Зв'язок між їжею та культурою

Авторка: Анастасія Кириченко

 Культура може означати сукупність художньої та інтелектуальної роботи, процес інтелектуального та духовного розвитку, цінності та переконання, за якими живуть люди, та весь спосіб життя. 

  Нелегко дати визначення терміну «культура», це складне слово, яке включає все, що пов'язане з громадським життям і способом життя людей. Отже, який зв'язок між їжею та культурою? За словами Массімо Монтанарі: «їжа стає культурою, коли її готують, тому що, як тільки основні продукти її раціону отримані, людина перетворює їх за допомогою вогню та ретельно продуманої технології, яка виражається у практиках кухні. Їжа стає культурою, коли її їдять, бо людина, хоч і може їсти все, і саме з цієї причини, насправді не їсть усе, а вибирає собі їжу. 

   Завдяки таким шляхам,  їжа формується як вирішальний елемент людської ідентичності і як один із найефективніших засобів вираження та повідомлення цієї ідентичності. Ось чому їжа є важливою частиною культурної ідентичності — вона є сполучною ланкою для вираження культурних цінностей, що глибоко укорінилися. Різноманітність кулінарних традицій у різних культурах та етнічних групах доводить, що їжа є важливим елементом вираження своєї культури. Заглиблюючись у ці кулінарні традиції, люди можуть зрозуміти, які відмінні нюанси формують різні культури та що збагачує їхнє розуміння культурної ідентичності. Однак глобалізація робить культуру більше не прив'язаною до певної географічної галузі, раси чи релігії.

 Міграції, міжкультурна комунікація та співіснування людей з різним культурним походженням у спільних просторах призвели до значних змін у традиційних кухнях. Це тому, що коли взаємодіють різні кулінарні семіосфери, пов'язані з їжею досвід розкриває культурний характер гастрономії, і це змушує людей взаємодіяти з інакшістю у вигляді втіленої комунікації і надихає їх у зміну своїх звичок у їжі.

 Отже питання їжі виходить за межі фізичних потреб, становлячи глибоке культурне явище, яке відображає ідентичність народів і спільнот. Вона служить засобом вираження культурних цінностей, традицій та історичних контекстів кожної нації. Кулінарія є не просто набором рецептів, а складним процесом, що відображає багатовікові традиції, соціальні норми та світогляд народу. Саме гобалізація, з одного боку, відкриває нові можливості для збагачення культур через обмін рецептами та стравами різних народів, сприяючи розвитку ф’южн-кухні. Проте, з іншого боку, вона може призводити до зникнення унікальних культурних рис. Таким чином, їжа залишається ключовим інструментом збереження та передачі культурної спадщини, навіть у світі, де культурні межі стають усе більш розмитими.

Використана література:

Perry, Melissa Shamini. (2017). Feasting on Culture and Identity: Food Functions in a Multicultural and Transcultural Malaysia.

Elias, Amanuel & Mansouri, Fethi. (2020). A Systematic Review of Studies on Interculturalism and Intercultural Dialogue.

Jedlecka, Wioletta. (2011). Multiculturalism in the Process of European Integration.

Eagleton, Terry. (2016). Culture, 1.

Montanari, Massimo. (2004). Food is Culture, 11-12.

Parasecoli, Fabio. (2011). Savoring semiotics: food in intercultural communication, 645.

Соціологічний погляд на трансформацію медіа-аудиторії та вплив соціальних мереж

Авторка: Вікторія Пятницька

 Ландшафт споживання медіа зазнав глибоких змін за останні роки, відображаючи ширші зміни у відносинах суспільства з інформацією, комунікацією та владою. З соціологічної точки зору, перетворення медіа-аудиторії з пасивних реципієнтів на активних учасників підкреслює динамічну природу сучасного суспільства, де особи та групи отримують все більше можливостей формувати та впливати на публічний дискурс.

 Традиційно споживання медіа було вулицею з одностороннім рухом, коли аудиторія пасивно поглинала контент, створений кількома потужними медіа-структурами. Однак поява соціальних медіа перевернула цю модель, дозволивши мільярдам людей не лише споживати, але й створювати та поширювати контент. Цей зсув відображає ширшу суспільну тенденцію до більшої індивідуальної волі та участі в суспільному житті. Соціологічно це можна розглядати як частину поточної демократизації інформації, коли традиційним охоронцям знань і культури, таким як газети, телевізійні мережі та видавці, кидають виклик нові, більш децентралізовані форми ЗМІ.

