Журналіст газети «Українська молодь» зустрівся із українським політиком, народним депутатом Верховної Ради України IV, V та VI скликань, лідером політичної партії «Республіканська платформа», президентом Військово-цивільної спілки «Бойове Братерство України» Павлом Івановичем Жебрівським. Мова йшла про те, як нам побудувати міцну, заможну, сильну Україну.
УКРАЇНСЬКЕ СЕЛО МАЄ СТОЯТИ НА ДВОХ КИТАХ: СОЦІОКУЛЬТУРНІ СТАНДАРТИ Й ЕКОНОМІКА
- Павле Івановичу, всі ми – родом з дитинства. Про що мріяли Ви у дитячі роки?
- Пам'ятаю, як колись у школі до нас у клас прийшла зовсім молода вчителька біології пані Ядвіга. Характеризуючи моїх однолітків, про мене казала, що Павло буде головою колгоспу і збудує село. Ця ідея мені тоді запала в душу, і з часом я справді разом із сестрою Філею Іванівною та своєю родиною почали відбудовувати рідне село Немиринці Ружинського району Житомирської області.
На жаль, нині там живуть лише 600 людей. Але є хлібний цех, де випікається хліб, цех з виробництва соусів, і загалом господарство, яке на сьогоднішній день обробляє півтори тисячі гектарів землі.
Тому я розмірковую так. В Україні існує Міністерство аграрної політики. На моє переконання, повинно бути Міністерство розвитку сільських територій, куди як один із складників має належати агропромисловий комплекс.
У центрі всіх процесів потрібно поставити людину з її інтересами, а також село як колиску української нації.
Феномен українського села гідний найвищого поцінування: незважаючи на всілякі перепони - царське російське кріпацтво або сталінське рабство - українська душа в селі збереглася. Не всі хочуть жити в мегаполісі, в шумі-гамі, є люди, які прагнуть повернутися до природи. І для цього потрібно створити у селах найкращі умови для життя і розвитку.
Але село має «стояти на двох китах». Це соціокультурні стандарти й економіка, що є взаємопроникні й взаємопов'язані. Якщо немає економіки, то можна сказати, що село гине. Якщо,наприклад, є соціальні стандарти - школа, будинок культури, бібліотека, але немає роботи, то життєдіяльність людей можна підтримувати тільки за рахунок дотацій. Або якщо є тільки економіка, то люди зможуть лише працювати,а не розвиватися, тому освічені не залишаться там жити. Приміром: молода дівчина прийшла з університету працювати вчителькою в село й не може там знайти собі споріднену душу через те, що люди тільки працюють і не розвиваються культурно, то вона втече звідти як біс від ладану.
На в’їзді в село Немиринці ліворуч стоїть останній автомобіль, на якому працював мій батько, а на заїзді до набережної «Яніна», названої на честь моєї мами, гостей зустрічають альтанки з трояндами, ліхтарями, лавочками вздовж колишнього панського ставочка, в якому плавають чорні та білі лебеді. Праворуч міститься парк зі світло-музичним фонтаном, ротондами та магноліями, сакурами, трояндами. А на горі - церква. Я особисто - римо-католик, та разом із сестрою відбудували колись знищену комуняками православну церкву. Далі - школа, в якій ми за кошти сім’ї Жебрівських все перебудували, оскільки на час розвалу села від неї залишилися самі стіни. Зробили зовнішній та внутрішній ремонти, є комп'ютерні класи, мультимедійні дошки, спортзал тощо. Є й Купальський парк із фонтанами, деревами, місточками, вказівником відстані від Немиринців до великих міст світу, символічною земною кулею із жовто-блакитним прапорцем. Звідтам недалеко до фельдшерсько-акушерського пункту з новою апаратурою, де лікарі приймають хворих . Є і палац культури 18 століття з картинами та новим кінопроектором. Такі у нас в Немиринцях соціокультурні стандарти.
Маю переконання, що народжена в красі дитина, не зможе жити в бруді . Тому, за великим рахунком , якщо ми думаємо про відродження України, то маємо не забувати про село.
