COVID-сертифікати що це таке? Як їх отримати? Та чи будуть їх перевіряти?

Зараз вся  Україна увійшла в жовту карантину зону , тому зараз діють нові обмеження , як наприклад навчальні заклади працюють ,якщо  80% мають хоча би одну дозу щеплення. Але зараз всіх цікавить , чи будуть у вакцинованих більше можливостей чим у невакцинованих ,як діє в Європі.

    COVID-сертифікат це документ у Дії, який підтверджує статус вакцинованої особи ,я а саме після двох доз вакцини. Сертифікат можна буде отримати в декілька кліків. В оновленій версії застосунку потрібно натиснути "Послуги", вибрати пункт "COVID-сертифікати" і натиснути “Отримати сертифікат”. Далі Дія.Підписом (хоча це називається підпис, але насправді потрібно просканувати обличчя за допомогою камери для звірки з фото, що зберігається в демографічному реєстрі.), який можна створити одразу ж. необхідно підписати запит на передання даних з Електронної системи охорони здоров’я до Дії.

    Як запевняють в МОЗ, ЄС офіційно визнав українські COVID-сертифікати в застосунку Дія. Водночас Україна визнає сертифікати країн-членів ЄС та інших країн, що приєдналися до ініціативи Digital COVID Certificate.

    Також,зараз на порталі "Дія" відтепер можливо згенерувати COVID-сертифікат у PDF і роздрукувати його.

    Сертифікат треба замовити у розділі "Послуги". Як тільки він буде готовий, на електронну пошту надійде сповіщення. Завантажити сертифікат можна у розділі "Послуги" – "Замовлені документи".    

    Жовті і зелені COVID-сертифікати

    COVID-сертифікати поділяються на «жовті» та «зелені». Жовтий колір означає одну дозу щеплення і діє 120 днів. А зелений колір ,що людина отримала дві дози щеплення і діє 365 днів.

    Такий сертифікат знадобиться у "жовтій" зоні епідемічної небезпеки. Внутрішні COVID-сертифікати (і "жовті", і "зелені") допоможуть бізнесу продовжити працювати, а людям — відвідувати масові заходи, ходити в спортзал тощо.

    Чи потрібно буде їх пред’являти ,що відвідувати людні місця?

    Поки ,що таких правил немає. Кардинально змінюються правила, якщо в Україні введуть червону зону. За прогнозами, це може статися не раніше листопада.

За правилами червоної зони, в Україні закривають все - торгові центри, кафе, ресторани, кінотеатри, ринки, фітнес-зали, скасовують концерти. Працюють лише продуктові магазини, аптеки, заправки.

    Ось цих обмежень червоного рівня не буде, якщо у всіх учасників (відвідувачів, працівників та організаторів) буде "зелений" ковід-сертифікат.

Тобто навіть у червоній зоні у ресторан чи кінотеатр мають пропускати відвідувачів, якщо вони і персонал повністю вакциновані.

    У МОЗ кажуть, що для цього достатньо буде пред'явити телефон з електронним ковід-сертифікатом або мати паперове свідоцтво про вакцинацію.

    Але мережа «Планети Кіно»,повідомила на свої сторінці , що для відвідування кінотеатру ,потрібно мати з собою:

    сертифікату про повну вакцинацію;

– введення 1-ї дози вакцини;

– довідки про одужання від COVID-19;

– ПЛР-тесту;

– експрес-тесту;

– довідки про наявність антитіл до COVID-19.

    «Вірус знову працює під прикриттям, тому ми просимо заповнити форму до сеансу для підтвердження наявності якогось з наступних документів:

– сертифікату про повну вакцинацію;

– введення 1-ї дози вакцини;

– довідки про одужання від COVID-19;

– ПЛР-тесту;

– експрес-тесту;

– довідки про наявність антитіл до COVID-19.

Планета Кіно дбає про твою безпеку, тому вакцинувала співробітників. Ми не відміняємо сеанси і не застосовуємо обмеження місць, та щоб наші зусилля не були марними, будь ласка, заповни форму до сеансу.»

    Але поки ,що це єдина компанія ,яка оголосила такі правили.

