Співкуратори заслужений журналіст України Сергій Комісаров та художниці арт-менеджерки Вікторія Башликова і Nadezhda Acoustic Design в Музей Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, директорка – Ірина Дробот) відкрили міжнародну колективну виставку «Я – Українка!».Це було неймовірне дійство, де зібралося чимало людей, а саме художниці авторки картин та гості вернісажу. На виставці булдо представлено 82 патріотичні картини 28 українських та закордонних художниць.
10.08.23
«Я – Українка!»
Співкуратори заслужений журналіст України Сергій Комісаров та художниці арт-менеджерки Вікторія Башликова і Nadezhda Acoustic Design в Музей Марії Заньковецької (філія Музей театрального, музичного та кіномистецтва України, директорка – Ірина Дробот) відкрили міжнародну колективну виставку «Я – Українка!».Це було неймовірне дійство, де зібралося чимало людей, а саме художниці авторки картин та гості вернісажу. На виставці булдо представлено 82 патріотичні картини 28 українських та закордонних художниць.
05.08.23
Розум чи серце?
01.08.23
Розвиток культури і мистецтва під час війни
У такого культурного обміну також є ще одна важлива мета – показати, що українське мистецтво цілком самостійне та незалежне явище від російської культури. На жаль, подекуди досі прослідковується тенденція недооцінювати відмінності між українською та російською культурами, і часто сприймати їх як однакові або схожі, без урахування історичного контексту. Українська культура була довгий час під впливом російського імперського панування, що створило ситуацію нерівності.
Окрім того, експерти вказують на відсутність великого інтересу до українського мистецтва до повномасштабного вторгнення. Це стосується не лише самої війни як такої, а й того, що українці раніше мало займалися просуванням своєї культури за кордоном. Український культурний експорт не був належним чином розвинутим. Держава не надавала культурі достатньої уваги і не мала чіткої стратегії щодо її просування на міжнародному рівні. Культурні проекти та ініціативи часто розглядалися як менш пріоритетні, і вони отримували обмежені ресурси.
Приватні організації та індивідуальні спонсори, хоча і намагались просувати окремі талановиті особистості, часто не мали достатньої фінансової потужності для широкомасштабного розвитку української культури за кордоном.
Ця ситуація змінилася з початком війни, коли культурна спадщина та сучасні вияви мистецтва стали важливим засобом комунікації та вираження національної ідентичності. Міжнародне співчуття до України, а також активна робота окремих творчих особистостей сприяли популяризації української культури за кордоном.
Відомі митці все частіше використовують жовто-блакитні кольори у своїх роботах. Жовтий, блакитний та червоний стали домінуючими в їхніх творах, також можна помітити збільшення використання ахроматичних гам, де переважають відтінки сірого, і надання драматичності чорним кольором.
Все частіше зустрічаються сюжетні лінії із зображенням жінок, дітей, тварин і силуетів найбільш зруйнованих міст, що постраждали через бойові дії, зображають власний біль від пережитого, намагаються передати негативне ставлення до агресора чи, навпаки, виразити повагу та шану до своїх героїв.
Постери та плакати доповнюються різноманітними написами, актуальними гаслами та слоганами, які відображають актуальні події та теми. Сюжети формуються на основі особистих переживань, вражень або бажаних подій, що стосуються конфлікту та його наслідків.
Отож, сучасне мистецтво стає потужним засобом вираження емоцій, співчуття та протесту. Використання яскравих кольорів, зображення місцевих реалій та елементів актуальності робить твори більш виразними і змушує глядачів замислюватися про складні проблеми цього світу.
Зростаючий інтерес до української культури може стати потужним стимулом для держави та приватних ініціатив підтримати та розвивати культурний експорт. Залучення більшої уваги та ресурсів допоможе зробити українську культуру, і як наслідок саму державу, більш впізнаваною та впливовою на міжнародній арені.
29.07.23
Звички, які допоможуть налагодити інформаційну гігієну
21.07.23
Аномальна спека: нові рекорди і як від цього врятуватись?
Згідно з даними Центру з контролю та профілактики захворювань, понад 600 людей помирають щороку в США через сильну спеку, часто від теплового удару.
Відомо, що з кожним роком фіксують все вищі й вищі температури. Травень 2023 року став третім найтеплішим травнем за останні 174 роки. За даними Національного управління океанічних і атмосферних досліджень, червень 2023 року був найтеплішим червнем з 1850 року.
Екстремальна спека та рекордні температури зумовлені тривалими викидами газів, що вловлюють тепло, в основному через спалювання викопного палива.
Високі температури сприяють тому, що періоди екстремальної спеки стають частішими та інтенсивнішими, а також посилюють інші екстремальні погодні явища, такі як постійні посухи, лісові пожежі, проливні дощі та повені.
Спека може бути небезпечною для будь-кого, але люди похилого віку, маленькі діти та люди з хронічними захворюваннями найбільше схильні до серйозних проблем.