УКРАЇНА – ЦЕ МОЛОДА КРОВ ЄВРОПИ
- Павле Івановичу, Ви багато років живете у столиці. А також очолювали військово-цивільну адміністрацію на Донеччині. На Ваш погляд, якими мають бути державницькі підходи до розвитку мегаполісів та областей?
- Я в Києві живу ось вже 42 роки і бачу, що нині відбувається з містом. Таке враження, що Троєщина перебралася на Хрещатик замість того, щоб Хрещатик постав на Троєщині. Відчуття, що очільники Києва не люблять своє, дуже древнє, місто. Сумно.
А на Донеччині якось почув, що шахтарі дають хабарі за те, щоб працювати в шахті за високу зарплатню. Жахнувся. Мабуть, нема такої шахти, куди б не спускався. Шахтарям казав, що вони живуть для того, щоб працювати,а потрібно працювати для того, щоб жити. І коли ця філософія зміниться, то тоді й буде життя.
Один із проектів на Донеччині очолюваної мною адміністрації був пов'язаний з екологічним податком для підприємств. Це були й фірми Ахметова, Януковича, й усі підприємства з тимчасово окупованих територій . Тоді я поставив усім територіальним громадам завдання: в кожному районі та місті зробити хоча б один парк. Також ми відкрили низку молодіжних центрів, де б молодь могла влаштовувати культурницькі події. Окрім цього, було відремонтовано чимало мостів, доріг та інших життєво важливих об’єктів . А ключовим питанням залишалася … краса, що врятує світ.
На Донеччині років 10 тому рушійною силою прогресу був елемент виробництва і накопичення. Погляньмо на історію: люди спочатку убивали мамонта та відкладали його залишки,аби мати їжу на завтра й це було рушієм прогресу. Одначе гіперінформаційне суспільство, в яке вступив світ зараз , на мій погляд, призводить до того, що накопичення перестало бути рушійною силою прогресу. Мені дуже подобається сентенція одного арабського шейха. Він казав, що його дід їздив на віслюку, батько на Toyota, сам він на Mercedes, а його син на Maserati. Боюсь, казав він, що мій правнук буде знову їздити на віслюку. Тобто коли людина має достатній фінансовий ресурс та може задовольнити будь-які свої забаганки, то втрачається стимул до розвитку, до дії.
Що, на моє переконання, сьогодні потрібно в світі? Виписати модель людського життя згідно з прогресом, якого досягло людство.
Сьогодні дуже мало справжньої фантастики. Не знаю таких сучасних фантастів, які давали б прогноз про те, що буде через 100 років. Зараз ніхто не виписує модель людського життя у майбутньому, хоча ми ж розуміємо, що невдовзі ті ж водії не будуть потрібні. Років через десять не потрібні будуть бухгалтери, юристи та інші професії, яких замінить штучний інтелект, а роботи будуть виконувати роботу. А що тоді робити людині? Тому сьогодні дуже важливо виписати нову модель.
Відтак я вважаю, що Україна - це молода кров Європи . І коли ми випишемо нову модель життя українця, то за великим рахунком будемо законодавцями моди у світі, тому що ми – неймовірні.
УКРАЇНЕЦЬ ПРАГНЕ ЗАМОЖНОСТІ
- Яким Ви бачите майбутнє України?
- По-перше, маємо збудувати політичну націю. Такого поняття як «чистокровний українець» я не знаю. Враховуючи монголо-татарське іго, переселення німців, єврейство, яке колись існувало в Україні в кожному містечку, а згодом полонізацію та зросійщення, можна припустити,що в нашій крові намішано чимало різних кровей. Але є архетип українця. Наприклад, один із аспектів архетипу українця полягає в тому, що українець не прагне багатства, а прагне заможності. Насправді є не багато націй, де середньостатистична людина не прагне багатства. Та якщо сьогодні провести соціологічне дослідження, то, я думаю, що не надто багато виявиться людей, які скажуть, що хочуть багатства. Нормальний середньостатистичний українець хоче заможності. Також середньостатистичний українець є працьовитою людиною, яка прагне освіти та освіченості.
