Життя в стилі еко

Авторка: Анна Слезіна

Тема екології зараз як ніколи актуальна.

Люди хочуть жити в гарному та чистому середовищі. 

А що для цього потрібно? Правильно, робити його кращим.

Насамперед, не смітити та з повагою ставитися до природи.

Протягом усіх минулих років питання забезпечення екологічної безпеки в Україні багато декларувалося, але реально не вирішувалося на рівні держави. Скрізь можна спостерігати одну й ту саму тенденцію – екологічні проблеми накопичуються та консервуються. 

Транспорт належить до головних забруднювачів атмосферного повітря, водоймищ і ґрунтів. Відбувається деградація екосистем під впливом транспортних забруднень, вкрай інтенсивно на урбанізованих територіях. Гостро стоїть проблема утилізації та переробки відходів, що з’являються за використання транспортних засобів. На потреби транспорту споживаються природні ресурси. Викиди автомобілів містять понад 200 хімічних сполук-продуктів згорання палива, більшість із яких токсичні.

Не менш небезпечним забруднювачем оточуючого середовища є промислові відходи. Як свідчать статистичні дані, приблизно 80% всіх шкідливих викидів у повітря - наслідок енергетичних процесів (добування, переробка й використання енергоресурсів).

Основними негативними наслідками сільськогосподарської діяльності людини є збідніння та виснаження родючих українських чорноземів, промислове забруднення ґрунтів, застосування азотних і нітратних мінеральних добрив. 

Всі вищезазначенні чинники згубно впливають на екологічну ситуацію в Україні й викликають такі негативні наслідки, як парниковий ефект, кислотні дощі, руйнування озонового шару. За умов подальшого зберігання подібного стану речей нашій країні загрожує екологічна катастрофа. 

Бодлер – штучний, чужий і злий

 

Автор: Анастасія Колесникова

«Я не люблю уверенности сытой,Уж лучше пусть откажут тормоза!»

В. Висоцький. 

Коли мова заходить за Бодлера і його творчість, на думку спадає завчений ще зі шкільних років театральний «конфлікт» Станіславського і Курбаса. Конфлікт, якого насправді, не було. Просто різні бачення мистецтва. «Виймати» із себе божевільного, чи прикидатися ним?

Підхід «Станіславського» видається більш «людяним», апелює до почуття. А підхід Курбаса – штучним, апелює до розуму. Для першого мистецтво – це метафізика, для другого – ремесло.

Існує тенденція називати творчість Бодлера «штучною». Бо для нього поезія – не засіб самовираження. Це не власне «я». Вона не сповнена по вінця ліричними почуттями, у ній немає особистісного. Це творення краси, мистецтва. Виписати душу може кожен, а схвилювати іншу – ні. 

 Слідуючи за Едгаром По, Бодлер сприймає «робленість, продуманість поезії», незалежність від натхнення чи «чутливості серця».  На перше місце виходить не людина з її переживаннями, а індивідуальність з її «розумним» стражданням.  

У цьому контексті можна говорити і про «смерть автора» у Бодлера, улюблену метафору структуралізму. Справді, поет наче з усіх сил намагається зникнути, позбавивши свій твір будь-яких відбитків людського. І у той же час, за словами Жана Батая,  «Бодлер – людина, яка ніколи про себе не забуває». Він наче спостерігає за своїм сприйняттям об’єктів та речей. 

Як на мене, творчість ніколи не може бути до кінця «об’єктивною» . Безумовно, митець не пише про ті речі, які його не цікавлять чи не зачіпають. Отже, обов’язково конфлікти і мотиви йдуть із глибин «стривоженої душі». Коли на рівні емоцій автора не має, коли здається, що творить лише самий розум, він прозирає крізь тематичний і конфліктний рівень. Та й сам поет у листі до нотаріуса Анселло зізнавався: «Чи треба Вам говорити... що в цю жорстоку книгу я вклав усе своє серце, усю свою ніжність, усю свою релігію (вивернуту), усю свою ненависть? Правда, я напишу протилежне, поклянуся великими богами, що це книга чистого мистецтва, удавання, фіглярства, але я збрешу, як ярмарковий шарлатан».

Окрім власне творчості, славу «штучної», «бездуховної», «механічної» заробила і сама людина бодлерового дендизму. 

Однак, я вважаю, що ця концепція людини не має нічого спільного із концепцією робота. 

Денді – не робот. Денді – людина, яка працює над собою. І сама «штучність» не  тотожна механічності. Якраз, навпаки, вона означає відхід від первинного, природного, тілесного у бік духовного. 

