Інтерв'ю записала:
Аліна Музира
Рада представити Вам інтерв'ю у студентки Київського національного університету театру, кіно і телебачення імені Івана Карпенка-Карого, Марії Мінієвої.
https://www.instagram.com/p/Cx7PyTatedx/?igsh=YmdneW5ham43ODYw
Вона не здалася після першої невдачі під час вступу до Університету імені Карпенка-Карого. Її мрія про акторську майстерність була сильнішою за будь-які перешкоди. Тому, провчившись рік у Національній академії керівних кадрів культури і мистецтв, вона знову спробувала й цього разу досягла успіху.
Марія - студентка, яка вже має досвід зйомок у кіно. Незважаючи на те, що зніматися на першому курсі в її університеті не дуже поширено, їй пощастило отримати роль у відомому українському серіалі "Сліпа". Також вона приймала участь в виставі "Спасіння" під час навчання в НАКККіМ.
- До повномасштабного вторгнення в Україну існувала ситуація, коли в українські проекти (серіали, фільми) часто запрошували акторів з росії.
Як ви думаєте, чому? Це був синдром меншовартості чи, можливо, справа дійсно в акторській грі?
- На мою думку, тут мав місце комплекс меншовартості. Але, мені здається, що російських акторів запрошували просто тому, що вони більш впізнавані на нашій території. Їх знають і наші люди, і їхні, а це дає можливість охопити більшу аудиторію і зібрати більші касові збори. На жаль, через це наші українські актори не мали великої можливості для розвитку.
- А взагалі, як ви бачите майбутнє українського кінематографу?
- Звісно, мені б дуже хотілося сподіватися, що воно буде розвиватися стрімко! Що, можливо, якісь західні партнери будуть долучатися до розвитку нашого кіно. Але зараз, вже навіть під час війни, ми можемо побачити дуже багато українських проектів: дуже якісних, дуже цікавих, де грають чудові актори. Режисери цих фільмів теж чудові, і тому я думаю, що якщо навіть під час війни ми здатні створювати якісні продукти, то й після, я думаю, нас чекає чудове майбутнє в цьому, в цій сфері.
- Чи є якісь роботи, які ви виділили для себе саме за останні роки?
- Мені запам'ятався фільм, який дуже актуальний зараз, це "Щедрик". Це українсько-польський фільм, і він описує події Другої світової війни та сім'ї, яка під час цих всіх подій, під час радянської окупації, а потім німецької окупації, надала притулок у себе різним дітеям, в тому числі євреям. Мені цей фільм дуже сильно запав у душу, тому що він торкається подій, які відбуваються зараз, і це дуже все відгукується. Фільм знятий неймовірно, акторська гра на висоті, тому я вам дуже раджу подивитися цей фільм, особливо під час різдвяних свят, тому що все ж таки мова йде про "Щедрик", який є нашою українською спадщиною. Я думаю, кожен українець має пишатися цим. Тому раджу.
- Хто для Вас є взірцем серед акторів театру, ким Ви захоплюєтеся?
- Ну, звісно, це моя майстриня Наталя Костянтинівна Доля, народна артистка України, провідна акторка Національного академічного театру імені Лесі Українки. Ось вона для мене приклад, мабуть, номер один, тому що вона моя наставниця, і те, як вона нас навчає, дуже мені відгукується. Також мені подобається театральна акторка театру Франка, Тетяна Міхіна. Я дивилася з нею дві вистави: "Украдене щастя" і «Трамвай “Бажання”». Її гра дійсно запала мені в душу. Вона змусила мене проживати історію її героїні разом з нею.
- Більшість людей, які йдуть на акторство, уявляють себе саме в кіно?
- Не завжди. Серед моїх одногрупників дуже багато людей, які бачать себе лише у театрі. Я насправді цього сама не очікувала. Я думала, що все ж таки більшість буде орієнтуватись на кіно, але дуже багато людей бачать себе саме в театрі, обожнюють лише театр і просто не уявляють себе на знімальному майданчику.
- А як ти можеш описати людей, які думають що театр це нудно?
- Це люди недосвідчені, з обмеженим кругозором, не можуть сфокусувати свою увагу на емоціях інших, хоча б на 2-3 години.
Хоча, це справді важко. Враховуючи наші сучасні реалії. Якщо брати наприклад TikTok, коли кожне відео там, це доза допаміну. Мені самій інколи складно сконцентрувати свою увагу на двогодинному фільмі.
Я не кожен день ходжу в театр, в мене не кожен день є ресурс, бажання прийти в театр, подивитись виставу, щось зрозуміти, щось проаналізувати.
Але вистави розраховані на те, щоб наштовхнути глядачів на роздуми, змусити задуматись, переосмислити.
- Як ви бачите майбутнє українського театру? Яким Ви його уявляєте?