    Як відомо в Європі, така практика з COVID-сертифікати вже діє,наприклад в Швейцарії можна відвідувати ресторан за наявності COVID-сертифіката,в Австрії  діє суворе правило 3G для всіх барів, спортзалів, ресторанів та інших закритих приміщень, яке вимагає, щоб люди були вакциновані, недавно вилікувалися від вірусу або здали негативний тест для входу. В Литві люди без COVID-сертифіката не можуть піти в магазин з товарами не першої необхідності, в торгові центри, на ринки, якщо їхня площа перевищує 1500 квадратних метрів, в кафе та ресторани всередині. Також вони не зможуть користуватися послугами салонів краси, ходити в спортклуби, на заходи за участю понад 500 людей.

Ксенія Дахно

«Kyiv Music Fest 2021» – фестиваль класичної музики

Чудова новина для поціновувачів класичної та сучасної української музики. У Києві з 24.09 по 3.10 відбудеться ХХХІІ Міжнародний фестиваль «Kyiv Music Fest 2021», вхід на який – абсолютно безкоштовний. 

Щорічний фестиваль вже стартує і готовий дивувати своїм розмаїттям музичних заходів. На «Kyiv Music Fest 2021» ви зможете відвідати симфонічні концерти, вечір пам’яті Олександра Білаша, послухати дитячі та камерні хорові колективи, струнний квартет імені Левка Ревуцького, закохатись у витончену музику клавесина та фортепіано, насолодитись духовною музикою та джазом. 

Співзасновниками фестивалю є Міністерство культури та інформаційної політики України з Національною спілкою композиторів України. Повну афішу подій фестивалю можна переглянути на офіційній сторінці «Kyiv Music Fest 2021» в Facebоok.

Юлія Кишковська

Вхід на концерти фестивалю – абсолютно безкоштовні. 

Герої не вмирають: арт-сквер імені Василя Сліпака

Українці, як й інші нації, пам’ятають та шанують своїх героїв. Їх портрети прикрашають стіни будівель, їх іменами називають вулиці та сквери, вони в нашій пам’яті назавжди. Так, влітку цього року сквер у Києві було названо іменем Героя України Василя Сліпака. Наразі ділянка не доглянута, але це зміниться вже зовсім скоро. Тут планують облаштувати громадський простір та встановити пам’ятник оперному співаку. Розповідаємо, що відомо на сьогодні.

Де знаходиться та на честь кого названий?

Сквер розташований на розі Андріївського узвозу та вулиці Боричів Тік. Це місце прикрашає мурал «Відродження» із зображенням дівчини в національному одязі. Названий на честь українського оперного співака Василя Сліпака. Довгий час працював у Паризькій національній опері та підтримував Україну не зважаючи на відстань. Все ж покинув Париж та відправився на фронт, де загинув від кулі снайпера у 2016 році.

Хто ініціював створення простору?

Громадська спілка «Музичний батальйон», що підтримує військових та добровольців в зоні проведення ООС спільно з киянами стали ініціаторами культурно-мистецького простору. 2018 року було підтримано відповідну петицію. Ця ж спілка проводила власний конкурс на проєкт пам’ятника співаку та пропонували варіант облаштування скверу. Що правда, громада Подолу не одобрила його та просила внести корективи. 

Який проєкт обрали і хто автор?

Департамент містобудування і архітектури КМДА оголосили відкритий конкурс на проєкт арт-скверу із преміальним фондом 180 тисяч гривень цього року. Переможцями конкурсу стали архітектори Олексій Шемотюк та Павло Сингаївський. Назвали проєкт «Метафізичний сквер».

Як виглядатиме простір?

Даний сквер має перепад висоти у шість метрів. Тому, архітектори запропонували організувати рельєф ярусами для зручного сидіння, проведення концертів та збереження природного рельєфу. Сквер буде вимощений гарматними гільзами від великокаліберних снарядів, що нагадуватимуть про війну та показуватимуть приклад повторного використання матеріалів.

Вечорами артпростір прикрашатиме підсвітка з десятків вогників, які символізуватимуть «душі мертвих, живих і ще ненароджених воїнів». 

