Як ви вважаєте, чи може ШІ замінити творчу сторону людини?

Авторка: Єлизавета Ніщенко

  Тема штучного інтелекту зараз широко поширена і часто обговорюється, велика кількість людей піднімає її і обговорює його стрімкий розвиток, його наслідки і проблеми дезінформації і, звичайно, у кожного своя думка, коли справа стосується штучного інтелекту. Багато політиків і вчених висловлюються на цю тему, і важко відразу відповісти на такі важливі для нашого майбутнього життя питання, як « Чи може ШІ замінити людей? Чи захоплять роботи наш світ?», тощо.

  Я думаю, що коли мене запитають, чи може штучний інтелект змінити творчий потенціал людини, я виходитиму більше з власних думок, тому що  не настільки обізнана у наукових дослідженнях на цю тему.

  Зараз не можу погодитися, що ШІ може замінити творчий потенціал людини, виходячи з того, що комп’ютеризація не має емоційного інтелекту, який є важливим елементом нашої творчості. Важливо відзначити, що ШІ має багато можливостей у різних сферах, використовуючи потенціал світу в логіці, більш обмежений інтелектуалізм, тому що ШІ базується на вже відомих, а не придуманих даних, які зручні для обробки та різноманітних дій, але Якщо говорити конкретно про креативну сферу, то тут необхідно вдатися до інших характеристик, таких як, емоційність, інтуїція, індивідуальність і комунікабельність, яких штучному інтелекту поки що не вистачає. 

  Під творчим потенціалом людини розуміється її емоційний інтелект, пам'ять, коли, наприклад, письменник пише свою книгу (нехай це буде жанр художньої літератури), часто включається уява, яка є важливим інструментом творчого процесу, придумує нові ситуації, світів, героїв і тому подібне, він також може посилатися на власний досвід і спогади (наприклад, автор дивився фільм про фантастичного героя 5 років тому і запам'ятав його, він може використовувати його, щоб переробити його і додати щось своє ). Сюди ж додаємо емоційність: вигадуючи сюжет, автор також переживає свою написану історію, використовує емоції, щоб правильно висловити свою думку, щоб її відчули й наступні читачі, бо це теж свідчить про якість книжки.

  Художник, який пише картини, вкладає в них свій сенс, час, зусилля та емоції, придумує сюжет і передісторію. Лос-Анджелес може намалювати картину для вас, оскільки можливості в цьому сенсі розширилися та можуть частково замінити замовлених художників (якщо ви можете надати точний опис того, що ви хочете бачити в коробці). Але людський фактор все одно актуальний: коли ви відвідуєте виставку художника, чи хочете ви почути пояснення від самого автора про те, що спонукало його намалювати це, чи краще подивитися на картину, згенеровану Л.А. у якому немає тієї самої пристрасті та зусиль, які доклала людина, а також немає людських емоцій? Це може звучати як пропаганда проти ШІ, але це не так, я просто вважаю, що творчий потенціал та його інструменти важливі в роботі людей, і те, що людина може уявити та повідомити, ШІ поки не може зробити. Усе, що було згадано вище в двох прикладах, показує, що основні елементи, які ШІ ще не може зрівняти з людьми, — це емоційний інтелект, здатність винаходити щось нове, використовувати уяву та пам’ять. У жодному прикладі використання творчого потенціалу людини ШІ не можна повністю замінити. Можна навести мільйони прикладів, перерахувавши безліч професій і робіт, де застосовуються фактори творчості.

  В одній із українських статей я побачила дуже цікаву ідею щодо нашої теми, яка звучала так: «Поки ви мислите нестандартно, жоден штучний інтелект вас не замінить», і я з цим повністю згодна, особливо коли йдеться про сфери креативні: ШІ може обробляти, змінювати, доповнювати, надавати інформацію, але поки що він не може винаходити щось нетрадиційне і нове, що під силу людям, завдяки яким і виникає інформація для таких інтелектів. Ми повинні усвідомлювати, що це лише початок, перший етап розвитку штучного інтелекту, який досить обмежений, і ми повинні готуватися до того, що він стане сильнішим, ефективнішим і спричинить за собою різні наслідки. Можливо навіть штучний інтелект повністю замінить людей і роботи підкорять світ, хто знає? Я точно не можу бути впевнена.