П'єр Бурдьє

 Платформи соціальних медіа, де користувачі взаємодіють за допомогою лайків, поширень і коментарів, стали аренами для участі громадськості та дискурсу. Ці взаємодії роблять більше, ніж просто покращують видимість; вони створюють нову форму соціальної валюти, яка вимірює популярність і вплив у цифрову епоху. Це явище узгоджується з концепцією «соціального капіталу» П’єра Бурдьє, де накопичення соціальних активів, таких як підписники, лайки чи ретвіти, перетворюється на реальний вплив і силу.

  Розгляд впливу сучасних засобів масової інформації через історичну призму пропонує захоплюючий соціологічний експеримент. Якби технології, які ми маємо сьогодні, існували кілька століть тому, наше розуміння історії було б суттєво іншим. Наприклад, якби Олександр Македонський мав подкаст, ми мали б доступ до його особистих роздумів, стратегій і досвіду в режимі реального часу, пропонуючи нам набагато багатше та детальніше розуміння його епохи. Це докорінно змінило б спосіб запису та інтерпретації історії, перемістивши її з виняткової сфери еліти істориків до більш демократичного процесу, де почуто багато голосів і точок зору.

  Журналістика, яка колись була виключною сферою кваліфікованих професіоналів, також зазнає значних змін. Зростання громадянської журналістики, якому сприяють блоги, подкасти та відеоблоги, трохи розмило межі між професійною та аматорською репортерською діяльністю. Хоча така демократизація медіа дозволяє ширше висловлюватись і бачить більше, вона також викликає занепокоєння щодо недотримання професійних стандартів і поширення дезінформації.

Макс Вебер

 З соціологічної точки зору цей зсув можна проаналізувати через призму концепції раціоналізації Макса Вебера. Оскільки традиційні форми журналістики дедалі більше замінюються більш неформальними, децентралізованими платформами, професіоналізація та стандартизація виробництва новин — відмінна риса сучасності — постає під сумнівом. Це створює суперечність між прагненням до доступного, різноманітного контенту та потребою в точності, надійності та підзвітності в публічному дискурсі.

Мішель Фуко

 Соціальні медіа змінили не лише те, як ми споживаємо та створюємо контент, але й те, як розподіляється влада в суспільстві. Лайки, поширення та коментарі стали новими маркерами соціального впливу, змінюючи динаміку влади в епоху цифрових технологій. Цю зміну можна зрозуміти за допомогою теорії влади Мішеля Фуко, яка припускає, що влада — це не просто те, що належить кільком людям, а розпорошена по всьому суспільству, проявляючись у різних формах і практиках.

  У контексті соціальних медіа влада здійснюється не лише тими, хто створює контент, а й тими, хто залучається до нього, формуючи його видимість і охоплення. Ця нова форма участі кидає виклик традиційним ієрархіям, дозволяючи окремим особам і групам впливати на громадську думку та дискурс способами, які раніше були неможливими.

  Розвиток соціальних медіа та трансформація медіа-аудиторії мають глибокі наслідки для демократії. З одного боку, ці події мають потенціал для посилення демократичної участі, надаючи більшій кількості людей голос у публічному дискурсі. З іншого боку, вони також створюють значні проблеми, такі як поширення дезінформації, посилення популістських і екстремістських поглядів, а також фрагментація публічного дискурсу на ехокамери.

Юрген Габермас

  Напругу між цими двома тенденціями можна зрозуміти через концепцію публічної сфери Юргена Габермаса, яку він визначає як простір, де люди збираються разом для обговорення та формування громадської думки. У епоху цифрових технологій публічна сфера вийшла за межі фізичних просторів у віртуальний світ, створюючи нові можливості для участі, а також нові проблеми для підтримки узгодженого та поінформованого публічного дискурсу.

