«МЕДИТАЦІЯ»

  27 січня в Музеї Марії Заньковецької відбулося відкриття ПЕРШОЇ персональної художньої виставки «МЕДИТАЦІЯ» талановитої творчої київської художниці Оксани Ганіної. Це був її дебютний вернісаж, де художниця вперше виставила на показ шанувальникам українського мистецтва свої картини, що несуть позитивну енергетику.

   Але воно ж і не дивно. Недарма ж і сама виставка має назву «Медитація». Вже сама назва сама за себе говорить про щось духовне та оздоровче пов’язане із людською свідомістю, таке, що  допомагає ній прийти в стан спокою і стабільності Не просто ж на сході кажуть, що всі проблеми від розуму, від його занепокоєння, а тому потрібно прийти в стан його спокою. І саме медитація цьому і допомагає. А враховуючи, що ми живемо в час повномасштабної війни, що приводить до занепокоєння та стресу, медитація і є чудовою практикою, щоб заспокоїтися, повернути ясність думкам та розвинути навички керування стресом і зменшити рівень тривоги. Саме на вирішення цих проблем і направлені картини художниці Оксани Ганіної, які є своєрідною медитацією для приведення людей в стан спокою в наш не легкий час. Її картини попадають під формат мистецького фронту.    

   Дебют відбувся з великим успіхом. В цей святковий вечір у музеї був аншлаг. Молоду художницю прийшли привітати друзі та представники творчої та мистецької інтелігенції. Першими привітали мисткиню куратори виставки Жанна Маценко та Сергій Коміссаров, які представили її публіці, зазначили що це перша виставка як у 2024 році так і у художниці та побажали успіху у її творчому житті. Сергій Коміссаров зазначив, що виставка стала можливою завдяки підтримці голови Благодійної організації «БФ «Козацький» В'ячеслава Рудника, який на початку Нового року підписав договір із директоркою Музею театрального, музичного та кіномистецтва України Іриної Дробот, якій підпорядковується Музей Марії Заньковецької  підписали договір про співпрацю. Пан Сергій надав слово самій художниці та попросив її розповісти про свій вернісаж. 

   Авторка картин Оксана Ганіна про свою виставку розповіла наступне: «Цю колекцію картин я створюла з метою дослідження впливу кольору і форми на психо-емоційний стан глядача та пошуку шляхів відновлення балансу, гармонізації й рівноваги. Моя мета - простежити й віднайти паралелі між артом та медитацію, візуальним образом та внутрішнім станом об'єкта спостереження. Тут буде багато моря та океану. По-перше, вода - це символ життя, плинності, та, мабуть, Вічності… Саме цьому з нею приємно говорити та створювати сюжетні образи до полотен. По-друге, я багато часу прожила серед моря, в маринах та між островами. Для мене це рідна та знайома субстанція. Саме з усіх цих інгредієнтів і народилась серія картин «Ocean Meditation». Ще тут будуть квіти. Ніжні, весняні, затишні. Цю колекцію я присвячую українським жінкам, на долю яких випало дуже багато чого тримати на своїх тендітних плечах у роки війни – для майбутньої Перемоги. І третя нота виставки – яскрава та соковита абстракція. Мені хотілось зробити цю колекцію художніх робіт життєствердними, радісними та наповненими. Букети барв для піднесеного настрою, ресурсу та зменшення втоми».

   Далі було багато теплих привітань та побажань, море квітів дебютанці від гостей та друзів, які буквально були зачаровані фантастичними картинами художниці. З промовами виступили  В'ячеслав Рудник, Олексій Овчаренко, Петро Зукинов, Марина Конєва, Алла Горбунова, Володимир Зирянов, Анавтолій Фролов, Валерій Степанян, бойовий побратим художника – воїна Заура Зауровича Сергій та Едуард Межул. А оперний співак Юрій Мамчук на завершення дійства привітав Оксану Ганіну прекрасною оперної арією у своєму живому виконанні.  

