Що з 8 березня

Авторка: Владислава Давидовська

     

    Для початку треба розібратися, як справи з законопроєктом, який передбачає скасування 8 березня, яке є міжнародним днем жінок і боротьби за права жінок, та введення 25 лютого – дня української жінки.  Радянський союз нав‘язав нам низку стереотипів та повністю стер справжню сутність цього дня.  

      Розглянемо історію появи 8 березня і до чого тут взагалі радянський союз.

     Історія 8 березня пов’язана зі страйками американських робітниць у Нью-Йорку у кінці 19 століття. Тоді вони виступили з вимогами за рівну оплату праці. Після цього демонстрації продовжувалися, жінки вимагали право голосу, демонстрації набували масштабів і 28 лютого оголосили Міжнародним днем жінок. Всім відома Клара Цеткін – представниця соціал-демократичної партії жінок, запропонувала  визнати 8 березня Міжнародним жіночим днем саме в честь першої жіночої демонстрації. Після цього різні країни відмічали це "свято";  у різні дні березня і лише після третьої комуністичної інтернаціональної зустрічі у 20-х роках 20 століття офіційно була обрана дата. Слід врахувати те, що 8 березня це про боротьбу і не тільки у радянському союзі. Але ж день гідності жінок в Україні має бути.

     Стереотипи укріплювалися роками та не лише в Україні. Шукаючи «листівки 8 березня» ми будемо бачити також і те що не стосується протестів та рівних прав, можна помітити таку тенденцію у різних країнах, хоча вони ніякого відношення до срср не мають й близько. Міжнародний жіночий рух - це й про сестринство в європейському і глобальному масштабі, боротьба за права повинна мати спільну ідею?

     Раціональним рішенням є нагадування про те, що саме лежить за цією історією, не скасування або створення свята.  Закріплення того, що жіноче - це не тільки про красу,  про квіточки, не тільки про надихання чоловіків, жіноче це про рух, це про відвагу, про боротьбу та силу.

     Хоч з 19 століття ситуація і покращилася, наразі жінки мають право голосу, мають право навчатися та обирати спеціальність, мають право працювати та отримувати гідну зарплатню, ми все ж таки досі стикаємося з сексизмом та сексуалізацією на робочому місці.

     Якщо раніше жінки стикалися з забороною працювати, то зараз коли кожна жінка може зайняти будь-яку посаду та досягти успіхів у кар‘єрі, ми можемо бачити картину у якій досягнення знецінюються та кожна жінка може отримати образливі коментарі у свою адресу.

    Досі існує думка, що є не жіночі спеціальності, що глядіти за дитиною - це суто жіночий обов’язок та т.і.

     Якщо розглядати саме те що навішувалося нам  совєтами, то можна розгледіти цікаву

тенденцію,  радянський союз намагався створити ілюзію прав, що давало змогу ще більше експлуатувати жінок, треба було бути і «хранительнецей очага» і робітницею, але у культ весни та краси 8 березня перетворилося у нульові, коли «свято» стало неполітичним на території вже незалежної України, незважаючи на те, що  до цього такі мотиви вже були.

     Становище таке, що жінка не є рівною у соціальному плані, хоча на законодавчому рівні сумнівів ніяких нема, все одно залишилися ті пережитки минулого після срср які й треба викорінювати. Слід змінювати думку.

Наталія Дідух "Елегія в погонах"

   З березня в музеї Марії Заньковецької (філія Музею театрального, музичного та кіномистецтва України) відкрилася виставка талановитої малярки з Вінниці Наталії Дідух. Експозицію виставки "Елегія в погонах» сформували працівники музею на чолі з Жанною Маценко, а також куратор, співорганізатор міжнародного артпроєкту "Повертайся живим!", заслужений журналіст України Сергій Комісаров.