Бодлер і його «ненависть» до праці.   Бодлер в «оголеному серці» писав: «В будь-якій діяльності є щось огидне».  І в той же час основою його світогляду не лише поетичного, але й життєвого виявляється саме праця. Поезія Бодлера твориться працею. Недаремно, його улюбленим письменником був Едгар По, який у своїх естетичних трактатах продукує думку про «робленість поезії». І сам Бодлер,так само як і американський колега, надавав перевагу шліфуванню вже написаного вірша хапанню за написання нового. Отже, поетичний метод Бодлера – метод праці, метод ретельного і невсипущого вдосконалення,і зовсім не творення в єдиному пориві.

Треба розмежувати розуміння поетом «діяльності» і «праці». Неприйнятна для денді діяльність – все, що лежить поза самою людиною. Праця – це те, що перетворює людину. 

Денді – люди, які працюють із собою. І цей вид праці набагато важчий за будь-яку діяльність. Ліпити з себе ідеальну, досконалу людину із природи, як даності – суть Бодлерового мистецтва.

Загалом самовдосконалення Бодлер розглядає як рушій людського прогресу, хоча саму віру у прогрес людства він називає доктриною ледарів. Людина не повинна рухатися у натовпі, вона має рухатися самостійно. «Не може бути істинного прогресу, який би не полягав би у самій людині і не здійснювався б нею самою». 

Бодлеровий дендизм - не про штучність, у тому розумінні, в якому найчастіше нами сприймається це слово. Це про працю, величезну працю над собою. Прагнення досконалості. Ідеалу. Бога. Якщо Бог – це штучність, якщо Бог – це механізм, тоді так, можна сказати, що людина, на думку Бодлера,  має прагнути цієї штучності…

Поет, який цурається близькості. У його творах завжди відчувається дистанція між автором і читачем. Бодлер залишається невловимим, навіть попри очевидну експресію заховану чи не в кожному поетичному рядку. Він показує світ таким, яким бачить, однак приховує те, як «переживає» цей світ. Його страждання, незважаючи на діонісійське свавілля у текстах, залишається витримано аполонічними, статичними. Однак ефект «відчуження», «відсторонення» не лише наслідок слідування «античуттєвій» естетиці Едгара По. Гадаю: власне життя, непрості і болючі стосунки із родиною зробили з Бодлера «чужинця». Породило його огиду до людської природи, яка в свою чергу вилилася у філософію індивідуалізму, глибоко замкнутого. Філософія, яка обирає самотність: «Людина хоче бути вдвох. Геній хоче бути самотнім». Поет наче зрікається для себе усього людського – у тому числі і любові, рисі властивій звичайній  людині: «Всяка любов – проституція»; «Коханці проституток, знаю – /Ви безтурботно живите, /А я поламаний за те, /Що в небі хмари обіймаю». 

Ще одна заувага: Бодлер навчився перетворювати свої страждання на мистецтво, емоцію на розумне, природне на штучне. Таким чином, пишучи про Зло в людині і навколо неї, він поетизує, «оштучнює» реальний світ, цим самим даючи йому право бути визнаним, хоча б у закарбованим мистецьким пензлем. 

 Ренесанс - Контренесанс. Відверте заперечення людської природи, точніше її цілковите визнання і осягнення – і як наслідок спроба подолання – має спільну нитку із  бароковою естетикою, її скепсисом. І водночас творчість Бодлера видається антропологічною, тобто центрованою, а рух до центру характерний для  епохи Ренесансу. У центрі поетичного доробку опиняється саме недосконала людина, сплін і зло земного світу. Бодлер поетизує звичайну людину!? Трапляється щось на кшталт визнання через заперечення.

Каїн чи Авель? Зло чи добро? Надлюдина. Розглядаючи творчість поета крізь призму дихотомії «зла і добра», натрапляємо на парадокс. Традиційно, «добро» – це завжди рамки. Коли існують уявлення про те, що таке «правильно», «правда», «душа», то мають існувати і межі, перетнувши які опиняєшся на стороні «неправильного». «брехливого», «тілесного». Демон – це, насправді, ангел, що впав, бо загордився. Зла як такого не існує. Зло – відхилення від Добра. Отже, добро – норма, а зло – виняток.  Сартр писав, що «аби викликати запаморочення, свобода повинна обрати безкінечну неправоту. Лише тоді вона буде чимось одиничним у цілому всесвіті, цілком залучена в Добро; але щоб бути у змозі кинутися у Зло, свободі потрібно повністю примикати до Добра, підтримувати та укріпляти його». 

«Добро»  - завжди обмеження, а зло – це бунт проти вимушеної доброчесності. Добро – несвобода, а зло – боротьба із нею.

Що ж у  Бодлера? Для початку зазначимо, що поетова своєрідна релігія – гностицизм. За цією філософією, земний світ – нижчий, , недосконалий, а Бог – істота надсвітова. Вони протиставляються у автора як «сплін» та «ідеал». 

