Тестування косметики на тваринах

Авторка: Юлія Лесько

     

     Здавалося б, що люди стають більш свідомими та гуманними до тварин, проте, це не завжди так. Тварини й досі страждають від жорстоких досліджень та непотрібних випробувань.

     Сьогодні, дехто вважає обов’язковим тестувати косметику «спеціального використання» (такі як фарба для волосся та сонцезахисні креми) на тваринах, а багато гуманніших методів тестування ще не прийняті регуляторними органами країн.

Компанії проводять тести на тваринах, бо створюють нові інгредієнти та хочуть оцінити їх безпеку. Проте, це жорстоко та непотрібно, оскільки компанії можуть створювати продукти із тисячі вже перевірених інгредієнтів, які не потребують додаткового тестування. 

     Існують тисячі дивовижних  брендів, які не тестують свої продукти, рецептури чи інгредієнти на тваринах. Про це можна дізнатись в Інтернеті, або зручніше завантажити додаток, який допоможе швидко визначити чи тестували продукт на тваринах.

Також, на багатьох продукція можна помітити значок «The Leaping Bunny» та впевнено користуватись таким засобом.

     Варто зазначити, що тестування засобів на тваринах не є точними. Тварини часто реагують інакше ніж люди, що призводить до неточних оцінок. Ненадійні та неефективні тести  означають, що безпека споживачів не може бути гарантована. 

     На ринку вже є тисячі продуктів, виготовлених із використанням інгредієнтів із довгою історією безпечного використання, які не потребують додаткових тестів. Компанії можуть забезпечити безпеку, вирішуючи створювати продукти з використанням цих інгредієнтів. Також, вони мають можливість використовувати наявні тести без тварин або інвестувати та розробляти нові. Уже доступно майже 50 тестів, які не проводяться на тваринах, ще багато в розробці. Сучасні альтернативи можуть точніше імітувати реакцію людей на косметичні інгредієнти та продукти. Вони також часто більш ефективні та рентабельні. 

     Ви можете допомогти збільшити кількість компаній, які відповідають стандарту Leaping Bunny, закликаючи компанії сертифікувати свою продукцію як вільну від жорстокого поводження. Відповідально обирайте засоби, які купуєте. Якщо бренд, який ви розглядаєте, не входить до списку Leaping Bunny, зв’яжіться з компанією та запитайте, чи його продукти або інгредієнти тестуються на тваринах на будь-якому етапі виробничого процесу. 

     Дбайте про тварин та користуйтесь гуманною косметикою!

Жага до володіння та чому маркетинг працює

  Феномен жаги до володіння пов’язаний з тим, що ми більше цінуємо те що маємо, навіть переоцінюємо його реальну вартість. Наприклад я хочу продати будинок, і ставлю цінник вищий за очікування потенційного покупця, це відбувається через страх втрати будинку, який має для мене більше емоційне значення, коли для іншої людини це просто будинок без будь-яких спогадів. Цей принцип описав Ден Аріелі  у своїй книжці «Передбачувана ірраціональність», автор є професором психології та поведінкової економіки ізраїльсько-американського походження. Поведінкова економіка це поєднання психології та класичної економіки для розуміння прийняття рішень людей, тобто вона вивчає задля, яким чинникам люди приймають свої економічні рішення і які наслідки це має як для окремих індивідів, так і для соціуму загалом. 

  Автор книжки пояснює та наводить приклади нелогічних рішень та розбирає те, чому ми їх приймаємо. На цих принципах й досі тримається реклама та маркетинг, наприклад, яскраві картинки та привабливі моделі у фірмових речах, чоловіки на дорогих машинах, це все спонукає нас приймати рішення у сторону покупки цих речей (навіть якщо вони нам не по гаманцю), бо ми вже себе з ними уявляємо та асоціюємо себе з гарною картинкою у рекламних постах. Як каже автор, «велика частина нашого життя присвячена саме володінню», він розповідає про три ірраціональні примхи:

- Ми закохуємося в те, що маємо.