     На відкритті виставки гості ознайомилися з творчим шляхом і доробком талановитої мисткині. За словами Маценко,  Наталія дуже креативна людина, яка мислить образами і відчуває світ через позитивні асоціації... її картини вражають світлою енергетикою, в першу чергу - реалістичністю зображених на них персонажів. Звірі на картинах викликають відчуття справжності, зловила себе на бажанні доторкнутися до блискучої, шовковистої шкіри леопарду, щоб відчути її м'якість або вдихнути аромат зображених спілих яблук та гранату, або потримати в руках пишний букет рожевих півоній, відзначила Жанна.

   Сергій Комісаров під час представлення нагадав, що Дідух є офіцером Збройних Сил України і разом із бойовими побратимами та посестрами із першого дня війни захищає нашу Батьківщину; а ще пані Наталія щиро закохана у Мистецтво, і створила вже більше 500 довершених художніх творів. 

   Наталія Дідух закінчила вінницьку художню школу. Малювала з дитинства, але доля розпорядилася інакше. Знову писати майбутня художниця почала у вересні 2017 року. Хобі переросло у покликання. Наталія закінчила факультет художнього, декоративного мистецтва та реставрації Вінницького університету. За часи творчості провела серію майстер класів з дітьми та дорослими. Проілюструвала три поетичні збірки. Її акварель була надрукована у французькому журналі Artmajeur. Також співпрацює та проводить спільні покази дефіле з модельною агенцією STEFANELL. 

    Брала участь у 24 міжнародних конкурсах мистецтв, де займала призові місця та Гран Прі. З 2021 року є членом міжнародного журі конкурсу GOLDEN TIME. Провела 14 персональних виставок (одна з них у Польщі у приватній галереї JAG). Брала участь у 42 колективних, а також у 18 міжнародних виставках, зокрема, у 2022 році в Лондоні в галереї Boomer Gallery. Роботи обдарованої української художниці знаходяться в приватних колекціях України, Німеччини, Англії, Італії, Росії, Польщі, Словаччини та Греції, Швеції, Грузії. Художні твори приймають у проекті INSHE ART. Також, Наталія Дідух співпрацює з галереями JAG, Artmajeur, Caravan та Глобус. Пише олією та аквареллю, пастеллю та акрилом. Серед улюблених тем - квіти і тварини, пейзажі та характерні портрети. В одному з останніх інтерв'ю малярка зізналася, що без живопису не уявляє своє життя,. Мріє, щоб створені роботи дивували і приносили радість!

  Під час відкриття Сергій Комісаров разом із генералом Збройних Сил Грузії, відомим українським волонтером та громадським діячем Зазою Бакурадзе започаткували традицію нагороджувати героїчних захисників, солдатів та офіцерів ЗСУ та Тероборони України військовими відзнаками - на фоні довершених творів сучасного образотворчого Мистецтва. Так, у цей вечір із рук Зази медаль "Ветеран військової служби України" (разом із посвідченням до нагороди) отримав його друг та бойовий побратим - Олександр Мартинюк. Із чим старшого лейтенанта на прізвисько "Атом" привітали усі присутні на цьому яскравому святі. Як старший лейтенант ЗСУ розчуленого "Атома" привітала й Наталія Дідух! Представники Музею планують і надалі запрошувати на відкриття виставок та на нагородження у його стінах героїчних українських воїнів. Музей відкриває шлях талантам України, а традиція збиратися у цьому місці митцям була започаткована неперевершеною Марією Заньковецькою – однією із засновниць українського професійного театру. Робота виставки Наталії Дідух "Елегія в погонах" триватиме до 17 березня за адресом: вул.Велика Васильківська, 121 (ст.метро Палац Україна). Вихідний день - понеділок. Чекаємо на вас, шановні поціновувачі сучасного образотворчого Мистецтва!          

Леонід Коваленко

 Сергій Бахін

Сапер - професія без права на помилку

Авторка: Діана Шликова

     

     За час протистояння проявилось багато відчайдушних людей, які невпинно роблять корисні справи, кожен і кожна на своєму фронті. 

