зацікавлений у ньому сегмент ринку в світі є. Інша річ, що в самій країні роблять фільми поки що з думкою про російського споживача. В них відсутні цікаві українські історії, українська мова, впізнавані українські типажі, з якими глядач може легко ототожнитися, в них дуже мало гумору, дуже багато чорного песимізму.

Підготував: Володимир Зелененко

Інструкція охоронця організації

(назва установи, організації)

ЗАТВЕРДЖУЮ

(уповноважена особа)

(ПІБ, підпис)

"___" ______________ 20__ р.

ПОСАДОВА ІНСТРУКЦІЯ ОХОРОННИКА

I. Загальні положення

1.       Охоронник відноситься до категорії працівників організації , приймається і звільняється з роботи наказом керівника організації.

2.       На посаду охоронника призначається особа, що має професійну освіту, спеціальну підготовку і стаж роботи не менше 1 року.

3.       Охоронник підпорядковується безпосередньо керівникові організації.

4.       У своїй діяльності охоронник керується:

- Законами України та іншими нормативно-правовими актами;

- Методичними матеріалами, що стосуються питань охорони організації;

- Наказами і розпорядженнями керівника організації;

- Дійсною посадовою інструкцією.

5.       Охоронник повинен знати:

- Закони й інші нормативно-правові акти України, що регламентують роботу з охорони об’єкта та матеріальних цінностей;

- Специфіку і структуру організації, режим роботи його структурних підрозділів;

- Принципи організації охорони об'єктів організації;

- Характеристики технічних засобів захисту об'єктів від несанкціонованого доступу до них;

- Зразки перепусток, товаротранспортних накладних та інших перепускних документів;

- Підписи посадових осіб, що мають право давати розпорядження на ввіз і вивіз товарно-матеріальних цінностей;

- Правила перевірок вантажів, що вивозяться;

- Правила користування технічними засобами охоронної сигналізації;

- Порядок прийому під охорону відособлених приміщень, реагування на спрацьовування сигналізації;

- Місця розташування первинних засобів пожежегасіння і зв'язку, порядок користування ними;

- Правила огляду речей і особистого огляду, здійснення адміністративного затримання, оформлення матеріалів про правопорушення, застосування спеціальних засобів і засобів радіозв’язку;

- Загальні принципи надання першої медичної допомоги;

- Правила внутрішнього трудового розпорядку й інструкцію про пропускний режим на охоронюваному об'єкті;

- Правила і норми охорони праці, техніки безпеки та протипожежного захисту.

6. Охоронник має бути чесним, сумлінним, з повагою ставитись до керівника організації і до призначеного ним керівництва організації, і всіма методами забезпечувати їх особисту охорону і безпеку, сприяти їх нормальній роботі і роботі організації в цілому;      ______________________________________________________________________________________________________________________________________________

II. Завдання та обов'язки

Охоронник зобов'язаний:

1.       Забезпечувати охорону об’єктів та матеріальних цінностей підприємства та особисту охорону керівника організації;

2.       Здійснювати контроль за ввозом і вивозом (виносом) матеріальних цінностей;

3.       Негайно доповідати керівництву про прибуття підозрілих осіб в організацію;

4.       Припиняти спроби несанкціонованого проникнення на охоронюваний об'єкт;

5.       Здійснювати контроль за роботою встановлених на підприємстві приладів охоронної сигналізації;

6.       Повідомляти про їхнє спрацьовування керівнику організації ;

7.       З'ясовувати причини спрацьовування сигналізації і вживати заходів до затримки порушників;

8.       Щоденно контролювати здавання та приймання під охорону обладнаних сигналізацією відособлених приміщень з матеріальними цінностями;

9.       Здійснювати дії по попередженню і припиненню правопорушень на охоронюваних об'єктах;

10.   Здійснювати затримку осіб, що намагаються незаконно вивезти (винести) матеріальні цінності з охоронюваного об'єкта або підозрюваних у здійсненні правопорушень;

11.   Володіти прийомами рукопашного бою і самозахисту;

12.   Користуватися різними видами зв'язку;

13.   Забезпечувати дотримання надійного контрольно-пропускного режиму;

14.  Контролювати та забезпечувати наявність при собі у керівника організації всіх необхідних засобів для здійснення його діяльності, в тому числі достатніх грошових коштів ;

15.   Виконувати всі розпорядження керівника організації швидко, без заперечень, точно і в необхідний термін.

