Магія автентичної кухні, сила мрії та зіркові камео: з’явився другий трейлер до фільму «Смак Свободи»

FILM.UA Distribution представила другий трейлер романтичної комедії про високу українську кухню та пошуки своїх справжніх бажань. Дивіться у кіно уже з 7 березня!

Новий трейлер кулінарної love story «Смак Свободи» розкриває історію головної героїні Варі (акторка та блогерка Ірина Кудашова), як понад усе мріє присвятити життя улюбленій справі – кулінарії. На її шляху чимало перешкод, але коли ти щиро чогось прагнеш та маєш сміливість мріяти – усі двері, зрештою, відчиняються.

Життя Варі докорінно змінює дивовижна знахідка – книжка призабутої легенди української кухні Ольги Франко «Перша українська загально-практична кухня». Авторка книги й сама присутня у стрічці – її зіграла легендарна актриса Ірма Вітовська. Творці фільму радилися з нащадками родини Франко щодо спогадів про пані Ольгу, сімейних українських традицій та страв, які готувала майстриня кулінарії. А гастрономічною експерткою фільму стала Маріанна Душар, дослідниця української кухні. «Смак свободи» зображує нашу національну кухню не лише з боку улюблених домашніх смаколиків, але і як справжні витвори високого кулінарного мистецтва.

“Вихід є завжди — це моя улюблена фраза, яка належить моїй героїні Ользі Франко. Окрім того, що ця стрічка десь певною мірою світла, лірична, про мрію та казку, сімейна, для мене вона ще й надзвичайно,  в такому тонкому змісті, патріотична. Не в тому сенсі, в якому це слово часом експлуатують, а, справді, про нашу гордість, нашу памʼять, наше минуле й сьогодення, про те, що ми повинні любити  і поважати себе” - коментує Ірма Вітовська

У камео глядачі також побачать українську співачку кримськотатарського походження, переможницю Євробачення-2016 Джамалу. Вона з’явиться у ролі самої себе у дуже відповідальний момент та стане ще одною чарівною феєю у житті Варі. Крім неї, у епізодах з’являться й інші зірки – шеф-кухар, ведучий шоу «На Ножах» Алекс Якутов, модель, блогерка та телеведуча Вікторія Маремуха, модель і телеведуча Алла Костромічова, а також співак АСАФАТОV.

“Я завжди шукав форму, в яку хотів би запакувати ту чи іншу ідею.  У фільмі "Смак свободи" з цим завданням чудово впоралася авторка сценарію і креативна продюсерка Олена Моренцова. Їй вдалося в легкій, комедійно-фентазійній формі донести такі важливі істини, як любов до власної культури та історії. Я й уявити собі не міг, що такою мовою можна розповісти широкому глядачеві про українську кухню. Професійні актори принесли свої фарби у створення цієї картини. До того ж легко мені було працювати і з камео нашого фільму Джамалою. Я впевнений, якби вона обрала шлях кіноактриси, то і на цьому терені вона досягла б великих успіхів”  - коментує режисер Олександр Березань.

Дивіться «Смак Cвободи» у кіно вже з 7 березня 2024 року!

Фільм створено за підтримки Державного агентства агентства України з питань кіно.

Кінотеатральну дистрибуцію стрічки на території України здійснює FILM.UA Distribution та Kinomania.

Генеральний медіапартнер фільму – телеканал «Новий канал». Офіційний радіопартнер - Наше Радіо.

Інформаційну підтримку фільму здійснюють Elle, PostEat, Кіно24, Український Тиждень.

Генеральний партнер з технічного забезпечення – SPROF Foodservice solutions.

Слідкуйте за новинами проєкту на офіційних сторінках в Instagram та Facebook, на сторінках продакшену Ganza Film у Facebook та Instagram, а також на сторінках дистрибутора FILM.UA Distribution в Instaram та Facebook.