Розуміння «зла» у Бодлера виявляється нетрадиційним, бо зло трактується ним як щось загальне, колективне, а добро – особливе, виняткове. В «Оголеному серці» поет пише: «Зло творять без докладання зусиль, природно, закономірно; тоді як добро завжди є плодом певного вміння»; «Пригадайте та проаналізуйте все те, що е природним, усі дії та бажання чисто природної людини, й ви натрапите лише на жахливі речі. Все прекрасне й шляхетне є плодом розуму й розрахунку. Потяг до злочину, який людська тварина вбирає в себе ще в материнській утробі, є цілком природним. Натомість чеснота є цілковито штучною, надприродною». 

«Виняткове добро» - привілегія так само «виняткової», «штучної» людини – особистості, усамітненого героя з класу «великих», який протистоїть звичайним людям.  

Виходить, що намагаючись утвердити добро, Бодлер обирає зло. Цей вибір яскраво демонструється у поезії «Каїн та Авель», де поет шляхом нагнітання, спочатку уславляючи рід Авеля і засуджуючи плем’я Каїна, зрештою, рокірує їх. «Блаженний Авель», добрий Авель – представник нижчого світу, звичайний пристосуванець, чи то б пак з розряду «корисних людей» - вдоволених і дуже діяльних: «Авеля плем'я, падло із жиру, / Здохнеш — землю угноїш хоч раз!». Чи не правда, тут є щось від Родіонівської теорії про людей тремтячих? 

До речі, згадуються й слова із пісні російського барда про ситу впевненість, перевагу над якою автор віддає смерті.

«Злий» і «проклятий Каїн», який бунтує проти добра, натомість у автора знаходить симпатію, що, зрештою, визначає за його родом майбутнє. І воно полягає у тому, щоб скинути Бога… 

За Батаєм, Бодлер обирає Бога, щоб ще більше належати Сатані. Сатана – земний Бог, а Бог – небесний Сатана. 

У Бодлера «добра» і «зла» як моральних категорій немає зовсім.  У нього зло – низ, коли хочете, екзистенція,  «добро» - потяг до вищого, який має позаморальну природу – есенцію. 

Бодлер у прагненні вічної свободи.  Бодлер, насправді, сповідував екзистенціалізм. Філософія «денді» - філософія екзистенції. Екзистенції відповідальності. Існування передує сутності. Цей світ може подарувати єдине – і це життя, ким бути – вирішує кожен сам. Поетів вибір бути «великою людиною». Такий вибір – вибір сміливців. І зрозуміло, не кожен наважиться його зробити. Саме тому в щоденнику Бодлер писав: «Нації породжують великих людей лише всупереч самому собі. Велика людина – переможець власної нації». Штучна людина, певною мірою,  – це надлюдина. Той самий тип, який возвеличував Ніцше, що у свою чергу перебував під впливом творчості Бодлером. Чи не поезія нашого героя дала поштовх народженню концепції сильної людини?

Бодлер прагне свободи. Права творити самого себе, і не залежати ні від умов, ні обставин, ні генетики. Але від власних внутрішньо-зовнішніх зусиль. У поета  немає традиційного бунту свободи. Він вільний, визнаючи залежність від природи, і в той же час вірячи у людську здатність, якщо не подолати її, то принаймні мінімізувати.

Бодлер у пошуках істини. «Штучна людина» Бодлера – одна зі стежок, яка веде до Бога.  Під Богом мною розуміється образ тої не до кінця усвідомлюваної точки, до якої завжди прагне дістатися людина. Точки, яка тотожна поняттю «істини», «добра» і прагненню «щастя», «гармонії», «спокою». Великого примирення. Філософія людської думки щодо його досягнення запропонувала два шляхи, які б я назвала: «поверненням додому» і «рухом уперед». І якщо рух уперед – це індивідуалізація, то повернення до «спільного дому» - це щось на кшталт «духовного» соціалізму. Коли «повернення» - це про колову подорож Одіссея, про колективне несвідоме Юнга і колективну душу Толстого, то у випадку «руху уперед» -  точка прибуття не повинна збігатися із точкою відліку. Неповернення до загального знаменника, природи чи лона Великої матері, а навпаки посилена індивідуалізація і подолання природного у собі. Апофеозом «руху уперед» якраз є «штучна людина» - денді.   «Бути великою людиною і святим перед самим собою» - так писав про своє життєву мету поет. За Юнгом, це прагнення Самості. Як Данте спускається в Пекло, так і Бодлер стикається зі «злом земним» щоб визнати  тіньову сторону людського: «У кожній людині завжди живі два прагнення: одне до Бога, інше – до Сатани…». 