- Ми зосереджуємося на тому, що можемо втратити, а не на тому, що можемо отримати.

- Ми припускаємо, що люди приймають цей обмін, як і ми. 

- Ми маємо схильність емоційно прив’язуватися до речей якими ще не володіємо, це має термін «уявне володіння» який є одним в головних мотивів рекламної індустрії. 

  Особливо  часто можна помітити, що люксові бренди створюють відчуття недосяжності, жарти про консультантів в подібних магазинах є фактом, окрім окремих особливостей кожної людини ми бачимо що всі вони створюють картинку того, що це не для всіх, додаючи особливості продукту тим самим створюючи у покупців відчуття унікальності, якщо вони собі цю річ можуть дозволити, тут ми й потрапляємо у пастку володіння. Саме через володіння ми отримуємо статус, а від статусу залежить те, чим ми захочемо володіти далі. 

  Принципу маркетингу та як на нас це впливає:

Клієнтоорієнтованість. Компанія розуміє, що її зусилля мають бути зосереджені на потребах клієнта та вирішенні проблем. Більшість компаній створює ілюзію «дружніх стосунків» між клієнтом, що призводить до більшої довіри зі сторони покупця/клієнта, в такому разі бізнес будується на соціальних нормах, перетинаючи межу і потрапляючи у ринкові норми клієнт стає обуреним, адже йому поставили чіткі умови замість дружньої розмови з привітним менеджером. Ми як споживачі не можемо дотримуватися обох норм одразу, тому ваше враження залежить від того які рамки обрала компанія.

Цінність продукту. Наше розуміння ціни залежить від так званого «якоря», ми схильні порівнювати ціни між собою, і будемо відштовхуватися від тієї ціни яку нам дали одразу, тобто якщо умовно розділити групи, у якій першій групі показали цінник з сумою 500 гривень за продукт, а іншій 150, наприклад, у першої групи уявлення про цінність товару буде відрізнятися і вони будуть готові платити за неї 500 та більше, в той самий час як інша група буде обирати товар з цінною в районі 150 гривень

Диференціація. Продукт має вирізнятися через інших, розуміючи продукт конкурентів. Саме через унікальність продукту ми обираємо саме його оцінюючи його переваги, як візуальні, так і функціональні, якщо це все підкріпити знову ж таки гарною візуальною рекламою ми опинимося у пастці бажання цим заволодіти. 

Ірраціональність у такому випадку є ані поганою, ані хорошою, але коли розумієш те, як реагує наш мозок на рекламу, можна запобігти непотрібних покупок та об’єктивно невдалих рішень якщо у цьому звісно є необхідність. Насправді ми занадто рідко усвідомлюємо чому обираємо самі ці речі, чому обираємо саме цю квартиру, чому обираємо саме цю країну для відпустки та чому би обрали саме цю людину для шлюбу, ці всі питання, на перший погляд, ніяким чином не стосуються економіки, але вона має безпосередній вплив навіть на вибір нашої життєвої мети, ця книжка як мінімум дозволить краще розуміти себе, а як максимум приведе вас до шляху свідомого споживання.

Владислава Давидовська

Тигролови

   2 червня в Національній опереті України (вул. Велика Васильківська, 53/3) відбудеться прем’єра мюзиклу «Тигролови» (за мотивами роману Івана Багряного «Тигролови») у постановці режисера Сергія Павлюка. Сценічна редакція мюзиклу  належить команді Національної оперети України. 

     Лібрето: Кирило Бескоровайний, Антон Гуманюк;

Композитори: Кирило Бескоровайний, Антон Гуманюк, Богдан Решетілов.

     «Сміливі завжди мають щастя» – важливий посил, що здатний надихнути та спонукати до рішучих дій. При цьому, не розгубити свій внутрішній світ та зберегти в собі людину – самодостатню, повноцінну та вільну, котра зможе проявити свою життєву позицію та перемогти зло. 