Немає особливих способів, які можуть врятувати всіх від спеки, але досить прості речі можуть покращити ваше здоров’я під час високих температур. Вони добре відомі людям: пийте багато води, включайте вентилятори або кондиціонери вдома, якщо це можливо та уникайте надмірної активності на свіжому повітрі в надзвичайно спекотні дні. Одягайте легкий, світлий, що дихає одяг. Обов’язково використовуйте сонцезахисний крем та носіть головний убір.
Не забувайте піклуватись про свої домашніх улюбленців у спеку. Дайте їм багато води, залишайте у прохолодних приміщеннях та уникайте тривалих прогулянок або бігу на свіжому повітрі, коли температура стає занадто високою.
17.07.23
Де і як працюватимуть помічники ветеранів
Помічник ветерана — так називатимуть фахівців у громадах, що надаватимуть професійний сервіс для демобілізованих військових, захисників та захисниць, які повертатимуться з військової служби, фронту в цивільне життя. Міністерство ветеранів разом з партнерами у найближчі пів року має за допомогою експерименту у Вінницькій, Дніпропетровській, Миколаївській та Львівській областях напрацювати модель цієї системи. Нас зацікавила новація, що може фактично всюди з’явитися за підсумками пілоту: сервісні офіси у справах ветеранів як осередки діяльності згаданих помічників та місця сили ветеранських спільнот.
Нині у громадах означених регіонів на практиці формується прототип ветеранського місця сили. Очевидно, що дуже жорстких рамок не існуватиме, адже громади зможуть організовувати такі офіси на доступних комунальних неприбуткових підприємствах на кшталт медзакладів, помічники матимуть віддалені робочі місця.
Місця сили і допомоги
Ці офіси зможуть створювати спільно кілька ОТГ відповідно до Закону «Про співробітництво територіальних громад».
Проте громади, та й ветерани і їхні родини, вже зараз потребують певної ясності й розуміння, що ж являтиме собою цей офіс допомоги, як, де, за рахунок чого він функціонуватиме.
Найголовніше скажемо одразу: сервісні офіси локалізують у центрах громад, а організацію їхньої роботи та забезпечення належної матеріальної бази покладено на органи місцевого самоврядування. Вони ж призначають керівників офісів за погодженням з Мінветеранів та контролюють на місці їхню діяльність. Профільне відомство рекомендує створювати ці осередки в неприбуткових підприємствах за рахунок внутрішнього перерозподілу обов’язків та штатної чисельності. Це цілком логічно і прагматично.
На час експерименту робота офісів помічників ветерана матиме трирівневе фінансування: з державного і місцевого бюджетів та із залученням ресурсів партнерів з розвитку. Уже обраховано, що один помічник зможе надавати професійну підтримку не більш як 100 клієнтам. Щонайбільше ж в окремому сервісному офісі працюватиме 20 таких фахівців. Протягом дня помічник має надати максимум 20 послуг, щоб отримати 16 тисяч гривень на місяць. Послуги можна надавати наживо і дистанційно.
Допомогти розібратися в перипетіях такої модернізації сервісної складової у громадах ми попросили директорку директорату стратегічного планування та європейської інтеграції Мінветеранів Світлану Березіну.
Вона зауважує: є три варіанти бази створення сервісних офісів. Перший і найприйнятніший для громад — комунальне неприбуткове підприємство.
Механізм тут такий. Приміром, обирають некомерційну установу, що надає медичні чи інші послуги, з укомплектованим штатом. Щоб у межах пілотного проєкту вона могла обслуговувати ветеранів, в її установчі документи вносять зміни, додаючи нові функції. Вносять зміни у штатний розпис і, наприклад, передбачають п’ять додаткових посад, які поки що називатимуться консультантами, оскільки в Україні ще немає такої спеціальності, як фахівець із супроводу ветерана. Вони і виконуватимуть функції помічника ветерана, який фінансує держбюджет.
Керівником сервісного офісу водночас стає очільник підприємства або його заступник, під егідою якого працюватимуть помічники ветерана. Посадові навички керівників у контексті нових функцій удосконалять під час дводенного онлайн-навчання.
«Офіс працюватиме у приміщеннях підприємства. Проте ми не заохочуватимемо саме кабінетний варіант роботи помічника. Він має уособлювати інший тип сервісу — проактивний. Тобто вони постійно перебуватимуть у ЦНАПах, ТЦК та СП, медзакладах, при адміністраціях громад. Ідеться про присутність у локаціях, де найбільший потік цільової аудиторії. Ми вже запитували у громад, де вони бачать такі виїзні робочі місця помічників ветерана. І в кожному разі вказували найоптимальніший варіант. У цьому контексті ще торік восени ми почали співпрацю з Міноборони та Генштабом ЗСУ й отримали дозвіл, щоб помічники ветерана могли перебувати в ТЦК та СП, щоб організувати там виїзне робоче місце», — розповіла Світлана Березіна.