Правила сімейного бізнесу або Як створити міцну і щасливу родину

Авторка: Каріна Кішук

  Нове кохання, пора романтичних зустрічей, початок стосунків дарують радість і надихають. Саме через це більшість подружніх пар сучасності укладають шлюб спонтанно, не маючи жодних конкретних планів на майбутнє. Це рішення часто призводить до неусвідомленого, «стихійного» сімейного життя. Через суперечки й розбіжності партнери втрачають енергію, яку могли би скерувати на взаємну любов. А що, якби кожна пара перед шлюбом створювала стратегію свого подружнього життя подібно до власників бізнесу? 

  Кожен шлюб унікальний, але проблеми в стосунках спільні для всіх. Упоратися з ними здатен будь-хто. Потрібне лише знати, як діяти, і перетворювати нові життєві виклики як завдання, що потребують виконання. 

  Як казав Михайло Литвак: «Стосунки – це не п’ятдесят на п’ятдесят, це сто на сто». 

  Родина – це багатогранний творчий проєкт, над яким слід цілеспрямовано працювати. Вона не виникає сама собою, не стає щасливою й успішною раз і назавжди. Покращення можливе лише завдяки свідомим зусиллям і змінам у стосунках. Члени сім’ї мають бути експертами з сімейних взаємин, архітекторами і дизайнерами свого щастя. 

  Ідеальної «другої половинки», яка раптом з’явиться в житті задля нашого щастя, немає. Як стверджують практичні психологи, це поширений у суспільстві міф. Не варто намагатися побачити в партнерові відповідник власним романтичним ілюзіям, знайти в «дзеркалі» іншої людини власну ідентичність або злитися з нею в очікуванні, що вона порятує, захистить та подбає. Так само неможливо покладатися на думку, що партнер – один на все життя. Він на «тут і зараз» і лишатиметься поруч, якщо ви будете разом розвиватися й рухатися в одному напрямку, любитимете й взаємно поважатимете, будете захоплюватись вашими відмінностями й намагатись з любов’ю задовольняти потреби одне одного.

  У сім’ї головними для подружжя стають потреби батьківства/материнства, матеріальні й емоційні потреби культурного дозвілля, соціальна адаптація та сексуальне задоволення. І чоловік, і жінка однаково потребують близького і довірливого спілкування, взаємної моральної підтримки, спільного дозвілля й бажання бути з обранцем фізично й духовно. Але є дуже важливі нюанси! Коли в парі одне не розуміє прагнень іншого, кохання «буксує». 

  Дуже важливо пізнати одне одного, зрозуміти, на що слід звернути увагу, щоб бути потрібними і цінними. Завжди є ймовірність, що хтось із подружжя цінує те, що для іншого не таке вже й важливе, і навпаки, не надто потребує того, що партнер хоче йому дати. 

  Стосунки, побудовані тільки на одному з трьох важливих компонентів – близькість, пристрасть, вірність – мають найменше шансів вижити. У платонічному коханні людина відчуває близькість і теплоту до іншої, але це не підкріплене фізичним потягом. Захоплення виникає, коли прокидається пристрасть, але без близькості й обов’язків такі стосунки приречені. Порожнє кохання живе лише завдяки обов’язкам.

  Романтичне кохання виникає через поєднання близькості й пристрасті, щире – через пристрасть і обов’язок, а дружня любов – із близькості й обов’язків.

  І лише досконале кохання поєднує всі три компоненти: близькість (симпатію, інтимність, партнерство), пристрасть (закоханість, зацікавлення, фізичний потяг) й обов’язки (відповідальність, відданість, прив’язаність). Щоб досягти такої любові, необхідно конкретними діями доводити свої почуття обранцю, засвідчувати любов, а не просто говорити про неї. 

  Як казав Жильбер Сесброн: «Подружні пари є чотирьох видів: ти і я дорівнює ти; ти і я дорівнює я; ти і я дорівнює ми; ти і я дорівнює ти і я».

  У зрілому коханні неодмінно є зростання та розвиток; стосунки опираються на партнерство й однакову відповідальність; нема поняття «ти мені винен»/ «я тобі винна»; у кожного такий надмір ресурсу, що його без жертовності можна давати партнеру; є збалансований процес взаємообміну ресурсами; обоє партнерів відповідальні за те, що з ними відбувається; партнери домовляються й прописують сімейні правила. 