Яким буде пам’ятник?

Це буде незвичний об’єкт, оскільки матиме циліндричну форму висотою 3,5 метри, яку можна буде обертати рукою. Таку форму обрали не спроста. Вона має одразу три символи: сувій, оперну тумбу і театральну афішу. На циліндрі зобразять два образи Сліпака: воїна та оперного співака. Посередині буде текст із життєписом Героя України. Щоб його прочитати необхідно помалу повертати циліндр, або ж обходити його навкруги.

Та це не остання «родзинка» скверу й пам’ятника. З середини циліндра в небо прямуватиме промінь світла. «Промінь є символом душі героя, неспинності, сили переконання та метафізичності акту смерті», – пояснюється в описі проєкту. Це світло є лише символічним: воно не горітиме щодня, а лише у пам’ятні дні, як то день народження співака, річниці його смерті чи День Незалежності України. Загалом, протягом року таких дат близько 20.

Коли буде реалізовано проєкт?

На розробку документації необхідно два-три місяці, а на реалізацію треба близько двох місяців. Ситуацію ускладнює лише те, що територія належить до історичного району Києва та захищається законом про культурну спадщину. Тож спочатку потрібно отримати згоду Департаменту охорони культурної спадщини КМДА і тоді приступати до облаштування скверу імені Василя Сліпака. На відкриття варто очікувати восени 2022 року.

Ангеліна Вовк

Ржищівське музейне рандеву з Людмилою Смоляковою.

17 вересня на Київщині, в археолого-краєзнавчому музеї міста Ржищева відбулася урочиста подія-презентація: «Музейне рандеву з Людмилою Смоляковою».

Людмила Смолякова – українська мисткиня, власниця і засновниця музею «Дивосвіт Трипілля», народна майстриня, реконструкторка трипільської кераміки, яку почала досліджувати та популяризувати ще з початку ХХІ сторіччя в часи становлення України. Нині про дивовижні надбання трипільської культури завдяки енергійному потенціалу майстрині своєї справи Людмили Смолякової вже відомо не лише в Україні, а й закордоном. 

Ржищівське рандеву почалося з теплого вересневого ранку. Спершу прибула перша група гостей із Києва – представники Спілки жінок міста Києва на чолі з головою Лідією Москаленко та журналісти під керівництвом Ольги Дубовик. У Ржищеві делегацію люб’язно зустріли директорка Ржищівського археолого-краєзнавчого музею Людмила Карпенко та старша наукова спіробітниця Світлана Чміленко. Вони привітали гостей на ржищівській землі та одразу запропонували зануритися в історію та культуру стародавнього Ржищева через тематичну екскурсію «Туристичні мотиви Ржищева». Гостей повезли через алею лип в урочище Липки на оглядовий майданчик, який немов завис над крутим обривистим берегом Дніпра.     

З цієї локації гостям відкрилися чудові краєвиди на широкі води Дніпра,  перша ржищівська фортеця Іван-гора та  піщана Біла (Лиса) гора. Нині ця сакральна гора міститься на одному з дніпровських островів Канівського водосховища, одним з наслідків побудови якого було знищення московитами нашої історії та затоплення водою великої території історичних земель впродовж усього Дніпра. А доти Біла гора містилася на лівому березі Дніпра біля села Гусинці. Пані Світлана Чміленко розповіла чимало цікавинок про заснування Ржищева та урочище Липки, де колись стояв маєток Довгоруких-Фадеєвих. 

Однією із версій назви міста  Ржищева є походження від слів «ржи іще»: коли один чоловік у цих місцях почув іржання коней, то почав кричати «Іржи ще!». Ржищів лежить у гирлі річки Леглич на правому березі Дніпра. Ландшафт довколишній вирізняється численними ярами і пагорбами, головним з яких є Іван-гора.  Кручі стоять на  блакитній глині, що відома лікувальними властивостями.  Іван-гора – це залишки стародавнього міста. Городище Іван-гора датується кінцем 11-13 століття. Згадується в Іпатіївському літописі під 1151 як фортеця, збірний пункт князів, які брали участь під керівництвом Ізяслава Мстиславича у боротьбі з Юрієм Довгоруким. Із гори висотою 170 метрів відкривається панорамний краєвид на околиці міста. 