     Головний герой - молодий український інженер-авіатор Григорій Многогрішний, правнук гетьмана Дем’яна Многогрішного, знаходить у собі сили кинути виклик жорстокій системі, витримати надважкі випробування, перемогти відчай і безвихідь, вистояти та зберегти людяність, долаючи перепони на шляху до щастя.

     Богдан Струтинський, генеральний директор-художній керівник театру:

     «Настав час повертати величним українським іменам справжнє місце в історії. Це ті постаті, які пройшли довгий період від забуття до безсмертя. До таких належить український письменник, публіцист Іван Багряний. 

     Мюзикл «Тигролови» на головній сцені Національної оперети України як гімн (заклик) повернення  додому, до основ самоідентифікації».

     Сергій Павлюк, режисер-постановник:

     «Раніше, я вже мав справу з творчістю Багряного, коли ставив «Сад Гетсиманський» в Черкасах. Саме тому, коли Богдан Струтинський запропонував роботу над виставою «Тигролови», я одразу погодився.

     Це буде не драматична вистава, а мюзикл. У цьому і полягали певні складнощі та виклики. Головне, що у сценарії є любов, свобода та жага до життя».

Олександр Білозуб, художник-постановник:

     «Втілити такий знаменитий роман на сцені – дуже непросто, адже це великий епохальний відрізок часу, конкретні долі людей. Драматичний твір потрібно було адаптувати під закони сценічного варіанту. Відповідно декорація створює ритмічний, динамічний ряд, закритий простір, куди потрапляє головний герой. 

     І цей рух будується на динаміці нашого життя сьогодні. Той відрізок часу, воєнний рік, який проживають українці кожного дня. Тому, цей динамічний час змушує створювати такі динамічні проєкти -  з іншим мисленням». 

Кирило Бескровайний, композитор:

    «Над мюзиклом ми з Антоном Гуманюком почали роботу ще у травні 2018, захопившись книжкою Івана Багряного «Тигролови» й бродвейськими мюзиклами. Згодом ми показали демоверсії пісень та лібрето Богдану Струтинському й команді оперети. Вони повірили в постановку й познайомили нас з композитором Богданом Решетіловим. Спільно ми доопрацювали пісні, Богдан перетворив демозаписи в партитури, дописав нові. У нас дійсно вийшла синергія. П’ять років тому ми й не могли б уявити, що прем’єра відбуватиметься під час повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Але саме в цей час історія, яку описав Іван Багряний, відчувається найбільш близько. Це мюзикл про боротьбу за свободу і незалежність, про незламність, і врешті, про перемогу світла над темрявою. «Тигролови» – це про наше сьогодення».

Віртуальна реальність

Авторка: Вероніка Лифар

Віртуальна реальність донедавна здавалась далекою і фантастичною. Проте технічний процес привів нас до її появи навіть у вас вдома. Але віртуальний світ не таке вже й сучасне поняття. Термін  “віртуальність” почав виникати не з розвитком науки й техніки, а за далеких античних часів. У Платона цей термін означає  «уявний та можливий», ідеальний світ поза простором і часом. У Цицерона віртуальний – це те, чого немає зараз, але воно бажане і може бути досягнуте.

     Віртуальність передбачає наявність та  участь людини, хоча для неї така реальність “уявна” та лише у її сприйнятті. Чи лежать в основі віртуальної реальності психічні явища, та як вона впливає на людину ?  

     Розглянемо дослідження, чи присутня ілюзія потягу  у віртуальному середовищі. За відсутності фізичного руху людина здатна відчувати рух свого тіла, на зразок, коли ви покинули вагон потягу, а відчуваєте, ніби досі в дорозі. Суб’єктивне відчуття саморуху за відсутності фізичного руху, також відоме як векція, може виникнути у відповідь на сильні візуальні подразники. Викликати її можна за допомогою різноманітних органів чуття.  Наукове дослідження  показали, що векція  і присутність корелюють, що свідчить про те, що досвід векції  бажаний для додатків віртуальної реальності. 