- Зараз дійсно спостерігається зростання зацікавленості людей у театрі. Це пов'язано з популяризацією вистав у TikTok, що, безсумнівно, робить театри більш медійними та доступними.
Однак існує й певна проблема: люди приходять на вистави, щоб бути в тренді, не намагаючись дійсно їх зрозуміти. Вони публікують сторіс в Instagram та TikTok: «Ой, я нещодавно сходив на виставу "Конотопська відьма". Це було чудово! Також відвідав виставу Івана Уривського». Зараз по пану Уривському взагалі сходять з розуму в соц. мережах. Нещодавно у нього була прем'єра вистави "Марія Стюарт". Ще не було афіш, акторського складу, нічого, але квитки були продані вже в січні.
З одного боку, це добре, адже завдяки TikTok театр стає популярнішим. Вистави потрапляють до рекомендацій, охоплюючи ширшу аудиторію, особливо молодь.
З іншого боку, таке поверхове ставлення може призвести до нещирого сприйняття театру. Деякі глядачі не готові до аналізу та роздумів, їм важливо лише бути "в темі".
- Маріє, яких режисерів ви можете порадити?
- Давид Петросян: Його вистави вражають глядачів. Наприклад, “Отелло” у театрі Лесі Українки, де головну роль грає Наталя Доля, а також “Земля” у театрі Франка та вистава “Процес” на Подолі.
Дмитро Богомазов: Ще один талановитий режисер. Його вистави у Франка можна вважати провідними. Зокрема, “Украдене щастя” та “Співай, Лоло, співай”.
Кирило Кашліков: Художній керівник театру Лесі та режисер. Його вистава “Загадкове нічне вбивство собаки” — це мистецтво в чистому вигляді. Також варто подивитися “Каліку з острову Інішмаа".
Євген Щербань: Молодий режисер, який вас вразить. Його вистава “Фальшивка” у театрі Лесі Українки — це щось особливе.
- Як обрати виставу для перегляду?
- Це залежить від вашого настрою. Можливо, ви хочете подивитися комедію або щось сумне. Також є вистави у жанрі театру абсурду. Якщо ви хочете познайомитися з класикою, рекомендую вибрати виставу за творами Шекспіра, наприклад, “Ромео і Джульєта” або “Отелло”. Якщо це комедія, то, можливо вам сподобається вистава “Номер 13”. Я також рекомендую подивитися мюзикл “Співай, Лоло, співай”.
Дуже приємно дивитись на “Декамерон” що показують в молодому театрі. Це студенти четвертого курсу. Також вони влаштовують виставу “Кабаре”.
Ще «Трамвай “Бажання”» якраз таки Уривського. Вона змусить задуматись про жіночу долю.
- Щоб б ти хотіла досягти цим інтерв'ю?
- Ну, звісно, хотілося б, щоб люди дійсно зацікавилися театром, а не просто "відсиділи" виставу. Важливо, щоб була оцінена робота акторів, режисерів і всіх, хто працює над виставою: костюмерів, декораторів, сценографів, режисерів по світлу і звуку, драматургів, які написали п'єсу. Це величезна праця і творчість. Процес створення сам по собі дуже заряджає, але отримувати відгуки від глядачів – це заряджає подвійно. Театр – це не нудно, це прекрасно!
Переклад на англійську мову
Translation in English
Theatre is not boring, it's wonderful!
I am pleased to present you an interview with Maria Minieva, a student of the Ivan Karpenko-Karyi National University of Theatre, Cinema and Television in Kyiv.
She didn't give up after her first failure when applying to Karpenko-Karyi University. Her dream of becoming an actor was stronger than any obstacles. So, after studying for a year at the National Academy of Management Personnel of Culture and Arts, she tried again and this time succeeded.
Maria is a student who has experience in filming. While being an actor in the first year of studing is not very common, she was lucky enough to get a role in the famous Ukrainian TV series called “The Blind”. She has also starred in the play "Salvation" while studying at NAKKKiM [National Academy of Management Personnel of Culture and Arts].
- Before the full-scale invasion of Ukraine, there was a situation when actors from Russia were often invited to Ukrainian projects (TV series, films). Why do you think this was? Was it an inferiority syndrome or was it really about acting?
- In my opinion, there was an inferiority complex here. But I think that Russian actors were invited simply because they are more recognizable in Ukraine. Both Ukrainians and Russians know them, and this makes it possible to reach a larger audience and make more box office.
Unfortunately, because of this, our Ukrainian actors didn’t have an opportunity to develop.
- In general, how do you see the future of Ukrainian cinema?
- Of course, I would like to hope that it will develop rapidly! That perhaps some Western partners would be involved in the development of our cinema. But now, even during the war, we can see a lot of Ukrainian projects: high-quality and interesting ones with great actors. The directors of these films are also great, and so I think that if we are able to create high-quality products even during the war, then I think we will have a great future in this field.