III. Права

Охоронник має право:

1.       Знайомитися з проектами рішень керівництва організації, що стосуються його діяльності;

2.       Вносити на розгляд керівництва організації пропозиції щодо покращення стану безпеки організації;

3.       Запитувати особисто й одержувати від керівників підрозділів інформацію і документи, необхідні для виконання своїх посадових обов'язків;

4.       Клопотати перед керівництвом організації про надання сприяння у виконанні своїх посадових обов'язків.

5.       _________________________________________________________________.

6.       _________________________________________________________________.

IV. Відповідальність

Охоронник несе відповідальність за:

1.       якість і своєчасність виконання покладених на нього цією посадовою інструкцією обов'язків;

2.              заподіяння матеріальної шкоди;

3.              незастосування заходів, передбачених цією інструкцією, для недопущення нанесення шкоди організації і її керівнику;

4.       _________________________________________________________________.

Підготував: Віктор Друг

Світовий банк дав Україні півмільярда на дороги

Світовий банк дав Україні півмільярда на дороги

Трасу Київ-Харків обіцяють зробити за першою категорією

СБ схвалив виділення грошей на ремонт українських доріг.

Світовий банк схвалив виділення 560 000 000 доларів на ремонт українських доріг. Про це у Facebook написав голова Мінінфраструктури України Андрій Пивоварський.

"Світовий банк погодив третій проект з відновлення автодоріг України на 560 млн доларів. М-03 (Київ-Харків) буде по всій протяжності 1-ї категорії", - написав він.

Раніше в міністерстві повідомили, що кошти планується направити на ремонт дороги М-03 на ділянці від Полтави до Харкова, а також найбільш зношених ділянок доріг Н-02 Львів - Тернопіль, М-12 Стрий - Тернопіль - Кіровоград - Знам'янка, М-13 Кіровоград - Платонове, Н-14 Олександрівка - Кіровоград - Миколаїв і М-14 Одеса - Мелітополь - Новоазовськ від м.Миколаїв в м. Херсон

Відзначимо, у вересні Світовий банк дав Україні півмільярдний кредит на розвиток фінансового сектора.

В. Орел

«Антонов» викликав чималий інтерес на міжнародній виставці в Дубаї, – урядовець

Як повідомляє zik.ua, ДП «Антонов» викликав чималий інтерес на міжнародній виставці в Дубаї.

Про це в інтерв’ю ЛІГА.net заявив учасник української делегації на авіасалоні, заступник міністра економічного розвитку Руслан Корж.

Він розповів, що у перші два дні зустрічі буквально нашаровувалися одна на одну –- як на стенді, так і безпосередньо біля літака. «Це говорить про те, що в регіоні об’єктивно присутній справжній, живий, дуже сильний інтерес до продукції «Антонова». І це реальні люди з грошима і з можливостями закуповувати літаки», – зазначив урядовець.

Відповідаючи на питання про те, коли інтерес матеріалізується в контракти, Руслан Корж заявив, що це багато в чому залежить від того, чи зможе Антонов у короткостроковій перспективі перебудувати систему роботи.

«Можу сказати, що в країнах близькосхідного регіону є велика зацікавленість у співпраці з «Антоновим» в контексті передачі технологій і спільної розробки, а також виробництва літаків. Це пов’язано з тим, що країни регіону зараз активно намагаються знизити залежність власної економіки від нафти і виходять на ринок для покупки технологій.

Суть такої політики полягає в тезі «технології в обмін на доступ до ринку». Той же Дубаї – це центр регіону з населенням 2 млрд людей. І вони себе так і позиціонують: «Ми – ворота в цей ринок, для доступу до нього дотримуйтесь нашої промислової стратегії». А це означає створення високотехнологічних виробництв», – сказав він.

За словами урядовця, це стосується не тільки Еміратів. Та ж Саудівська Аравія має зовсім чітку стратегію з розвитку 29 власних промислових секторів, в тому числі і авіавиробництва. «Тут у Антонова хороші перспективи. Під час виставки обговорювалося можливе виробництво в Саудівській Аравії не тільки Ан-132, але й інших моделей», – зазначив Руслан Корж.

