Сприймайте всіх людей в своєму житті як вчителів. Будь-які слова та дії вчать вас чомусь

Авторка: Валентина Ліскевич

  Насправді, ця тема дуже спірна, адже, взаємодіючи з різними людьми, ми не завжди відразу розуміємо, чому вони можуть нас навчити, у більшості «вчити когось» автоматично дорівнює «дізнатися нову інформацію, яку до цього ніколи не знав», ми сприймаємо це все як чийсь життєвий досвід, прожитий урок, на основі яких ми можемо простежити паралель між нашим життям і схожими ситуаціями і зробити певні висновки, якщо це розшифрування сприймати як позначення «вчитель», то зрозуміти і ставитись до них відповідно дуже не складно, але сьогодні йтиметься про інший бік цього поняття.

  Розглянемо на прикладі: у вас є хороший друг чи приятель і, відбувається ситуація, що в момент, коли вам потрібна була якась допомога, опора пов'язана з цією людиною, вона не змогла її надати, ви розчарувалися, образилися, у вас зник настрій робити ті чи інші речі і, ймовірно, ви з вашим приятелем могли посваритися і, в кінцевому підсумку, ви не 

зробили те, що хотіли зробити, або, навпаки, ви зробили те, що хотіли, але без допомоги цієї людини.

  У моменті це виглядає так, ніби людина вам казала, що ви можете на неї покластися, але в кінці виходить, що ви самі впоралися і, здавалося б, чому може навчити цю людину в такій ситуації, вона просто не змогла допомогти.

  Насправді, він вам уже допоміг, тому що через час ви зрозумієте те, чого він вас навчив, зіткнувшись зі схожою ситуацією або з цією ж людиною, або з іншими, не можна передбачити яка з ситуацій стане кінцевою, де ви зрозумієте сенс всіх інших.

  Зрештою, ви розумієте, що ви можете впоратися і один, вам не потрібна жодна підтримка, допомога, опора саме в цьому життєвому аспекті в якихось справах, ви можете впоратися самостійно. І дуже важливо розуміти, що так, до цієї думки прийшли ви самі, але підштовхнула і наставила на цей шлях саме ця людина, важливо зрозуміти і зловити цей момент, що насправді людина просто зробила або сказала те, як вона думала чи хотіла в той момент, але ви винесли з цього величезний урок і, дивлячись вже на інші схожі чи ні ситуації, негативні або позитивні з іншими людьми або з цією ж людиною, якщо вам сказали щось не дуже приємне і ви сприйняли це якось негативно, потім згодом ви зрозумієте, що тоді  сказали неприємно і після цього ви почали робити ось так, тобто це було поштовхом, якоюсь  точкою неповернення, коли ви дійсно почали робити що-небудь, саме завдяки цьому моменту,  завдяки тому, що саме ця людина в цей час саме це вам сказала і, насправді, набагато легше  стає жити, коли ви сприймаєте людей як вчителів, як людей які дадуть вам щось нове, і, не важливо, буде це позитивним чи негативним, добре це на вас позначиться чи ні .

  Важливо зрозуміти, що так треба ставитись до всіх людей, яких ми знаємо і не знаємо, 

кожен із нас дає іншим щось нове.

  Нічого не відбувається в цьому житті просто так, усьому є причина і все має сенс і дуже  важливо пам'ятати, що все це має наслідки.

  Головне навчитися це все помічати і розуміти, тому що поки ви не почнете це робити, ви не зрозумієте і не відчуєте вашого зростання і ваших змін, все вимірюється в порівнянні.

Театр - це не нудно, це прекрасно!

Інтерв'ю записала:

Аліна Музира

 Рада представити Вам інтерв'ю у студентки Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, Марії Мінієвої.

https://www.instagram.com/p/Cx7PyTatedx/?igsh=YmdneW5ham43ODYw

  Вона не здалася після першої невдачі під час вступу до Університету імені Карпенка-Карого. Її мрія про акторську майстерність була сильнішою за будь-які перешкоди. Тому, провчившись рік у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, вона знову спробувала й цього разу досягла успіху.

  Марія - студентка, яка вже має досвід зйомок у кіно. Незважаючи на те, що зніматися на першому курсі в її університеті не дуже поширено, їй пощастило отримати роль у відомому українському серіалі "Сліпа". Також вона приймала участь в виставі "Спасіння" під час навчання в НАКККіМ.

- До повномасштабного вторгнення в Україну існувала ситуація, коли в українські проекти (серіали, фільми) часто запрошували акторів з росії.

Як ви думаєте, чому? Це був синдром меншовартості чи, можливо, справа дійсно в акторській грі?

- На мою думку, тут мав місце комплекс меншовартості. Але, мені здається, що російських акторів запрошували просто тому, що вони більш впізнавані на нашій території. Їх знають і наші люди, і їхні, а це дає можливість охопити більшу аудиторію і зібрати більші касові збори. На жаль, через це наші українські актори не мали великої можливості для розвитку.