   Новий виставковий сезон у Музеї Марії Заньковецької відкрився дуже вдало, де відчувалося, що дух Перемоги України вже не за горами і цей переможний 2024 рік буде досить насиченим та цікавим для українського мистецтва. А сам музей перетвориться з київського Храму Духовності та Культури на український. Тож чекаємо на нові цікаві творчі прем'єри. 

   Адреса Музею Марії Заньковецької : вул.. Велика Васильківська, 121.

Леонід КОВАЛЕНКО

«Тарасова юрта» відкрилася на батьківщині Кобзаря

    Юрту незламності нам подарували казахи. Торік. Після варварських бомбардувань Москвою нашої енергетичної інфраструктури, казахи, що давно мешкають і працюють в Україні, вирішили зробити пункти незламності у вигляді автентичних юрт цього народу. Тож під час відсутності світла, до юрт, що живилися від генераторів, могли завітати всі охочі, щоб підзарядити телефон, випити чаю-кави, оглянути саму юрту, а також атрибути казахів у вигляді одягу, опису народних традицій, поспілкуватися про казахську культури з волонтерами, котрі були носіями етносу. 

  Перша така юрта відкрилася на початку минулого року у символічному місці – Бучі. Згодом, подібну встановили у парку Шевченка – біля пам`ятнику Кобзарю. Зроблено це було невипадково, адже наш геній користується великою пошаною у цій середньоазійській країні – більшість часу свого десятилітнього заслання він провів у Казахстані, де намалював чимало пейзажів місцевої природи, портретів мешканців і неодноразово згадував про цю місцевість у дописах. 

  У київській юрті навіть зробили цілу стіну з описом, малюнками перебування Кобзаря в Казахстані.  Після Бучі та Києва, казахи спільно з місцевою владою встановили юрти в Дніпрі, Одесі, Харкові, Львові… Згодом «бучанська» юрта переїхала на Схід до Словя`нська, де й стоїть донині, а львівська – до Центральної України, можна сказати - до її серця… 

  В останню неділю січня торішню «львівську» встановили в історичному місці – на батьківщині Кобзаря – в найбільшому місті шевченківського краю – Звенигородці. Втім, тут вже виконуватиме іншу функцію – культурологічну, адже цього року агресор у меншій мірі атакував нашу енергетичну систему. «Тарасова юрта», як її вирішили назвати, за своїм контекстом трохи нагадуватиме київську, адже в ній розташовуватиметься матеріали, що повідають про перебування Тараса в Казахстані. Окрім казахської діаспори, участь у встановленні юрти на шевченківських теренах взяв і народний депутат України від цього регіону Сергій Нагорняк. Він же голова міжпарламентської групи дружби «Україна – Казахстан». 

 Презентувалася «Тарасова юрта» за великої кількості місцевого люду – до тисячі людей. Відкривав захід Нагорняк, який зазначив, що цей казахський символ відкривається в історичній місцевості, й присвячується цьогорічному 210-літньому ювілею з дня народження класика, що відзначатимемо вже за кілька тижнів. Юрта часто зображена на його картинах, вона слугувала і прихистком, і джерелом натхнення нашого генія. Закономірно, що така юрта з’явилася на малій батьківщині поета й художника. Шевченка і сьогодні поважають у Казахстані не менше, ніж в Україні. Його ім’ям названі вулиці в столиці, пам’ятники Тарасу є майже в кожному місті, а найбільший музей Шевченка за межами України знаходиться знов таки в Казахстану, підкреслив депутат. 