Окремі громади можуть надати кабінети з меблями й навіть оргтехнікою. Проте такого може й не бути, і представництво офісу, особливо якщо йдеться про невеличку громаду, мігруватиме разом з помічником ветерана, що ніяк не позначиться на його спроможності допомагати підопічним.
Для проактивної роботи
Головне, що помічників забезпечать службовими планшетами з необхідною інформацією про клієнтів і надавані послуги. Також за допомогою пристроїв підтримуватимуть зв’язок з Мінветеранів, зокрема, передаватимуть звітність і статистику. Світлана Березіна розповідає, що до кінця літа всіх помічників ветерана (вони саме закінчать навчання) планують забезпечити планшетами із програмним забезпеченням, розроблення якого триває. Наскільки це буде ефективно і зручно, покажуть підсумки пілотного проєкту й відповіді клієнтів в опитувальниках щодо надання сервісу. Для зворотного зв’язку заплановано до кінця року створити відповідний цифровий інструмент: свої реакції отримувачі послуг зможуть залишати в е-кабінеті помічника ветерана.
«Помічники опрацьовуватимуть звернення і самі виходитимуть на зв’язок з ветеранами та їхніми сім’ями. Адже колишній захисник може певний час перебувати вдома наприклад у складному психологічному стані й не перейматиметься своєю подальшою долею. Для цього у громадах слід створювати спільноти, де ветерани знаходили б розуміння, спілкування й розраду. Це як точка прикладання зусиль з реінтеграції. Є великі сподівання, що в ролі модераторів і навіть лідерів таких спільнот можуть бути помічники ветерана. Вони експериментуватимуть зі своїм місцем роботи та способами комунікації з ветеранською спільнотою, щоб зрештою обирати найоптимальніші, найзручніші», — пояснює очільниця директорату Мінветеранів.
Другий варіант організації сервісного офісу не передбачає фінансування з держбюджету, але простий для громад — це бюджетування з локальних ресурсів. Механізм тотожний першому способу, але послуги помічника оплачують з місцевого бюджету. Окремі успішні економічно ТГ можуть так утримувати і кількох помічників.
Третій варіант — коштом донорів. Цей варіант, як запевнили в Мінверетанів, лише опрацьовують. Попередньо є міжнародні партнерські організації, що могли б долучитися до розбудови ветеранського сервісу приміром на грантових засадах. Так само не відкидають тут і практичну участь окремих держав.
У Мінветеранів упродовж перших днів конкурсного добору в корпус помічників ветерана відчули зацікавленість громад у пілотному проєкті. Від їхньої мотивації та роботи на результат, активності, бажання надавати зворотний зв’язок залежить, чи вдасться сформувати працездатну модель, яка функціонуватиме в масштабі країни з наступного року. Адже очевидно, який виклик буде із завершенням воєнних дій і масовим поверненням воїнів додому. Доки є час, слід створити дієвий інструмент та правильно навчитися ним користуватися.
У Всеукраїнській асоціації органів місцевого самоврядування «Українська асоціація районних та обласних рад» підтримують ініціативу Мінветеранів з розбудови офісів помічників ветеранів і уклали з відомством меморандум про співпрацю.
Там зауважують, що успішна інтеграція захисників та захисниць у цивільне життя — один з найголовніших викликів суспільству. І профільне відомство самотужки не впорається з ним повноцінно. Тут мають об’єднатися центральна влада, місцеве самоврядування всіх рівнів, громадські організації й небайдужі люди.
Геннадій КАРПЮК
Закарпаття: Чудове юне покоління українського народу
Учора, 15 липня, відзначався Всесвітній день навичок молоді. Він присвячений тому, як допомогти молоді вистояти в умовах зміни клімату й опанувати навички для отримання гідної роботи.
– Чудова новина полягає в тому, що українська молодь вистояла навіть в умовах важкої війни, яку росія веде дев'ять років! – ділиться думками ректор ужгородської Академії культури і мистецтв, депутатка Закарпатської обласної ради Наталія Шетеля. – Більшість юнаків і дівчат узяли в руки зброю і пішли на фронт, де стоять на смерть у битві за рідну землю, інші – збирають кошти на підтримку ЗСУ, допомагають внутрішньо переміщеним особам, навчаються, працюють, беруть участь у різних конкурсах і змаганнях, завойовують кубки, медалі, призи всіх ґатунків. І їхні навички – це вже приклад для молоді всього світу!
Сучасне молоде покоління українського народу адаптоване до всіх викликів у сучасному мінливому світі та є рушійною силою змін на краще. І це бачить вільний світ.
Нашою молоддю Наталія Шетеля пишається. І впевнена: спільна хоробрість усіх поколінь українців на фронті, спільна звитяжна наша робота у тилу – це велика сила! Разом переможемо!
Василь НИТКА.
На знімку: студенти Академії культури і мистецтв спільно з ректоркою Наталією Шетелею (в центрі) відзначили Всесвітній день навичок молоді.