 Підсумовуючи, трансформація медіа-аудиторії та розвиток соціальних медіа кардинально змінили медіа-ландшафт, створивши нові можливості для участі та впливу, водночас створивши значні проблеми. З соціологічної точки зору ці зміни відображають ширші зміни в динаміці влади суспільства, способах спілкування та структурах влади. Коли ми орієнтуємось у складнощі цифрової ери, важливо критично досліджувати ці події та розглядати їхні наслідки для майбутнього демократії, публічного дискурсу та соціальної єдності.

Використана література:

1. Bourdieu, Pierre. “Distinction: A Social Critique of the Judgement of Taste.” Harvard University Press, 1984.

2. Castells, Manuel. “The Rise of the Network Society.” Blackwell Publishers, 1996.

3. Foucault, Michel. “Discipline and Punish: The Birth of the Prison.” Vintage Books, 1977.

4. Habermas, Jürgen. “The Structural Transformation of the Public Sphere: An Inquiry into a Category of Bourgeois Society.” MIT Press, 1991.

5. Weber, Max. “Economy and Society: An Outline of Interpretive Sociology.” University of California Press, 1978.

КИЇВСЬКИЙ ВЕРНІСАЖ

  У арт-салоні «Візантія» в Художньо-антикварному салоні " Візантія" відбулося відкриття колективної виставки «Київський вернісаж».

  Вернісаж організували Марина Мураневич та Інна Мокрицька, які запросили до своєї арт-вітальні друзів та колег – художників, журналістів, артистів, творчих людей, гостей. Енергійні аврт-кураторки разом відкрили виставку, розказали про діяльність арт-салону «Візантія» та  представили поцінувачам сучасного українського мистецтва художників, чиї картини були представлені в експозиції «Київського вернісажу». 

 Спочатку з привітальним словом виступила директорка арт-салону «Візантія» Марина Мураневич. Далі її помічниця Інна Мокрицька знайомила гостей із художниками та представленими на виставці їх картинами і нагороджувала їх почесними подяками. Загалом у виставці взяли участь відомі українські миттці:

- Анісімова Аліса, 

- Брандт Сергій, 

- Барська Анастасія, 

- Глазунов Владислав, 

- Калмикова Олена

- Папіна Валентина, 

- Полякова Марія, 

- Передерій Катерина.

  Окрім організаторок перед присутніми ще виступив друг арт-салону «Візантія» заслужений журналіст України, організатор ряду цікавих художніх виставок в Музеї Марії Заньковецької Сергій Коммісаров. Він привітав організаторів та учасників із цією подією, розповів про українських митців, велика частина яких вже є друзями Музею Марії Заньковецької і організовували там свої персональні виставки. Пан Сергій анонсував про колективну виставку "Де "Соняшник " - там і сонячно", яку восени цього року разом із Іриною Дробот та Аллою Горбуновою планує провести у Музей Марії Заньковецької та запросив художників прийняти в ній участь. 

  Завершила урочисті виступи актриса Юлія Сак, яка з чудовим виступом представила цього мистецького вечора свою авторську поезію  учасникам «Київського вернісажу».

  Далі організатори висловили подяку захисникам та захисницям, що боронять нашу Україну та провели аукціон на допомогу ЗСУ із продажу картин наданих для нього митцями.

 Також були представлені картини для продажу, що є прекрасним вкладенням у розвиток сучасного мистецтва. 

  Виставка «Київський вернісаж» у арт-салоні «Візантія» (https://www.facebook.com/bizantart, Art-salon-Bizantium.co.ua) стала яскравою і надихаючою подією як для кожного митця, так і  поціновувачив сучасного українського образотворчого мистецтва, де відчувалися стильність, професійність, творччість та багато майстерності. Маючи назву поєднану із нашим Києвом деякі картини були присвячені саме ньому найпрекраснішому місту у світу.  

 Виставка триватиме два тижні - з 4 по 17 вересня 2024 року.

Вхід вільний з вівторка по суботу із 11:00 до 18:00.

Адреса: м.Київ, вул. Золотоустівська, 23 (вхід з двору).

Леонід КОВАЛЕНКО.

Квіти як джерело натхнення

Авторка: Олексанлра Мельниченко

 Флористика, як мистецтво створення гармонійних композицій з квітів, має давні корені в культурній спадщині багатьох народів. Квіти завжди мали символічне значення та надихали митців різних епох. Від стародавніх цивілізацій до сучасних арт-форм, флора відігравала важливу роль у створенні творів мистецтва, втілюючи в собі не лише красу природи, але й філософські, релігійні та соціальні ідеї.