  Згодом промови виголосили голова Звенигородської районної військової адміністрації  Юрій Піковський, заступник голови Черкаської обласної військової адміністрації Олександр Шамрай. Також завітав на відкриття й в.о. міністра культури Ростислав Карандєєв (як виявилося під час його виступу), уродженець краю, котрий звертався: «Мої земляки!». Також привітав звенигородців і казахський підприємець Марат, що встановлював юрту. Але обмежився кількома реченнями, бо квапився з приготуванням традиційної тюркської страви – плову, аби згодом почастувати усіх охочих, що прийшли на свято. Протягом годинної церемонії відкриття поряд з юртою виступав народний аматорський ансамбль народної пісні «Заспів». А місцевий ансамбль сопілкарів дитячої школи мистецтв виконав кілька композицій вже в середині юрти. 

 

   «Тарасова юрта» вже не буде пунктом незламності як торік у Львові, в Звенигородці вона виконуватиме функцію культурного центру. Це буде своєрідний освітній хаб: тут педагоги розповідатимуть про Шевченка, його період життя в Казахстані; в «Тарасовій юрті» можна ознайомитися з виставкою репродукції картин створені Шевченком у Казахстані. Представлено книги, де детально описано цей період життя видатного поета і казахська література в українських перекладах. Створений куточок для дітей з мольбертами й засобами для художньої творчості малечі, які, надихаючись творчістю поета, створюватимуть свої мальовані композиції. Відвідувачі можуть оглянути автентичні предмети побуту казахів та національні костюми. «Тарасова юрта» функціонуватиме щодня, у будні зранку до вечора, трохи пізніше відкриватиметься у вихідні. Організатори сподіваються, що вона стане не лише важливим культурним обʼєктом Звенигородки, а й частиною туристичної дороги на малу батьківщину Тараса.

Сергій Бахін

«Омолодження» дерев: чому тополі перетворюються на стовпи?

Авторка: Євгенія Шевченко

 У містах України регулярно проводять обрізку тополь. Це є частиною планового “омолодження” дерев. Працівники комунальних служб спилюють гілки до основної частини стовбура. Кажуть, що після цього дерево починає утворювати нові пагони, які перетворюються на молоду крону. Але буває, що після проведення кронування, довжина гілок дерева може зменшитися майже на третину. Або дерево зовсім пропадає.

  Кронування дерев має такі негативні наслідки:

 Дерева втрачають необхідне співвідношення крони та кореневої системи. У ньому порушується виробництво та обмін поживних речовин. Якщо дерево і так було ослаблене, то воно більше не в змозі відростити нову крону, тому гине.

  Якщо ж рослині навпаки вдається вижити, то вона випускає набагато більше нових паростків, ніж у неї було до кронування. Ростуть ці паростки швидше і за рік відростають в середньому на 6 метрів. Крона швидко стає ще більш густою, тому зрізати її потрібно частіше.

  Рани дерева, якого позбавили листя, гояться набагато довше. Захисні механізми рослини стають слабшими. У результаті вона довгий період схильна до хвороб, вразлива до навколишнього середовища. Свіжі зрізи на дереві привертають увагу багатьох шкідників, які розмножуються в його ранах.

  Іноді великі зрізи не встигають зажити, як дерево вже починає гнити зсередини. Або у нових паростків буває слабке кріплення до ствола, тому через декілька сезонів під час негоди вони відламуються.

 Якою має бути кваліфікована обрізка дерев?

  Фахівці з догляду за зеленими насадженнями вважають, що причина такої радикальної обрізки дерев - відсутність мінімальних фахових знань у керівництва та працівників комунальних підприємств. Таке відношення до дерев простежується майже в усіх українських містах.

  Інколи працівникам не вистачає елементарного інструменту для того, щоб якісно виконати свою роботу. Потрібне фінансування для догляду за деревами відсутнє. У результаті дерева обрізають нашвидкуруч та щоб вкластися у виділені кошти. В Україні існують нормативи, що забороняють робити таку обрізку дерев. Але дотримання цих нормативів ніким не контролюється. Це породжує череду правопорушень, за які ніхто не несе відповідальності.

  В Україні не існує навчання для спеціалістів по догляду за деревами. Але набір молодих фахівців, які займалися б суто міськими насадженнями, суттєво змінив би ситуацію. 