Далі гостинні господарі повезли киян місцями одноденного туристичного маршруту, розробленого свого часу за участі директорки музею Людмили Карпенко.  Незабаром всі опинилися біля скверу Трипільської культури, який неможливо не помітити завдяки головному символу -  величезному трипільському біноклю. 

Трипільський сквер прикрашений цікавими скульптурами. Це і Трипільський знак бінокулярної форми, який знайдено під час археологічних розкопок поселень трипільської культури (VI - перша половина ІІІ тис. до н.е.). Ця посудина характерна виключно для культури Трипілля і якнайповніше розкриває  той древній світ з його нестандартним мисленням, оригінальним розумінням добра і зла, мети існування людини на Землі. А ще є й інші вельми симпатичні скульптури: «На крилах вічності або Куб кохання», «Камінь Мамая», «Трипільська Тріада», «Праматір всього сущого», «Богиня світанку або Еос», «Дана – богиня води». 

Познайомившись із сквером, група киян рушила до Ржищівського археолого-краєзнавчого музею, де мала відбуватися головна частина свята. Ржищівський археолого-краєзнавчий музей - сучасна пам’ятка з надзвичайними артефактами в експозиції, що були знайдені на території міста археологами під час розкопок. На базі музею щорічно проводяться науково-освітні семінари, конференції, етнографічні, театралізовані дійства. 

Господарі люб’язно пригостили чаєм із ржищівських трав та смачними пирогами, один із яких для гостей приготувала директорка музею пані Людмила. Далі старша наукова співробітниця Світлана Чміленко  провела надзвичайно цікаву  екскурсію музейними залами . Розповіла про те, як була відкрита Трипільська культура Вікентієм Хвойкою та згадала подальших її дослідників, показала унікальні музейні експонати, знайдені на території Ржищева, та розповіла, у який спосіб їх використовували трипільці. 

 Пані Світлана розповідала унікальні таємниці Трипілля, які повністю ламають усталені уявлення. Наприклад, показала червону крашанку - яйце із зображенням трипільської богині - праматері світу, знайдене на розкопках поселень трипільців. Ця крашанка свідчить, що ідея фарбувати яйця на Великдень народилася задовго до виникнення християнства. Ще пані Світлана акцентувала увагу присутніх на тому, що солярний знак сварга – трипільський символ сонця - теж уперше з’явився саме  у трипільців на території України.    

Після екскурсії розпочалася головна частина рандеву - музейна вітальня «7 чудес трипільської культури» в актовій залі, яку урочисто відкрила неймовірна, енергійна, доброзичлива директорка музею Людмила Карпенко.  Вона оголошували імена гостей та запрошувала кожного розповісти про себе. Спершу очільниці столичних гуртів Ольга Дубовик та Лідія Москаленко представили гостей-киян, а далі слово мали заступник начальника управління культури Київської ОДА Сергій Васильонок, помічник ректора Білоцерківського аграрного університету Юрій Балацький, директорка туристичної фірми «Драйвовий равлик» Оксана Саєнко, директорка видавництва «Ярославів вал», українська письменниця Світлана Короненко, поетеса, очільниця творчого об’єднання «Світлина» Лариса Петрова. 

Людмила Карпенко та Світлана Чміленко яскраво презентували «7 чудес трипільської культури», яка хоч і  досліджується більше 120 років, але містить безліч загадок. Зокрема, науковці виокремлюють 7 моментів, що характеризують цю культуру як цивілізаційний вибух, як золотий вік людства в плані технологій, естетики, світогляду. Трипільці володіли технологіями, які не могли бути напрацьовані в ході еволюції і були фундаментами цивілізації. Це технологія створення жител та містобудування, землеробство, мали глинобитні печі, в яких випікали перший хліб, було розвинуте скотарство (вирощували худобу та птицю, а як тяглову силу використовували биків), витончене керамічне виробництво, розмальоване різними фарбами (саме по орнаментах читають історію найдавнішої на території Європи культури), володіли технологіями ткацтва з льону та конопель (виготовляли одяг, прикрашений орнаментами, взуття і шапки), користувалися кремнієвими пластинками та навчилися плавити мідь, що стало поштовхом до подальшого розвитку. 