- А взагалі, як ви бачите майбутнє українського кінематографу?

- Звісно, мені б дуже хотілося сподіватися, що воно буде розвиватися стрімко! Що, можливо, якісь західні партнери будуть долучатися до розвитку нашого кіно. Але зараз, вже навіть під час війни, ми можемо побачити дуже багато українських проектів: дуже якісних, дуже цікавих, де грають чудові актори. Режисери цих фільмів теж чудові, і тому я думаю, що якщо навіть під час війни ми здатні створювати якісні продукти, то й після, я думаю, нас чекає чудове майбутнє в цьому, в цій сфері.

- Чи є якісь роботи, які ви виділили для себе саме за останні роки?

- Мені запам'ятався фільм, який дуже актуальний зараз, це "Щедрик". Це українсько-польський фільм, і він описує події Другої світової війни та сім'ї, яка під час цих всіх подій, під час радянської окупації, а потім німецької окупації, надала притулок у себе різним дітеям, в тому числі євреям. Мені цей фільм дуже сильно запав у душу, тому що він торкається подій, які відбуваються зараз, і це дуже все відгукується. Фільм знятий неймовірно, акторська гра на висоті, тому я вам дуже раджу подивитися цей фільм, особливо під час різдвяних свят, тому що все ж таки мова йде про "Щедрик", який є нашою українською спадщиною. Я думаю, кожен українець має пишатися цим. Тому раджу.

- Хто для Вас є взірцем серед акторів театру, ким Ви захоплюєтеся?

- Ну, звісно, це моя майстриня Наталя Костянтинівна Доля, народна артистка України, провідна акторка Національного академічного театру імені Лесі Українки. Ось вона для мене приклад, мабуть, номер один, тому що вона моя наставниця, і те, як вона нас навчає, дуже мені відгукується. Також мені подобається театральна акторка театру Франка, Тетяна Міхіна. Я дивилася з нею дві вистави: "Украдене щастя" і «Трамвай “Бажання”». Її гра дійсно запала мені в душу. Вона змусила мене проживати історію її героїні разом з нею.

- Більшість людей, які йдуть на акторство, уявляють себе саме в кіно?

- Не завжди. Серед моїх одногрупників дуже багато людей, які бачать себе лише у театрі. Я насправді цього сама не очікувала. Я думала, що все ж таки більшість буде орієнтуватись на кіно, але дуже багато людей бачать себе саме в театрі, обожнюють лише театр і просто не уявляють себе на знімальному майданчику.

- А як ти можеш описати людей, які думають що театр це нудно?

- Це люди недосвідчені, з обмеженим кругозором, не можуть сфокусувати свою увагу на емоціях інших, хоча б на 2-3 години.

  Хоча, це справді важко. Враховуючи наші сучасні реалії. Якщо брати наприклад TikTok, коли кожне відео там, це доза допаміну. Мені самій інколи складно сконцентрувати свою увагу на двогодинному фільмі.

  Я не кожен день ходжу в театр, в мене не кожен день є ресурс, бажання прийти в театр, подивитись виставу, щось зрозуміти, щось проаналізувати.

  Але вистави розраховані на те, щоб наштовхнути глядачів на роздуми, змусити задуматись, переосмислити.

- Як ви бачите майбутнє українського театру? Яким Ви його уявляєте?

- Зараз дійсно спостерігається зростання зацікавленості людей у театрі. Це пов'язано з популяризацією вистав у TikTok, що, безсумнівно, робить театри більш медійними та доступними.

  Однак існує й певна проблема: люди приходять на вистави, щоб бути в тренді, не намагаючись дійсно їх зрозуміти. Вони публікують сторіс в Instagram та TikTok: «Ой, я нещодавно сходив на виставу "Конотопська відьма". Це було чудово! Також відвідав виставу Івана Уривського». Зараз по пану Уривському взагалі сходять з розуму в соц. мережах. Нещодавно у нього була прем'єра вистави "Марія Стюарт". Ще не було афіш, акторського складу, нічого, але квитки були продані вже в січні.

  З одного боку, це добре, адже завдяки TikTok театр стає популярнішим. Вистави потрапляють до рекомендацій, охоплюючи ширшу аудиторію, особливо молодь.

  З іншого боку, таке поверхове ставлення може призвести до нещирого сприйняття театру. Деякі глядачі не готові до аналізу та роздумів, їм важливо лише бути "в темі".

- Маріє, яких режисерів ви можете порадити?

- Давид Петросян: Його вистави вражають глядачів. Наприклад, “Отелло” у театрі Лесі Українки, де головну роль грає Наталя Доля, а також “Земля” у театрі Франка та вистава “Процес” на Подолі.