ДОВІДКА

Назва: Смак свободи

Жанр: сімейне кіно, кулінарне фентезі

Виробництво: Ganza Film

Дистрибутор в Україні: FILM.UA Distribution та Кіноманія

Авторки сценарію: Олена Моренцова-Шулик та Олександра Вітязєва

Режисер-постановник: Олександр Березань

Продюсери: Артем Денисов, Віталій Докаленко

Креативна продюсерка: Олена Моренцова-Шулик

Оператор-постановник: Євген Усанов

Композитор: Надія Одесюк

Режисер монтажу: Юрій Чашковський

Художник-постановник: Дмитро Баран

Художники з костюмів: Ольга Дубровська

Художник з гриму: Ольга Ахтарнія

Кастинг-директорка: Олена Артемова

У ролях: Ірина Кудашова, Ірма Вітовська, Костянтин Темляк, Томаш Собчак, Тетяна Малкова, Римма Зюбіна, Віктор Стороженко, Вадим Куценок, Діана Кузьмінова, Світлана Золотько, Павло Лі.

Зіркові камео: Джамала, Алекс Якутов, Вікторія Маремуха, Алла Костромічова, АСАФАТОV

Синопсис:

Молода дівчина – кухар Варя – втрачає роботу, бо її висока кухня нікому не потрібна у придорожньому кафе. Мила, енергійна, дотепна, вона тікає якомога далі від дому у пошуку реалізації! Та неочікувана знахідка – книжка забутої легенди української кухні Ольги Франко – змінює її життя назавжди!

Леонід Коваленко

Обережно-міни!

Авторка: Антоніна Анісімова

  Робота зі знищення мін є надзвичайно важливою та небезпечною справою, особливо в умовах війни або після її завершення. Україна, як і багато інших країн, стикається з проблемою залишків вибухових пристроїв та мін, які загрожують безпеці людей та інфраструктурі.

  Для знищення мін та вибухових пристроїв в Україні зазвичай залучають спеціалізовані державні служби, такі як Державна служба України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), Військово-цивільна адміністрація,  спільно з іншими державними органами, військовими підрозділами та міжнародними партнерами займаються розмінуванням територій. Ці служби проводять роботу з розмінування територій, знищення небезпечних об'єктів та навчання населення правилам поведінки в умовах небезпеки.

  Україна також співпрацює з міжнародними організаціями, такими як Організація Об'єднаних Націй, Міжнародний Комітет Червоного Хреста та іншими, для отримання допомоги та підтримки у знищенні мін та вибухових пристроїв.

  Проте, проблема залишків вибухових пристроїв є досить серйозною у зоні бойових дій на сході України. Тут діють спеціальні розміновувальні групи, які регулярно проводять роботу з розмінування та знищення мін.

  Україна також має кінологічні служби, які займаються розміновуванням мін та вибухових пристроїв. Кінологічні служби використовують спеціально підготовлених собак, які допомагають виявляти та локалізувати небезпечні предмети на території. Ці кінологічні служби працюють у співпраці з Державною службою України з надзвичайних ситуацій (ДСНС), військовими підрозділами та іншими органами, що займаються розміновуванням. Вони проводять пошук та розмінування на забруднених мінами територіях. Крім того, кінологічні служби в Україні співпрацюють з міжнародними партнерами та організаціями, які надають підтримку у розміновуванні та попередженні вибухових подій. Команди кінологічних служб в Україні є важливим фактором у системі захисту населення від небезпечних мін та вибухових пристроїв.

  Також в Україні є роботизоване розмінування, для ефективного та безпечного розмінування використовуються роботи-розміновувачі. 

Організація щоденної рутини або Як влаштована звичка

Авторка: Каріна Кішук

 Як змусити себе менше їсти, частіше займатись спортом, ефективніше працювати й почати вести здоровий спосіб життя? Потрібно виробити до цього звичку. Цей процес не є швидким, та й точно не є легким. Проте, що важливіше, це можливо. Яскравим доказом цьому є безліч наукових досліджень та історій успіху реальних людей, які можна запросто знайти у відкритому доступі. 

