«Гопак его ребят и девчат уже давно завоевал мир. Без единого выстрела» - так журналіст Євгеній Руденко описав всесвітньовідомий український народний танець Національного заслуженого академічного ансамблю танцю України імені Павла Вірського. Сильно та актуально.
У зв’язку з цим, хотілося б звернути увагу громадськості на існування однієї дуже важливої проблеми. На жаль, говорити сьогодні про певну державну підтримку та створення відповідних сприятливих умов для розвитку української народної творчості чи про хоча б якесь сприяння в цьому плані доводиться небагато. І все що нам залишається – це просто дякувати тим людям, які досі тримають все це на плаву, так аби не потонуло. Але ж потрібно усвідомлювати, що народні традиції та їх втілення у живописі, кінематографі, музиці, піснях й танцях насправді стосуються кожного, хто хоче підтримувати розвиток своєї країни. І не тільки культурний. Адже корінь багатьох сьогоднішніх проблем насправді криється в нашому з вами вихованні та нашій освіті. І боротися потрібно не з наслідками, а з причинами. Це є дуже важливим, і тому любов та повагу до української культури та інших культур народів світу потрібно прививати змалечку на рівні зі всіма іншими речами, які ми вважаємо важливими та необхідними для себе. Так ми виховаємо нове покоління людей, для яких шана до своїх і чужих традицій та звичаїв, своєї історії та мови стане данністю і які, можливо, зможуть нарешті винайти той «найбільший в історії екскаватор, викопати найглибшу з усіх могилу і навіки поховати в ній війну». Це могло б стати чудовим еліксиром від будь-яких життєвих хвороб. Так може тоді українське народне мистецтво набагато сильніше, ніж ми думаємо?
В Україні існує чимало народних колективів, які намагаються показати усю красу й невичерпність скарбів народної творчості та донести їх до людини XXI століття. Серед них - Національний заслужений академічний народний хор України імені Григорія Верьовки, Ансамбль народного танцю «Горлиця», Заслужений ансамбль танцю України «Юність», Український академічний фольклорно-етнографічний ансамбль «Калина», Національна заслужена капела бандуристів України імені Г. Майбороди, Народний аматорський ансамбль танцю «Карпати», Народний ансамбль пісні і танцю «Черемош», Київський академічний театр українського фольклору «Берегиня», Волинський народний хор і багато інших. Та хто їх знає? В основному невелика усталена група глядачів. Люди відмовляються бути не те що учасниками, безпосередніми творцями української традиції, але й спостерігачами. Зате скільки у нас розвелось напрямків сучасної музики та хореографії: хіп-хоп, джаз, поп, диско, гоу-гоу, контемп, модерн, пол денс, школи бального танцю, рекламу яких можна зустріти майже на кожному кроці. Народна пісня й танець всього-на-всього стають конкуренто неспроможними. Мовляв, навіщо пропагувати нікому не потрібні застарілі традиції, замість залучати молодь до сучасного прогресивного мистецтва. Цікавитись до якого етносу ми належимо і чим він дихає стає уже немодно. Таким чином, з'являється інша проблема: постає реальна загроза втрати своїх етнічних ознак і чим дальше, тим більше український народ віддаляють від своєї культури. А Шевченко ж нам заповідав – «І чужому научайтесь, й свого не цурайтесь». Вочевидь, забули. Згадують лише тоді, коли є потреба і коли це вигідно певним політичним елітам – чи то в час якоїсь кризи, чи то в період революції. Здобутки народної творчості в такому випадку використовуються лише як інструмент для досягнення політичних цілей. Даремна показуха прогресивності та революційності змін, звичайне порожнє красномовство в проголошенні ідей справедливості. Проте ми повинні пам’ятати: берегти, шанувати й плекати українську культуру потрібно завжди, незалежно від будь-яких обставин.
Нещодавно, 28 лютого в приміщенні Концерт-Хола (ТРЦ Термінал, м. Бровари) відбувся Благодійний концерт «Разом за життя». Усі зібрані кошти будуть направлені в поміч онкохворим. Серед учасників концерту - ансамбль барабанщиць «Небесні Ластівки», ансамбль народного танцю «Броварчаночка», Maxi Dance School, шоу-балет «Oksamyt Plus», клуб спортивного танцю «Свій Стиль», «I Love Dance Studio», школа східного танцю Ольги Маліновської та інші. Проте, незважаючи на наявність великої кількості представників сучасного мистецтва, особливу увагу глядачів привернув Народний фольклорно-етнографічний ансамбль ім. Володимира Нероденка «Веснянка», діючим керівником якого є Ярослава Нероденко. Тому хотілося б кілька слів розповісти вам про цей колектив.