     Ще один дослід свідчить, що технологія віртуальної реальності може служити ефективним нефармакологічним анальгетиком для полегшення болю. Під час відволікання людина занурюється в гру, представлену через наголовний дисплей,  більш технологічно просунуті конструкції можуть призвести до більш ефективного лікування болю. Дорослі здорові учасники брали участь у серії випробувань холодного преса, занурюючи руку в холодну воду якомога довше. Індивідуальну толерантність до болю вимірювали відповідно до часу до того, як учасник відібрав руку. використання  гри підвищило толерантність до болю в різних умовах. Найвища толерантність до болю була зафіксована, коли учасники одночасно піддавалися і грі, і додатковому звуку. Таким чином, одночасне включення звуку може відігравати важливу роль при розробці віртуальної реальності  для управління болем.

   Взаємодія із свідомістю людини і фізичним світом – основа віртуальної реальності. Чи буде людство поглинуте  віртуальною  реальністю, яка стає все ближче, доступніше, зрозуміліше та надає нові можливості для розвитку... 

За матеріалами − https://royalsocietypublishing.org, https://journals.indexcopernicus.com/

Бестселери і культурний код

Авторка: Даша Дацкова

     Текст, який став бестселером в одній країні, може залишитись незрозумілим читачами іншої: все тому, що розуміння твору залежить від культурного коду. Тому, буває, на сході бестселерами визнані одні книги, на заході визнані інші книги! 

  Сучасний світ намагається зрозуміти, чому певні книги стають бестселерами в одній країні, тоді як у інших країнах вони можуть бути не такими популярними. Одним з можливих відповідей є те, що розуміння твору залежить від культурного коду. Іншими словами, певні книги можуть бути популярними в одній країні через те, що їхній зміст, тема або стиль відповідають культурним уявленням та смакам цієї країни, а в інших країнах вони можуть не знайти відгуку серед місцевої аудиторії.

 Але, щоб зрозуміти цю проблему, для початку давайте розберемо, що таке “Бестселер”. Простими слова - це твір, який зайняв лідируючі позиції у списку найбільш популярних книг і викликав значний інтерес у читацької аудиторії. Та не завжди те, що подобається одній національності, може подобатись і іншій, наприклад на днях співачка Майлі Сайрус випустила свою нову пісню, як можливо більшість знають, пісні цієї артистки завжди в топ чартах у будь-якій країні, та не ця. Її пісня стало популярною лише в Україні. Чому так сталося? Тому що вона достатньо плаксива, сентиментальна, а в нашого народу такий зараз період, що подібний продукт нам відгукується. Так само і з книгами, напевно кожна книга про війну, буде в Україні ставати бестселером, тому що для нас це актуально.

  Але якщо українці зараз дуже цікавляться книгами про війну, то не факт, що так буде і надалі. Коли ми переможемо, то навпаки, у людей може початися відраза до усіх цих подій. Та тим не менш в кожної нації є те, що залишається вічно актуальним і завжди буде цікавим. Це так званий культурний код. Коротко кажучи  - це сукупність знань, вмінь, норм і цінностей, які характеризують культуру певного народу. Такий код впливає на сприйняття твору, оскільки відображає традиції, історію та світогляд країни, що відрізняється від інших країн. Як я вже наводила приклад з нашими подіями: бестселер в одній країні може бути пов’язаний зі специфічними історичними подіями або традиціями, які не мають аналогів в інших країнах. 

  Крім того, культурний код впливає на вибір тем та стилістики творів. Це означає, що книга, написана з огляду на одну культуру, може бути незрозумілою для читачів іншої культури.

 Так, наприклад, бестселер в Японії може бути пов’язаний зі специфічною японською культурою, менталітетом та традиціями, які не є зрозумілими для західних читачів. А бестселер в Західній Європі може бути пов’язаний з тематикою політичних революцій, що не є актуальним для інших країн.

Тож можна сказати, що культурний код може вплинути не тільки на розуміння твору, але й на сприйняття його теми. Наприклад, у деяких країнах книги про місцеві традиції, історію або героїчні подвиги можуть бути дуже популярними, тоді як в інших країнах читачі можуть більше зацікавитися книгами про науку, технології або політику. Наприклад, книги про історію та культуру Східної Європи.