  Наші звички – добрі чи погані – дуже впливають на наше життя. Подеколи вони можуть навіть змінити наші рішення. Ба більше, вони можуть затьмарити розум і заблокувати здатність адекватно проаналізувати ситуацію. Справа звички: змусити людину діяти так, як вона неодноразово діяла раніше, простіше кажучи, діяти по інерції. От тільки, на жаль, не завжди подібні «фокуси» приводять до хорошого результату. 

 Та, на щастя, звички не формуються раз і назавжди. Їх можна будь-якої миті модифікувати чи повністю змінити. Проблема в тому, що не існує єдиної формули для зміни звички, адже їх – тисячі! Усі люди різні, як і їхні звички, тому кожен потребує особистого підходу до планування процесу відмови від тих чи інших дій. Частково це залежить від того, що кожна звичка людини викликана різними бажаннями. 

 Зміни не завжди відбуваються швидко й легко. Є звички, які легко проаналізувати та трансформувати, є складніші й стійкіші, що потребують тривалого дослідження. Проте, доклавши часу й зусиль, вдасться змінити будь-яку звичку.

 Однією з популярних методик позбавлення звички є так звана зворотна реконструкція звички. Вона допомагає ефективно подолати прості звички (наприклад, смикання волосся, гризіння нігтів, смоктання пальців, моторні чи голосові тіки, заїкання). Однак більш складні звички можуть потребувати інтенсивніших форм зворотної реконструкції звички, таких як когнітивно-поведінкова терапія.

 Однак дещо залишається незмінним: коли виникає звичка, мозок припиняє брати участь в ухваленні деяких рішень. Він більше не витрачає зайвий час на них, а перемикається на інші, більш важливі завдання. Важливо навчитися вміло контролювати свої звички.

 Звички не зникають безслідно. У цьому є свої переваги, адже нам не доводиться щоразу вчитися робити одні й ті самі речі після тривалої перерви. Але є й недолік: мозок не відрізняє погані звички від добрих. Саме тому нам так важко регулярно займатися спортом чи правильно харчуватися, якщо ми звикли лежати на дивані та смакувати тістечка з цукерками.

  Якби не існувало звичок, наш мозок вийшов би з ладу через неможливість опрацьовувати мільйони дрібних деталей щодня. Нам би довелося щоразу задумуватися над тим, як встати з ліжка, почистити зуби, одягтися, відчинити двері та ще над багатьма іншими елементарними діями, що повторюються з дня в день.

 Щоб виробити якусь звичку, достатньо обрати просту вказівку й чітку винагороду. Проте, дослідження довели: щоб звичка закріпилась надовго, ваш мозок повинен очікувати майбутню винагороду, жадати її й прагнути отримати за будь-яку ціну. 

 Здавалося б, виробити звичку, знаючи її «формулу», дуже просто. Набагато складніше її підтримувати й утримувати. Щоб виконати якусь дію, необхідна сила волі, яку потрібно накопичувати протягом дня. Якщо ж вичерпати її на стомливі й виснажливі заняття, то на звичку не залишиться жодної сили, а разом із нею і бажання. Це ще раз доводить, що самодисципліна впливає сильніше на вироблення звички, аніж будь-яка найспокусливіша винагорода.

  Є й інша сторона медалі, пов’язана з нашою психологією. Підсвідоме відчуття, що ми зробили добрий вчинок, позбавляє нас докорів сумління за погану звичку. Хоча, з іншого боку, психологія може стати корисною. Часто небажання виробити нову звичку напряму залежить від страху позбавитись від чогось звичного. У такому випадку в гру вступає невеличка хитрість: щойно ви постараєтесь тим чи іншим способом «замаскувати» нову звичку під давно відому стару, вам буде набагато легше впровадити її в ваше життя.