Не примирившись із власними недосконалостями, що їх природи плодить наче квітки, відбутися самому неможливо. І якщо Данте примиряється – його подорож включає етап Чистилища – прощення самому собі. То Бодлер, хоч і визнає  залишається непримиренним. І коли пекло – це земний світ, рай – надсвітова сфера, то чистилище – власне його непримиренність. Через це, певно,усе життя поет наче завис між небом і землею. 

Тож, штучність людини Бодлера - у її непримиренності із власними недосконалостями. Він визнає їх, але жодних компромісів не приймає…

Хоча ліричного героя Бодлера нам важко відчути, між ним і нами залишається якась дистанція, прірва у той самий світ, змальований у поетових текстах. Бодлер замкнутий, недосяжний. І спілкування із ним неможливе на рівні емоцій, проростає на глибшому і вищому рівні – рівні думки. І коли все-таки бачити людину – як істоту, що рухається до горизонту, а її далека мрія – це зорі, що світили усю Дантову подорож між Пеклом та Раєм, коли визначальним для характеристики людського вважати таки дух, то можна побачити і Бодлерову людину. Яка підіймається горою, аби сягнути небесної блакиті і розчинитися в ній. Не стати небом – бо це означає позбутися індивідуальності, яка – безсмертя. 

А стати хмарою, тою самою, яку, долаючи межі між світами, обіймав Бодлер, самотній і водночас гордий із того, що він у цій любові винятковий. 

Список використаних джерел:

Батай. Жорж. Б28. Литература и Зло / Пер. с фр. и коммент. Н.В. Бунтман и. Е.Г. Домогацкой, предисл. Н.В. Бунтман. - М.: Изд-во МГУ,. 1994.- 166 с.

Бодлер Шарль, Вальтер Беньямін

Паризький сплін. Есе / Шарль Бодлер, Вальтер Беньямін; пер. з фр. та нім. Романа Осадчука — Київ : Комубук, 2017.— 368 с.

Шарль Бодлер. Щоденники http://bodlers.ru/Moe-obnazhennoe-serdce-1.html

https://www.ukrlib.com.ua/world/printit.php?tid=2257

https://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%9A%D0%B2%D1%96%D1%82%D0%B8_%D0%B7%D0%BB%D0%B0

Екологічний “цирк” як цирк нової генерації

Вперше на моїй пам`яті програма була без звірів. Тобто, у новій програмі цирку, яку на початку лютого презентували широкому загалу, не було відділення із тваринами. Більш того, вперше зайшов у цирк і не було навіть натяку на запах перебування тварин у будівлі куполу. Як пояснив генеральний директор Національного цирку Владислав Корнієнко, тенденція відмови від тварин у циркових виставах спостерігається у Європі. Втім, ми ще від цього не відмовляємося...

  Повертаючись до вистави, її теперішня тематика дуже актуальна. Екологія, екологічна безпека у всіх її проявах. І назва вистави відповідна — Ecolibrum, де в ігровій та розважальній формі розкриваються сучасні й екологічні проблеми. Байдужість людства ставить їх на межу екологічної катастрофи, владарюють Сміттєвий король та королева, а у спектаклі все це підкреслюється сотнями розкиданих пакетів по всій арені й глядацьким місцям. Але землян рятують дружелюбні інопланетяни, які відкривають людям очі на загрозу, і не без їхніх зусиль вдається врятувати Землю від лиха, що насувалося. Земля знову зелена.

  Більшість часу на арені знаменита четвірка клоунів Mimirichi, які раз за разом маніпулюють сміттям з пакетів, розкиданим по арені, створюючи веселі сценки. Це все у перерві між традиційними номерами, на чому цирк, власне, і стоїть. Одними з перших виринають у просторі трійка повітряних гімнасток на корд-де-воланах і кільцях.  Традиційні запаморочливі трюки на відстані десятка метрів над землею. Під освітлення дуже ефектне виконання дівчатами складних комбінацій.

 Жонглер Денис Кабачний в різних позах — стоячи, лежачи маніпулює мячами; особливо вражає його вміння сконцетруватися водночас на сімох літаючих кульках. Силова жонглерка Вікторія Ільченко особливо запам`яталася, коли зубами змогла витягнути автомобіль на арену, а потім витримати під його вагою ще й кілька непростих секунд. Тут треба віддати належне асистентам дівчини, які чітко спрацювали з дошкою, на яку заїхав автомобіль і яку утримувала ногами Вікторія.  

