Сучасне мистецтво - Ніде і усюди

Проект Євгенії Антонової «Ніде і усюди» заворожує численними вимірами, які відкриваються для глядача кожен раз під новим поглядом. «Ніде і усюди» - дивовижне поєднання пустельних внутрішніх ландшафтів та абстрактних краєвидів в яких показаний весь колорит, фактура та живописне середовище. Вічний спокій, сплячі почуття та емоції відтворенні у відтінках холодних кольорів, що очищують і у той самий час загострюють сприйняття. У кожному пейзажі приховане поєднання «інь» та «янь», котре кожний глядач може

інтерпретувати по своєму. Тонка гра відображень, ритмічні структури образів, безкінечні течії, нескінченні рухи та загадкова безкінечність – це не просто панорамність, а багатовимірність погляду, яка доступна кожному, але і у той самий час так далека від нас.

Виставка «Ніде і усюди» знаходиться за адресою: Галерея «Лавра», вул. Лаврська, 1.

Виставочні дні: 09 – 23 березня 2017 року. Вхід вільний!

Юлія Білокінь

Секретна служба США

(United States Secret Service)

Що сьогодні в очах американців, а також жителів багатьох інших країн світу служить наочним і відчутним символом матеріального благополуччя? Зрозуміло, брудно-зелені папірці, в просторіччі іменовані "баксами". Чи варто дивуватися, що і найстаріша з американських спецслужб - Секретна служба Сполучених Штатів (СС США) була створена 5 липня 1865 року в складі Міністерства фінансів саме для боротьби з фальшивомонетниками.

У факті існування подібного відомства не було б нічого дивного - в кінці кінців, будь-яка, що поважає себе держава зобов'язана боротися з тими, хто зазіхає на його ексклюзивне право друкувати власну валюту. Однак американська специфіка проявляється в тому, що через 30 років після створення Секретної служби США на неї одночасно були покладені і функції президентської охорони. Таким чином, вийшла унікальна структура, яка одночасно охороняє і вищих посадових осіб, і національну фінансову систему. З тих пір ось уже протягом 100 з гаком років американські "есесівці", виконуючи цю подвійну задачу, пильно бережуть найдорожче для жителів США - улюбленого президента і не менш улюблені бакси.

Обов'язок Секретної служби США полягає в охороні національної фінансової системи, тобто в розслідуванні справ, пов'язаних з такими правопорушеннями, як:

- Виготовлення, поширення і використання фальшивих грошей, цінних паперів (облігацій, векселів, чеків тощо.);

- Виготовлення, поширення і використання кредитних і дебетових карток, в тому числі для оплати телефонних переговорів і заправки автомобілів;

- Незаконне підключення до телефонів з метою ведення неоплачуваних переговорів;

- Фінансові злочини з використанням телекомунікацій, в тому числі комп'ютерів;

- Підробка особистих документів;

- Відмивання незаконно отриманих грошей;

- Різного роду фінансові шахрайства.

Структура СС США

Організаційно Секретна служба США входить до складу Міністерства фінансів, який очолює її директор підпорядкований міністру фінансів. Штаб-квартира СС США, а також основна частина підрозділів охорони розташовані у Вашингтоні.