Стародавні цивілізації: перші кроки флористики

  Однією з найдавніших культур, де флористика знайшла своє місце, був Єгипет. В епоху фараонів квіти використовували не лише як декоративний елемент, але і в ритуалах та похоронних церемоніях. Лотос, наприклад, символізував відродження та безсмертя і часто зображувався у храмах і на гробницях.

  У Стародавній Греції та Римі флористика також розвивалася як частина релігійних обрядів. Мистецтво плетіння вінків, яке було поширене серед греків, мало важливе ритуальне та соціальне значення. Вінки з лавра символізували перемогу, а квіти, такі як троянди та фіалки, часто використовувалися на святкових заходах і фестивалях.

Середньовіччя та Ренесанс: символізм і сакральна флора

 У середньовічному європейському мистецтві квіти мали глибоке релігійне значення. Художники використовували флору для символізації божественних аспектів у релігійних картинах. Наприклад, лілія в католицькому мистецтві стала символом чистоти та Діви Марії. Сцени з квітами передавали не лише красу світу, але й духовні цінності.

  З початком епохи Відродження інтерес до природи і квітів набув нових форм. Художники, такі як Боттічеллі, Рафаель і Леонардо да Вінчі, використовували квіти у своїх полотнах для підкреслення гармонії природи та ідеалів краси. Відомі картини на міфологічні теми були наповнені квітковими мотивами, які символізували радість життя та оновлення.

Бароко та Рококо: квіти як відображення розкоші

  В епоху бароко та рококо квіти стали символом багатства, розкоші та досконалості. Вони зображувалися не тільки в живописі, але й у прикрасах інтер'єрів. Художники XVII століття, як-от Ян ван Гейсен та Ян Брейгель Старший, створювали неймовірно детальні натюрморти з квітами, підкреслюючи майстерність передачі природних деталей.

  Квіти у мистецтві цього періоду були символом швидкоплинності часу та смертності, як це відображено в натюрмортах жанру ванітас. Зображення квітів, що в'януть, черепів та піскових годинників у таких роботах нагадували про нетривкість життя і марність земних благ.

ХІХ століття: романтизм і натуралізм

  З приходом XIX століття в європейському мистецтві утвердилися течії романтизму і натуралізму, які підняли інтерес до природи на новий рівень. Художники, такі як Джон Констебл і Джозеф Тернер, малювали пейзажі, де квіти були невід'ємною частиною природного середовища. Для романтиків квіти символізували свободу, емоції та драматичність природи.

  У цей період також зросла популярність ботанічних ілюстрацій. Квіти не лише зображувалися у мистецьких творах, але й вивчалися та фіксувалися науковцями. Флористика, як мистецтво, отримала нове наукове значення, що підкріпило загальний інтерес до природи.

Імпресіонізм: квіти як джерело кольору та світла

  Одним з ключових періодів у мистецтві, де квіти відіграли особливу роль, був імпресіонізм. Художники цієї течії, такі як Клод Моне та П'єр-Огюст Ренуар, використовували квіткові композиції для вивчення гри світла та кольору. Квіткові поля, сади та букети ставали головними темами їхніх полотен, в яких передавалася не стільки форма, скільки емоційний вплив кольорової палітри.

  Клод Моне, відомий своїм циклом картин "Водяні лілії", зробив квіти центром свого мистецького дослідження. Його серія полотен відображає як мінливий стан природи, так і експерименти з колірними поєднаннями, що стали революційними для мистецтва кінця XIX століття.

Сучасне мистецтво: квіти як символ і метафора

  У ХХ столітті митці авангардних напрямків, таких як сюрреалізм, абстракціонізм та поп-арт, продовжували використовувати квіти як символічний та експресивний елемент. Наприклад, роботи Анрі Матісса з яскравими квітковими мотивами втілювали в собі пошук гармонії та свободи.

 Американський художник Джорджія О'Кіфф стала відомою своїми масштабними картинами квітів, які вона зображувала в близькому плані. У її творчості квіти набували нових символічних значень, зокрема, вони асоціювалися з жіночністю та силою.

