Внесок України в глобальну боротьбу з кліматичними змінами

Авторка: Тетяна Мельник

  Одним з найбільших викликів 21 століття для багатьох країн світу стали кліматичні зміни. Температура на планеті підвищується, льодовики тануть і ось вже жителі деяких країн відчули на собі підняття рівня води. Питання екології піднімається на різних міжнародних форумах та є предметом обговорення міжнародних організацій. Незважаючи на війну, яка триває вже 10 років, Україна теж бере активну участь в боротьбі з кліматичними змінами.

  Перш за все, варто згадати зміни, які українська влада запровадила на законодавчому рівні. Одним з найважливішим внесків України було доєднання до загальносвітового тренду з обмеження використання одноразових пластикових виробів. З кінця 2021 року в місцях громадського харчування та магазинах роздрібної торгівлі було заборонене безкоштовне розповсюдження декількох видів пластикових пакетів, проте заборона не стосувалась певних відділів магазинів (наприклад тих, де продавали м’ясо і рибу). З 1 січня 2023 року закон покращили, повністю заборонивши використання поліетиленових пакетів. Натомість більшість мереж магазинів пропонують покупцям біорозкладні пакети, які виготовляються з кукурудзяного або картопляного крохмалю. Активісти Zero Waste Lviv пояснили, що подібна ініціатива значно спрощує процес сортування та роздільний збір біологічного сміття. Крім того, Комітет Верховної Ради України з питань екологічної політики та природокористування за останні 4 роки активно вносив у Верховну Раду законопроекти, які стосуються збереження навколишньогосередовища. За цей час було прийнято 37 законів, серед яких закони, які спрямовані на захист природних ресурсів держави (обмеження вирубки лісів та видобутку бурштину), закони про екологію під час військового стану, підтримка екологічних положень ЄС тощо.

  Щоб боротись з екологічними змінами все більше українців доєднуються до сортування сміття. Подібну ініціативу підтримали також деякі бізнеси та органи місцевого самоврядування.

  Наприклад, згідно дослідження компанії PwC, за 2019 рік у Києві було встановлено 3,5 тисячі баків для сортування сміття. В 2019 році близько 4,5% зібраних відходів потрапили на переробні підприємства. Проблема, з якою зіткнулись після створення подібної ініціативи, полягала в низькій якості сортування самим населенням. До того ж, попри невелику кількість сміттєпереробних заводів в Україні, їхня загруженість складає лише 65%. В дослідженні PwC пишуть, що покращити сортування в країні можна шляхом освітніх процесів, соціальних реклам та штрафів. Саме такі способи заохочення допомогли багатьом країнам ЄС налагодити процес сортування сміття.

  Наряду з сортуванням відходів у світі зародився ще один рух - “Zero Waste” (“Нуль відходів”). Філософія “Zero Waste” полягає у скорочення власних відходів та повторному використанні продуктів та паковань. В Україні ініціативу “Zero Waste” підхопив “Zero Waste Alliance Ukraine”. Альянс проводить освітні заходи, доєднується до міжнародних ініціатив та робить дослідження на тему економічних переваг такого підходу. Незважаючи на те, що тренд на “Zero Waste” став менш популярним у світі, ця філософія призвичаїла українців до багаторазових пакувань та нормалізувала деякі екодружні звички.

  Боротьба з кліматичними змінами досі триває, початок повномасштабного вторгнення поставив перед населенням та державою нові виклики. Проте Україна продовжує розвиватись у напрямку збереження навколишнього середовища та йде по стопах багатьох європейських країн.

Минуле породжує майбутнє

Авторка: Катерина Ніловка

  Впевнена, що кожен чув цей вислів хоча б один раз у житті, але питання полягає в тому, яке значення він має для кожної людини?