  Дмитро Богомазов: Ще один талановитий режисер. Його вистави у Франка можна вважати провідними. Зокрема, “Украдене щастя” та “Співай, Лоло, співай”.

  Кирило Кашліков: Художній керівник театру Лесі та режисер. Його вистава “Загадкове нічне вбивство собаки” — це мистецтво в чистому вигляді. Також варто подивитися “Каліку з острову Інішмаа".

  Євген Щербань: Молодий режисер, який вас вразить. Його вистава “Фальшивка” у театрі Лесі Українки — це щось особливе.

- Як обрати виставу для перегляду?

- Це залежить від вашого настрою. Можливо, ви хочете подивитися комедію або щось сумне. Також є вистави у жанрі театру абсурду. Якщо ви хочете познайомитися з класикою, рекомендую вибрати виставу за творами Шекспіра, наприклад, “Ромео і Джульєта” або “Отелло”. Якщо це комедія, то, можливо вам сподобається вистава “Номер 13”. Я також рекомендую подивитися мюзикл “Співай, Лоло, співай”.

  Дуже приємно дивитись на “Декамерон” що показують в молодому театрі. Це студенти четвертого курсу. Також вони влаштовують виставу “Кабаре”.

  Ще «Трамвай “Бажання”» якраз таки Уривського. Вона змусить задуматись про жіночу долю.

- Щоб б ти хотіла досягти цим інтерв'ю?

- Ну, звісно, хотілося б, щоб люди дійсно зацікавилися театром, а не просто "відсиділи" виставу. Важливо, щоб була оцінена робота акторів, режисерів і всіх, хто працює над виставою: костюмерів, декораторів, сценографів, режисерів по світлу і звуку, драматургів, які написали п'єсу. Це величезна праця і творчість. Процес створення сам по собі дуже заряджає, але отримувати відгуки від глядачів – це заряджає подвійно. Театр – це не нудно, це прекрасно!

Переклад на англійську мову

Translation in English

Theatre is not boring, it's wonderful!

I am pleased to present you an interview with Maria Minieva, a student of the Ivan Karpenko-Karyi National University of Theatre, Cinema and Television in Kyiv.

She didn't give up after her first failure when applying to Karpenko-Karyi University. Her dream of becoming an actor was stronger than any obstacles. So, after studying for a year at the National Academy of Management Personnel of Culture and Arts, she tried again and this time succeeded.

Maria is a student who has experience in filming. While being an actor in the first year of studing is not very common, she was lucky enough to get a role in the famous Ukrainian TV series called “The Blind”. She has also starred in the play "Salvation" while studying at NAKKKiM [National Academy of Management Personnel of Culture and Arts].

- Before the full-scale invasion of Ukraine, there was a situation when actors from Russia were often invited to Ukrainian projects (TV series, films). Why do you think this was? Was it an inferiority syndrome or was it really about acting?

- In my opinion, there was an inferiority complex here. But I think that Russian actors were invited simply because they are more recognizable in Ukraine. Both Ukrainians and Russians know them, and this makes it possible to reach a larger audience and make more box office.

Unfortunately, because of this, our Ukrainian actors didn’t have an opportunity to develop.

- In general, how do you see the future of Ukrainian cinema?

- Of course, I would like to hope that it will develop rapidly! That perhaps some Western partners would be involved in the development of our cinema. But now, even during the war, we can see a lot of Ukrainian projects: high-quality and interesting ones with great actors. The directors of these films are also great, and so I think that if we are able to create high-quality products even during the war, then I think we will have a great future in this field.

- Are there any works that you have highlighted for yourself in recent years?

- I remember a movie that is very relevant now, “Shchedryk” [A name of the Christmas song known in the English-speaking countries as “Carol of the Bells”]. This is a Ukrainian-Polish film, and it describes the events of the Second World War and a family that took in various children, including Jews, during all these events, during the Soviet occupation and then the German occupation. This movie touched me very deeply because it relates to the events that are happening now, and it resonates with me. The movie is incredibly well produced, the acting is top notch, so I strongly advise you to watch this movie, especially during the Christmas holidays, because it is about “Shchedryk”, which is our Ukrainian heritage. I think every Ukrainian should be proud of it. That's why I recommend it.

- Who are your role models among theatre actors, whom do you admire?

- Of course, this is my master, Natalia Konstiantynivna Dolia, People's Artist of Ukraine, leading actress of the Lesia Ukrainka National Academic Theatre. She is probably the number one example for me, because she is my mentor, and the way she teaches us appeals to me very much. I also like the theatre actress from the Ivan Franko Theatre, Tetiana Mikhina. I have watched her two performances: "Stolen Happiness” and “A Streetcar Named “Desire””. Her performance really sank into my soul. She made me walk through her character's story with her.

- Do most people who go into acting imagine acting in movies?