  У зрілому коханні фраза «Я тебе люблю» означає: «Як добре, що я з повагою до себе і до тебе можу розділити з тобою все те, що для мене важливе! І водночас я змінююся, розвиваюсь, рухаюся вперед. Ти підтримуєш мене під час криз і внутрішніх трансформацій, витримуєш те, що зі мною відбувається. Я також роблю це для тебе, коли ти потребуєш моєї підтримки. І ми весь час міняємося ролями: спершу я опираюся на тебе, потім ти – на мене».

  Брюс Фейлер створив авторський перелік із 80 якостей, що сприяють міцним і щасливим стосункам. Ось деякі з них: азарт, винахідливість, відповідальність, відсутність кордонів, віра, гнучкість, допитливість, досконалість, емоційність, енергійність, життєздатність, запал, захопленість, зростання, креативність, мета, мудре використання ресурсів, мужність, наполегливість, незалежність, позитивність, розмаїття, служіння іншим, спільність, справедливість, уміння дивуватися, унікальність, уява.

  Що таке щастя? Відповідь на це запитання дали вчені з Гарварду. На базі університетської Медичної школи вона провели масштабне дослідження, яке розпочалося в 1938-му році, тривало майже 80 років і охопило понад 700 осіб. Опрацювавши десятки тисяч анкет, дослідники з’ясували три найголовніші секрети щастя - …

  Та хіба щастя – це рецепт пирога, який має чіткий рецепт та пропорції? Щастя – це момент, який ви створюєте разом із коханою людиною. Тож будуйте своє щастя самостійно, не беручи за приклад інших. 

Магія автентичної кухні, сила мрії та зіркові камео: з’явився другий трейлер до фільму «Смак Свободи»

FILM.UA Distribution представила другий трейлер романтичної комедії про високу українську кухню та пошуки своїх справжніх бажань. Дивіться у кіно уже з 7 березня!

Новий трейлер кулінарної love story «Смак Свободи» розкриває історію головної героїні Варі (акторка та блогерка Ірина Кудашова), як понад усе мріє присвятити життя улюбленій справі – кулінарії. На її шляху чимало перешкод, але коли ти щиро чогось прагнеш та маєш сміливість мріяти – усі двері, зрештою, відчиняються.

Життя Варі докорінно змінює дивовижна знахідка – книжка призабутої легенди української кухні Ольги Франко «Перша українська загально-практична кухня». Авторка книги й сама присутня у стрічці – її зіграла легендарна актриса Ірма Вітовська. Творці фільму радилися з нащадками родини Франко щодо спогадів про пані Ольгу, сімейних українських традицій та страв, які готувала майстриня кулінарії. А гастрономічною експерткою фільму стала Маріанна Душар, дослідниця української кухні. «Смак свободи» зображує нашу національну кухню не лише з боку улюблених домашніх смаколиків, але і як справжні витвори високого кулінарного мистецтва.

“Вихід є завжди — це моя улюблена фраза, яка належить моїй героїні Ользі Франко. Окрім того, що ця стрічка десь певною мірою світла, лірична, про мрію та казку, сімейна, для мене вона ще й надзвичайно,  в такому тонкому змісті, патріотична. Не в тому сенсі, в якому це слово часом експлуатують, а, справді, про нашу гордість, нашу памʼять, наше минуле й сьогодення, про те, що ми повинні любити  і поважати себе” - коментує Ірма Вітовська

У камео глядачі також побачать українську співачку кримськотатарського походження, переможницю Євробачення-2016 Джамалу. Вона з’явиться у ролі самої себе у дуже відповідальний момент та стане ще одною чарівною феєю у житті Варі. Крім неї, у епізодах з’являться й інші зірки – шеф-кухар, ведучий шоу «На Ножах» Алекс Якутов, модель, блогерка та телеведуча Вікторія Маремуха, модель і телеведуча Алла Костромічова, а також співак АСАФАТОV.

“Я завжди шукав форму, в яку хотів би запакувати ту чи іншу ідею.  У фільмі "Смак свободи" з цим завданням чудово впоралася авторка сценарію і креативна продюсерка Олена Моренцова. Їй вдалося в легкій, комедійно-фентазійній формі донести такі важливі істини, як любов до власної культури та історії. Я й уявити собі не міг, що такою мовою можна розповісти широкому глядачеві про українську кухню. Професійні актори принесли свої фарби у створення цієї картини. До того ж легко мені було працювати і з камео нашого фільму Джамалою. Я впевнений, якби вона обрала шлях кіноактриси, то і на цьому терені вона досягла б великих успіхів”  - коментує режисер Олександр Березань.