«Я спілкувався з одним із керівників саудівської компанії, яка є інтегратором співпраці з «Антоновим». Ми говорили про можливе застосування літака Ан-132 в різних сферах – починаючи від військової та закінчуючи медичною. У результаті порахували, що потреба тільки Саудівській Аравії – близько 100 таких літаків. У регіон входить не одна Саудівська Аравія, тому можна говорити про дуже серйозний потенціал», – сказав він.

Руслан Корж зазначив також що в український літаків є великі переваги в порівнянні з конкурентами. «Перша – ціна, яка значно нижча, ніж у найближчих суперників. Був випадок, коли один з членів королівської сім’ї, вислухавши економічні розкладки по літаку, здивовано запитав: «Невже я можу купити два літаки за ціною одного?» Так і є», – додав урядовець.

Н. Кулініч

Новомедіа Форум – 2015: атмосфера української журналістики

Готель «Турист». Київ. 5 листопада 2015 року. Брюнетка дивиться на годинник, притупує ногою і перевіряє на табло, де ж той ліфт. Двері відчиняються, дівчина, здавалось, ще ззовні натискає кнопку, і в останню хвилину забігає парубок в темних джинсах і піджаку.

- Вадиме? А що ти тут забув?

- Я взагалі-то з тобою на відкритті був, а ти ще повз пройшла й слова не сказала.

- Правда? Я знайомих зустріла і не помітила тебе. Пам’ятаєш Лілю?

- З «5-ого»?

- Так, вона на Суслова пішла.

Продовжуючи розмову, молоді люди направились до зали № 20. Ціль майже досягнута, проте їх зупинив хлопець з метеликом і сяючою посмішкою, гідною реклами «Лакалут». «Привіт! Поділіться зі мною своїми враженнями від Новомедіа Форуму. Це не далеко, ось тут», - виголосив він і рукою вказав на рол-ап з назвою заходу, прожектор, камеру і оператора. «Жертви» пообіцяли знятися після лекції і прошмигнули в аудиторію. Гості, перевіряючи новини на телефоні чи спілкуючись один з одним, очікували наступних спікерів… 

Уже 5 років протягом 3 днів журналісти ділять простір, обговорюючи медійне майбутнє України, на щорічній події, яку організовує Міжнародна громадська організація «Асоціація журналістів «Новомедіа».

17.30, 5 листопада

«Любая нормальная журналистика должна быть в оппозиции ко власти», - поділилась своєю думкою Світлана Крюкова, колишній працівник журналу «Вести. Репортер», пояснюючи його особливості. Відхилення від теми «Журналісти vs блогери: хто кого?» було на совісті Ігоря Бігдана, який не зміг приїхати на форум. Світлана розповідала про долю свого матеріалу про Геннадія Корбана, пов’язану з нею зміну керівництва холдингу «Вести», і про написання книги про того ж героя. Щойно жінка попрохала ставити їй запитання різного характеру, руку різко підвела руда дівчина років 20, з палаючими, бігаючими очима, і нервово-радісно завертілася на стільці: «О! Провокаційні - це чудово! По-перше, ви потішили мене дуже, що «Вести» закривається…». Модератор увімкнула лампи над спікером, і до цього світла кімната тепер майже іскрилася навколо пані Крюкової. Та ж спокійно дивилася і обережно спитала:

- А «Вести. Репортер» Вам тоже не нравился?

- Ні.

- А Вы его читали?

- Так, але…

- Подождите, а какой материал Вам запомнился больше всего?

- Щось було про тарифи і про те, як воно дуже не логічно пов’язано з владою, і це був дуже такий…Ну, зрозуміло, що Ви сказали, що маємо бути в опозиції..

- Нет-нет, секунду, я про журнал «Репортер», мне просто важно понимать глубину вопроса. Смотрите, я работала там, он отличался интересным репортажным жанром, поэтому если Вы сейчас вспомните текст, который вам запомнился, то это покажет, что Вы его читали.

- Я ж не можу пам’ятати все.

- Значит, Вы его не читали. Хорошо, вопрос.