Як тільки закінчилася презентація семи чудес, до актової зали на рандеву завітала друга група киян - представники Київського національного економічного університету імені Вадима Гетьмана на чолі з проректором із наукової роботи Ларисою Антонюк. Пані Лариса люб’язно представила свою команду та розповіла, як КНЕУ допомагає майстрині Людмилі Смоляковій пропагувати трипільську культуру, що стала своєрідною візитівкою України у світі. Її виступ перейшов у перегляд фото та великому екрані та розповідь про проекти й результати співпраці. Глядачі  побачили, як  фахівці своєї справи не на словах, а на ділі втілюють велику місію для того, щоб  Україна та українська нація посіли належне нам почесне місце у світі. 

І ось настав апогей свята. До зали завітала головна героїня події, невтомна популяризаторка трипільської культури Людмила Смолякова. Всі присутні гучними оплесками вітали пані Людмилу. Вона у свою чергу  подякувала за участь у музейному рандеву, а господарям заходу вручила цікавий подарунок - трипільську статуетку чоловіка. Як відомо, трипільська культура славиться великою кількістю жіночих фігурок, але інколи знаходять і чоловічі. Копію однієї із таких фігурок - чоловіка з одним оком - пані Людмила і відтворила спеціально для Ржищівського музею. Майстриня зазначила, що Трипілля було великою цивілізацією творців та згадала, як самотужки почала відтворювати фігурки та кераміку трипільської культури, згадала як співпрацювала з керівником студії трипільської кераміки Іваном Трачуком та загалом із археологами-дослідниками у Ржищеві. Трипільська кераміка стала для неї окрасою, що спонукала пані Людмилу до роздумів, пробуджувала енергію душі і надихала на творення знову ж таки краси. 

Після музейної вітальні на подвір’ї музею за участю школярів Ржищева було відтворено обряд трипільського весілля «Стародавні традиції», головним атрибутом якого став трипільсикй трон та запалення сварги живим вогнем . Юні дівчатка та хлопці чудово впоралися із завданням та  викликали шквал аплодисментів присутніх.

Потім на другому поверсі музею за участю головного зберігача фондів музею Ельвіри Кушнір відбулася презентація виставки-інсталяції робіт Людмили Смолякової «Сонячний Ключ» . Майстриня поділилася своїми думками про трипільський світ та розповіла про деякі відтворені фігурки.  Пані Людмила прагне показати всьому світові, як оживає Трипілля в нашому, українському сьогоденні. Це унікальна жінка, наша українська берегиня, яка  вже не один десяток років відроджує смисли Трипільської культури, живе нею і пропагує як  культурне надбання усього людства, що з’явилося  саме на території нашої рідної України. 

Після презентації виставки директорка Ржищівського музею Людмила Карпенко запросила гостей на річкову екскурсію «Спас на воді» до затопленої Спасо-Преображенської церкви. На катері під час подорожі старша наукова співробітниця музею Ольга Іванчук цікавезно розповіла  про історію церкви, затопленого села Гусинці та загалом Ржищева . 

Прогулянка по Дніпру перейшла у дружню вечерю на березі річки Леглич із рибною юшкою, карасями по-ржищівськи та  щирими промовами й чудовими українськими піснями. Усі залишилися задоволеними та покидали святкове дійство із думками про якомога швидше повернення до гостинного Ржищева.

Леонід Коваленко               

Світлини 

Володимира Давиденка

В Києві відбулась прес-конференція "21 роковини вбивства Георгія Ґонґадзе: що (не) зробила Україна і чого очікує міжнародна спільнота"

16 вересня виповнюється 21 рік від дня викрадення та вбивства українського журналіста Георгія Ґонґадзе. Та рішення ЄСПЛ у справі Ґонґадзе досі не виконано в повному обсязі.Саме в цей день відбулася  прескоференція на тему: «21 роковини вбивства Георгія Ґонґадзе: що (не) зробила Україна і чого очікує міжнародна спільнота».