 У країнах Європи роблять полардинг. Це щорічна процедура для дерев, коли обрізаються лише однорічні прирости. Полардинг починають робити з початку вирощування дерева та продовжують протягом всього його життя. А топінг - це процес глибокого омолодження дерева, коли вся його крона видаляється за один раз. Під час нього дерево отримує непоправний стрес. Фахівці вважають, що її можна робити лише на старих деревах, в яких вже засихає верхівка. Наприклад, у Німеччині та Нідерландах дозволяється зрізати лише 20% крони дерева, а також позбуватися лише сухих та хворих гілок.

Дон Кіхот «Української правди»

Авторка: Олеся Заболотня

   У своєму інтерв’ю 2018 року для «Радіо Свобода» голова Національного союзу журналістів України Сергій Томіленко стверджує: «Звичайно, ми фіксуємо і маємо фіксувати, що свобода слова в Україні є. Але водночас в Україні є величезні сподівання, що ця свобода має бути недоторканною. Можна порівняти 2009, 2013 та 2018 рік, коли українців опитували щодо свободи слова. Найвищий показник свободи слова – 67% – був у 2009 році, в останній рік керування Віктора Ющенка. Я хочу наголосити, що після Революції гідності ми фіксуємо, що в нас загострене почуття справедливості і загострене ставлення до своїх громадянських прав та прав журналістів. Суспільна думка показує, що є проблема зі свободою слова, є загрози свободі слова і правам журналістів». Якщо ж говорити про ситуацію під час воєнного стану, то значна частина опитаних працівників медіа стикались у своїй діяльності з порушеннями права на свободу слова та інформації. Найчастіше журналісти заявляли про відмову посадових осіб у наданні суспільно важливої інформації (51% опитаних), цензурування готових матеріалів або заборону оприлюднення певної інформації (22%) та відмови в акредитації (17%). 

   Проблемним це питання було ще на початку незалежності. Якщо країна позиціонує себе як «незалежна», то має стати такою у всьому. Тому ЗМІ почали цю боротьбу, щоб показувати громадянам справжню картину того, що відбувається зверху. Багато журналістів боролись і продовжують це робити зараз, але, напевно, найбільший вклад не тільки для медіа сфери, а історії України в цілому вніс Георгій Гонгадзе. 

 Українець із запальною грузинською вдачею і грузин із широкою українською душею – таким він був, коли увірвався на телебачення. Для нього українська ідентичність мала дуже велике значення. Георгія нічого не зупиняло в його власній усвідомленій місії зробити Україну кращою. Перед президентськими виборами 1999 року він мав програму на радіо "Континент", і відверто казав, що готовий померти за Україну. Гія завжди був у вирі подій і мав свою позицію. Як би політики не намагались його купити, він робив те, що вважав за потрібне, і ставив серйозні питання та ніколи не був об’єктом «придворної журналістики». Гонгадзе розумів, що росія – ворог. Так, у 1993 році, коли була війна в Абхазії, Гія повернувся до рідної Грузії та брав участь у боях. Після падіння Сухумі він сказав: «Відповідно йде війна з росією. Це однозначно, і якби там росія не відмазувалась від того, що вона не бере в цьому участь і не допомагає, це все блеф». 

  Розумів і Гонгадзе, куди насправді веде країну Л. Кучма. У 2000 році Україна впевнено крокувала шляхом рф та Білорусі, ризикуючи стати черговою авторитарною державою з диктатором на чолі, адже свободу слова душили у будь-який спосіб, а державна цензура лише посилювалась з кожним днем. За Кучми було й багато корупції, це питання Гонгадзе теж висвітлював. Звичайно, президент намагався робити все, аби не підірвати довіру людей до нього і якось намагався ухилятися від питань журналіста, начебто він не знає його. Але насправді Кучма розумів, хто такий Гонгадзе, і робив все, щоб усунути опозиціонера. Перед самим журналістом же, він показував себе впевнено, принаймні намагався, ніби промовляючи: «Ти тут ніхто, а я президент». 