 Трійка акробатів на батуті під керівництвом Павла Оцупка виконала дуже непрості комбінації, злітаючи до десятків метрів вгору,демонструючи синхроність виконання, особливо останній трюк. Команда на гумових балонах під керівництвом Олега Рибченка, вдягнених під байкерів, робила дуже непрості вправи з підстрибування й перегортання. Особливо непросто було перестрибнути через себе з балоном і утриматися на сплетених руках керівника з його напарником. І при цьому не вилетіти. Парний еквілібр-каучук струнких Ангеліни Федорко і Олександри Чалої грають дуже ніжну виставу зародження життя. Відточена пластика рухів, неймовірні звороти тіла, особливо у парному виконанні заворожує не тільки глядачів, а й навіть працівників цирку, які усякого надивилися. Квартет клоунів особливо представляти не треба, вони вже 20 років на арені й за цей час побували у 45 країнах світу. Вони не тільки беурть участь у циркових виставах, а й часті гості в турнірах з художньої гімнастики на кубок Дерюгіних. 

   Після вистави Корніенко розповів, що це вже 4 прем`єра (яка готувалася рік)  цьогорічного циркового сезону. Який, до речі, ювілейний — 60-й. І стільки ж виповнюється приміщенню цирку (колишнє було розташоване на місці кінотеатру “Україна”). З минулого березня цирк через карантин довгий час був закритий, і ось лише нещодавно повернувся до своєї діяльності. При цьому, директор не забуває про обмеження — відстань між глядачами має бути 1,5 метри, тож не дивно, що глядацький зал не може бути заповненим вщерть. Небезпека — насамперед. Тим більше, що найулюбленіший глядач цирку — діти. 

  Найближчими днями відбудеться ще одна прем`єра. Цього разу із тваринами. Цікаво,  що на сьогодні київський цирк залишився єдиним з державних, в якого на балансі звірі. Тож, їх треба годувати, слідкувати за ними, щоб вони не хворіли. Держава частково дотує цирк (близько 60%, які йдуть на зарплатню персоналу), а ось на решту функцій треба заробляти — за рахунок квитків, щось по бартеру. Як зауважив Корнієнко, вдалося налагодити успішну співпрацю з Українським культурним фондом, і за рахунок нажданим УКФ вдалося збалансувати фінансову ситуації в установі.

Сергій Бахін

"Ми у відповіді за тих, кого приручили!"

Автор: Анна Слезіна

У цих словах закладений величезний сенс! Адже тварини потребують нашої опіки. Візьмемо, наприклад, домашнього собаку. Тварина не зможе вижити сама без господаря, свого друга.

Їй потрібен наставник, вожак, якого вона буде слухатися та захищати за потреби.

Господар для собаки – це все його життя! В очах песика людина, яка дає йому їжу, притулок і любов – це Бог! Прогулянки та ігри – це ще одна необхідна річ для собаки!

Всі знають, як люблять ці тварини бувати на свіжому повітрі! З них можна і треба брати приклад! Адже прогулянки ще нікому ніколи не завадили!

Насправді допомагати тваринам не так вже й складно. 

По-перше, відвідуйте притулки для тварин. 

Візьміть із собою корм для тварин та пригостіть чотирилапих мешканців притулку. Пограйте з ними. Тварини вони, як люди. Їм теж потрібна увага та турбота! 

Ви не уявляєте, що відчуває собака у притулку. Песик сумує без господарів. Він не відчуває тепла. Не розуміє сенсу свого існування. Проте, коли приходить людина, настрій собаки відразу змінюється. Він починає радіти та весело махати хвостиком! Його очі світяться радістю та надією.

Не дарма кажуть, що найвіданніші собаки живуть у притулках.

По-друге, підгодовуйте безхатніх тварин.

Вони будуть вам дуже вдячні.

Їжа для тварин означає любов та піклування. 

По-третє, допоможіть знайти тваринам новий дім.

Вуличних собак та котів можна знайти майже в кожному дворі. Вам шкода нещасних тваринок і ви хочете знайти для них новий дім? Насамперед відведіть тварину на огляд до ветеринара.

Не можете взяти її на кілька днів на перетримку? За окрему плату нового друга можна залишити в клініці. За цей час опублікуйте повідомлення про пошук господаря у групах, що спеціалізуються на прилаштуванні тварин.

По-четверте, станьте волонтером.

У притулках відчувається гостра нестача працівників, тому волонтерство – це гарний варіант.

Так ви познайомитеся ближче з тваринками та будете допомагати піклуватися про них.

По-п'яте, візьміть тварину на тимчасову перетримку.

Притулки, на жаль, не можуть вмістити всіх тварин.

Тож поки волонтери шукають нових господарів, можете взяти цуцика або кошеня до себе на тимчасову перетримку.

І нарешті, допомагайте поширювати інформацію про зоозахисні організації.

Розповідайте у соцмережах про громадські ініціативи, запрошуйте друзів на марші за права тварин.

Так ви зможете зібрати свою команду зоозахисників!