  Наше життя складається з маленьких чи великих ситуацій, які згодом роблять нас свідомими особистостями. Часто трапляється так, що ми засуджуємо свої дії минулого і мріємо про те, щоб скоріше забути про це. Але кожен повинен зрозуміти, що без них ми б не були тими, кими є зараз. Вони навчають нас не помилятися знову, вчать діяти у складних життєвих обставинах та просто вчать бути собою. Людина може дійсно забути якусь ситуацію з минулого, але вона залишиться в її підсвідомості і в майбутньому всеодно зможе прийняти для себе правильне рішення.

  Вислів «Минуле породжує майбутнє» не тільки про самовідчуття людини, це також про історію. Історію людства, країн і народів світу, це те, в чому кожен з нас живе тут і зараз. Людство виправляє помилки своїх предків так само як і пишається їхніми досягненнями.

Від пращурів залежало наше майбутнє і ми повинні забезпечити спокійне, мирне майбутнє наступному поколінню.

  Все ж таки слід звернути увагу на те, що для кожного слово «минуле» означає щось своє. Це можуть бути теплі спогади, дитинство, проведений час з батьками та друзями і багато іншого. Для деяких «минуле» про горе, нереалізованість, втрачені можливості та смуток.

  Людина усвідомлює тільки з часом важливість подій, які сталися з нею раніше.

  Між минулим і майбутнім тільки мить, і ми самі обираємо, як її проживати. 

Як козаки Різдво святкували: в Києво-Печерській лаврі розповіли про старовинні українські традиції

 Науковиця Ольга Ковалевська розповіла про святкові традиції Різдва часів Гетьманщини, повідомляє "Вечірній Київ"

  Захід відбувся в межах просвітницького «Лаврського лекторію».

 Нещодавно у корпусі №25 Національного заповідника «Києво-Печерська лавра» відбулася лекція-чаювання «Як козаки Різдво святкували», присвячена епосі Гетьмана Івана Мазепи та його сучасників.

  Спікеркою заходу виступила науковиця Інституту історії України НАН України Ольга Ковалевська, яка поділилася з відвідувачами цікавими та маловідомими фактами про святкування Різдва та Нового року в Гетьманщині.

  За словами науковиці, у XVIII столітті Різдво та Новий рік взагалі не вважалися вихідними, однак наші пращури започаткували чимало традицій святкування, що є актуальними й в наш час: подарунки, веселощі, розваги, стіл з різними смаколиками та напоями.

  У своїй розповіді лекторка також закцентувала на поверненні до традиції святкування Різдва за новоюліанським календарем і пояснивши, якою має бути за календарем українська зима.

  «З давніх-давен Різдво Христове було найважливішим святом для нашого народу. Його шанували запорожці, жителі усіх міст і сіл. У часи Гетьманщини вся військово-політична еліта традиційно прибувала 25 грудня до столиці (до Батурина, а згодом до Глухова) й там проходили урочистості…» — розповідає науковиця.

  Пані Ольга також зазначила про те, як гетьмани вітали своїх політичних покровителів, що їм дарували, які подарунки отримували самі від представників генеральної старшини, церковних ієрархів та панів полковників: коштовний одяг, посуд, зброю, годинники, екзотичні продукти на кшталт кавʼяру (чорної ікри), помаранчів і цитринів (лимонів), заморських вин і конфектів (зацукрованих фруктів).

  «Після святкової служби та появи на небі символічної першої зірки в гетьманській резиденції розпочинався бенкет, під час якого смачно їли, багато пили та культурно розважалися. Відомо, що Богдан Хмельницький грав на лютні чи то на кобзі. Іван Мазепа чудово музикував (на торбані), співав і танцював. У пошані були вертепи, а згодом і феєрверки…» — зауважила Ольга Ковалевська.

  За її словами, попри те, що між гетьманами та запорожцями не завжди існували надто приязні стосунки, різдвяними привітаннями вони обмінювалися завжди.