Ансамбль заснований 8 березня 1958 року (народний з 1968). До його складу входить хорова, оркестрова і танцювальна групи. Свою майстерність «Веснянка» демонструвала в багатьох куточках України, а також в таких країнах світу як Чехія, Словаччина, Польща, Угорщина, Греція, Франція, Сербія, Італія, Фінляндія, Туреччина, Болгарія, Грузія, Вірменія та ін. Ансамбль - лауреат і переможець численних всеукраїнських та міжнародних конкурсів, телевізійних конкурсів «Сонячні кларнети», «Шануймося, друзі!», учасник безлічі міських театралізованих дійств, присвячених різноманітним ювілеям та календарним датам. Колектив брав участь у зйомках художніх фільмів «Тіні забутих предків», «Ой, не ходи, Грицю...», «Москаль-чарівник», «Ніч у маю», «Вечори на хуторі поблизу Диканьки», а також у багатьох телевізійних та радіопрограмах.
Метою ансамблю було створення видовищного театру, який ґрунтується на природній єдності дійства, танцю, музики і пісні. В основі цієї єдності – музичний, пісенний і танцювальний фольклор України та інших народів світу. «Веснянка» являється первістком цього жанру на теренах нашої країни. Вони були першими хто почав відроджувати забуту українську традицію і 1960 року з колядками і щедрівками вийшли на вулиці Києва. Далі – незабутні зустрічі із розчуленими киянами, М. Рильським, І. Гончаром та ін. видатними діячами. Вистачало й тих, які не схвалювали таку діяльність колективу і різними способами та засобами намагались зашкодити. Проте «справжнє завжди перемагає».
Кілька слів про засновника ансамблю. Володимир Минович Нероденко – доцент геологічного факультету, кандидат геологічних наук, палеонтолог, знавець фольклору, палкий прихильник етнографії, хореограф-постановник та режисер, художник, фітотерапевт і врешті народний артист України. Відомі українські хореографи високо оцінювали його постановки, а фахівці-етнографи – регіональну достовірність костюмів. Багато людей задаються питанням – як? Як одна людина могла стільки всього зробити, створити і зберегти? Відповідь дуже проста. Потрібно бути по-справжньому закоханим у те, що ти робиш і у що віриш. Таким був Володимир Минович – по-справжньому закоханим в українське народне мистецтво й щиро йому відданий. Це надзвичайно зміцнило колектив, і, певно, дуже важко біля такої людини й самому не заразитись цією любов’ю, що передавалась і передається з покоління в покоління. Завдяки цьому «Веснянка» живе та існує уже 58 років. Колишні учасники ансамблю згадують Володимира Нероденка, як людину великої мудрості та безмежної душі: «його непересічний талант у поєднанні з високою духовністю і любов’ю до раз і назавжди обраної справи давали сили витримувати тиск можновладців з усіх влад, що їх ми пережили за ці роки: одні з них боялися прояву національного духу (адже наше покоління – покоління шістдесятників), іншим – було просто байдуже до розвитку національної культури й збереження її коріння». Проте «через усі труднощі він мужньо проніс прапор української культури, у найгірші часи плекав нашу мову й пісню та прилучав до цілющих джерел народної творчості».
Незмінне гасло «Веснянки» – «Будьмо – Гей!», що означає: хай будемо ми, хай буде наша «Веснянка», хай буде наша рідна прекрасна Україна!
Творчий доробок ансамблю постійно поповнювався завдяки так званій мандрівній групі, учасники якої під час літніх канікул пішки мандрували Україною, записували народні пісні, танці, обряди, виступали з концертами. Також під час участі у різноманітних міжнародних фестивалях колектив кожного разу привозить із собою частинку культури тієї чи іншої країни у вигляді народного танцю й пісні. Так, репертуар ансамблю представлений українським народним мистецтвом різних регіонів країни, а також творчістю інших народів, що живуть на території України. Це вокально-хореографічні композиції: «Легенда про Київ», «Ніч під Івана Купала», «Веснянки», «Обжинки», «Колядки та щедрівки», «Закарпатське весілля», «На колодках», «На Верховині», «Корчма». Українські народні танці: Плескач, Веснянка, Василечки, Козачок, Сіверська плясова, Тропак, Кадриль-дев’ятка, Яків, Маруся, Гопак, Старокиївський, Гречаники, Буковець, Буковинка, Буковинська сюїта, Аркан, Рахівчанка, Гандзя, Галицька полька, Дубо-танець, Тропотянка, Чинадійка, Увиванець, Гонивітер та ін. Також це танці нацменшин: Ойра, Оберек, Краков’як, Ружечяска, Болгарський танець, молдавські народні танці.
Серед репертуару вокальної групи «Молодички» можна почути такі українські народні пісні як «Ой ти, місяцю», «Іванку, Іванку», «Наша Аничка», «Ой ходить сон», «Наша Галя», «Тиха вода», «Ой гарна я, гарна», «Місяць на небі», «Чорноморець, матінко», «Зійди та зійди», «Ой при лужку, при лужку» та інші; польські народні пісні: «Pod borem», «Ulany, ulany»; болгарські народні пісні: «Играли баби», «Прехвръкна птичка»; сербська народна пісня «Ой ружице румена»; фінська, моравська, грецька народні пісні та ін.