  Георгій був наче кістка в горлі для тодішньої влади. Особливо він став нею, коли у 2000 заснував щось абсолютно нове – «Українську правду». Людмила Фролова, колега Гонгадзе, розповідає: «У голову Георгія ідея з інтернетом не прийшла. Гія сприймав це все несерйозно. Він мріяв про своє двомовне паперове видання. Але це було дуже дорого. Тоді серед політиків стало модним робити такі «сайти-візитівки». Так сталося, що для одного з державних діячів ми робили такий і паралельно зробили такий для того, щоб Гія міг друкуватися. Коли він повернувся з Америки, ми показали йому цей сайт та потім все переробили за його вказівками». Логотипом УП стала робота Пікассо «Дон Кіхот». Олена Притула, співзасновниця онлайн видання, пояснила це тим, що Гонгадзе порівнював себе з Дон Кіхотом. 

  Після цієї події дні Гонгадзе почали зворотній відлік. Спочатку журналіст помітив, що за ним стежать, у липні він пише заяву до ГПУ, ненадовго все стихло. А 16 вересня Георгія викрали і згодом вбили. Через півтора місяці у Таращінському лісі знаходять обезголовлене тіло, яке згодом ідентифікувала, як залишки Георгія Гонгадзе. У листопаді опозиційний політик Олександр Мороз заявив про причетність до зникнення журналіста президента Кучми, надавши як доказ «плівки Мельниченка». В історії України ця подія відома ще як «касетний скандал». 

  Справа Гонгадзе довго не рухалась, поки не знайшли винуватців: колишній генерал-майор міліції Олексій Пукач та троє його підлеглих. Згодом також виявиться, що плівки з розмовою справжні, але записані не на майорський диктофон, а на стаціонарні прослуховувальні пристрої. За 20 років після вбивства вперше прозвучали нові версії цієї справи. Звичайно, не обійшлось без нашого сусіда. москва за тогочасної української влади мала більший вплив, адже комуністична партія в тих роках ще діяла, і не виключено, щоб схилити президента до ще більшої покірності, кремль допоміг в організації усунення Гонгадзе. 

  Після визнання своєї причетності до вбивства Пукачем  жоден із замовників вбивства Гонгадзе не був засуджений.

  Дорогою ціною, але тоді українці вперше серйозно почали протести. “Це була перша масштабна акція протесту в новітній історії України. Приводом стало вбивство журналіста Ґонґадзе. Але реальні причини мали соціальний характер. І це підтверджувало те, що спочатку вийшло 20 тисяч людей, потім 50 тисяч, а згодом були акції і по 100 тисяч. В результаті ... була остаточно похована імплементація кучмівського референдуму 2000 року, який міг перетворити Україну на деспотію», – розповів один з організаторів протестів Володимир Чемерис газеті “День” 2017 року.

  Ніхто не знає, що б сказав Георгій Гонгадзе про ті події в Україні, які відбуваються зараз, але він би точно продовжував свою війну: боротьбу за свободу слова, справедливість та мир. Якщо кожен журналіст, громадянин, державний діяч матиме ідентичну Гонгадзе позицію, то нас чекатиме краще майбутнє. 

Як розвинути свої творчі здібності ?

 

Авторка: Аліна Музира

  Творчі здібності - це здатність створювати щось нове, оригінальне, унікальне. Це важлива частина людської особистості, яка дозволяє по-новому дивитися на світ, знаходити нестандартні рішення проблем і отримувати задоволення від самовираження.

   Я не одноразово чула від людей, що вони не творчі, бо вони не мають особливих талантів, не можуть малювати, писати, співати або винаходити щось нове. Але це не так. Я впевнена, що всі можуть малювати чи співати, це не питання таланту, а питання бажання, інтересу, витримки та практики. 

