В дні зимового сонцестояння FanCon, LUMOS Orchestra та фентезійний проєкт Аль Мор організували зимовий фестивальта запросили всіх чарівників та відьом на магічну, унікальну і неймовірно чаклунську подію, присвячену всесвіту Гаррі Поттера, з дуже тематичною назвою — Гаррі Поттер і Зимовий фестиваль!
Вперше в Україні всі бажаючі мали можливість не просто відвідати черговий симфонічний концерт про хлопчика, що вижив, а повноцінно зануритися в атмосферу чарівного світу Джоан Ролінг і навіть стати його частиною. Адже на цілий день палац наповниться магією, чарами та різдвяною атмосферою! Палац прикрашено в стилі новорічного Гоґвортсу. На його території розмістились безліч тематичних фотозон, а також головна зала магічної школи з величезною ялинкою та літаючими свічками!
На фестивалі відбулися наступні заходи:
•Змагання за Кубок Гоґвортсу: обери свій гуртожиток і допоможи йому перемогти у святковій битві магічних знань!
•Майстер-класи та лекції з чарівних дисциплін: зіллєваріння, створення магічних паличок, гербологія та багато іншого!
•Діагонова алея: десятки крамниць, наповнених товарами зі світу магії та чаклунства, художники та митці з тематичними роботами.
•Harry Potter Quiz від QLab: інтелектуальна вікторина, що занурила у світ магії та дала можливість відчути себе справжнім студентом Гоґвортсу.
•Зона з настільними та настільно-рольовими іграми.
•Святковий бал і танцювальні майстер-класи від Vintage Dance Community.
•Фудкорт з різноманітними стравами, а також тематичні солодощі та смаколики з Гоґсміту: маслопиво, шоколадні жабки, цукерки-снітчі, печиво-листівки тощо!
Повні історію Гаррі Потера та його друзів розповів через концерт-історію, LUMOS Orchestra. Відеоряд, костюми, декорації та, звісно, музика створили наймагічніший настрій.
А найголовнішими учасниками цього фантастичного заходу бедпосередньо були самі відвідувачі найкращі чарівники! Творімо магію разом та творімо незабутню подію, що зігріває тисячі сердець!
Трудова криза є однією з ключових соціально-економічних проблем, яка загострилась після 24 лютого 2022 року, через політичні та соціальні чинники, зокрема війну, нестабільність трудової сфери та міграції населення. Стагнація ринку праці призводить до скорочення обсягів виробництва, зниження внутрішнього валового продукту та мінімальне надходження податків до бюджету, як наслідок, це призводить до того, що держава обмежує свої можливості фінансування соціальних програм, освіти, медицини та оборони країни. Згідно з даними CES, у листопаді 2024 року, рівень безробіття досяг 15,1%.
Війна спричинила значні зміни, що ускладнили розвиток економіки, причиною яких є руйнування інфраструктури, закриття підприємств, міграцію за кордон та внутрішнє переміщення населення. Пошкодження промислових об’єктів і транспортної інфраструктури призвело до проблем з постачанням товарів та зупинки виробництва. Водночас закриття підприємств обмежило можливості зайнятості у населення, а міграція кваліфікованих працівників, призвела до дефіциту трудового потенціалу. Основною проблемою у працевлаштуванні внутрішньо переміщених осіб є конкуренція на локальних ринках праці.
Як це впливає на громадян?
Втрата роботи завдає потужного удару по населенню, оскільки в першу чергу негативно впливає на фінансову стабільність, якість життя та емоційний стан людей. Відсутність регулярного доходу, змушує населення обмежувати себе у базових потребах, таких як: харчування, освіта та медичні послуги, як наслідок такі громадяни потребують державної підтримки у вигляді соціальних виплат і гуманітарної допомоги. Безробіття є серйозним патогенним фактором, який підвищує рівень депресії, тривожності та емоційної нестабільності. Ключовим фактором є те, що тривала незайнятість спричиняє зниження мотивації до дій та самооцінки.
Крім того, трудова криза посилює соціальну нерівність, оскільки громадяни, які мають можливість працювати дистанційно, здатні забезпечити собі стабільність, тоді як особи, професія яких передбачає фізичну активність стикаються з обмеженими можливостями працевлаштування. Що стосується внутрішньо переміщених осіб та людей з інвалідністю, то ця категорія знаходиться в складніших умовах, оскільки мають ще меншу можливість працевлаштування порівняно з іншими контингентом. Як наслідок, виникає розрив між різними категоріями груп, що призводить до посилення бідності та соціальної ізоляції вразливих верств населення.