   По суті, проблему бестселера можна вирішити шляхом розуміння того, як культурний код впливає на розуміння книг. Тобто, якщо у автора або видавців є ціль зробити книгу бестселером, то слід спробувати адаптовувати свої текстів до місцевого контексту та сприйняття, зокрема, до різних мов та культур. Наприклад, багато бестселерів українських перекладів мають додаткові пояснення для читачів, які не знайомі з місцевими традиціями та культурними особливостями.

 Тому, в загальному можемо зробити висновок, що текст, який став бестселером в одній країні, може залишитись незрозумілим читачами іншої: все тому, що розуміння твору залежить від культурного коду. Тож на сході – одні бестселери, на заході – інші! Але якщо захотіти, щоб книга була цікава і актуальна читачам іншої далекої країни, то слід вміти адаптувати, свої тексти під інші культури та країни і не одну, а під 195 країн. Чи це можливо? Час покаже.

 Ось декілька порад бестселерів, які можна почитати, щоб зрозуміти їх феномен: “Чоловік на ім'я Уве” Фредерік Бакман.“Вальс на прощання”, “Безсмертя”Мілан Кундера. “Не відпускай мене” Ішіґуро, Кадзуо. “Правда про справу Гаррі Квеберта”, “Книга Балтиморів”, “Зникнення Стефані Мейлер”, “Таємниця номеру 622” Жоель Діккер.  “Тінь вітру”, “Гра янгола” Сафон, К.Р.

Етнопортал у світ давньої України

   20 травня в  Національному музеїУ Національному музеї народної архітектури та побуту України реконструювали центральний вхід до музею. Попередній був збудований ще в 70-х роках минулого століття. Новий вхід розробили з урахуванням ландшафтних особливостей музею та туристичних запитів відвідувачів з України й світу. 

     Центральний вхід виконаний з дерева (сосна, смерека, дуб), металу та бетону. Колір обрали графітовий у поєднанні з природним деревом – аби вся композиція стала органічною частиною музею.                            «Теперішній музейний центральний вхід – це своєрідний етнопортал, який переносить відвідувача із сучасного, технологічного, урбаністичного світу в давні українські села XVII-XX століття з їхньою історією, архітектурою, побутом, світоглядом та традицією. Це місце для комфортного відпочинку, отримання якісної вичерпної інформації про музей, його історію, діяльність та доступні послуги (екскурсії, майстер-класи, освітні лекторії, свята тощо)», – розповідає Оксана Повякель, генеральний директор Національного музею народної архітектури та побуту України (НМНАПУ).

     Центральний вхід виконаний з дерева (сосна, смерека, дуб), металу та бетону. Колір обрали графітовий у поєднанні з природним деревом – аби вся композиція стала органічною частиною музею. Одразу біля входу також облагородили територію: зробили оглядовий майданчик, поремонтували частину огорожі. 

    Реконструкція центрального входу до музею стала першим етапом реалізації великомасштабної державної програми «Магніти України». 2020 року Національний музей народної архітектури та побуту України став одним із 4 учасників цієї програми як символ України, місце культурної дипломатії та української самоідентифікації. 

     «Національний музей народної архітектури та побуту України – це унікальні традиції та звичаї українського народу. В музеї представлена наша історія та культурне надбання. Це те, що хоче знищити наш ворог. Ось чому нам так важливо нині не тільки берегти й відновлювати все, що нас ідентифікує українцями, а й максимально знайомити світ з нашою культурою. Адже вона є важливою частиною світової культурної спадщини», – сказав Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України. 

     У межах втілення ініціативи «Магніти України» міжнародна компанія у сфері аграрних та харчових технологій МХП і благодійний фонд «МХП – Громаді» відгукнулися на прохання Міністерства культури та інформаційної політики України й запропонували музею свій  патронат для підтримки цієї держпрограми. Благодійний фонд і компанія МХП взяли на себе розробку й фінансове забезпечення відродження НМНАПУ. 