Оркестрова група в свою чергу не лише супроводжує виступи «Веснянки», а також має власний концертний репертуар.
Постановки «Веснянки» вирізняються своєю оригінальністю та самобутністю, а костюми ансамблю - це справжній музей регіонально достовірних вишуканих унікальних строїв, створених за десятками ескізів Володимира Нероденка. Окрім того «Веснянка» - це своєрідна школа, де кожен має змогу відвідати уроки фольклору. Учасники знайомляться з історією народного танцю, костюму та українським народним багатоголоссям.
Серед викладацього складу ансамблю були такі балетмейстери як Іван Карпович, Галина Алейнова, заслужена артистка балету Валерія Ферро, хормейстери Василій Уманець, Сигізмунд Любанський, педагог-бандуристка Валентина Беневельська, а також Галина Верховинець, Володимир Суржа, Олександр Должиков, Елеонора Виноградова та інші, які вражали своєю майстерністю. Зараз це не менш талановиті балетмейстери Дарина Загородня, Лариса Безбородько, Дмитро Шестак, хормейстер Галина Шумська та керівник оркестрової групи Микола Черниш. Ну і звичайно, в основі цього всього стоять керівники ансамблю Володимир Нероденко та його дочка Ярослава.
Серед учасників колективу – хлопці й дівчата з різних куточків України. Більше того до складу ансамблю свого часу входили ще й фіни, греки, казахи, болгари, кіпріоти, канадці, молдавани й кубинці, які щиро захоплювались українським народним мистецтвом та ділились цим захватом у себе вдома. Також велика кількість «веснянчат», які проживають за кордоном продовжують плекати «українське», поширюючи таким чином культуру свого народу по всьому світу. Так, Олександр Лапчук, який п'ять років навчався на історичному факультеті КДУ в Україні, вчився і танцював у «Веснянці», переїхавши в Канаду, організував танцювальний ансамбль «Полтава». А танці з репертуару «Веснянки» увійшли до виданої ним книги «Folk dance of Ukraine».
Отже, Веснянка – це не лише високопрофесійний (хоча офіційно самодіяльний) колектив. Це водночас й одна велика сім’я, зв’язки якої нерозривні, де б не знаходився кожен із її членів. Більше того - це ансамбль, який уже стільки років і так трепетно дбає про збереження та відтворення українських народних традицій, звичаїв та обрядів. Колектив, який збирає навколо себе небайдужих до українського мистецтва людей.
Відвідуючи виступи таких колективів, важко залишатись байдужим. Будь це маленька дівчинка, молодий парубок чи 76-річна бабуся. Кожен отримує своє. В одних – це сміх та щирі посмішки на обличчях, в інших - сльози щастя та надія в очах. Хтось приходить за натхненням, а хтось сидить і просто згадує, поринаючи у найпотаємніші закутки своєї пам’яті. Але усіх присутніх об’єднує одне – це відчуття величі своєї народної культури, відчуття гордості за свою країну і свій народ, за свої традиції і свою історію з усіма її злетами і падіннями. Справжній український дух крізь пісню і танець! В такі моменти дійсно усвідомлюєш, що ніякі ми не «космополіти безродні». Мабуть, в цьому і є сила та основна функція українського народного мистецтва.
Нехай усіх нас краще об'єднують не спільні проблеми, а позитивні емоції та любов до неповторної і багатої на народні скарби української культури. Тому надзвичайно приємно учасникам колективу відчувати захват і чути слова вдячності від переповнених емоціями гостей, в т.ч. й іноземних. «А коли до тебе підходять після концерту і кажуть, що отримали велике задоволення – то це є найбільша нагорода» - розповідає одна із учасниць ансамблю «Веснянка» Ірина Дубенська. І «одне лиш усвідомлення того, що ти виконуєш пісню, яка була переспівана в радості чи смутку багатьма поколіннями, переповнює почуттями, бо ти торкаєшся віковічних джерел істинного, справжнього народного мистецтва» - зазначає одна із учасниць вокальної групи «Молодички» Анна Данилюк.
Народне мистецтво – це не пережиток минулого, а наше майбутнє. Дуже хочеться, щоб усі і кожен зрозумів важливість існування таких колективів, як можливо одних із останніх острівків єдності, доброти і гармонії. Культурна нива потребує ентузіастів, а цього дива стає менше й менше. Глуха стіна байдужості й досі існує. Однак, ці люди продовжують робити свою справу. І поки є ті, хто з такою шаною і любов’ю підтримує культуру і традиції нашого народу, з таким натхненням та вдячністю несе їх до інших, то є в нас майбутнє.
Надія Магерамова