І пам'ятайте головне: тільки від нас залежить доля тварин!

Ретроперспектива Києва в роботах вуличного фотографа

Прогулюючись тихою вуличкою Лаврською в Києві, погляд безсумнівно торкнеться музею сучасного мистецтва - Мистецького арсеналу. За прозорими дверима бачимо м'який теплий колір та безліч чорно-білих фотографій. Зайдемо всередину, щоб подивитися.  Сьогодні музей наповнений не просто знімками, тут скоріше представлена ​​ціла епоха в форматі фотографій. Автор - український фотограф Олександр Ранчуков або, як його ще називають, «літописець України часів пізнього СРСР». В його об'єктив потрапляли різноманітні архітектурні об'єкти та міські простори, завдяки чому він отримав визнання в академічних колах, але широкий загал фотограф зацікавив ще й своїм баченням так званої «радянської людини». Уявлення фотографа про неї разюче відрізнялося від того, що ми могли бачити, наприклад, на пропагандистських плакатах тієї епохи. Люди на знімках Ранчукова природні, живі, усміхнені або серйозні, але всі виглядають вийнятково сумними. Може, це нам так тільки здається, тому що автор використовував чорно-білу плівку, а вона зі свого боку надала знімкам якогось драматизму. Або ж дійсно, на порозі розвалу Радянського Союзу, в тих умовах, люди відчували себе нещасними, а фотографу залишалось лише бути мовчазним спостерігачем, який з документальною точністю, неупереджено хотів донести цю історію нам. Молодим хлопцям і дівчатам, які не застали того періоду, доводиться тільки гадати про думки «радянської людини» і вдивлятися в фотороботи Ранчукова, радісно впізнаючи рідні вулиці Києва. -«О, глянь, невже це Хрещатик?» -звертається відвідувачка виставки до свого друга. - «Так! У 1988 році. Дивись, тут підписано » - відповідає хлопець й тицяє пальцем у крихітні цифри над фотографією.  Цікавим є ще й підхід Олександра Ранчукова до своєї роботи. Люди мистецтва зазвичай представляються нам хаотичними, збірний образ творця – це, зазвичай, зосереджена над своїм творінням людина в якомусь безладі. Але фотоархів, наданий галереї донькою фотографа Клавдією Дімідовою-Ранчуковою, відрізняється своєю структурованістю. Ранчуков кожен свій знімок підписував, а потім сортував по конвертах, які пізніше також позначав: «дата, місце, що зображено». Майстерність, любов і скрупульозне ставлення до своєї роботи - мабуть, це ті фактори, які виділили фотографа серед сотні інших, й тепер ми маємо змогу зайти в Мистецький арсенал, щоб поглянути на ретроперспективу Києва. Мирослава Коваленко

Турбота про інших допомагає піклуватися про себе

Здатність піклуватися про себе розвивається, коли людина переживає за інших.  Нейробіологи тісно пов'язують ці дві можливості.  Захоплення і співчуття до інших людей викликає в мозку людини активність в тих нейронних структурах, які беруть участь у формуванні самосвідомості.  Тим самим, співпереживання примушує людину осмислювати власне «Я», впливає на його етичний вибір і викликає бажання брати участь в соціально значущих моральних діях.

 У концепції турботи про себе кордону «Я» виявляються «не предмет захисту, а предметом подолання».  Людина переступає через власний егоїзм.  По суті, мова йде про розвиток гуманності, просуванні індивіда «по шляху олюднення».

 У такій бажаній, але такій, що не завжди втілювалася, системі координат альтруїзм може повернутися із забуття, ті, що розпалися зв'язки між людьми - відновитися, а життя в суспільстві буде вже менше нагадувати поле битви людей за власні вигоди.

 Мораль зміліла і індивідуалізувалась

 Суспільство переживає моральну кризу, яка, на думку багатьох експертів, пов'язана з царюванням егоцентризму і втратою колишньої консолідації в суспільстві.  Індивідуалізм, нарцисизм і гедонізм «скасували» моральну регуляцію, перетворивши її в вид розваги (в роботах західних дослідників - fun morality).

 В результаті у людей змінюються етичні установки.  Руйнування спільнот призводить до ослаблення індивідуальної відповідальності перед іншими людьми, зв'язки між індивідами зводяться до функціональної залежності, а мораль трактується в термінах відповідальності людини лише перед самим собою.

 І хоча ця спрямована на себе мораль, в принципі, функціональна (так, вона попереджає неправильну поведінку), однак спектр її дії вкрай обмежений.  Це мораль у вузькому розумінні, регулююча, наприклад, тілесні практики - самозбережуючу поведінку (здоровий спосіб життя та ін.).  По суті, така «турбота про себе» виглядає як  занепокоєння.  Класик світової філософії Мартін Хайдеггер назвав її «побоюванням».

