"Літопис Руський – це перший зразок систематичного збору та фіксації новин, перше українське медіа"

Авторка: Яна Вугліцька

  У минулому, коли ще не було телебачення, радіо та газет, люди записували важливі події свого життя. Так виникли літописи – своєрідні хроніки, які передавалися з покоління в покоління. Один з найдавніших і найцікавіших літописів – це "Літопис Руський", який розповідає нам про становлення Київської Русі та життя наших предків. Це – документальне першоджерело, де значуще кожне слово

«Літопис руський» — літописне зведення, створене на початку XIV ст. 

  Структура Літопису Руського: 

"Повість минулих літ": Найдавніша частина, що описує давні часи та заснування Києва;

"Київський літопис": Продовження, яке детально висвітлює події Київської Русі;

"Галицько-Волинський літопис": Описує історію Галицько-Волинського князівства;  

 

  «Повість минулих літ» написана Нестором Літописцем.  Висвітлює історію східних слов'ян та князівської влади, утвердження християнства на Русі, містить оповіді про виникнення слов'янської писемності, відбиває настрої різних суспільних верств. Записи подаються порічно. Використано перекази, оповідання, повісті, легенди. Написана мовою, близькою до живої народної з нашаруванням церковнослов'янських елементів. 

  "Київський літопис" – одна з найдавніших пам’яток історії та літератури Київської Русі, складова частина Іпатіївського списку. Є продовженням «Повісті минулих літ» і попередником "Галицько-Волинського літопису", охоплює події 1118–1200 років. "Київський літопис" складається з порічних записів, у які вплетені літописні оповідання, військ, повісті про князів Ігоря Ольговича, Ігоря Святославича та інших. Розповідається також про Новгород, Волзьку Болгарію, Німеччину, Чехію, Польщу, Угорщину. Та головна тема "Київського літопису"" – Київ і Київська земля, боротьба за стольний град між Мономаховичами й Ольговичами, заклики до єднання у боротьбі проти іноземних завойовників.  Мова його наближена до тогочасної живої народної з деякими церковнослов’янськими елементами, з використанням діалогів, прислів’їв, висловів історичних осіб. Найширше представлена загальновживана і військова лексика. Привертають увагу описи окремих подій і характеристики осіб, подані надзвичайно мальовничо. Стиль викладу діловий, урочистий.

   "Галицько-Волинський літопис" поділяється на дві частини: "Галицький літопис" (1201—1261), складений у Галичі, в основу якого покладено літописання часів князя Данила Романовича і "Волинський літопис" (1262—1291), складений на Волині, який більше відображав історичні волинські землі за князювання Василька Романовича та його сина Володимира. Літопис пронизаний християнським духом, оскільки його писали монахи. Ми можемо прослідкувати це у літописі. Наприклад: Данило змушений був іти до Золотої Орди і просити «ярлик» (дозвіл, грамота) щоб могти керувати, і одним із завдань, щоб отримати «ярлик» було поклонитися «кущу» (один із символів віри ординців), і Данило відмовився це робити, оскільки це порушувало християнські засади князя (згодом — короля).  

  Важко переоцінити значення "Літопису Руського" в сучасному світі. Це не просто збірка фактів, а справжній скарб, який дозволяє нам зрозуміти менталітет, культуру та історію наших предків. Літопис є не лише історичним джерелом, а й видатним твором літератури, що вплинув на розвиток слов’янської писемності. Звісно, в 2024 році, Літопис Руський теж залишається актуальним. Він є основою для історичних досліджень, допомагає нам краще зрозуміти своїх предків, які жили на нашій землі. Літопис також має велике значення для розвитку туризму, адже багато місць, згаданих у літописі, стали популярними туристичними об’єктами. Наприклад: Хоривиця - гора, де сидів Хорив; нині — Замкова (Киселівка, Фролівська); Бабин торжок - торгова площа перед Десятинною церквою; нині — тер. виходу Десятинного провулка на Володимирську ; монастир Георгіївський, Ярослава Георгія Володимировича Мудрого (V), чоловічий; був на тер. скверика біля стику нинішньої Рейтарської і Золотоворітської вул.   