- Not always. Among my groupmates, there are a lot of people who see themselves only in theatre. I didn't really expect this myself. I thought that the majority would be oriented towards cinema, but a lot of people see themselves in theatre, adore only theatre, and simply cannot imagine themselves on a movie set.

- How can you describe people who think that theatre is boring?

- These people are inexperienced, with a narrow mindset, unable to focus their attention on the emotions of others, at least for 2-3 hours. Although, it's really hard. Given our modern realities.

If you take TikTok, for example, when every video there is a dose of dopamine. Sometimes it's hard for me to focus my attention on a two-hour movie too.

I don't go to the theatre every day, I don't have the energy and the desire to come to the theatre, watch a play, understand something, analyze something. But the performances are designed to provoke the audience to reflect, to make them think, to reconsider something.

- How do you see the future of Ukrainian theatre? How do you envision it?

- Nowadays, there is indeed an increase in people's interest in theatre. It is connected with the popularization of performances on TikTok, which undoubtedly makes theatres more popular and accessible.

However, there is also a problem: people come to performances to be in trend without really trying to understand the play. They post stories on Instagram and TikTok: "Oh, I recently went to see “The Witch of Konotop”. It was great! I also attended a performance by Ivan Uryvskyi”.

Right now, people are going crazy for Mr. Uryvskyi on social media. He has recently presented the play “Maria Stewart”. There were no posters, no cast, nothing, but the tickets were sold out in January.

On the one hand, this is good, because thanks to TikTok, the theatre is becoming more popular. The plays are getting promoted and recommended to the wider audience, especially young people.

However, such a shallow attitude can lead to insincere perception of the theatre. Some viewers are not ready for analysis and reflection, they just want to stay on topic.

- Maria, which directors can you recommend?

- Davyd Petrosian - his performances impress the audience. For example,"Othello" at the Lesia Ukrainka National Academic Theatre, where Natalia Dolia plays the main role, as well as "Earth" at the Ivan Franko Theatre and "The Process" at Podil Theatre.

Dmytro Bogomazov - another talented director. His performances at the Ivan Franko Theatre can be considered to be leading. In particular, “The Stolen Happiness” and "Sing, Lola, Sing".

Kyrylo Kashlikov - artistic director of the Lesia Ukrainka National Theatre and director. His play "The Mysterious Night Murder of a Dog" is art in its purest form. You should also watch “The Cripple of Inishmaan Island”.

Yevhen Shcherban - a young director who will amaze you. His play "Fake" at the Lesia Ukrainka Theatre is something special.

- How do you choose a play to watch?

- It depends on your mood. Maybe you want to see a comedy or something sad. There are also performances in the absurd genre. If you want to get acquainted with the classics, I recommend choosing a performance based on Shakespeare's works, for example, "Romeo and

Juliet" or "Othello". If it's a comedy, you might like the play "Number

13". I also recommend watching the musical "Sing, Lola, Sing".

It's a great pleasure to watch "Decameron" in the Young Theatre. It's performed by the fourth-year students. They also put on a performance of “Cabaret”. Also, “A Streetcar Named Desire” by Uryvskyi. It will make you think about women's fate.

- What would you like to achieve with this interview?

- Well, of course, I would like people to become really interested in theatre, and not just sit through a performance. It is important that the work of actors, directors and everyone who works on a performance is appreciated: costumers, set designers, scenographers, lighting and sound directors and playwrights. It's a lot of work and creativity. The process of creation is very energizing in itself, but receiving feedback

from the audience is twice as energizing. Theatre is not boring, it's wonderful!

«Королівський шлях українських парфумів в Замку-музеї «Радомисль»

  31 травня на Житомирщині в Замку-Музеї Радомисль/ Radomysl Castle-Museum міста Радомишль  відбулася презентація дегустаційного туру українських парфумів «Королівський шлях українських парфумів в Замку-музеї «Радомисль».

 

Гості цього заходу, журналісти, мали можливість познайомитися з історією, культурою та сучасним станом української парфумерної галузі, продегустувати унікальні авторські аромати від сучасних українських парфумерів та поспілкуватися з ними. 

  На початку презентації Українського дегустаційного парфумерного туру до всіх учасників з привітальним словом звернулася засновниця Замку-Музеї Радомисль  відома лікарка та громадська діячка, Народний депутат України VIII скликання у Верховна Рада України Ольга Богомолець. Вона не змогла прибути на захід, а тому всіх привітала через онлайн: «Війна, обстріли, страх і сум - щодня. Та десь потрібно брати сили, аби пережити цей складний час, допомагати нашим захисникам, оберігати наших близьких, і, звісно, перемагати. Тому позитивні емоції, теплі спогади, які підзаряджають нас енергією, набувають особливого сенсу. А ніщо так не пробуджує спогади й емоції, як приємний запах. От буває – відчуєте аромат, і одразу перед очима стане картина. Запах дитинства, запах кави на літньому відпочинку, запах роботи, запах квітів і саду, запах першого кохання. Так і формується наша пам’ять! Тому парфуми – це дещо значно більше, ніж стильний аксесуар. Тому наш захід - особливий  Дуже шкода, що сьогодні не змогла бути присутня у замку-музеї особисто. Та все одно – дуже вдячна усім учасникам і гостям, спонсорам та інформаційним партнерам за те, що наш захід відбувся! Ну і звісно, вдячна Збройним Силам України за те, що захищають нам, даючи можливість жити, радіти, наближати перемогу й іноді відпочивати душею!»