Державне врегулювання ситуації з вразливими групами населення
Міністерство економіки України створила флагманський проєкт «Робота без бар’єрів», який передбачає низку заходів для інтеграції на ринок праці осіб з інвалідністю, молоді без досвіду та ВПО. Одним із ключових завдань є надання мікрогрантів для започаткування або розвитку власного бізнесу в межах урядового проєкту «єРобота». До того ж роботодавцям надається компенсація фактичних витрат на облаштування робочих місць для працівників з інвалідністю та часткове відшкодування заробітної плати за працевлаштування внутрішньо переміщених осіб. Окрім цього, особливо важливим для молоді є видача ваучерів на навчання для підвищення кваліфікації або здобуття освіти, ці заходи реалізуються Державною службою зайнятості.
Згідно з офіційними даними НБУ за 2-й квартал 2024 року, рівень безробіття залишається високим, але спостерігається поступове зменшення. Прогнозується, що у 2025-2026 роках рівень незайнятості скоротиться до 10-12%.
Новий рік – це свято, яке відзначають майже в кожному куточку планети, але традиції святкування можуть кардинально відрізнятися залежно від країни.
Італія: новий рік – нове життя
В Італії існує традиція позбавлятися від старих речей у новорічну ніч. У минулі часи люди навіть викидали меблі з вікон, символізуючи очищення перед новим роком. Сьогодні цей звичай став менш екстремальним, але дух оновлення все ще живе. Також італійці вірять, що червона білизна принесе удачу в новому році.
Іспанія: 12 виноградин на удачу
В Іспанії важливо з’їсти 12 виноградин рівно опівночі – по одній на кожний удар годинника. Кожна виноградина символізує місяць року, а бажання, загадані під час цього ритуалу, обов’язково мають здійснитися.
Японія: дзвони та медитація
У Японії Новий рік – це час для очищення душі. У храмах дзвонять у дзвони 108 разів, щоб позбутися людських гріхів і негативу. Також люди пишуть свої побажання на спеціальних дощечках "ема" і насолоджуються святковою стравою – "тосікосі-соба", довгою локшиною, яка символізує довголіття.
Бразилія: білі вбрання і квіти в океані
На пляжах Бразилії тисячі людей зустрічають Новий рік у білому одязі, який символізує чистоту та мир. Багато хто приносить квіти в дар богині моря Йеманджі, кидаючи їх у воду, щоб отримати її благословення на наступний рік.
Німеччина: свинець і щастя
Німці проводять новорічний вечір у колі родини або друзів і гаданням. Традиція "Bleigießen" полягає в тому, щоб розтопити шматочок свинцю, вилити його у воду і вгадати, що символізує отримана фігура. Це має пророкувати події майбутнього року
Китай: феєрверки та червоний колір
Китайський Новий рік святкують за місячним календарем, але традиції цього свята відомі в усьому світі. Червоний колір вважається символом удачі та захисту від злих духів, тому в будинках висять червоні ліхтарі та прикраси. Феєрверки та петарди є важливою частиною святкування, щоб відлякати зло.
Шотландія: перший гість року
У Шотландії існує звичай "First Footing" – перша людина, яка переступить поріг вашого дому після півночі, приносить удачу. Найкращим гостем вважається темноволосий чоловік із подарунками, такими як вугілля, хліб чи віскі.
США: падіння кулі в Нью-Йорку
У США найвідоміша новорічна традиція – це спостереження за падінням кришталевої кулі на Таймс-Сквер у Нью-Йорку. Мільйони людей з усього світу дивляться це шоу по телебаченню, а після завершення всі хором рахують останні секунди року.
Індія: різноманіття свят
В Індії Новий рік святкують у різні дати залежно від регіону та релігії. Наприклад, у штаті Пенджаб це свято весни – Байсакхі, а на півдні – Понгал. Спільною рисою є молитви, святкові страви та прикрашання будинків квітами та вогнями.
Австралія: літо і феєрверки
Оскільки Новий рік в Австралії припадає на літо, багато людей святкують його на пляжі. У Сіднеї традиційно проходить одне з найяскравіших шоу феєрверків у світі над Сіднейською гаванню. Святкування Нового року в кожній країні має свої особливості, але є щось спільне: усі чекають на це свято з радістю, надією та бажанням щастя.
Ще декілька років тому, театральні критики казали : “Театр помер”. Молодь не цікавилася театральним мистецтвом, для них це було занадто нудно та вони не бачили сенсу витрачати свій час “впусту”.