 Але як розвинути свої творчі здібності? Я підібрала деякі поради, які можуть допомогти.

  Базовий та доступний спосіб – читання. Читання різних книг, журналів, блогів, статей, може збагатити вашу уяву та критичне мислення. Читання також може надихнути вас на нові ідеї та погляди. Дотичним способом вважається  письмо. Ви можете вести щоденник, писати блог, листи, вірші тощо. Письмо - це один з найкращих способів виразити свої думки, почуття, ідеї та фантазії.

  Комунікація - це чудовий спосіб налагодити зв'язки з іншими людьми. Ви можете спілкуватися з ними вживу або онлайн, незалежно від того, де вони знаходяться. Ви можете спілкуватися з людьми, які поділяють ваші інтереси, або ж з тими, хто має іншу точку зору. Ви можете говорити про що завгодно: про свої думки, почуття, мрії, плани, проблеми. Комунікація також допомагає розвивати творчість, мову, слух, емпатію, світогляд, гумор, дружбу та повагу. 

  Куди ж без мрій. Мріяння допомагає нам генерувати нові ідеї, знаходити нестандартні рішення проблем і просто бачити світ по-новому. Це також корисно для нашого фізичного і психічного здоров'я. Відпочинок дає нам можливість відновити сили, зарядитися енергією і покращити настрій. Мріяння допомагає нам розслабитися, зняти стрес і розвинути інтуїцію. Воно також є прекрасним джерелом натхнення. 

  Щоб розвинути свої творчі здібності, ви можете спробувати різні види мистецтва. Ви можете малювати, фотографувати, знімати відео, грати на музичних інструментах, танцювати, грати в театрі, займатися дизайном, рукоділлям тощо. Ви можете використовувати різні матеріали, техніки, стилі, кольори, звуки, рухи, символи та зображення. Найголовніше - не боятися експериментувати та пробувати нове з вільною і відкритою душею.

Всі мають потенціал для творчості, але не всі його реалізують. Якщо ви хочете розвинути свої творчі здібності, не бійтеся помилок, а радійте процесу навчання та відкриття.

"БАЧИТИ СНИ"

У Музейно-виставковому центрі Музею історії міста Києва покажуть виставку сучасного мистецтва «Бачити сни», на якій будуть представлені творчі рефлексії 36 митців на тему сновидінь і марень.

Що сниться українцям щоночі у теперішній час? Мирне майбутнє у рідній країні? Теплі спогади довоєнних років? Смачна вечеря у мами на кухні чи перші невпевнені кроки сина? А може, останні слова побратима чи дико пронизливі свисти ракет?

   Сьогодні кожен українець в реальному житті перманентно відчуває біль, горе втрати, психологічний тиск та жахіття війни. Для когось сни є можливістю сховатись хоч на деякий час від страшної реальності, а когось вони повертають у ті місця і події, які хотілося б забути назавжди! Цей проєкт пропонує відвідувачам поринути у захоплюючі, а іноді жахливі, світи снів та підсвідомості.

   «Ідея проєкту народилась у дні страшних обстрілів в Україні, коли страшно було лягати спати, бо засинаючи, поринав у інший світ, а прокидався від сирени і вибухів. Коли страшно лягати, а ще страшніше - прокидатись… Нам цікаво було проаналізувати та прослідкувати ці емоції у творах митців, бо митець завжди відчуває більш тонко та має інструмент це висловити у своїх творах», - поділились куратори виставки Олена Єрмоленко та Валерій Лещинський.

   В експозиції будуть представлені роботи 36 талановитих українських митців, які використовуючи різні види мистецтва, а саме живопис, фотографію, інсталяцію, графіку, асамбляж, покажуть тонку межу між реальністю та фантазією.