Дивіться «Смак Cвободи» у кіно вже з 7 березня 2024 року!

Фільм створено за підтримки Державного агентства агентства України з питань кіно.

Кінотеатральну дистрибуцію стрічки на території України здійснює FILM.UA Distribution та Kinomania.

Генеральний медіапартнер фільму – телеканал «Новий канал». Офіційний радіопартнер - Наше Радіо.

Інформаційну підтримку фільму здійснюють Elle, PostEat, Кіно24, Український Тиждень.

Генеральний партнер з технічного забезпечення – SPROF Foodservice solutions.

Слідкуйте за новинами проєкту на офіційних сторінках в Instagram та Facebook, на сторінках продакшену Ganza Film у Facebook та Instagram, а також на сторінках дистрибутора FILM.UA Distribution в Instaram та Facebook.

ДОВІДКА

Назва: Смак свободи

Жанр: сімейне кіно, кулінарне фентезі

Виробництво: Ganza Film

Дистрибутор в Україні: FILM.UA Distribution та Кіноманія

Авторки сценарію: Олена Моренцова-Шулик та Олександра Вітязєва

Режисер-постановник: Олександр Березань

Продюсери: Артем Денисов, Віталій Докаленко

Креативна продюсерка: Олена Моренцова-Шулик

Оператор-постановник: Євген Усанов

Композитор: Надія Одесюк

Режисер монтажу: Юрій Чашковський

Художник-постановник: Дмитро Баран

Художники з костюмів: Ольга Дубровська

Художник з гриму: Ольга Ахтарнія

Кастинг-директорка: Олена Артемова

У ролях: Ірина Кудашова, Ірма Вітовська, Костянтин Темляк, Томаш Собчак, Тетяна Малкова, Римма Зюбіна, Віктор Стороженко, Вадим Куценок, Діана Кузьмінова, Світлана Золотько, Павло Лі.

Зіркові камео: Джамала, Алекс Якутов, Вікторія Маремуха, Алла Костромічова, АСАФАТОV

Синопсис:

Молода дівчина – кухар Варя – втрачає роботу, бо її висока кухня нікому не потрібна у придорожньому кафе. Мила, енергійна, дотепна, вона тікає якомога далі від дому у пошуку реалізації! Та неочікувана знахідка – книжка забутої легенди української кухні Ольги Франко – змінює її життя назавжди!

Леонід Коваленко

Обережно-міни!

Авторка: Антоніна Анісімова

  Робота зі знищення мін є надзвичайно важливою та небезпечною справою, особливо в умовах війни або після її завершення. Україна, як і багато інших країн, стикається з проблемою залишків вибухових пристроїв та мін, які загрожують безпеці людей та інфраструктурі.

  Для знищення мін та вибухових пристроїв в Україні зазвичай залучають спеціалізовані державні служби, такі як Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), Військово-цивільна адміністрація,  спільно з іншими державними органами, військовими підрозділами та міжнародними партнерами займаються розмінуванням територій. Ці служби проводять роботу з розмінування територій, знищення небезпечних об'єктів та навчання населення правилам поведінки в умовах небезпеки.

  Україна також співпрацює з міжнародними організаціями, такими як Організація Об'єднаних Націй, Міжнародний Комітет Червоного Хреста та іншими, для отримання допомоги та підтримки у знищенні мін та вибухових пристроїв.

  Проте, проблема залишків вибухових пристроїв є досить серйозною у зоні бойових дій на сході України. Тут діють спеціальні розміновувальні групи, які регулярно проводять роботу з розмінування та знищення мін.

  Україна також має кінологічні служби, які займаються розміновуванням мін та вибухових пристроїв. Кінологічні служби використовують спеціально підготовлених собак, які допомагають виявляти та локалізувати небезпечні предмети на території. Ці кінологічні служби працюють у співпраці з Державною службою України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), військовими підрозділами та іншими органами, що займаються розміновуванням. Вони проводять пошук та розмінування на забруднених мінами територіях. Крім того, кінологічні служби в Україні співпрацюють з міжнародними партнерами та організаціями, які надають підтримку у розміновуванні та попередженні вибухових подій. Команди кінологічних служб в Україні є важливим фактором у системі захисту населення від небезпечних мін та вибухових пристроїв.