Технологічні досягнення протягом століть кардинально змінили театральне виробництво. Сьогоднішні театри використовують складні технології, включаючи передові системи освітлення, звукопідсилення і 3D-друк для реквізиту та декорацій.
Покращене освітлення, цифрові проекції та імерсивні простори розсувають межі театральних вражень. Ця еволюція підкреслює продовження взаємодії між театром та його архітектурними та технологічними досягненнями, демонструючи, що сценічний дизайн йде рука об руку з самою виставою.
З появленням новітніх технологій, в тому числі й штучного інтелекту, театр перетворився з “нудного” у “неймовірно видовищне” дійство. Актори у свою чергу не бояться експериментувати з образами, музикою та світлом.
Відтепер театральна вистава це не просто виступ декількох людей, а справжнє шоу. Музика, світло, візуальні ефекти, 3-D проекція - це все дає можливість глядачу зануритися у виставу і відчути на собі всі емоції персонажів. Тож сміливо можно сказати, що у сучасному театрі глядач завжди взаємодіє з акторами.
Також, хочеться зауважити, що сучасний театр дуже відрізняється від вистав минулого століття. Відтепер ми маємо змогу побачити виступи без обмежень у всіх сенсах.
Наприклад, театральні постанови з використанням нецензурної лексики, або з еротичним підтекстом, бувають навіть “оголені театри”. Саме це допомагає людям з різними уподобаннями долучитися до високого мистецтва.
Не усі розділяють захват від подібних вистав, проте бажаючих побачити таке дійство на власні очі досить багато.
До того ж, змінився рівень обслуговування у театрі. Тепер ми маємо змогу завітати на виставу, та відчути себе vip-персоною у розкішному ресторані. Деякі організатори пропонують окремі столики, обравши які ми отримуємо першокласний рівень обслуговування офіціантів та різноманітне меню з їжею та напоями. Звичайно, вартість таких місць буде вищою за стандартні.
Сучасний театр змінився врахувавши інтереси і наймолодших поціновувачів прекрасного.
Наприклад, вистави на тематику популярних ігор, або з участю улюблених персонажів з мультфільмів, а також інтерактивні вистави, де маленькі глядачі отримують завдання від акторів та по завершенню отримують подарунки.
Звичайно залишилися і шанувальники консервативних постанов. Для них театр назавжди залишиться дійством у декілька дій, які вони дивляться на одному диханні. Такі люди віддають перевагу класичним виставам, які не змінюються протягом багатьох років.
У наш час кожен має змогу знайти для себе певний критерій, через який зможе сказати “я обожнюю театр”, і це чудово. Важливо лише поважати усі напрямки та розуміти, скільки зусиль було вкладено у дану виставу.
Мені інколи здається, що я проживаю два паралельних життя. Перше складається з сліз, ненависті, страху, безсилля, тривожності. Люди в полоні, військові з інвалідністю, зґвалтовані жінки, вбиті діти, покинуті бабусі, поранені тварини. Я їду в маршрутці, поруч сидить військовий з тремтячими руками і безнадійно каже чоловіку: «Я не хочу більше жити. З війною, мені здається, я постарів одразу на 50 років. Я просто не хочу жити. Навіщо я тут?!»
Памʼятаю, працювала в дитячому комплексі влітку, і кожні вихідні до мене приходила бабуся з двома онуками — прекрасна дівчинка та хлопчик із великими очима. Їм по два з половиною роки, але хлопчик не говорить. Він не говорить, бо вони виїжджали з Ірпеня, коли обстрілювали машини з цивільними, коли за вікном лунали вибухи, на вулиці кричали люди, і місто було окуповане. Бабуся розповідала, що хлопчик довго кричав, а потім просто замовк. Він замовк і більше не говорив. Як це може не розбивати серце?
Потім на машині я проїжджаю молодих дівчат, жінок, які стоять вздовж дороги з плакатами: «Поверніть азовців». Чи живі вони? Чи побачать ті полонені колись рідних? Як вони?
Як українці переживають полон, смерть своїх синів, братів, дітей, жінок? Як переживаю я? Що твориться всередині мене?
Нічні тривоги, вибухи — я відчуваю, що мене нічого не захистить, бо це непередбачувано. Голосні звуки, машини, крики — це все змушує моє серце стискатись. Скільки ще?
Інколи відчуваю надто багато, але переважає безвихідь. Мені хочеться щось зробити, щось значуще, те, що зупинить війну, поверне військових додому, вилікує всіх. Але я не можу, і мене це злить. Хочеться плакати, кричати, а потім забитись кудись і тихенько сидіти. Просто замовкнути і нічого не відчувати, як той хлопчик із великими очима. Я тримаюсь, але мені так страшно. Страшно від того, що війна може тривати ще не один рік, що ще купу наших людей загине. Інші будуть зґвалтовані. Знущання, катування, голод, смерть, кров — це не просто слова з поганого словника. Це те, що переживають наші люди. А скільки ми ще не знаємо? Скільки правди ще залишається прихованою?