ОБНОВА ДЛЯ ЗАПОВІДНИКА ТАРАСА

  На батьківщині Тараса Шевченка відреставрували об’єкти, повязані з дитинством майбутнього генія. Як відомо, видатний поет і маляр народився у селі Моринці, згодом з батьками переїхав до сусідньої Кирилівки (тепер Шевченкове). А після смерті батьків був запрошений на козачка до маєтку Енгельгардта у Будищах. Наприкінці жовтня була проведена презентація відновлених святинь для журналістів і представників культурного середовища України. 

  Будищанський вітряк – єдиний, що зберігся з тих 28, які були діючими в регіоні за часів дитинства класика. Саме тут, на полях біля вітряка, Тарас «пас ягнята на селі». У свій час млин споруджували за голландською технологією, де рухається тільки вежа. Але з часом вітряк почав руйнуватися… Щоб споруда не розрушилася, протягом останнього року тут було проведено кілька етапів відновлення. Ще торік восени за сприяння БФ «МХП громаді» і ГО «Екологічний рух Черкащини» замінили пошкоджені двері та крила. А вже цієї осені відновили шатрову частину і повністю поміняли обшивку з дерева, зробили нове перекриття кімнати мельника, яка знаходилася у підвальному приміщенні. 

  Також розпочався благоустрій прилеглої території, який триватиме і протягом наступного року. Територію озеленять, проведуть доріжки і облаштують паркувальний майданчик, де зможуть зупинятися й туристи, що відвідуватимуть Тарасові місця дитинства. 

  Реконструйовано також кілька об`єктів і в Моринцях, де розташований знаменитий музейний комплекс. Насамперед, об`єктів, пов`язаних з дідом Тараса – Якимом Бойко. Саме батько його мами найбільше вплинув на формування світогляду малого, прищепив любов того до рідного краю. Протягом серпня-вересня відремонтовано перекриття хати і комори діда, що стоять навпроти одна одної. І тепер відреставровані будівлі з очерету виглядають як новенькі.  

 Заграла новими фарбами і розташована на невеличкій відстані від цих двох об`єктів і хата Андрія Колесника. Тут за сприяння благодійників перешили покрівлю з очерету. Саме в цій будівлі мешкала молода сім`я Шевченків, коли Колесник був на засланні. І саме в ній, вважається, народився майбутній геній 9 березня 1814 року. А вже за рік Шевченки переїхали до Керелівки. 

 

 Саме з Шевченкового розпочався захід презентації: представникам місцевої преси, керівництву УКФ, зокрема нещодавно новобраній очільниці Н. Кривді провели екскурсію Національним заповідником – у батьківській хаті, поклали квіти біля могили матері, а також завітали до хати дяка, який допомагав Тарасові в оволодінні освітою. Також гостям презентували щойно видану книгу Д. і Л. Красицьких «Витоки Шевченкового роду».  

 На завершення презентації  керівники БФ «МХП – громаді» і Національного заповіднику «Батьківщина Тараса Шевченка» підписали меморандум про співробітництво.

Сергій Бахін

Як святкують Хелловін у різних країнах

Авторка:

Олександра Мельниченко

  Хелловін, або Ніч усіх святих, набуває все більшої популярності у світі. Це свято відзначається 31 жовтня і знаменує собою межу між осінню і зимою, світлом і темрявою. І хоча Хелловін має свої корені в кельтському святі Самайн, сьогодні він відзначається по-різному в різних куточках планети.

США та Канада: осередок сучасного Хелловіну

  Хелловін у Сполучених Штатах і Канаді — це, мабуть, найвідоміша версія свята. Основні традиції включають вирізання гарбузів, відомих як «Джек-ліхтарі», і прикрашання будинків у моторошному стилі. Діти вдягаються в костюми відьми, зомбі або супергероїв та ходять від дверей до дверей з криками «Trick or Treat!» («Цукерки або смерть!»), вимагаючи солодощів.

  У цих країнах популярні й різноманітні костюмовані вечірки, конкурси на найстрашніший костюм, перегляди фільмів жахів, тематичні паради та виставки. У деяких містах навіть організовують спеціальні заходи, наприклад, тематичні парки або будинки жахів.

Мексика: День Мертвих (Día de los Muertos)

  У Мексиці традиції Хелловіну переплітаються із національним святом — Днем Мертвих (Día de los Muertos). Це свято відзначають 1-2 листопада, і воно є однією з найяскравіших та найколоритніших подій у Мексиці. Люди відвідують кладовища, щоб вшанувати пам’ять померлих родичів, і будують вівтарі з фотографіями, улюбленою їжею покійних та декоративними черепами з цукру. У той час як Хелловін тут має більше американський вплив, Día de los Muertos має своє глибоке значення для мексиканців і сприймається як позитивне та урочисте святкування життя і смерті.