Розслідуванням злочинів в області фінансів займаються два спеціалізованих підрозділи Секретної служби. При цьому один з них повністю зосереджений на боротьбі з фальшивомонетниками. Він розслідує всі злочини, пов'язані з підробкою грошових знаків, чеків Міністерства фінансів, продовольчих купонів Міністерства сільського господарства, які поширюються за спеціальною програмою підтримки малозабезпечених сімей, а також поштових марок. Свою роботу ці підрозділи проводять в тісній взаємодії з іншими федеральними та місцевими правоохоронними органами. Розвиток систем телекомунікацій і зв'язку, комп'ютерних технологій у фінансовому справі призвело до зростання злочинів у цій галузі. За даними СС США, щорічні збитки від використання фальшивих кредитних карток складають кілька мільярдів доларів. Тільки в 1996 р Секретної службою було заарештовано 2429 осіб в ході розслідувань злочинів, пов'язаних з використанням фальшивих або викрадених кредитних карток. До цього можна додати 556 осіб заарештованих за незаконне використання телекомунікацій, а також 1102 особи, заарештованих за шахрайство при проведенні різних урядових фінансових программ. Окрім центральних структур, Секретна служба має 118 регіональних офісів по всій території США, а також відділення за кордоном: в Берліні і Бонні (Німеччина), Лондоні (Великобританія), Парижі (Франція), Римі та Мілані (Італія), Оттаві, Монреалі і Ванкувері (Канада), Москві (Росія), Сянгані (Китай), Бангкоку (Таїланд), Боготі (Колумбія ), Манілі (Філіппіни), Нікосії (Кіпр), Сан-Хуані (Пуерто-Ріко) Чисельність співробітників СС США становить близько 5 тисяч осіб. З них приблизно 2100 є спеціальними агентами, 1200 служать в "Підрозділі охорони" і 1700 є технічний, адміністративний та інший допоміжний персонал. Той, хто претендує на посаду спеціального агента повинен обов'язково мати ступінь бакалавра (тобто отримати 4-річне вищу освіту) і здати іспит. Інші вимоги до майбутніх співробітників Секретної служби однакові: це повинні бути громадяни США у віці від 21 до 37 років, придатні за станом здоров'я і що пройшли перевірку на благонадійність (в тому числі і перевірку на поліграфі - "детекторі брехні"). Кандидати, які пройшли відбір направляються на курс початкової підготовки в навчальний центр федеральних правоохоронних органів (Federal Law Enforcement Training Center), що розташовується в Глінки, штат Джорджія. Там вони протягом 9 тижнів проходять курс початкової підготовки. Після цього спеціальні агенти продовжують своє навчання на 11-тижневих курсах в Академії Секретної служби в Белтсвіле (штат Меріленд), а співробітники "Підрозділи охорони" - в навчальному центрі Секретної служби в Вашінгтоні. Подальша кар'єра спеціальних агентів зазвичай складається так. Перші 6-8 років вони служать в будь-якому польовому офісі. Потім протягом 3-5 років вони працюють в охоронних структурах. І нарешті, такі 2-4 роки служать в штаб-квартирі СС. Отримавши, таким чином, різнобічний досвід, вони отримують призначення на керівні пости в польових офісах, штаб-квартирі, навчальному центрі і т.п. З метою підвищення якості відбору майбутніх співробітників Секретна служба США здійснює спеціальну програму по залученню до роботи на технічних і адміністративних посадах студентів вищих навчальних закладів і школярів старших класів середніх шкіл на умовах неповного робочого дня. Слід зауважити, що служба в лавах СС США пов'язана з відомим ризиком. Так, в 1999 році при виконанні своїх обов'язків був убитий 31 співробітник Секретної служби. Для порівняння: щорічні втрати ФБР, яке має в шість разів більший штат  складають 60-70 человек.

Історія СС США

Секретна служба США була створена 5 липня 1865 роки як окремий підрозділ Міністерства фінансів з метою боротьби з фальшивомонетниками. Поява такої організації було більш ніж актуальною - під час громадянської війни, яка щойно завершилася від однієї третини до половини банкнот, які знаходилися в обороті були фальшивими. Крім того, в країні було близько 1600 державних банків, кожен з яких випускав свої власні векселі та інші платіжні документи, які відрізнялися один від одного. Всього існувало близько 7000 їх різних видів - різноманіття, що створювала сприятливе поле діяльності для шахраїв. В 1867 році функції Секретної служби розширюються - їй було поставлено в обов'язок "виявлення людей, які роблять шахрайства проти уряду". У цю категорію потрапляли ку-клукс-клановці, самогонники, контрабандисти, грабіжники, нападники на поштові диліжанси, а також особи, які здійснювали шахрайства із земельними ділянками та інші злочини проти федеральних законов.В 1870 році штаб-квартира Секретної служби була переведена в Нью- Йорк, але вже в 1874 році вона повернулася назад в Вашінгтон. В 1984 році Конгрес прийняв рішення, оголошує шахрайське використання кредитних карт федеральним злочином. Конгрес уповноважив СС США розслідувати злочини, пов'язані з шахрайським використанням кредитних карт, шахрайство з комп'ютерами що зачіпає федеральні інтереси і шахрайство з ідентифікаційними документами.