     Однією з небезпечних професій – сапери. Саме піротехніки - ті ,люди хто щодня перебувають за сантиметр від смерті. Хоробрі герої без зброї. Яскравим представником такої професії є мій батько, який працює на захист України.

     Про основні правила поводження з вибухонебезпечними предметами, заміновані території Миколаївщини, робототехніка в роботі та інші кейси роботи, розкаже начальник частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування  Головного управління ДСНС Миколаївської області – Андрій Шликов. 

- Як для вас розпочалась війна? 

- Останні місяці було достатньо розмов про те, що буде війна, але не очікував, що досягне таких масштабів. Замінування навчальних закладів, торгових центів, все це провокувало думки про наближення військових дій. Перші декілька днів війни  були найскладнішими та важкими. З третього дня після початку повномасштабного вторгнення, миколаївські піротехніки кожен день виїжджали на місця обстрілів, де були виявленні вибухобезпечні предмети. І так розпочалася наша постійна робота. Попри всі  складнощі роботи, моя частина ще більше об’єдналася і кожен працював на своєму місці.

-  Як бути начальником піротехнічної частини під час війни?

- Останні півроку працюю на цій посаді начальника частини піротехнічних робіт та гуманітарного розмінування  Головного управління ДСНС Миколаївської області . В мої обов’язки входить: планування робіт, що  до виїзду на  ліквідацію вибухобезпечних предметів, обстеження територій на заявки від громадян Миколаївщини. Окрім, цього моїми зобов’язаннями є організація підрозділу, що складається з 55 осіб.

- За вашими даними, який відсоток замінованих території  на Миколаївщині ?

- Понад 10 % Миколаївської області забруднені боєприпасами. Загалом південь є найзамінованішою територією, тому що лінія розмежування дуже довго була сталою — з березня до листопада 2022 року. Проблему складають не лише мінні поля, а й боєприпаси, які не вибухнули.

- Станом на 01.03.2023 роки скільки виявили боєприпасів в Миколаївській області ?

- За час повномасштабного вторгнення військ РФ в Україну на Миколаївщині станом на 1 березня виявлено  10 287 боєприпасів за 989 виїздів. Над розмінуванням працювали піротехніки Миколаївщини, а також розрахунки із Київської, Черкаської, Кіровоградської областей, 3-го Спеціального центру швидкого реагування ДСНС України.

-   Що найчастіше мінують росіяни?

- Із досвіду робіт що ми виконували, багато заміновано доріг, а саме перехрестя. Мінні поля були виставленні по зрощеними каналам, де була тимчасова дислокація проживання росіян. Ось саме ці місця є найбільш замінованими інженерними боєприпасами. Також росіяни мінували, де були підступи. Спадає на думку, випадок про місто Снігурівку , де практично більшість полів замінована, через те, що це було так званим фронтпостом. Хоча сама Снігурівська територіальна громада не сильно постраждала від обстрілів , але на околицях населеного пункту можна зустріти велику кількість боєприпасів. 

- Для виконання бойових завдань у військового є автомат, у лікаря аптечка, а для здійснення піротехнічних робіт у сапера є... Назвіть предмети, що завжди необхідні вам для виконання тих чи інших завдань.

- Кожен сапер  для здійснення ідентифікації вибухонебезпечних предметів повинен мати: щуп, саперну кішку, міношукач, відповідні приладдя для вибухових робіт . Для особистого захисту у сапера повинна бути екіпірований бронежилетом або вибухозахисний костюм для знищення боєприпасів з самоліквідатором. Перелічені приладдя, полегшують та допомагають ефективно працювати саперам.

-  Чи використовують у роботі робототехніку? 

- Універсальним засобом у нашій роботі слугує - дрон. Адже, використовується безпосередньо для розвідки  або навіть оточення при проведенні робіт по знищення боєприпасів. Іноді, в роботі  піротехніки залучають підводного робота, що допомагає  виявляти вибухонебезпечні предмети у водоймах та передає саперам точні координати їхнього місцезнаходження.