Ірландія: повага до коріння

  Ірландія — це країна, де початково виник Самайн, свято, що стало основою сучасного Хелловіну. Традиції в Ірландії збереглися майже в незмінному вигляді, зокрема звичай вирізати ліхтарі з ріпи (зараз замінені гарбузами) і розпалювати багаття для відлякування злих духів. Діти, як і в США, ходять по домівках із проханням «Trick or Treat», а вночі організовуються костюмовані вечірки та паради.

Велика Британія: від Бонфайр Найт до Хелловіну

  У Великій Британії традиційний Хелловін має трохи інший характер через вплив іншого свята — «Бонфайр Найт» або «Ніч Гая Фокса», яке святкують 5 листопада. Хелловін тут часто поєднують із цією датою. Діти також ходять із криками «Trick or Treat», проте в деяких районах можуть спалювати фігури Гая Фокса. Вирізання гарбузів, перегляд фільмів жахів та тематичні вечірки також є невід'ємною частиною святкування.

Японія: паради та костюми

  Хоча в Японії Хелловін не має культурних коренів, його популярність зростає завдяки маркетингу та поп-культурі. У великих містах, таких як Токіо, проходять масштабні паради та вечірки. Японці особливо захоплюються створенням креативних костюмів, які часто виходять за рамки традиційних привидів і включають персонажів аніме, фентезі та поп-культури. Магазини та ресторани також часто прикрашають до Хелловіну та пропонують спеціальні страви на тему свята.

Китай: День Духів

  У Китаї немає традиційного святкування Хелловіну, проте є своє свято, схоже за духом — «День Духів». Він відзначається на початку літа і є днем, коли люди згадують своїх померлих родичів, спалюючи паперові гроші та залишаючи їжу як жертвопринесення. В останні роки Хелловін набирає популярності серед молоді, особливо в містах, завдяки впливу західної культури.

Україна: святкування за американськими традиціями

  В Україні Хелловін стає дедалі популярнішим, особливо серед молоді. Багато кафе, ресторанів та нічних клубів організовують тематичні вечірки та конкурси костюмів. Молодь із задоволенням перевтілюється в монстрів, відьом, вампірів чи інших популярних персонажів. З кожним роком все більше дітей бере участь у походах із криками «Цукерки або смерть!», що з радістю підтримується багатьма домогосподарствами.

Франція: лише свято молоді

  Франція відзначає Хелловін з дещо меншою помпезністю, ніж англомовні країни. В основному, свято стало популярним завдяки впливу американських фільмів та поп-культури. Основні традиції зосереджені на костюмованих вечірках для молоді та тематичних вечорах у барах. Вирізання гарбузів і вечірки для дітей також стають популярними, проте «Trick or Treat» тут не так поширене.

  Хелловін — це приклад свята, яке, попри свою стародавню історію та кельтське походження, адаптується до культурних особливостей різних країн. Він може бути яскравим карнавалом у Японії, глибоким днем спогадів у Мексиці, або ж просто веселим заходом для дітей і молоді в Україні. Цікаво спостерігати, як одне й те ж свято набуває різних форм у залежності від місця та традицій, демонструючи багатство та різноманіття людської культури.

Роль ЗМІ та політичної комунікації в демократичному процесі

Авторка: Анастасія Кириченко

  Дозвольте мені почати з того, що таке демократичний процес і для чого він потрібен?

  Демократичний процес – це система певних процедур і механізмів реалізації політичної влади в демократичних країнах, з метою забезпечення участі громадян у прийнятті політичних рішень, заради справедливості та рівності в суспільстві, наприклад: вибори, право брати участь у цих виборах. Окрім тих моментів, які хвилюють громадян, є й інші важливі частини демократичного процесу, наприклад, дотримання законів не лише громадянами, а й владою. Ну і один із найважливіших аспектів, про який піде мова в даній статті, це свобода слова та ЗМІ, вони дають громадянам об’єктивну інформацію про те, що відбувається в країні, тому громадяни можуть навіть критикувати владу.

  Спираючись на книгу Брауна Макнейра, я хочу відразу сказати, що ЗМІ та політична комунікація дійсно взаємодіють одне з одним у демократичному суспільстві.