  Персональні звички – це досить поширене явище, але чи задумувались ви про те, аби набувати нову звичку разом із кимось? Зважаючи на людську природу, ми всі потребуємо спілкування, підтримки близького друга, члена родини тощо. Хоча, якщо вдатися до маленького психологічного трюку, краще спробувати попрацювати над новою корисною звичкою не з найкращим другом, а, наприклад, з подружкою однокласниці, з якою ви познайомились місяць тому на вечірці. Чому? Є декілька причин.

 По-перше, ви перебуватимете в приблизно однакових умовах, пізнаючи одне одного й спільну звичку. При цьому, ви матимете змогу дізнатися щось нове для себе від людини, яка є спеціалістом в іншій галузі, веде відмінний спосіб життя й цікавиться іншими речами. До того ж, ви отримаєте підсвідоме задоволення від того, що змогли не просто допомогти одній людині, а й, можливо, її знайомим, яким вона, теоретично, може розповісти про цікавий та корисний отриманий досвід. 

  Опановувати нові звички можна ще більше масштабно. Наприклад, на масових зібраннях, акціях тощо. Як це працює: люди йдуть подивитись, чим займаються інші; бачать як ті демонструють успіхи в тій чи іншій справі; починають вірити, що теж можуть досягти такого ж успіху; як наслідок, стають на шлях до опанування нової звички.

Як би важко нам не було, ми всі маємо намагатися замінити погані звички хорошими, щоб хоч трохи наблизитися до омріяного ідеалу того, ким ми хочемо стати.

Єгипетські піраміди. Правда про будівництво

Авторка: Вероніка Прокоф'єва

  Ні для кого не секрет, що одним з найпопулярніших пам'яток та місць для відвідування туристів не тільки в Єгипті, але й в усьому світі є Єгипетські піраміди. Ці місця зачаровують і притягують не лише своїми масштабами, але також своєю захоплюючою історією, вивчати яку можна століттями. Протягом багатьох століть велика Піраміда Хеопса, побудована приблизно 2055 року до нашої ери, була найбільшою спорудою на Землі. Єгипетські піраміди справді вражають нас не лише своїми розмірами, але й чіткою спроектованою формою і практичністю, хочеться нагадати, що ці споруди були створені тисячі століть тому, але й досі зберігаються в кращому вигляді. Говорячи про це зараз дуже хочеться поставити питання: як древнім єгиптянам вдалося побудувати настільки чіткі конструкції, не маючи спеціальних технік, які, наприклад, використовуються при будівництві зараз? Як їм вдалося зберегти це все і досі?

  Як насправді будували Єгипетські піраміди?

  Існує безліч гіпотез щодо цього процесу, причому наука має певну інформацію про місце розташування деяких кар'єрів, про деякі з інструментів, що використовувалися при розробці каменю, при транспортування каменю до будівництва, за допомогою зубил або кирок, тощо. Розбіжності між різними гіпотезами стосуються, в основному, методів доставки та встановлення блоків, а також оцінок термінів будівництва та потреби в робочій силі. Першою людиною, яку зацікавили таємниці будівництва Єгипетських пірамід став Геродот. Так як він був першим, відповідно його гіпотеза про будову була також однією з перших, і полягала вона ось у чому: Хеопс змусив працювати на себе весь єгипетський народ, розділивши його на дві частини. Першим він наказав доставляти до берега Нілу кам'яні блоки з каменоломень, розташованих в Аравійських горах. Інші транспортували їх до підніжжя Лівійських гір. На постійній основі на будівництві працювало близько 100 000 осіб, котрі змінювали один одного кожні 3 місяці. За 10 років нарядженої праці було також побудовано дорогу, якою блоки доставлялися до річки. Геродот писав про те, що єгиптяни піднімали блоки за допомогою дерев'яних домкратів, що нагадують колиски. Ось тільки Геродот записував усе це зі слів грецьких поселенців. Та й про те, як будували великі піраміди за 2000 років, навряд чи знали і самі єгиптяни, але в цілому ця теорія-гіпотеза здається досить правдивою та наближеною до реальності. Цю гіпотезу висунув французький хімік професор Жозеф Давидовіц. Він навіть нібито знайшов рецепт такого бетону у написі на одному із стародавніх стел. Втім, проведені надалі дослідження спростували цю теорію. Геологи і палеонтологи неодноразово зазначали, що блоки були природні, цілісні, оброблені брили.