  «Святкові гуляння ж на Січі були значно скромнішими. На Святвечір запорожці вживали соломаху (житнє борошно, густо зварене з водою), тетерю (житнє борошно або пшоно, не дуже густо зварені на квасі), щербу (рідке зварене борошно на рибній юшці), братку (пшеничну кашицю з домішками, замість кислого житнього тіста). Після появи першої зірки до столу додавали делікатеси: дичину, рибу, вареники, сирники, гречані з часником галушки, „свинячу голову до хріну та локшину на переміну“, бринзу, пастерму (висушену на сонці баранину), загреби (коржі, що загрібали попелом і запікали на гарячих вуглях). Серед напоїв на столі були горілка, питний мед, пиво, брага й численні наливки в коряках та „михайликах“», — розповідає про традиції святкового столу дослідниця.

  Ольга Ковалевська розповіла про традиції застілля та святкування запорожців. Фото: НЗ «Києво-Печерська лавра»

  Також відзначення Різдва супроводжувалося музикою та веселощами: запорожці грали на кобзах, скрипках, ваганах, лірах, басах, цимбалах, козах, свистіли на сопілках і свистунах.

  «Танці також входили до святкової програми. Щоправда, вони були значно менш вишукані, аніж на гетьманських аудієнціях. Козаки грали в карти та кості. Закінчувалося святкування традиційним феєрверком — гучною стріляниною з гармат», — зазначила Ольга Ковалевська.

  Після святкування 6 січня Хрещення Господнього, або Йордана, основні зимові свята закінчувалися, і життя починало свій звичний рух по колу.

  Також в межах заходу, почесні гості мали змогу отримати призи, зокрема спеціальне видання про Успенський собор Києво-Печерської лаври, до створення якого долучився Благодійний Фонд «Українська Лавра». Також щасливцям дісталося київське сухе варення та сертифікат на відвідування Великої Лаврської Дзвіниці.

  А святкову атмосферу заходу доповнило чаювання зі смаколиками.

  У Києво-Печерській лаврі проходять різні культурні та просвітницькі заходи. Фото ілюстративне: НЗ «Києво-Печерська лавра»

  «Попри складну ситуацію на фронті, підсумки нелегкого політичного року для нашої країни та побутові негаразди, ми прагнемо трохи наповнити піднесеним настроєм українців, буття яких нині сповнене труднощами та тривогами. Адже наш народ вже неодноразово зі світлою надією і наснагою долав непереборні перешкоди на шляху до спільної мети — перемоги над деспотичною московитською ордою…» — розповіли про захід ініціатори проєкту.

  За їхніми словами, цього року з нагоди нещодавніх свят, колектив заповідника підготував цікаву розповідь про різдвяні традиції українського козацтва, привітавши у такий спосіб з зимовими святами киян, гостей столиці та наших захисників, завдяки яким заклад може працювати у культурному тилу, відроджуючи українські святині та розвиваючи національні традиції.

Авторка: Тетяна Асадчева

Гірськолижні курорти у серці українських Карпат

Авторка: Євгенія Шевченко

  На заході України розташовані одні з найбільших та найпопулярніших курортів західної Європи. У будь-яку пору протягом року там можна відпочити та відновити сили. Природна краса українських гір заворожує як восени, так і влітку та навесні. Але більшість туристів зазначають, що саме зимовий відпочинок у Карпаиах залишається у пам’яті ще довгі роки. 

 Гірські курорти, що розташовуються серед соснових лісів Карпат, відкривають безмежні можливості для активного відпочинку. Гірськолижні траси користуються попитом не тільки серед професіоналів, а й серед початківців та навіть дітей. Адже адаптовані для вмінь кожного туриста. 

 Підйом на гірськолижних підйомниках відкриває неймовірні панорамні види на вершини гір, засніжені ліси та села. 

 Однак не тільки природа та інфраструктура роблять гірськолижні карпатські курорти особливими. Вирішальну роль відіграють люди. Там панує унікальна атмосфера тепла та гостинності. Спілкування з місцевими жителями та іншими відпочиваючими додає оригінальності цим курортам.