- Медіа як посередник

  ЗМІ в демократичному процесі відіграють роль посередника між громадянами та політиками. Припустимо, є якийсь політичний процес, і в ньому необхідна участь громадян. Для того, щоб громадяни могли брати участь і робити свідомий вибір у політичному процесі, вони повинні мати доступ до інформації, яку надають ЗМІ. Інакше без інформації демократія навряд чи буде добре функціонувати. 

  Прикладом є президентські вибори в США 2020 року, тут важливі ЗМІ, які надають інформацію про кандидатів, передвиборчі програми, дебати.

- Інформаційна функція

  Суть цієї функції полягає в тому, що якщо її немає, то громадяни не матимуть можливості ознайомитися з повним пакетом інформації, неможливо буде критично проаналізувати будь-яку подію, не тільки щодо виборів, це сфера набагато ширша ніж здається. 

  Наприклад, той же covid 19, здавалося б, нічого спільного з вірусом і політикою немає, але ні, все таки є дещо, що їх обʼєднує. Тому що ЗМІ висвітлювали політичні рішення щодо вірусу, обмеження, які приймала влада. І, звісно, ​​була негативна сторона ЗМІ, тому що була велика кількість джерел, інформація була різна, що створювало феномен дезінформації, загалом, як це і сталося.

- Форум для дебатів

  Пояснення: ЗМІ = майданчик для публічних дискусій. Справа в тому, що в демократичному процесі громадяни можуть обмінюватися думками, висловлювати критику, що створює спілкування між людьми, і завдяки цьому формується громадська думка щодо того чи іншого політичного процесу.

  Приклад: конференція ООН зі зміни клімату, під час цієї конференції політики, активісти, науковці обговорювали проблему та заходи вирішення цієї проблеми, що створило комунікацію між усіма учасниками, а також дало людям можливість бачити і знати  про все, що відбувається, стосовно цієї теми, а також дало змогу сформувати свої думки на основі інформації, якою поділилися всі учасники конференції.

- Вплив політичної комунікації

  Я думаю, що кожен із нас помічав, що медіа є дуже потужним інструментом просування політичних ідей. Тобто це важливий стратегічний елемент щодо політичної комунікації в демократичному суспільстві. 

  Згадаймо 2016 рік, передвиборчу кампанію Дональда Трампа. Кампанія використовувала дуже потужні маркетингові та рекламні інструменти, оскільки вони залучали соціальні мережі, такі як Facebook, Twitter.   Використовувався маркетинг, фактично комунікація була спрямована на певну групу людей.

- Ризики та виклики

  Це недолік ЗМІ, на мою думку, велика концентрація ЗМІ, політична пропаганда, маніпуляції інформацією можуть негативно вплинути на демократичний процес. Кожен із цих моментів може підірвати демократичний процес, створюючи спотворену картину реальності.

  Якщо я не помиляюся, референдум щодо виходу Великої Британії з ЄС у 2016 році показав маніпуляцію інформацією, тому що були фейкові новини та спотворення фактів, маніпуляції в соціальних мережах, це породило недовіру до традиційних медіа з боку суспільства.

  Підсумовуючи, скажу, що ЗМІ відіграють дуже важливу роль у демократичному процесі, надаючи нам інформацію, платформу для дискусій, але необхідно пам’ятати, що дезінформація, маніпуляції з боку ЗМІ можуть підірвати довіру громадян. Тому не створюйте фейкових новин, не намагайтеся маніпулювати (може трішки, в міру), будьте чесними хоча б на 70% і прагніть до конструктивного діалогу на 100% і ваше життя стане набагато кращим. Дякую за увагу!

Література:

McNair, B. (2017). An introduction to political communication (6th ed.). Routledge.

Graber, D. A., & Dunaway, J. (2017). Mass media and American politics (10th ed.). CQ Press.

Norris, P. (2000). A virtuous circle: Political communications in postindustrial societies. Cambridge University Press.

Hallin, D. C., & Mancini, P. (2004). Comparing media systems: Three models of media and politics. Cambridge University Press.

Толерантність та її як виховати

Авторка: 

Ірина Дубиченко

   Люди відрізняються між собою за національністю, релігією, гендером, сексуальною орієнтацією, фізичними можливостями та культурними традиціями або просто відрізняються. Інша людина - просто інша. ЇЇ характер, зовнішність, мислення, смаки, дії  можуть бути не такими як наші. 