В 1990 році Секретна служба отримала право, поряд з Міністерством юстиції, проводити розслідування будь-якого цивільного або кримінального правопорушення, спрямованого проти федеральних фінансових установ.В 1994 році в США був прийнятий закон, згідно з яким виготовлення фальшивих доларів, здійснене за кордоном, підлягає тій же відповідальності, як якщо б воно було скоєно на території Сполучених Штатів. 

Данило Олександров

Китай збільшив виробництво промислових роботів на третину

Китай в 2016 році збільшив виробництво промислових роботів на 34,3% в порівнянні з 2015 роком, заявив на прес-конференції в суботу заступник міністра промисловості і інформатизації КНР Синь Гобіно.

Про це повідомляє БізнесЦензор.

"У 2016 році кількість вироблених Китаєм промислових роботів вже досягло позначки в 72,4 тисячі одиниць, що на 34,3% більше в порівнянні з 2015 роком, масштаб виробництва розширюється з кожним днем", - сказав Синь Гобіно.

За його словами, Китаю вдалося домогтися підвищення технологічного рівня в промисловості, крім цього просувалося міжнародне співробітництво.

Для подальшого розвитку галузі, зазначив він, необхідно далі зміцнювати виробничу базу, розширювати застосування роботів в нових і традиційних галузях промисловості, інтенсифікувати підготовку фахівців зі створення промислових роботів.

Раніше міністерство промисловості і інформатизації КНР повідомило, що Китай планує в рамках 13-й п'ятирічки (2016-2020 роки) збільшити виробництво роботів, задіяних в промисловому виробництві, до 100 тисяч одиниць на рік. Повідомлялося, що влада Китаю планує збільшити обсяг продажів роботів для сфери послуг до 2020 року до більш ніж 4,6 мільярда доларів США.

Раніше зазначалося, що зростання заробітної плати робітників одночасно зі скороченням їх кількості змушує все більше число виробників задіяти на виробничих лініях роботів.

Підготував В. Величко

Посол Бельгії Люк Якобс під час перебування в м. Слов'янську про Україну і українців

Підготував Ігор Друженко

Представляємо молоду художницю Надію Яценко

ЯЦЕНКО НАДІЯ ВОЛОДИМИРІВНА

Одна мудра людина якось сказала: «Збиваючись зі своєї стежки, шлях стає важчим». Малюючи змалечку, цей процес був для мене чимось звичайним, і я не помічала в цьому вмінні ніякої особливості, а тому думок про втілення його у життєвий шлях в мою просту голову не надходило. Моїм першим малюнком, який я здатна згадати, був спільний портрет моєї родини: мами, тата і мене. Проте назвати цей малюнок портретом важко – я просто намалювала три кола. Завдяки батькам у шкільні роки я ходила до художньої школи, яку попри все я так і не закінчила. Причин чому так сталось було багато, але одна з них моє несерйозне ставлення до свого талану. Коли у випускному класі настав час обирати професію свого життя, в мене було безліч варіантів окрім художнього напрямку. Я подавала документи і на філологію, і на політологію, і на журналістику, які насправді не були моїм справжнім покликанням. Я намагалась піти не тим шляхом. Але доля вирішила все інакше, і всі вузи були готові прийняти мене на контрактну форму навчання, чого на той