   Куратори підготували захоплюючий маршрут виставкою, аби кожен відвідувач мав можливість відчути усю глибину та різноманітність світу сновидінь. Створюючи роботи, кожен учасник виставки надихався власними мареннями, хвилюваннями, соціокультурними питаннями та вмістив свій калейдоскоп емоцій та відчуттів. Але “Бачити сни” - це голос кожного з нас, представлений через погляди митців, адже страхи та бажання зараз одні на всіх.

Виставка триватиме з 25 січня до 18 лютого.

Графік роботи експозиції згідно графіку роботи МВЦ Музею історії міста Києва (вул. Б.Хмельницького, 7)

Ср.-Нд.: 12:00-19:00, Пн-Вт.: вихідні

Фото: Дар'я Гайсина

Фото: Леоніда Коваленко

Чому виступ президента Аргентини у Давосі сколихнув світ?

Авторка: Тетяна Мельник

    В період з 15 по 19 січня в місті Давос проходив щорічний економічний форум, в якому взяли участь понад 60 представників різних держав. Форум відвідав в тому числі й президент України Володимир Зеленський. Однією з найбільш широко обговорюваних промов стала промова новообраного президента Аргентини Хав’єра Мілея, відомого своїми лібертаріанськими та анархо- капіталістичними поглядами. То що ж такого сказав Мілей у своїй промові?

   Хав’єр Мілей почав промову з слів “Захід у небезпеці”. На прикладі Аргентини, яка, перейшовши з моделі свободи до колективізму стала “систематично зубожіти”, Хав’єр наголосив на тому, що капіталізм є єдиною успішною економічною моделлю, яка дозволяє населенню планети врятуватись від бідності. Мілей розкритикував соціалізм та колективізм, назвавши ці моделі несправедливими через їхню “насильницьку природу”. Він також наголосив на перевагах лібертаріанства, як такої доктрини, що краще за соціалізм захищає рівність та свободу. Разом з тим Хав’єр Мілей засудив країни Європи та Заходу за надмірне втручання держави в політичні процес та “відкриття дверей до соціалізму”. Хав’єр також висловив свій критичний погляд на фемінізм та його доречність у сучасному суспільстві. З слів президента Аргентини фемінізм сприяє втручанню держави в економічну сферу через створення робочих місць “для бюрократів” (до прикладу організацій з захисту прав). Мілей підкреслив важливість безперешкодного існування вільного ринку, адже з його слів це єдиний спосіб уникнути бідності та зубожіння. В кінці промови президент Аргентини підтримав бізнесменів та вільних підприємців, назвавши їх героями, та закликав не боятись держави, адже держава “це сама проблема”.

    Не дивно, що подібні різкі тези викликали суспільний резонанс та неоднозначні реакції. Консервативні американські видання поспішили похвалити Мілея за висвітлення правдивої ситуації в світі та встигли порівняти його з колишнім президентом США - Дональдом Трампом. Хуан Пабло Спінетто у виданні Bloomberg розкритикував Мілея, заявивши, що Аргентина і сам Мілей не здатні запровадити ті зміни, про які говорять. Так, наприклад Хав’єр Мілей стикнувся з неможливістю впровадження певних радикальних реформ через те, що аргентинський парламент контролюється опозицією. Крім того, з слів Спінетто в промові Мілея не вистачало конкретики та чіткого плану того, як саме він збирається рятувати економіку власної країни. Водночас український експерт, президент Науково-дослідницького центру Мізеса, Ярослав Романчук не вважає Мілея популістом. У коментарі для УНІАН він прокоментував цю тезу: "Категорично не згоден з оцінками Мілея як "популіста". Він діє абсолютно протилежним чином і має велику наукову базу під свої ідеї. Він – науковець. Хоча й досить екстравагантний”.

   Поки невідомо чи приведе політика Хав’єра Мілея до економічного процвітання Аргентини, проте його виступ в Давосі все ж встиг наробити багато шуму через різку критику Заходу.

Новий президент вміло привертає до себе увагу та прихильність людей з схожими поглядами, втім про справжні успіхи його реформ говорити рано.