 Однак в результаті абсолютизація егоїзму виявляється вразливою позицією, довели нейробіологи.

 Турбота про інших - природна людська властивість

 Недавні дослідження нейронауки показали, що допомога іншим і, зокрема, благодійність активізують відділи мозку, пов'язані з задоволенням.

 Більш того, діти вже у віці півтора років намагаються допомагати іншим людям, навіть незнайомим.  Таким чином, осмислюючи мораль з позицій аналізу нейронних структур, ми виявляємо нерозривний зв'язок турботи про себе і турботи про Другого.

 Інші нейробіологічні дослідження, наприклад, соціальних емоцій (емоцій, викликаних переживаннями Іншого, а це важлива основа моралі), показали, що, хоча ці емоції і «індуковані» станом інших людей, вони стимулюють у людини рефлексію щодо власних вчинків і поглядів.  А таке моральне осмислення свого «Я» - це вже крок до соціально значущих моральниє дій

 Співчуття веде до саморозвитку

 Проміжною ланкою між соціальними емоціями і моральними діями виявляється етап самоаналізу, який передбачає усвідомлення вісцеральних відчуттів, пов'язаних з емоціями.  Під вісцеральними відчуттями зазвичай розуміються реакції організму на різні почуття або зміни зовнішнього середовища (найпростіший приклад - ефект «гусячої шкіри», викликаний почуттям страху або холодом).

 Метод викликання емоцій співчуття і захоплення дозволив вченим виявити, що ці соціально обумовлені емоції стимулюють активність в тих ділянках поясної звивини кори мозку, які включені в мережу, відповідну почуттю власної значущості і високому рівню самосвідомості.  Активність цієї мережі, уточнюють експерти, зазвичай посилюється при винесенні морального судження.

 Іншими словами, вісцеральні процеси служать містком між соціальними емоціями та особистими стимулами до моральних дій, оскільки виявляються значущими для формування «саморефлексивної» частини нейронної мережі.

 Для усвідомлення себе важливий Інший

 Тим самим Інший стає необхідним учасником процесу самосвідомості і формування власної ідентичності.  І, навпаки, зрілість «Я» стає основою співчуття і турботи про Другого.  Іншими словами, можна говорити про взаємозв'язок: здатність піклуватися про себе розвивається, коли людина переживає за інших.

 У цьому сенсі категорія турботи трансформується, знаходячи трансцендентний характер.  Це вже не просто турбота про добробут і цілісність «Я», а спосіб буття.  Або, «міра індивідуального просування по шляху олюднення». 

Як піклуватися, турбуватися про інших? 

Поняття «турбота» супроводжує нас з самого дитинства.  Про нас дбають батьки, дідусі та бабусі.  Коли ми дорослішаємо, то розуміємо, що і самі повинні піклуватися про інших.  Так турбота входить в наше життя.

 У нашому непростому сучасному світі, де технічний прогрес переважає над людськими взаєминами і породжує черствість і байдужість по відношенню людей один до одного, турбота про людей, які її потребують, має велике значення.

 Ми повинні допомагати один одному у всіх життєвих колотнечах і бути добрими, співчувати тим, у кого сталася біда, надавати посильну допомогу нужденним, потребуючим цієї допомоги. 

 Ми повинні дбати про своїх батьків, які нас виховали, про близьких та рідних нам людей.

 Потрібно допомагати тим, хто живе бідніше, ніж ми.  Віддати якісь речі, купити їм потрібні продукти, або предмети побуту.  А особливо піклуватися потрібно про людей похилого віку.  Допомогти їм перейти вулицю, донести сумку, поступитися місцем в метро або тролейбусі.  А якщо у Вас по сусідству живуть самотні люди похилого віку, намагайтеся подбати про них, але так, щоб це не було жалістю, а приймалося з вдячністю.

 Дуже боляче дивитися на бабусь, які продають на вулицях овочі, що самі виростили, щоб купити собі на виручені гроші хліба.  Деякі турботливі люди не купують часник, цибулю, або інші овочі в магазинах, намагаючись виручити їх.  Проходячи повз таких бабусь, і Ви купіть у них що-небудь, навіть якщо воно не дуже Вам потрібно.

 У нас багато знедолених дітей, які залишилися без батьків і знаходяться в дитячих будинках.  Ми не повинні забувати про те, що у них не дуже щасливе дитинство і повинні намагатися зробити його красивішим, наприклад, купивши їм на свята солодощі або іграшки.  Піклуючись про таких діток, ми робимо світ кращим, адже завдяки цим простим дрібницям їх душі не очерствеют і вони стануть щасливішими.