  Також в Україні є роботизоване розмінування, для ефективного та безпечного розмінування використовуються роботи-розміновувачі. 

Організація щоденної рутини або Як влаштована звичка

Авторка: Каріна Кішук

 Як змусити себе менше їсти, частіше займатись спортом, ефективніше працювати й почати вести здоровий спосіб життя? Потрібно виробити до цього звичку. Цей процес не є швидким, та й точно не є легким. Проте, що важливіше, це можливо. Яскравим доказом цьому є безліч наукових досліджень та історій успіху реальних людей, які можна запросто знайти у відкритому доступі. 

  Наші звички – добрі чи погані – дуже впливають на наше життя. Подеколи вони можуть навіть змінити наші рішення. Ба більше, вони можуть затьмарити розум і заблокувати здатність адекватно проаналізувати ситуацію. Справа звички: змусити людину діяти так, як вона неодноразово діяла раніше, простіше кажучи, діяти по інерції. От тільки, на жаль, не завжди подібні «фокуси» приводять до хорошого результату. 

 Та, на щастя, звички не формуються раз і назавжди. Їх можна будь-якої миті модифікувати чи повністю змінити. Проблема в тому, що не існує єдиної формули для зміни звички, адже їх – тисячі! Усі люди різні, як і їхні звички, тому кожен потребує особистого підходу до планування процесу відмови від тих чи інших дій. Частково це залежить від того, що кожна звичка людини викликана різними бажаннями. 

 Зміни не завжди відбуваються швидко й легко. Є звички, які легко проаналізувати та трансформувати, є складніші й стійкіші, що потребують тривалого дослідження. Проте, доклавши часу й зусиль, вдасться змінити будь-яку звичку.

 Однією з популярних методик позбавлення звички є так звана зворотна реконструкція звички. Вона допомагає ефективно подолати прості звички (наприклад, смикання волосся, гризіння нігтів, смоктання пальців, моторні чи голосові тіки, заїкання). Однак більш складні звички можуть потребувати інтенсивніших форм зворотної реконструкції звички, таких як когнітивно-поведінкова терапія.

 Однак дещо залишається незмінним: коли виникає звичка, мозок припиняє брати участь в ухваленні деяких рішень. Він більше не витрачає зайвий час на них, а перемикається на інші, більш важливі завдання. Важливо навчитися вміло контролювати свої звички.

 Звички не зникають безслідно. У цьому є свої переваги, адже нам не доводиться щоразу вчитися робити одні й ті самі речі після тривалої перерви. Але є й недолік: мозок не відрізняє погані звички від добрих. Саме тому нам так важко регулярно займатися спортом чи правильно харчуватися, якщо ми звикли лежати на дивані та смакувати тістечка з цукерками.

  Якби не існувало звичок, наш мозок вийшов би з ладу через неможливість опрацьовувати мільйони дрібних деталей щодня. Нам би довелося щоразу задумуватися над тим, як встати з ліжка, почистити зуби, одягтися, відчинити двері та ще над багатьма іншими елементарними діями, що повторюються з дня в день.

 Щоб виробити якусь звичку, достатньо обрати просту вказівку й чітку винагороду. Проте, дослідження довели: щоб звичка закріпилась надовго, ваш мозок повинен очікувати майбутню винагороду, жадати її й прагнути отримати за будь-яку ціну. 

 Здавалося б, виробити звичку, знаючи її «формулу», дуже просто. Набагато складніше її підтримувати й утримувати. Щоб виконати якусь дію, необхідна сила волі, яку потрібно накопичувати протягом дня. Якщо ж вичерпати її на стомливі й виснажливі заняття, то на звичку не залишиться жодної сили, а разом із нею і бажання. Це ще раз доводить, що самодисципліна впливає сильніше на вироблення звички, аніж будь-яка найспокусливіша винагорода.

  Є й інша сторона медалі, пов’язана з нашою психологією. Підсвідоме відчуття, що ми зробили добрий вчинок, позбавляє нас докорів сумління за погану звичку. Хоча, з іншого боку, психологія може стати корисною. Часто небажання виробити нову звичку напряму залежить від страху позбавитись від чогось звичного. У такому випадку в гру вступає невеличка хитрість: щойно ви постараєтесь тим чи іншим способом «замаскувати» нову звичку під давно відому стару, вам буде набагато легше впровадити її в ваше життя.