Гетьман Павло Скоропадський

час я не могла собі дозволити. Тож два роки я відчувала відчай, проте був час проаналізувати свої плани на майбутнє, і врешті решт я твердо вирішила пов’язати свою освіту з чимось творчим. Так, у 2011 році я стала студенткою Київського національного університету технологій та дизайну (КНУТД) за спеціальністю «дизайн». Цей університет прийняв мене з широко розкритими обіймами, за що я буду завжди йому вдячна! Зелена і не досвідчена, я була ніби школярка початкових класів у світі креативу. Пам’ятаю як на першому занятті з пластичної анатомії нам поставили для рисунку гіпсовий череп, і я, не знаючи з чого почати його малювати, просто дивилась на нього півпари. Але я одразу закохалась у творчу атмосферу цих стін, де кожен викладач мав індивідуальну мистецьку харизму та запал в очах до улюбленої справи. Спеціальність «дизайн» не була повністю направлена на суцільне вивчення мистецтва, а тому я не одразу долучилась до нього. Моя мистецька свідомість почала прокидатись, коли я зазнавала невдачі на профільних предметах, і постійно програвала на конкурсах молодих дизайнерів. Але разом з цим, я

помічала як моя художня чуттєвість яскраво проявлялась у інших дисциплінах, наприклад, у рисунку та живописі. Все це викликало в мене внутрішній монолог, в якому серцем я дійшла висновку про остаточний вибір чисто мистецького шляху. Моїм першим досягненням стала перша персональна виставка у столичній «Кінопанорамі», де я виставила прості начерки цанговим олівцем. А на початку 2017 року мені пощастило виставити свої роботи у галереї «РА» в рамках миротворчого проекту «Образ миру» від «Інституту миру», серед робіт інших талановитих молодих художників України. Ще одним захоплюючим спогадом для мене є літо 2016 року, який складається з днів, проведених на висоті 15го поверху з американським художником Ернесто Маранджи. На моїх очах був створений мурал на Ленінградській площі в Києві. Я асистувала цьому чудовому художнику в рамках проекту «Art united us». Так я відкрила для себе ще одну казкову нішу творчості – вуличне мистецтво. Те, як пахнуть фарби, і те, як

зтирається олівець об папір, створюють для мене особливий світ. Мистецтво для мене не лише те, чим я прагну займатись найбільше, а також шлях, який здатен допомогти мені зробити свій внесок для створення кращого і гарнішого оточення,  і світу в цілому. Мистецтво не знає кордонних обмежень, не знає політики, воно має силу об’єднувати людей. З цим я відчуваю ясніше гармонію та любов не лише до улюбленої справи, а й до життя. Мрію, що колись мій художній талан принесе користь людству, моїм співвітчизникам, або просто даруватиме людям приємний настрій. Принаймні зараз я відчуваю, що іду вірним шляхом. 

«Той, хто знає, що робити – той приборкує долю» 

Н. Міклухо-Махлай

Повідомляти про вчинення злочину - обов'язок усіх

Приховування злочину - це діяльність (бездіяльність) особи по приховуванню злочинця, засобів і знарядь вчинення злочину, його слідів або предметів, здобутих злочинним шляхом. Причому мова йде тільки про заздалегідь не обіцяне приховування, тобто про приховування, не обіцяне до закінчення (завершення) злочину. Це, наприклад, випадок, коли оточуючі знають, що злодій викрав чуже майно, користується ним після вчинення злочину і не викривають його перед постраждалим і правоохоронними органами. Тобто в подібному випадку – це можно вважати, як причетність до злочину.

Недонесення виражається у неповідомленні органам влади про злочин, що готується або вже вчинений. На відміну від приховування, недонесення - це діяльність пасивна (чиста бездіяльність). Незалежно від того, було чи не було воно заздалегідь обіцяно, чинним Кримінальним Кодексом воно злочином не визнається. Але ж у випадку, якщо в діях такої особи містяться ознаки іншого самостійного складу злочину, вона підлягає за нього кримінальній відповідальності. Так, наприклад, якщо така особа незаконно зберігала вогнепальну зброю, то така бездіяльність містить ознаки злочину та підлягає відповідальності за ст. 263 КК України.