Взагалі певні нації сформувалися на певних територіях завдяки географічному становищу, кліматичним умовам, природнім ресурсам. Україна має розкішне географічне становище, що сприяло утворення двох міжнародних шляхів: із варяг у греки та шовкового. Помірний клімат і неймовірно плодюча земля сприяли помірному, романтичному, працьовитому характеру. А ключовим для українця є цінність людського життя.
Якщо у московита спалять хату або заберуть городину, то йому кінець, і через це матеріальні речі для нього є важливими. Для українця все навпаки: якщо спалять хату- збудує нову, заберуть городину- завтра заб'є кілка і за рік виросте нова груша. Чому у нас така мелодійна мова? Завдяки клімату. І ось на базі всього цього сформувався український архетип.
Тобто сьогодні українець - це архетип: те що всередині, на 25 кадрі в підсвідомості. Навіть якщо розтануть льодовики, то дві третини України все одно не затопить водою. Вартість землі рано чи пізно буде збільшуватися, але наша земля буде годувати нас. В Україні - біла раса, освічені та працьовиті люди. Тому на першому етапі Україна - це лідер Східної Європи, а в перспективі - світовий лідер, власне, в цій частині.
Чого нам бракує? Лідера нації. У нас були тільки керівники та технократи .
КОМАНДА «БОЙОВОГО БРАТЕРСТВА УКРАЇНИ» СФОРМУЛЮВАЛА ЗМІСТ ПОНЯТТЯ «НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ»
-А де нам знайти того довгоочікуваного лідера, який би зміг вивести Україну з кризи?
- Лідера нації неможливо призначити, як і не можна спеціально привести . Лідер має відбутися, як відбувся світовий лідер поляк Іван Павло ІІ. Ніколи б Польща не стала самодостатньою державою, якби не Іван Павло ІІ. Не було б такої успішної Чехії, якби не було Вацлава Гавела, який задавав темпоритм, дух держави. І в Україні такий лідер має народитися, котрий розумітиме , як, куди навіщо спрямувати розвиток нації й держави.
Інколи кажуть, що в Україні немає національної ідеї. А що таке національна ідея взагалі - ніхто чітко не сформулював. І тоді згадують Михайла Жванецького: «Якщо не знаєш куди йти, то куди б ти не йшов, ти думаєш, що йдеш вперед».
Можу сказати,що команда «Бойового братерства України» загалом сформулювала зміст поняття «національна ідея». Орієнтовно до кінця вересня оформимо в друкованому вигляді . Маємо чітко виписані принципи національної ідеї, які хочемо презентувати на початку жовтня.
НАШ ОБОВЯЗОК ПЕРЕД ЗАГИБЛИМИ БРАТАМИ Й СЕСТРАМИ, ПОЛЯГАЄ У ТОМУ, ЩОБ ЇХНІ ДІТИ ЖИЛИ В СИЛЬНІЙ, ЗАМОЖНІЙ УКРАЇНІ
-Павле Івановичу розкажіть докладніше , як виникло «Бойове Братерство України», яке ви нині очолюєте?
- У 2018-му році я завершив свою діяльність на посаді голови Донецької військово-цивільної адміністрації й повернувся до Києва. Життя ж не закінчується із завершенням перебування на певній посаді. Коли йдеш на посаду – думай, як звідти будеш «виходити», аби, прямуючи вулицею, не доводилося відводити погляд чи тікати від людей. Тому я, йдучи з посади очільника військово-цивільної адміністрації Донецької області, спільно з ветеранами 54 окремого розвідувального батальйону та цивільними – колегами вирішили створити військово-цивільну спілку «Бойове братерство України». Адже ветерани російсько-української війни можуть стати стрижнем розвитку держави, рухати її вперед. Це золотий запас будь-якої держави - ті, хто воював і відстоював її.