Учасники: Валентина Теличенко – правозахисниця , представниця сім’ї Ґонґадзе; Мирослава Ґонґадзе - дружина Георгія, головна редакторка Української служби «Голосу Америки» (онлайн); Роман Головенко - заступник директора Інституту масової Інформації; Олександр Бурмагін - адвокат, виконавчий директор ГО "Платформа Прав Людини"; Оксана Мамченкова - координаторка Премії імені Георгія Ґонґадзе.

   Гонгадзе зник 16 вересня 2000 р., а 2 листопада в Таращанському лісі, за 70 км від Києва, було знайдено тіло, в якому друзі та родичі впізнали тіло журналіста. Більшість проведених згодом експертиз підтвердило, що знайдений труп - це тіло Гонгадзе. Однак, лише у лютому 2001 року Генеральна прокуратура визнала факт смерті журналіста і порушила справу за статтею «Навмисне вбивство», а у вересні 2002 року визнала, що знайдене в Таращанському лісі тіло належить Гонгадзе.

15 березня 2008 року Апеляційний суд Києва визнав винними у вбивстві Гонгадзе трьох колишніх співробітників Департаменту зовнішнього спостереження МВС - Валерія Костенка, Олександра Поповича і Миколу Протасова та призначив їм покарання у вигляді позбавлення волі терміном від 12 до 13 років.

Колишнього начальника Департаменту зовнішнього спостереження МВС України Олексія Пукача 29 січня 2013 року було засуджено до довічного позбавлення волі.

Україна досі не виконала всіх вимог Комітету міністрів Ради Європи, який контролює виконання рішень Європейського суду з прав людини у справі українського журналіста Георгія Ґонґадзе про це говорить Валентина Теличенко правозахисниця , представниця сім’ї Ґонґадзе.

«Уже минув 21 рік. На різних часових проміжках Україна демонструвала більший чи менший, чи повну відсутність прогресу у проведенні тих системних змін, яких від неї очікував та очікує Європейський суд з прав людини і Комітет міністрів Ради Європи , як структура, яка контролює виконання рішення Європейського суду. Станом на сьогоднішній день рішення у справі Гонгадзе не є виконаним і ми бачимо за всіма об'єктивними показниками, що робота українських журналістів є небезпечною», - зазначила Теличенко.

Тема безпеки роботи журналістів та розслідування кримінальних злочинів проти них в Україні досі не вирішена.

В 2005 році Європейський суд з прав людини постановив рішенням, що Україна була неспроможною захистити життя журналіста Георгія Ґонґадзе і не може надати гідний захист журналістам, які працюють в Україні.

«У 2005 році було оприлюднено рішення Європейського суду з прав людини у справі Гонгадзе, яким Європейський суд визнав порушення прав людини за кількома статтями і призначив відповідну компенсацію вдові журналіста Гонгадзе. Але ще важливіше - суд вказав на необхідність проведення цілої низки системних змін в Україні, з метою зробити роботу журналістів більш безпечною. Що означає безпека роботи журналіста? Це не означає, що журналіст не повинен ніколи ризикувати, це означає, що держава зобов'язана надати адекватний захист журналісту, який потерпів від злочину: розслідування, притягнення злочинців до відповідальності. Справа Гонгадзе стала яскравим сигналом про хвору і неспроможну правоохоронну систему в Україні», - розповіла правозахисниця Валентина Теличенко.

В той час , як розповіла дружина Георгія, головна редакторка Української служби «Голосу Америки» (онлайн) Мирослава Ґонґадзе, вже впродовж двох років відсутня інформація про процес розслідування у справі журналіста Гонгадзе.

«Для мене дуже важливо, що ми , нарешті , завершили принаймні один етап, перший етап розслідування і покарання злочинців. Ми маємо часткове правосуддя і останнє рішення по генералу Пукачу було для мене певним рубіконом у розслідуванні цієї справи. Але однозначно це не кінець...Вже останні два роки ми практично жодної інформації про процес розслідування не маємо», - наголосила вона.