     «Нам важливо підтримувати культурну ідентичність українців, їхнє прагнення пізнавати власну історію. Від початку повномасштабної війни ця ідея набула ще більшого сенсу для всіх нас, бо це – про нашу силу, єднання й мотивацію працювати заради перемоги. Тому ми, як відповідальний бізнес, фінансово підтримали цей проєкт», – наголошує Юрій Косюк, засновник і голова правління компанії МХП.

     Музей містить чимало історично-туристичних атракцій, що приваблюють не лише українців, а й туристів з багатьох країн. А доопрацювання інфраструктури та підвищення в такий спосіб якості послуг допомогло б привернути увагу значно ширшого кола мандрівників і розказати про справжню незалежну Україну. Тому партнери першочергово вирішили реконструювати центральний вхід до музею. 

     Роботи з його відновлення розпочалися перед початком повномасштабної війни. Однак, не припинялися ні під час масованих ракетних обстрілів, ні під час регулярних вимкнень електроенергії. 

     Окрім того, в межах реалізації тристороннього Меморандуму, що був підписаний між компанією МХП, МКІП та НМНАПУ 27 липня 2021 року в музеї вже другий рік поспіль засіваються поля пшениці, соняшника, ріпаку та люпину.  

     У межах відкриття реконструйованого входу 20 травня в музеї відбулися виступи фольклорних колективів “Громиця” та “Ягілочка”. Також патріотичний концерт відіграв гурт Kozak System на музейному співочому полі. А смаколиками гостей Музею просто неба в Пирогові пригощали мережа кулінарних ідей «М’ясомаркет» з кулінарним експертом МХП Аліком Мкртчяном та мережа безпечного стритфуду Döner Маркет.

----------------------------------------------------

     Національний музей народної архітектури та побуту України – архітектурно‑ландшафтний комплекс, що поєднав різноманітні історико‑етнографічні регіони України (Полісся, Слобожанщина та Полтавщина, Карпати, Середня Наддніпрянщина, Поділля та Південь). На території Музею встановлено приблизно 300 пам’яток народного будівництва XVI–XX ст. Фонди музею нараховують майже 100 тис. найрізноманітніших експонатів, зокрема традиційний одяг, тканину, меблі, знаряддя праці, вироби народних майстрів (гончарів, бондарів, теслів, ковалів та інших), народний живопис та розпис, музичні інструменти, дитячу іграшку тощо. 

https://www.facebook.com/pyrohiv.museum/ 

https://www.instagram.com/pyrohiv.museum/ 

https://www.tiktok.com/@pyrohiv.museum 

     «МХП – Громаді» – український благодійний фонд, який почав свою діяльність 2015 року. Його головна місія – комплексний розвиток громад. Географія діяльності налічує 13 областей України: понад 700 містечок і сіл. Від початку повномасштабного вторгнення росії в Україну Фонд системно підтримує людей, які перебувають у регіонах бойових дій, українських захисників та рятувальників, громади, лікарні та пологові будинки, благодійні установи, які дбають про дітей-сиріт та літніх людей, а також людей, які через війну залишилися без дому та засобів для існування. 

https://www.facebook.com/MHPgromadi 

https://www.instagram.com/mhp_gromadi/ 

https://www.tiktok.com/@mhp_gromadi 

     Міністерство культури та інформаційної політики України є головним органом у системі центральних органів виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізує державну політику у сферах культури, державної мовної політики, популяризації України у світі, державного іномовлення, інформаційного суверенітету України (у частині повноважень з управління цілісним майновим комплексом Українського національного інформаційного агентства “Укрінформ”) та інформаційної безпеки, а також забезпечує формування та реалізацію державної політики у сферах відновлення та збереження національної пам’яті, міжнаціональних відносин, релігії та захисту прав національних меншин в Україні, мистецтв, охорони культурної спадщини, музейної справи, вивезення, ввезення і повернення культурних цінностей. Також МКІП забезпечує формування та реалізує державну політику в інформаційній та видавничій сфері, забезпечує формування та реалізацію державної політики у сфері телебачення і радіомовлення.