Коли ми спробували структурувати колишніх «атовців», то зрозуміли, що нічого не вийде. Кожен мер міста хотів собі мати кишенькову організацію , кожна політична партія хотіла обзавестися своєю «атошною» громадською організацією. Нині тільки, наприклад, у Житомирі 60 організацій атовців. Це дроблення і структурувати їх неможливо.
Тому ми зрозуміли, що потрібно створювати військово-цивільну спілку «Бойове Братерство України», мета якої - не дозволити всіляким шулерам здати Україну під окупацію іншої держави. Це є перше завдання нашої організації. Друге завдання: у випадку масштабного наступу Московії на Україну сформувати національний супротив вторгненню.
Саме національного супротиву найбільше бояться московитські генерали. Нині від широкомасштабного вторгнення московитів нас убезпечує готовність та здатність української нації сформувати національний супротив. Коли тисячі «вантажів- 200» потечуть у Московію, хочу побачити, як вони далі будуть продовжувати цю війну. Через це - зброя почищена, а порох сухий.
Третім завданням спілки є побудова отієї омріяної України, про яку говорили в окопах, в будиночках під Дебальцевим. Тоді, під час бойових дій, нас зігрівали розмови про майбутнє України. Тому нині й працюємо над тим, щоб взяти відповідальність за Україну на себе. Ми цю країну захищали, наші брати і сестри за неї загинули. Тому наш обов'язок перед братами і сестрами, які загинули, і виявляється у тому, щоб їхні діти та батьки жили в чудовій країні. То є наше завдання.
Головою «Бойового Братерства України» є полковник Леонід Климчук, який вступив у війну комбатом 54 ОРБ, очолював розвідку десантно-штурмових військ, відділ ГУРу та нагороджений орденом Богдана Хмельницького за мужність. Генерал Володимир Курдюк - професор, розвідник, займається національно-патріотичним вихованням. Полковник Сергій Бачурін - начальник розвідки оперативного командування - відповідає за проект «Батьківське серце»: вручаємо кожній дитині загиблого воїна кусочок срібла у вигляді сердечка, обрамленого терновим вінком з символічною крапелькою крові, де на звороті написано ім’я та прізвище загиблого батька або матері. Вже вручено більше семи тисяч батьківських сердець. Загалом по всій України ще мінімум три тисячі потрібно вручити. Полковник Геннадій Фурсенко (позивний «Хмара»), колишній афганець, нагороджений орденами збройних сил СРСР, польською медаллю та орденом Богдана Хмельницького. Полковник Петро Скиба - комбриг, сотник Євромайдану, комбат на фронті, нагороджений орденом Богдана Хмельницького. Командир полку в Одесі полковник Микола Павлишен - комбриг 95 бригади до 2010 року, екс-начальник сухопутних військ Одеської академії, організатор і командир добровольчого батальйону «Шторм». Ось такі козаки є в «Бойовому Братерстві України».
2014 року вийшла друком перша моя книжка «Жити по-людськи», де я структурував і виклав своє бачення розвитку України. Нині вже є нова книга «Роздуми», де я визначаю та обгрунтовую цінності, на яких має базуватися майбутня, найкраща у світі країна - Україна. Це 50 моїх роздумів. У жовтні видаємо книгу про національну ідею . На грудень маємо план окреслити ідеологію, а на березень готуємо до видання доктрину, яка буде називатись «Україна - земля благословенна».
Після появи всіх цих книг буде надрукована узагальнююча праця «Концепція стратегії розвитку України». Це і про розвиток сільських територій, і про розвиток освіти, культури тощо. Її маємо завершити до осені наступного року.
Окрім цього, займаємося і формуванням «Бойового братерства України» як структури, що готова взяти відповідальність за державу на себе.
ДВА В ОДНОМУ
- Ви також є лідером політичної партії «Республіканська платформа». У чому вбачаєте її мету й поточні завдання?