Мирослава Ґонґадзе підкреслила, що вбивства та знищення українських журналістів і правозахисників не припинилося в Україні. "Але приділяючи увагу цим справам, ми самі себе захищаємо", - додала вона.

Олександр Бурмагін - адвокат, виконавчий директор ГО "Платформа Прав Людини",розповідає про  дві проблеми це стан законодавства та стан його застосування або його виконання.

Серед ключових проблем в законодавстві Роман зазначає, за вузьке визначення журналіста та захист джерел.

"Починаючи з 2019 року не можна сказати ,що практика чи ситуація ,якось змінюється суттєво в той або інший бік заголом за вісім місяців 2019 було 133 випадки нападів на журналістів минулого року 137 і цього року 126 і менше. Найтиповішим порушення це є перешкоджання журналістської діяльності воно далеко не завжди пов’язано  нападами ,але воно є найпоширенішим ,2019 ,було 73,20-го року 75 і цього року вже 65 випадків зафіксовано ,що стосується більш таких тяжких, то в 19-ому році було аж 25 випадків погроз в 20-ому 13 і цього року вже 12 випадків погроз за вісім місяців набралось і побиття в 19-ому 16 випадків ,14 випадків в 20-ому  і 12 випадків в 21-ому році-розповідає Роман Головенко» ,- заступник директора Інституту масової Інформації.

Роман зазначає ,що за цей рік є сім вироків по статті 71 «Перешкоджання роботі журналіста ,5 з них обвинувальні ,коли особи були визнанні винними.

Як показує статистика організації «Репортери без кордонів», Україна займає 97 місце в рейтингу, хоча в 2020 була на 96 місці. Організація дала 32,96 балів Україні. Таким чином, Україна перебуває нині між Еквадором та Ліберію. Найкращий можливий показник – 0, найгірший – 100. При цьому ситуацію зі свободою преси організація визначає так: від 0 до 15 балів – становище з засобами інформації в країні чи території «добре», від 15,01 до 25 балів – «задовільне», від 25,01 до 35 балів – «проблематичне» (в цій категорії й перебуває Україна), від 35,01 до 55 балів – «складне», а вже від 55,01 до 100 балів – «дуже серйозне».

Як зазначає сама організація такі бали ,тому що в Україні діє міцний контроль олігархів  над  ЗМІ ,також напади на журналістів не зменшилися через пандемію COVID-19 та була використана місцевою владою , як привід для ще більшого обмеження доступу до інформації. Вбивства журналістів -розслідувачів Павла Шеремета, Георгія Гонгадзе та Вадима Комарова досі не розкриті, що спонукає до безкарності насильства проти ЗМІ.

Ксенія Дахно

   

Дипломований тіктокер та стрімкий розвиток програми

Чи не кожен з нас чув щось про ТікТок, а більшість, певно, є його користувачами. Спектр в цій соціальній мережі величезний: від прикольних смішних відео чи цікавих лайфхаків та порад до навчального контенту. На сьогодні межі ще більше розширилися: тепер можна отримати диплом тіктокера та робити відеорезюме прямо у додатку! Коли ця програма стала такою популярною, яких обертів набирає та детальніше про диплом тіктокера читайте прямо зараз.

Неабиякої популярності соц.мережа набула у 2020 році під час пандемії. Перебуваючи на самоізоляції люди постійно вигадували чим себе зайняти аби не нудьгувати. І ось тут, як чарівна паличка, що рятує від проблем знайшовся мобільний додаток ТікТок! Користувачі легко можуть записати відео на телефон, змонтувати його та накласти спецефекти з музикою одразу в програмі. Власне, можна нічого й не знімати, а просто дивитися те, що публікують інші користувачі. 

Додаток працює за простою схемою: на основі ваших вподобань підбирає відео, які можуть вас зацікавити та подає у рубриці «Рекомендації». Також Ви можете підписуватися на людей та дивитися їх відео або в рубриці «Підписки», або на сторінці автора. А якщо Ви є автором відео то без проблем можете дивитися статистику та аналізувати, які відео подобаються людям більше. Як і в інших соціальних мережах, є можливість проводити прямі трансляції та спілкуватися з підписниками. 