  Гостям заходу – пресі, блогерам, представникам туристичної галузі та лідерам думок з різних сфер діяльності організатори представили 7 талановитих українських авторів, які створюють майбутнє автентичної, саме української парфумерії з її особливими нотами, асоціаціями, натхненними нашою природою, історією, відчуттями та спогадами:

* Ася Волянська - @volya_parfum 

* Альона Штефан - ALLURE Parfume @allureparfums_ua

* Вікторія Сімич - EssenseByVita @simich.viktoriia

* Дмитро Ципердюк - "Frank Chugaiister"

* Ксандра Осініна - "Чар-зілля" @4ar.zillya @char_zillya.parfums 

* МАКС ТАБАЧУК @longhairedmax

* Юлія Манойло - MANOLI @manoliperfumes

  Українські парфумери в рамках Українського дегустаційного парфумерного туру презентували свої парфуми, розповіли про них та наддали можливість їх продегустувати. 

  Знайомство гостей з Українським дегустаційним парфумерним туром показало, як він організований, які переваги пропонує для тих хто має тури; екскурс в історію національної парфумерної галузі (його традиції та сучасні тренди; які парфуми виробляються в Україні та практичні поради як їх обрати; дегустація найкращих зразків). 

  Унікальністю парфумерного туру «Королівський шлях українських парфумів в Замку-музеї «Радомисль» та його послуги полягають в тому, що тільки в Замку-Музеї Радомисль можна придбати парфуми цих авторів і замовити послугу дегустації в романтичній атмосфері замку, з келихом українського вина після якої ви отрмаєте в подарунок парфум, що сподобався.

  Окрім цього в рамках парфумерного туру всім гостям було проведено екскурсію Музеєм української домашньої ікони ХVІІ-ХХст, який є єдиним у світі приватним музеєм домашніх ікон і старожитностей та найбільшим музеєм ікон у Східній Європі. Музей створений Ольгою Богомолець, яка за 15 років зібрала понад 5000 ікон.  Екскурсію музеєм безпосередньо провів директор музею Юрій Рудницький, який розповів багато цікавої інформації про ікони. 

  Ще були екскурсії безпосередньо ландшафтним парком замку та екскурсія  відновленою Папірнею, де архітектор та проектант замку Віктор Григорович Москалець провів майстер-клас з ручного виготовлення паперу, аналогічному тому,  на якому 400 років тому православні монахи друкували свої перші книги. Пан Віктор відродив славні традиції «папірні» Києво-Печерської Лаври. Фабрика з виробництва паперу має все обладнання, яке використовувалося у столітті, а також друкарський верстат для нанесення тексту на готові аркуші.

  Свого часу на місці замку знаходилася відома з хронік Радомишльська папірня, зведена між 1612 і 1615 рр. за наказом архімандрита Києво-Печерської лаври Єлисея Плетенецького (між 1550 і 1554—1624).

Леонід Коваленко

Життя на потім

Авторка: Валентина Ліскевич

Спілкуючись з великою кількістю людей, я помітила, що багатьом притаманна така якість, як відкладення свого життя на потім.

Спробуйте поспостерігати за розповідями своїх знайомих про речі які вони дуже хочуть зробити, але ніяк щось не виходить, вірогідність того, що ви почуєте у відповідь щось типу: «Ось я зараз багато попрацюю, а через рік чи два вже буду купувати те, що хочу, а не те, що необхідно.», «Ось зараз схудну і тоді буду одягати ті речі, які мені подобаються.», «Я спочатку побудую кар’єру, а потім почну піклуватись про своє здоров’я.».

Можливо в цих словах ви згадаєте і свої такі вирази чи думки. 

Ті, хто відкладає своє життя на потім так впевнено кажуть, що в них ще буде час, чомусь ніхто не замислюється над тим, що час швидко плине і, що ніхто і ніщо не дає вам гарантію, що завтра взагалі буде. Так, це звучить лячно, але це життя і воно таке є, якщо весь час чекати «ідеального» моменту, то він може і зовсім не статися, і в кінці ви залишитесь з вигорянням, з нездійсненими мріями, недомовленими словами. 

З часом ви прийдете до думки «А чи варто воно того було? Чи хотів я мати такий результат насправді? Чи про таке я мріяв?» і найгірше, що ви зрозумієте, що ви і не хотіли цього насправді так сильно, що роки очікування «ідеального» моменту затьмарили насолоду від результату. 