 Поп-арт, представлений такими митцями, як Енді Воргол, також звертався до теми квітів, однак у дещо інший спосіб. Його серія «Квіти» символізувала споживацьку культуру та поверховість суспільства, хоча при цьому не позбавлена естетичної привабливості.

  Флористика завжди була важливим джерелом натхнення для митців у різні епохи. Від символів релігійних вірувань до відображення краси природи, квіти відігравали роль у втіленні духовних, філософських та естетичних ідей. Незалежно від стилю чи епохи, флора залишалася тим елементом, через який художники могли виразити свої почуття, думки та світогляд.  

Список літератури: Габріель, П. Мистецтво флористики: історія та символіка квітів, Monet, C. Claude Monet: The Water-Lilies., Wagner, P. Symbols and Their Meanings: Flowers in Art and Culture.

ЗВІЛЬНЕННЯ

   До Дня Незалежності України в останні дні серпня у Музей Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, директорка - Ірина Дробот) відкрилася персональна виставка "ЗВІЛЬНЕННЯ" української художниці, членкині Міжнародного арт-об'єднання "Повертайся живим! " та волонтерки Олени Білої. 

  Виставку як завжди відкрили її куратори Ірина Дробот та Сергій Коміссаров, які  привітали художницю та усіх присутніх з яскравою подією унікальною художньою виставкою. Вони охарактеризували виставку та поділилися своїми думками щодо художніх робіт та наголосили на тому, що вернісаж Олени Білої започаткована в ім'я нашої великої Перемоги!

 Свою виставку талановита художниця не просто назвала «Звільнення», оскільки присвятила її Перемозі України, в яку вона свято згідно картин вірить та знає, що скоро ця довгоочікувана українцями подія станеться.   

  Має художниця у своєму доробку і пророчу картину, яку поступово домальовує і закінчить в день Перемоги України в цій підступній війні. Зокрема пані Олена під час свого виступу розповіла про свої картини та розкрила сутність того, що вони несуть. А несуть її картини енергію дійсно звільнення, як самої України, так і українців. Я наприклад побачив у її картинах і духовне звільнення людини, яке шукає людство вже не одне тисячоліття. І воно дійсно скоро настане, оскільки ці непрості часи, що ми нині переживаємо принесуть нам великі зміни та трансформацію. 

 На вернісаж до привітливої Олени Білої, окрім її друзів, гостей та фахівців художнього мистецтва завітала ще одна молода талановита українська художниця Дарія Пінчук. Вона під час урочистостей привітала мисткиню із її подією та зробила унікальний подарунок Музею Марії Заньковецької, подарувавши до 170 річчя з Дня народження Народної артисти України Марії Заньковецької портрет нашої відомої українки. Дарія під овації присутньої публіки передала Музеї свою авторську роботу на зберігання та її показ поцінувачам мистецтва. 

  Загалом на вернісажі Олену Білу з теплими виступами на її адресу вітали друзі Музею Марії Заньковецької та безпосередньо друзі художниці. Так із привітаннями виступили Валентина Папина, Інна Мокрицька, Марина Пєткова, Марія Жилка, Петро Зукунов, Микола Шевченко, Леонід Коваленко та інші, хто завітав до Музею Марії Заньковецької на "творчий вогник"! А Народна артистка України Людмила Ларікова не лише високо оцінила мистецтво художниці, а й зробила ще прекрасний музичний подарунок, заспівавши українську відому пісню. 

 Всі друзі та гості Музею Марії Заньковецької можуть любого дня завітати до його лав на виставку «ЗВІЛЬНЕННЯ» та ознайомитися із прекрасними картинами художниці-патріотки Олени Білої за адресою:  Київ, вул. Велика Васильківська, 121.

Леонід Коваленко.

Український контрнаступ крізь призму "Володаря перснів": як Толкін надихає боротьбу за виживання

Авторка: Алсу Гарашова

  Війна і культура нерозривно пов'язані, і в часи важких випробувань народи шукають натхнення в літературі та кіно. Останнім часом, український контрнаступ проти російської агресії часто порівнюють із епічною боротьбою Фродо Беггінса та його союзників із "Володаря перснів" Джона Толкіна. Це порівняння стало популярним завдяки статті "The Counteroffensive: How Ukraine Uses The Lord of the Rings to Frame its Battle for Survival", опублікованій у The Kyiv Independent.