При неповідомленні про злочин йдеться про моральну сторону обов’язку громадян повідомляти про підготовлюваний та вчинений злочин, а також доцільність кримінальної відповідальності за неповідомлення про злочин.

Поведінку особи у суспільстві традиційно оцінюють як соціально-корисну, нейтральну, чи соціально-небезпечну. 

Неповідомлення про вчинення злочину, який передує легалізації, як однієї з форм небезпечної поведінки, було включено до складу ст. 209-1 КК України в редакції від 01.06.2010 р., що встановлює відповідальність за неподання, несвоєчасне подання або подання недостовірної інформації про фінансові операції, що відповідно до закону підлягають фінансовому моніторингу.

Повідомлення органам влади про достовірно відомо підготовлюваний чи вчинений злочин - моральний обов’язок громадян.

Можна називати неповідомлення про злочин “заздалегідь необіцяним неподанням допомоги правосуддю”, що полягає у умисному недоведенні наявної у особи інформації про підготовлюваний, вчинюваний або вчинений злочин до органів влади.

У низці країн Європи повідомлення про вчинення злочину є елементом правосвідомості громадян, тим чинником, який у багатьох випадках допомагає запобігти або припинити злочин, чи виявити злочинця. У кодексах багатьох держав різних частин світу є статті про відповідальність за неповідомлення. Таку діяльність всіляко пропагують поряд із встановленням відповідальності за неповідомлення про найтяжчі злочини. І на цьому етапі закон має стати стимулом для формування правосвідомості громадян повідомляти про відомі їм факти злочину, інструментом знищення правосвідомості моя хата скраю.

Повідомити про важкий злочин не повинно бути аморальним, це має стати обов’язком громадянина, оскільки це своєрідний громадський контроль за злочинністю і вагомий інструмент для забезпечення невідворотності покарання.

Безумовно і в Україні повідомлення про вчинений чи підготовлюваний злочин вважається закономірною діяльністю громадян. Наприклад, замовчування про місцезнаходження вбивці, злодія, про побиття малолітньої дитини не просто аморально, а суспільно-небезпечно, злочинно.

За право жити у безпечному суспільстві необхідно платити добросовісним виконанням обов’язків, спрямованих на створення такого суспільства, одним з яких повинно бути повідомлення про підготовлювані і скоєні тяжкі злочини.

Постало питання про необхідність встановлення кримінальної відповідальності за неповідомлення про вчинення терористичних актів.

Відсутність відповідальності за неповідомлення про злочин негативно впливає на забезпечення прав малозахищених громадян.

У чинному кримінальному законі існує норма, що встановлює відповідальність за відмову свідка від давання показань, а це своїм змістом є досить близьким до неповідомлення про злочин, адже обидва діяння перешкоджають отриманню інформації про злочин правоохоронцями, і забезпечують з різних поглядів тотожні відносини.

Неповідомлення про вчинений злочин грубо порушує норми моралі не само собою, а у зв’язку із вчиненням важких злочинів, натомість якщо розглядати цей злочин без прив’язки до основного злочину, то очевидно картина моральності чи неморальності такого діяння деформується. У розкритті будь-якого злочину зацікавлені всі і кожен, за винятком осіб, які вчинили злочин, осіб, в інтересах яких вчинили злочин, і осіб, яким не байдужа доля злочинця.  Особа, яка стала очевидцем злочину, у випадку неповідомлення про це компетентним органам, вчиняє аморальний вчинок, який презирається суспільством. Теорія кримінального права визнає неповідомлення суспільно-небезпечним і караним у тих випадках, коли воно пов’язане з найважчими посяганнями. У цих випадках, як свідчать дослідники, моральний обов’язок громадян протидіяти суспільно-небезпечним діянням шляхом повідомлення про них відповідним органам влади, переростає в правовий обов’язок. Невиконання такого обов’язку тягне за собою не лише моральний осуд, але й заходи кримінальної відповідальності. Оскільки суспільна небезпека неповідомлення про злочин зумовлена суспільною небезпекою підготовлюваного або вчиненого злочину, необхідне встановлення відповідальності за злочини, які представляють підвищену суспільну небезпеку. Тому криміналізація

неповідомлення про вчинення злочину є доцільною не лише щодо особливо

тяжких, а також щодо низки тяжких злочинів.