Інші присутні спостерігали за дискусією, дехто хитав головою. Опонентка із завидним натиском зауважила, що об’єктивно було б узяти Корбана від народження до теперішніх подій, але Світлана запевнила, що всі вказані моменти будуть у її творі. Далі бесіда з журналісткою розвивалась у формі порад щодо написання репортажу на прикладі її роботи. Розбір проблеми грамотності й компетентності сучасних медівників викликав зацікавлені погляди на руду дівчину…

15:45, 6 листопада

«Не наживайте себе врагов – пациенты любить вас все равно не будут, но и личных оскорблений избежите», - пояснював Денис Бігус, автор програми «Наші гроші» на каналі ZIK, походжаючи на сцені зали № 1. Лектор розвивав питання «Злі і добрі журналістські розслідування» і, здавалось, що він саме зараз деякі моменти з’ясував для себе, під час сесії: «Какие проблемы могут возникнуть?.. Зачастую герои вашего материала стыкаются с вопросом: «Почему я? Вон такой же, поговорите с ним». Не повністю заповнена зала затихло дивилася вперед, де-не-де лише блищали екрани смартфонів. Коли «злий» варіант розслідування від Дениса був вичерпаний, він зупинився й упівголоса сказав: «Еще хотел что-то сказать про доброе…». Михайло Ткач, журналіст програми «Схемы» на «Радио Свобода», який досі мовчки очікував своєї черги на виступ і сидів на білому дивані на тій самій сцені, з усмішкою подивився на колегу і запитав: «Ты?». Денис зі здивуванням перевів погляд з гостей на Михайла, підтвердив його здогадку, і за секунду його брови злетіли догори і він весело поцікавився: «А что это был за сарказм?». Публіка пирснула сміхом, як то часто буває, коли спостерігаєш за жартами давніх знайомих. 
Естафету перейняв Михайло й зауважив, що найскладніше в розслідувальній журналістиці є те, що вона найчастіше не дає жодних результатів, нікого не саджають і орденів не роздають. Він не ходив сценою, але активно жестикулював. «Часто бывает, что приходят на работу такие хорошие, позитивные молодые люди, но со временем становятся циничными», - поділився молодик і поглянув на свого товариша. Денис повернувся так, що на футболці можна було розгледіти напис «Ukraine. Fuck corruption», і обурено попитав: «Чего ты на меня смотришь?». 
Щойно модератор дозволив запитання, стало складно обрати першого охочого.
- Какая функция редактора?
- Задача редактора – быть самым большим занудой на проекте. И чем тупее вопросы к журналисту, тем содержательнее его ответы для читателей, - відповів пан Бігус і запевнив, що він сам такий.
9:30, 7 листопада
«Я не знаю, можно ли в наше время просто подавать информацию. Потому что сейчас такой объем информации, что в любом случае мы ее отбираем», - зізнається Сергій Гармаш, журналіст з Донбасу, головний редактор інформаційного агентства «ОстроВ». Він сидів за столом й уважно слідкував за реакцією зали, розповідаючи про важливість донесення новин до Сходу. Він дав команду переходити до питань, щоб трохи прокинутись. Але ніхто не спав. Ранкове сонце через жалюзі освічувало серйозні, зосередженні обличчя учасників. На запитання про пропаганду в  українських ЗМІ, пан Гармаш усміхнувся і, дивлячись кудись поза аудиторію, повільно проговорив: «Чем больше пропаганды патриотизма в СМИ, тем меньше его на самом деле. Если патриотизм есть, то не нужно его пропагандировать».
- А что мы можем сделать тогда для изменения ситуации?
- Разрушать мифы о Донбассе. Понимаете, если политики продолжат в том же духе, то он станет чем-то вроде Западной Украины для СССР – страшными бандеровцами с рогами.
Після однієї з відповідей, піднявся чоловік, відрекомендувався вихідцем зі Сходу, і з дрижанням у голосі промовив: «У меня есть свой вариант причины продолжения конфликта. Почему пришел русский мир? Потому что не пришел украинский…». Усі очі дивилися на чоловіка, дехто тяжко похилив голову, дехто багатозначно і невдоволено поглядав на модератора. Жінка, зрозумівши, хотіла забрати мікрофон, але Сергій зупинив її: «Все нормально, просто у человека накопилось».
Наступним у темі «Медіабіженство з Донбасу і Крима» слово взяв Олександр Янковський, журналіст «Чорноморської ТРК», автор програми «Крым. Реалии» на «Радио Свобода», пояснюючи її мету, роботу в Криму і для Крима: «Это необходимо в трех направлениях: рассказывать Украине, что происходит в Крыму; рассказывать Крыму, что происходит в Украине; рассказывать Крыму, что происходит в Крыму». Його смугаста кофтина нагадувала матроску, і коли він говорив про Севастополь, уява самочинно переносила його на палубу корабля. «Кто знает первый фильм "Матрица"? Там был момент, когда еще Томасу Андерсону, а не Нео, Морфеус предлагает две таблетки: синюю и красную. Нео выбрал синюю, которая возвращает его в реальность. Так вот, многие крымчане выбрали красную таблетку», - намагаючись подати своє розуміння ситуації з окупацією, говорив пан Янковський і, подумавши, додав: «Доктор иногда должен насильно дать синюю таблетку, пусть даже покрасив ее в красный». Перше питання поставила жіночка в кутку кімнати, поправляючи свої великі окуляри:
- Зачем такие программы, как «Крым. Реалии», если Вы говорите, что они там еще до всех событий давно смотрели и слушали Россию?
- Потому что таких людей только 30%. Да, проукраинских там тоже мало, где-то 20%, но есть и те 50%, которые просто за мир и покой. Как раз им мы и нужны.
17:00, 7 листопада
До зали №1 поступово надходили учасники. Усі посміхалися, віталися, перемовлялися і сміялися. Кожен хотів зайняти місце ближче до сцени. Дійство не змусило себе чекати, невдовзі на сцену вийшли двоє парубків у смокінгах і червоних метеликах – розпочалась кульмінація трьох днів – церемонія нагородження Novomedia Awards 2015. Глядачі аплодисментами зустрічали кожного номінанта, підспівували Павлу Табакову, із закритими очима насолоджувались джазом від Марії Чайковської, підтанцьовували з Шаніс і заворожено тихо слухали Антона Копитіна. 
Щасливими власниками нагород цього року стали:
 програма «Ранок з Інтером» телеканалу «Інтер» за рубрику «Віра»
 кореспондент телеканалу СТБ Ольга Волинська за сюжет у програмі «Вікна. Новини» про капелана
 журналістка видання Pink Анастасія Касьян
 журналістка газети «Сумщина» Ірина Вертікова
 журнал «Новое время»
 журналістка газети «Сегодня» Анастасія Білоусова
 програма «ДонбасUA» «Українського радіо»
 тематичний випуск на тему прощення у програмі «Вне контекста» на «Радио Вести».
Хоча свято журналістики з відтінком суму, як зазначав його засновник Руслан Кухарчук, закінчилося, учасники не поспішали розходитися і купчилися в коридорах готелю, обговорюючи церемонію і форум загалом.