- Are there any works that you have highlighted for yourself in recent years?
- I remember a movie that is very relevant now, “Shchedryk” [A name of the Christmas song known in the English-speaking countries as “Carol of the Bells”]. This is a Ukrainian-Polish film, and it describes the events of the Second World War and a family that took in various children, including Jews, during all these events, during the Soviet occupation and then the German occupation. This movie touched me very deeply because it relates to the events that are happening now, and it resonates with me. The movie is incredibly well produced, the acting is top notch, so I strongly advise you to watch this movie, especially during the Christmas holidays, because it is about “Shchedryk”, which is our Ukrainian heritage. I think every Ukrainian should be proud of it. That's why I recommend it.
- Who are your role models among theatre actors, whom do you admire?
- Of course, this is my master, Natalia Konstiantynivna Dolia, People's Artist of Ukraine, leading actress of the Lesia Ukrainka National Academic Theatre. She is probably the number one example for me, because she is my mentor, and the way she teaches us appeals to me very much. I also like the theatre actress from the Ivan Franko Theatre, Tetiana Mikhina. I have watched her two performances: "Stolen Happiness” and “A Streetcar Named “Desire””. Her performance really sank into my soul. She made me walk through her character's story with her.
- Do most people who go into acting imagine acting in movies?
- Not always. Among my groupmates, there are a lot of people who see themselves only in theatre. I didn't really expect this myself. I thought that the majority would be oriented towards cinema, but a lot of people see themselves in theatre, adore only theatre, and simply cannot imagine themselves on a movie set.
- How can you describe people who think that theatre is boring?
- These people are inexperienced, with a narrow mindset, unable to focus their attention on the emotions of others, at least for 2-3 hours. Although, it's really hard. Given our modern realities.
If you take TikTok, for example, when every video there is a dose of dopamine. Sometimes it's hard for me to focus my attention on a two-hour movie too.
I don't go to the theatre every day, I don't have the energy and the desire to come to the theatre, watch a play, understand something, analyze something. But the performances are designed to provoke the audience to reflect, to make them think, to reconsider something.
- How do you see the future of Ukrainian theatre? How do you envision it?
- Nowadays, there is indeed an increase in people's interest in theatre. It is connected with the popularization of performances on TikTok, which undoubtedly makes theatres more popular and accessible.
However, there is also a problem: people come to performances to be in trend without really trying to understand the play. They post stories on Instagram and TikTok: "Oh, I recently went to see “The Witch of Konotop”. It was great! I also attended a performance by Ivan Uryvskyi”.
Right now, people are going crazy for Mr. Uryvskyi on social media. He has recently presented the play “Maria Stewart”. There were no posters, no cast, nothing, but the tickets were sold out in January.
On the one hand, this is good, because thanks to TikTok, the theatre is becoming more popular. The plays are getting promoted and recommended to the wider audience, especially young people.
However, such a shallow attitude can lead to insincere perception of the theatre. Some viewers are not ready for analysis and reflection, they just want to stay on topic.
- Maria, which directors can you recommend?
- Davyd Petrosian - his performances impress the audience. For example,"Othello" at the Lesia Ukrainka National Academic Theatre, where Natalia Dolia plays the main role, as well as "Earth" at the Ivan Franko Theatre and "The Process" at Podil Theatre.
Dmytro Bogomazov - another talented director. His performances at the Ivan Franko Theatre can be considered to be leading. In particular, “The Stolen Happiness” and "Sing, Lola, Sing".
Kyrylo Kashlikov - artistic director of the Lesia Ukrainka National Theatre and director. His play "The Mysterious Night Murder of a Dog" is art in its purest form. You should also watch “The Cripple of Inishmaan Island”.
Yevhen Shcherban - a young director who will amaze you. His play "Fake" at the Lesia Ukrainka Theatre is something special.
- How do you choose a play to watch?
- It depends on your mood. Maybe you want to see a comedy or something sad. There are also performances in the absurd genre. If you want to get acquainted with the classics, I recommend choosing a performance based on Shakespeare's works, for example, "Romeo and
Juliet" or "Othello". If it's a comedy, you might like the play "Number
13". I also recommend watching the musical "Sing, Lola, Sing".
It's a great pleasure to watch "Decameron" in the Young Theatre. It's performed by the fourth-year students. They also put on a performance of “Cabaret”. Also, “A Streetcar Named Desire” by Uryvskyi. It will make you think about women's fate.
- What would you like to achieve with this interview?
- Well, of course, I would like people to become really interested in theatre, and not just sit through a performance. It is important that the work of actors, directors and everyone who works on a performance is appreciated: costumers, set designers, scenographers, lighting and sound directors and playwrights. It's a lot of work and creativity. The process of creation is very energizing in itself, but receiving feedback
from the audience is twice as energizing. Theatre is not boring, it's wonderful!
.jpeg)