- Основні правила роботи, які обов’язково повинен дотримуватися сапер?

- Робота сапера ґрунтується на багатьох правилах. Якщо коротко, будь-який сапер повинен знати загальну будову основних типів вибухонебезпечних предметів і звісно ж, коректно поводитися з ними.

- Поради людям про правила поводження з вибухонебезпечними предметами

- Покрокова інструкція, як діяти якщо побачив підозрілий предмет:

- Не торкайтеся, не переміщуйте підозрілий предмет;

- Позначте палицею, камінням, одягом – будь-чим місце, де його знайшли;

- Гучно попередьте осіб, що поруч, про знахідку. Прослідкуйте, щоб всі відійшли від предмета на відстань приблизно в 100 метрів;

- Зателефонувати  101/102 чи написати у месенджерах поліції або ДСНС та сповістіть про знахідку.

- Незвичайне місце,де знаходили боєприпаси.

- Касетні боєприпаси в м. Миколаєві знаходили на дахах, не тільки на промислових спорудах, а й навіть житлових будинках . Щоб, дістати касетні елементи, піротехніки використовували  у своїй роботі дистанційні маніпулятори. Були й екстремальні боєприпаси, що доводилося знищувати прямо на місці.

- На вашу думку, для кого підходить ця смілива професія?

     Сапер – одна з найпопулярніших  професій в Україні. Дана професія підходить для щирих та сміливих патріотів своєї країни, що готові без права на помилку розмінувати терени нашої держави.

      Пишаюся своїм хоробрим батьком, він є справнім героєм для мене. Дякую всім піротехнікам  за патріотизм та мужність, за готовність до захисту Батьківщини. Сил та наснаги в подальших розмінувальних операціях! Завдяки вашим старанням Україна крок за кроком наближається до омріяної перемоги! 

Країни, що випереджають час.

     У цій статті ми розглянемо 3 найбагатших країн світу. Вони оцінювалися за річним національним продуктом, який є запасним ресурсом і включає суму цінних речей, вироблених і споживаних в одній країні протягом одного року.

США. ГНП у 2018 році становив $20,5 трильйона.

     Сполучені Штати багаті на природні ресурси, культурну спадщину та інфраструктуру. Вони надають багато корисних ресурсів, таких як деревину, нафту, природний газ, видобуток вугілля, металів, золота, сільськогосподарських продуктів та їжі, мінералів та інших природних ресурсів. Вони також мають одну з економік, що найшвидше розвиваються у світі.

Китай. У 2018 році ГНП Китаю досягла $13,6 трильйона.

     Китай має найбільше населення у світі – понад 1,4 млрд осіб.

Пекін, столиця Китаю, йде в ногу з усіма технологічними здобутками.      В даний час він закінчив проект «Синій дім», який є першою повністю автоматизованою будівлею у світі.

     Також, одна з найбагатших країн світу - велика культурна країна з великою класичною культурною спадщиною. Китай є першим місцем у світі, де використовувалися поштові марки. Китай має понад 3 000 ставків, які вміщують понад 10 млрд. кубічних футів води.

Японія. З 2018 року ГНП Японії становить $4,9 трлн.

     Країна розвивається в науці та технології, з безліччю іноземних інвестицій та зовнішньоекономічних зв'язків.      Крім того, Японія має багату культурну спадщину, яка була передана з тисячоліттями. Країна є світовим лідером з виробництва автомобілів, електроніки та різних машинних частин.

     Японія має досить підвищені показники тривалості життя, а також видимість офіційних свят та послуг, які надає влада.

     Японський уряд вжив низку заходів для підтримки гендерної рівності.

     Чи не кожна людина мріяла колись побувати в США та побачити на власні очі незвичайні хмарочоси, що прорізають верхівками безкрайнє небо. Або ж відчути дивний аромат сакури, що перетворює на казку Японію. Багатьом цікаві культура жителів Китаю та їхній тісний зв‘язок з релігією. Ці країни пройшли такий довгий шлях, аби увесь світ знав та захоплювався їх здобутками, культурою та постійним непреривним розвитком. 