 Мандрівники з усього світу збираються там, щоб отримати нові враження та спогади. Кожен українець має побачити цю красу Карпатських гір та на собі відчути стандарти якісного відпочинку. 

Які уроки створення армії та мобілізації може нам дати Ізраїль ?

Авторка: Тетяна Мельник

  Новий закон про зміни в мобілізації сколихнув суспільство та спровокував бурхливі обговорення. Михайло Подоляк в інтерв’ю для Ігоря Яковенко та 24 каналу розповів про те, що вже існуючий закон потребує вдосконалення: “Війна довга, війна масштабна – 2 роки, вона дійсно велика. Відповідно ті підходи, з якими Україна заходила у війну, тими юридичними правилами, які визначали і мобілізаційні процеси, і процеси демобілізації, і процеси ротації, і процеси, які визначали роботу територіальних центрів комплектації та роботу лікувально-лікарських комісій – це все потребує змін, інших юридичних підходів з урахуванням довгої війни.” До 2013 року Україна взагалі не готувалась до військових конфліктів, скорочувала армію та ліквідувала боєприпаси. Тому тепер наше законодавство потребує змін, як в питанні мобілізації, так і в питанні підготовки армії загалом. Тут на допомогу може прийти досвід Ізраїлю, країни, яка нещодавно зіткнулась з новим витком ізраїльсько-палестинського конфлікту. 

В Ізраїлі існує три види військової служби: регулярна служба, постійна служба та резервна служба. На регулярну службу призиваються як чоловіки, так і жінки, відповідно усі громадяни країни мають певний рівень військової підготовки. Військовий резерв утворюється з громадян, які пройшли регулярну службу. Час від часу резервісти призиваються на службу та додаткові військові тренування тривалістю не більше одного місяця. У воєнний час резервісти можуть бути негайно призвані на службу. Після останньої атаки Хамасу Ізраїль швидко мобілізував 360 000 резервістів, адже процедури призову вже добре відпрацьовані в державі. З інтерв’ю з ізраїльськими резервістами зрозуміло – в мобілізації немає хаосу та примусу. Ізраїльський артист Ілля Аксельрод в інтерв’ю для Уніан розповів, що збори проходять швидко, усі резервісти знають в яку частину вони мають їхати та яке їхнє призначення на війні. В середньому після призову резервіст має з’явитись на базі протягом 24-48 годин, деякі підрозділи мобілізуються за лічені години. Крім того, в Ізраїлі воюють всі, в тому числі високопосадовці, політики та їхні сім’ї. Служба в армії та захист країни вважається чимось престижним та вартим поваги.

Безумовно Україна – не Ізраїль. Довгий час українці жили з вірою, що великої війни не буде, тоді як Ізраїль весь час готувався до найгіршого сценарію. І незважаючи на те, що раптовий напад застав ізраїльтян зненацька, країна все одно змогла мобілізувати резерви та дати відсіч. Ізраїльська армія та військова служба в ній має те, чого бракує Україні – визначеності. Невідомість породжує страх у населення, люди бояться, що опиняться на передовій та не будуть мати достатніх навичок чи ресурсів. Цей страх деморалізує навіть тих, хто готовий ставати на захист власної держави. Чи змінить новий закон про мобілізацію цю невизначеність поки невідомо, проте закон передбачає введення загальновійськової підготовки, що є гарним кроком для покращення української армії.

Джерело: офіційний сайт Сил оборони Ізраїлю 

https://www.idf.il/en/mini-sites/hamas-israel-war-23/

У Києві на Різдво у Музеї просто неба встановили найбільший тризуб з дідухів в Україні

  Яке Різдво Христове без дзвінких колядок, моложіних гуртів і колядників? 