 На жаль, упередження, нав’язування та стереотипи досі зустрічаються, і це може призводити до дискримінації і напруженості в соціумі. Тому проблема відмінностей є важливим складником для створення суспільства, в якому кожному буде комфортно перебувати.

 Толерантність – це повага, розуміння, рівність та вміння реагувати без осуду.

 Важливо пам'ятати, що бути толерантним - не означає з усім погоджуватися чи поступатися. Інколи справді важко зрозуміти чиїсь погляди, особливо коли йдеться про достовірні речі. Але крики та агресія не допоможуть, а скоріше створять дуже напружену ситуацію.  

 Тому ось декілька фундаментальних положень для виховання толерантності:

 Освіта. Необхідно розвиватися, щоб розширювати світогляд, критично мислити та уникати стереотипів. Також знання дозволяють бути обізнаним і у разі потреби допомагають наводити вагомі факти та аргументи. 

 Спокій. У спокійній атмосфері розмовляти простіше, бо агресивне ставлення або утворить конфлікт, або образить людину. І тоді навіть найкращі аргументи будуть відхилені та абсолютно не сприйняті.

 Знайомства. Вони зіштовхуватимуть з особами зі всілякими переконаннями. По-перше, ви будете звикати до різноманітності й реагуватиме спокійніше. По-друге, знову ж таки зможете збільшити кругозір та навіть змінити власну думку. 

 Емпатія. Допомагає хоча б частково поставити себе на місце іншого та зрозуміти його. Запитайте чому він так вважає та як прийшов до такої думки. Оскільки часто погляди стосовно чогось можуть бути пов’язаними з браком інформації, відсутністю освіти, страхом чи травматичним досвідом. 

  Взірець. Потрібно демонструвати толерантність на власному прикладі, оскільки суспільство здатне підхоплювати та наслідувати. Наприклад, якщо ви стали свідком булінгу, то варто стати на захист постраждалого та звернути увагу на проблему.

 Прийняття. Треба просто приймати, що ми всі особистості, приймати протилежне бачення, а якщо воно не несе ніякого впливу ні на вас, а ні суспільство, і є суто особистим, то поготів. 

Пам’ятаймо!

 Ми є тими, хто творить суспільство! Аби було комфортно нам, має бути комфортно й іншому! Тому дуже влучними для підсумку є рядки з вірша “Я…” Василя Симоненка:

У кожного "Я" є своє ім'я,

На всіх не нагримаєш грізно,

Ми — не безліч стандартних "я",

А безліч всесвітів різних.

Ми — це народу одвічне лоно,

Ми — океанна вселюдська сім'я.

І тільки тих поважають мільйони,

Хто поважає мільйони "я".

Навколишній світ як система за Толкоттом Парсонсом

Авторка:

Анастасія Кириченко

Талкотт Парсонс

 Хто такий Талкотт Парсонс? Він американський соціолог, найвпливовіший теоретик 20-го століття, він працював зі структурним функціоналізмом, а точніше розглядав суспільство, речі як систему. Він хотів об'єднати соціальні та поведінкові дисципліни в єдину соціальну науку, хотів знати сукупність людського контексту.

 З точки зору Парсонса, суспільство - це система, яка складається з взаємопов'язаних частин. Норми, соціальні інститути, ролі, процеси - все це одне ціле, вони є взаємопов'язаними елементами.

 Він також використовував функціоналізм, але чому ця теорія важлива в аналізі суспільства? Оскільки функціоналізм говорить сам за себе своєю назвою, ви можете логічно зрозуміти або принаймні здогадатися, що суть полягає в функціях. Суспільство складається з елементів; загалом, будь-яка річ, не тільки суспільство, складається з елементів, і кожен з цих елементів виконує свою специфічну функцію. Чому кожен елемент має свою власну функцію? Завдяки цьому ми маємо порядок і стабільність у системі, речах, суспільстві.

  Сім'я - це суспільство, яке виконує функцію народження дітей, виховання, загалом, соціалізація дітей, а також, до речі, надання підтримки. Політичні та економічні системи можуть підтримувати порядок з точки зору ресурсів та політичного/цивільного порядку, порядку в країні та за її межами, я маю на увазі, підтримуючи відносини з іншими державами.

  Парсонс створив чудову схему AGIL, яка заснована на функціоналізмі; насправді, він показав, якими мають бути найважливіші 4 функції системи: адаптація, досягнення цілей, інтеграція, затримка (її підтримка).