Надія Ткаченко

Недооціненний талант чи заслужені досягнення?

Авторка: Сніжана Романюк

      Талант - це вроджена здатність до виконання певних дій або досягнення певних результатів з високим рівнем ефективності. Хоча талант може бути сприянням успіху, досягнення є результатом наполегливої праці та вправ, що допомагають розвивати талант. Тому талант і досягнення пов'язані між собою, але не є однаковими поняттями.

     Кожного разу коли я чую: «ну тааак, тобі повезло, в тебе ж талант, в мене таких здібностей немає», і відчуваєш в цей момент сильне обезцінення своїх досягнень.

     Приміром, я вірю що є талант, талант до співу, малювання, ліпки, але, чи можна стати гарним художником чи співаком, скульптором маючи тільки талант?! Впевнена що ні. Адже за цим стоїть тільки сумлінна праця, вдосконалення своїх навичок, і тільки після цього успіх. Тому говорячи хоч комусь такі фрази, задумайтесь, як людина до цього прийшла, чи справді їй повезло що в неї такий талант, можливо, справа не в таланті, а в сумлінній праці…

У Києві відбувся прем’єрний показ воєнної екшн-драми «Мирний-21» про історію луганських прикордонників, які ще в 2014 році не здалися під вогневим та моральним натиском ворога

   22 лютого в широкий прокат вийшла українська екшн-драма режисера Ахтема Сеітаблаєва про початок російського вторгнення на Луганщині. Після успішної презентації фільму для глядачів з Івано-Франківська, Львова та Хмельницького, стрічку показали у столичному кінотеатрі «Оскар». 

Протягом усього тижня стрічка подорожувала українськими містами: показ за участі режисера стрічки та генерального продюсера Ахтема Сеітаблаєва, а також виконавця однієї з головних ролей Олексія Тритенко відбулися в Івано-Франківську, Львові та Хмельницькому. У кожному з міст в залі можна було зустріти українських військових, зокрема прикордонників, про чиї героїзм та звитягу йдеться у фільмі «Мирний-21». Вчора, 22 лютого, стрічку показали київським глядачам.

     Підтримати авторів стрічки завітали зірки українського медіабізнесу та кіноіндустрії, зокрема актори Ада Роговцева, Олексій Суровцев, Інна Приходько, Максим Самчик, Леся Самаєва, Ольга Лук’яненко, Катерина Файн, Анастасія Цимбалару, Григорій Бокланов, Олександр та Марія Рудинські, Тарас Цимбалюк, Андрій Ісаєнко,  продюсери Ірина Костюк, Сергій Созановський, Андрій Ризванюк, Єгор Олесов, сценарист Ярослав Войцешек, кіноблогери Віталій Гордієнко та Інна Гордєєва, журналіст та телеведучий Юрій Марченко, поетеса Тетяна Власова.

    Спеціальний показ відвідала творча група фільму, серед них генеральний продюсер та режисер Ахтем Сеітаблаєв, співсценарист та чинний полковник ДПСУ Анатолій Коцюрба, автор ідеї та політик Павло Сушко, співпродюсерка Марія Дончик, оператор-постановник Юрій Король, актори Андрій Самінін, Євген Ламах, Олексій Тритенко, Андрій Мостренко, Максим Девізоров та Роман Ясіновський.

     Перед показом у фойє кінотеатру пройшов брифінг за участю Ахтема Сеітаблаєва, Олексія Тритенка, чинного полковника Державної прикордонної служби та співсценариста фільму Анатолія Коцюрби, представниці фонду «Повернись живим» Вікторії Дворецької та заступниці голови Державного агентства України з питань кіно Юлії Шевчук.