  Персональні звички – це досить поширене явище, але чи задумувались ви про те, аби набувати нову звичку разом із кимось? Зважаючи на людську природу, ми всі потребуємо спілкування, підтримки близького друга, члена родини тощо. Хоча, якщо вдатися до маленького психологічного трюку, краще спробувати попрацювати над новою корисною звичкою не з найкращим другом, а, наприклад, з подружкою однокласниці, з якою ви познайомились місяць тому на вечірці. Чому? Є декілька причин.

 По-перше, ви перебуватимете в приблизно однакових умовах, пізнаючи одне одного й спільну звичку. При цьому, ви матимете змогу дізнатися щось нове для себе від людини, яка є спеціалістом в іншій галузі, веде відмінний спосіб життя й цікавиться іншими речами. До того ж, ви отримаєте підсвідоме задоволення від того, що змогли не просто допомогти одній людині, а й, можливо, її знайомим, яким вона, теоретично, може розповісти про цікавий та корисний отриманий досвід. 

  Опановувати нові звички можна ще більше масштабно. Наприклад, на масових зібраннях, акціях тощо. Як це працює: люди йдуть подивитись, чим займаються інші; бачать як ті демонструють успіхи в тій чи іншій справі; починають вірити, що теж можуть досягти такого ж успіху; як наслідок, стають на шлях до опанування нової звички.

Як би важко нам не було, ми всі маємо намагатися замінити погані звички хорошими, щоб хоч трохи наблизитися до омріяного ідеалу того, ким ми хочемо стати.

Єгипетські піраміди. Правда про будівництво

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

  Ні для кого не секрет, що одним з найпопулярніших пам'яток та місць для відвідування туристів не тільки в Єгипті, але й в усьому світі є Єгипетські піраміди. Ці місця зачаровують і притягують не лише своїми масштабами, але також своєю захоплюючою історією, вивчати яку можна століттями. Протягом багатьох століть велика Піраміда Хеопса, побудована приблизно 2055 року до нашої ери, була найбільшою спорудою на Землі. Єгипетські піраміди справді вражають нас не лише своїми розмірами, але й чіткою спроектованою формою і практичністю, хочеться нагадати, що ці споруди були створені тисячі століть тому, але й досі зберігаються в кращому вигляді. Говорячи про це зараз дуже хочеться поставити питання: як древнім єгиптянам вдалося побудувати настільки чіткі конструкції, не маючи спеціальних технік, які, наприклад, використовуються при будівництві зараз? Як їм вдалося зберегти це все і досі?

  Як насправді будували Єгипетські піраміди?

  Існує безліч гіпотез щодо цього процесу, причому наука має певну інформацію про місце розташування деяких кар'єрів, про деякі з інструментів, що використовувалися при розробці каменю, при транспортування каменю до будівництва, за допомогою зубил або кирок, тощо. Розбіжності між різними гіпотезами стосуються, в основному, методів доставки та встановлення блоків, а також оцінок термінів будівництва та потреби в робочій силі. Першою людиною, яку зацікавили таємниці будівництва Єгипетських пірамід став Геродот. Так як він був першим, відповідно його гіпотеза про будову була також однією з перших, і полягала вона ось у чому: Хеопс змусив працювати на себе весь єгипетський народ, розділивши його на дві частини. Першим він наказав доставляти до берега Нілу кам'яні блоки з каменоломень, розташованих в Аравійських горах. Інші транспортували їх до підніжжя Лівійських гір. На постійній основі на будівництві працювало близько 100 000 осіб, котрі змінювали один одного кожні 3 місяці. За 10 років нарядженої праці було також побудовано дорогу, якою блоки доставлялися до річки. Геродот писав про те, що єгиптяни піднімали блоки за допомогою дерев'яних домкратів, що нагадують колиски. Ось тільки Геродот записував усе це зі слів грецьких поселенців. Та й про те, як будували великі піраміди за 2000 років, навряд чи знали і самі єгиптяни, але в цілому ця теорія-гіпотеза здається досить правдивою та наближеною до реальності. Цю гіпотезу висунув французький хімік професор Жозеф Давидовіц. Він навіть нібито знайшов рецепт такого бетону у написі на одному із стародавніх стел. Втім, проведені надалі дослідження спростували цю теорію. Геологи і палеонтологи неодноразово зазначали, що блоки були природні, цілісні, оброблені брили.