Страшно, що одного дня мені зателефонує брат чи тато і скаже, що йде на війну. Куди я без сімʼї? Страшно, що одного дня шахед не пролетить мимо. А якщо війна дійде сюди? Якщо в мене не буде рідної землі? Зникне мова, знищать культуру?
Звичайно, це все лиш мої переживання, але кожне з них виправдане. Чи не так?
Друге моє життя — це ілюзія. Це життя, яке могло би бути в мене, якби цієї війни ніколи не було.
Це шматочок нормальності. Я ходжу на концерти, в торгові центри, парки, заклади, зустрічаюсь із дівчатами в пабах, пʼю пиво, співаю караоке. Але мене наздоганяє думка: чи правильно то все? Чи не зраджую я наших людей, що зараз воюють, цими розвагами? Це на часі? Наскільки егоїстично хотіти чогось звичайного?
У мене є це відчуття провини. І я щиро це знаю, як правильно. Я боюсь, що без цього я зламаюсь. Це та перезавантаження, яке допомагає триматись.
Того, що МОГЛО БИ БУТИ, НЕ БУДЕ. Це факт. У мене ніколи не буде іншого життя. Іншої молодості, коли війна закінчиться. У мене не буде можливості знов пережити ці 19 років. Так наскільки ж егоїстично хотіти мирного життя?
Ці 1000 днів повномасштабного вторгнення і 3925 днів російсько-української війни викарбувані в нашому житті. Ми не забудемо. Навіть не так — це забороняється забувати.
Але краще налаштовуватись на підтримку. Підтримуйте в першу чергу себе, свій емоційний стан, своїх близьких та знайомих. Будьте добріші, щиріші. Війна нас має обʼєднувати, бо це наша спільна битва. Слава Україні! Героям слава!
Точна дата її народження невідома: це було 5, 6 або 7 червня 1900 року. Зрештою, зупинилися на 7 червня, адже це день святої Катерини. Вона народилася у багатодітній селянській родині, де від неї очікували, що вона піде традиційним шляхом — вийде заміж і займатиметься домашнім господарством. Однак Катерина мала інші мрії.
Одного разу батько приніс їй буквар, і вона самотужки навчилася читати за тиждень. До школи дівчинку не відпустили, щоб заощадити на одязі та взутті. Коли підріс її брат Григорій і почав навчатися, Катерина допомогла йому виконати малюнок для домашнього завдання. З цього моменту вона почала малювати все, що бачила довкола, зокрема квіти. Свої роботи вона показала батькам, але батько спалив малюнки, а мати її побила, вважаючи, що через це вона не зможе вийти заміж.
Незважаючи на заборони, Катерина продовжувала малювати потайки. Брала у матері полотно, так щоб мати не знала, пензлики вона робила сама з калинових гілочок і котячої шерсті, а фарби виготовляла з бузини, калини та трав.
У 1920-х вона намагалася вступити до Миргородського технікуму художньої кераміки, але її не прийняли через відсутність освіти. Та і паспорту вона не мала.
Чоловіки, які сваталися до Катерини, відмовляли їй у праві малювати, тому вона категорично відмовляла їм, цитуючи відому пісню: «Іди, козак, сідлай коня, ти не мій, я не твоя». Батько дозволив їй малювати лише по неділях після виконання всієї хатньої роботи, проте мати продовжувала дорікати їй через те, що всі її ровесниці вже створили сім’ї.
У 1934 році, зневірена, Катерина намагалася втопитися, зайшовши в крижану воду. Мати вчасно її врятувала, проте художниця сильно застудилася, що мало наслідки на все життя. Після цього інциденту мати дозволила їй малювати. У 1940 році Катерина почула по радіо пісню «Чи я в лузі не калина була» у виконанні Оксани Петрусенко. Вражена співом, вона написала співачці листа, додавши до нього малюнок. Лист дійшов до Петрусенко, яка була захоплена талантом Білокур і показала її роботу художникам. Незабаром Катерину відвідали представники Центру народної творчості.
У 1940 році відбулася її перша персональна виставка у Полтавському будинку народної творчості, де було представлено 11 картин. У 1954 році її роботи «Цар- колос», «Берізка» та «Колгоспне поле» були відправлені на міжнародну виставку в Париж. Там Пабло Пікассо побачив її картини й висловив захоплення, сказавши: «Якби ми мали таку художницю, то змусили б заговорити про неї весь світ».