Не чекайте «ідеального» часу, живіть, любіть, творіть, кажіть людям яких ви кохаєте про те як багато вони для вас значать, «ідеальності» як такої не існує, є лише ви та ваше життя і ЦЕ – найголовніше!

«За сімома замками»: чому шкідливо тримати все в собі та як із цим впоратись

Авторка: Олеся Заболотня

 Здається, що в запитанні "Ти як?" немає нічого особливого, але інколи воно дійсно може комусь трохи покращити життя. У час, коли кожний живе в стресі, то просто дізнатися як у близької людини йдуть справи чи добре вона себе почуває – вже покаже їй, що про неї піклуються. Часто ми все тримаємо все в собі, не показуючи цього, відштовхуючи інших, поринаючи в роботу, аби далі придушувати власні емоції. Але все ж в якийсь момент вони все одно поглинають нас.

  Приховування власних емоцій суспільством вважається «силою», адже таким чином ми не показуємо власну «слабкість». Але психологи і вчені скажуть наскільки це насправді шкідливо. І все ж чому ми робимо так, знаючи про негативні наслідки? Причин для цього багато, але ось основні з них:

- Емоції – прояв слабкості.

- Страх комусь нашкодити.

- Страх бути використаним, особливо якщо вже таке ставалось колись.

- Виховання батьків (наприклад у дитинстві людині не давали можливості висловити свої емоції чи навіть могли бити за це).

 Нормальний психологічний стан людини так само важливий і незадовільний стан може впливати на загальний: зриви на невинних людях, близькі почнуть дивуватися, чому ви їм не довіряєте, втрата здатності підтримати діалог з іншими людьми. Також можливим наслідком скоріш за все стане проста емоційна виснаженість.

 Звичайно, якщо людина почуває себе зовсім зле виходом із ситуації буде консультація психолога. Є й інші способи:

- Помічати емоції в моменті

- Якщо сумно і хочеться плакати та маєте таку можливість, то краще зробити це зараз. Якщо щось дратує – побийте подушку. Якщо апатія – дайте собі трохи часу на відпочинок.

- Приймати свої емоції.

Цей пункт доповнює попередній. Не варто придушувати себе, а сказати: «Те, що мені сумно – нормально. Всі це можуть відчути й це не слабкість». Саме прийняття дозволяє нам потім проживати момент і знайти розв'язання проблеми.

-Прожити конструктивно.

Простими словами, не завдавати шкоди собі чи іншим. Наприклад злість можна направити в пробіжку, терапію чи щось ще. Зробити це «екологічно».

 Головне для кожного з нас, що емоції – складова кожного з нас і дозволяти собі прожити такі моменти. Але аж ніяк не тримати в собі.

У Музеї просто неба відкрито відновлений старовинний 100-річний вітряк з Херсонщини та «Музею Їжі від родини брендів МХП»

 

  У Міжнародний день музеїв (18 травня 2024 року) в Києві у Національному музеї народної архітектури та побуту України урочисто відкрили відреставрований унікальний старовинний вітряк родом з Херсонщини. 

  Урочиста подія відбулася за участі т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України Ростислава Карандєєва, голови Наглядової ради БФ “МХП-Громаді” Юрія Мельника, генерального директора Національного музею народної архітектури та побуту України (НМНАПУ) Оксани Повякель. 

  Унікальний вітряк був створений у кінці ХІХ – на початку ХХ століття в с. Олександрівка. У 1973 році вітряк перевезли до Національного музею архітектури та побуту України, де планувалося його встановлення. Однак, привезені частини так і не стали повноцінною конструкцією і тому вітряк чекав на ремонт більше 50 років. У 2023-24 роках за підтримки Благодійного фонду “МХП-Громаді” відбулася реставраційні роботи цього вітряка. 

  Під час відкриття вітряка почесні гості у своїх виступах зазначили:

  “У період, коли ворог намагається нас знищити як народ, стерти нашу ідентичність, особливо цінними стають такі проєкти як відновлення автентичних споруд, підтримка музеїв, дослідження нашої історії. Адже це все формує нас як українців, як націю, яка бореться і стоїть за своє”, – коментував Ростислав Карандєєв, т.в.о. міністра культури та інформаційної політики України.

  “Для компанії МХП підтримка культурних проєктів важлива тим, що це - про збереження цінностей, сенсів, традицій. Сьогодні наші військові виборюють право українців на життя, на власні сенси, свободу і вибір. Культура є важливим фактором в цій боротьбі. Тому сьогодні відкривати цей млин ще символічніше. Цей вітряк – символ стійкості української культури, яка перемогла радянський період і переможе у війні з російською агресією”, – додав Юрій Мельник, голова Наглядової ради БФ “МХП-Громаді”.