Проте не лише ступінь, але й характер суспільної небезпеки основного злочину неповідомлення має впливати на встановлення відповідальності за неповідомлення про злочин. Значну суспільну небезпеку становить неповідомлення про злочини, які вчиняються стосовно малолітніх, чи осіб, які не можуть подбати про себе з огляду на старість, хворобливий стан. Особливістю такого неповідомлення є те, що вищезазначені особи не завжди можуть усвідомити вчинення проти них злочину, а тому з метою виявлення, припинення та попередження таких злочинів має додатково існувати обов’язок осіб, які володіють інформацією про вчинення злочинів проти незахищених осіб і доводити таку інформацію до відома правоохоронних органів.

Необхідно також встановлення кримінальної відповідальності за неповідомлення про вчинення корисливих злочинів навіть невеликої або середньої тяжкості.  Інформацією про корисливі злочини значною мірою володіють особи, матеріально зацікавлені у недоведенні інформації до органів влади або ж члени сім’ї. Серед аргументів, наведених на користь встановлення кримінальної відповідальності, домінуючим є не лише допомога правоохоронним органам у вирішенні їхніх завдань, головним чинником є насамперед формування правосвідомості суспільства про невідворотність покарання, коли обов’язок

повідомити про вчинений іншими особами злочин сприятиме реалізації цього принципу. Очевидно, що встановлення кримінальної відповідальності за неповідомлення про злочини має здійснюватись на рівні з підняттям рівня правосвідомості громадян за допомогою просвітницьких методів, а інколи, якщо це стосується латентної злочинності, і шляхом заохочень. Проте невід’ємним елементом формування такої правосвідомості має бути відповідна норма, що під загрозою відповідальності змушує громадян повідомляти про злочини.

К. Валер'янов

Ч. Петренко

Виставка живопису «Задзеркалля»

Музейно-виставковий центр «Музей історії Києва» та Юлія Полякова представляють виставку живопису «Задзеркалля»

( 06.03- 19.03.2017 р.)

        Юлія Полякова – молода київська художниця, яка створює незвичайні, відверті жіночі образи. За освітою вона графічний дизайнер, а живописом почала займатися з 2009 року. На початку творчого шляху роботи Юлії були представлені в автосалоні «Bentley Ukraine» та галереї «ART B&S». У 2009-му посіла перше місце на «Тижні українського мистецтва», а також представила першу персональну виставку «Ідентифікація Єви». Наступні 6 років працювала за фахом. Після творчої перерви вирішила спробувати себе в еротичному живописному жанрі: почала поєднувати у своїй творчості графічний дизайн, фото, графіку живопису, еротику, абстракцію і, в результаті, отримувати неординарні відверті роботи.

«Задзеркалля» – проект про естетику жіночого тіла. На 13-ти полотнах зображені жінки в спокійних, розслаблених позах, які заглиблюються у свій внутрішній стан, аналізують власні почуття, хвилювання, емоції.

Ідея проекту в тому, що жінки цікаві одна одній у якості власного відображення. Погодьтесь, жінкам властиве таке явище як самозамилування. І в цьому випадку інша особа є дзеркалом лише з тією різницею, що її можна відчути на дотик – теплоту тіла, м’якість тканин, текстуру шкіри.  І саме тут проходить межа між простою цікавістю і фізичною близькістю. Наскільки далеко можна зайти в цих дослідженнях? Обмежитись лише спогляданням чи дозволити собі щось більше? Це і є та межа дозволеного, що існує не тільки в нашому суспільстві, але і в нашій голові. І хоча на багатьох полотнах зображені наче б то різні дівчата, але, насправді, це просто різні сторони однієї людини – одного Я.

Леонід Коваленко