-«Бойове Братерство України» ніколи не стане партією, а залишиться громадською організацією. Але ми хочемо партію використовувати як інструмент. Тобто ті воїни «Бойового братерства», які побажають стати керівниками малих, середніх, великих ОТГ, депутатами різних рівнів та рад, матимуть можливість це зробити через партію «Республіканська платформа». Тобто два в одному. Але ключовим у нас є «Бойове Братерство України», членами якого є 40 % тих, хто воював, і 60% - хто не воював, а дієво любить Україну. Буде повністю сформовано «ББУ» у складі близько 120 тисяч воїнів. Із них відсотків 20 тих, хто воював, і 80% - хто протидіяв інформаційним впливам Московії, хто займався бізнесом і платив податки, хто любить Україну і бачить її єдиним місцем, де живе і житиме. У «ББУ» є і будуть люди, які готові відповідати за свої вчинки та брати відповідальність на себе.
ОБЄДНУВАТИСЯ НА ОСНОВІ ЦІННОСТЕЙ І ПРОГРАМ
- Чи маєте намір найближчим часом єднатися з якимись політичними силами?
- Зараз всі кажуть, що потрібно об’єднуватися. Можна об'єднатись, образно кажучи, в братську могилу. Там теж всі разом лежать. На сьогоднішній день найбільш паскудно, коли об'єднуються «під когось». Беруть особу, яка вже «розкручена» або її «розкручують». У неї вливають фінансовий ресурс та «запускають в телевізор». Після цього починають формувати команди на місцях. Так , є рейтинг, наприклад у Васі? Усі біжать до Васі. Завтра буде рейтинг у Дуні - побіжимо до Дуні. І вже програма чи ідеї тут визначальної ролі не грають.
Чому ми достатньо широко описуємо наші ідеї? А тому, що потрібно об’єднуватися на цінностях, підходах , на програмах, які хочеш втілити.
У нас же вибори відбуваються суто під гаслами. Один говорить, що війну закінчить за тиждень. Хтось казав, що почує кожного, а інший пропонував десять кроків назустріч . Хтось був за Європу, але перед цим за дружбу з Московією. Постає питання: а що конкретно вони збиралися робити в цій державі? Жоден із політичних очільників України не виписав програми дій, концепції розвитку України. І політичних команд заздалегідь не сформував...
Україна – це дім. Коли будуєш дім,насамперед робиш фундамент. Фундамент - це цінності.
Згадаймо, що батьком об'єднаної Європи був французький Міністр закордонних справ Шуман. Європейський Союз починався із підписання трьома країнами - Німеччиною, Францією, Італією - угоди щодо спільного видобутку руди та вугілля.
Шуману тоді запропонували стати першим єврокомісаром об'єднаної Європи. Він погодився, але за умови, що Євросоюз буде базуватися на консервативних цінностях. Проте лідери тих країн відмовилися прийняти його пропозицію, і зазначили, що формуватимуть ЄС на ліберальній ідеології. Він відповів, що це буде недовговічний проект, бо фундаментом об'єднаної Європи має бути консервативна ідеологія християнських цінностей. Нині бачимо, що Великобританія вже вийшла з ЄС, і що далі буде з Євросоюзом - одному Богу відомо. Особливо після провокації московитів з «Північним потоком-2» .
Та повернемося до України. Отже, визначаємо цінності як фундамент. Далі має бути сама будівля . Це - національна ідея, до якої прагнемо. Стіни - це доктрина, а дах – ідеологія. Отакий український дім. То і є базис, на якому можна і потрібно об'єднувати людей, які люблять Україну та готові її будувати не під Васю, Маню, Дуню чи Вову, а під проєкт.
Згадаймо Біблію: спершу було слово. Спочатку ми маємо виписати основу, і на базі проєкту об'єднаємося, а потім визначимо, хто на цьому етапі спроможний вести державу першим. Й тоді не важливо, яке місце в цій ієрархії ти займеш. Першому найважче, бо його люблять всі. А коли всі тягнуть в різні боки, хто в Європу, хто в Московію чи ще кудись, після цього маємо те, що маємо протягом 30 років.
-Дякуємо за розмову. Слава Україні!
Розмову вів Леонід Коваленко