Цьогорічний захід проходив під гаслом вічних цінностей і кожен спікер відповідав, що ж це є для нього. Підсумовуючи, на питання, якими мають бути цінності для сучасного журналіста, відповіла і одна з організаторів Асоціації журналістів «Новомедіа» Зоя Никитюк: «Журналист не должен быть сволочью. Если ты не очень хороший человек в жизни, то ты и в профессии будешь никакой – выбирать между сенсацией и тем, чтобы оставить хорошее впечатление после беседы с человеком, ты выберешь сенсацию. И вот эта грань человеческая у тебя будет стерта, успеха ты достигнешь, но люди, с которыми ты пообщаешься, не запомнят тебя, как хорошего человека, а запомнят как сволочь. Наша профессия цинична, нас часто пытаются использовать, поэтому нужно иметь стержень».

Альона Захарова

Мешканці гуртожитків не повинні бути заручниками власників цього житла

Громадяни, які мешкають у гуртожитках, що знаходяться у приватній власності і включені до статутних капіталів підприємств, повинні отримати право на приватизацію житла і гарантії на законодавчому рівні. Про це народний депутат, член депутатської групи «Партія «Відродження» Антон Яценко заявив у середу в парламенті.

«Відродження» буде відстоювати права мешканців гуртожитків! Ми наполягаємо на поширенні дії Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» ще й на громадян, які мешкають у гуртожитках, що знаходяться у приватній власності та включені до статутних капіталів товариств, створених у процесі приватизації», – заявив Антон Яценко.

За словами народного депутата, його пропозиції до Проекту Закону про внесення змін до Закону України «Про забезпечення реалізації житлових прав мешканців гуртожитків» щодо захисту прав мешканців гуртожитків» №1832 будуть враховані при ухваленні альтернативного законопроекту.

«Сьогодні, на жаль, в таких гуртожитках люди мешкають, як раби. Люди вимушені за копійки працювати на підприємстві лише для того, щоб їх не виселили», – заявив Антон Яценко.

Олег Дружів