  Насправді будівництво єгипетських пірамід проходило так: спочатку міжнародна група археологів під керівництвом Ленера виявила папірус, у якому наглядач над 40 робітниками описував цей метод. Розшифровка тексту дала такі знання: спочатку єгиптяни відвели воду від Нілу і проклали через плато Гіза штучні канали. Потім будівельники з'єднали канатами дерев'яні човни, і вже за їх допомогою перевезли блоки майже до підніжжя споруди. За допомогою 3D проектування човна, який доставляв вантаж, ученим вдалося з'ясувати: лише за один рейс стародавні єгиптяни переміщали близько 1 тисячі блоків за сезон розливу річки. Підготовка до будівництва пірамід не займала багато часу: в середньому на весь процес у робітників витрачалося 5 днів.

  Блоки возили по воді на човнах до самої основи піраміди, що будується, по спеціальних каналах. Однак ця знахідка не дала відповіді на всі запитання. У багатьох випадках слідів каналів між кар'єрами та пірамідами не було виявлено. Та й річка була дуже далеко. Виконроб не розкрив і головний секрет: як вирубані вапняні гранітні блоки укладали у піраміду. Як їх піднімали на таку висоту? Гігантські блоки переміщали на спеціальних санях - упевнені вчені. На фесці часів 12 династії було зображено 122 особи, що тягли на санях-волокушах алебастрову статую. А пісок по дорозі працівники поливали водою, що полегшувало ковзання. Так ось, нідерландські фізики з Амстердамського університету експериментальним шляхом підтвердили цю теорію у 2014 році.

  Власне, тепер можна зрозуміти що піраміди будувалися не якимось чарівним чином і майже всьому є своє пояснення. У Стародавньому Єгипті ніколи не існувало гігантів, які б займалися будівництвом цих пірамід, як думали деякі не знаючи всієї правди. А вся правда в тому, що навіть у ті давні часи єгиптяни вигадували план і коригування цих пірамід, не маючи при цьому сучасних інструментів. Своїми знаннями та силами вони побудували те, на що зараз приїжджають милуватися люди з кожного куточка світу, показуючи сучасному світу, що для побудови чогось настільки великого вистачить і власних знань та вмінь.

«СТАРЕ МІСТО. АБО ІСТОРІЯ ОДНІЄЇ ВУЛИЦІ»

   У «АРТ-Центрі Камерна сцена ім. Івана Козловського Національної оперети України на вулиці Хрещатик відбулося відкриття виставки Народного художника України, лауреата Шевченківської премії в галузі сучасного образотворчого Мистецтва Валерія Франчука «Старе місто, або історія однієї вулиці».

 

Вернісаж організувала відома талановита видавець та журналістка Світлана Алекс, яка запросила до своєї АРТ-вітальні Альманаху «НАША ЕПОХА» друзів та колег – художників, журналістів, літераторів, поетів, музикантів. За цей рік це вже третій її вернісаж, на якому енергійна пані Світлана Алекс представила поцінувачам сучасного українського мистецтва понад 10 неймовірних професійних картин Валерія Франчука, написаних протягом різного часу. 

   Живописні картини Валерія Франчука були присвячені нашій столиці України місту Києву – найпрекраснішому місту у світу. Декілька робіт були присвячені й іншим містам, у яких перебував художник. Так декілька картин, представлених на вернісажі мають такі назви: «Вид на Дальні печери Лаври», «Андріївський узвіз», «Бастіонна», «Покрова», «УК дворі на Кожум’яках»,  «16 травня (Афіни. Греція), «Древній Тбілісі. Провулок» та інші. В експозиції окрім картин пана Валерія Франчука ще було представлено кілька робіт українських художників В.Ковтуна та С.Довганя. 