  Насправді будівництво єгипетських пірамід проходило так: спочатку міжнародна група археологів під керівництвом Ленера виявила папірус, у якому наглядач над 40 робітниками описував цей метод. Розшифровка тексту дала такі знання: спочатку єгиптяни відвели воду від Нілу і проклали через плато Гіза штучні канали. Потім будівельники з'єднали канатами дерев'яні човни, і вже за їх допомогою перевезли блоки майже до підніжжя споруди. За допомогою 3D проектування човна, який доставляв вантаж, ученим вдалося з'ясувати: лише за один рейс стародавні єгиптяни переміщали близько 1 тисячі блоків за сезон розливу річки. Підготовка до будівництва пірамід не займала багато часу: в середньому на весь процес у робітників витрачалося 5 днів.

  Блоки возили по воді на човнах до самої основи піраміди, що будується, по спеціальних каналах. Однак ця знахідка не дала відповіді на всі запитання. У багатьох випадках слідів каналів між кар'єрами та пірамідами не було виявлено. Та й річка була дуже далеко. Виконроб не розкрив і головний секрет: як вирубані вапняні гранітні блоки укладали у піраміду. Як їх піднімали на таку висоту? Гігантські блоки переміщали на спеціальних санях - упевнені вчені. На фесці часів 12 династії було зображено 122 особи, що тягли на санях-волокушах алебастрову статую. А пісок по дорозі працівники поливали водою, що полегшувало ковзання. Так ось, нідерландські фізики з Амстердамського університету експериментальним шляхом підтвердили цю теорію у 2014 році.

  Власне, тепер можна зрозуміти що піраміди будувалися не якимось чарівним чином і майже всьому є своє пояснення. У Стародавньому Єгипті ніколи не існувало гігантів, які б займалися будівництвом цих пірамід, як думали деякі не знаючи всієї правди. А вся правда в тому, що навіть у ті давні часи єгиптяни вигадували план і коригування цих пірамід, не маючи при цьому сучасних інструментів. Своїми знаннями та силами вони побудували те, на що зараз приїжджають милуватися люди з кожного куточка світу, показуючи сучасному світу, що для побудови чогось настільки великого вистачить і власних знань та вмінь.

«СТАРЕ МІСТО. АБО ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВУЛИЦІ»

   У «АРТ-Центрі Камерна сцена ім. Івана Козловського Національної оперети України на вулиці Хрещатик відбулося відкриття виставки Народного художника України, лауреата Шевченківської премії в галузі сучасного образотворчого Мистецтва Валерія Франчука «Старе місто, або історія однієї вулиці».

 

Вернісаж організувала відома талановита видавець та журналістка Світлана Алекс, яка запросила до своєї АРТ-вітальні Альманаху «НАША ЕПОХА» друзів та колег – художників, журналістів, літераторів, поетів, музикантів. За цей рік це вже третій її вернісаж, на якому енергійна пані Світлана Алекс представила поцінувачам сучасного українського мистецтва понад 10 неймовірних професійних картин Валерія Франчука, написаних протягом різного часу. 

   Живописні картини Валерія Франчука були присвячені нашій столиці України місту Києву – найпрекраснішому місту у світу. Декілька робіт були присвячені й іншим містам, у яких перебував художник. Так декілька картин, представлених на вернісажі мають такі назви: «Вид на Дальні печери Лаври», «Андріївський узвіз», «Бастіонна», «Покрова», «УК дворі на Кожум’яках»,  «16 травня (Афіни. Греція), «Древній Тбілісі. Провулок» та інші. В експозиції окрім картин пана Валерія Франчука ще було представлено кілька робіт українських художників В.Ковтуна та С.Довганя. 

   На початку відкриття виставки Валерій Франчук провів екскурсію по своїм картин та розповів історію їх створення. Далі Світлана Алекс вже зі сцени розповіла присутнім про художника та запросила його безпосередньо до слова. Після виступу пана Валерія вже вітали його з яскравими урочистими виступами друзі та колеги Сергій Коміссаров, Андрій Кулагін, Олексій Кулебаба, Наталія Васильєва, Вячеслав Рудник та інші. Родзинкою свята стало поетичне привітання у віршах молодої чарівної поетеси Маріко (Марії Саулко), яка стала окрасою того творчого вечора, створивши надзвичайну ауру присутнім, завороживши їх глибокими віршами.      

Леонід Коваленко

Фото: Сергія Коміссарова

          Леоніда Коваленка