     «Для мене ця історія, в першу чергу, про довіру. Абсолютно переконаний в тому, що це фундаментальна річ у житті кожної людини. Довіра здатна або надихати, або руйнувати, або створювати дійсно міцне коло друзів та партнерів, міцну родину. Усім нам чудово відомо: якщо ми розпочинаємо якусь справу, то обов'язково спираємося на довіру. Ну і тим більше, коли йдеться про історію, головними персонажами якої є прикордонники, це про довіру солдатів до командира, своїх колег. Вперше я почув  про цю історію у 2014 році, у циклі програм "Хоробрі серця", і не повірив, тому що перед очима був приклад зовсім іншої ситуації і зовсім інших вчинків людей, які складали присягу боронити власну Батьківщину. Але от, через майже 8 років, ця історія, яка мене надзвичайно сильно емоційно зачепила, набула своїх конкретних обрисів у вигляді повнометражного художнього фільму», — поділився з журналістами та гостями заходу Ахтем Сеітаблаєв.

    ТІсторія про довіру і її відсутність на тлі подій, які розгортаються на Луганщині початку 2014 року. Головна тема розкривається через призму Луганського прикордонного загону, бійців якого сепаратисти та російські спецслужби марно намагаються змусити зрадити свою країну. 

     На титрах фільму глядачі аплодували стоячи. На останніх кадрах стрічки міститься присвята трагічно загиблому актору Павлу Лі, для якого ця роль наразі є останньою.

     Враженнями після перегляду фільму поділився полковник Державної прикордонної служби України Сергій «Збруч» Дупляк, якого у стрічці зіграв актор Роман Ясіновський: «Фільм максимально наближений до реальності. Звичайно, що в такий короткий час втиснути все те, що там насправді відбувалося, — неможливо, але основні моменти відтворили, деякі об'єднали. Та попри це саму "канву" історії творці передали. І дозволили знов пережити те, що трапилося майже 9 років тому, передивитися ці моменти і побачити, що вони схожі на те, що трапилося в реальності... Особливо вдало відтворили територію розташування прикордонного загону візуально. У фільми використали мої спогади та спогади побратимів — обрали найяскравіші з них. Звичайно у фільм було місце для художнього відступу, адже це не документалістика, потрібно, щоб люди дивились і їм було цікаво».

«“Мирний-21”. Для когось – це назва військової кінострічки про відважних прикордонників, які на початку російської агресії у 2014 році не зрадили присязі і до останнього билися за свою землю. Для мене, моєї сім`ї та моїх побратимів Мирний-21 – це не просто назва фільму. Це реальна адреса управління Луганського прикордонного загону, частина нашого життя, де ми забезпечували охорону державного кордону і дали бій незаконним збройним формуванням, коли ті переважаючими силами спробували нас захопити. Для кожного з нас – це був відповідальний і важкий період. Переглядаючи стрічку відразу поринаєш в спогади, які довелося тоді пережити, повертаєшся до тих переживань і прийнятих рішень. Відтворений у фільмі прикордонний загін дуже схожий на реальний, що подумки переносило всіх нас в ті дні. Я вдячний режисеру та всій творчій команді за створення цієї картини, фільму про реальних прикордонників, про Героїв серед нас, які і зараз продовжують боронити Україну. Я вдячний всім прикордонникам, мужність і вчинки яких, надихнули команду на екранізацію їх подвигу. Вірю, що ми обов'язково повернемося в український Луганськ і в наш рідний загін», — Сергій Дейнеко, генерал-майор, Голова Державної прикордонної служби України.

     Нагадаємо, що 10 гривень з кожного проданого квитка на фільм «Мирний-21» спрямують до Фонду компетентної допомоги армії «Повернись живим» на купівлю розвідувально-ударного комплексу (РУК) зі 120-мм мінометами для 111-ої окремої бригади територіальної оборони Луганської області. Ціль збору – 10,8 мільйона гривень. Кожен придбаний квиток наближає нас до Перемоги.