 А генеральна директорка Національного музею народної архітектури та побуту України (НМНАПУ) Оксана Повякель під час виступу сказала: 

 “Національний музей народної архітектури та побуту України є відображенням України в мініатюрі. І той факт, що саме у нас на території відроджується Херсонщина (територія, на яку постійно зазіхає загарбник), дає надію на відновлення її в масштабах країни. Вітряк має форму та механізми, притаманні саме Херсонщині. Його дах тим-то й унікальний, що має форму перевернутого човна, адже родом із морських країв, що відчувається при першому ж погляді на нього”.

 За рік реставраційних робіт за підтримки БФ “МХП-Громаді” вдалося зробити ґрунтовне дослідження стану об’єкта; розчищення території навколо вітряка та схилу; збудувати охоронну стіну; укріпити фундамент; згідно з кресленнями, які розробили ще у 1973-му інженер А. Тютюнник та технік В. Марчук, виготовити та встановити дубові дах і лопаті, а також відтворити автентичний робочий механізм завдяки збереженим кресленням одного із творців музею, відомого українського архітектора Леоніда Прибєги; облаштувати територію навколо вітряка.

  Відродження вітряка стало черговим етапом реалізації державної програми в межах підписаного Меморандуму про співпрацю між Міністерством культури та інформаційної політики України міжнародної компанії МХП щодо консолідації зусиль для відродження Національного музею архітектури та побуту України від 27 липня 2021 року. Торік, попри обстріли та вимкнення електрики, вдалося закінчити будівництво оновленого центрального входу в музей і одразу вирішено реконструювати вітряк з Херсонщини.

 Після відкриття всі відвідувачі Музею просто неба могли оглянути вітряк як зовні, так і всередині, піднятися на другий поверх та побачити робочий механізм для помелу зерна.

 В рамках цього заходу другою частиною урочистостей вілбулося відкриття  на Співочому полі музею просто неба «Музею Їжі від родини брендів МХП» та виступ відомого українського гурту «KOZAK SYSTEM», який створив народний гімн України  «Українське Сонце зійшло».  

  Під час відкриття музею всі гості, які завітали на це дійство могли придбати та насолодитись продукцією смачного фудкорта від брендів МХП": «Наша Ряба», «Апетитна», мережі магазинів «М‘ясомаркет», Döner Maркет, Супер Філео та більше дізнатися про культуру та історію їжі в Україні. Окрім цього в рамках заходу відвідувачі музею могли побачити та безпосередньо взяти участь в:  

- «Супер ШефеО» з Аліком Мкртчяном.

- майстер-класі з приготування борщу.

- кулінарних майстер-класах від шеф-кухарів Аліка Мкртчяна та Ірини Рудневської;

- кулінарниому батлі «Супер ШефеО» з Аліком Мкртчяном;

 Також на гостей  чекало багато квізів, розіграшів подарунків, виступів народних колективів та цікава виставка переможців грантових конкурсів «Роби своє» та «Час діяти, Україно» від Фонд "МХП-Громаді".

 А наступного дня 19 травня на Співочому полі в межах «Музею їжі» за участі засновника «Національного реєстру рекордів України» Валентина Щербачова відбулося фіксування встановлення Рекорду України у номінації «Найбільша кількість гомілок, приготовлених на одній локації» від «Наша Ряба» та шеф-кухаря, креативного директора кулінарного напряму МХП Аліка Мкртчяна. Всі відвідувачі музею та гості заходу могли спостерігати, як на 30 мангалах рум’янились 3949  курячих гомілок та поласувати ними.

Інформаційна довідка про реставрований вітряк з Херсонщини

ПРО ВІТРЯК

Вітряку понад 100 років. Орієнтовно був зведений у кінці ХІХ – на початку ХХ століття в с. Олександрівка на Херсонщині. Ця господарська споруда є зразком народної архітектури Півдня України, відображає типологію та регіональні особливості традиційних механізованих вітряних млинарських споруд України ХІХ ст.

  За типом побудови це шатровий вітряк, що має поворотний верх та нерухомий круглий корпус, звужений доверху, зведений із місцевого каменю-вапняку на вапняному розчині. Дах складної унікальної форми у вигляді перевернутого човна із дубових дошок - саме така будова вітряків притаманна морським місцевостям. Вітряк має чотири лопаті, двоповерховий. На першому поверсі – комора для зберігання зерна та борошна, на другому – жорна, які веретеном і «баклушею» зв’язані з колесом на валу, розміщеному в просторі даху.