 Турбота може проявлятися також у матеріальній допомозі людям,які мають потребу в грошах, щоб вижити і яким ви, в тому числі, заборгували.  Нехай ми не знаємо їх особисто, але, знаючи про те, що потрібна допомога, не залишатися байдужими.  Ті, перераховані на їх банківський рахунок гроші, можуть врятувати їм життя.

 Турбота про людей робить добрішими не тільки самих людей, а й навколишнє нас дійсність.  У світі багато горя і страждань, так уже влаштований світ, не все в ньому гладко.  Допомагаючи один одному в складних життєвих ситуаціях, ми робимо світ щасливішим.  Будьте добрішими і щиро піклуйтеся про тих, хто цього потребує.

Олена Перетятко

Як стати ближче до природи?

Зараз дуже популярне життя в стилі еко.

Чому? Тому що люди хочуть жити в чистому середовищі!

В чому полягає значення збереження довкілля та екології?

Насамперед, довкілля – це наш дім, про який треба піклуватися!

Ви ж прибираєте у власній квартирі чи будинку? Так ось навколишнє середовище теж потребує прибирання.

Насправді зовсім не важко зробити природу чистішою. 

Наприклад, прибирайте після себе на відпочинку на природі. Викидайте сміття тільки у призначені для цього місця. 

Не забруднюйте водойми хімією.

Якщо ви будете уважнішими до природи, вона скаже вам "Дякую" 

Як же стати ближче до природи?

Ось правила, які допоможуть вам бути екосвідомим:

1. Відмовтесь від поліетиленових пакетів на користь екосумок

Чи знаєте ви, що поліетилен розкладається 10-20 років.

Поліетиленові пакети завдають цим неабиякої шкоди навколишньому середовищу. 

Тому краще придбати екосумку, яка виготовлена з екологічних матеріалів таких як: льон, бавовна, парусина, джут, саржа тощо.

2. Сортуйте сміття. 

Замість того, щоб викидати все сміття в один бак, почніть його сортувати та викидати в спеціальні контейнери для сортування сміття.

3. Віддавайте відходи на утилізацію та переробку.

Не поспішайте викидати непотрібні пластмасові вироби чи використані батарейки. Адже їх можна здати на утилізацію та переробку.

Погодьтеся, що це набагато краще, ніж просто викинути непотріб на смітник.

4. Заощаджуйте воду.

Вимикайте воду, коли чистите зуби та наносите шампунь для волосся.

Так ви заощаджуєте воду.

5. Використовуйте світлодіодні лампи.

Вони енергозберігаючі та виготовлені із безпечних матеріалів.

На відміну від люмінесцентних колби зі світлодіодами не заповнюють газом.

6. Придбайте багаторазову чашку.

Така чашка набагато екологічніша на відміну від звичайного одноразового паперового стаканчика. 

Тільки задумайтесь скільки середньостатистична людина-кавоман викидає в смітник паперових стаканчиків. 

Розкладаються вони дуже і дуже довго – 50 років!

7. Додайте у свій раціон більше сирих продуктів. 

По-перше, фрукти і овочі без термальної обробки корисні для здоров'я.

А по-друге, ви будете використовувати менше електроенергії чи газу, а це ще й економія.

8. Ходіть пішки або пересідайте на велосипед у теплу пору.

Це дуже корисно не тільки для вашого здоров'я, а й для екології.

Велосипед – це екологічно чистий вид транспорту, який не шкодить довкіллю, що надзвичайно важливо. 

9. Здавайте на утилізацію батарейки.

У вас накопичилося багато використаних батарейок? Не знаєте, що з ними робити? 

Тільки не викидайте їх у смітник. Краще здайте їх на утилізацію. 

10. Купуйте якомога менше запакованих продуктів.

Це не означає повністю відмовитися від різних солодощів. Адже зараз, наприклад, продається шоколад в паперових обгортках. Тому вихід знайти можна. 

11. Купуйте органічні продукти.

Ні для кого не секрет, що потрібно перевіряти склад продуктів, які ви купуєте у магазинах.

Але насправді не всі це роблять. 

Найчастіше люди просто лінуються.

Через це труять себе всілякою хімією та шкодять своєму здоров'ю.

Краще купуйте органічні продукти, які не "напхані" ; консервантами та штучними барвниками. 

Чим свіжіший продукт, тим менше води і пластику було для нього використано.

12. Зменшіть у своєму раціоні споживання м'яса.

Це може здатися неможливим, якщо ви м'ясоїд і своє життя не може уявити без цього продукту.

Але якщо ви будете відмовлятися від м'яса хоча б один раз на тиждень, це дозволитб скоротити шкідливий вплив м'ясного виробництва на довкілля.

Такі прості правила приносить дуже велику користь навколишньому середовищу!

Анна Слезина