https://www.facebook.com/MCIPUkraine/ 

https://t.me/mkipu 

https://www.instagram.com/mkip_ukraine/ 

https://twitter.com/MCIPUkraine 

https://www.youtube.com/MCIPUkraine

https://www.tiktok.com/@mcip.ua?lang=uk-UA

     Урочисте відкриття відбулося за участю Міністра культури та інформаційної політики України Олександра Ткаченка, засновника і голови правління компанії МХП Юрій Косюка, генеральниого директора Національного музею народної архітектури та побуту України (НМНАПУ) Оксани Повякель, 

     «Національний музей народної архітектури та побуту України – це унікальні традиції та звичаї українського народу. В музеї представлена наша історія та культурне надбання. Це те, що хоче знищити наш ворог. Ось чому нам так важливо нині не тільки берегти й відновлювати все, що нас ідентифікує українцями, а й максимально знайомити світ з нашою культурою», – сказав Олександр Ткаченко, Міністр культури та інформаційної політики України.

     

Леонід Коваленко

Олексій Свертока

«УКРАЇНА МИРНА – УКРАЇНА СЬОГОДЕННЯ»

     В Музеї Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України ) відбулося відкриття дивовижної художньої виставки талановитої української художниці, учениці майстра станкового живопису Михайла Гуйди Марії Полякової «УКРАЇНА МИРНА – УКРАЇНА СЬОГОДЕННЯ».

     Ця довгоочікувана виставка стала однією з найбільш яскравих мистецьких прем'єр травня 2023 року не лише Києва, а й України. На виставку завітали друзі, рідні, коллеги по творчому цеху Марії Полякової, які дружньо привітали із її святом весняним вернісажем. Також (з допомогою телефону) було привітання директорки Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Ирини Дробот. Це було яскраве свято справжнього Мистецтва! 

     Перед учасниками фантастичного за кількістю та якістю картин вернісажу виступила і сама художниця, після емоційної промови якої у багатьох присутніх з'явилися сльози на очах. Мистецтво Маши Полякової працює на Перемогу України і є одним із камінчиків її потужнього фундаменту, адже декілька її робіт з початку війни (завдяки старанням організатора міжнародних арт-проєктів та книговидавця Максима Мельника) знайшли своїх нових господарів у Європі та Америці. А кошти після реалізації цих картин пішли на допомогу дітям загиблих військових батьків на війні. Художниця наполегливо і плідно пишеш картини у творчій майстерні задля Перемоги!.За її роботами чітко видно, як майстриня вкладає всю свою душу для того, щоб створити новий шедевр, який передає чітко та емоційно всю суть зображеного на ньому. Мабуть недаремно у Фейсбуці на сторінці художниці на її аватарці, біля фото, написані такі слова : «Битва за Україну. Захищаємо! Боремося! Перемагаємо!»

     Марія Полякова має безліч поклонників свого мистецтва. Так талановитій художниці завжди дарують розкішні букети квітів, присвячують пісні та складають про неї неймовірніі вірш. Під час вернісажу українська поетеса та перекладачка Victoria Lenets прочитала вірш, присвячений головній героїні святкового дійства:

«Дивлюся в Ваші глибокі очі

І бачу мрії дівочі,

Мудрість прадідів і дідів,

України історію з давніх віків.

В тендітній жінці - дух козацький,

Й характер неабиякий,

І не просто талант, а талантіще!

Ну, що тут сказати іще?» 

     Всі поцінювачі українського мистецтва, хто хоче побачити дійсно справжнє Мистецтво, знайдіть час і обов'язково завітайте на виставку однієї із найкращих сучасних художниць Марії Полякової «УКРАЇНА МИРНА – УКРАЇНА СЬОГОДЕННЯ». По завершенні перегляду цієї експозиції багато що зміниться у вашому персональному уявленні про роль та місце художника в країні, на території якої триває війна...

 Адреса Музею Марії Заньковецької у Києві : вул. Велика Впсильківська,121. Вихідний день – понеділок.

Леонід Коваленко