ІСТОРІЯ ДОСЛІДЖЕННЯ ТА ШЛЯХ ВІДНОВЛЕННЯ

  У 1973 році під час експедиційного  обстеження шатрового вітряка в с. Олександрівка Білозерського району Херсонської області архітектором Прибєгою Л.В., інженером Тютюнником А.М. та техніком Марчуком В.А. було встановлено його незадовільний стан: поворотна рама потребувала 40% заміни, дах (із п’яти кружал) і покрівля даху (із соснових дошок) мали бути повністю замінені, крила майже не збереглися. Стіни та фундамент, виконані із місцевого каменю-вапняку на вапняному розчині перевезенню не підлягали. Тому було прийняте рішення здійснити реконструкцію вітряка у Музеї та використати механізм, який зберігся в задовільному стані. 

  Для цього та ж експертна група у 1974 році розробила проєкт реставрації вітряка згідно з обмірними кресленнями. Ці матеріали зберігаються в архіві Національного музею архітектури та побуту України. Тоді ж на території музею був зведений каркас вітряка із каменю-вапняку.

ЗАКІНЧЕННЯ РЕКОНСТРУКЦІЇ

  І лише у 2023 - 2024 роках за підтримки Благодійного фонду “МХП-Громаді” вдалося відновити та завершити реставрацію цього вітряка.

 Розробку проєкту реставрації та реконструкції очолили Олег Волосовський та Лофт Бюро. Було проведено дослідження архівних креслень команди творців музею, розроблений пакет робочої документації: 3д моделі та візуалізації, детальні креслення, що базувалися на архівних даних.

 За рік відновлювально-реставраційних робіт вдалося зробити:

- ґрунтовне дослідження стану об’єкта;

- топозйомку; 

- обстеження фундаментів і самої кам’яної вежі вітряка;

- розчищення території навколо вітряка та схилу;

- збудувати охоронну стіну;

- укріпити фундамент, згідно з креслень 1973-го року інженера А. Тютюнника та техніка В. Марчука;

- виготовити та встановити дубові дах і лопаті (для цього була здійснена заготовка трьох сортів дерева, збірка і монтаж); 

- відтворити автентичний робочий механізм завдяки збереженим кресленням одного із творців музею, відомого українського архітектора Леоніда Прибєги;

-  облаштувати територію навколо вітряка.

 18 травня відреставрований вітряк офіційно запрацював і відкрив свої двері для відвідувачів.

Леонід Коваленко

Турбота про себе (ч.4)

Авторка: Валентина Ліскевич

 Догляд за собою та як він впливає на наше життя.

  Почнемо з того, що в цій статті під доглядом за собою мається на увазі той мінімум, що кожна людина здатна і повинна виконувати на постійній основі як мінімум для того, щоб почуватися впевненіше.

 Думаю, кожен погодиться з тим, що коли ви впевнені у вашому зовнішньому вигляді – ви набагато більше почуваєтеся впевненіше. Говорити про щоденне прийняття душу, вмивання та чищення зубів ми сьогодні говорити не будемо.

  Сьогодні буде йти мова про те, як важливо притримуватись догляду за собою навіть у ті дні, коли ви нікуди не збираєтеся і плануєте провести весь день вдома. Багато хто думає, що якщо ми не збираємося сьогодні нікуди йти, то й якісь пункти щоденного догляду можна пропустити, пояснюючи це тим, що «Все одно сьогодні на мене ніхто не буде дивитися і взагалі я хочу відпочити», але вони упускають той факт, що в цей день вони знаходяться на самоті з собою і можна цей час відвести на те, щоб повною мірою подбати про себе та своє тіло, нікуди не поспішаючи.

  У ці дні можна зайнятися такими речами як:

- Прийняти ванну з різними ефірними маслами та відволікти себе від щоденної рутини.

- Зробити безліч різних масочок для догляду за шкірою обличчя, голови та тіла.

-  Зробити процедури для догляду за волоссям.

- Випрати і попрасувати весь свій одяг наперед для того, щоб заощадити час зборів і збільшити варіанти вибору вбрання, щоб не потрібно було відмовлятися вдягати ту чи іншу річ, тому що вона не випрана або не попрасована.

-  Можна скласти образи протягом тижня наперед, ніж витрачати час на вибір і складання в будні дні..

- У ці дні можна влаштувати собі так зване «побачення з собою»:

• Приготувати собі смачну вечерю.

• Включити улюблену музику та потанцювати під неї.

• Погуляти на свіжому повітрі та помріяти.

• Сходити в кінотеатр або влаштувати вдома вечір кіно та подивитися легкі, ненав'язливі фільми.

• Виконати 1 дитяче бажання.

 Припиніть сприймати щоденні процедури як важкий обов'язок. Навчіться отримувати задоволення від звичних дій: вмивання, зняття макіяжу, нанесення крему. Ви точно увійдете у смак.

 Вибирайте вид активності та догляду до душі, а не тому, що модно чи вигідно. Єдиний вірний спосіб турботи про себе – прислухатися до того, чого хоче ваш організм.

  Дякуйте собі, якби дякували другу, який про вас подбав. Даруйте собі подарунки і просто хваліть себе. Це дуже важливо.