   На початку відкриття виставки Валерій Франчук провів екскурсію по своїм картин та розповів історію їх створення. Далі Світлана Алекс вже зі сцени розповіла присутнім про художника та запросила його безпосередньо до слова. Після виступу пана Валерія вже вітали його з яскравими урочистими виступами друзі та колеги Сергій Коміссаров, Андрій Кулагін, Олексій Кулебаба, Наталія Васильєва, Вячеслав Рудник та інші. Родзинкою свята стало поетичне привітання у віршах молодої чарівної поетеси Маріко (Марії Саулко), яка стала окрасою того творчого вечора, створивши надзвичайну ауру присутнім, завороживши їх глибокими віршами.      

Леонід Коваленко

Фото: Сергія Коміссарова

          Леоніда Коваленка

Кето дієта: для чого вона потрібна?

Авторка: Дар'я Венту

 Виснажливе голодування - перше, що приходить у голову, коли чуеється слово «дієта».

  Існує багато різних типів дієт, але не всі вони принесуть користь вашому організму. Не всі, але кето(кетогенна) дієта може.

 Раніше такий раціон активно використовували при лікуванні деяких хвороб. Тепер вона допомагає швидко позбавитись зайвої ваги та просто оздоровити організм оточуючих.

 Діє вона за таким принципом: виключення з раціону або зведення до мінімуму продуктів, у яких містяться вуглеводи, тобто глюкоза та кетогени, що призводить до вимушеного використання організмом жирів та кето-тіл.

 Тобто, організм позбавляється відкладених неякісних жирів, через відсутність звичних, швидких цукрів, які ми зазвичай споживаємо, коли голодні.

 Що ж можна їсти, дотримуючись даної дієти?

⁃ яйця;

⁃ м’ясо та риба;

⁃ жирні молочні продукти без цукру;

⁃ зелені овочі та приправи деякі види фруктів (наприклад, полуниця, малина, лимон);

⁃ натуральні рослинні та животні жири;

⁃ горіхи, насіння.

Що ж заборонено додавати до раціону?

⁃ крохмальні овочі (такі як кукурудза або картопля);

⁃ будь-яка випічка з борошна;

⁃ алкоголь;

⁃ транс-жири;

⁃ солодощі.

  Як ми бачимо, все не так і погано! Достатньо багато різноманітних продуктів, навіть молочні дозволяються. Також можна їсти натуральні горіхові пасти або несолодкі батончики з сахарозамінниками (стевія).

 Дана дієта може допомогти деяким людям, які потребують зниження ваги або покращення метаболізму. Відзначають також покращення настрою та зовнішнього вигляду шкіри, зменшення висипань та нормалізація рівня гормонів

 АЛЕ, звичайно існують в протипоказання.

 Це і вагітність і цукровий діабет першого типу і замала маса тіла та інші, тому перед початком варто проконсультуватись з лікарем. Задля покращення а не погіршення власного здоров’я та якості життя.

Діамант душі. Чому варто цінувати себе і як це розвинути?