 Давайте подивимося на суть кожного з цих елементів.

 Адаптація, і навіщо вона потрібна? Насправді, суспільство адаптується до навколишнього середовища, його змін, і навіть це стосується управління ресурсами. Але тут відразу виникає питання, адаптація та зміни, які зміни, наприклад, можуть бути? 

  Я відповім: економічна криза означає зміни в податковій політиці; соціальні зміни, сімейні форми можуть змінитися, може бути більше бездітних шлюбів, також одностатевих шлюбів, люди живуть для себе, а не для продовження роду, і це має наслідки для демографії; політичні зміни, важкий приклад, сьогодні в законодавстві в Україні, і вони не завжди на краще; демографічні зміни, з початку повномасштабного російського вторгнення в Україну, багато українців покинули країну, і, швидше за все, вони не повернуться навіть після кінця - це демографічна діра, і коли багато українців приїхали до Литви, це вже позитивний показник, тому що ми розбавили населення, оскільки молоді литовці їдуть до інших країн, може бути багато старших поколінь, які будуть сяяти в Литві.

 Досягнення цілей можна інтерпретувати по-різному, наприклад, держава ставить за мету поліпшити життя громадян, і слідує цій меті, вживає заходів і отримує результат, негативний чи позитивний, це не має значення, важливо, що це таке.

  Інтеграція - це підтримка єдності серед її членів, але обов'язково підтримка систем прав і соціальних норм. Явним прикладом є об'єднання медичних закладів, їх мережі, вони об'єднані для надання ширшого та кращого обслуговування пацієнтів. Наприклад, Каунаські клініки в Литві, це не одна клініка, це велика коаліція, якщо я не помиляюся.

 Щодо підтримки затримки, я можу сказати все це про соціальні, порядок, підтримку та оновлення культурних цінностей, норм, мотивацій. Сім'я та освіта можуть служити тут дуже простим прикладом.

  У цій статті я розглядаю своє суспільство, університет, дружбу і себе як систему. 

  З точки зору ринку праці, я можу сказати, що попит на фахівців досі був і залишається тим самим, але ще 10 років пройде і попросять інших адміністраторів, позиція HR зникне, тому що зараз АІ стрімко розвивається, і незабаром вони будуть виконувати цю роль, значить попит на такого роду фахівців зменшується, але я думаю, що буде потреба в фахівцях, які будуть перевіряти такі системи і ремонтувати їх. Зараз також зростає попит на фахівців, які знають, як керувати поштовою системою та використовувати різні програмні коди.

  До речі, зараз багато онлайн-казино, і стає все менше і менше "живих" казино, тому я думаю, що в майбутньому "живі" казино будуть більш цінними, тому що вони цікавіші. Це моя думка.

  Сім'я є основною одиницею, яка служить для соціалізації дітей, а також для передачі знань про культурну спадщину. Це так, сім'я змогла і допомагала в процесі соціалізації. Релігія також прийшла з сім'ї; в процесі соціалізації я дізналась інформацію про релігію і прийняв її, тому соціалізація відіграє велику роль в житті кожного індивідуума. 

  Чи є університет системою? Так, це тому, що в 4 елементах системи AGIL я взаємодію один з одним, з боку адаптації в університеті у нас є фінансування та ресурси, гранти, пожертви, платні програми, безкоштовні місця для програм. Технології активні, такі як онлайн-лекції з предметів. Досягнення цілей доступні, наприклад, наукові дослідження. Також існує інтеграція: є управління та адміністрування, є студентські організації. Затримка також підтримується, в університеті є підтримка, мотивація, і університет також передає нам культурні цінності та норми, можливо, навіть етичні стандарти.

Чи є дружба системою? Так.

  Дружба може адаптуватися до змін у місці проживання, ви можете спілкуватися на відстані, ви можете мати спільні цілі або навіть бізнес, проводити час разом, подорожувати. Інтеграція проявляється в таких нормах, як взаємна повага, підтримка. Латентність також підтримується, наприклад, допомагаючи впоратися з деяким стресом, поганим емоційним станом.

Я система? Так.