У червні 1961 року у Катерини Білокур виявили проблеми зі шлунком і 9 червня художниця відійшла у вічність.
Творці найтеплішої комедії року представили головний трейлер картини "Потяг у 31 грудня"
На екрані можна побачити зірковий склад акторів українського кіно, серед яких Станіслав Боклан, Катерина Кузнєцова, Андрій Ісаєнко, Юрій Горбунов, Артемій Єгоров, Анастасія Іванюк, Дмитро Павко, Лілія Ребрик, Максим Девізоров та багато інших.
Найтепліша комедія року вийде у широкий прокат 1 січня, а поки що творці розкривають подробиці створення картини. За словами продюсерів, найбільший виклик під час роботи полягав у зйомці в обмеженому просторі одного вагона. Ускладнювала завдання і погода, адже команді треба було показати засніжену зиму, коли за вікном +24.
«Найбільший виклик полягав у тому, щоб зняти фільм у маленькому просторі одного вагона. До того ж показати засніжену зиму, коли надворі +24. Ми залучили професіоналів, які створювали для нас штучний сніг, який падав з неба, був на потязі, на різних поверхнях, на землі, на одязі та волоссі акторів. А ще ми мали забезпечити новорічну ілюмінацію. Можете собі уявити, як непросто влітку задекорувати великі майданчики! Наші художники встановили величезну ялинку в центральному холі залізничного вокзалу, повністю імітувавши новорічну ніч, тоді як пасажири навколо ходили у шортах. Крім того, ми довго шукали методи, якими можна найкраще передати в кадрі не тільки рух потяга, а й зображення за вікном — зі снігом, з ліхтарями, краєвидами, які не повинні повторюватися. Ви навіть побачите іній на вікнах! Глядач має дійсно відчути, як наші герої рухаються дорогою Київ — Львів. Для цього ми провели не один десяток нарад та тестів. Здається, результат того вартий», — коментує роботу над картиною продюсерка Зоя Сошенко.
До зйомки також залучили котів і собак, адже Укрзалізницею сьогодні користуються не лише люди.
Для багатьох зірок участь у фільмі стала довгоочікуваною співпрацею на одному майданчику зі Станіславом Бокланом, а для когось — зустріччю з давніми друзями. Актор Максим Девізоров, який служить у ЗСУ, зізнається, що насолоджувався робочим процесом у компанії талановитих колег.
«На майданчику я зустрів своїх друзів, з якими ми ще до війни багато працювали разом, тож повернутися на великі екрани в такій компанії набагато приємніше. Мої друзі й колеги за фільмом — Андрій Ісаєнко, Настя Іванюк, з якими ми служимо в Театрі драми і комедії на лівому березі Дніпра. Ліля Цвєлікова — моя близька подруга, а також вже не вперше екранна любов», — ділиться актор.
Акторка Лілія Ребрик переконана, що глядач обов’язково відчує душевну атмосферу, яка панувала на майданчику, адже команді вдалося відзняти дуже красиве святкове кіно.
«Це дійсно романтична, тепла комедія, яка подарує глядачам ті емоції, яких зараз так бракує. Мені здається, в цій стрічці є все для цього, навіть діти народжуються. Мене особливо вразив сніг посеред літа. Коли ми знімали, було дуже спекотно, і тут ми приходимо на перон, де стоїть наш потяг, весь засніжений, і це 31 грудня», — пригадує Ребрик.
За сюжетом потяг, який прямує до Львова, у новорічну ніч зупиняється посеред засніженого поля. За іронією долі пасажири змушені не тільки мати справу з форс-мажором, а ще й мають порозумітися одне з одним. У таку пригоду потрапляють досвідчений провідник, підприємливі працівники вагона-ресторану, наречена-втікачка, бухгалтер-інтроверт, вагітна жінка, яка от-от має народжувати, сором'язливий хлопець і зірка одного з найуспішніших медичних серіалів. Неочікувані обставини не залишать героям святкової історії іншого варіанту, крім як вийти з власної зони комфорту назустріч диву. І все це під саундтреки українських зірок, таких як Klavdia Petrivna, YAKTAK та багато інших.
«Це фільм, який українці просто зобов'язані подивитися на свята. Комедія — справа доволі суб'єктивна, а нам потрібна стрічка, яка сподобається всім. «Потяг у 31 грудня» — комедія з мораллю, тут кожному буде над чим подумати», — переконаний продюсер картини Юрій Горбунов.