  Все це можна було побачити та зануритись в неймовірні українські різдвяні тоадиції в Національному музеї архітектури та побуту України 

 По наддніпрянських вулицях музею, від хати до хати добру звістку про народження Сина Божого несли учасники етногуртів "Королівна" та "Вогневиця", фольклорного ансамблю народної та сучасної пісні "Елегія", дівочого фольклорного гурту "Folk Ruzha," та гурту народної пісні "Божедари". 

  Кияни та гості нашого міста, які завітали до музею, були зачаровані майстерним виконанням старовинних колядок, сучасними піснями про народження Спасителя, прекрасними костюмами колядників. 

  А родзинкою свята став тризуб, виготовлений з різдвяних дідухів. Висота його сягає 7м. 41 см. і це найвищий тризуб України, рекорд якого був урочисто зафіксований представниками Національного реєстру рекордів України. 

  Дідухи для конструкції тризуба виконали з пшениці. Їх створював десантник Ярослав Кучма, який через поранення тимчасово втратив змогу ходити, та 95-річна Пелагія Живко з Львівщини. 

  “Тризуб з дідухів – це насамперед про повернення до власних традицій та коріння. Це заміна радянських "огоньків" і червоної зірки на ялинці. Ми маємо безліч красивих, глибоких і автентичних традицій, пов'язаних зі святкуванням Різдва та Нового року – саме час їх згадувати чи відкривати для себе. Крізь призму віків сьогодні ми констатуємо самобутність української нації, її незламний дух та волю, що й символізує тризуб-рекордсмен. Саме тому Благодійний фонд «МХП - Громаді» підтримав ініціативу Громадської організації «Обʼєднання добровольців» зі створення й встановлення тризуба, як і інші ініціативи протягом 2023 року, які утверджують українську ідентичність”, – прокоментувала Тетяна Волочай, директорка Благодійного фонду “МХП-Громаді”.

 Пшеницю, яку використали для дідухів, зібрали на полях компанії МХП на Львівщині. Компанія, як стратегічний партнер благодійного фонду, вирішила підтримати ініціативу, оскільки крім важливої культурної складової створення дідуха має ще додаткову цінність – підтримку військових під час реабілітації. 

  “Коли ми дізналися історію Ярослава, який не міг ходити, але відновлювався емоційно завдяки в’язанню снопів пшениці, ми зрозуміли, що про це варто заявити гучніше. Адже ми в межах нашої програми “МХП Поруч”, де надаємо різнопланову допомогу військовим та їхнім родинам, знаємо з власного досвіду, наскільки важливою для реабілітації є емоційна складова. А в цьому проєкті поєдналися і повернення до традицій, і віднайдення національної ідентичності, і соціальна відповідальність компанії МХП як великого бізнесу”, – додав Павло Мороз, директор Департаменту корпоративної соціальної відповідальності компанії МХП.

  Разом з військовим Ярославом Кучмою дідухи робила Пелагія Живко. Жінка пережила 5 війн, гоніння радянської влади, депортація та ув’язнення рідних у Сибірі. Та попри це Пелагея щороку плела дідухи й вносила їх у хату на Різдво. А цьогоріч ще й передавала свої знання і вміння наступним поколінням.

 Тризуб-рекордсмен з дідухами буде доступним для огляду в Національному музеї народної архітектури та побуту України до 5 січня. Потім його перевезуть до Львова. Тризуб встановили на експозиції “Середня Наддніпрянщина” поблизу церкви. Символічно, що в день встановлення рекорду, 25 грудня, там відбувалася різдвяна служба, колядували фольклорні колективи з різних куточків України.

 “На Різдво та Новий рік наш музей пропонує низку активностей для киян та гостей міста. Головна мета яких  відкрити для себе автентичні традиції українців, поринути в атмосферу пізнання власного коріння, усвідомити нашу спільну єдність, пронесену через століття”, – наголосила генеральний директор  Національного музею народної архітектури та побуту України Оксана Повякель. 

  Христос народився! Славімо Його!

Леонід Коваленко