  Стаття підкреслює, як українські військові та цивільні сприймають "Володаря перснів" як джерело натхнення та  символіку їхньої власної боротьби за свободу. Толкінова історія, демаленький і, здавалося б, слабкий Фродо бере на себе величезну відповідальність і протистоїть темним силам, стає для українців символом мужності та незламності.

  Автори статті з The Kyiv Independent відзначають, що багато українських військових порівнюють свою місію з походом Фродо до Мордорських гір. Ця аналогія підкреслює, що навіть перед обличчям неймовірних труднощів, як і у випадку з Фродо, українці не здаються і продовжують боротися за свою землю.

  Однак важливо зазначити, що реальність війни в Україні є набагато складнішою та жорсткішою, ніж літературний світ Толкіна. Сам автор, який був ветераном Першої світової війни, глибоко розумів жахи війни, що відображено в його творах. Незважаючи на це, Толкін також наголошував на важливості надії навіть у найтемніші часи, що є важливим уроком для українців сьогодні.

  Український контрнаступ, як підкреслює стаття The Kyiv Independent, є не просто військовою операцією, а символом глобальної боротьби за свободу та права людини.

  Українці, подібно до героїв Толкіна, демонструють, що зло не може перемогти без боротьби, і що свобода — це цінність, за яку варто боротися до останнього.

  У світлі цього, українська боротьба за незалежність та свободу набуває особливого значення. Вона показує, що навіть найсильніший ворог може бути переможений, якщо у серцях горить вогонь правди та справедливості. Iсторія "Володаря перснів" стає не просто казкою, а дороговказом для українців у ці важкі часи.

  Ця паралель не лише надихає, але й нагадує, що справжня мужність полягає у тому, щоб продовжувати боротьбу, навіть коли надія здається примарною. І, можливо, в майбутньому, український контрнаступ буде розглядатися так само, як і епічні битви Толкіна — як легенду про боротьбу добра зі злом.

Важливість фемінітивів в українській мові

Авторка: 

Арина Ілларіонова

 Фемінітиви в українській мові мають давню історію, їхнє походження можна простежити до праіндоєвропейської мови, з якої пізніше утворилася українська мова. 

 Фемінітиви зустрічаються у різних словниках минулого. Наприклад словник Грінченка виданий 1901-1909 у Києві. Матеріал для чотирьох томів був зібраний з творів художньої літератури, фольклорних джерел, праці багатьох кореспондентів журналу «Киевская старина»… В словнику є такі фемінітиви як арештантка, артистка, архів’янка. 

 У словнику Дмитра Яворницького, який був доповненням до словника Грінченка, ми можемо знайти фемінітиви: домовласниця, абатиса, дивачка…

  Виходячи з цієї інформації ми можемо зрозуміти, що на початку 20 століття права жінок виходять на той рівень, на якому вони можуть займати такі професії чи посади.

  Мова реагує на будь-які зміни у світі та суспільстві. Після того як з’являється поняття у мові виникає слово, яке характеризує це явище. Коли жінка обійняла якусь посаду, це потрібно позначити, аби люди “побачили” науковиць та робітниць.

  Над питанням фемінітивів досі ведуться запеклі дискусії. Одна сторона вважає їх непотрібними, неприродним спотворенням мови. А інша - важливою і невіддільною частиною української мови. 

 Фемінітиви є важливим політичним питанням. Якщо говорити суто з граматичного погляду, то всі іменники мають узгоджуватися з родом, числом та відмінком. Тому говорити “жінка-пілот” буде  граматично неправильно.

 Учителька, прибиральниця, письменниця - ці фемінітиви звичні для нас, адже в ці професії жінки прийшли давно і такі слова природно злилися з мовою. Просте такі слова як: пілотеса, членкиня, біологиня зустрічають опір у суспільстві через відсутність вживання, а значить і звички. 

  Мова - соціальний конструкт, від неї залежить наше світосприйняття. Тому фемінітиви важливі, адже вони не тільки збагачують мовлення, а й свідчать про важливість жінок у суспільстві.