У 2020 році ТікТок став найбільш завантажуваним додатком у світі, а станом на квітень 2021 року ним користується понад 800 мільйонів користувачів. На цьому розробники, звичайно, не зупиняються. Новинкою у додатку стала функція Resumes. З її допомогою користувачі у США можуть надсилати свої відео-резюме такими роботодавцям як платформа Spotify чи мережа супермаркетів Target. Для цього існує навіть окремий хештег #CareerTok, який необхідно вказати в описі відео-резюме. До всього цього, вакансії публікують і роботодавці. Вибір справді вражає: шукають не лише співробітників у магазин чи на складі, а й інженера для роботи з даними та суперзірку реслінгу. 

У зв’язку із популярністю ТікТок росте попит на такі професії як контент-менеджер, креативний директор, 3D-аніматор, таргетолог, SMM-спеціаліст та інші. Компанії, крафтові виробники, магазини активно просувають свої послуги або продукти через цю соціальну мережу. Цей тренд набув таких обертів, що ТікТок вніс деякі корективи в сферу освіти. Тут мова йде про нову професію та новий факультет.

У Київському університеті культури створили факультет ТікТок, який є першим не лише в Україні, а й у світі, - повідомляє пресслужба університету. Проєкт має назву «Тіктокери університету культури», а керівником є випускниця вищого навчального закладу Лілія Можаєва. Керівництво зазначає, що вчитимуть на факультеті «з нуля» і це буде безкоштовним для всіх охочих студентів університету. А по завершенню навчання можна отримати диплом.

(Фото 1. Hromadske )

«Моя місія — українізувати ТікТок, вести за собою креативну, амбітну та перспективну молодь, яка творитиме новітню історію країни. Українців мають знати у всьому світі. Україні є чим дивувати світ», — каже Поплавський, президент вишу.

Оскільки майбутній тіктокер має відмінно знати тренди соцмереж, бути цікавим та створювати оригінальний контент - такий факультет є актуальним.

Тільки погляньте яких обертів та популярності набрав ТікТок буквально за 2 роки! Соціальна мережа створила тренд не лише на короткотривалі, але цікаві та корисні ролики, а ще й формує нову професію та популяризує вже наявні. Все ж, соціальні мережі це не суцільна шкода. Користь вони також можуть приносити, якщо правильно їх використовувати.

Ангеліна Вовк

Мила відгукнись!

З дитинства ми звикли слухати казочки про мужніх лицарів та хоробрих воїнів, які готові віддати життя за серце красунь-принцес. Історії про серенади під вікнами та кохання на відстані зворушували ледь не кожну жінку. Та сьогодні більшість стверджує, що чоловіки стали пасивними і не спроможними на подвиги задля своєї коханої. Дівчата-підлітки першими пишуть хлопцям в соціальних мережах, жінки проявляють ініціативу в зустрічі. Подекуди я з цим згодна, та не буду вщент знецінювати чоловіків і їхню романтичну натуру.  

Щоб не говорили жінки, та все ж чоловіки-романтики ще не вимерли і доказ цьому миле оголошення у вагоні потягу Київського метро:

«Мила, відгукнись!

Вчора після пробного заняття з англійської в Setstud, я випадково облив тебе гарячою кавою. Після короткої розмови – втратив голову від твоїх чарівних блакитних очей. Лише, прокинувшись вранці – зрозумів це і набрався сміливості познайомитися.

Можливо, нічого не вийде, але я дуже хочу побачити тебе вдруге і хоча б перепросити за зіпсовану яскраво-червону сукню.

Чекатиму щосуботи, на пробних, в той же час!»

Світ в якому незнайомців звикли шукати в Інтернеті, знаючи лише колір очей, закоханий чоловік спромігся звернутись до красуні через записки в метро. До того ж він ладен приходити щосуботи на те місце в то же час де відбулась їхні перша зустріч. Хіба це не лицар з казок і легенд? 

Хоча таких історій не багато, все ж варто погодитись – чоловіки ладні на все заради кохання навіть в сумнівному ХХІ ст. Головне – вірити справжнє кохання і нам, принцесам, неодмінно пощастить!

Юлія Кишковська