Оскільки у мене є такі елементи, як розум, тіло, дух, емоції, якості, характер, я виконую деякі функції, навчаюсь, працюю, подорожую. І я також спілкуюся з іншими людьми, дружу, спілкуюся, співпрацюю. Я можу адаптуватися до змін у своєму житті, досягати цілей, інтегруватися, будувати відносини з людьми, підтримувати латентність, піклуватися про фізичне та психічне  здоров'я.

  Так чи інакше, все, що оточує нас у світі, є системою, інакше її б просто не існувало, у світі немає нічого зайвого.

Використана література:

Parsons, T. (1937). The structure of social action. McGraw-Hill.

Parsons, T. (1951). The social system. Free Press.

Durkheim, E. (1951). Suicide: A study in sociology (J. A. Spaulding & G. Simpson, Trans.). Free Press. (Original work published 1897)

НЕТИПОВА БІЖЕНКА

  В Музеї української діаспори відбулася презентація книги американки українського походження Лариса Бабій «A Kind of Refugee. The Story of an American Who Refused to Leave Ukraine» (Нетипова біженка. Історія американки, яка відмовилася залишати Україну).. яка побачила світ у квітні 2024 року завдяки  серії «Українські голоси» видавництва «ibidem Press». Книга «A Kind of Refugee: The Story of an American Who Refused to Leave Ukraine» оповідає про життя авторки в Україні під час війни, на основі її дописів 

      Презентувати книгу Ларисі Бабій допомогла модераторка заходу дослідниця трансформацій української культури крізь війни та еміграції ХХ ст. Оксана Ременяка. Під час презентації відбулася цікава розмова між двома поважними пані, де ведуча задавала авторці питання, а та відповідала на них.  Також були цікаві питання і від друзів та гостей, які завітали на презентацію.  Розмова йшла про змінення, те, як досвід еміграції та біженства змінює людину на покоління та про силу зв'язку з рідною землею та людьми. Під час презентації Лариса Бабій прочитала невеличкий уривок у мові оригіналу. Після презентації всі бажаючі могли придбати книгу з автографом авторки. 

     Лариса Бабій – народилася в Коннектикуті, США. Цікавиться мистецтвом та сучасним експериментальним танцем, пише, виступає, бере участь у мистецьких заходах, спрямованих на розвиток сучасного мистецтва в Україні. Рееміґрувала в Україну зі США, живе та працює в Києві з 2005 року, Її есеї та переклади опубліковані в різних виданнях, серед яких «Krytyka», «London Ukrainian Review», «The Evergreen Review», «Arrowsmith Journal».

      «A Kind of Refugee: The Story of an American Who Refused to Leave Ukraine» - це збірка листів-дописів, які Лариса Бабій писала з України під час першого року повномасштабного вторгнення рф своїм знайомим за кордоном та публікувала в реальному часі на платформі Substack (https://akindofrefugee2022.substack.com/). Книжка написана англійською та звертається в першу чергу до іноземної авдиторії. Вона видана ibidem Press (Німеччина) у серії «Ukrainian Voices» https://www.ibidem.eu/.../A-Kind-of-Refugee-Paperback.html. «Пролог» переклали Оксана Білічак і Анастасія Захарчук. Есей «Українська – мова, якою я хочу жити» переклали Юлія Літвін і Ольга Ярмошук.

     У своїй книзі Оксана Бабій описала перший рік повномасштабної війни. Вона розглядає українську культуру співпраці у містах, де збираються біженці та розподіляється гуманітарна допомога, а також всередині ЗСУ, де вона допомагає новому підрозділу, який виробляє власні дрони. Вона також розмірковує про своє американське виховання й особливо про те, як західні суспільства, сформовані травматичним досвідом Другої світової війни, ставлять власну безпеку на перше місце. Коли Лариса повертається до Києва восени, повітряні тривоги, прильоти російських ракет і тривалі періоди темноти структурують її дні.

  Ця зворушлива розповідь про відповідальність за власний дім та за власну історію доповнюється трьома есеями про театр, які були опубліковані протягом 2015–2018 років. Есеї свідчать про те, що українці давно спрямовують зусилля на рефлексію складного минулого України та на створення сучасної політичної держави. Книжка написана з великою любов’ю до України та її людей; вона свідчить про хоробрість звичайних українців, які виборюють власну свободу, захищаючи рідну землю від жорстокого ворога.

   Уривки із книги в українському перекладі можна прочитати за посиланням:     https://krytyka.com/ua/articles/netypova-bizenka-istoriia-amerykanky-iaka-vidmovylasia-zayishaty-ukrainu