Авторка: Олеся Заболотня

 «Привіт, малий я, ти був такий щасливий у дитинстві, заздрю тобі. Зараз все інакше. Булінг, через який ти не можеш спокійно ходити до школи. Кохана людина вважає тебе нікчемою, а від батьків постійна критика. Ненавиджу себе», - можливо не кожен, але більшість думали про це. А є й такі люди, які досі так вважають. При цьому та маленька дитинка у середині кожного з нас не розуміє, що відбувається. Чому життєрадісність раптово зникла, де поділася вся любов? Питання самоцінності турбувало багатьох людей, і цей запит у топі проблем, із яким звертаються до психологів. Що ж робити з цим і чому взагалі ми перестаємо любити себе?
Проведемо невеличкий експеримент. Уявіть ситуацію, що у вас є діамант, і ви якось вирішуєте віднести його до ювеліра, щоб зробити прикрасу. По дорозі ваш дорогоцінний камінь падає в багнюку.  Ваші наступні дії? Звичайно, що більшість підніме його, витре гарненько та помиє, а за потреби залишки вичистить майстер, як це лишити діамант у такому стані? З цінністю речей тоді все добре. А як тоді ви ставитесь до себе у подібних ситуаціях? Добре, коли людина вчиняє так само, як і з діамантом. Але ж є ті, які лишають себе у цій «багнюці», продовжують терпіти знущання з себе та не намагаються щось виправити. У таких ситуаціях більшість орієнтується не на себе, а на присвоєну нам ціну. Якщо згадати випадок із діамантом, то суспільство почне казати, що його треба почистити, а коли подібне стається із людиною – осуд. Якийсь парадокс виходить. Але під впливом суспільства переконуємось у тому, що ми – це те, що говорять про нас. Не важливо те, що кожен про себе думає, а те, що вважає оточення.

 Та не варто плутати самооцінку та самоцінність. Якщо простими словами, то самоцінність – це основа, самоцінність – це хребет, безумовне прийняття себе, незалежно від зовнішніх факторів. Самооцінка має соціальний відтінок, тоді як самоцінність — внутрішня любов себе, визнання власної унікальності. Низька самооцінка створює проблеми у спілкуванні та формуванні своїх бажань. Самоцінність — стабільна і непохитна, навіть через зауваження чи жарти на вашу адресу. Також не треба думати, що якщо ви почнете цінувати себе, то станете егоїстами. Але це різні речі. В основі егоїзму - надмірна тривожність і страх несприйняття іншими. Адже в глибині душі така людина впевнена, що любити її немає за що. Але вона гостро потребує визнання, тому намагається зовнішніми ефектами підкреслити власну значущість.

  Певно, у багатьох були ситуації, коли вас змушували робити те, що ви не хочете, наприклад, у дитинстві робити домашнє завдання, проте хотілось у той момент погуляти на вулиці. Звичайно, таким чином батьки хотіли навчити нас виконувати свої обов’язки, адже без них у дорослому житті ніяк. Але потрібно при цьому не забувати про себе. Якщо працівник сидить до ночі, постійно заганяє себе – від нього не буде толку. Натомість потрібно знаходити баланс: не брати на себе зайві обов’язки, вчасно лягати спати, відпочивати після роботи. Це банальний приклад самоцінності.

 Як же тоді розвинути це? Ось деякі поради психологів:

Самопізнання

 Проаналізуйте свої слабкі та сильні сторони, цінності, переконання – усе, що допоможе вам дізнатися про самого себе більше. Можна кожного вечора рефлексувати або вести щоденник думок.

Позитивне мислення

 Згадали як рідні казали: «думки матеріальні»? Це саме про те. Замість того, щоб сказати самому собі в голові: «я не зможу», «я нездара», варто промовляти собі «я спробую», «я можу цьому навчитись».

Самопідтвердження

 Багатьом людям не вистачає теплих слів підтримки від найближчих, і це чудово, якщо ви їх отримуєте. Але, перш за все, потрібно робити це самостійно. Якщо не вірити самому, то інші не допоможуть.

Догляд за собою

 Банально, але це насправді так і є. Як вже було зазначено вище: здоровий сон, харчування, відпочинок – типовий вияв самоцінності.

Прийняття помилок

 Наше життя можна порівняти з фортепіано: білі клавіші – хороші моменти, чорні – погані. Але, якщо щось прибрати, то не буде повноцінної мелодії.

 Кожен із нас цінний, тому не нехтуйте собою. Навіть якщо хтось не бачить у вас діамант, то ви повинні бути ним, перш за все, для самих себе.