     Партнером фільму також став український онлайн-сервіс виклику авто Uklon, з яким фільм має спільні цінності. Як і члени творчої команди, які з перших днів повномасштабного вторгнення доєднались до лав ЗСУ, ТрО, почали волонтерити й допомагати у боротьбі на всіх фронтах, драйвери сервісу не залишились осторонь: ризикували життям, доставляли гуманітарну допомогу, евакуювали людей з небезпечних ділянок. Про історії водіїв ви можете дізнатись на сторінці проєкту  «Герої серед нас».

Яскравим доповненням заходу стали фотовиставки Олега Пальчика «Обличчя війни» та Олексія Дмитрашківського «По той бік миру» з кадрами м. Бучі до та після окупації, ініціаторами якої стали ТрО Медіа.

Партнери фільму — Державна Прикордонна Служба України, онлайн-сервіс виклику авто Uklon, Фонд компетентної допомоги армії «Повернись живим», Ощадбанк, мережа магазинів Фокстрот, мережа АЗК WOG, Лінія магазинів EVA.

Медіапартнери фільму — радіо «Країна ФМ», видання Liga.net та NV.ua.

Партнери заходу — ТМ «Карпатська Джерельна», бренд Львівське, снеки Flint та Big Bob Popcorn.

Фільм створено ISTMEN FILMS  за підтримки Державного агентства України з питань кіно та UA Production.

Кінотеатральну дистрибуцію в Україні здійснюють FILM.UA Distribution та «Кіноманія».

Леонід Коваленко

Українська пісня як національна свідомість

Авторка: Анастасія Симоненко

З початку війни ми багато чуємо таких фраз як «музика поза політикою». Та чи так це насправді і чому важливо відмовитись від російської музика, а замість цього плекати нашу - українську? 

Співак чи співачка - така сама професія як і всі інші, тому всі виконавці, музичні групи, отримують кошти за кожне прослуховування своєї пісні, а потім сплачують податки державі, в якій знаходяться. 

Соціологічна група «Рейтинг» у серпні 2022 року провела опитування, щоб визначити, скільки українців продовжують слухати російське. Більше 40% респондентів взагалі більше не слухають музику російських виконавців, 18% не слухали її раніше і не слухають зараз, і лише близько 25% слухають її так само, як і раніше. При цьому загалом майже 60% людей останнім часом не слухали російську музику або слухали набагато менше, ніж до початку повномасштабного вторгнення. 

Але навіть ці 25% зараз мають велике значення. У 2019 році російський музичний ринок сплатив $277,6 млн податків. Їх вистачає на фінансування понад 5 тисяч військовослужбовців російської армії на рік. Тож кожне ваше прослуховування чогось російського - гроші в російську армію. 

Відмовляючись від російського, ми , українці, нічого не втрачаємо, а лише здобуваємо! Чого тільки варта одна «Stefania» Kalush Orchestra, яка пролунала на весь світ , завоювала не тільки не перше місце на Євробаченні-2022, а і серця мільйонів людей. Наша музична індустрія повинна процвітати, про неї має чути світ, а ми маємо її тільки підтримувати в цьому, бо вона ні чим не гірше, а й рази краще, ніж російська. 

Мова - це наша зброя, а українська пісня - це душа. Тож разом ми повинні позбутися всього російського, бо наше, рідне, завжди краще, і ми зробимо це ще краще. 

                                                

https://www.google.com.ua/amp/s/life.nv.ua/ukr/amp/v-ukrajini-zaklikali-vidmovitis-vid-rosiyskih-serialiv-filmiv-ta-muziki-novini-ukrajini-50231003.html

https://ratinggroup.ua/research/ukraine/s_mnadcyate_zagalnonac_onalne_opituvannya_dentichn_st_patr_otizm_c_nnost_17-18_serpnya_2022.html

https://showbiz.24tv.ua/chomu-varto-zaboroniti-rosiysku-muziku-publichnih-mistsyah-dumka_n1998445/amp